Διονύσιος🍇

28 вересня, 6:12 ранку. Іскандер прилетів у таунхауси просто навпроти мого будинку, метрів так 30. Мінус три красиві європейські будинки. Благо, всі вижили. Найбільше дісталось моєму дому і тому навпроти - вибухова хвиля влупила по повній. Я тоді лежав у ліжку. Поруч спав Сардель. Проліт, свист, удар. Вікна вилітають, скло сиплеться, я на інстинктах ховаюсь під ковдрою. Нас реально врятували штори й та сама ковдра. Через кілька секунд тиші я вже в коридорі біля ліфта в одних трусах, не розумію, що відбувається. Просто сиджу на підлозі і тримаю на повідку свого собаку. І от минув тиждень, а я досі прокручую це у голові, як сцени з фільму. Виявляється, недарма ми роками слухали небо й навчилися розрізняти “проліт”, “збиття” і “приліт”. Тепер ці навички - частина виживання. Але, чесно, я би віддав усе, аби більше не знати цей звук на пам’ять.