Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Zur Startseite

К-карма. Шльондра вирішила піти на війну разом з чоловіком. Служили в різних підрозділах. Вона була медиком, і за іронією долі евакуювала тіло загиблого чоловіка. Ібо нє х... лізти в Україну

nevedimka123's profile picture

Сергій Нещадим △ 🇺🇦

51,872 subscribers

147,840 Aufrufe • vor 1 Jahr •via X (Twitter)

Gesundheit & WellnessComedyNachrichten & Politik
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

10 Kommentare

Profilbild von Росомаха - 2
Росомаха - 2vor 1 Jahr

ЯКУ РОДІНУ, ВИ СУКИ, ЗАГАРБНИКИ КЛЯТІ ,ПРИЙШЛИ ЗАХИЩАТИ....ГОРІТЬ В ПЕКЛІ НЕЧИСТЬ СМЕРДЯЧА ...БУДЬТЕ ПРОКЛЯТІ ВИ , ВАШІ ДІТИ І ВАШІ ВНУКИ ЗА ТЕ ЗЛО ЩО ПРИНЕСЛИ ДО НАС

Profilbild von Ukraine 💙💪💛🇮🇱🫂❤️‍🔥🇬🇪
Ukraine 💙💪💛🇮🇱🫂❤️‍🔥🇬🇪vor 1 Jahr

фашистська пиZда🧟‍♀️ та її орк🧟‍♂️ повинні зустрітись - не можна розлучати пару ПІДАРІВ 👫🏻

Profilbild von European-Freedom-Corps
European-Freedom-Corpsvor 1 Jahr

Це ж монголи! Сидори теж так виглядають!

Profilbild von NTa11y
NTa11yvor 1 Jahr

Дивуюся, цим оркам! Коли вони вже перестануть до нас пертися? 🤯

Profilbild von Ukho od sledzia 8/0
Ukho od sledzia 8/0vor 1 Jahr

ппж будет,у тиктокеров

Profilbild von Vadym
Vadymvor 1 Jahr

Узкоглазые чурки называют оккупированную землю родной?

Profilbild von Olya Tepla
Olya Teplavor 1 Jahr

Так і встрєтілісь, так і вернулісь дамой- я на новай ладє Калінє, а муж - в пакєтє

Profilbild von Закат востока
Закат востокаvor 1 Jahr

Ну правильно, нету тела, нету белой лады...

Profilbild von Pavlo Salnikov
Pavlo Salnikovvor 1 Jahr

Прєкрасна історія ❤️ яку вони блядь родіну защіщалі, уйобки

Profilbild von Херсон- це Україна.
Херсон- це Україна.vor 1 Jahr

Нефік лізти в чужу Державу. Жили б собі і любили б. Себе жаліє, а дітей українських розтерзаних ні(

Ähnliche Videos

Ані з Єльцовій з Херсонщини лише 23 роки, і майже три з них вона перебуває в полоні росіян. Просто за те, що любить Україну. Її мужність і стійкість вражає! Але її історія відома небагатьом, хоча вона гідна того, щоб її знали мільйони. Зробімо разом все, щоб голос Ані був почутий, а її звільнення стало реальністю! Поділіться цим відео і позначте у коментарях всіх, хто, на вашу думку, може допомогти з розголосом і цим наблизити повернення Аню додому.
1:42

Ані з Єльцовій з Херсонщини лише 23 роки, і майже три з них вона перебуває в полоні росіян. Просто за те, що любить Україну. Її мужність і стійкість вражає! Але її історія відома небагатьом, хоча вона гідна того, щоб її знали мільйони. Зробімо разом все, щоб голос Ані був почутий, а її звільнення стало реальністю! Поділіться цим відео і позначте у коментарях всіх, хто, на вашу думку, може допомогти з розголосом і цим наблизити повернення Аню додому.

#ШОТАМ

96,898 Aufrufe • vor 1 Jahr

«Я підтримую Україну!». Неймовірно щемливо чути ці слова від звичайних канадійців. Знайомтеся, це — Дженіс, жителька Монреалю. Вона працює в місцевій поліції, тому стежить за безпекою на ПА НАТО. Там ми і познайомилися. Дженіс розповіла, як була в Краматорську, та показала фото свого будинку — із початку повномасштабного вторгнення над ним майорить синьо-жовтий стяг. Вона заручилася не зніматиме його до української Перемоги. Такі зустрічі — ковток свіжого повітря і ще одне свідчення, що з такою підтримкою ми точно переможемо!
0:52

«Я підтримую Україну!». Неймовірно щемливо чути ці слова від звичайних канадійців. Знайомтеся, це — Дженіс, жителька Монреалю. Вона працює в місцевій поліції, тому стежить за безпекою на ПА НАТО. Там ми і познайомилися. Дженіс розповіла, як була в Краматорську, та показала фото свого будинку — із початку повномасштабного вторгнення над ним майорить синьо-жовтий стяг. Вона заручилася не зніматиме його до української Перемоги. Такі зустрічі — ковток свіжого повітря і ще одне свідчення, що з такою підтримкою ми точно переможемо!

Петро Порошенко

21,163 Aufrufe • vor 1 Jahr

Дар'я Мельниченко, яка викрила проросійського італійця на кордоні, розповіла про його реакцію на заборону в'їхати до України, а також дії його дружини-українки: Журналістка: А що сказав цей чоловік, коли його не пропустили, яка його була реакція? Дар'я: Він посміхався і сказав, що немає ніякої проблеми, тоді я поїду в Італію одружуватися і все. Журналістка: А ви з українкою говорили, яка в них була реакція? Дар'я: Вона не хотіла зі мною говорити. Саму жінку пропускали, тому що вона є громадянкою України, їй не заборонили в'їзд до України, вона могла спокійно поїхати. Але вона обрала повернутися разом з італійським чоловіком до Італії. Я просто виклала цей допис. Думала, ну там буде чоловік 50, хто його підтримає і мені буде трішечки легше їхати зі своїми думками. Але воно якось почало набирати обертів. Мені писали навіть італійці, італійською мовою, на підтримку України. Відео: "Суспільне"
1:56

Дар'я Мельниченко, яка викрила проросійського італійця на кордоні, розповіла про його реакцію на заборону в'їхати до України, а також дії його дружини-українки: Журналістка: А що сказав цей чоловік, коли його не пропустили, яка його була реакція? Дар'я: Він посміхався і сказав, що немає ніякої проблеми, тоді я поїду в Італію одружуватися і все. Журналістка: А ви з українкою говорили, яка в них була реакція? Дар'я: Вона не хотіла зі мною говорити. Саму жінку пропускали, тому що вона є громадянкою України, їй не заборонили в'їзд до України, вона могла спокійно поїхати. Але вона обрала повернутися разом з італійським чоловіком до Італії. Я просто виклала цей допис. Думала, ну там буде чоловік 50, хто його підтримає і мені буде трішечки легше їхати зі своїми думками. Але воно якось почало набирати обертів. Мені писали навіть італійці, італійською мовою, на підтримку України. Відео: "Суспільне"

5 канал 🇺🇦

47,774 Aufrufe • vor 8 Monaten

Соліст "Ногу свело!" Максим Покровський, який виступав в окупованому Криму (але потім визнав це дуже неправильним і засудив путіна та війну), вперше за 15 років приїхав до України та потрапив під обстріл в Києві. Для того, аби моніторити новинні канали та зрозуміти весь рівень небезпеки, Покровський з товаришем навіть на ходу вчив українську мову. Покровський також зняв момент, як разом із товаришем ламаною українською мовою читав новини. Вони відслідковували, куди летять російські дрони та ракети, а також дізнавалися наслідки. "Це мій перший ранок в Києві за 15, а може й більше років. Відповідно, й перша ніч, яка не була доброю. Була дуже серйозна атака і балістичними ракетами, і дронами".
1:55

Соліст "Ногу свело!" Максим Покровський, який виступав в окупованому Криму (але потім визнав це дуже неправильним і засудив путіна та війну), вперше за 15 років приїхав до України та потрапив під обстріл в Києві. Для того, аби моніторити новинні канали та зрозуміти весь рівень небезпеки, Покровський з товаришем навіть на ходу вчив українську мову. Покровський також зняв момент, як разом із товаришем ламаною українською мовою читав новини. Вони відслідковували, куди летять російські дрони та ракети, а також дізнавалися наслідки. "Це мій перший ранок в Києві за 15, а може й більше років. Відповідно, й перша ніч, яка не була доброю. Була дуже серйозна атака і балістичними ракетами, і дронами".

Alex Golobutsky (Олексій Голобуцький)

23,550 Aufrufe • vor 1 Monat

Сьогодні ми згадуємо і вшановуємо памʼять усіх жертв одного з найбільш жорстоких злочинів радянської влади – депортації Кримськотатарського народу. Депортації, яка стала актом очевидного геноциду проти Кримськотатарського народу. 1944 рік назавжди буде в історії як спроба знищити народ – коли і малих, і дорослих викинули з рідного дому та відправили в чужий край. Значна частина народу загинула в дорозі, багато хто не витримав у місцях вигнання – щонайменше третина, і це може бути дуже стриманою оцінкою. Ми памʼятаємо про них. Ми не забули і не пробачили те, що сталося. Жоден народ не заслуговує на подібне. І тим більше Росія не зупинилась на тому, що вже зробила, і почала нову війну проти України саме з Криму. І знов намагається позбавити дому Кримськотатарський народ і всіх нас, всіх українців. Ми захищаємось від цього і, поки будемо разом і допомагатимемо одне одному, точно захистимось. Вічна памʼять усім жертвам депортації 1944 року. Вічна слава тим, хто бореться за життя і захищає Україну.
5:29

Сьогодні ми згадуємо і вшановуємо памʼять усіх жертв одного з найбільш жорстоких злочинів радянської влади – депортації Кримськотатарського народу. Депортації, яка стала актом очевидного геноциду проти Кримськотатарського народу. 1944 рік назавжди буде в історії як спроба знищити народ – коли і малих, і дорослих викинули з рідного дому та відправили в чужий край. Значна частина народу загинула в дорозі, багато хто не витримав у місцях вигнання – щонайменше третина, і це може бути дуже стриманою оцінкою. Ми памʼятаємо про них. Ми не забули і не пробачили те, що сталося. Жоден народ не заслуговує на подібне. І тим більше Росія не зупинилась на тому, що вже зробила, і почала нову війну проти України саме з Криму. І знов намагається позбавити дому Кримськотатарський народ і всіх нас, всіх українців. Ми захищаємось від цього і, поки будемо разом і допомагатимемо одне одному, точно захистимось. Вічна памʼять усім жертвам депортації 1944 року. Вічна слава тим, хто бореться за життя і захищає Україну.

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

77,052 Aufrufe • vor 4 Monaten

Іван Марчук із тих українських митців, чиєю творчістю ми пишаємося та захоплюємося. Художник, який створив власний стиль, власну техніку й понад 5 тисяч полотен, і більшість із них – про Україну. Ці роботи – на виставках у різних частинах світу. Вони про наші краєвиди та легенди, історію, культуру, про наших людей. Десятиліттями радянський режим не давав Івану Марчуку розкритися повною мірою, але попри все він зміг і зараз продовжує працювати для України і з Україною. Сьогодні разом відвідали виставку чудових робіт «Іван Марчук. Музейні колекції» в Шоколадному будинку, який відкрився вперше з 2022 року спеціально для цієї експозиції. Дякуємо за творчість, що підтримує, надихає та робить Україну впізнаваною.
0:55

Іван Марчук із тих українських митців, чиєю творчістю ми пишаємося та захоплюємося. Художник, який створив власний стиль, власну техніку й понад 5 тисяч полотен, і більшість із них – про Україну. Ці роботи – на виставках у різних частинах світу. Вони про наші краєвиди та легенди, історію, культуру, про наших людей. Десятиліттями радянський режим не давав Івану Марчуку розкритися повною мірою, але попри все він зміг і зараз продовжує працювати для України і з Україною. Сьогодні разом відвідали виставку чудових робіт «Іван Марчук. Музейні колекції» в Шоколадному будинку, який відкрився вперше з 2022 року спеціально для цієї експозиції. Дякуємо за творчість, що підтримує, надихає та робить Україну впізнаваною.

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

77,086 Aufrufe • vor 4 Monaten

Переховуючись від обстрілів у підвалі, 14-річний хлопець створив незвичайний мультфільм, який вразив європейців на міжнародному конкурсі. Матвій Глазунов — двічі переселенець та двічі переможець фестивалю Children Kinofest. А ще він режисер анімаційних фільмів, героїв та декорації до яких робить власноруч! Усе почалося в дитинстві, коли малий Матвійко разом із батьками втікав від обстрілів Авдіївки у 2014-му. Відтак він із родиною оселився в селі під Ізюмом, пішов до школи та захопився майструванням ляльок. А з часом його хобі переросло в створення мультиків: власноруч змайстрованих персонажів хлопець знімав на відео та монтував, а за відеоуроками навчився їх анімувати. У 2021-му він отримав першу нагороду на міжнародному фестивалі. А друга була вже за фільм про російсько-українську війну. Сценарій Матвій писав в укритті під Ізюмом, а зйомки та монтаж проходили в Мукачеві, куди разом із батьками довелося евакуюватися. Саме життя надихнуло Матвія на стрічку «Чорний лютий», і завдяки їй він став відомим на весь світ!
2:28

Переховуючись від обстрілів у підвалі, 14-річний хлопець створив незвичайний мультфільм, який вразив європейців на міжнародному конкурсі. Матвій Глазунов — двічі переселенець та двічі переможець фестивалю Children Kinofest. А ще він режисер анімаційних фільмів, героїв та декорації до яких робить власноруч! Усе почалося в дитинстві, коли малий Матвійко разом із батьками втікав від обстрілів Авдіївки у 2014-му. Відтак він із родиною оселився в селі під Ізюмом, пішов до школи та захопився майструванням ляльок. А з часом його хобі переросло в створення мультиків: власноруч змайстрованих персонажів хлопець знімав на відео та монтував, а за відеоуроками навчився їх анімувати. У 2021-му він отримав першу нагороду на міжнародному фестивалі. А друга була вже за фільм про російсько-українську війну. Сценарій Матвій писав в укритті під Ізюмом, а зйомки та монтаж проходили в Мукачеві, куди разом із батьками довелося евакуюватися. Саме життя надихнуло Матвія на стрічку «Чорний лютий», і завдяки їй він став відомим на весь світ!

#ШОТАМ

112,153 Aufrufe • vor 3 Jahren

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше
0:59

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 Aufrufe • vor 11 Monaten

Новина, якої ми чекали дуже довго! Парк бойової авіації України створюється прямо зараз. Колись, в 1991 році, на військовому балансі України нараховувалось величезна численність бойових літаків. До 2014 року практично всі було розпродано, знищено, порізано на металобрухт... Це була цілеспрямована операція Росії - будь-яким шляхом: примусом, підкупом, обміном на газ - зробити все, аби в Україні не залишилося зброї, військової техніки, морського і повітряного флоту. Щоб потім, колись, в дуже вдалий момент захопити частину роззброєнної Держави. На четвертому році повномасштабної війни, коли Україна стала надійним форпостом Цивілізованого Світу, в нас з'являється свій парк бойової авіації. Сьогодні в Швеції Президент України домовився про це з премʼєр-міністром Крістерссоном, і сьогодні ж підписано перший документ, який закладає рамки майбутній угоді. Бойові літаки "Гріпен". Не меньше, ніж 100 одиниць. Поступово. Коштами з заморожених російських активів. Уявляєте, що це таке? Колись росія зробила все, щоб в Україні не було власної авіації. Тепер вона буде (БУДЕ!!!) фінансувати створення сучасної, потужної, технологічної бойової авіації, яка буде збивати ЇХ літаки, гвинтокрили, безпілотники... І нищити їх нафтову, газову, енергетичну галузі. Отакий собі БУМЕРАНГ! Наступними в нашому авіапарку будуть французькі бойові літаки "Рафаль" і американські Ф16 (хоча щоб не виглядати пенсіонерами на фоні шведів і французів, треба було б наситити Україну літаками Ф35). Я дуже радію! На фоні шаленого розвитку наших Безпілотних систем (разом з морськими БЕКами), і нашого славетного війська, Україна буде самою оснащеною і бойовою країною в Європі. Країна-воїн! Країна-захисник! Країна розвитку технологій! Дякую, Володимир Зеленський!
0:51

Новина, якої ми чекали дуже довго! Парк бойової авіації України створюється прямо зараз. Колись, в 1991 році, на військовому балансі України нараховувалось величезна численність бойових літаків. До 2014 року практично всі було розпродано, знищено, порізано на металобрухт... Це була цілеспрямована операція Росії - будь-яким шляхом: примусом, підкупом, обміном на газ - зробити все, аби в Україні не залишилося зброї, військової техніки, морського і повітряного флоту. Щоб потім, колись, в дуже вдалий момент захопити частину роззброєнної Держави. На четвертому році повномасштабної війни, коли Україна стала надійним форпостом Цивілізованого Світу, в нас з'являється свій парк бойової авіації. Сьогодні в Швеції Президент України домовився про це з премʼєр-міністром Крістерссоном, і сьогодні ж підписано перший документ, який закладає рамки майбутній угоді. Бойові літаки "Гріпен". Не меньше, ніж 100 одиниць. Поступово. Коштами з заморожених російських активів. Уявляєте, що це таке? Колись росія зробила все, щоб в Україні не було власної авіації. Тепер вона буде (БУДЕ!!!) фінансувати створення сучасної, потужної, технологічної бойової авіації, яка буде збивати ЇХ літаки, гвинтокрили, безпілотники... І нищити їх нафтову, газову, енергетичну галузі. Отакий собі БУМЕРАНГ! Наступними в нашому авіапарку будуть французькі бойові літаки "Рафаль" і американські Ф16 (хоча щоб не виглядати пенсіонерами на фоні шведів і французів, треба було б наситити Україну літаками Ф35). Я дуже радію! На фоні шаленого розвитку наших Безпілотних систем (разом з морськими БЕКами), і нашого славетного війська, Україна буде самою оснащеною і бойовою країною в Європі. Країна-воїн! Країна-захисник! Країна розвитку технологій! Дякую, Володимир Зеленський!

Liza Bogutskaya

25,670 Aufrufe • vor 11 Monaten

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 Aufrufe • vor 1 Jahr

Сьогодні Андрій Парубій зібрав на свій останній Майдан тисячі українців… Комендант Майдану. Командир сотень Самооборони. Пам’ятаю, як ми разом у 2013-му стояли на морозному Майдані, і Андрій пригощав усіх гречкою з тушонкою. А коли біля сцени залишалося менше тисячі людей, він підтримував їхній дух і був поруч. Він вірив, що Майдан вистоїть, і його мрія здійснилася. За це росія назвала Андрія ворогом. Бо він був символом Майдану. А згодом став справжнім провідником нації. Як і Степана Бандеру, на жаль, його знайшла російська куля. І це не випадковий збіг. Розбудова української Армії. Прийняття Закону про мову. Квоти на українську музику й кіно, обов’язковий переклад у кінотеатрах. Підтримка української книжки, Книжковий Арсенал, Львівський форум. Його внесок у всі ці націєтворчі справи важко переоцінити. За добу він зібрав Верховну Раду, і ми забезпечили голосування за звернення до Вселенського Патріарха щодо надання Томосу. Тоді ми отримали більше, ніж конституційну більшість. І це голосування вів Андрій Парубій, бо він розумів значення нашої віри. Ми разом проголосували зміни до Конституції в частині обов’язковості руху України до ЄС і НАТО. І за це все його ненавиділа росія. Андрій мріяв, щоб у Києві були проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича. Наша київська команда “Європейської Солідарності” втілила це в життя. Андрій мріяв, щоб Армія, Мова і Віра стали основою нашої держави й жили серед українського народу. Ми мусимо зробити так, щоб і ця його мрія здійснилася. Андрій був справжнім другом, вірним бойовим товаришем. Дуже мудрою й вихованою людиною. Андрій, дорогий Володимире Івановичу, був великим сином. Андрій був великим чоловіком і великим батьком, дорога пані Уляно. Андрій був справжнім українцем. Коли росіяни кажуть, що почали війну, щоб «денацифікувати» Україну, вони мали на увазі саме це: убити найкращих синів України, серед яких Андрій Парубій. Сьогодні за Андрієм плаче не тільки Майдан і Львів. За ним плаче вся Україна. Дякую тобі, Андрію…
10:46

Сьогодні Андрій Парубій зібрав на свій останній Майдан тисячі українців… Комендант Майдану. Командир сотень Самооборони. Пам’ятаю, як ми разом у 2013-му стояли на морозному Майдані, і Андрій пригощав усіх гречкою з тушонкою. А коли біля сцени залишалося менше тисячі людей, він підтримував їхній дух і був поруч. Він вірив, що Майдан вистоїть, і його мрія здійснилася. За це росія назвала Андрія ворогом. Бо він був символом Майдану. А згодом став справжнім провідником нації. Як і Степана Бандеру, на жаль, його знайшла російська куля. І це не випадковий збіг. Розбудова української Армії. Прийняття Закону про мову. Квоти на українську музику й кіно, обов’язковий переклад у кінотеатрах. Підтримка української книжки, Книжковий Арсенал, Львівський форум. Його внесок у всі ці націєтворчі справи важко переоцінити. За добу він зібрав Верховну Раду, і ми забезпечили голосування за звернення до Вселенського Патріарха щодо надання Томосу. Тоді ми отримали більше, ніж конституційну більшість. І це голосування вів Андрій Парубій, бо він розумів значення нашої віри. Ми разом проголосували зміни до Конституції в частині обов’язковості руху України до ЄС і НАТО. І за це все його ненавиділа росія. Андрій мріяв, щоб у Києві були проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича. Наша київська команда “Європейської Солідарності” втілила це в життя. Андрій мріяв, щоб Армія, Мова і Віра стали основою нашої держави й жили серед українського народу. Ми мусимо зробити так, щоб і ця його мрія здійснилася. Андрій був справжнім другом, вірним бойовим товаришем. Дуже мудрою й вихованою людиною. Андрій, дорогий Володимире Івановичу, був великим сином. Андрій був великим чоловіком і великим батьком, дорога пані Уляно. Андрій був справжнім українцем. Коли росіяни кажуть, що почали війну, щоб «денацифікувати» Україну, вони мали на увазі саме це: убити найкращих синів України, серед яких Андрій Парубій. Сьогодні за Андрієм плаче не тільки Майдан і Львів. За ним плаче вся Україна. Дякую тобі, Андрію…

Петро Порошенко

40,695 Aufrufe • vor 1 Jahr

Трамп про Україну: Я вважаю, що те, що сталося, насправді вражає Війна, яка мала закінчитися дуже швидко. Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але коли все почалося, у путіна були сотні танків, що їхали по шосе Там є шосе, бетонне, дуже хороше шосе, міцне, як скеля, прямо до Києва. І десь на півдорозі, він би дістався туди за три години, рухаючись зі швидкістю 51 миля на годину, що є приблизно максимальною швидкістю для танка І в них була, знаєте, пам'ятаєте ту велику колону танків, так? І в них був якийсь генерал, якого мабуть вже немає з нами Генерал вирішив замість того, щоб одразу вирушити на Київ і закінчити війну в перший же день, не думаю, що хтось взагалі знає цю історію, поїхати через поля, через бруд і багнюку А за кілька днів до того пройшла рекордна злива, і ті танки застрягли в тому багні. І я дав їм Джавеліни, і вони знищили танки. Я дав їх ще до того, як це сталося Але знаєте, є такий вислів, бо кажуть: "О, ти такий добрий до росії". Я не добрий до росії. Я був дуже суворим до росії. Я був дуже суворим до Китаю, суворішим за будь-кого. Ось чому вони мене поважають У мене добрі стосунки з цими людьми, але я дав їм "Джавеліни". "Джавелін" – це протитанкова зброя, і ті танки були знищені. І всі казали: "Що сталося?", бо знаєте, у них є супутники, так, супутникові знімки А танки стояли в ряд і не рухалися кілька днів. А потім вони прийшли, вони вдарили по них... Вони були, вони були фактично заблоковані в сипучих пісках Знаєте, це був бруд, як сипучі піски. Вони не могли рухатися. Якби генерал просто... Це говорить вам про те, чому війна – це завжди ризик Якби цей генерал просто поїхав прямо по бетонній трасі, вони були б у Києві за чотири години, і Україна нічого не змогла б з цим вдіяти Та війна закінчилася б за один день. Це було чотири з половиною роки тому. Тож це була жахлива помилка І ось генерал, який вирішує замість того, щоб їхати прямо по шосе в місто, вони б нічого не могли вдіяти, вони були абсолютно не готові. І не тільки це: коли вони знищили всі ці танки, це додало їм впевненості Знаєте, впевненість – це дуже важливо
2:31

Трамп про Україну: Я вважаю, що те, що сталося, насправді вражає Війна, яка мала закінчитися дуже швидко. Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але коли все почалося, у путіна були сотні танків, що їхали по шосе Там є шосе, бетонне, дуже хороше шосе, міцне, як скеля, прямо до Києва. І десь на півдорозі, він би дістався туди за три години, рухаючись зі швидкістю 51 миля на годину, що є приблизно максимальною швидкістю для танка І в них була, знаєте, пам'ятаєте ту велику колону танків, так? І в них був якийсь генерал, якого мабуть вже немає з нами Генерал вирішив замість того, щоб одразу вирушити на Київ і закінчити війну в перший же день, не думаю, що хтось взагалі знає цю історію, поїхати через поля, через бруд і багнюку А за кілька днів до того пройшла рекордна злива, і ті танки застрягли в тому багні. І я дав їм Джавеліни, і вони знищили танки. Я дав їх ще до того, як це сталося Але знаєте, є такий вислів, бо кажуть: "О, ти такий добрий до росії". Я не добрий до росії. Я був дуже суворим до росії. Я був дуже суворим до Китаю, суворішим за будь-кого. Ось чому вони мене поважають У мене добрі стосунки з цими людьми, але я дав їм "Джавеліни". "Джавелін" – це протитанкова зброя, і ті танки були знищені. І всі казали: "Що сталося?", бо знаєте, у них є супутники, так, супутникові знімки А танки стояли в ряд і не рухалися кілька днів. А потім вони прийшли, вони вдарили по них... Вони були, вони були фактично заблоковані в сипучих пісках Знаєте, це був бруд, як сипучі піски. Вони не могли рухатися. Якби генерал просто... Це говорить вам про те, чому війна – це завжди ризик Якби цей генерал просто поїхав прямо по бетонній трасі, вони були б у Києві за чотири години, і Україна нічого не змогла б з цим вдіяти Та війна закінчилася б за один день. Це було чотири з половиною роки тому. Тож це була жахлива помилка І ось генерал, який вирішує замість того, щоб їхати прямо по шосе в місто, вони б нічого не могли вдіяти, вони були абсолютно не готові. І не тільки це: коли вони знищили всі ці танки, це додало їм впевненості Знаєте, впевненість – це дуже важливо

Останній Капіталіст

23,504 Aufrufe • vor 3 Monaten

Україна — у надзвичайно складному моменті своєї історії. Протягом останніх тижнів наклалися одразу кілька криз. Перша — безпекова, пов’язана з погіршенням глобальної ситуації. Війна на Близькому Сході різко змінила міжнародний порядок денний. Вона відволікає увагу світу від України. Разом з увагою у той регіон перетікають і ресурси: зброя та фінанси. Переговори щодо формату миру і гарантій безпеки для України фактично поставлені на паузу. Натомість росія отримує подарунок долі — вибух цін на газ та нафту, та ще і тимчасове скасування санкцій. Друга криза — повна зупинка євроінтеграційних процесів та реформ. Народ прагне членства України в Європейському Союзі. Три місяці тому Україна узгодила з єврокомісаркою з розширення Мартою Кос чіткий план з десяти кроків. Його можна було б виконати приблизно за десять парламентських днів, якби на те була політична воля. Минуло понад сто днів. Не виконано жодного пункту. Ситуація починає нагадувати старий анекдот: людина щодня молиться про виграш у лотерею, але навіть не купила квитка. Третє: внутрішня парламентська криза. Вона не вигадана і не є політичною риторикою. Вона реальна. Коаліції, існування якої вимагає Конституція, не існує ані де-юре, ані де-факто. Десятки мільйонів українців стали заручниками кількох десятків депутатів, фігурантів корупційних плівок. Вони влаштували італійський страйк, блокуючи роботу парламенту, лише тому, що комусь не подобаються антикорупційні розслідування, хтось вимагає знищення плівок. Саме тому настав час наголосити: вихід із кризи — це коаліція національної єдності. Оскільки під час воєнного стану вибори провести неможливо, єдиний конституційний шлях виходу з кризи — формування нової парламентської більшості з новою програмою дорослих рішень. Вона має складатися щонайменше з трьох блоків. Перший — безпековий. Посилення оборони, модернізація армії, відновлення міжнародної коаліції підтримки України та активна дипломатія для повернення теми гарантій безпеки на глобальний порядок денний. Другий — соціальний. Захист людей всередині країни. Підвищення пенсій. Підготовка до наступної зими. Підтримка армії, ветеранів, родин військових і тих, хто щодня тримає на собі економіку воюючої держави. Третій — євроінтеграційний. Замість аукціону дат вступу потрібно нарешті робити реформи. Ті самі десять кроків, про які домовилися з Європейською Комісією. І які парламент здатен ухвалити буквально за кілька робочих днів. Фракція «Європейської Солідарності» готова голосувати за ці рішення незалежно від того, перебуваємо ми у коаліції чи ні. Ми готові до серйозної і відповідальної розмови з Президентом України. Така зустріч має відбутися невідкладно — за участі керівництва парламенту, уряду і представників демократичної опозиції. На жаль, влада не почула нас наприкінці 2021 року, коли ми попереджали про небезпеку великої війни. Дуже хотілося б, щоб цього разу наші слова були почуті. Бо у кризах виграють ті країни, де політики здатні поставити державу вище за власні рейтинги.
6:29

Україна — у надзвичайно складному моменті своєї історії. Протягом останніх тижнів наклалися одразу кілька криз. Перша — безпекова, пов’язана з погіршенням глобальної ситуації. Війна на Близькому Сході різко змінила міжнародний порядок денний. Вона відволікає увагу світу від України. Разом з увагою у той регіон перетікають і ресурси: зброя та фінанси. Переговори щодо формату миру і гарантій безпеки для України фактично поставлені на паузу. Натомість росія отримує подарунок долі — вибух цін на газ та нафту, та ще і тимчасове скасування санкцій. Друга криза — повна зупинка євроінтеграційних процесів та реформ. Народ прагне членства України в Європейському Союзі. Три місяці тому Україна узгодила з єврокомісаркою з розширення Мартою Кос чіткий план з десяти кроків. Його можна було б виконати приблизно за десять парламентських днів, якби на те була політична воля. Минуло понад сто днів. Не виконано жодного пункту. Ситуація починає нагадувати старий анекдот: людина щодня молиться про виграш у лотерею, але навіть не купила квитка. Третє: внутрішня парламентська криза. Вона не вигадана і не є політичною риторикою. Вона реальна. Коаліції, існування якої вимагає Конституція, не існує ані де-юре, ані де-факто. Десятки мільйонів українців стали заручниками кількох десятків депутатів, фігурантів корупційних плівок. Вони влаштували італійський страйк, блокуючи роботу парламенту, лише тому, що комусь не подобаються антикорупційні розслідування, хтось вимагає знищення плівок. Саме тому настав час наголосити: вихід із кризи — це коаліція національної єдності. Оскільки під час воєнного стану вибори провести неможливо, єдиний конституційний шлях виходу з кризи — формування нової парламентської більшості з новою програмою дорослих рішень. Вона має складатися щонайменше з трьох блоків. Перший — безпековий. Посилення оборони, модернізація армії, відновлення міжнародної коаліції підтримки України та активна дипломатія для повернення теми гарантій безпеки на глобальний порядок денний. Другий — соціальний. Захист людей всередині країни. Підвищення пенсій. Підготовка до наступної зими. Підтримка армії, ветеранів, родин військових і тих, хто щодня тримає на собі економіку воюючої держави. Третій — євроінтеграційний. Замість аукціону дат вступу потрібно нарешті робити реформи. Ті самі десять кроків, про які домовилися з Європейською Комісією. І які парламент здатен ухвалити буквально за кілька робочих днів. Фракція «Європейської Солідарності» готова голосувати за ці рішення незалежно від того, перебуваємо ми у коаліції чи ні. Ми готові до серйозної і відповідальної розмови з Президентом України. Така зустріч має відбутися невідкладно — за участі керівництва парламенту, уряду і представників демократичної опозиції. На жаль, влада не почула нас наприкінці 2021 року, коли ми попереджали про небезпеку великої війни. Дуже хотілося б, щоб цього разу наші слова були почуті. Бо у кризах виграють ті країни, де політики здатні поставити державу вище за власні рейтинги.

Петро Порошенко

26,415 Aufrufe • vor 6 Monaten