Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Beim Laden dieses Videos ist ein Problem aufgetreten. Dies könnte an einem vorübergehenden Netzwerkproblem liegen oder das Video ist möglicherweise nicht verfügbar.

😢4-річна Марічка з України питає у мами: «Чому росіяни хочуть нас vбити?» Вона народилася під час війни і не знає іншого життя. Діти дізнаються про втрати, небезпеку та страх раніше, ніж зрозуміють, що світ може бути безпечним. Батьки змушені пояснювати нез’ясоване і зберегти хоча б частинку їхнього дитинства в... show more

жозефина бонапард

23,182 subscribers

13,239 Aufrufe • vor 8 Monaten •via X (Twitter)

Nachrichten & Politik Gesundheit & Wellness

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

17 Kommentare

Profilbild von Den

Denvor 8 Monaten

- Чому кацапи людоїди? - Це така порода антилюдей.

Profilbild von Андрей Зубок

Андрей Зубокvor 8 Monaten

Ответ простой - РоZZияне кровожадные. им всё равно кого убивать. Будет некого убивать - они начнут убивать сами себя...

Profilbild von Tomasz Maciejczuk

Tomasz Maciejczukvor 8 Monaten

А як поясніть їй чому ОУН та УПА масово вбивали польських дітей та жінок на Волині та в Галичині?

Profilbild von H@ns🌻🇳🇱🇺🇦🇬🇱🦩🎗🦋

H@ns🌻🇳🇱🇺🇦🇬🇱🦩🎗🦋vor 8 Monaten

🙏💪🇺🇦🫂

Profilbild von Will_Be_better 👈

Will_Be_better 👈vor 8 Monaten

💔💔💔💔💔

Profilbild von АСУ Фармация

АСУ Фармацияvor 8 Monaten

C логикой, у бандерлогов, всегда проблема...)

Profilbild von Casus Belli

Casus Bellivor 8 Monaten

Вы предатели ебаные. А ваша недоразвитая мова нахуй никому не нужна.

Profilbild von Vladyslav

Vladyslavvor 8 Monaten

Неправильно Вони хочуть нас вбити бо це ми. Просто тому що. А ще лі це так, бонус.

Profilbild von (((GROM)))

(((GROM)))vor 8 Monaten

А уехать с ребёнком ни как 🤦‍♂️

Profilbild von LiftingUkraine 🇺🇦 🇺🇸

LiftingUkraine 🇺🇦 🇺🇸vor 8 Monaten

@POTUS @FLOTUS @SecRubio

Profilbild von 10th life

10th lifevor 8 Monaten

Каждый может поддержать Украину сегодня. Надо просто закрыться в туалете и выключить свет.

Profilbild von klaus Reichmann💙🇺🇦💛💔

klaus Reichmann💙🇺🇦💛💔vor 8 Monaten

Eines Tages werden Eure Kinder uns fragen. Warum habt ihr das alles zugelassen? Warum habt ihr uns nicht beschützt? Warum habt ihr die Ukraine verraten? Warum?

Profilbild von Forfun

Forfunvor 8 Monaten

так розкажіть дитині правду, про перемовини в Омані, про шашлики, про Чонгар, про амбіції зелі до війни, про пошуки миру в очах путіна. якось не правильно навчати дитину однобоко

Profilbild von Homlender

Homlendervor 8 Monaten

Не вбити а захопити

Profilbild von Иван Гунбин

Иван Гунбинvor 8 Monaten

То есть мамаша телефон зарядила, а на ингалятор света нет. Придурошные хохлы, вы с детства своим детям прививаете ненависть, она же ни куда не уйдёт и обернётся против вас. Хотя конечно постанова дешманская для рагулей.

Profilbild von Лысый Злой

Лысый Злойvor 8 Monaten

А мамка поди не рассказывает, как на она платила войсковой сбор на убийство людей на Донбассе.

Profilbild von Sergeich

Sergeichvor 8 Monaten

Сначала воспитывают с пеленок нацистов и зомбируют ненавистью, а потом удивляются почему их хотят "неспровоцировано" денацифицировать

Ähnliche Videos

Орбан заявив, що саме Угорщина забезпечує Україну електроенергією та газом, хоча частину допомоги розкрадають чиновники: "Крах України був би великою проблемою для Угорщини. Тобто Угорщина не лише не зацікавлена в занепаді України: ми маємо зробити багато, щоб цього не допустити. Це добре розуміє і сільська людина, і спекулянт на ринку нерухомості. Вартість твоєї ділянки визначається не лише тим, яка вона сама, а й тим, який у тебе сусід, у якому він стані і хто там живе. Назву вам дві цифри. 44% усієї електроенергії України надходить з Угорщини. Без цього система вже зруйнувалася б. 58% газопостачання України також іде з Угорщини. Додам у дужках: ми імпортуємо російський газ і частину його передаємо українцям. Світ трохи складніший, ніж здається з росії. Отже, нам потрібна стабільна Україна. Ми надаємл допомогу, хоча боляче усвідомлювати, що частину цієї допомоги крадуть. Війна не зміцнює Україну - вона її руйнує. Україну може зміцнити лише мир".

Орбан заявив, що саме Угорщина забезпечує Україну електроенергією та газом, хоча частину допомоги розкрадають чиновники: "Крах України був би великою проблемою для Угорщини. Тобто Угорщина не лише не зацікавлена в занепаді України: ми маємо зробити багато, щоб цього не допустити. Це добре розуміє і сільська людина, і спекулянт на ринку нерухомості. Вартість твоєї ділянки визначається не лише тим, яка вона сама, а й тим, який у тебе сусід, у якому він стані і хто там живе. Назву вам дві цифри. 44% усієї електроенергії України надходить з Угорщини. Без цього система вже зруйнувалася б. 58% газопостачання України також іде з Угорщини. Додам у дужках: ми імпортуємо російський газ і частину його передаємо українцям. Світ трохи складніший, ніж здається з росії. Отже, нам потрібна стабільна Україна. Ми надаємл допомогу, хоча боляче усвідомлювати, що частину цієї допомоги крадуть. Війна не зміцнює Україну - вона її руйнує. Україну може зміцнити лише мир".

5 канал 🇺🇦

34,705 Aufrufe • vor 9 Monaten

Репортер: ви домовилися зустрітися з лавровим завтра. Якщо це станеться, чи будете ви тиснути на нього щодо України? Рубіо: Ні, я не знаю, чи доречно вживати слово "тиснути". Ми будемо про це говорити. Знаєте, очевидно війна в Україні багато в чому завадила росії та США знайти порозуміння з інших питань. Це не означає, що ми не будемо шукати інші сфери для потенційної співпраці Але водночас, знаєте, ми б хотіли, щоб ця війна закінчилася. Ми вважаємо, що для росії було б добре, якби ця війна закінчилася Тож ми порушимо це питання і, як я вже казав, США залишаються відкритими та готовими відіграти конструктивну роль у припиненні цієї війни, якщо з'явиться така можливість, а вона може з'явитися Ми відкриті до того, щоб відіграти цю роль, бо вважаємо, що зараз, і гадаю, росіяни погодяться, ми, мабуть, єдина країна у світі, яка може відіграти таку роль у спробах покласти цьому край

Репортер: ви домовилися зустрітися з лавровим завтра. Якщо це станеться, чи будете ви тиснути на нього щодо України? Рубіо: Ні, я не знаю, чи доречно вживати слово "тиснути". Ми будемо про це говорити. Знаєте, очевидно війна в Україні багато в чому завадила росії та США знайти порозуміння з інших питань. Це не означає, що ми не будемо шукати інші сфери для потенційної співпраці Але водночас, знаєте, ми б хотіли, щоб ця війна закінчилася. Ми вважаємо, що для росії було б добре, якби ця війна закінчилася Тож ми порушимо це питання і, як я вже казав, США залишаються відкритими та готовими відіграти конструктивну роль у припиненні цієї війни, якщо з'явиться така можливість, а вона може з'явитися Ми відкриті до того, щоб відіграти цю роль, бо вважаємо, що зараз, і гадаю, росіяни погодяться, ми, мабуть, єдина країна у світі, яка може відіграти таку роль у спробах покласти цьому край

Останній Капіталіст

38,870 Aufrufe • vor 1 Monat

Дорогі брати і сестри! Від тисячолітніх святинь Києва – наших кафедральних соборів Святої Софії, Володимирського патріаршого та Михайлівського Золотоверхого, від української Печерської Лаври щиросердечно вітаю вас з Великоднем. Воскресіння Христове – не символ і не легенда, але істина та реальність, яка ввійшла в людську історію і змінила її назавжди. Світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло через воскресіння Спасителя – через нашу віру в Христа воскреслого воно і нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього. Сьогодні наш народ переживає тяжкий час війни. Але навіть у цих обставинах не згасає те, що становить основу людського життя – віра, надія і любов. Саме в цьому полягає глибинний сенс Пасхи: свідчити про те, що навіть після найтяжчих випробувань можливе відродження, а серце людини, яке не втрачає любові, стає місцем, де зростає оновлене безсмертне життя. Добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не були, і найперше – до наших героїв-захисників. Бажаю, щоби світле свято Христового Воскресіння збагачувало життя кожного своїм духовним сенсом, а Господь зміцнював усіх нас, дарував сили і мудрість для примноження добрих справ. Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Тож наповнимось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Дорогі брати і сестри! Від тисячолітніх святинь Києва – наших кафедральних соборів Святої Софії, Володимирського патріаршого та Михайлівського Золотоверхого, від української Печерської Лаври щиросердечно вітаю вас з Великоднем. Воскресіння Христове – не символ і не легенда, але істина та реальність, яка ввійшла в людську історію і змінила її назавжди. Світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло через воскресіння Спасителя – через нашу віру в Христа воскреслого воно і нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього. Сьогодні наш народ переживає тяжкий час війни. Але навіть у цих обставинах не згасає те, що становить основу людського життя – віра, надія і любов. Саме в цьому полягає глибинний сенс Пасхи: свідчити про те, що навіть після найтяжчих випробувань можливе відродження, а серце людини, яке не втрачає любові, стає місцем, де зростає оновлене безсмертне життя. Добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не були, і найперше – до наших героїв-захисників. Бажаю, щоби світле свято Христового Воскресіння збагачувало життя кожного своїм духовним сенсом, а Господь зміцнював усіх нас, дарував сили і мудрість для примноження добрих справ. Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Тож наповнимось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Митрополит Епіфаній

13,113 Aufrufe • vor 5 Monaten

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.

Петро Порошенко

99,773 Aufrufe • vor 1 Jahr

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Myroslav Oleshko

24,631 Aufrufe • vor 4 Monaten

Що відчуває кожен з вас, коли чує або вимовляє Збройні Сили України? Правильно — гордість. Бо це — найсильніший і найвідоміший у світі український бренд! Гордість — бо пам’ятаємо, як проходила випробування перша українська далекобійна ракета. Потім — ця ракета втопила «Москву». Гордість — бо бачимо, як Збройні Сили стримують навалу, якої боявся або може і зараз боїться весь світ. Партнери давали нам тиждень. Орки — взагалі три дні. А скоро піде третій рік, як ми тримаємося. І маємо перемогти. Гордість — бо знаємо про результати роботи розвідників, десантури, ССО, артилеристів, танкістів, піхоти, пілотів. Всіх. Гордість — коли приїжджаємо на Схід і Південь, бачимо втомлені обличчя воїнів. Чуємо від них, що техніка, яку ми привозимо, рятує життя і додає позитиву військовим. Гордість — коли називаємо друзями і побратимами понад дві тисячі членів нашої команди, які пішли на фронт в перші ж дні війни добровольцями. Біль та горе — бо втратили 74 наших партійців. Більшість з них — це мої та наші близькі люди… Ми відчуваємо біль за кожного із наших загиблих співвітчизників, військових і цивільних. Втрати великі. Але армія наша сильна. І спираючись на нашу беззастережну підтримку, на підтримку всього українського народу, а може і світу, вона переможе. Не дарма у нас День захисника України збігається з Покровою. А тепер, після переходу нашої Церкви з російського на людський календар, День Збройних Сил припадає на Миколая. А може Миколай — на День Збройних Сил. Через Миколая наша команда передала багато «іграшок» військовим: мавіки, фпвішки, бронетехніку, РЕБ, колеса, Посейдони. І водночас — відправила цукерки дітям. Хто виробник — я вам не скажу, рекламувати не буду) Як віруюча людина прошу Миколая Чудотворця молити Бога за нас. Але українці здавна кажуть: «Віра без діл — мертва». І ми не просто віримо у ЗСУ, але усім, чим можемо, їм допомагаємо. Всі разом. Бо ми — українці! Нація, яку знає і якою захоплюється зараз весь світ. Вітаю усіх зі святами!

Що відчуває кожен з вас, коли чує або вимовляє Збройні Сили України? Правильно — гордість. Бо це — найсильніший і найвідоміший у світі український бренд! Гордість — бо пам’ятаємо, як проходила випробування перша українська далекобійна ракета. Потім — ця ракета втопила «Москву». Гордість — бо бачимо, як Збройні Сили стримують навалу, якої боявся або може і зараз боїться весь світ. Партнери давали нам тиждень. Орки — взагалі три дні. А скоро піде третій рік, як ми тримаємося. І маємо перемогти. Гордість — бо знаємо про результати роботи розвідників, десантури, ССО, артилеристів, танкістів, піхоти, пілотів. Всіх. Гордість — коли приїжджаємо на Схід і Південь, бачимо втомлені обличчя воїнів. Чуємо від них, що техніка, яку ми привозимо, рятує життя і додає позитиву військовим. Гордість — коли називаємо друзями і побратимами понад дві тисячі членів нашої команди, які пішли на фронт в перші ж дні війни добровольцями. Біль та горе — бо втратили 74 наших партійців. Більшість з них — це мої та наші близькі люди… Ми відчуваємо біль за кожного із наших загиблих співвітчизників, військових і цивільних. Втрати великі. Але армія наша сильна. І спираючись на нашу беззастережну підтримку, на підтримку всього українського народу, а може і світу, вона переможе. Не дарма у нас День захисника України збігається з Покровою. А тепер, після переходу нашої Церкви з російського на людський календар, День Збройних Сил припадає на Миколая. А може Миколай — на День Збройних Сил. Через Миколая наша команда передала багато «іграшок» військовим: мавіки, фпвішки, бронетехніку, РЕБ, колеса, Посейдони. І водночас — відправила цукерки дітям. Хто виробник — я вам не скажу, рекламувати не буду) Як віруюча людина прошу Миколая Чудотворця молити Бога за нас. Але українці здавна кажуть: «Віра без діл — мертва». І ми не просто віримо у ЗСУ, але усім, чим можемо, їм допомагаємо. Всі разом. Бо ми — українці! Нація, яку знає і якою захоплюється зараз весь світ. Вітаю усіх зі святами!

Петро Порошенко

26,989 Aufrufe • vor 2 Jahren

Ми вступили в абсолютно нову фазу війни — другу облогу Києва. У 2022 році путін намагався взяти Київ танками, артилерією, оточенням, перекритими дорогами. Він хотів зламати столицю, знищити державне управління та змусити Україну капітулювати. І він зазнав поразки. Сьогодні він намагається досягти тієї самої мети, але іншими засобами. Тепер облога ведеться з повітря: багатогодинні хвилі безпілотників, балістичні ракети, крилаті ракети, безперервні сигнали повітряної тривоги, удари по транспорту, енергетиці, логістиці, цивільній інфраструктурі. Стратегічна мета не змінилася: зробити життя в Києві неможливим, виснажити населення, паралізувати економіку та посіяти хаос. Це також спроба стерти межу між передовою та тилом. Спроба зруйнувати віру людей у те, що держава може їх захистити, і в такий спосіб зламати здатність України до опору. Про це говорив під час свого перебування у Вільнюсі на з’їзді найбільшої партії Литви — «Союзу Вітчизни — Литовських християнських демократів». Як і «Європейська Солідарність», вона є частиною родини Європейської народної партії. Сьогодні результат цієї війни дедалі більше вирішується в небі над усією Україною. Нам потрібен зокрема і сильний голос Литви в Європі для максимальної концентрації ресурсів ППО для України. Patriot, ракети-перехоплювачі, інші системи ППО, засоби боротьби з дронами. Від цього залежить, чи зможе країна функціонувати взагалі, особливо напередодні зими. Українці не повинні гинути щодня в той час, коли остаточне політичне врегулювання може тривати роками. Тому першим практичним завданням для дипломатії має бути повне, всеосяжне, безумовне припинення вогню. Дуже просто: на суші, на морі й насамперед у повітрі. Припинення вогню має бути початком, а не кінцем. А після цього нам потрібні сильна українська армія, потужна оборонна промисловість, достатня ППО, реальні гарантії безпеки, продовження санкцій, членство України в ЄС і незмінна перспектива вступу до НАТО. Мир — це не просто момент, коли росія припиняє стріляти. Мир — це коли росія розуміє, що наступний напад коштуватиме більше, ніж вона здатна заплатити.

Ми вступили в абсолютно нову фазу війни — другу облогу Києва. У 2022 році путін намагався взяти Київ танками, артилерією, оточенням, перекритими дорогами. Він хотів зламати столицю, знищити державне управління та змусити Україну капітулювати. І він зазнав поразки. Сьогодні він намагається досягти тієї самої мети, але іншими засобами. Тепер облога ведеться з повітря: багатогодинні хвилі безпілотників, балістичні ракети, крилаті ракети, безперервні сигнали повітряної тривоги, удари по транспорту, енергетиці, логістиці, цивільній інфраструктурі. Стратегічна мета не змінилася: зробити життя в Києві неможливим, виснажити населення, паралізувати економіку та посіяти хаос. Це також спроба стерти межу між передовою та тилом. Спроба зруйнувати віру людей у те, що держава може їх захистити, і в такий спосіб зламати здатність України до опору. Про це говорив під час свого перебування у Вільнюсі на з’їзді найбільшої партії Литви — «Союзу Вітчизни — Литовських християнських демократів». Як і «Європейська Солідарність», вона є частиною родини Європейської народної партії. Сьогодні результат цієї війни дедалі більше вирішується в небі над усією Україною. Нам потрібен зокрема і сильний голос Литви в Європі для максимальної концентрації ресурсів ППО для України. Patriot, ракети-перехоплювачі, інші системи ППО, засоби боротьби з дронами. Від цього залежить, чи зможе країна функціонувати взагалі, особливо напередодні зими. Українці не повинні гинути щодня в той час, коли остаточне політичне врегулювання може тривати роками. Тому першим практичним завданням для дипломатії має бути повне, всеосяжне, безумовне припинення вогню. Дуже просто: на суші, на морі й насамперед у повітрі. Припинення вогню має бути початком, а не кінцем. А після цього нам потрібні сильна українська армія, потужна оборонна промисловість, достатня ППО, реальні гарантії безпеки, продовження санкцій, членство України в ЄС і незмінна перспектива вступу до НАТО. Мир — це не просто момент, коли росія припиняє стріляти. Мир — це коли росія розуміє, що наступний напад коштуватиме більше, ніж вона здатна заплатити.

Петро Порошенко

24,341 Aufrufe • vor 12 Tagen

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Петро Порошенко

747,366 Aufrufe • vor 1 Jahr

Сьогодні у Верховній Раді обговорюється не проста угода. Це тест на зрілість влади та її спроможність укладати стратегічні союзи відповідально, прозоро, з повагою до національного інтересу і до партнерів. Мова йде точно не про копалини. Йдеться про довіру — довіру Сполучених Штатів Америки. Держави, яка надає нам зброю, санкції та дипломатичний щит. Вже пʼять місяців, як цю довіру поставлено під загрозу. Недбало, по-дилетантськи, похапцем. Бо перемови провели так, ніби обмінювали не ресурси на безпеку, а суверенітет — на ресурси. Влада це розуміє, тому президента в залі Верховної Ради сьогодні немає. І тому не він подав цю угоду. На ратифікацію винесено документ не з високими державницькими візіями, а продукт пʼяти-шести знаменитих менеджерів, яких ніхто не знає. Та які так і не спромоглися навіть пояснити ні народу України, ні «Європейській Солідарності», що ми взагалі підписали. Не буває стратегічного партнерства без стратегічної поваги. Не буває прозорості, якщо існують таємничі додатки. Додатки та таємниці від парламенту, від народу, що воює, та від суспільства, яке одинадцять років захищає суверенітет. Народ запитує: «Де в угоді слова про безпеку? Коли буде припинення війни? Коли буде мир? Чи хоча б перемир’я?» Хочу нагадати, що останні півроку ми в «Європейській Солідарності» постійно говорили про стратегічну важливість партнерства зі США, без якого не буде ані перемоги, ані миру. Не ми пропонували надра в обмін на безпеку в «плані перемоги» президента Зеленського. І не «ЄС» розганяла антиамериканську істерію, щоб здобути два міфічних відсотки рейтингу. Ми весь час били на сполох і казали, що це дорога до катастрофи. І не треба перекладати з хворої голови на здорову замість вибачитися і залучити всіх, об’єднавши для роботи на український інтерес. Ми — за чесну угоду. Для цього ми пропонуємо: два читання — як того вимагає Регламент. Перше — вже зараз. А друге — після того, як будуть внесені ключові принципи. Або проголосувати їх в нашій заяві до ратифікації зараз: це — посилання на українсько-американську угоду про гарантії безпеки. З Кримською декларацією, яку я ініціював з президентом Трампом. З нормою про спрямування частини прибутків на американську військову допомогу для ЗСУ вже. І, звісно, висновок Конституційного Суду — бо правова чистота ратифікації є умовою її легітимності в очах українців та наших партнерів. Маємо діяти професійно і патріотично. Бо лише так можна повернути довіру. І лише з довірою — виграти в росії.

Сьогодні у Верховній Раді обговорюється не проста угода. Це тест на зрілість влади та її спроможність укладати стратегічні союзи відповідально, прозоро, з повагою до національного інтересу і до партнерів. Мова йде точно не про копалини. Йдеться про довіру — довіру Сполучених Штатів Америки. Держави, яка надає нам зброю, санкції та дипломатичний щит. Вже пʼять місяців, як цю довіру поставлено під загрозу. Недбало, по-дилетантськи, похапцем. Бо перемови провели так, ніби обмінювали не ресурси на безпеку, а суверенітет — на ресурси. Влада це розуміє, тому президента в залі Верховної Ради сьогодні немає. І тому не він подав цю угоду. На ратифікацію винесено документ не з високими державницькими візіями, а продукт пʼяти-шести знаменитих менеджерів, яких ніхто не знає. Та які так і не спромоглися навіть пояснити ні народу України, ні «Європейській Солідарності», що ми взагалі підписали. Не буває стратегічного партнерства без стратегічної поваги. Не буває прозорості, якщо існують таємничі додатки. Додатки та таємниці від парламенту, від народу, що воює, та від суспільства, яке одинадцять років захищає суверенітет. Народ запитує: «Де в угоді слова про безпеку? Коли буде припинення війни? Коли буде мир? Чи хоча б перемир’я?» Хочу нагадати, що останні півроку ми в «Європейській Солідарності» постійно говорили про стратегічну важливість партнерства зі США, без якого не буде ані перемоги, ані миру. Не ми пропонували надра в обмін на безпеку в «плані перемоги» президента Зеленського. І не «ЄС» розганяла антиамериканську істерію, щоб здобути два міфічних відсотки рейтингу. Ми весь час били на сполох і казали, що це дорога до катастрофи. І не треба перекладати з хворої голови на здорову замість вибачитися і залучити всіх, об’єднавши для роботи на український інтерес. Ми — за чесну угоду. Для цього ми пропонуємо: два читання — як того вимагає Регламент. Перше — вже зараз. А друге — після того, як будуть внесені ключові принципи. Або проголосувати їх в нашій заяві до ратифікації зараз: це — посилання на українсько-американську угоду про гарантії безпеки. З Кримською декларацією, яку я ініціював з президентом Трампом. З нормою про спрямування частини прибутків на американську військову допомогу для ЗСУ вже. І, звісно, висновок Конституційного Суду — бо правова чистота ратифікації є умовою її легітимності в очах українців та наших партнерів. Маємо діяти професійно і патріотично. Бо лише так можна повернути довіру. І лише з довірою — виграти в росії.

Петро Порошенко

18,114 Aufrufe • vor 1 Jahr

Україна сьогодні робить усе, щоб не потрапити у рабство. Ми маємо бути сильними та протистояти злу. Бути сильними — означає бути єдиними. Тобто не дозволити ворогам посіяти сумніви у тих ідеях та цінностях, які ми відстоюємо. У цінностях миру, який має бути таким, щоб агресор навіть не думав про війну. Мав можливість звернутися до присутніх, зокрема українців, на щорічному молитовному сніданку у Вашингтоні. Американці чудово розрізняють добро та зло. Вони бачать, що їхня країна стоїть на боці добра, свободи та миру. Це переконання і є основою непохитного лідерства американців. Переконаний, що саме так бачить своє лідерство і президент Трамп, та вірю, що він продемонструє це, підтримуючи Україну. Зараз весь світ дивиться на Сполучені Штати Америки. Трамп зміг завоювати більше, ніж просто довіру. Він змусив повірити американський народ та людей поза межами США у свої нові підходи. Не може загарбницька війна давати агресору бажане — визнавати за ним захоплені території, людей та ресурси. Він прийде знову, а потім піде далі. «Мир через силу» — ці слова я вперше почув від Трампа. Це правильний шлях, тому що мир через слабкість означає капітуляцію. Щоб цьому запобігти та виграти війну, ми повинні зробити Україну, США і НАТО сильнішими. Ми працюємо над зміцненням міжнародної коаліції єдності та солідарності з Україною. Саме тому я провів насичені дні в Брюсселі, Берліні та Варшаві, а тепер і у Вашингтоні. Ми прагнемо посилити та консолідувати двопартійну підтримку США. Провідна роль США є запорукою нашої безпеки. Зрештою, те, що в інтересах України, те й в інтересах США. Весь Вільний Світ зараз під загрозою, бо ззовні сили тиранії здійснюють збройний напад та терор. А зсередини використовують брехню, хабарництво та корупцію проти стовпів Вільного Світу. Ми повинні разом знайти правильні відповіді на дії ворога, щоб наш світ не був розділений та знищений.

Україна сьогодні робить усе, щоб не потрапити у рабство. Ми маємо бути сильними та протистояти злу. Бути сильними — означає бути єдиними. Тобто не дозволити ворогам посіяти сумніви у тих ідеях та цінностях, які ми відстоюємо. У цінностях миру, який має бути таким, щоб агресор навіть не думав про війну. Мав можливість звернутися до присутніх, зокрема українців, на щорічному молитовному сніданку у Вашингтоні. Американці чудово розрізняють добро та зло. Вони бачать, що їхня країна стоїть на боці добра, свободи та миру. Це переконання і є основою непохитного лідерства американців. Переконаний, що саме так бачить своє лідерство і президент Трамп, та вірю, що він продемонструє це, підтримуючи Україну. Зараз весь світ дивиться на Сполучені Штати Америки. Трамп зміг завоювати більше, ніж просто довіру. Він змусив повірити американський народ та людей поза межами США у свої нові підходи. Не може загарбницька війна давати агресору бажане — визнавати за ним захоплені території, людей та ресурси. Він прийде знову, а потім піде далі. «Мир через силу» — ці слова я вперше почув від Трампа. Це правильний шлях, тому що мир через слабкість означає капітуляцію. Щоб цьому запобігти та виграти війну, ми повинні зробити Україну, США і НАТО сильнішими. Ми працюємо над зміцненням міжнародної коаліції єдності та солідарності з Україною. Саме тому я провів насичені дні в Брюсселі, Берліні та Варшаві, а тепер і у Вашингтоні. Ми прагнемо посилити та консолідувати двопартійну підтримку США. Провідна роль США є запорукою нашої безпеки. Зрештою, те, що в інтересах України, те й в інтересах США. Весь Вільний Світ зараз під загрозою, бо ззовні сили тиранії здійснюють збройний напад та терор. А зсередини використовують брехню, хабарництво та корупцію проти стовпів Вільного Світу. Ми повинні разом знайти правильні відповіді на дії ворога, щоб наш світ не був розділений та знищений.

Петро Порошенко

20,752 Aufrufe • vor 1 Jahr

Від початку повномасштабної війни потенціал української оборонної промисловості збільшено в десятки разів. Наш потенціал у виробництві тільки дронів і ракет у наступному році буде вже 35 мільярдів доларів. Уже на фронті більше ніж 40 % зброї, яка застосовується, – це зброя, вироблена в Україні або вироблена з Україною. І нашої зброї буде тільки більше. Завдання для виробників, для уряду України, для всіх задіяних інституцій – не менш ніж 50 % зброї на фронті на кінець року – наша, українська зброя. І це завдання має бути реалізоване. Ми потребуємо фінансування, щоб увесь потенціал дійсно працював. І ми працюємо з усіма партнерами, які можуть допомогти це забезпечити. Прийшов час запускати експорт нашої української зброї – тих видів зброї, які в нас у профіциті, а отже, можуть бути експортовані, щоб було фінансування для тих видів зброї, які особливо потрібні для захисту. Я вже доручив уряду, Офісу й секретарю РНБО України розробити та представити ключові елементи такої експортної системи. Загальна робоча назва цієї програми – «Зброя». Наш експортний продукт. Вже є домовленості про відкриття експортно-імпортних платформ у Європі, Сполучених Штатах і на Близькому Сході. Завдання до кінця року – запустити в роботу ці платформи. Про це сказав під час Міжнародного форуму оборонних індустрій, який ми сьогодні вже втретє відкриваємо в Україні.

Від початку повномасштабної війни потенціал української оборонної промисловості збільшено в десятки разів. Наш потенціал у виробництві тільки дронів і ракет у наступному році буде вже 35 мільярдів доларів. Уже на фронті більше ніж 40 % зброї, яка застосовується, – це зброя, вироблена в Україні або вироблена з Україною. І нашої зброї буде тільки більше. Завдання для виробників, для уряду України, для всіх задіяних інституцій – не менш ніж 50 % зброї на фронті на кінець року – наша, українська зброя. І це завдання має бути реалізоване. Ми потребуємо фінансування, щоб увесь потенціал дійсно працював. І ми працюємо з усіма партнерами, які можуть допомогти це забезпечити. Прийшов час запускати експорт нашої української зброї – тих видів зброї, які в нас у профіциті, а отже, можуть бути експортовані, щоб було фінансування для тих видів зброї, які особливо потрібні для захисту. Я вже доручив уряду, Офісу й секретарю РНБО України розробити та представити ключові елементи такої експортної системи. Загальна робоча назва цієї програми – «Зброя». Наш експортний продукт. Вже є домовленості про відкриття експортно-імпортних платформ у Європі, Сполучених Штатах і на Близькому Сході. Завдання до кінця року – запустити в роботу ці платформи. Про це сказав під час Міжнародного форуму оборонних індустрій, який ми сьогодні вже втретє відкриваємо в Україні.

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

98,096 Aufrufe • vor 11 Monaten

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Alex

46,360 Aufrufe • vor 1 Jahr

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 Aufrufe • vor 4 Monaten

Сьогодні вночі Київ був під ударом балістичних ракет та іранських ударних дронів «Shahed». Це вже третя масована атака за останні три тижні. 4 квітня росіяни вдарили по дитячому майданчику в Кривому Розі, а два тижні тому обстріляли мирне населення міста Суми у Вербну неділю. Серед загиблих і мій близький друг — Юрій Юла. Свій виступ на Міжпарламентській раді Україна — НАТО розпочав зі вшанування пам’яті загиблих від російських ракетних ударів. росія має власну мотивацію, вбиваючи цивільних. Вони хочуть залякати нас, зробити так, щоб українці почали боятися. Але ми не боїмося і не маємо наміру капітулювати. Так само як під час Другої світової війни після нацистських бомбардувань Лондона британці у відповідь об’єдналися проти ворога. По-перше, наш пріоритет — це посилення протиповітряної оборони. Наразі не лише Україна не захищена від російських ракет, а й Європа також. Це означає, що ми повинні разом почати виробляти ракети ППО та балістичні ракети дальньої дії. Нам потрібно збільшити спільне виробництво не в 10, а у 1000 разів. По-друге, ми повинні забезпечити членство України в НАТО. На Бухарестському саміті НАТО у 2008 році нас запевнили, що двері Альянсу для нас відкриті. Якщо вони відкриті, то впустіть нас. Українці не сприймають заяви лідерів деяких країн про те, що настав час переглянути рішення, ухвалені в Бухаресті. Майбутнє України — в НАТО, тому що лише за цієї умови можна зберегти стабільну безпекову ситуацію на континенті. Наше членство в НАТО в інтересах кожного народу, кожної нації, що представлена на Міжпарламентській раді. Тому я пропоную зробити послання парламентарів країн — членів НАТО: Україна має бути запрошена до альянсу на Гаазькому саміті в червні. Саме питання України має бути першочерговим, бо це інвестиція в стабільну безпекову ситуацію на континенті. Але якщо говорити про мир, то в нас є п’ять безкомпромісних пунктів, на які ми ніколи не погодимося: 1. Жодних компромісів щодо територіальної цілісності. 2. Жодних компромісів щодо національного суверенітету та ідентичності. 3. Жодних компромісів щодо нашої обороноздатності. 4. Жодних компромісів щодо санкцій проти росії. 5. Жодних компромісів щодо нашого членства в НАТО. І є ще один пункт, який не стосується наших партнерів: жодних компромісів щодо демократії всередині України. Ми виграли перший етап війни, тому що ми були вільною і демократичною нацією, що боролася проти російського авторитарного режиму путіна. Тому ми не маємо допустити, щоб проти політичних опонентів влада могла запроваджувати незаконні, неконституційні, позасудові та політично вмотивовані санкції. Українці готові до миру, але ми ніколи не повернемося до статусу російської колонії. Перемогти в цій битві ми можемо лише разом. Тільки разом ми зможемо перемогти путіна. І я не сумніваюся, що ми переможемо.

Сьогодні вночі Київ був під ударом балістичних ракет та іранських ударних дронів «Shahed». Це вже третя масована атака за останні три тижні. 4 квітня росіяни вдарили по дитячому майданчику в Кривому Розі, а два тижні тому обстріляли мирне населення міста Суми у Вербну неділю. Серед загиблих і мій близький друг — Юрій Юла. Свій виступ на Міжпарламентській раді Україна — НАТО розпочав зі вшанування пам’яті загиблих від російських ракетних ударів. росія має власну мотивацію, вбиваючи цивільних. Вони хочуть залякати нас, зробити так, щоб українці почали боятися. Але ми не боїмося і не маємо наміру капітулювати. Так само як під час Другої світової війни після нацистських бомбардувань Лондона британці у відповідь об’єдналися проти ворога. По-перше, наш пріоритет — це посилення протиповітряної оборони. Наразі не лише Україна не захищена від російських ракет, а й Європа також. Це означає, що ми повинні разом почати виробляти ракети ППО та балістичні ракети дальньої дії. Нам потрібно збільшити спільне виробництво не в 10, а у 1000 разів. По-друге, ми повинні забезпечити членство України в НАТО. На Бухарестському саміті НАТО у 2008 році нас запевнили, що двері Альянсу для нас відкриті. Якщо вони відкриті, то впустіть нас. Українці не сприймають заяви лідерів деяких країн про те, що настав час переглянути рішення, ухвалені в Бухаресті. Майбутнє України — в НАТО, тому що лише за цієї умови можна зберегти стабільну безпекову ситуацію на континенті. Наше членство в НАТО в інтересах кожного народу, кожної нації, що представлена на Міжпарламентській раді. Тому я пропоную зробити послання парламентарів країн — членів НАТО: Україна має бути запрошена до альянсу на Гаазькому саміті в червні. Саме питання України має бути першочерговим, бо це інвестиція в стабільну безпекову ситуацію на континенті. Але якщо говорити про мир, то в нас є п’ять безкомпромісних пунктів, на які ми ніколи не погодимося: 1. Жодних компромісів щодо територіальної цілісності. 2. Жодних компромісів щодо національного суверенітету та ідентичності. 3. Жодних компромісів щодо нашої обороноздатності. 4. Жодних компромісів щодо санкцій проти росії. 5. Жодних компромісів щодо нашого членства в НАТО. І є ще один пункт, який не стосується наших партнерів: жодних компромісів щодо демократії всередині України. Ми виграли перший етап війни, тому що ми були вільною і демократичною нацією, що боролася проти російського авторитарного режиму путіна. Тому ми не маємо допустити, щоб проти політичних опонентів влада могла запроваджувати незаконні, неконституційні, позасудові та політично вмотивовані санкції. Українці готові до миру, але ми ніколи не повернемося до статусу російської колонії. Перемогти в цій битві ми можемо лише разом. Тільки разом ми зможемо перемогти путіна. І я не сумніваюся, що ми переможемо.

Петро Порошенко

32,592 Aufrufe • vor 1 Jahr

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 Aufrufe • vor 11 Monaten