Video yükleniyor...

Video Yüklenemedi

Ana Sayfaya Dön

🗣 Будь-яку людину зараз можна викрасти на вулиці і ніхто не заступиться, бо всі думають — а це ТЦК чи не ТЦК? Якщо ми подивимось ці відео, де б'ють ногами людей, заштовхують їх в машини — люди, які просто проходять, навіть туди не дивляться і не заступаються. Це вже...

breakingUAnews's profile picture

Breaking News

52,718 subscribers

46,950 görüntüleme • 1 ay önce •via X (Twitter)

Haberler & Politika
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Yorum

Yorum bulunmuyor

Orijinal gönderinin yorumları burada görünecek

Benzer Videolar

🗣 Люди, які завдяки Зеленському прийшли в партію, і тепер йому ножі в спину кидають — давайте спілкуватись раз на раз, а не в Facebook. А то ви всі там такі сміливі, аж страшно, — співвласник «Квартал ЮА» Євген Кошовий «Політика — це теж двір, а у дворі ти відповідаєш за свої слова. Ти ніколи у дворі не писав ніколи записку «ти підорас», і відправляв комусь. А зараз ти можеш написати все що завгодно, відправити це в інфопростір і тобі нічого за це не буде. А в обличчя ти нічого не скажеш, бо ти сцикло».
1:24

🗣 Люди, які завдяки Зеленському прийшли в партію, і тепер йому ножі в спину кидають — давайте спілкуватись раз на раз, а не в Facebook. А то ви всі там такі сміливі, аж страшно, — співвласник «Квартал ЮА» Євген Кошовий «Політика — це теж двір, а у дворі ти відповідаєш за свої слова. Ти ніколи у дворі не писав ніколи записку «ти підорас», і відправляв комусь. А зараз ти можеш написати все що завгодно, відправити це в інфопростір і тобі нічого за це не буде. А в обличчя ти нічого не скажеш, бо ти сцикло».

Breaking News

32,918 görüntüleme • 9 ay önce

Хто відповість за це беззаконня? В Дніпрі бандити, схожі на ТЦК, створили аварійну ситуацію і намагалися викрасти українця просто на дорозі. Їх зупинили інші громадяни та військові. Бо мовчати — означає дозволяти. Нагадуємо: жодні військові формування не мають права обмежувати права і свободи людей. Те, що ми бачимо, — ненормально. Захист країни не будується на страху й приниженні. Людину не можна тягнути силою туди, де має бути свідомий вибір. Держава сильна тоді, коли поважає гідність своїх громадян. А не тоді, коли ламає її.
0:59

Хто відповість за це беззаконня? В Дніпрі бандити, схожі на ТЦК, створили аварійну ситуацію і намагалися викрасти українця просто на дорозі. Їх зупинили інші громадяни та військові. Бо мовчати — означає дозволяти. Нагадуємо: жодні військові формування не мають права обмежувати права і свободи людей. Те, що ми бачимо, — ненормально. Захист країни не будується на страху й приниженні. Людину не можна тягнути силою туди, де має бути свідомий вибір. Держава сильна тоді, коли поважає гідність своїх громадян. А не тоді, коли ламає її.

Актуальна Правда

17,630 görüntüleme • 9 ay önce

І в чому він не правий? Якщо ви виправдовуєте незаконні дії ТЦК та поліції, якщо для вас нормально, коли українців викрадають, затягують у буси і застосовують силу, то давайте скажемо чесно — де для вас межа? Якщо насильство «можна», коли це робить держава, то, може, для когось і Голодомор був “законним рішенням влади”? Саме так і починається виправдання будь-якого зла. Але питання просте і незручне: коли влада починає використовувати насильство не для захисту людей, а для утримання контролю — це ще держава чи вже репресивна машина? Повноваження не вічні. Закон — не гумовий. А насильство ніколи не стає легітимним лише тому, що його узаконили папірцем. Історія вже показувала, чим це закінчується.
0:58

І в чому він не правий? Якщо ви виправдовуєте незаконні дії ТЦК та поліції, якщо для вас нормально, коли українців викрадають, затягують у буси і застосовують силу, то давайте скажемо чесно — де для вас межа? Якщо насильство «можна», коли це робить держава, то, може, для когось і Голодомор був “законним рішенням влади”? Саме так і починається виправдання будь-якого зла. Але питання просте і незручне: коли влада починає використовувати насильство не для захисту людей, а для утримання контролю — це ще держава чи вже репресивна машина? Повноваження не вічні. Закон — не гумовий. А насильство ніколи не стає легітимним лише тому, що його узаконили папірцем. Історія вже показувала, чим це закінчується.

Актуальна Правда

13,592 görüntüleme • 9 ay önce

Коли люди гинуть — де соціальна допомога від ТЦК? Військовий емоційно вийшов до мікрофона й поставив питання, яке давно висить у повітрі. Де ТЦК? Чому воно не виходить? Куди воно зникає саме тоді, коли люди зникають, гинуть або опиняються в лікарнях і моргах? Коли потрібні не повістки, а підтримка. Коли родини залишаються сам на сам із бідою. Коли люди шукають відповідей — і не знаходять нікого. Де ця так звана соціальна підтримка від ТЦК? Чому її немає, коли вона справді потрібна? Якщо держава з’являється лише тоді, коли треба вимагати, але зникає, коли треба допомагати — значить, у системі щось глибоко не так. І це вже питання не емоцій. Це питання ставлення до людей.
0:57

Коли люди гинуть — де соціальна допомога від ТЦК? Військовий емоційно вийшов до мікрофона й поставив питання, яке давно висить у повітрі. Де ТЦК? Чому воно не виходить? Куди воно зникає саме тоді, коли люди зникають, гинуть або опиняються в лікарнях і моргах? Коли потрібні не повістки, а підтримка. Коли родини залишаються сам на сам із бідою. Коли люди шукають відповідей — і не знаходять нікого. Де ця так звана соціальна підтримка від ТЦК? Чому її немає, коли вона справді потрібна? Якщо держава з’являється лише тоді, коли треба вимагати, але зникає, коли треба допомагати — значить, у системі щось глибоко не так. І це вже питання не емоцій. Це питання ставлення до людей.

Актуальна Правда

12,740 görüntüleme • 8 ay önce

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?
0:20

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Myroslav Oleshko

24,631 görüntüleme • 5 ay önce

Сім років — це достатній час, щоб емоції вляглися. І достатній, щоб чесно відповісти: що за цей час сталося з країною? Сьогодні Україна — це країна, яка не лише воює. Це країна, яка виснажена. Людськи, економічно, інституційно. І перший крок до відновлення — це чесність. Сім років тому ми всі почули знайому обіцянку: що достатньо змінити обличчя — і зміниться система. Чули, що держава — це застосунок, який можна «оновити» за одну ніч. Як виявилося, держава — не смартфон. Ми вистояли. Це величезне досягнення. Але вистояти — не означає перемогти в довгій перспективі. Перед нами інше завдання — перезавантажити країну, яка тримається на межі ресурсів. І це питання не окремої політичної сили. Це питання коаліції відповідальності. Нам потрібно повернути гідність. Ми пройшли через Революцію Гідності і знаємо цьому ціну. Коли закон працює однаково для всіх. Коли держава поважає громадянина. Бо без гідності не існує довіри. А без довіри не існує країни. Україні потрібна відмова від популізму. Популізм — це коли складне пояснюють просто. А потім дуже складно пояснюють, чому нічого не вийшло. Нам потрібна економіка, яка працює на оборону, створює робочі місця і повертає людей. Бо люди повертаються не закликами. Вони повертаються туди, де є сенс жити. І найважливіше — ми маємо говорити про завершення війни. Не як про мрію, а як про план. «Якось воно завершиться» — це не стратегія. Країна має почути план. Бо тільки так із країни, яка вистояла, можна зробити країну, яка перемагає.
7:45

Сім років — це достатній час, щоб емоції вляглися. І достатній, щоб чесно відповісти: що за цей час сталося з країною? Сьогодні Україна — це країна, яка не лише воює. Це країна, яка виснажена. Людськи, економічно, інституційно. І перший крок до відновлення — це чесність. Сім років тому ми всі почули знайому обіцянку: що достатньо змінити обличчя — і зміниться система. Чули, що держава — це застосунок, який можна «оновити» за одну ніч. Як виявилося, держава — не смартфон. Ми вистояли. Це величезне досягнення. Але вистояти — не означає перемогти в довгій перспективі. Перед нами інше завдання — перезавантажити країну, яка тримається на межі ресурсів. І це питання не окремої політичної сили. Це питання коаліції відповідальності. Нам потрібно повернути гідність. Ми пройшли через Революцію Гідності і знаємо цьому ціну. Коли закон працює однаково для всіх. Коли держава поважає громадянина. Бо без гідності не існує довіри. А без довіри не існує країни. Україні потрібна відмова від популізму. Популізм — це коли складне пояснюють просто. А потім дуже складно пояснюють, чому нічого не вийшло. Нам потрібна економіка, яка працює на оборону, створює робочі місця і повертає людей. Бо люди повертаються не закликами. Вони повертаються туди, де є сенс жити. І найважливіше — ми маємо говорити про завершення війни. Не як про мрію, а як про план. «Якось воно завершиться» — це не стратегія. Країна має почути план. Бо тільки так із країни, яка вистояла, можна зробити країну, яка перемагає.

Петро Порошенко

41,148 görüntüleme • 5 ay önce

Дійсно, як так? На Майдан в 2013 через побитих кількох студентів вийшли мільйони людей і почалось.... А зараз #ТЦК бʼє і вбиває десятки, якщо не сотні – і ніхто не протестує... Українці змінились? Ні, панове. Українці – тіж самі. Змінились організатори протестів. Точніше, зараз немає такої широкої організації грантожерів, яким вигідний протест і які будуть його організовувати. Цей протест виникне сам по собі у відповідний час. І не буде вже Порошенка на бульдозері, щоб зупинити розправу... #Україна
0:58

Дійсно, як так? На Майдан в 2013 через побитих кількох студентів вийшли мільйони людей і почалось.... А зараз #ТЦК бʼє і вбиває десятки, якщо не сотні – і ніхто не протестує... Українці змінились? Ні, панове. Українці – тіж самі. Змінились організатори протестів. Точніше, зараз немає такої широкої організації грантожерів, яким вигідний протест і які будуть його організовувати. Цей протест виникне сам по собі у відповідний час. І не буде вже Порошенка на бульдозері, щоб зупинити розправу... #Україна

Wenden

11,330 görüntüleme • 1 yıl önce

Полякова вчора знов робила вигляд, що не розуміє суті невдоволення українців через її активне сприяння вибілюванню "хороших русскіх". До чого там були плачі за тяжкою долею Пугачової і Ґалкіна - хтозна. Але Полякова прямо твердить, що росіянам, які обрали Путіна (нагадаю, при владі він вже 26 років, за нього голосували не раз і не два) і платять податки, достатньо виїхати з Росії, щоб мати чисту совість. І українці не мають права в чомусь таких росіян звинувачувати та демонструвати невдоволення. Ну і само собою, Полякова "не ділить людей на хороших і поганих за національністю" - в сенсі, знов, як і у Верховній Раді, захищає "хороших русскіх". Легко і невимушено прокручує звичну маніпуляцію: як "хороший русскій" в Європі може бути гіршим від українського корупціонера у вишиванці в тій же Європі?! А всі росіяни - теж "люди", їх не можна обвинувачувати, бо українці більш винуваті... Полірнула ці одкровення Оля матюками, ще й натицяла факів крупним планом на камеру. І багато кого з українців навіть переконала, що не можна так з росіянами, що там взагалі більше хороших, не можна ненавидіти всіх - так тільки дурні роблять. Бо росіяни образяться. Полякова чимдалі активніше готує собі ґрунт для повернення на російську сцену.
2:01

Полякова вчора знов робила вигляд, що не розуміє суті невдоволення українців через її активне сприяння вибілюванню "хороших русскіх". До чого там були плачі за тяжкою долею Пугачової і Ґалкіна - хтозна. Але Полякова прямо твердить, що росіянам, які обрали Путіна (нагадаю, при владі він вже 26 років, за нього голосували не раз і не два) і платять податки, достатньо виїхати з Росії, щоб мати чисту совість. І українці не мають права в чомусь таких росіян звинувачувати та демонструвати невдоволення. Ну і само собою, Полякова "не ділить людей на хороших і поганих за національністю" - в сенсі, знов, як і у Верховній Раді, захищає "хороших русскіх". Легко і невимушено прокручує звичну маніпуляцію: як "хороший русскій" в Європі може бути гіршим від українського корупціонера у вишиванці в тій же Європі?! А всі росіяни - теж "люди", їх не можна обвинувачувати, бо українці більш винуваті... Полірнула ці одкровення Оля матюками, ще й натицяла факів крупним планом на камеру. І багато кого з українців навіть переконала, що не можна так з росіянами, що там взагалі більше хороших, не можна ненавидіти всіх - так тільки дурні роблять. Бо росіяни образяться. Полякова чимдалі активніше готує собі ґрунт для повернення на російську сцену.

Alex Golobutsky (Олексій Голобуцький)

18,648 görüntüleme • 1 ay önce

В Києві, на масиві Троєщина, відбувається справжній бунт. При спробу викрасти людину, #ТЦК отримали не просто опір, а масовий спротив. Все більше і більше людей виходить на протест. Все це відбувається на фоні масованої повітряної атаки, яку проводить Росія, і, як кажуть пабліки, направлена буде в основному на столицю. Очевидно терпіння людей вже не витримує. Вдень терор Української влади, вночі терор агресора – на пʼятому році війни люди вже не мають терпіння. Регулярне "заспокійливе" від #Зеленський та укрпропаганди все усім остогидло! У заклинання Зеленського, що він хоче миру – викликаю рвотний рефлекс. Всі ми бачимо його дії, і слова вже просто не чують. Так, в Зеленського та його шайки бандитів, які утримують владу в #Україна, є ще чим захищатись – сотні тисяч поліцейських ще не задіювались проти народу. Але його це не врятує. Це – як атомна зброя. Нею можна лише лякати. Сам факт її застосування – визнання поразки. Так і поліція, яку так скурпульозно збирав Зеленський всі роки війни. Її застосування лише розізлить націю. А сама поліція – теж частина нації і їй теж набрид клоун, який не хоче миру, бо боїться суду, втративши владу. Зеленський перебуває в дуже крихкій позиції. В будь-який момент його режим рухне. Але, скоріше за все, знищать його із середини. Десятки людей лише чекають моменту знищити "ненависного диктатора" підхопити владу, яка в Україні дає казкові бариші. Так буває...
0:40

В Києві, на масиві Троєщина, відбувається справжній бунт. При спробу викрасти людину, #ТЦК отримали не просто опір, а масовий спротив. Все більше і більше людей виходить на протест. Все це відбувається на фоні масованої повітряної атаки, яку проводить Росія, і, як кажуть пабліки, направлена буде в основному на столицю. Очевидно терпіння людей вже не витримує. Вдень терор Української влади, вночі терор агресора – на пʼятому році війни люди вже не мають терпіння. Регулярне "заспокійливе" від #Зеленський та укрпропаганди все усім остогидло! У заклинання Зеленського, що він хоче миру – викликаю рвотний рефлекс. Всі ми бачимо його дії, і слова вже просто не чують. Так, в Зеленського та його шайки бандитів, які утримують владу в #Україна, є ще чим захищатись – сотні тисяч поліцейських ще не задіювались проти народу. Але його це не врятує. Це – як атомна зброя. Нею можна лише лякати. Сам факт її застосування – визнання поразки. Так і поліція, яку так скурпульозно збирав Зеленський всі роки війни. Її застосування лише розізлить націю. А сама поліція – теж частина нації і їй теж набрид клоун, який не хоче миру, бо боїться суду, втративши владу. Зеленський перебуває в дуже крихкій позиції. В будь-який момент його режим рухне. Але, скоріше за все, знищать його із середини. Десятки людей лише чекають моменту знищити "ненависного диктатора" підхопити владу, яка в Україні дає казкові бариші. Так буває...

Wenden

16,698 görüntüleme • 3 ay önce

1. У мільярдерів гроші не в горі доларів чи золота. А в активах. Це не як у Скруджа. Мультики не працюють. 2. Допомагати часто означає роздати. Отже, не змінити патерн. Чому в розвинених суспільствах, коли ж всі є можливості піднятися, є групи людей, що бідують. Бабками одними це не вирішити. Це дуже важка системна проблема того, як люди сприймають світ. А не те, що з ними хтось не ділиться. 3. Загалом брати з активів - вбивати ріст економіки і приватну ініціативу. Беріть вже з витрат. Якщо так хочеться соціалізму без серйозного тиску на капітал. 4. Та і то, ці гроші візьме чиновник і просре їх здебільшого. Можна рухатися в сторону мотивації благодійної роботи. Відповідна стимулююча фіскальна система. Коли людині вигідно допомагати фондами, які працюють. Але завжди пам'ятаємо, що кращої допомоги ніж гарне робоче місце - немає. А робочі місця прямо залежать від того, як себе відчуває приватний капітал.
0:51

1. У мільярдерів гроші не в горі доларів чи золота. А в активах. Це не як у Скруджа. Мультики не працюють. 2. Допомагати часто означає роздати. Отже, не змінити патерн. Чому в розвинених суспільствах, коли ж всі є можливості піднятися, є групи людей, що бідують. Бабками одними це не вирішити. Це дуже важка системна проблема того, як люди сприймають світ. А не те, що з ними хтось не ділиться. 3. Загалом брати з активів - вбивати ріст економіки і приватну ініціативу. Беріть вже з витрат. Якщо так хочеться соціалізму без серйозного тиску на капітал. 4. Та і то, ці гроші візьме чиновник і просре їх здебільшого. Можна рухатися в сторону мотивації благодійної роботи. Відповідна стимулююча фіскальна система. Коли людині вигідно допомагати фондами, які працюють. Але завжди пам'ятаємо, що кращої допомоги ніж гарне робоче місце - немає. А робочі місця прямо залежать від того, як себе відчуває приватний капітал.

Останній Капіталіст

227,168 görüntüleme • 10 ay önce

І про тупі інформаційні технології шахраїв для яких війна - це виключно можливість за рахунок маніпуляції та брехні збільшити свою аудиторію. І про такі речі треба говорити, це не можна замовчувати. Те, що робить шахрай Діма Гордон - це максимального рівня мерзотство. Бо на відміну від минулого, коли він грався з втюхуванням «зціленням Кашпіровського» та пірамідок, зараз він користується почуттями слабких людей, які за три роки повномасштабного вторгнення на жаль, досі вірять у казки таких як Гордон. Гордон до речі, перед самою повномасштабною війною розповідав байку, що піде воювати якщо буде повномасштабне вторгнення)) Коли ця війна забрала стільки людей, залишила сиротами дітей, в багатьох родинах батьки ховають своїх дітей, коли гинуть цілі родини, ця наволоч маніпулює на цьому вигадуючи «сенсацію». Не просто з новини навіть, а «сенсацію» про перебіг війни. І я сподіваюсь всі розуміють наскільки це верх цинізму. І от в цьому контексті я хочу звернутися до лідерів громадської думки, до військових та ветеранів зокрема. Я не знаю як ви й після такого зможете ходити до цієї наволочі. Ну бо ходили ж і не один, і не раз і продовжуєте. От зараз і подивимось у кого є позиція, а хто має принципи рівня Гордона.
0:26

І про тупі інформаційні технології шахраїв для яких війна - це виключно можливість за рахунок маніпуляції та брехні збільшити свою аудиторію. І про такі речі треба говорити, це не можна замовчувати. Те, що робить шахрай Діма Гордон - це максимального рівня мерзотство. Бо на відміну від минулого, коли він грався з втюхуванням «зціленням Кашпіровського» та пірамідок, зараз він користується почуттями слабких людей, які за три роки повномасштабного вторгнення на жаль, досі вірять у казки таких як Гордон. Гордон до речі, перед самою повномасштабною війною розповідав байку, що піде воювати якщо буде повномасштабне вторгнення)) Коли ця війна забрала стільки людей, залишила сиротами дітей, в багатьох родинах батьки ховають своїх дітей, коли гинуть цілі родини, ця наволоч маніпулює на цьому вигадуючи «сенсацію». Не просто з новини навіть, а «сенсацію» про перебіг війни. І я сподіваюсь всі розуміють наскільки це верх цинізму. І от в цьому контексті я хочу звернутися до лідерів громадської думки, до військових та ветеранів зокрема. Я не знаю як ви й після такого зможете ходити до цієї наволочі. Ну бо ходили ж і не один, і не раз і продовжуєте. От зараз і подивимось у кого є позиція, а хто має принципи рівня Гордона.

Симороз Олег Олександрович

76,522 görüntüleme • 1 yıl önce

⁉️"Як у концтаборі": Оля Полякова суворо розкритикувала українську "культуру скасування": "Ви скоро так задовбете людей цією зрадою, вже всі, як в концлагері. Україна вже не вільна країна. За те, що ми стільки років боремося, за те, щоб бути вільними, які ми вільні? Подивіться на цих зірок, які бояться, бляха муха, клюв відкрити. Щось десь скажеш, ти вже повинен озиратися. Десь щось не так, комусь не так сказав, не з тим сфотографувався, не в тому поспівав, не те сказав в інтерв'ю, не так повівся, десь там, бляка муха, не заплакав, де треба було, засміявся, де не треба було. Та вашу мать, ми що в канцлагері, давайте ходити струнко. Партія сказала ні, не можна, партія сказала да. Ви що, не розумієте, що ми зараз знаходимося в якомусь совку? Люди мають право жити, працювати, не оглядаючись, і люди мають право на помилки". 📹YouTube/RAMINA
1:19

⁉️"Як у концтаборі": Оля Полякова суворо розкритикувала українську "культуру скасування": "Ви скоро так задовбете людей цією зрадою, вже всі, як в концлагері. Україна вже не вільна країна. За те, що ми стільки років боремося, за те, щоб бути вільними, які ми вільні? Подивіться на цих зірок, які бояться, бляха муха, клюв відкрити. Щось десь скажеш, ти вже повинен озиратися. Десь щось не так, комусь не так сказав, не з тим сфотографувався, не в тому поспівав, не те сказав в інтерв'ю, не так повівся, десь там, бляка муха, не заплакав, де треба було, засміявся, де не треба було. Та вашу мать, ми що в канцлагері, давайте ходити струнко. Партія сказала ні, не можна, партія сказала да. Ви що, не розумієте, що ми зараз знаходимося в якомусь совку? Люди мають право жити, працювати, не оглядаючись, і люди мають право на помилки". 📹YouTube/RAMINA

5 канал 🇺🇦

60,946 görüntüleme • 1 ay önce

Зараз ми працюємо на Півдні. Саме там, де ви подумали. Саме там, де з'ясовують стосунки коса і камінь. Звісно ці подарунки застосовані нами в цій битві і вони звісно ж загинули в цій боротьбі. Коли екіпаж робить 15-30 вильотів за зміну, рано чи пізно щось іде не так. Там, де лютує РЕБ, кожен день змінюється конфігурація позицій, панує хаос бою, страх і ненависть, палюче сонце, навколо мінні поля, миші гризуть срані кабелі, а уламки знищують все, що лежить на поверхні. Робота, умови і статистика роблять свою справу. Цивільний дрон, як і військовий в бою рано чи пізно гине. Всі, хто має дотичність до справи, про це знають. Наша робота ускладнилася і в ній виросли ставки. Чим далі, тим більше і складніше. Але це не змінює того факту, що ми маємо робити свою роботу всупереч усьому. Незалежно від умов. Раніше ми робили це в холодній сирій траншеї по коліна в багні й видовбували болото з контактів Старлінку. В Бахмуті. Сьогодні в +40 остуджуємо техніку, яка не витримує температуру. На Півдні. Тут ми беремо участь у марафоні, який почали до нас і який імовірно триватиме й після нас. Ми домагаємося своєї частки прогресу. Для цього робиться щодення складна і невдячна робота. В марафоні, який на нашому місці ніхто в світі навіть не наважився б почати. Техніка гине, але це краще, ніж щоб гинули люди. Якщо один дрон допоможе врятувати одне життя, цього вже більш, ніж достатньо. А ми хочемо допомогти більше. Тому нам потрібні нові борти, щоб іти далі вже зараз. Реквізити лишаю тут і далі. А ще незграбно записане відео.
3:31

Зараз ми працюємо на Півдні. Саме там, де ви подумали. Саме там, де з'ясовують стосунки коса і камінь. Звісно ці подарунки застосовані нами в цій битві і вони звісно ж загинули в цій боротьбі. Коли екіпаж робить 15-30 вильотів за зміну, рано чи пізно щось іде не так. Там, де лютує РЕБ, кожен день змінюється конфігурація позицій, панує хаос бою, страх і ненависть, палюче сонце, навколо мінні поля, миші гризуть срані кабелі, а уламки знищують все, що лежить на поверхні. Робота, умови і статистика роблять свою справу. Цивільний дрон, як і військовий в бою рано чи пізно гине. Всі, хто має дотичність до справи, про це знають. Наша робота ускладнилася і в ній виросли ставки. Чим далі, тим більше і складніше. Але це не змінює того факту, що ми маємо робити свою роботу всупереч усьому. Незалежно від умов. Раніше ми робили це в холодній сирій траншеї по коліна в багні й видовбували болото з контактів Старлінку. В Бахмуті. Сьогодні в +40 остуджуємо техніку, яка не витримує температуру. На Півдні. Тут ми беремо участь у марафоні, який почали до нас і який імовірно триватиме й після нас. Ми домагаємося своєї частки прогресу. Для цього робиться щодення складна і невдячна робота. В марафоні, який на нашому місці ніхто в світі навіть не наважився б почати. Техніка гине, але це краще, ніж щоб гинули люди. Якщо один дрон допоможе врятувати одне життя, цього вже більш, ніж достатньо. А ми хочемо допомогти більше. Тому нам потрібні нові борти, щоб іти далі вже зараз. Реквізити лишаю тут і далі. А ще незграбно записане відео.

Сіль 🇺🇦

103,473 görüntüleme • 3 yıl önce

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.
0:20

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.

Калина

30,832 görüntüleme • 10 ay önce

Розвʼязка на яку Кличко вже вкатав понад 2 млрд грн (буде ще більше) і люди, які тягнуть автобус… Ну сука просто якийсь світ кривих дзеркал. Йому всі кажуть, що ти дурік сніг не можеш навіть почистити, а він, що все в нормі і це просто ми його згадуємо погано, коли сніг йде… Все б це було весело, якби не другий за розміром бюджет в країні у понад 100 млрд… Ну але у Кличка Toyota Sequoia повнопривідна, так що за нього не хвилюйтесь. За що моєму Києву це все…
0:25

Розвʼязка на яку Кличко вже вкатав понад 2 млрд грн (буде ще більше) і люди, які тягнуть автобус… Ну сука просто якийсь світ кривих дзеркал. Йому всі кажуть, що ти дурік сніг не можеш навіть почистити, а він, що все в нормі і це просто ми його згадуємо погано, коли сніг йде… Все б це було весело, якби не другий за розміром бюджет в країні у понад 100 млрд… Ну але у Кличка Toyota Sequoia повнопривідна, так що за нього не хвилюйтесь. За що моєму Києву це все…

Симороз Олег Олександрович

32,937 görüntüleme • 7 ay önce

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».
1:48

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 görüntüleme • 5 ay önce