正在加载视频...

视频加载失败

返回首页

Пам’ятаєте «Справжніх монстрів», «Невгамовних», «Джинджер»? На цих мультсеріалах виросли мільйони дітей у всьому світі і до їх створення був причетний українець Андрій Свислоцький, художник-мультиплікатор із Чернігівщини. Він створював анімацію, залишав у кадрі «пасхалки» з Україною та двічі був номінований на премію Emmy. Попри міжнародне визнання й роботу в США,...

Sho_Tam_'s profile picture

#ШОТАМ

117,595 subscribers

25,418 次观看 • 8 个月前 •via X (Twitter)

艺术教育
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 条评论

暂无评论

原始帖子的评论将显示在这里

相关视频

Переховуючись від обстрілів у підвалі, 14-річний хлопець створив незвичайний мультфільм, який вразив європейців на міжнародному конкурсі. Матвій Глазунов — двічі переселенець та двічі переможець фестивалю Children Kinofest. А ще він режисер анімаційних фільмів, героїв та декорації до яких робить власноруч! Усе почалося в дитинстві, коли малий Матвійко разом із батьками втікав від обстрілів Авдіївки у 2014-му. Відтак він із родиною оселився в селі під Ізюмом, пішов до школи та захопився майструванням ляльок. А з часом його хобі переросло в створення мультиків: власноруч змайстрованих персонажів хлопець знімав на відео та монтував, а за відеоуроками навчився їх анімувати. У 2021-му він отримав першу нагороду на міжнародному фестивалі. А друга була вже за фільм про російсько-українську війну. Сценарій Матвій писав в укритті під Ізюмом, а зйомки та монтаж проходили в Мукачеві, куди разом із батьками довелося евакуюватися. Саме життя надихнуло Матвія на стрічку «Чорний лютий», і завдяки їй він став відомим на весь світ!
2:28

Переховуючись від обстрілів у підвалі, 14-річний хлопець створив незвичайний мультфільм, який вразив європейців на міжнародному конкурсі. Матвій Глазунов — двічі переселенець та двічі переможець фестивалю Children Kinofest. А ще він режисер анімаційних фільмів, героїв та декорації до яких робить власноруч! Усе почалося в дитинстві, коли малий Матвійко разом із батьками втікав від обстрілів Авдіївки у 2014-му. Відтак він із родиною оселився в селі під Ізюмом, пішов до школи та захопився майструванням ляльок. А з часом його хобі переросло в створення мультиків: власноруч змайстрованих персонажів хлопець знімав на відео та монтував, а за відеоуроками навчився їх анімувати. У 2021-му він отримав першу нагороду на міжнародному фестивалі. А друга була вже за фільм про російсько-українську війну. Сценарій Матвій писав в укритті під Ізюмом, а зйомки та монтаж проходили в Мукачеві, куди разом із батьками довелося евакуюватися. Саме життя надихнуло Матвія на стрічку «Чорний лютий», і завдяки їй він став відомим на весь світ!

#ШОТАМ

112,153 次观看 • 3 年前

Гурт NAZVA випустив кліп на пісню «Твій сміх», знятий у Запоріжжі та присвячений життю в прифронтових містах. А також памʼяті про людей, що йдуть із нашого життя за різних обставин ❤️‍🩹 Режисером роботи став Павло Гоц — автор пісні, засновник гурту NAZVA та військовий, який долучився до Збройних сил на початку минулого року. Головною локацією зйомок стало Запоріжжя. Його героями — актори Запорізької платформи «Дім актора» та хореографка-постановниця Євгенія Царегородцева. А оператором і монтажером був Сашко Харчук. «Люди, які приїжджають до Запоріжжя з більш цивільних міст, часто зізнаються, що вражені тим, наскільки активне культурне життя існує так близько до лінії фронту. Усе це — завдяки людям, яких ви бачите в кліпі. Вони, попри все, залишаються у своєму місті, люблять його й творять. Хотілося б бачити таку ж любов до рідного по всій Україні — таку, як у Запоріжжі», — каже пан Павло. Переглянути повну версію відеокліпу можна на YouTube-каналі NAZVA, а знайти трек — на стримінгових платформах гурту 📲
0:41

Гурт NAZVA випустив кліп на пісню «Твій сміх», знятий у Запоріжжі та присвячений життю в прифронтових містах. А також памʼяті про людей, що йдуть із нашого життя за різних обставин ❤️‍🩹 Режисером роботи став Павло Гоц — автор пісні, засновник гурту NAZVA та військовий, який долучився до Збройних сил на початку минулого року. Головною локацією зйомок стало Запоріжжя. Його героями — актори Запорізької платформи «Дім актора» та хореографка-постановниця Євгенія Царегородцева. А оператором і монтажером був Сашко Харчук. «Люди, які приїжджають до Запоріжжя з більш цивільних міст, часто зізнаються, що вражені тим, наскільки активне культурне життя існує так близько до лінії фронту. Усе це — завдяки людям, яких ви бачите в кліпі. Вони, попри все, залишаються у своєму місті, люблять його й творять. Хотілося б бачити таку ж любов до рідного по всій Україні — таку, як у Запоріжжі», — каже пан Павло. Переглянути повну версію відеокліпу можна на YouTube-каналі NAZVA, а знайти трек — на стримінгових платформах гурту 📲

#ШОТАМ

11,222 次观看 • 7 个月前

Третя річниця звільнення Херсона. Ніколи не забуду, як херсонці – сміливі, патріотичні, свободолюбиві - із нашими національними прапорами вийшли на зустріч окупантам. Без зброї але із любов’ю до власного міста та своєї країни. Завжди пам’ятатиму, як наші героїчні воїни вигнали ворога та повернули українські прапори на будівлі Херсона. Неймовірну радість і сльози на очах херсонців, які дочекалися повернення України. Заради цього, заради таких людей, заради такої України і варто жити і боротися за наше спільне майбутнє. Сьогодні Президент України працює у Херсоні. Провів нараду з усіма силовими структурами. Головна тема – захист від злочинних атак агресора на херсонців та цивільну інфраструктуру міста. Володимир Зеленський висловив величезну подяку всім, хто береже наш Херсон – працює, аби місто та громади жили та функціонували. Він відзначив нагородами представників різних важливих професій - лікарів, рятувальників, поліцейських, інших захисників міста. І, зокрема, волонтерів. Незважаючи на постійну смертельну небезпеку херсонські волонтери не зупиняються. Вони щодня рятують людей і тварин, вивозять їх у безпечні місця, забезпечують найнеобхіднішим. Один з таких волонтерів Андрій Пєтухов був сьогодні нагороджений президентом. Нагороду отримала також серед інших вчителька Лариса Паладій, яка в надскладних умовах віддає всі свої сили аби налагодити навчання дітей, захистити, забезпечити усім необхідним. Зірку Героя України Президент передав синові фермера, якого знають тепер в усій України. Олександр Гордієнко розмінував сотні гектарів полів, але ворожий дрон обірвав його героїчне життя. Пам’ятаємо його та шануємо всіх, хто дбає про своє місто, громаду, про людей, про Україну.
0:50

Третя річниця звільнення Херсона. Ніколи не забуду, як херсонці – сміливі, патріотичні, свободолюбиві - із нашими національними прапорами вийшли на зустріч окупантам. Без зброї але із любов’ю до власного міста та своєї країни. Завжди пам’ятатиму, як наші героїчні воїни вигнали ворога та повернули українські прапори на будівлі Херсона. Неймовірну радість і сльози на очах херсонців, які дочекалися повернення України. Заради цього, заради таких людей, заради такої України і варто жити і боротися за наше спільне майбутнє. Сьогодні Президент України працює у Херсоні. Провів нараду з усіма силовими структурами. Головна тема – захист від злочинних атак агресора на херсонців та цивільну інфраструктуру міста. Володимир Зеленський висловив величезну подяку всім, хто береже наш Херсон – працює, аби місто та громади жили та функціонували. Він відзначив нагородами представників різних важливих професій - лікарів, рятувальників, поліцейських, інших захисників міста. І, зокрема, волонтерів. Незважаючи на постійну смертельну небезпеку херсонські волонтери не зупиняються. Вони щодня рятують людей і тварин, вивозять їх у безпечні місця, забезпечують найнеобхіднішим. Один з таких волонтерів Андрій Пєтухов був сьогодні нагороджений президентом. Нагороду отримала також серед інших вчителька Лариса Паладій, яка в надскладних умовах віддає всі свої сили аби налагодити навчання дітей, захистити, забезпечити усім необхідним. Зірку Героя України Президент передав синові фермера, якого знають тепер в усій України. Олександр Гордієнко розмінував сотні гектарів полів, але ворожий дрон обірвав його героїчне життя. Пам’ятаємо його та шануємо всіх, хто дбає про своє місто, громаду, про людей, про Україну.

Andriy Yermak

45,677 次观看 • 10 个月前

Україна сьогодні робить усе, щоб не потрапити у рабство. Ми маємо бути сильними та протистояти злу. Бути сильними — означає бути єдиними. Тобто не дозволити ворогам посіяти сумніви у тих ідеях та цінностях, які ми відстоюємо. У цінностях миру, який має бути таким, щоб агресор навіть не думав про війну. Мав можливість звернутися до присутніх, зокрема українців, на щорічному молитовному сніданку у Вашингтоні. Американці чудово розрізняють добро та зло. Вони бачать, що їхня країна стоїть на боці добра, свободи та миру. Це переконання і є основою непохитного лідерства американців. Переконаний, що саме так бачить своє лідерство і президент Трамп, та вірю, що він продемонструє це, підтримуючи Україну. Зараз весь світ дивиться на Сполучені Штати Америки. Трамп зміг завоювати більше, ніж просто довіру. Він змусив повірити американський народ та людей поза межами США у свої нові підходи. Не може загарбницька війна давати агресору бажане — визнавати за ним захоплені території, людей та ресурси. Він прийде знову, а потім піде далі. «Мир через силу» — ці слова я вперше почув від Трампа. Це правильний шлях, тому що мир через слабкість означає капітуляцію. Щоб цьому запобігти та виграти війну, ми повинні зробити Україну, США і НАТО сильнішими. Ми працюємо над зміцненням міжнародної коаліції єдності та солідарності з Україною. Саме тому я провів насичені дні в Брюсселі, Берліні та Варшаві, а тепер і у Вашингтоні. Ми прагнемо посилити та консолідувати двопартійну підтримку США. Провідна роль США є запорукою нашої безпеки. Зрештою, те, що в інтересах України, те й в інтересах США. Весь Вільний Світ зараз під загрозою, бо ззовні сили тиранії здійснюють збройний напад та терор. А зсередини використовують брехню, хабарництво та корупцію проти стовпів Вільного Світу. Ми повинні разом знайти правильні відповіді на дії ворога, щоб наш світ не був розділений та знищений.
11:57

Україна сьогодні робить усе, щоб не потрапити у рабство. Ми маємо бути сильними та протистояти злу. Бути сильними — означає бути єдиними. Тобто не дозволити ворогам посіяти сумніви у тих ідеях та цінностях, які ми відстоюємо. У цінностях миру, який має бути таким, щоб агресор навіть не думав про війну. Мав можливість звернутися до присутніх, зокрема українців, на щорічному молитовному сніданку у Вашингтоні. Американці чудово розрізняють добро та зло. Вони бачать, що їхня країна стоїть на боці добра, свободи та миру. Це переконання і є основою непохитного лідерства американців. Переконаний, що саме так бачить своє лідерство і президент Трамп, та вірю, що він продемонструє це, підтримуючи Україну. Зараз весь світ дивиться на Сполучені Штати Америки. Трамп зміг завоювати більше, ніж просто довіру. Він змусив повірити американський народ та людей поза межами США у свої нові підходи. Не може загарбницька війна давати агресору бажане — визнавати за ним захоплені території, людей та ресурси. Він прийде знову, а потім піде далі. «Мир через силу» — ці слова я вперше почув від Трампа. Це правильний шлях, тому що мир через слабкість означає капітуляцію. Щоб цьому запобігти та виграти війну, ми повинні зробити Україну, США і НАТО сильнішими. Ми працюємо над зміцненням міжнародної коаліції єдності та солідарності з Україною. Саме тому я провів насичені дні в Брюсселі, Берліні та Варшаві, а тепер і у Вашингтоні. Ми прагнемо посилити та консолідувати двопартійну підтримку США. Провідна роль США є запорукою нашої безпеки. Зрештою, те, що в інтересах України, те й в інтересах США. Весь Вільний Світ зараз під загрозою, бо ззовні сили тиранії здійснюють збройний напад та терор. А зсередини використовують брехню, хабарництво та корупцію проти стовпів Вільного Світу. Ми повинні разом знайти правильні відповіді на дії ворога, щоб наш світ не був розділений та знищений.

Петро Порошенко

20,752 次观看 • 1 年前

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.
0:40

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Alex

59,962 次观看 • 1 年前

Так званий «мирний план» із 28 пунктів був не планом миру, а планом повзучої капітуляції. Він спричинив хаос і був мертвий від самого початку. Добре, що ситуація змінилася: підхід президента Трампа став гнучкішим, і в Женеві українська, американська та європейська делегації повністю переробили документ. За моєю інформацією, нова версія значно краща. Щодо поведінки Трампа – ми вже звикли до його різких коливань. Але я вірю, що він прагне справедливого миру і розуміє: без узгодженої позиції республіканців, демократів та європейських союзників цього не досягти. Росія є загрозою не лише для України, а й для США та НАТО. Саме тому важливо діяти спільно; Вашингтон міг би ініціювати консультації за статтею 4 Вашингтонського договору. Що стосується настроїв в Україні. Війна триває майже 12 років – з моменту незаконної окупації Криму і початку російської агресії у 2014 році. Повномасштабне вторгнення триває вже четвертий рік. Люди втомлені. Виснажені. Це нормально. Але ми не зламані. Україна має силу боротися й перемагати. Але нам потрібна сильна, системна, послідовна підтримка вільного світу. У наших союзників є все необхідне, аби допомогти Україні перемогти: зброя, фінанси, ресурси, інструменти тиску на росію та Китай. Не вистачає лише одного – політичної волі. Настрої в Україні схожі на американські гірки – і це зрозуміло. Але я переконаний: ми виграємо цю війну. Для цього нашим союзникам потрібно лише одне – не відвертатися від України. Дякую команді ⁨CBC News⁩ Hillary Johnstone за можливість донести позицію України.
6:24

Так званий «мирний план» із 28 пунктів був не планом миру, а планом повзучої капітуляції. Він спричинив хаос і був мертвий від самого початку. Добре, що ситуація змінилася: підхід президента Трампа став гнучкішим, і в Женеві українська, американська та європейська делегації повністю переробили документ. За моєю інформацією, нова версія значно краща. Щодо поведінки Трампа – ми вже звикли до його різких коливань. Але я вірю, що він прагне справедливого миру і розуміє: без узгодженої позиції республіканців, демократів та європейських союзників цього не досягти. Росія є загрозою не лише для України, а й для США та НАТО. Саме тому важливо діяти спільно; Вашингтон міг би ініціювати консультації за статтею 4 Вашингтонського договору. Що стосується настроїв в Україні. Війна триває майже 12 років – з моменту незаконної окупації Криму і початку російської агресії у 2014 році. Повномасштабне вторгнення триває вже четвертий рік. Люди втомлені. Виснажені. Це нормально. Але ми не зламані. Україна має силу боротися й перемагати. Але нам потрібна сильна, системна, послідовна підтримка вільного світу. У наших союзників є все необхідне, аби допомогти Україні перемогти: зброя, фінанси, ресурси, інструменти тиску на росію та Китай. Не вистачає лише одного – політичної волі. Настрої в Україні схожі на американські гірки – і це зрозуміло. Але я переконаний: ми виграємо цю війну. Для цього нашим союзникам потрібно лише одне – не відвертатися від України. Дякую команді ⁨CBC News⁩ Hillary Johnstone за можливість донести позицію України.

Arseniy Yatsenyuk

15,153 次观看 • 10 个月前

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2
6:36

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Петро Порошенко

747,401 次观看 • 1 年前

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 次观看 • 1 年前

Сьогодні реалії міжнародної політики складаються таким чином, що 5–6 хвалених менеджерів Офісу Президента, які замкнули на себе всі процеси, явно не справляються з надсерйозними викликами. Увага насамперед прикута до ситуації довкола угоди про корисні копалини між Україною і США та переговорного процесу загалом. Нагадаю, що ідея угоди з копалинами належить президенту Зеленському, який зробив її четвертим пунктом Плану перемоги, озвученого в парламенті і широко підтриманого місцевими радами за вказівкою Банкової. Через відверто непрофесійні підходи Україна втратила можливість зафіксувати параметри цієї угоди у межах політичного меморандуму, на що погоджувалися партнери. Як наслідок, стан підготовки цього документа, який з’явився у пресі, вже викликає серйозне занепокоєння як загроза, зокрема, державному суверенітету та європейській інтеграції. Але водночас саме від цієї угоди залежать як військова, так і фінансова допомога Україні, і навіть співпраця з МВФ, де США відіграють ключову роль. Тому помилки вузького кола непрофесійних осіб ми повинні негайно виправляти. І антиамериканська істерія, яку розгорнули в країні, точно не є конструктивним шляхом напрацювання дипломатичних рішень. Не важко передбачити, що далі будуть спроби перекласти відповідальність на парламент, який традиційно в усьому винен, військових, які нібито «не так воювали», і партнерів, які нібито «зрадили». Тому маю наголосити: найперше потребує серйозних змін і професійного посилення склад української переговорної делегації, яка несе пряму відповідальність за провал американського треку. Час нарешті це визнати. По-друге, у складні моменти історії український парламент відігравав ключову роль. На жаль, наступні два критичні тижні, коли необхідно діяти, парламент і далі працює в закритому режимі, знову в перерві. Причому на чергові канікули він пішов, так і не отримавши відповідей від уряду про зміст та стан підготовки угоди, яка без перебільшення визначає майбутнє України. Ми ініціюємо звернення Верховної Ради до Конгресу США щодо нової резолюції про двопартійну підтримку України в цих умовах як стратегічного партнера. Така резолюція мала б містити гарантії щодо нових пакетів військової та фінансової допомоги та продовження санкцій проти росії. Голова Верховної Ради запевняв, що має особливі стосунки з Майком Джонсоном, називаючи їх «спікерською коаліцією». Тож саме час все це задіяти. Як і інші форми парламентської дипломатії задля гарантій підтримки. Ще гострішою стала потреба зустрічі президента з лідерами усіх фракцій. Тактика ховати голову в пісок себе вичерпала. Неприпустимо, коли про всі важливі новини з переговорів народ України дізнається із закордонних ЗМІ. А всередині країни всіх продовжують занурювати в теплу ванну пропагандистського марафону. У нас є багато пропозицій для американської сторони, які були б вигідні для обох країн як з економічного, так і з безпекового поглядів. Вони посилили б наше стратегічне партнерство зі США і спрацювали б на безпеку Європи та послаблення росії. Наприклад, участь США у газотранспортній системі України, яка мала б залишитися основною для постачання енергоносіїв для Європи всупереч путінським проектом «Північних потоків». Це мало б запрацювати після досягнення справедливого і всеосяжного миру, але вже було б одним з аргументів для його досягнення. Ми вимагаємо, щоб парламент зібрався на термінове засідання та ухвалив відповідне звернення, а уряд надав усю інформацію про стан угоди.
4:31

Сьогодні реалії міжнародної політики складаються таким чином, що 5–6 хвалених менеджерів Офісу Президента, які замкнули на себе всі процеси, явно не справляються з надсерйозними викликами. Увага насамперед прикута до ситуації довкола угоди про корисні копалини між Україною і США та переговорного процесу загалом. Нагадаю, що ідея угоди з копалинами належить президенту Зеленському, який зробив її четвертим пунктом Плану перемоги, озвученого в парламенті і широко підтриманого місцевими радами за вказівкою Банкової. Через відверто непрофесійні підходи Україна втратила можливість зафіксувати параметри цієї угоди у межах політичного меморандуму, на що погоджувалися партнери. Як наслідок, стан підготовки цього документа, який з’явився у пресі, вже викликає серйозне занепокоєння як загроза, зокрема, державному суверенітету та європейській інтеграції. Але водночас саме від цієї угоди залежать як військова, так і фінансова допомога Україні, і навіть співпраця з МВФ, де США відіграють ключову роль. Тому помилки вузького кола непрофесійних осіб ми повинні негайно виправляти. І антиамериканська істерія, яку розгорнули в країні, точно не є конструктивним шляхом напрацювання дипломатичних рішень. Не важко передбачити, що далі будуть спроби перекласти відповідальність на парламент, який традиційно в усьому винен, військових, які нібито «не так воювали», і партнерів, які нібито «зрадили». Тому маю наголосити: найперше потребує серйозних змін і професійного посилення склад української переговорної делегації, яка несе пряму відповідальність за провал американського треку. Час нарешті це визнати. По-друге, у складні моменти історії український парламент відігравав ключову роль. На жаль, наступні два критичні тижні, коли необхідно діяти, парламент і далі працює в закритому режимі, знову в перерві. Причому на чергові канікули він пішов, так і не отримавши відповідей від уряду про зміст та стан підготовки угоди, яка без перебільшення визначає майбутнє України. Ми ініціюємо звернення Верховної Ради до Конгресу США щодо нової резолюції про двопартійну підтримку України в цих умовах як стратегічного партнера. Така резолюція мала б містити гарантії щодо нових пакетів військової та фінансової допомоги та продовження санкцій проти росії. Голова Верховної Ради запевняв, що має особливі стосунки з Майком Джонсоном, називаючи їх «спікерською коаліцією». Тож саме час все це задіяти. Як і інші форми парламентської дипломатії задля гарантій підтримки. Ще гострішою стала потреба зустрічі президента з лідерами усіх фракцій. Тактика ховати голову в пісок себе вичерпала. Неприпустимо, коли про всі важливі новини з переговорів народ України дізнається із закордонних ЗМІ. А всередині країни всіх продовжують занурювати в теплу ванну пропагандистського марафону. У нас є багато пропозицій для американської сторони, які були б вигідні для обох країн як з економічного, так і з безпекового поглядів. Вони посилили б наше стратегічне партнерство зі США і спрацювали б на безпеку Європи та послаблення росії. Наприклад, участь США у газотранспортній системі України, яка мала б залишитися основною для постачання енергоносіїв для Європи всупереч путінським проектом «Північних потоків». Це мало б запрацювати після досягнення справедливого і всеосяжного миру, але вже було б одним з аргументів для його досягнення. Ми вимагаємо, щоб парламент зібрався на термінове засідання та ухвалив відповідне звернення, а уряд надав усю інформацію про стан угоди.

Петро Порошенко

78,010 次观看 • 1 年前

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.
6:47

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.

Петро Порошенко

99,773 次观看 • 1 年前

Цілих півтора року влада намагалася викрутити руки суддям Верховного Суду, щоб рішення про скасування незаконних і неконституційних санкцій не було ухвалене. Ми маємо всі докази, знаємо прізвища. І вперше за всю історію санкційних справ двоє з п’яти суддів не погодилися з фінальним рішенням. Вісім тижнів, протягом яких мав тривати розгляд, перетворилися на 17 місяців перенесень, уточнень, хвороб і відпусток. Адвокати Ілля Новіков та Ігор Головань детально розібрали, що саме Верховний Суд написав в обґрунтуванні і хто був джерелом цих позасудових, антиконституційних та незаконних санкцій. Згоден з тими, хто вважає це рішення поразкою влади: вона сховалася за грифом «для службового користування». Хоча ці документи давно у відкритому доступі, що й показали адвокати. Під грифом ховають довідку Держфінмоніторингу за підписом Філіпа Проніна. Бо причин для санкцій не існує: їх запровадили, як сказали в Офісі Президента, «превентивно», тобто ні за що. За місяць до того у виданні, яке пов’язують із портновим, вийшла стаття, що передбачила ці санкції. Пронін майже слово в слово переписав її 12 лютого і одразу сховав документи під грифом ДСК. В окремій думці судді зазначили: ані Держфінмоніторинг, ані Міністерство економіки не провели жодного аналізу, уся робота звелася до копіпасту. Цей кейс не про Порошенка — він про верховенство права для кожного українця. Якщо так легко можна запровадити санкції проти громадян України, то де гарантії, що влада не захоче зняти з виборів інших конкурентів, заблокувати рахунки бізнесу чи обмежити діяльність громадських активістів? Мої адвокати передали повний текст цього ганебного, захованого за грифом ДСК рішення дипломатичним установам, які стежать за процесом. Адвокати вже оскаржили його у Великій Палаті Верховного Суду, а також подали скарги до ЄСПЛ та Комітету ООН з прав людини. Боротьба триває, і ми обов’язково переможемо.
21:49

Цілих півтора року влада намагалася викрутити руки суддям Верховного Суду, щоб рішення про скасування незаконних і неконституційних санкцій не було ухвалене. Ми маємо всі докази, знаємо прізвища. І вперше за всю історію санкційних справ двоє з п’яти суддів не погодилися з фінальним рішенням. Вісім тижнів, протягом яких мав тривати розгляд, перетворилися на 17 місяців перенесень, уточнень, хвороб і відпусток. Адвокати Ілля Новіков та Ігор Головань детально розібрали, що саме Верховний Суд написав в обґрунтуванні і хто був джерелом цих позасудових, антиконституційних та незаконних санкцій. Згоден з тими, хто вважає це рішення поразкою влади: вона сховалася за грифом «для службового користування». Хоча ці документи давно у відкритому доступі, що й показали адвокати. Під грифом ховають довідку Держфінмоніторингу за підписом Філіпа Проніна. Бо причин для санкцій не існує: їх запровадили, як сказали в Офісі Президента, «превентивно», тобто ні за що. За місяць до того у виданні, яке пов’язують із портновим, вийшла стаття, що передбачила ці санкції. Пронін майже слово в слово переписав її 12 лютого і одразу сховав документи під грифом ДСК. В окремій думці судді зазначили: ані Держфінмоніторинг, ані Міністерство економіки не провели жодного аналізу, уся робота звелася до копіпасту. Цей кейс не про Порошенка — він про верховенство права для кожного українця. Якщо так легко можна запровадити санкції проти громадян України, то де гарантії, що влада не захоче зняти з виборів інших конкурентів, заблокувати рахунки бізнесу чи обмежити діяльність громадських активістів? Мої адвокати передали повний текст цього ганебного, захованого за грифом ДСК рішення дипломатичним установам, які стежать за процесом. Адвокати вже оскаржили його у Великій Палаті Верховного Суду, а також подали скарги до ЄСПЛ та Комітету ООН з прав людини. Боротьба триває, і ми обов’язково переможемо.

Петро Порошенко

23,977 次观看 • 2 个月前

Олександр Волошин зробив сенсаційну заяву про розкрадання мільйонів доларів зі зборів через ЦПД та СБУ на чолі Зеленського. Він пояснив, чому такі, як Мандзюк, Лачен, Стерненко, Раміна, Лебіга, Гороховський, Руслан Ігорович та сотні інших блогерів і співаків, медійних військових, стенд-ап коміків, артистів, моделей OnlyFans, постійно організовують збори і при цьому не підпадають під мобілізацію, не потрапляють на фронт і сидять в тилу, мають можливість виїзду за кордон. Як я і казав багато разів, саме тому всі ці відомі представники «громадянського суспільства» так сильно бояться закінчення війни та падіння режиму, «грузинського сценарію» тощо - вспливе жорстка правда. За словами Волошина, СБУ та Центр протидії дезінформації Коваленка фактично керують цілою мережею блогерів та артистів. Представники цих структур разом із СБУ зустрічаються з блогерами у ресторанах, де вимагають від них проводити збори та спрямовувати зібрані кошти у потрібному напрямку. Волошин один з небагатьох, хто не погодився на це та виїхав за кордон. Тому влада запустила проти нього, в тому числі через медійних військових інформкомпанію, що єдиний збір, який він провів і гроші з якого перевів по чесному родинам постраждалих діток (бо мав типу на фонди, як закликали всі інші включно з Лаченом і Гороховським) - був ним пограбований. Це вже чистий рекет під прикриттям державних структур Зеленського. 🔹 Як працює афера з блогерами та артистами: 1. Формування “мережі блогерів”: • СБУ + ЦПД (Центр протидії дезінформації при РНБО) відбирають або “приручають” блогерів, які мають аудиторію й довіру. • Ці блогери не мобілізуються (їм роблять “бронь”, або просто закривають очі на те, що вони не йдуть у військо). 2. Збори під прикриттям допомоги армії: • Блогери постійно проводять збори на “потреби ЗСУ”. • Це легітимно виглядає для суспільства: блогер допомагає, армія виграє, глядачі відчувають причетність. • Люди жертвують, бо довіряють особистості, а не державі. 3. Схема “відкату”: • На таких зборах часто зібрані кошти спрямовуються не напряму військовим, а через “узгоджені” канали. • Частина реально йде на техніку чи медицину, але частина — у кишені кураторів (СБУ/ЦПД, чиновників, пов’язаних структур). • Тобто блогер працює як “фасад”: він отримує репутацію патріота, держава — лояльного інфлюенсера, а хтось у системі — гроші. 4. Механізм контролю: • З блогерами проводяться регулярні закриті зустрічі (ресторани, офіси). • Там доносять: які меседжі просувати, на кого нападати, з кого робити “зрадників”. • Якщо блогер не слухається — йому нагадують про мобілізацію, кримінальні справи, податкові перевірки. 5. Вигода для всіх учасників афери: • Влада: має мережу лояльних рупорів, які створюють потрібний інформаційний фон. • СБУ/ЦПД: отримують контроль і фінансову вигоду на мільйони доларів. • Блогери: зберігають свободу, роблять кар’єру, збільшують популярність і заробітки. • Українець: щиро думає, що допомагає армії, але його гроші частково розчиняються в “системі”.
4:41

Олександр Волошин зробив сенсаційну заяву про розкрадання мільйонів доларів зі зборів через ЦПД та СБУ на чолі Зеленського. Він пояснив, чому такі, як Мандзюк, Лачен, Стерненко, Раміна, Лебіга, Гороховський, Руслан Ігорович та сотні інших блогерів і співаків, медійних військових, стенд-ап коміків, артистів, моделей OnlyFans, постійно організовують збори і при цьому не підпадають під мобілізацію, не потрапляють на фронт і сидять в тилу, мають можливість виїзду за кордон. Як я і казав багато разів, саме тому всі ці відомі представники «громадянського суспільства» так сильно бояться закінчення війни та падіння режиму, «грузинського сценарію» тощо - вспливе жорстка правда. За словами Волошина, СБУ та Центр протидії дезінформації Коваленка фактично керують цілою мережею блогерів та артистів. Представники цих структур разом із СБУ зустрічаються з блогерами у ресторанах, де вимагають від них проводити збори та спрямовувати зібрані кошти у потрібному напрямку. Волошин один з небагатьох, хто не погодився на це та виїхав за кордон. Тому влада запустила проти нього, в тому числі через медійних військових інформкомпанію, що єдиний збір, який він провів і гроші з якого перевів по чесному родинам постраждалих діток (бо мав типу на фонди, як закликали всі інші включно з Лаченом і Гороховським) - був ним пограбований. Це вже чистий рекет під прикриттям державних структур Зеленського. 🔹 Як працює афера з блогерами та артистами: 1. Формування “мережі блогерів”: • СБУ + ЦПД (Центр протидії дезінформації при РНБО) відбирають або “приручають” блогерів, які мають аудиторію й довіру. • Ці блогери не мобілізуються (їм роблять “бронь”, або просто закривають очі на те, що вони не йдуть у військо). 2. Збори під прикриттям допомоги армії: • Блогери постійно проводять збори на “потреби ЗСУ”. • Це легітимно виглядає для суспільства: блогер допомагає, армія виграє, глядачі відчувають причетність. • Люди жертвують, бо довіряють особистості, а не державі. 3. Схема “відкату”: • На таких зборах часто зібрані кошти спрямовуються не напряму військовим, а через “узгоджені” канали. • Частина реально йде на техніку чи медицину, але частина — у кишені кураторів (СБУ/ЦПД, чиновників, пов’язаних структур). • Тобто блогер працює як “фасад”: він отримує репутацію патріота, держава — лояльного інфлюенсера, а хтось у системі — гроші. 4. Механізм контролю: • З блогерами проводяться регулярні закриті зустрічі (ресторани, офіси). • Там доносять: які меседжі просувати, на кого нападати, з кого робити “зрадників”. • Якщо блогер не слухається — йому нагадують про мобілізацію, кримінальні справи, податкові перевірки. 5. Вигода для всіх учасників афери: • Влада: має мережу лояльних рупорів, які створюють потрібний інформаційний фон. • СБУ/ЦПД: отримують контроль і фінансову вигоду на мільйони доларів. • Блогери: зберігають свободу, роблять кар’єру, збільшують популярність і заробітки. • Українець: щиро думає, що допомагає армії, але його гроші частково розчиняються в “системі”.

Myroslav Oleshko

62,993 次观看 • 1 年前

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».
1:48

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 次观看 • 5 个月前

До запаху воєнного гару, який став звичним для українців за роки повномасштабної війни, додався важкий сморід прогнилої зеленої цвілі. Просто із золотого унітазу співвласника «Кварталу 95» Міндича, про який у суботу написала навіть Financial Times у розгромній статті про масштаби української корупції. Важко недооцінити стрес, який нині переживаємо ми, українці, а також наші друзі та партнери за кордоном. Партнери шоковані, суспільство зневірене. А якої ще реакції чекати від українців, які по 10—15 годин сидять без електрики? Усе це відбувається в умовах посиленого російського наступу, коли ми стоїмо на межі втрати стратегічних позицій на сході та півдні. Ми бачимо глибоку кризу довіри суспільства — до влади, фронту — до тилу, партнерів — до України. І водночас вражаюче неадекватну реакцію чинної влади на ситуацію, яка є найгіршою від початку повномасштабного вторгнення. Вона потребує відповідальних, рішучих і чесних кроків, передусім від влади. Замість притягнення винних до відповідальності їм допомагають тікати за кордон. Санкції проти Міндича ухвалюють у такій редакції, що роблять його фактично недосяжним для українського правосуддя. Замітають сліди замість забезпечити екстрадицію. Замість вибачень і роботи над помилками посилюють брудну дискредитаційну кампанію проти НАБУ, активістів та опозиції, намагаються видати всіх критиків влади за російських агентів. Замість чесної розмови з суспільством посилюють цензуру в телемарафоні та підконтрольних телеграм-каналах, які працюють під тотальним контролем Офісу Президента. Антикризовий план, з яким наша команда виходить у понеділок до парламенту, передбачає таке: національна єдність має перестати бути декларацією і декорацією. Потрібна чесна та відверта розмова за участі Президента, до якого накопичилося надто багато запитань. Одним із ключових кроків до відновлення довіри є гарантії ненападу влади на НАБУ та САП. Тепер зрозуміло, чому Офіс Президента атакував їх влітку, бо знали про записи, пам'ятали про свої слова і намагалися придушити справу ще в зародку. Тепер НАБУ має довести розслідування до кінця, хоч куди б вів корупційний слід. ДБР мають отримати чіткий сигнал не втручатися в роботу НАБУ і припинити тиск, і цей сигнал має надійти саме від Президента. Відставка лише двох міністрів — це профанація. В оприлюднених записах фігурують прізвища щонайменше п’яти урядовців, і це лише те, що відомо нам. А знаємо ми далеко не все. Тож увесь цей корумпований колективний Кабміндіч має піти у відставку в повному складі. Йдеться не про персоналії, а про систему управління. Потрібне не тільки оновлення уряду, а й повернення йому політичної суб’єктності. Як і парламенту. Для цього потрібно повернути Конституцію з того фактичного «архіву», куди її відправила чинна влада. Україна є парламентсько-президентською республікою, і саме на основі цієї норми необхідно сформувати нову, дієздатну коаліцію замість чинного утворення, яке в парламенті існує де-факто як цивільний шлюб «Слуг народу» з недобитками ОПЗЖ. Нова коаліція, що об’єднає всі патріотичні політичні сили, має сформувати уряд національного порятунку з фахівців із бездоганною репутацією. У критичні моменти української історії саме парламент був здатний відігравати вирішальну роль. Можливо, для когось наш аналіз і пропозиції здаються занадто м’якими. Можливо, за інших обставин наші оцінки мали би бути значно гострішими, а влада заслуговує на суворіше покарання, ніж відставка уряду. Але лише через надзвичайно критичну ситуацію на фронті ми сформували пакет пропозицій так, щоб він не спричинив надмірної політичної турбулентності і не створив ризиків дестабілізації, а навпаки запобіг гіршим наслідкам. Ключовими словами нашого плану є довіра, справедливість і відповідальність. Лише з професійними підходами та відновленою довірою ми зможемо забезпечити і фронт, і дипломатію, від яких залежить виживання країни.
9:32

До запаху воєнного гару, який став звичним для українців за роки повномасштабної війни, додався важкий сморід прогнилої зеленої цвілі. Просто із золотого унітазу співвласника «Кварталу 95» Міндича, про який у суботу написала навіть Financial Times у розгромній статті про масштаби української корупції. Важко недооцінити стрес, який нині переживаємо ми, українці, а також наші друзі та партнери за кордоном. Партнери шоковані, суспільство зневірене. А якої ще реакції чекати від українців, які по 10—15 годин сидять без електрики? Усе це відбувається в умовах посиленого російського наступу, коли ми стоїмо на межі втрати стратегічних позицій на сході та півдні. Ми бачимо глибоку кризу довіри суспільства — до влади, фронту — до тилу, партнерів — до України. І водночас вражаюче неадекватну реакцію чинної влади на ситуацію, яка є найгіршою від початку повномасштабного вторгнення. Вона потребує відповідальних, рішучих і чесних кроків, передусім від влади. Замість притягнення винних до відповідальності їм допомагають тікати за кордон. Санкції проти Міндича ухвалюють у такій редакції, що роблять його фактично недосяжним для українського правосуддя. Замітають сліди замість забезпечити екстрадицію. Замість вибачень і роботи над помилками посилюють брудну дискредитаційну кампанію проти НАБУ, активістів та опозиції, намагаються видати всіх критиків влади за російських агентів. Замість чесної розмови з суспільством посилюють цензуру в телемарафоні та підконтрольних телеграм-каналах, які працюють під тотальним контролем Офісу Президента. Антикризовий план, з яким наша команда виходить у понеділок до парламенту, передбачає таке: національна єдність має перестати бути декларацією і декорацією. Потрібна чесна та відверта розмова за участі Президента, до якого накопичилося надто багато запитань. Одним із ключових кроків до відновлення довіри є гарантії ненападу влади на НАБУ та САП. Тепер зрозуміло, чому Офіс Президента атакував їх влітку, бо знали про записи, пам'ятали про свої слова і намагалися придушити справу ще в зародку. Тепер НАБУ має довести розслідування до кінця, хоч куди б вів корупційний слід. ДБР мають отримати чіткий сигнал не втручатися в роботу НАБУ і припинити тиск, і цей сигнал має надійти саме від Президента. Відставка лише двох міністрів — це профанація. В оприлюднених записах фігурують прізвища щонайменше п’яти урядовців, і це лише те, що відомо нам. А знаємо ми далеко не все. Тож увесь цей корумпований колективний Кабміндіч має піти у відставку в повному складі. Йдеться не про персоналії, а про систему управління. Потрібне не тільки оновлення уряду, а й повернення йому політичної суб’єктності. Як і парламенту. Для цього потрібно повернути Конституцію з того фактичного «архіву», куди її відправила чинна влада. Україна є парламентсько-президентською республікою, і саме на основі цієї норми необхідно сформувати нову, дієздатну коаліцію замість чинного утворення, яке в парламенті існує де-факто як цивільний шлюб «Слуг народу» з недобитками ОПЗЖ. Нова коаліція, що об’єднає всі патріотичні політичні сили, має сформувати уряд національного порятунку з фахівців із бездоганною репутацією. У критичні моменти української історії саме парламент був здатний відігравати вирішальну роль. Можливо, для когось наш аналіз і пропозиції здаються занадто м’якими. Можливо, за інших обставин наші оцінки мали би бути значно гострішими, а влада заслуговує на суворіше покарання, ніж відставка уряду. Але лише через надзвичайно критичну ситуацію на фронті ми сформували пакет пропозицій так, щоб він не спричинив надмірної політичної турбулентності і не створив ризиків дестабілізації, а навпаки запобіг гіршим наслідкам. Ключовими словами нашого плану є довіра, справедливість і відповідальність. Лише з професійними підходами та відновленою довірою ми зможемо забезпечити і фронт, і дипломатію, від яких залежить виживання країни.

Петро Порошенко

81,081 次观看 • 10 个月前