Загрузка видео...

Не удалось загрузить видео

Возникла проблема при загрузке этого видео. Это может быть связано с временными проблемами сети или видео может быть недоступно.

На главную

Жінки не відступили: вимагали адвоката попри погрози Невідомі особи в поліцейській формі силоміць викрали українця. Без пояснень. Без чітких підстав. На допомогу прийшли небайдужі жінки — звичайні, без зброї, без статусів. У відповідь — погрози вже їм. Тиск. Крики. Спроби залякати. І тоді пролунала фраза, яка сказала більше, ніж... сотні заяв: «Можете стріляти. Але ми нікуди не підемо, поки не буде адвоката». Ось така реальність. Коли ті, хто не хоче воювати за Україну, намагаються силою тягнути інших. І виходить, що країну тримають не погони — а люди, які не бояться сказати «ні».show more

Актуальна Правда

6,917 subscribers

11,833 просмотров • 7 месяцев назад •via X (Twitter)

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

Комментарии: 0

Нет доступных комментариев

Здесь появятся комментарии из оригинального поста

Похожие видео

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.

Калина

30,832 просмотров • 9 месяцев назад

Новини про Руслана, якого попри епілепсію примусово мобілізували. Чим більше ми дізнаємося, тим гірше стає. Виявляється, його через погрози життю примусили підписати "добровільну" згоду на мобілізацію. Згідно закону, якщо в нього менше чотирьох зареєстрованих епілептичних нападів на рік, то він може проходити службу в НЕБОЙОВИХ підрозділах. Але оскільки ВЛК намалювала йому ідеальне здоров'я, його записали навідником. Ще раз - людину, яка може отримати епілептичний напад від спалахів чи гучних звуків, зараз вчать наводити артилерійську зброю. Що може піти не так? В учебці йому вже теж почали погрожувати, бо ці наші відео таки наробили шуму. Звісно, ми не збираємось зупинятися, бо від цього залежить життя та здоров'я не лише самого Руслана, але й тих хто служитиме з ним. Безвідповідальним офіцерам, які гребуть всіх підряд щоб виконати план, байдуже на реальну боєздатність армії. Їм не цікаво, що ця людина фізічно не зможе виконувати обов'язки, які на неї покладають. І коли їм про це кажуть - вони намагаються заткнути всім рота через погрози. Це не можна так лишати. Тому ми продовжимо боротися за Руслана і привертати увагу суспільства до цієї ситуації. Дякую за небайдужість всім, хто поширював наші попередні відео на цю тему, коментував і пропонував допомогу. Джерело: Миколаїв понад усе

Новини про Руслана, якого попри епілепсію примусово мобілізували. Чим більше ми дізнаємося, тим гірше стає. Виявляється, його через погрози життю примусили підписати "добровільну" згоду на мобілізацію. Згідно закону, якщо в нього менше чотирьох зареєстрованих епілептичних нападів на рік, то він може проходити службу в НЕБОЙОВИХ підрозділах. Але оскільки ВЛК намалювала йому ідеальне здоров'я, його записали навідником. Ще раз - людину, яка може отримати епілептичний напад від спалахів чи гучних звуків, зараз вчать наводити артилерійську зброю. Що може піти не так? В учебці йому вже теж почали погрожувати, бо ці наші відео таки наробили шуму. Звісно, ми не збираємось зупинятися, бо від цього залежить життя та здоров'я не лише самого Руслана, але й тих хто служитиме з ним. Безвідповідальним офіцерам, які гребуть всіх підряд щоб виконати план, байдуже на реальну боєздатність армії. Їм не цікаво, що ця людина фізічно не зможе виконувати обов'язки, які на неї покладають. І коли їм про це кажуть - вони намагаються заткнути всім рота через погрози. Це не можна так лишати. Тому ми продовжимо боротися за Руслана і привертати увагу суспільства до цієї ситуації. Дякую за небайдужість всім, хто поширював наші попередні відео на цю тему, коментував і пропонував допомогу. Джерело: Миколаїв понад усе

🇺🇦 Пан Ґік 🎮

33,829 просмотров • 10 месяцев назад

Половина країни не спала після вчорашнього відео з Вашингтону. Ми тримали кулаки за Україну. І зараз у всіх питання: що робити далі? Хтось чекав від мене критики Зеленського. Але ні, критики не буде, бо це не те, чого зараз потребує країна. Я поясню в декількох тезах, стоячи тут, разом з бригадами, які боронять український Південь. Ми сьогодні привезли їм допомогу, яку законтрактували раніше. Бо що б не відбувалося, потрібно продовжувати посилювати українську Армію. Стосунки України і США — це не стосунки лише Зеленського і Трампа. Це — стосунки двох великих народів, які знають, що демократія і свобода — не пусті слова ні для України, ні для США. І ми не можемо дозволити собі розповсюджувати антиамериканські настрої. Найперше, про що ми маємо зараз думати — це Збройні Сили України, які внаслідок тих чи інших дій можуть залишитися без постачання американської зброї. І це ні в якому разі не є критикою президента Зеленського, бо єдине, що зараз потребує Україна — це єдності. Чомусь з інформаційного поля зникає Армія — події на фронті, де є прориви ворога, ситуація із забезпеченням, зникає питання обороноздатності держави. Так не повинно бути. Ми дуже сподіваємося, що у президента Зеленського є «План Б». Віримо, що після зустрічі в Лондоні та Брюсселі, ми вийдемо з декількома важливими меседжами: ☑️ Єдність Європи. Сподіваємося, що Європа надасть нам зброю, фінансування, посилить інвестиції в оборонну промисловість. Допоможе нам повернути за стіл переговорів наших американських партнерів. Потрібно відновлювати двопартійну підтримку США та парламентську дипломатію. Ми не можемо послаблювати нашу міць. ☑️ Єдність всередині країни. Єдність у парламенті та переформатування Уряду в Уряд національної єдності. ☑️ Третє, що ми хочемо почути: коли і як закінчувати війну? Не ховатися за гарантії безпеки. Ми маємо зберегти державу. Ми маємо не допустити капітуляцію. Гарантом безпеки України мають бути ЗСУ. Крапка! Маємо припинити балачки та допомагати Армії.

Половина країни не спала після вчорашнього відео з Вашингтону. Ми тримали кулаки за Україну. І зараз у всіх питання: що робити далі? Хтось чекав від мене критики Зеленського. Але ні, критики не буде, бо це не те, чого зараз потребує країна. Я поясню в декількох тезах, стоячи тут, разом з бригадами, які боронять український Південь. Ми сьогодні привезли їм допомогу, яку законтрактували раніше. Бо що б не відбувалося, потрібно продовжувати посилювати українську Армію. Стосунки України і США — це не стосунки лише Зеленського і Трампа. Це — стосунки двох великих народів, які знають, що демократія і свобода — не пусті слова ні для України, ні для США. І ми не можемо дозволити собі розповсюджувати антиамериканські настрої. Найперше, про що ми маємо зараз думати — це Збройні Сили України, які внаслідок тих чи інших дій можуть залишитися без постачання американської зброї. І це ні в якому разі не є критикою президента Зеленського, бо єдине, що зараз потребує Україна — це єдності. Чомусь з інформаційного поля зникає Армія — події на фронті, де є прориви ворога, ситуація із забезпеченням, зникає питання обороноздатності держави. Так не повинно бути. Ми дуже сподіваємося, що у президента Зеленського є «План Б». Віримо, що після зустрічі в Лондоні та Брюсселі, ми вийдемо з декількома важливими меседжами: ☑️ Єдність Європи. Сподіваємося, що Європа надасть нам зброю, фінансування, посилить інвестиції в оборонну промисловість. Допоможе нам повернути за стіл переговорів наших американських партнерів. Потрібно відновлювати двопартійну підтримку США та парламентську дипломатію. Ми не можемо послаблювати нашу міць. ☑️ Єдність всередині країни. Єдність у парламенті та переформатування Уряду в Уряд національної єдності. ☑️ Третє, що ми хочемо почути: коли і як закінчувати війну? Не ховатися за гарантії безпеки. Ми маємо зберегти державу. Ми маємо не допустити капітуляцію. Гарантом безпеки України мають бути ЗСУ. Крапка! Маємо припинити балачки та допомагати Армії.

Петро Порошенко

221,632 просмотров • 1 год назад

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 просмотров • 4 месяцев назад

Сьогодні всі погляди прикуті до мирних перемовин, проте ми не повинні забувати, що боротьба на полі бою триває. Війна продовжується, а дипломатія не зменшила інтенсивності чи жорстокості боїв. Як не зменшується кількість ударних безпілотників та балістичних ракет, які атакують українські міста, об’єкти критичної та енергетичної інфраструктури. З цього почав свій виступ на позачерговому саміті ЄНП. Беззаперечно, Україна хоче миру. Але мир не може бути ціною капітуляції. Він не може бути побудований на легалізації агресії і не може дати москві право вето на наше європейське майбутнє. Саме тому наші принципи прості та не підлягають обговоренню: суверенітет, територіальна цілісність, національна ідентичність, сильні Збройні Сили як гарантія безпеки, відповідальність за військові та воєнні злочини та непохитний курс на членство в ЄС і НАТО. Будь-що менше — це не мир, а лише пауза перед більшою війною. Наші ключові принципи мають залишатися незмінними: нічого про Україну без України, нічого про Європу без Європи, нічого про НАТО без НАТО. І ще один ключовий принцип — не погоджено нічого, доки не погоджено все. Не слід мати жодних ілюзій: путін не прийме нічого, крім капітуляції. З досвіду 2015 року можу стверджувати, що розпочати потрібно з негайного припинення вогню. Якщо Україна припинить стріляти — не буде України. Але якщо припинить стріляти росія, то настане мир. Зараз ми перебуваємо у найсерйознішій політичній кризі під час війни — кризі довіри. Відновлення довіри має бути нашим найважливішим пріоритетом. Україні потрібна ширша демократична парламентська коаліція та уряд національного порятунку. Такий уряд не послабив би Президента, а навпаки, дозволив би всім нам зосередитися на війні та дипломатії, тоді як інституції відновлять баланс та довіру. Без довіри, верховенства права, справжньої демократії, системи стримувань і противаг та внутрішньої єдності — немає стійкості. А без стійкості немає майбутнього для демократичної європейської України.

Сьогодні всі погляди прикуті до мирних перемовин, проте ми не повинні забувати, що боротьба на полі бою триває. Війна продовжується, а дипломатія не зменшила інтенсивності чи жорстокості боїв. Як не зменшується кількість ударних безпілотників та балістичних ракет, які атакують українські міста, об’єкти критичної та енергетичної інфраструктури. З цього почав свій виступ на позачерговому саміті ЄНП. Беззаперечно, Україна хоче миру. Але мир не може бути ціною капітуляції. Він не може бути побудований на легалізації агресії і не може дати москві право вето на наше європейське майбутнє. Саме тому наші принципи прості та не підлягають обговоренню: суверенітет, територіальна цілісність, національна ідентичність, сильні Збройні Сили як гарантія безпеки, відповідальність за військові та воєнні злочини та непохитний курс на членство в ЄС і НАТО. Будь-що менше — це не мир, а лише пауза перед більшою війною. Наші ключові принципи мають залишатися незмінними: нічого про Україну без України, нічого про Європу без Європи, нічого про НАТО без НАТО. І ще один ключовий принцип — не погоджено нічого, доки не погоджено все. Не слід мати жодних ілюзій: путін не прийме нічого, крім капітуляції. З досвіду 2015 року можу стверджувати, що розпочати потрібно з негайного припинення вогню. Якщо Україна припинить стріляти — не буде України. Але якщо припинить стріляти росія, то настане мир. Зараз ми перебуваємо у найсерйознішій політичній кризі під час війни — кризі довіри. Відновлення довіри має бути нашим найважливішим пріоритетом. Україні потрібна ширша демократична парламентська коаліція та уряд національного порятунку. Такий уряд не послабив би Президента, а навпаки, дозволив би всім нам зосередитися на війні та дипломатії, тоді як інституції відновлять баланс та довіру. Без довіри, верховенства права, справжньої демократії, системи стримувань і противаг та внутрішньої єдності — немає стійкості. А без стійкості немає майбутнього для демократичної європейської України.

Петро Порошенко

10,341 просмотров • 9 месяцев назад

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Myroslav Oleshko

24,631 просмотров • 4 месяцев назад

35 років тому Україна стала незалежною. Але незалежність живе не лише в документах, кордонах чи символах. Вона живе в людях. У тих, хто щодня залишається, працює, захищає, рятує, відновлює… І знову обирає незалежність. Сьогодні я хочу сказати вам найважливіше слово: дякую! Дякую воїнам. Тим, хто тримає фронт. Тим, хто втомився, але не відступив. Тим, на чиє коротке повідомлення «я живий», щодня чекають удома. Дякую військовим медикам. Тим, хто йде туди, звідки інші намагаються вийти. Хто під вогнем повертає людині шанс побачити ранок. Дякую волонтерам. Тим, хто вже 12 років прокидається з думкою про фронт. Хто шукає, збирає, купує, везе і при цьому ніколи не запитує, що це змінить. Бо знає: іноді одна машина, один дрон, одна аптечка чи навіть турнікет змінюють усе. Дякую рятувальникам. Тим, хто заходить у вогонь, хто розбирає руїни руками, хто до останнього шукає під завалами людину, дитину, навіть домашню тварину, бо кожне життя є важливим. Дякую енергетикам і комунальникам. Тим, хто після найтемнішої ночі повертає світло. Хто ще до ранку прибирає уламки з вулиць, щоб наші міста прокинулися і знову жили. Дякую аграріям. Тим, хто сіє на землі, яку ще вчора розміновували. Хто збирає хліб під тривогами і годує армію, громаду, Україну. Дякую вчителям. Тим, хто навчає під землею, без світла, іноді без тепла, хто серед війни разом із дітьми, з нашим майбутнім. Дякую лікарям. Тим, хто не запитує, скільки ще витримає, а хто просто входить до наступної палати і робить усе, щоб людина жила. І дякую родинам. Тим, хто чекає, бо це насправді непросто. Хто підтримує, хто вчиться жити з тривогою і все одно знаходить сили любити, працювати, виховувати дітей. На жаль, ми не зможемо назвати кожного і не зможемо подякувати кожному особисто, але ми знаємо головне: країну тримають не абстрактні слова — її тримають люди, такі, як ви. 35 років тому ми проголосували за незалежність, а сьогодні ми, українці, щодня доводимо, що країна має велике майбутнє. Дякую за те, що Україна вистояла! За те, що Україна живе! І за те, що Україна буде, точно буде!

35 років тому Україна стала незалежною. Але незалежність живе не лише в документах, кордонах чи символах. Вона живе в людях. У тих, хто щодня залишається, працює, захищає, рятує, відновлює… І знову обирає незалежність. Сьогодні я хочу сказати вам найважливіше слово: дякую! Дякую воїнам. Тим, хто тримає фронт. Тим, хто втомився, але не відступив. Тим, на чиє коротке повідомлення «я живий», щодня чекають удома. Дякую військовим медикам. Тим, хто йде туди, звідки інші намагаються вийти. Хто під вогнем повертає людині шанс побачити ранок. Дякую волонтерам. Тим, хто вже 12 років прокидається з думкою про фронт. Хто шукає, збирає, купує, везе і при цьому ніколи не запитує, що це змінить. Бо знає: іноді одна машина, один дрон, одна аптечка чи навіть турнікет змінюють усе. Дякую рятувальникам. Тим, хто заходить у вогонь, хто розбирає руїни руками, хто до останнього шукає під завалами людину, дитину, навіть домашню тварину, бо кожне життя є важливим. Дякую енергетикам і комунальникам. Тим, хто після найтемнішої ночі повертає світло. Хто ще до ранку прибирає уламки з вулиць, щоб наші міста прокинулися і знову жили. Дякую аграріям. Тим, хто сіє на землі, яку ще вчора розміновували. Хто збирає хліб під тривогами і годує армію, громаду, Україну. Дякую вчителям. Тим, хто навчає під землею, без світла, іноді без тепла, хто серед війни разом із дітьми, з нашим майбутнім. Дякую лікарям. Тим, хто не запитує, скільки ще витримає, а хто просто входить до наступної палати і робить усе, щоб людина жила. І дякую родинам. Тим, хто чекає, бо це насправді непросто. Хто підтримує, хто вчиться жити з тривогою і все одно знаходить сили любити, працювати, виховувати дітей. На жаль, ми не зможемо назвати кожного і не зможемо подякувати кожному особисто, але ми знаємо головне: країну тримають не абстрактні слова — її тримають люди, такі, як ви. 35 років тому ми проголосували за незалежність, а сьогодні ми, українці, щодня доводимо, що країна має велике майбутнє. Дякую за те, що Україна вистояла! За те, що Україна живе! І за те, що Україна буде, точно буде!

Петро Порошенко

13,575 просмотров • 7 дней назад

Федоров: Але є ще одна річ, про яку ми повинні говорити - надія Надія, що завтра буде краще. Надія, що ця країна змінюється. Надія, що після всіх наших жертв ми не повернемося до тієї самої системи, від якої роками намагалися піти. Ми воюємо точно не за країну без надії. Ми воюємо за державу, в якій людина відчуває, що її голос має значення. Українці завжди давали своїй владі величезний кредит довіри, особливо під час війни. Мільйони людей погодилися на неймовірні обмеження, труднощі і жертви, тому що розуміли: країна повинна вистояти. І це величезна відповідальність для будь-якої влади. Бо кредит довіри — це не право робити все без пояснень, це обов'язок бути ще чеснішим із суспільством. Саме тут має існувати простий принцип нового суспільного договору: громадянин довіряє державі — держава говорить із громадянином чесно; громадянин виконує свій обов'язок — держава виконує свій; людина захищає країну — країна захищає людину. Люди не вимагають, щоб держава ніколи не помилялася. Вони розуміють, наскільки складною є ця війна. Вони розуміють, що інколи немає ідеальних рішень, але вони мають право на правду. Саме так відновлюється довіра, а разом із довірою повертається надія. Надія, що після цієї війни Україна стане не просто країною, яка вижила, а країною, яка стала сильнішою, справедливішою і вільнішою. Ми не маємо права дозволити старій системі забрати в українців цю надію. У нас уже є ворог — це росія. росія хоче не просто забрати нашу землю, вона хоче довести, що українська модель свободи не працює. Саме тому Україна повинна довести протилежне: Україна може одночасно воювати і залишатися демократичною

Федоров: Але є ще одна річ, про яку ми повинні говорити - надія Надія, що завтра буде краще. Надія, що ця країна змінюється. Надія, що після всіх наших жертв ми не повернемося до тієї самої системи, від якої роками намагалися піти. Ми воюємо точно не за країну без надії. Ми воюємо за державу, в якій людина відчуває, що її голос має значення. Українці завжди давали своїй владі величезний кредит довіри, особливо під час війни. Мільйони людей погодилися на неймовірні обмеження, труднощі і жертви, тому що розуміли: країна повинна вистояти. І це величезна відповідальність для будь-якої влади. Бо кредит довіри — це не право робити все без пояснень, це обов'язок бути ще чеснішим із суспільством. Саме тут має існувати простий принцип нового суспільного договору: громадянин довіряє державі — держава говорить із громадянином чесно; громадянин виконує свій обов'язок — держава виконує свій; людина захищає країну — країна захищає людину. Люди не вимагають, щоб держава ніколи не помилялася. Вони розуміють, наскільки складною є ця війна. Вони розуміють, що інколи немає ідеальних рішень, але вони мають право на правду. Саме так відновлюється довіра, а разом із довірою повертається надія. Надія, що після цієї війни Україна стане не просто країною, яка вижила, а країною, яка стала сильнішою, справедливішою і вільнішою. Ми не маємо права дозволити старій системі забрати в українців цю надію. У нас уже є ворог — це росія. росія хоче не просто забрати нашу землю, вона хоче довести, що українська модель свободи не працює. Саме тому Україна повинна довести протилежне: Україна може одночасно воювати і залишатися демократичною

Останній Капіталіст

16,800 просмотров • 12 дней назад

На День Гідності Зеленський обирає порятунок негідного Єрмака, закопуючи свою гідність. 📍1. Хлопці з Банкової вирішили, що вони господарі країни, де бюджет - для будівництва їх маєтків, а не захисту нашої енергосистеми. Забудьте за якийсь там Офіс, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍2. Зеленський вирішив, що Уряд - це секретаріат Офісу Президента, канцелярія. А міністри і премʼєрка - його асистенти. Забудьте і за якийсь там Уряд, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍3. Зеленський вирішив, що Парламент - це його персональна голосувальня з друкарками. Які швидко напишуть будь які зміни по будь яких відкатах, по яких він лише дасть на це вказівку. Забудьте і за якийсь там Парламент, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍4. Зеленський вирішив, що Генпрокуратура - це підписанти підозр тим, хто йому не подобається. Це вони і роблять. Підозру детективу НАБУ підписав Генпрокурор Кравченко особисто. Забудьте і за якусь прокуратуру, її більше немає. Є лише Зеленський. 📍5. Зеленський вирішив, що правоохоронні органи - ДБР, СБУ, Нацпол - це оперативники, які повинні проводити обшуки і пакувати на СІЗО всіх, хто не довподоби Зеленському Забудьте і за них і за їх незалежність. Є лише Зеленський. Тому Офіс, Уряд, Парламент, правоохоронці, прокуратура - всі вони вже втратили гідність, коли покривають усе це. Вони обрали сторону, коли погодились обслуговувати бажання Єрмаків, Міндичів, а не те, на що ми їх уповноважили і яке завдання їм дали. ▪️Бо Парламент наш, а не Зеленського. ▪️Бо Уряд наш, а не Зеленського. ▪️Бо прокуратура і правоохоронні органи наші, а не Зеленського. ❗️Бо всі вони - на служінні в українців, на сервісі у нас за наші податки. Саме так каже Конституція. ❗️Ми не задоволені більше вашим сервісом та обслуговуванням, панове, за наші ж гроші. Єрмак ввів в оману Зеленського, коли забув пояснити, що усі вони - на обслуговуванні українців, найняті нами. Ніяк інакше. ☝🏻З іншого ж боку є Захід, терпіння якого ось ось лусне. Ще є декілька нардепів, незалежних громадських організацій, медіа та журналістів, які не бояться говорити правду. ☝🏻А ще з цього боку також і мільйони, українців, терпіння яких менше, ніж Заходу. Бо, на відміну, від українців, вони не воюють на передовій, не сидять під обстрілами по 10 годин без світла. І в цих умовах в нас залишається власна гідність, цього досить аби зберегти демократію. Ви не побудуєте нам тут другу бєларусь, чуєте, Володимире Зеленський

На День Гідності Зеленський обирає порятунок негідного Єрмака, закопуючи свою гідність. 📍1. Хлопці з Банкової вирішили, що вони господарі країни, де бюджет - для будівництва їх маєтків, а не захисту нашої енергосистеми. Забудьте за якийсь там Офіс, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍2. Зеленський вирішив, що Уряд - це секретаріат Офісу Президента, канцелярія. А міністри і премʼєрка - його асистенти. Забудьте і за якийсь там Уряд, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍3. Зеленський вирішив, що Парламент - це його персональна голосувальня з друкарками. Які швидко напишуть будь які зміни по будь яких відкатах, по яких він лише дасть на це вказівку. Забудьте і за якийсь там Парламент, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍4. Зеленський вирішив, що Генпрокуратура - це підписанти підозр тим, хто йому не подобається. Це вони і роблять. Підозру детективу НАБУ підписав Генпрокурор Кравченко особисто. Забудьте і за якусь прокуратуру, її більше немає. Є лише Зеленський. 📍5. Зеленський вирішив, що правоохоронні органи - ДБР, СБУ, Нацпол - це оперативники, які повинні проводити обшуки і пакувати на СІЗО всіх, хто не довподоби Зеленському Забудьте і за них і за їх незалежність. Є лише Зеленський. Тому Офіс, Уряд, Парламент, правоохоронці, прокуратура - всі вони вже втратили гідність, коли покривають усе це. Вони обрали сторону, коли погодились обслуговувати бажання Єрмаків, Міндичів, а не те, на що ми їх уповноважили і яке завдання їм дали. ▪️Бо Парламент наш, а не Зеленського. ▪️Бо Уряд наш, а не Зеленського. ▪️Бо прокуратура і правоохоронні органи наші, а не Зеленського. ❗️Бо всі вони - на служінні в українців, на сервісі у нас за наші податки. Саме так каже Конституція. ❗️Ми не задоволені більше вашим сервісом та обслуговуванням, панове, за наші ж гроші. Єрмак ввів в оману Зеленського, коли забув пояснити, що усі вони - на обслуговуванні українців, найняті нами. Ніяк інакше. ☝🏻З іншого ж боку є Захід, терпіння якого ось ось лусне. Ще є декілька нардепів, незалежних громадських організацій, медіа та журналістів, які не бояться говорити правду. ☝🏻А ще з цього боку також і мільйони, українців, терпіння яких менше, ніж Заходу. Бо, на відміну, від українців, вони не воюють на передовій, не сидять під обстрілами по 10 годин без світла. І в цих умовах в нас залишається власна гідність, цього досить аби зберегти демократію. Ви не побудуєте нам тут другу бєларусь, чуєте, Володимире Зеленський

Martina Boguslavets

12,766 просмотров • 9 месяцев назад

Сьогодні у Верховній Раді обговорюється не проста угода. Це тест на зрілість влади та її спроможність укладати стратегічні союзи відповідально, прозоро, з повагою до національного інтересу і до партнерів. Мова йде точно не про копалини. Йдеться про довіру — довіру Сполучених Штатів Америки. Держави, яка надає нам зброю, санкції та дипломатичний щит. Вже пʼять місяців, як цю довіру поставлено під загрозу. Недбало, по-дилетантськи, похапцем. Бо перемови провели так, ніби обмінювали не ресурси на безпеку, а суверенітет — на ресурси. Влада це розуміє, тому президента в залі Верховної Ради сьогодні немає. І тому не він подав цю угоду. На ратифікацію винесено документ не з високими державницькими візіями, а продукт пʼяти-шести знаменитих менеджерів, яких ніхто не знає. Та які так і не спромоглися навіть пояснити ні народу України, ні «Європейській Солідарності», що ми взагалі підписали. Не буває стратегічного партнерства без стратегічної поваги. Не буває прозорості, якщо існують таємничі додатки. Додатки та таємниці від парламенту, від народу, що воює, та від суспільства, яке одинадцять років захищає суверенітет. Народ запитує: «Де в угоді слова про безпеку? Коли буде припинення війни? Коли буде мир? Чи хоча б перемир’я?» Хочу нагадати, що останні півроку ми в «Європейській Солідарності» постійно говорили про стратегічну важливість партнерства зі США, без якого не буде ані перемоги, ані миру. Не ми пропонували надра в обмін на безпеку в «плані перемоги» президента Зеленського. І не «ЄС» розганяла антиамериканську істерію, щоб здобути два міфічних відсотки рейтингу. Ми весь час били на сполох і казали, що це дорога до катастрофи. І не треба перекладати з хворої голови на здорову замість вибачитися і залучити всіх, об’єднавши для роботи на український інтерес. Ми — за чесну угоду. Для цього ми пропонуємо: два читання — як того вимагає Регламент. Перше — вже зараз. А друге — після того, як будуть внесені ключові принципи. Або проголосувати їх в нашій заяві до ратифікації зараз: це — посилання на українсько-американську угоду про гарантії безпеки. З Кримською декларацією, яку я ініціював з президентом Трампом. З нормою про спрямування частини прибутків на американську військову допомогу для ЗСУ вже. І, звісно, висновок Конституційного Суду — бо правова чистота ратифікації є умовою її легітимності в очах українців та наших партнерів. Маємо діяти професійно і патріотично. Бо лише так можна повернути довіру. І лише з довірою — виграти в росії.

Сьогодні у Верховній Раді обговорюється не проста угода. Це тест на зрілість влади та її спроможність укладати стратегічні союзи відповідально, прозоро, з повагою до національного інтересу і до партнерів. Мова йде точно не про копалини. Йдеться про довіру — довіру Сполучених Штатів Америки. Держави, яка надає нам зброю, санкції та дипломатичний щит. Вже пʼять місяців, як цю довіру поставлено під загрозу. Недбало, по-дилетантськи, похапцем. Бо перемови провели так, ніби обмінювали не ресурси на безпеку, а суверенітет — на ресурси. Влада це розуміє, тому президента в залі Верховної Ради сьогодні немає. І тому не він подав цю угоду. На ратифікацію винесено документ не з високими державницькими візіями, а продукт пʼяти-шести знаменитих менеджерів, яких ніхто не знає. Та які так і не спромоглися навіть пояснити ні народу України, ні «Європейській Солідарності», що ми взагалі підписали. Не буває стратегічного партнерства без стратегічної поваги. Не буває прозорості, якщо існують таємничі додатки. Додатки та таємниці від парламенту, від народу, що воює, та від суспільства, яке одинадцять років захищає суверенітет. Народ запитує: «Де в угоді слова про безпеку? Коли буде припинення війни? Коли буде мир? Чи хоча б перемир’я?» Хочу нагадати, що останні півроку ми в «Європейській Солідарності» постійно говорили про стратегічну важливість партнерства зі США, без якого не буде ані перемоги, ані миру. Не ми пропонували надра в обмін на безпеку в «плані перемоги» президента Зеленського. І не «ЄС» розганяла антиамериканську істерію, щоб здобути два міфічних відсотки рейтингу. Ми весь час били на сполох і казали, що це дорога до катастрофи. І не треба перекладати з хворої голови на здорову замість вибачитися і залучити всіх, об’єднавши для роботи на український інтерес. Ми — за чесну угоду. Для цього ми пропонуємо: два читання — як того вимагає Регламент. Перше — вже зараз. А друге — після того, як будуть внесені ключові принципи. Або проголосувати їх в нашій заяві до ратифікації зараз: це — посилання на українсько-американську угоду про гарантії безпеки. З Кримською декларацією, яку я ініціював з президентом Трампом. З нормою про спрямування частини прибутків на американську військову допомогу для ЗСУ вже. І, звісно, висновок Конституційного Суду — бо правова чистота ратифікації є умовою її легітимності в очах українців та наших партнерів. Маємо діяти професійно і патріотично. Бо лише так можна повернути довіру. І лише з довірою — виграти в росії.

Петро Порошенко

18,114 просмотров • 1 год назад

Федоров: Корупції багато насправді Дивіться, були начальники департаментів, які призначені приватними компаніями. Начальники департаментів не ходять на наради Міноборони без співробітників певних правоохоронних органів Я коли дізнався, чому ти, начальник департаменту, запрошуєш сюди правоохоронця на нараду по снарядам або там, наприклад, по релокації підприємства – я був здивований. І ми почали їх звільняти, звільняти, звільняти, звільняти цих людей Один раз був випадок, коли була нарада – мене не було на цій нараді, проводив перший заступник. І там обговорювався прямий контракт. Це були перші взагалі там дні, чи перші тижні. Там був написаний лист з конкретною компанією. І якраз був лист від БЕБ, і це була відома інформація в нашому колі, що ця компанія 200-300 відсотків маржинальність має, а належить вона одній відомій особі, яка не живе в Україні Ось. І після дискусії з Генеральним штабом це прибрали з переліку, тобто вони нормально прибрали цю компанію, немає питань. Але про те, хто що говорив на цій нараді, було відомо вже всьому ринку Ми провели службове розслідування, я зателефонував Ігнатову, він каже: "Без проблем, типу, так не може бути, давайте виправимо". І ми знайшли, хто це був, провели поліграфи, знайшли цих людей Я не встиг підписати пониження звання і відсторонення, просто не встиг фізично, тому що йшло розслідування. Але думаю, що ці люди вони все зрозуміли Тому там багато таких історій, які архітектурно почали змінюватися, і вони зможуть зекономити бюджет нашої країни для того, щоб ми могли далі воювати, використовувати гроші на те, що нам потрібно

Федоров: Корупції багато насправді Дивіться, були начальники департаментів, які призначені приватними компаніями. Начальники департаментів не ходять на наради Міноборони без співробітників певних правоохоронних органів Я коли дізнався, чому ти, начальник департаменту, запрошуєш сюди правоохоронця на нараду по снарядам або там, наприклад, по релокації підприємства – я був здивований. І ми почали їх звільняти, звільняти, звільняти, звільняти цих людей Один раз був випадок, коли була нарада – мене не було на цій нараді, проводив перший заступник. І там обговорювався прямий контракт. Це були перші взагалі там дні, чи перші тижні. Там був написаний лист з конкретною компанією. І якраз був лист від БЕБ, і це була відома інформація в нашому колі, що ця компанія 200-300 відсотків маржинальність має, а належить вона одній відомій особі, яка не живе в Україні Ось. І після дискусії з Генеральним штабом це прибрали з переліку, тобто вони нормально прибрали цю компанію, немає питань. Але про те, хто що говорив на цій нараді, було відомо вже всьому ринку Ми провели службове розслідування, я зателефонував Ігнатову, він каже: "Без проблем, типу, так не може бути, давайте виправимо". І ми знайшли, хто це був, провели поліграфи, знайшли цих людей Я не встиг підписати пониження звання і відсторонення, просто не встиг фізично, тому що йшло розслідування. Але думаю, що ці люди вони все зрозуміли Тому там багато таких історій, які архітектурно почали змінюватися, і вони зможуть зекономити бюджет нашої країни для того, щоб ми могли далі воювати, використовувати гроші на те, що нам потрібно

Останній Капіталіст

59,401 просмотров • 1 месяц назад

Вся країна попередні два дні жила надією на результат саміту НАТО у Вільнюсі. Я не бачу, де знайшли перемогу ті, хто стверджує, що Вільнюс був дуже вдалим для України. На жаль, вчорашній Вільнюс був дуже схожий на Вільнюс 2013 року, коли Україна не підписала Угоду про асоціацію. І я її підписав одразу ж після обрання. А нині не отримала заслуженого запрошення до НАТО, хоча українські Збройні Сили боронять східний фланг НАТО. Не парламент, не президент, не Офіс і не уряд зробили свій внесок. Єдині, хто зробив цей внесок, — це Збройні Сили України. Вони воюють краще за будь-яку іншу країну НАТО. На жаль, і підсумковий документ Вільнюса-23 є ксерокопією Бухареста 2008 року. Заява Сімки нагадує виключно протокол про наміри. Той, хто хоче подивитися, — там слово гарантії відсутнє. Єдине, що там є — це початок консультацій у випадку, якщо буде майбутня війна. Я знаю як ці консультації я проводив у 2014 році і ні в якому разі нам не можна це повторити. Не треба нам слів про відкриті двері. Якщо двері відкриті, дайте нам зайти. Якщо ви нас не пускаєте, це означає двері закриті, і кажіть правду. Але ми маємо подякувати партнерам за зброю, далекобійні ракети, радіоелектронну боротьбу, протиповітряну оборону. Без них було би значно важче. І друге, засмучує сварка, яка розгортається навколо саміту. Одні накидаються на владу. Іншим в усьому крайній Байден. Хто винен — з’ясуємо після війни. А зараз нам треба за рік підготуватися до Вашингтонського саміту, бо це не Байден призначав Татарова, Думу, забезпечував корупцію на 36 мільярдів. А єдине, що є у нас в Сімці — це впровадження реформ: судова реформа, захист демократії, включно з парламентською, повага до прав людини, захист ЗМІ – свободи ЗМІ. Це наша відповідальність.

Вся країна попередні два дні жила надією на результат саміту НАТО у Вільнюсі. Я не бачу, де знайшли перемогу ті, хто стверджує, що Вільнюс був дуже вдалим для України. На жаль, вчорашній Вільнюс був дуже схожий на Вільнюс 2013 року, коли Україна не підписала Угоду про асоціацію. І я її підписав одразу ж після обрання. А нині не отримала заслуженого запрошення до НАТО, хоча українські Збройні Сили боронять східний фланг НАТО. Не парламент, не президент, не Офіс і не уряд зробили свій внесок. Єдині, хто зробив цей внесок, — це Збройні Сили України. Вони воюють краще за будь-яку іншу країну НАТО. На жаль, і підсумковий документ Вільнюса-23 є ксерокопією Бухареста 2008 року. Заява Сімки нагадує виключно протокол про наміри. Той, хто хоче подивитися, — там слово гарантії відсутнє. Єдине, що там є — це початок консультацій у випадку, якщо буде майбутня війна. Я знаю як ці консультації я проводив у 2014 році і ні в якому разі нам не можна це повторити. Не треба нам слів про відкриті двері. Якщо двері відкриті, дайте нам зайти. Якщо ви нас не пускаєте, це означає двері закриті, і кажіть правду. Але ми маємо подякувати партнерам за зброю, далекобійні ракети, радіоелектронну боротьбу, протиповітряну оборону. Без них було би значно важче. І друге, засмучує сварка, яка розгортається навколо саміту. Одні накидаються на владу. Іншим в усьому крайній Байден. Хто винен — з’ясуємо після війни. А зараз нам треба за рік підготуватися до Вашингтонського саміту, бо це не Байден призначав Татарова, Думу, забезпечував корупцію на 36 мільярдів. А єдине, що є у нас в Сімці — це впровадження реформ: судова реформа, захист демократії, включно з парламентською, повага до прав людини, захист ЗМІ – свободи ЗМІ. Це наша відповідальність.

Петро Порошенко

196,641 просмотров • 3 лет назад

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Останній Капіталіст

24,543 просмотров • 1 месяц назад

⚡️Армія тікає: 21 602 самовільні відходи за місяць ✅ Трохи холодної математики — і дуже гаряча правда. Кожного місяця ТЦК викрадають українців. План — 30 000 на місяць. Але це не план — це машина насильства і репресій проти власного народу. За офіційними даними, у жовтні 21602 військовослужбовців самовільно залишили службу. Це — рекорд. Це катастрофа. 21602 людини = одна людина кожні ~2 хвилини, яка йде з армії. Що це означає? — Насильство, “бусифікація”, терор ТЦК не зміцнюють армію — вони її розвалюють. — Люди втомилися від беззаконня, від викрадень, від принижень. Вони тікають. Вихід один — не показуха, не репресії, а реальні зміни: Розформувати ТЦК як каральні бригади, позбавити їх повноважень викрадати людей; Відправити на фронт тих, хто мав би бути там за задумом — а не перетворювати мобілізацію на бізнес; Мобілізувати мільйонну армію чиновників, які накружляли собі бронь від війни; Забезпечити ротації, нормальне постачання та повагу до солдата — бо без цього армії не втримати. Поки ми мовчимо — система краде в нас армію по шматках. 🇺🇦 Треба рішуче: зупинити ТЦК-терор, повернути людей на бойові позиції з гідністю або забезпечити їм право на цивільне життя без викрадень.

⚡️Армія тікає: 21 602 самовільні відходи за місяць ✅ Трохи холодної математики — і дуже гаряча правда. Кожного місяця ТЦК викрадають українців. План — 30 000 на місяць. Але це не план — це машина насильства і репресій проти власного народу. За офіційними даними, у жовтні 21602 військовослужбовців самовільно залишили службу. Це — рекорд. Це катастрофа. 21602 людини = одна людина кожні ~2 хвилини, яка йде з армії. Що це означає? — Насильство, “бусифікація”, терор ТЦК не зміцнюють армію — вони її розвалюють. — Люди втомилися від беззаконня, від викрадень, від принижень. Вони тікають. Вихід один — не показуха, не репресії, а реальні зміни: Розформувати ТЦК як каральні бригади, позбавити їх повноважень викрадати людей; Відправити на фронт тих, хто мав би бути там за задумом — а не перетворювати мобілізацію на бізнес; Мобілізувати мільйонну армію чиновників, які накружляли собі бронь від війни; Забезпечити ротації, нормальне постачання та повагу до солдата — бо без цього армії не втримати. Поки ми мовчимо — система краде в нас армію по шматках. 🇺🇦 Треба рішуче: зупинити ТЦК-терор, повернути людей на бойові позиції з гідністю або забезпечити їм право на цивільне життя без викрадень.

Актуальна Правда

15,409 просмотров • 9 месяцев назад

У мене складається враження, що влада і Україна живуть у різних реальностях. У реальності влади немає темряви, немає розбомбленого Харкова, Одеси, яка уражена ракетами. Немає 18 годин темряви по всій країні. Немає ракет у Тернополі… А є «Єдиний телемарафон», є стратегічні комунікації і брехня телеграм-каналів. Армія ж виснажена. Воює зараз без зброї та без підвищення грошового забезпечення. Але з бюджетом, який було проголосовано та підписано в стінах Верховної Ради… Ці дві реальності не розуміють одна одну. Сьогодні ми вже зареєстрували зміни до ухваленого Бюджету-2026. У цих змінах кошти з зарплат депутатів та «нацкешбеку» на суму 100 мільярдів гривень передаються Збройним Силам. Я дуже прошу всіх депутатів зараз поставити підпис і негайно розглянути ці зміни. Аморально вимагати від наших партнерів санкцій проти росії, а самим відмовлятися проголосувати заборону транзиту російської нафти через нафтопровід «Дружба». Аморально вимагати демократії і не заборонити позасудові обшуки в детективів НАБУ, лідерів опозиції і громадських активістів. Аморально боротися з росією і не забороняти російські телеграм-канали. І аморально стверджувати, що ви «боретеся з корупцією» і не відправляти у відставку фігурантів «Міндічгейту» зі складу чинного уряду і влади. «Європейська Солідарність» зібрала вже більше ста підписів за відставку Кабміну. Залишилося небагато, але це наш обов'язок — відправити корупціонерів у відставку. Бо ті, хто проти цього, стають співучасниками корупційних дій.

У мене складається враження, що влада і Україна живуть у різних реальностях. У реальності влади немає темряви, немає розбомбленого Харкова, Одеси, яка уражена ракетами. Немає 18 годин темряви по всій країні. Немає ракет у Тернополі… А є «Єдиний телемарафон», є стратегічні комунікації і брехня телеграм-каналів. Армія ж виснажена. Воює зараз без зброї та без підвищення грошового забезпечення. Але з бюджетом, який було проголосовано та підписано в стінах Верховної Ради… Ці дві реальності не розуміють одна одну. Сьогодні ми вже зареєстрували зміни до ухваленого Бюджету-2026. У цих змінах кошти з зарплат депутатів та «нацкешбеку» на суму 100 мільярдів гривень передаються Збройним Силам. Я дуже прошу всіх депутатів зараз поставити підпис і негайно розглянути ці зміни. Аморально вимагати від наших партнерів санкцій проти росії, а самим відмовлятися проголосувати заборону транзиту російської нафти через нафтопровід «Дружба». Аморально вимагати демократії і не заборонити позасудові обшуки в детективів НАБУ, лідерів опозиції і громадських активістів. Аморально боротися з росією і не забороняти російські телеграм-канали. І аморально стверджувати, що ви «боретеся з корупцією» і не відправляти у відставку фігурантів «Міндічгейту» зі складу чинного уряду і влади. «Європейська Солідарність» зібрала вже більше ста підписів за відставку Кабміну. Залишилося небагато, але це наш обов'язок — відправити корупціонерів у відставку. Бо ті, хто проти цього, стають співучасниками корупційних дій.

Петро Порошенко

22,221 просмотров • 8 месяцев назад