Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Zur Startseite

Ми просили власників забрати її, вони відмовляються. Покинули два роки тому на старесеньку сусідку, що ледве ходить Бея (ми кличемо Білуга, Креветка) вже старенька, 12 рочків, та обстеження показали, що вона має чудові показники. Але життя в притулку для неї нестерпне, вона схудла, тримається за кліточку, як за свою...

MurchikiUa's profile picture

Міністерство котячих справ

1,721 subscribers

11,955 Aufrufe • vor 2 Monaten •via X (Twitter)

LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Kommentare

Keine Kommentare verfügbar

Kommentare vom Original-Post werden hier angezeigt

Ähnliche Videos

В коментарях кажуть, що в нас самі класні коти і ми не сперечаємось, хоч і вважаємо, що всі на світі коти - досконалі творіння, на відміну від людей 🙈 Ось це, наприклад, Серсі. Вона дуже ніжна булочка, ці фото і відео не передають наскільки, буде закохано дивитись на свою Людину. Киця молода, вже пройшла всі обробки та вакцинації, стерильна. Шукаємо дім Київ та передмістя, по Україні - подалі від фронту, закордон обговорюємо 0637311130 месенджери Робіть ретвіти, якщо сподобалася киця, але не можете собі взяти, щоб швидше знайшла дім
0:10

В коментарях кажуть, що в нас самі класні коти і ми не сперечаємось, хоч і вважаємо, що всі на світі коти - досконалі творіння, на відміну від людей 🙈 Ось це, наприклад, Серсі. Вона дуже ніжна булочка, ці фото і відео не передають наскільки, буде закохано дивитись на свою Людину. Киця молода, вже пройшла всі обробки та вакцинації, стерильна. Шукаємо дім Київ та передмістя, по Україні - подалі від фронту, закордон обговорюємо 0637311130 месенджери Робіть ретвіти, якщо сподобалася киця, але не можете собі взяти, щоб швидше знайшла дім

Міністерство котячих справ

11,153 Aufrufe • vor 1 Jahr

Почуте сьогодні в суді - біль і шок за нас, як націю 📍Ми оговтувались від Бучі - вони обирали дизайн хат за гроші, вкрадені з оборонки і енергетики. 📍Ми донатили на військо - вони вносили 72% із 460 лямів чорним кешем на елітні маєтки в Козині під назвою «Большая стройка». 📍Ми сиділи без світла цієї зими - вони переслідували експертку аби вона не готувала незалежну експериментизу по цій справі, шоб її замʼяти. Все це має стати холодним душем для всіх, хто ще не зрозумів, що робить жадібність в руках людей з необмеженою владою
0:15

Почуте сьогодні в суді - біль і шок за нас, як націю 📍Ми оговтувались від Бучі - вони обирали дизайн хат за гроші, вкрадені з оборонки і енергетики. 📍Ми донатили на військо - вони вносили 72% із 460 лямів чорним кешем на елітні маєтки в Козині під назвою «Большая стройка». 📍Ми сиділи без світла цієї зими - вони переслідували експертку аби вона не готувала незалежну експериментизу по цій справі, шоб її замʼяти. Все це має стати холодним душем для всіх, хто ще не зрозумів, що робить жадібність в руках людей з необмеженою владою

Martina Boguslavets

47,665 Aufrufe • vor 4 Monaten

Пані звуть Люся! Історія її приблизно як в нашої Люсі - жила з бабусєю, потім опинилась в притулку Люсі біля 7-8 років, живе в притулку на Виноградорі, Київ і дуже чекає на свою родину 💔 Ви подивіться як вона витанцьовує, коли бачить людей!
0:13

Пані звуть Люся! Історія її приблизно як в нашої Люсі - жила з бабусєю, потім опинилась в притулку Люсі біля 7-8 років, живе в притулку на Виноградорі, Київ і дуже чекає на свою родину 💔 Ви подивіться як вона витанцьовує, коли бачить людей!

Даша з Херсона з трьома псами і з Данєю

68,016 Aufrufe • vor 3 Jahren

В 2019 році Оля Полякова агітувала голосувати за Зеленського, кажучи, що довіряє йому і знає його 20 років. Шкода, що на інтерв’ю вона про це не згадала. Зараз Оля Полякова називає Україну концтабором, у той час як президентом є той самий Зеленський, за якого вона агітувала голосувати. І взагалі не відстрілює, наскільки це болюча тема для багатьох зараз, але явно не для неї. Для Олі кожна позиція — це лише про її комфорт і зручне місце в цьому житті. На цьому все.
0:14

В 2019 році Оля Полякова агітувала голосувати за Зеленського, кажучи, що довіряє йому і знає його 20 років. Шкода, що на інтерв’ю вона про це не згадала. Зараз Оля Полякова називає Україну концтабором, у той час як президентом є той самий Зеленський, за якого вона агітувала голосувати. І взагалі не відстрілює, наскільки це болюча тема для багатьох зараз, але явно не для неї. Для Олі кожна позиція — це лише про її комфорт і зручне місце в цьому житті. На цьому все.

⚡️спарк

18,069 Aufrufe • vor 1 Monat

Служити це вже реально «западло», попав в армію то значить ти лох, не сумів знайти гроші відкупитися. Навіть блоХери вже не приховують, що за свою відстрочку платять великі гроші і радіють що не попали в армію. А ми в армії «кончені невдахи», так відчуваю себе, дивлячись на це.
0:16

Служити це вже реально «западло», попав в армію то значить ти лох, не сумів знайти гроші відкупитися. Навіть блоХери вже не приховують, що за свою відстрочку платять великі гроші і радіють що не попали в армію. А ми в армії «кончені невдахи», так відчуваю себе, дивлячись на це.

Ватний Дрезден 🇺🇦

22,970 Aufrufe • vor 4 Monaten

Він повернувся. Його кроки нерішучі на землі, яку він упізнає, але не наважується прийняти як реальність. Кордон уже позаду, та його тіло ще цього не знає. Тоді він падає навколішки. Він цілує землю. Не як вивчений жест, а як той, хто хапається за життя, торкнувшись небуття. Українська земля холодна, шорстка, жива. Вона ніколи йому не брехала. Вона ніколи його не зраджувала. І вперше за багато місяців — можливо, років — він плаче без страху. Він плаче за тим, що в нього відібрали. Він плаче за ночами без неба. Він плаче за приглушеними криками, за іменами, прошепотілими в темряві, за тими, хто не повернувся. Його тіло несе сліди ув’язнення, але найбільше говорить його погляд. Погляд, у якому жах не зміг убити людяність. Погляд, що бачив, як низько може впасти людина… і все ж обрав залишитися людиною. Перед ним земля мовчить. Вона приймає. Вона розуміє. Бо він протистояв не лише стінам чи кайданам. Він зіткнувся з холодною машиною, з організованою ніччю, з системою, що прагне стерти обличчя, зламати волю, перетворити людей на цифри, на тіні, на мовчання. Темрява не завжди кричить. Іноді вона адмініструє. Вона підписує. Вона зачиняє двері й називає це порядком. Але темрява не перемогла. Бо чоловік, що стоїть навколішки, цілуючи свою землю зі сльозами, сильніший за будь-які ґрати. Бо серце, яке не зламалося, — це поразка для тих, хто хоче все знищити. Бо людяність, навіть поранена, навіть тремтлива, залишається світлом, яке неможливо повністю загасити. Сьогодні з ним має плакати вся земля. Не лише від болю. Але й від поваги. І від обіцянки: ніколи не відвертати погляд, коли тінь вважає, що може панувати без свідків. ❤️
0:15

Він повернувся. Його кроки нерішучі на землі, яку він упізнає, але не наважується прийняти як реальність. Кордон уже позаду, та його тіло ще цього не знає. Тоді він падає навколішки. Він цілує землю. Не як вивчений жест, а як той, хто хапається за життя, торкнувшись небуття. Українська земля холодна, шорстка, жива. Вона ніколи йому не брехала. Вона ніколи його не зраджувала. І вперше за багато місяців — можливо, років — він плаче без страху. Він плаче за тим, що в нього відібрали. Він плаче за ночами без неба. Він плаче за приглушеними криками, за іменами, прошепотілими в темряві, за тими, хто не повернувся. Його тіло несе сліди ув’язнення, але найбільше говорить його погляд. Погляд, у якому жах не зміг убити людяність. Погляд, що бачив, як низько може впасти людина… і все ж обрав залишитися людиною. Перед ним земля мовчить. Вона приймає. Вона розуміє. Бо він протистояв не лише стінам чи кайданам. Він зіткнувся з холодною машиною, з організованою ніччю, з системою, що прагне стерти обличчя, зламати волю, перетворити людей на цифри, на тіні, на мовчання. Темрява не завжди кричить. Іноді вона адмініструє. Вона підписує. Вона зачиняє двері й називає це порядком. Але темрява не перемогла. Бо чоловік, що стоїть навколішки, цілуючи свою землю зі сльозами, сильніший за будь-які ґрати. Бо серце, яке не зламалося, — це поразка для тих, хто хоче все знищити. Бо людяність, навіть поранена, навіть тремтлива, залишається світлом, яке неможливо повністю загасити. Сьогодні з ним має плакати вся земля. Не лише від болю. Але й від поваги. І від обіцянки: ніколи не відвертати погляд, коли тінь вважає, що може панувати без свідків. ❤️

тату Аня зубко 🫡 Xena

52,377 Aufrufe • vor 7 Monaten

Страшно, шо в ситуації Аліни їй тупо ніяк не помогти. Вона тепер ще й майже завжди пʼяна. Я пам’ятаю, що хтось казав, що наче вона старається набрати і лікується, але ні. Вона в кожному відео каже, що націлена ще більше худнути
0:15

Страшно, шо в ситуації Аліни їй тупо ніяк не помогти. Вона тепер ще й майже завжди пʼяна. Я пам’ятаю, що хтось казав, що наче вона старається набрати і лікується, але ні. Вона в кожному відео каже, що націлена ще більше худнути

сьогодні

29,974 Aufrufe • vor 1 Monat

Це моє відео з мого інстаграму. 2 грудня 2013-го року. 12 років тому. Моя боротьба почалася саме тоді, під стінами АП. Я пам'ятаю навіщо я вийшов, я пам'ятаю ті настрої, запахи, обличчя... Я пам'ятаю надію, яка з'явилася на можливість йти нам власним курсом і розвиватися туди, куди ми хочемо. Багатьох, хто тоді був поруч і з ким ми пройшли ту зиму вже немає в живих. Частина отримала за цей час страшні поранення, і я говорю не тільки по фізичні. А якась частина досі стоїть на захисті держави. Стоїть до останнього. Навіть тоді, коли почувала себе кинутими і зрадженими. А таке бувало і не раз. Ми частково або повністю відмовилися від свого нормального життя. Від повноцінного створення сім'ї, побудови цивільних кар'єр, реалізації своїх мрій... Віддали частку своєї свободи, здоров'я, часу, навичок заради служіння і захисту країни та народу. І тепер, коли постає питання в вищих ешелонах влади і командування про підписання ганебного миру на умовах агресора, я не можу повірити, що вся ця боротьба може стати даремною. Що ті люди, які 12 років тому вийшли на площі своїх міст з дерев'яними щитами і в будівельних касках, пройшли увесь цей шлях заради свободи себе і свого народу, зробили це двома. Зараз найважчий момент нашої боротьби і ми повинні вистояти. Ми самі собі не пробачимо, якщо здамося. Ми себе потім зжеремо. Я впевнений, що багато хто розуміє про що я. А наші діти нас проклянуть. Якщо Путін дійсно більше не хоче воювати, як зазначають вестерни - значить треба бити з усієї сили, що є. Можливо зараз - це наш шанс зломити ситуацію на наш бік! Але для цього треба декілька передумов. Причому негайно: 1. Критичні кадрові зміни в апаратах керівництва країни 2. Реформа самої системи влади 3. Армійська реформа Якщо зараз це швидко і рішуче реалізувати - ми вистоїмо. І ми покажемо всьому світу, шо ми не невдахи, яких треба жаліти, бо не змогли зберегти свою країну, культуру і державність, а гідний народ! Народ дуже добрий, гостинний але за своє голову відгризе. Треба вистояти. Треба змінитися. Інакше не буде в нас майбутнього. З Днем Гідності, друзі 🫡
0:14

Це моє відео з мого інстаграму. 2 грудня 2013-го року. 12 років тому. Моя боротьба почалася саме тоді, під стінами АП. Я пам'ятаю навіщо я вийшов, я пам'ятаю ті настрої, запахи, обличчя... Я пам'ятаю надію, яка з'явилася на можливість йти нам власним курсом і розвиватися туди, куди ми хочемо. Багатьох, хто тоді був поруч і з ким ми пройшли ту зиму вже немає в живих. Частина отримала за цей час страшні поранення, і я говорю не тільки по фізичні. А якась частина досі стоїть на захисті держави. Стоїть до останнього. Навіть тоді, коли почувала себе кинутими і зрадженими. А таке бувало і не раз. Ми частково або повністю відмовилися від свого нормального життя. Від повноцінного створення сім'ї, побудови цивільних кар'єр, реалізації своїх мрій... Віддали частку своєї свободи, здоров'я, часу, навичок заради служіння і захисту країни та народу. І тепер, коли постає питання в вищих ешелонах влади і командування про підписання ганебного миру на умовах агресора, я не можу повірити, що вся ця боротьба може стати даремною. Що ті люди, які 12 років тому вийшли на площі своїх міст з дерев'яними щитами і в будівельних касках, пройшли увесь цей шлях заради свободи себе і свого народу, зробили це двома. Зараз найважчий момент нашої боротьби і ми повинні вистояти. Ми самі собі не пробачимо, якщо здамося. Ми себе потім зжеремо. Я впевнений, що багато хто розуміє про що я. А наші діти нас проклянуть. Якщо Путін дійсно більше не хоче воювати, як зазначають вестерни - значить треба бити з усієї сили, що є. Можливо зараз - це наш шанс зломити ситуацію на наш бік! Але для цього треба декілька передумов. Причому негайно: 1. Критичні кадрові зміни в апаратах керівництва країни 2. Реформа самої системи влади 3. Армійська реформа Якщо зараз це швидко і рішуче реалізувати - ми вистоїмо. І ми покажемо всьому світу, шо ми не невдахи, яких треба жаліти, бо не змогли зберегти свою країну, культуру і державність, а гідний народ! Народ дуже добрий, гостинний але за своє голову відгризе. Треба вистояти. Треба змінитися. Інакше не буде в нас майбутнього. З Днем Гідності, друзі 🫡

✙Імператор мавіка

55,361 Aufrufe • vor 10 Monaten

Герой України та власник бізнесу на окупованих територіях Сергій Бубка нагороджує росіянку з Барнаула Дарʼю Варфоломєєву на Олімпійських іграх у Парижі. Бубка з посмішкою на обличчі тисне їй руку, і йому абсолютно байдуже на її позицію щодо війни. Він навіть не зважає на те, що вона вважає рідний Донецьк Сергія російським. Хоча здається, що в цьому питанні вони й знайшли спільний «язик». Бубка — чорт. Він має нести покарання за бізнес з окупантами, бути виключеним з НОК України, і в жодному разі не має права носити звання «Герой України».
0:16

Герой України та власник бізнесу на окупованих територіях Сергій Бубка нагороджує росіянку з Барнаула Дарʼю Варфоломєєву на Олімпійських іграх у Парижі. Бубка з посмішкою на обличчі тисне їй руку, і йому абсолютно байдуже на її позицію щодо війни. Він навіть не зважає на те, що вона вважає рідний Донецьк Сергія російським. Хоча здається, що в цьому питанні вони й знайшли спільний «язик». Бубка — чорт. Він має нести покарання за бізнес з окупантами, бути виключеним з НОК України, і в жодному разі не має права носити звання «Герой України».

Vladyslav Heraskevych OLY

286,257 Aufrufe • vor 2 Jahren

В мене є гіпотеза, що це та сама ящірка, яку він чотири рази приносив торік — вона доросла і стала більшою з того року і в неї доволі давно так відгризений хвіст ))) В цьому сезоні вже двічі приносив її 😁
0:15

В мене є гіпотеза, що це та сама ящірка, яку він чотири рази приносив торік — вона доросла і стала більшою з того року і в неї доволі давно так відгризений хвіст ))) В цьому сезоні вже двічі приносив її 😁

Міністерство полосок України

19,389 Aufrufe • vor 4 Monaten

На Росії з кожним днем ситуація все гірша і сюрреалістичніша. Сьогодні комуніст Зюганов попереджає Путіна і уряд, що вони перебувають у ситуації, схожій на 1917 рік, і Росії загрожує обвал економіки та переворот. Дуже смішно, що в 1917 році владу захопили саме комуністи — а тепер вони ж виють і бояться повторення. Попри все, це яскраво підтверджує мою думку з аналізу статті RUSI: імперію треба добивати, а не боятись того, що вона «загнана в кут».
0:18

На Росії з кожним днем ситуація все гірша і сюрреалістичніша. Сьогодні комуніст Зюганов попереджає Путіна і уряд, що вони перебувають у ситуації, схожій на 1917 рік, і Росії загрожує обвал економіки та переворот. Дуже смішно, що в 1917 році владу захопили саме комуністи — а тепер вони ж виють і бояться повторення. Попри все, це яскраво підтверджує мою думку з аналізу статті RUSI: імперію треба добивати, а не боятись того, що вона «загнана в кут».

Denys Shtilierman

27,553 Aufrufe • vor 5 Monaten

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».
1:48

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 Aufrufe • vor 4 Monaten

Опитування в Харкові, чи потрібно в українських школах вивчати російську мову. Ось цей нікчемний персонаж відповів, що залежить від того, яка держава тут буде, можливо вона з часом зміниться як і влада. Що за тирса в голові в таких людей? Такий молодий, а вже ждун.
0:11

Опитування в Харкові, чи потрібно в українських школах вивчати російську мову. Ось цей нікчемний персонаж відповів, що залежить від того, яка держава тут буде, можливо вона з часом зміниться як і влада. Що за тирса в голові в таких людей? Такий молодий, а вже ждун.

Decolonizator

60,319 Aufrufe • vor 1 Jahr

Дивився вчора це відео, яке запостила величезна кількість каналів, і сміявся. Правда в тому, що ані зараз, ані після завершення війни ухилянтам не буде соромно. Бо якщо вони не у війську, то страх чи небажання служити переважили. Ті, в кого баланс пріоритетів інший, вже носять однострій. І так, я не знаю жодного нещасного ухилянта. Майже всі живуть своє краще життя в Україні чи за її межами і точно себе не картають. Подивіться відео з Буковелю, багато там людей, які плачуть через внутрішню кризу? На четвертий рік війни апеляція до сорому та гордості не працює. Час це визнати.
0:17

Дивився вчора це відео, яке запостила величезна кількість каналів, і сміявся. Правда в тому, що ані зараз, ані після завершення війни ухилянтам не буде соромно. Бо якщо вони не у війську, то страх чи небажання служити переважили. Ті, в кого баланс пріоритетів інший, вже носять однострій. І так, я не знаю жодного нещасного ухилянта. Майже всі живуть своє краще життя в Україні чи за її межами і точно себе не картають. Подивіться відео з Буковелю, багато там людей, які плачуть через внутрішню кризу? На четвертий рік війни апеляція до сорому та гордості не працює. Час це визнати.

«Булка» харківський

109,629 Aufrufe • vor 8 Monaten