Загрузка видео...

Не удалось загрузить видео

На главную

«Мононаціональний міф — шкідливе явище», — каже їдишистка Тетяна Непипенко. На території України жили і живуть євреї, тож вона вивчає їдиш і як він вплинув на нашу культуру. Дивіться повну розмову з нею на ютуб-каналі Ukraїner, слухайте на подкаст-платформах, читайте на сайті: Створено разом із House of Europe

ukrainer's profile picture

Ukraїner

64,269 subscribers

149,587 просмотров • 7 месяцев назад •via X (Twitter)

ИскусствоНовости и политикаОбразование
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

Комментарии: 0

Нет доступных комментариев

Здесь появятся комментарии из оригинального поста

Похожие видео

"Це війна за нашу ідентичність як українців (…) І це буде затягуватися, якщо світ нарешті не побачить, за що ми боремося" Вікторія Гончарук покинула мрії в США, щоб встати на захист України. Ось що вона каже про війну. Повну версію відео дивіться тут:
1:12

"Це війна за нашу ідентичність як українців (…) І це буде затягуватися, якщо світ нарешті не побачить, за що ми боремося" Вікторія Гончарук покинула мрії в США, щоб встати на захист України. Ось що вона каже про війну. Повну версію відео дивіться тут:

DW українською

13,174 просмотров • 1 год назад

Михайло Тафійчук — музикант та майстер з Гуцульщини, який усе життя робить українські музичні інструменти: сопілки, скрипки, ліри, дуди, цимбали, трембіти, а також віртуозно грає на них. Свою першу сопілку зробив у шість років з вербової кори і вона прослужила йому всього декілька днів. Сьогодні ж інструменти майстра-самоука замовляють музиканти з усієї України та з-за кордону. Його історію дивіться на ютуб-каналі Ukraїner, де ми зібрали архівну добірку відео про майстрів з усієї України:
2:05

Михайло Тафійчук — музикант та майстер з Гуцульщини, який усе життя робить українські музичні інструменти: сопілки, скрипки, ліри, дуди, цимбали, трембіти, а також віртуозно грає на них. Свою першу сопілку зробив у шість років з вербової кори і вона прослужила йому всього декілька днів. Сьогодні ж інструменти майстра-самоука замовляють музиканти з усієї України та з-за кордону. Його історію дивіться на ютуб-каналі Ukraїner, де ми зібрали архівну добірку відео про майстрів з усієї України:

Ukraїner

40,935 просмотров • 1 год назад

Олександр "Терен" Будько разом із гуртом "Курган та Агрегат" перевіряли у Києві паркувальні місця для осіб з інвалідністю. Відео видалили через скарги жінки, яка “засвітилась” у проєкті, запаркувавши свою автівку на такому місці. На запитання, чи є вона особою з інвалідністю, жінка відповіла, що ні. Олександр зазначив, що місця призначені лише для "таких, як я". Жінка запитала, чи є Олександр "інвалідом", і перепросила, дізнавшись, що він втратив ноги на війні. Вона виправдовувалася, що залишила авто лише на "дві хвилини", та запитала в Олександра, чи підходив він до всіх, хто запаркувався на місцях для осіб з інвалідністю. “Якби за права людей з інвалідністю боролися так само віддано, як намагаються приховати свої помилки, – ми би жили в набагато кращому суспільстві”, – зауважив він: 📹: ТЕРЕН / Youtube
0:45

Олександр "Терен" Будько разом із гуртом "Курган та Агрегат" перевіряли у Києві паркувальні місця для осіб з інвалідністю. Відео видалили через скарги жінки, яка “засвітилась” у проєкті, запаркувавши свою автівку на такому місці. На запитання, чи є вона особою з інвалідністю, жінка відповіла, що ні. Олександр зазначив, що місця призначені лише для "таких, як я". Жінка запитала, чи є Олександр "інвалідом", і перепросила, дізнавшись, що він втратив ноги на війні. Вона виправдовувалася, що залишила авто лише на "дві хвилини", та запитала в Олександра, чи підходив він до всіх, хто запаркувався на місцях для осіб з інвалідністю. “Якби за права людей з інвалідністю боролися так само віддано, як намагаються приховати свої помилки, – ми би жили в набагато кращому суспільстві”, – зауважив він: 📹: ТЕРЕН / Youtube

Букви

155,589 просмотров • 1 год назад

«Я був свідком суїциду. Я був свідком, як чоловік помер від раку, і йому навіть не дали подзвонити додому… Загалом чотири людини померли там, де я перебував», — каже звільнений з полону захисник Маріуполя Дмитро Сіренко. Він пробув у неволі майже чотири роки. Дмитра утримували в колонії на окупованій Луганщині. Там над ним та іншими бранцями знущалися українці, які перейшли на бік росіян. Журналістка Каріна Бугайченко зібрала свідчення Дмитра, а також ідентифікувала наглядачів колонії. Більше — дивіться 7 квітня на ютуб-каналі «Слідства.Інфо»
0:43

«Я був свідком суїциду. Я був свідком, як чоловік помер від раку, і йому навіть не дали подзвонити додому… Загалом чотири людини померли там, де я перебував», — каже звільнений з полону захисник Маріуполя Дмитро Сіренко. Він пробув у неволі майже чотири роки. Дмитра утримували в колонії на окупованій Луганщині. Там над ним та іншими бранцями знущалися українці, які перейшли на бік росіян. Журналістка Каріна Бугайченко зібрала свідчення Дмитра, а також ідентифікувала наглядачів колонії. Більше — дивіться 7 квітня на ютуб-каналі «Слідства.Інфо»

Slidstvo

22,114 просмотров • 5 месяцев назад

Несмішні жарти у новорічному номері "95 кварталу": в соцмережах обурені епізодом про переселенку "сіСькадовська", яка все життя "разговорювала на росіянському язику". В епізоді жінка із окупованого Скадовська, яка після початку повномасштабної війни переїхала до Закарпаття, говорить із місцевим жителем українською мовою та дуже перекручує слова. Вона розповідає, що українську мову тільки в школі "варчала" і багато слів уже "позаблювала". На питання як її звуть, жінка каже, що у неї "дуже стандартне вим'я Алєся". Чоловік із Закарпаття розмовляє ідеальною українською мовою та не може стримати сміх, коли чує, як говорить переселенка. Водночас він радить їй не перейматися та обіцяє виправляти її помилки. Мер Скадовська відреагував на цей епізод. Він каже, що хоч багато місцевих жителів і були російськомовними, однак вони добре розуміють українську та говорять нею. Тож мер міста запустив флешмоб "Скадовськ говорить українською".
1:38

Несмішні жарти у новорічному номері "95 кварталу": в соцмережах обурені епізодом про переселенку "сіСькадовська", яка все життя "разговорювала на росіянському язику". В епізоді жінка із окупованого Скадовська, яка після початку повномасштабної війни переїхала до Закарпаття, говорить із місцевим жителем українською мовою та дуже перекручує слова. Вона розповідає, що українську мову тільки в школі "варчала" і багато слів уже "позаблювала". На питання як її звуть, жінка каже, що у неї "дуже стандартне вим'я Алєся". Чоловік із Закарпаття розмовляє ідеальною українською мовою та не може стримати сміх, коли чує, як говорить переселенка. Водночас він радить їй не перейматися та обіцяє виправляти її помилки. Мер Скадовська відреагував на цей епізод. Він каже, що хоч багато місцевих жителів і були російськомовними, однак вони добре розуміють українську та говорять нею. Тож мер міста запустив флешмоб "Скадовськ говорить українською".

ҐРУНТ

256,972 просмотров • 2 лет назад

Зеленський мовчить увесь день. Це і є його відповіддю усім нам про корупцію його друга Міндіча на енергетиці і захисті країни. Що б мало відбутись в цивілізованій країні, якби нас не тримали за бидло, яке проковтне це? 1️⃣ Президент мав би звернутись до українців із завою щодо свого друга по недільних шашликах і дати завдання своїм силовикам вернути Міндіча до України. Як вертали Чернишова і Христенка. Але він ховає його закордоном. 2️⃣ Міністр Галущенко вже сьогодні мав би бути відсторонений з Уряду. Написати заяву про відставку з посади міністра юстиції. Бо саме за його керівництва на посаді міністра енергетики і мутили схему. Але він на посаді. 3️⃣ Міністерка енергетики Гринчук сьогодні мала б бути відсторонена з посади, бо саме вона є правою рукою Міндіча і призначена на посаду за його саме протеже. Але вона на посаді і в брифінгу каже, що нічого не знає і не чула про схеми. Якщо ми проковтнемо це, то всі їх подальші схеми будуть ще більш цинічнішими і вже не в коробці будуть носити по 1,6 мільйони доларів, а уже цілий прицеп з десятками мільйонів. Все, що ми спостерігаємо сьогодні - ганьба країни. Ганьба, яка цинічна по відношенню не лише до мільйонів українців, які сидять зараз без світла але і мільйона тих, хто в окопі 😔 мені соромно перед ними за такий тил
0:59

Зеленський мовчить увесь день. Це і є його відповіддю усім нам про корупцію його друга Міндіча на енергетиці і захисті країни. Що б мало відбутись в цивілізованій країні, якби нас не тримали за бидло, яке проковтне це? 1️⃣ Президент мав би звернутись до українців із завою щодо свого друга по недільних шашликах і дати завдання своїм силовикам вернути Міндіча до України. Як вертали Чернишова і Христенка. Але він ховає його закордоном. 2️⃣ Міністр Галущенко вже сьогодні мав би бути відсторонений з Уряду. Написати заяву про відставку з посади міністра юстиції. Бо саме за його керівництва на посаді міністра енергетики і мутили схему. Але він на посаді. 3️⃣ Міністерка енергетики Гринчук сьогодні мала б бути відсторонена з посади, бо саме вона є правою рукою Міндіча і призначена на посаду за його саме протеже. Але вона на посаді і в брифінгу каже, що нічого не знає і не чула про схеми. Якщо ми проковтнемо це, то всі їх подальші схеми будуть ще більш цинічнішими і вже не в коробці будуть носити по 1,6 мільйони доларів, а уже цілий прицеп з десятками мільйонів. Все, що ми спостерігаємо сьогодні - ганьба країни. Ганьба, яка цинічна по відношенню не лише до мільйонів українців, які сидять зараз без світла але і мільйона тих, хто в окопі 😔 мені соромно перед ними за такий тил

Martina Boguslavets

39,901 просмотров • 10 месяцев назад

Що відчуває кожен з вас, коли чує або вимовляє Збройні Сили України? Правильно — гордість. Бо це — найсильніший і найвідоміший у світі український бренд! Гордість — бо пам’ятаємо, як проходила випробування перша українська далекобійна ракета. Потім — ця ракета втопила «Москву». Гордість — бо бачимо, як Збройні Сили стримують навалу, якої боявся або може і зараз боїться весь світ. Партнери давали нам тиждень. Орки — взагалі три дні. А скоро піде третій рік, як ми тримаємося. І маємо перемогти. Гордість — бо знаємо про результати роботи розвідників, десантури, ССО, артилеристів, танкістів, піхоти, пілотів. Всіх. Гордість — коли приїжджаємо на Схід і Південь, бачимо втомлені обличчя воїнів. Чуємо від них, що техніка, яку ми привозимо, рятує життя і додає позитиву військовим. Гордість — коли називаємо друзями і побратимами понад дві тисячі членів нашої команди, які пішли на фронт в перші ж дні війни добровольцями. Біль та горе — бо втратили 74 наших партійців. Більшість з них — це мої та наші близькі люди… Ми відчуваємо біль за кожного із наших загиблих співвітчизників, військових і цивільних. Втрати великі. Але армія наша сильна. І спираючись на нашу беззастережну підтримку, на підтримку всього українського народу, а може і світу, вона переможе. Не дарма у нас День захисника України збігається з Покровою. А тепер, після переходу нашої Церкви з російського на людський календар, День Збройних Сил припадає на Миколая. А може Миколай — на День Збройних Сил. Через Миколая наша команда передала багато «іграшок» військовим: мавіки, фпвішки, бронетехніку, РЕБ, колеса, Посейдони. І водночас — відправила цукерки дітям. Хто виробник — я вам не скажу, рекламувати не буду) Як віруюча людина прошу Миколая Чудотворця молити Бога за нас. Але українці здавна кажуть: «Віра без діл — мертва». І ми не просто віримо у ЗСУ, але усім, чим можемо, їм допомагаємо. Всі разом. Бо ми — українці! Нація, яку знає і якою захоплюється зараз весь світ. Вітаю усіх зі святами!
4:00

Що відчуває кожен з вас, коли чує або вимовляє Збройні Сили України? Правильно — гордість. Бо це — найсильніший і найвідоміший у світі український бренд! Гордість — бо пам’ятаємо, як проходила випробування перша українська далекобійна ракета. Потім — ця ракета втопила «Москву». Гордість — бо бачимо, як Збройні Сили стримують навалу, якої боявся або може і зараз боїться весь світ. Партнери давали нам тиждень. Орки — взагалі три дні. А скоро піде третій рік, як ми тримаємося. І маємо перемогти. Гордість — бо знаємо про результати роботи розвідників, десантури, ССО, артилеристів, танкістів, піхоти, пілотів. Всіх. Гордість — коли приїжджаємо на Схід і Південь, бачимо втомлені обличчя воїнів. Чуємо від них, що техніка, яку ми привозимо, рятує життя і додає позитиву військовим. Гордість — коли називаємо друзями і побратимами понад дві тисячі членів нашої команди, які пішли на фронт в перші ж дні війни добровольцями. Біль та горе — бо втратили 74 наших партійців. Більшість з них — це мої та наші близькі люди… Ми відчуваємо біль за кожного із наших загиблих співвітчизників, військових і цивільних. Втрати великі. Але армія наша сильна. І спираючись на нашу беззастережну підтримку, на підтримку всього українського народу, а може і світу, вона переможе. Не дарма у нас День захисника України збігається з Покровою. А тепер, після переходу нашої Церкви з російського на людський календар, День Збройних Сил припадає на Миколая. А може Миколай — на День Збройних Сил. Через Миколая наша команда передала багато «іграшок» військовим: мавіки, фпвішки, бронетехніку, РЕБ, колеса, Посейдони. І водночас — відправила цукерки дітям. Хто виробник — я вам не скажу, рекламувати не буду) Як віруюча людина прошу Миколая Чудотворця молити Бога за нас. Але українці здавна кажуть: «Віра без діл — мертва». І ми не просто віримо у ЗСУ, але усім, чим можемо, їм допомагаємо. Всі разом. Бо ми — українці! Нація, яку знає і якою захоплюється зараз весь світ. Вітаю усіх зі святами!

Петро Порошенко

26,989 просмотров • 2 лет назад

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.
0:40

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Alex

59,962 просмотров • 1 год назад

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.
6:47

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.

Петро Порошенко

99,773 просмотров • 1 год назад

Президент Польщі Навроцький про зустріч з Зеленським: На цій зустрічі нам не вдалося розв’язати історичні питання Ми й не сподівалися, що вдасться вирішити всі питання Для мене, шановна пані редакторко, дорогі глядачі, питання Української повстанської армії та символів УПА є непідлеглими обговоренню Емоції поляків щодо злочинів, щодо Волинської трагедії є питанням, яке не підлягає обговоренню Але попри те, що це питання для нас, для поляків, таке важливе, і тут ми розраховуємо на розуміння з боку України, що бандерівський прапор також обмежує майбутнє України в Європейському Союзі. Він несе в собі багато поганих символів Ми також повинні брати на себе відповідальність за те, що відбувається через росію. Тож дуже добре, я радий, це була конструктивна, як завжди, зустріч із президентом Зеленським. Добре, що ми зустрілися, ми підтвердили свої позиції Я підтвердив нашу позицію щодо УПА теж, але ми також обговорювали, як ця співпраця має виглядати в майбутньому
1:10

Президент Польщі Навроцький про зустріч з Зеленським: На цій зустрічі нам не вдалося розв’язати історичні питання Ми й не сподівалися, що вдасться вирішити всі питання Для мене, шановна пані редакторко, дорогі глядачі, питання Української повстанської армії та символів УПА є непідлеглими обговоренню Емоції поляків щодо злочинів, щодо Волинської трагедії є питанням, яке не підлягає обговоренню Але попри те, що це питання для нас, для поляків, таке важливе, і тут ми розраховуємо на розуміння з боку України, що бандерівський прапор також обмежує майбутнє України в Європейському Союзі. Він несе в собі багато поганих символів Ми також повинні брати на себе відповідальність за те, що відбувається через росію. Тож дуже добре, я радий, це була конструктивна, як завжди, зустріч із президентом Зеленським. Добре, що ми зустрілися, ми підтвердили свої позиції Я підтвердив нашу позицію щодо УПА теж, але ми також обговорювали, як ця співпраця має виглядати в майбутньому

Останній Капіталіст

18,721 просмотров • 2 месяцев назад

Гурт NAZVA випустив кліп на пісню «Твій сміх», знятий у Запоріжжі та присвячений життю в прифронтових містах. А також памʼяті про людей, що йдуть із нашого життя за різних обставин ❤️‍🩹 Режисером роботи став Павло Гоц — автор пісні, засновник гурту NAZVA та військовий, який долучився до Збройних сил на початку минулого року. Головною локацією зйомок стало Запоріжжя. Його героями — актори Запорізької платформи «Дім актора» та хореографка-постановниця Євгенія Царегородцева. А оператором і монтажером був Сашко Харчук. «Люди, які приїжджають до Запоріжжя з більш цивільних міст, часто зізнаються, що вражені тим, наскільки активне культурне життя існує так близько до лінії фронту. Усе це — завдяки людям, яких ви бачите в кліпі. Вони, попри все, залишаються у своєму місті, люблять його й творять. Хотілося б бачити таку ж любов до рідного по всій Україні — таку, як у Запоріжжі», — каже пан Павло. Переглянути повну версію відеокліпу можна на YouTube-каналі NAZVA, а знайти трек — на стримінгових платформах гурту 📲
0:41

Гурт NAZVA випустив кліп на пісню «Твій сміх», знятий у Запоріжжі та присвячений життю в прифронтових містах. А також памʼяті про людей, що йдуть із нашого життя за різних обставин ❤️‍🩹 Режисером роботи став Павло Гоц — автор пісні, засновник гурту NAZVA та військовий, який долучився до Збройних сил на початку минулого року. Головною локацією зйомок стало Запоріжжя. Його героями — актори Запорізької платформи «Дім актора» та хореографка-постановниця Євгенія Царегородцева. А оператором і монтажером був Сашко Харчук. «Люди, які приїжджають до Запоріжжя з більш цивільних міст, часто зізнаються, що вражені тим, наскільки активне культурне життя існує так близько до лінії фронту. Усе це — завдяки людям, яких ви бачите в кліпі. Вони, попри все, залишаються у своєму місті, люблять його й творять. Хотілося б бачити таку ж любов до рідного по всій Україні — таку, як у Запоріжжі», — каже пан Павло. Переглянути повну версію відеокліпу можна на YouTube-каналі NAZVA, а знайти трек — на стримінгових платформах гурту 📲

#ШОТАМ

11,222 просмотров • 7 месяцев назад

Доброго вечора, ми з України! Саме так починалася сильна історія Миколаївщини. Тут, у 2022 році. Сьогодні моя каденція добігла кінця – п’ять із лишком років. Я щиро вдячний усім миколаївцям, усім жителям Миколаївщини за довіру. За все, що вдалося зробити, і за те, що не вдалося. Миколаївщину не залишаю. Буду підсилювати вже на іншому рівні. Обов’язки начальника ОВА виконуватиме мій перший заступник Георгій Решетілов. Це дуже досвідчена людина, яка від самого початку працювала пліч-о-пліч зі мною. Він виконав величезний обсяг роботи й отримає всю необхідну підтримку та повноваження. Зі свого боку я й надалі працюватиму над тим, щоб Миколаївщина отримувала фінансування з державного бюджету. Усі проєкти продовжуватимуться, а підтримка буде ще більшою. Переходжу на дуже відповідальну посаду, бо розумію, наскільки це важливо для наших хлопців і дівчат. Про майбутню роботу поки що говорити не буду, але маю серйозний план, який ще допрацьовую. Ще раз дякую всім миколаївцям, усім, із ким ми працювали. З ким усе вдалося і з ким не все вдалося. Усе буде добре. У душі й у серці я назавжди залишаюся миколаївцем. Я цим пишаюся. Нашу культуру, наш характер і наші цінності я нестиму далі. Дякую всім. Пішов працювати. P.S. Новий канал виконувача обовʼязків начальника Миколаївської ОВА Георгія Решетілова – P.S.S. Всі тривоги та оперативна інформація буде на новому каналі
2:01

Доброго вечора, ми з України! Саме так починалася сильна історія Миколаївщини. Тут, у 2022 році. Сьогодні моя каденція добігла кінця – п’ять із лишком років. Я щиро вдячний усім миколаївцям, усім жителям Миколаївщини за довіру. За все, що вдалося зробити, і за те, що не вдалося. Миколаївщину не залишаю. Буду підсилювати вже на іншому рівні. Обов’язки начальника ОВА виконуватиме мій перший заступник Георгій Решетілов. Це дуже досвідчена людина, яка від самого початку працювала пліч-о-пліч зі мною. Він виконав величезний обсяг роботи й отримає всю необхідну підтримку та повноваження. Зі свого боку я й надалі працюватиму над тим, щоб Миколаївщина отримувала фінансування з державного бюджету. Усі проєкти продовжуватимуться, а підтримка буде ще більшою. Переходжу на дуже відповідальну посаду, бо розумію, наскільки це важливо для наших хлопців і дівчат. Про майбутню роботу поки що говорити не буду, але маю серйозний план, який ще допрацьовую. Ще раз дякую всім миколаївцям, усім, із ким ми працювали. З ким усе вдалося і з ким не все вдалося. Усе буде добре. У душі й у серці я назавжди залишаюся миколаївцем. Я цим пишаюся. Нашу культуру, наш характер і наші цінності я нестиму далі. Дякую всім. Пішов працювати. P.S. Новий канал виконувача обовʼязків начальника Миколаївської ОВА Георгія Решетілова – P.S.S. Всі тривоги та оперативна інформація буде на новому каналі

Віталій Кім / Vitaliі Kim

31,129 просмотров • 2 месяцев назад

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 просмотров • 1 год назад

Хочу звернути вашу увагу на обставини та причини запровадження санкцій проти мене. Рівно за два тижні до появи інформації про санкції я, як лідер «Європейської Солідарності», разом із нашою політичною силою ініціював петицію щодо запровадження санкцій Президентом України проти державного злочинця Андрія Портнова. Це загальновідомий факт. Петицію було зареєстровано, відповідну заяву зроблено у Верховній Раді, і вона дуже швидко набрала необхідні 25 тисяч голосів. Нам намагалися блокувати цю петицію в Офісі Президента та в уряді — представниками відповідача. Але ми її зареєстрували. У відповідь отримали дивний лист за підписом пані Свириденко, де зазначалося, що підстав для реагування та запровадження санкцій вони не бачать. Паралельно я отримав прямі погрози від пана Портнова — що він буде мститися, і що санкції будуть запроваджені проти мене. Я наголошую: влада, Офіс Президента, пан Єрмак, у співпраці з паном Портновим, який відвідував Офіс Президента, координували зусилля щодо запровадження цих санкцій. Документи, подані моїми захисниками, є доказовою базою абсолютного збігу фейкової аргументації, яку використовував і пан Портнов, і телеграм-канали, пов’язані з Офісом Президента. На це ми вже звертали увагу в судовому засіданні. 13 лютого, одразу після засідання РНБО, під час відвідування Хмельницької АЕС, Президент Зеленський, стоячи поруч із кримінальним злочинцем та фігурантом «Міндіч-гейту», заявив, що причиною санкцій є нібито «виведений Порошенком мільярд». Одинадцятий місяць влада «товче воду в ступі», але ми так і не почули жодного слова, жодного доказу про цей «мільярд». Друга теза — що замість фінансування Збройних Сил України Порошенко нібито фінансує партійні структури. Це брехня. Жодної копійки туди не пішло. Натомість на ЗСУ було спрямовано 7,5 мільярда гривень. Тому в мене є лише дві версії. Або пан Портнов, пан Єрмак і пан Пронін ввели Президента в оману — і тоді виходить, що Президент бреше. Або ж вони втягнули його в цю історію, і він є співучасником злочину. Я дуже сподіваюся, що має місце перша версія. Докази, які представлені суду, є неспростовними. Для пана Портнова — організатора розстрілів на Майдані, де загинули мої побратими — не знайшлося підстав для санкцій. А для Порошенка — знайшлися. І вже майже рік вони не можуть принести до суду жодного доказу. На цьому, думаю, і варто поставити крапку.
4:13

Хочу звернути вашу увагу на обставини та причини запровадження санкцій проти мене. Рівно за два тижні до появи інформації про санкції я, як лідер «Європейської Солідарності», разом із нашою політичною силою ініціював петицію щодо запровадження санкцій Президентом України проти державного злочинця Андрія Портнова. Це загальновідомий факт. Петицію було зареєстровано, відповідну заяву зроблено у Верховній Раді, і вона дуже швидко набрала необхідні 25 тисяч голосів. Нам намагалися блокувати цю петицію в Офісі Президента та в уряді — представниками відповідача. Але ми її зареєстрували. У відповідь отримали дивний лист за підписом пані Свириденко, де зазначалося, що підстав для реагування та запровадження санкцій вони не бачать. Паралельно я отримав прямі погрози від пана Портнова — що він буде мститися, і що санкції будуть запроваджені проти мене. Я наголошую: влада, Офіс Президента, пан Єрмак, у співпраці з паном Портновим, який відвідував Офіс Президента, координували зусилля щодо запровадження цих санкцій. Документи, подані моїми захисниками, є доказовою базою абсолютного збігу фейкової аргументації, яку використовував і пан Портнов, і телеграм-канали, пов’язані з Офісом Президента. На це ми вже звертали увагу в судовому засіданні. 13 лютого, одразу після засідання РНБО, під час відвідування Хмельницької АЕС, Президент Зеленський, стоячи поруч із кримінальним злочинцем та фігурантом «Міндіч-гейту», заявив, що причиною санкцій є нібито «виведений Порошенком мільярд». Одинадцятий місяць влада «товче воду в ступі», але ми так і не почули жодного слова, жодного доказу про цей «мільярд». Друга теза — що замість фінансування Збройних Сил України Порошенко нібито фінансує партійні структури. Це брехня. Жодної копійки туди не пішло. Натомість на ЗСУ було спрямовано 7,5 мільярда гривень. Тому в мене є лише дві версії. Або пан Портнов, пан Єрмак і пан Пронін ввели Президента в оману — і тоді виходить, що Президент бреше. Або ж вони втягнули його в цю історію, і він є співучасником злочину. Я дуже сподіваюся, що має місце перша версія. Докази, які представлені суду, є неспростовними. Для пана Портнова — організатора розстрілів на Майдані, де загинули мої побратими — не знайшлося підстав для санкцій. А для Порошенка — знайшлися. І вже майже рік вони не можуть принести до суду жодного доказу. На цьому, думаю, і варто поставити крапку.

Петро Порошенко

13,603 просмотров • 9 месяцев назад