Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Beim Laden dieses Videos ist ein Problem aufgetreten. Dies könnte an einem vorübergehenden Netzwerkproblem liegen oder das Video ist möglicherweise nicht verfügbar.

Понад 3000 дітей-сиріт евакуювали в Туреччину у 22-му. Згодом виявилося, що там над дітьми здійснювали психологічне і фізичне насильство, а двоє неповнолітніх дівчат повернулися вагітними. Хто несе відповідальність за те, що сталося? Дивіться у фільмі «Державні діти» 28 листопада

Slidstvo

8,661 subscribers

143,027 Aufrufe • vor 10 Monaten •via X (Twitter)

Nachrichten & Politik Gesundheit & Wellness Bildung

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Kommentare

Keine Kommentare verfügbar

Kommentare vom Original-Post werden hier angezeigt

Ähnliche Videos

В Ізраїлі на тлі війни спалах самогубств та ПТСР серед військових. Клінічний психолог Ронен Сіді пояснив, як асиметрична війна зводить солдатів ЦАХАЛ з розуму: "Один аспект цього — це солдат не як жертва, а як злочинець. Тому що у вас є гвинтівка, і ця війна є тим, що ми називаємо асиметричною війною, тобто є армія, яка бореться з терористами, що ховаються серед цивільного населення. Занадто часто солдатам доводиться ухвалювати рішення за лічені секунди, чи стріляти в когось, хто здається терористом, серед жінок та дітей. Багато які з цих рішень є правильними, але деякі з них — ні. Жінки та діти зазнають поранень. Стають випадковими жертвами. Жити з відчуттям, що ти вбив невинних людей, коли тобі 19 років, — це дуже важке почуття. Ти не можеш виправити те, що зробив. І це те, що ми називаємо моральною шкодою".

В Ізраїлі на тлі війни спалах самогубств та ПТСР серед військових. Клінічний психолог Ронен Сіді пояснив, як асиметрична війна зводить солдатів ЦАХАЛ з розуму: "Один аспект цього — це солдат не як жертва, а як злочинець. Тому що у вас є гвинтівка, і ця війна є тим, що ми називаємо асиметричною війною, тобто є армія, яка бореться з терористами, що ховаються серед цивільного населення. Занадто часто солдатам доводиться ухвалювати рішення за лічені секунди, чи стріляти в когось, хто здається терористом, серед жінок та дітей. Багато які з цих рішень є правильними, але деякі з них — ні. Жінки та діти зазнають поранень. Стають випадковими жертвами. Жити з відчуттям, що ти вбив невинних людей, коли тобі 19 років, — це дуже важке почуття. Ти не можеш виправити те, що зробив. І це те, що ми називаємо моральною шкодою".

5 канал 🇺🇦

26,937 Aufrufe • vor 8 Monaten

35 років тому Україна стала незалежною. Але незалежність живе не лише в документах, кордонах чи символах. Вона живе в людях. У тих, хто щодня залишається, працює, захищає, рятує, відновлює… І знову обирає незалежність. Сьогодні я хочу сказати вам найважливіше слово: дякую! Дякую воїнам. Тим, хто тримає фронт. Тим, хто втомився, але не відступив. Тим, на чиє коротке повідомлення «я живий», щодня чекають удома. Дякую військовим медикам. Тим, хто йде туди, звідки інші намагаються вийти. Хто під вогнем повертає людині шанс побачити ранок. Дякую волонтерам. Тим, хто вже 12 років прокидається з думкою про фронт. Хто шукає, збирає, купує, везе і при цьому ніколи не запитує, що це змінить. Бо знає: іноді одна машина, один дрон, одна аптечка чи навіть турнікет змінюють усе. Дякую рятувальникам. Тим, хто заходить у вогонь, хто розбирає руїни руками, хто до останнього шукає під завалами людину, дитину, навіть домашню тварину, бо кожне життя є важливим. Дякую енергетикам і комунальникам. Тим, хто після найтемнішої ночі повертає світло. Хто ще до ранку прибирає уламки з вулиць, щоб наші міста прокинулися і знову жили. Дякую аграріям. Тим, хто сіє на землі, яку ще вчора розміновували. Хто збирає хліб під тривогами і годує армію, громаду, Україну. Дякую вчителям. Тим, хто навчає під землею, без світла, іноді без тепла, хто серед війни разом із дітьми, з нашим майбутнім. Дякую лікарям. Тим, хто не запитує, скільки ще витримає, а хто просто входить до наступної палати і робить усе, щоб людина жила. І дякую родинам. Тим, хто чекає, бо це насправді непросто. Хто підтримує, хто вчиться жити з тривогою і все одно знаходить сили любити, працювати, виховувати дітей. На жаль, ми не зможемо назвати кожного і не зможемо подякувати кожному особисто, але ми знаємо головне: країну тримають не абстрактні слова — її тримають люди, такі, як ви. 35 років тому ми проголосували за незалежність, а сьогодні ми, українці, щодня доводимо, що країна має велике майбутнє. Дякую за те, що Україна вистояла! За те, що Україна живе! І за те, що Україна буде, точно буде!

35 років тому Україна стала незалежною. Але незалежність живе не лише в документах, кордонах чи символах. Вона живе в людях. У тих, хто щодня залишається, працює, захищає, рятує, відновлює… І знову обирає незалежність. Сьогодні я хочу сказати вам найважливіше слово: дякую! Дякую воїнам. Тим, хто тримає фронт. Тим, хто втомився, але не відступив. Тим, на чиє коротке повідомлення «я живий», щодня чекають удома. Дякую військовим медикам. Тим, хто йде туди, звідки інші намагаються вийти. Хто під вогнем повертає людині шанс побачити ранок. Дякую волонтерам. Тим, хто вже 12 років прокидається з думкою про фронт. Хто шукає, збирає, купує, везе і при цьому ніколи не запитує, що це змінить. Бо знає: іноді одна машина, один дрон, одна аптечка чи навіть турнікет змінюють усе. Дякую рятувальникам. Тим, хто заходить у вогонь, хто розбирає руїни руками, хто до останнього шукає під завалами людину, дитину, навіть домашню тварину, бо кожне життя є важливим. Дякую енергетикам і комунальникам. Тим, хто після найтемнішої ночі повертає світло. Хто ще до ранку прибирає уламки з вулиць, щоб наші міста прокинулися і знову жили. Дякую аграріям. Тим, хто сіє на землі, яку ще вчора розміновували. Хто збирає хліб під тривогами і годує армію, громаду, Україну. Дякую вчителям. Тим, хто навчає під землею, без світла, іноді без тепла, хто серед війни разом із дітьми, з нашим майбутнім. Дякую лікарям. Тим, хто не запитує, скільки ще витримає, а хто просто входить до наступної палати і робить усе, щоб людина жила. І дякую родинам. Тим, хто чекає, бо це насправді непросто. Хто підтримує, хто вчиться жити з тривогою і все одно знаходить сили любити, працювати, виховувати дітей. На жаль, ми не зможемо назвати кожного і не зможемо подякувати кожному особисто, але ми знаємо головне: країну тримають не абстрактні слова — її тримають люди, такі, як ви. 35 років тому ми проголосували за незалежність, а сьогодні ми, українці, щодня доводимо, що країна має велике майбутнє. Дякую за те, що Україна вистояла! За те, що Україна живе! І за те, що Україна буде, точно буде!

Петро Порошенко

13,575 Aufrufe • vor 1 Monat

Під час виступу групи O.Torvald у Львові на сцену піднялися троє хлопців – лідер гурту Женя Галич зупинив концерт. Як виявилося, діти хотіли передати кошти на лікування гітариста гурту Дениса Мизюка, який отримав поранення на фронті. Один 9-річний та двоє 11-річних хлопців наприкінці літа збирали гроші на ЗСУ, продаючи лимонад. “Я хочу звернутися до п*****в, які виїжджають з країни по підробних документах, роблять собі штучні інвалідності та продають нашу країну. Подивіться на цих пацанів: вони збирали гроші. Куди ви повертаєтесь? Вам тут не місце, – сказав Галич і додав: Пацани, ви герої”. Чоловік також подякував батькам хлопців за виховання їхніх дітей. Згодом лідер гурту запитав хлопців, які у них мрії. Двоє відповіли, що хочуть стати гітаристами, тож Галич пообіцяв, що позаймається з ними онлайн. Третій хлопець сказав, що хоче бути барабанщиком – йому запропонували пограти прямо на сцені. 📹: otorvald / Instagram

Під час виступу групи O.Torvald у Львові на сцену піднялися троє хлопців – лідер гурту Женя Галич зупинив концерт. Як виявилося, діти хотіли передати кошти на лікування гітариста гурту Дениса Мизюка, який отримав поранення на фронті. Один 9-річний та двоє 11-річних хлопців наприкінці літа збирали гроші на ЗСУ, продаючи лимонад. “Я хочу звернутися до п*****в, які виїжджають з країни по підробних документах, роблять собі штучні інвалідності та продають нашу країну. Подивіться на цих пацанів: вони збирали гроші. Куди ви повертаєтесь? Вам тут не місце, – сказав Галич і додав: Пацани, ви герої”. Чоловік також подякував батькам хлопців за виховання їхніх дітей. Згодом лідер гурту запитав хлопців, які у них мрії. Двоє відповіли, що хочуть стати гітаристами, тож Галич пообіцяв, що позаймається з ними онлайн. Третій хлопець сказав, що хоче бути барабанщиком – йому запропонували пограти прямо на сцені. 📹: otorvald / Instagram

Букви

136,444 Aufrufe • vor 3 Jahren

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Останній Капіталіст

24,543 Aufrufe • vor 2 Monaten

Хотів би насамперед подякувати небайдужим українцям, які сьогодні вийшли у Маріїнський парк та підтримали голосування в цій залі. Особливо важливо відчувати цю підтримку після такої страшної ночі, коли на Київ летіли нескінченні «Шахеди», Кинджали, Іскандери… 7 загиблих… Виявляється, що путін та російська окупація менш небезпечні, ніж САП та НАБУ. Те, що зробила Верховна Рада 22 липня, — це не просто знищення НАБУ та САП. Це рішення — удар по наших відносинах із партнерами, підрив довіри партнерів до влади. А отже зупинка постачання зброї, надання грошей та впровадження санкцій. До цих наслідків призвели результати вашого голосування. Тоді «Європейська Солідарність» та «Голос» що тільки не робили: і блокували трибуну, і робили перерви. Але слуги через «турборежим» змогли протиснути це рішення… Переконаний, що вони повинні бути за це покарані. Кожен, хто брав участь у цьому. Як керівники парламентських делегацій представлятимуть у структурах Євросоюзу весь парламент і всю нашу державу? Як відповідатиме керівництво парламенту за порушення регламенту та «турборежим»? Сьогодні вранці я повернувся з фронту, з Харківського напрямку. Там вирішується доля держави і доля парламенту зокрема. А тим часом у Верховній Раді корупційні щури намагаються пробити оборону у вигляді антикорупційних органів. І зупиняє їх лише небайдужа громадськість! «ЄС» проголосувала за президентський законопроєкт. Але продовжуємо виступати за перезапуск ДБР, перепризначення голови БЕБ, відновлення трансляцій з парламенту, припинення переслідування опозиції, повернення до свободи та демократії. І найголовніше — повернення до коаліції єдності, бо якби вона існувала — цієї дурні точно не було б!

Хотів би насамперед подякувати небайдужим українцям, які сьогодні вийшли у Маріїнський парк та підтримали голосування в цій залі. Особливо важливо відчувати цю підтримку після такої страшної ночі, коли на Київ летіли нескінченні «Шахеди», Кинджали, Іскандери… 7 загиблих… Виявляється, що путін та російська окупація менш небезпечні, ніж САП та НАБУ. Те, що зробила Верховна Рада 22 липня, — це не просто знищення НАБУ та САП. Це рішення — удар по наших відносинах із партнерами, підрив довіри партнерів до влади. А отже зупинка постачання зброї, надання грошей та впровадження санкцій. До цих наслідків призвели результати вашого голосування. Тоді «Європейська Солідарність» та «Голос» що тільки не робили: і блокували трибуну, і робили перерви. Але слуги через «турборежим» змогли протиснути це рішення… Переконаний, що вони повинні бути за це покарані. Кожен, хто брав участь у цьому. Як керівники парламентських делегацій представлятимуть у структурах Євросоюзу весь парламент і всю нашу державу? Як відповідатиме керівництво парламенту за порушення регламенту та «турборежим»? Сьогодні вранці я повернувся з фронту, з Харківського напрямку. Там вирішується доля держави і доля парламенту зокрема. А тим часом у Верховній Раді корупційні щури намагаються пробити оборону у вигляді антикорупційних органів. І зупиняє їх лише небайдужа громадськість! «ЄС» проголосувала за президентський законопроєкт. Але продовжуємо виступати за перезапуск ДБР, перепризначення голови БЕБ, відновлення трансляцій з парламенту, припинення переслідування опозиції, повернення до свободи та демократії. І найголовніше — повернення до коаліції єдності, бо якби вона існувала — цієї дурні точно не було б!

Петро Порошенко

13,926 Aufrufe • vor 1 Jahr

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 Aufrufe • vor 4 Monaten

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 Aufrufe • vor 11 Monaten

STARSHIP З TEMU Ні, КНР не обійшов SpaceX і не запустив успішно багаторазову ракету. На кадрах, які поширюються з таким заголовком в мережі, – прототип першого ступеня кнрівської ракети Яньшінгже-1. Ступінь має висоту 26 метрів, а висота польоту склала 2.5 кілометри. Метою випробування була не "реактивна посадка на воду", а "реактивне гальмування" над водою, бо якби китайці дійсно могли "посадити" цей носій, вони б це зробили. А так ми бачимо, що прототип просто плюхнувся у воду з працюючими двигунами. Перший ступінь носія Starship, для порівняння, має висоту у понад 70 метрів. Прототип вже двічі усіпшно виводив другий ступінь на суборбітальну траєкторію та здійснив кілька посадок з космосу у абсолютно новому для людства форматі – коли його "ловлять" робо-руками прямо над місцем старту. Тобто Яньшінгже – це буквально "Старшип з Temu": пародія, що має зовнішню подобу, але ані за характеристиками, ані за програмою випробувань навіть поруч не стоїть зі SpaceX. Мені дивно бачити купу постів про це, бо люди з якоюсь метою добровільно поширюють китайську комуністичну пропаганду (так, подібні ролики є її частинами). І вам важко буде мені заперечити, бо я маю просте завдання для всіх, хто вирішили, що КНР щось там зробила. Просто погугліть кількість китайських випробувань перших ступенів а-ля Falcon 9. З красивими відосіками та обіцянками захопити ринок за рік. Їх точно більше десятка. Відосіків. А ракет так і нема. Це відома схема "fake it till you get enough investments": кіно, спрямоване на дурників, що понесуть в цей стартап гроші. І це – дуже наочна демонстрація того, чому на цьому каналі нема новин з КНР. P.S. Головним козирем Starship є двигун Raptor, який китайці зможуть відтворити хіба що якщо перекуплять собі всіх інженерів SpaceX. Тож краще подивіться наше велике відео про цей двигун: І не давайте вводити себе в оману.

STARSHIP З TEMU Ні, КНР не обійшов SpaceX і не запустив успішно багаторазову ракету. На кадрах, які поширюються з таким заголовком в мережі, – прототип першого ступеня кнрівської ракети Яньшінгже-1. Ступінь має висоту 26 метрів, а висота польоту склала 2.5 кілометри. Метою випробування була не "реактивна посадка на воду", а "реактивне гальмування" над водою, бо якби китайці дійсно могли "посадити" цей носій, вони б це зробили. А так ми бачимо, що прототип просто плюхнувся у воду з працюючими двигунами. Перший ступінь носія Starship, для порівняння, має висоту у понад 70 метрів. Прототип вже двічі усіпшно виводив другий ступінь на суборбітальну траєкторію та здійснив кілька посадок з космосу у абсолютно новому для людства форматі – коли його "ловлять" робо-руками прямо над місцем старту. Тобто Яньшінгже – це буквально "Старшип з Temu": пародія, що має зовнішню подобу, але ані за характеристиками, ані за програмою випробувань навіть поруч не стоїть зі SpaceX. Мені дивно бачити купу постів про це, бо люди з якоюсь метою добровільно поширюють китайську комуністичну пропаганду (так, подібні ролики є її частинами). І вам важко буде мені заперечити, бо я маю просте завдання для всіх, хто вирішили, що КНР щось там зробила. Просто погугліть кількість китайських випробувань перших ступенів а-ля Falcon 9. З красивими відосіками та обіцянками захопити ринок за рік. Їх точно більше десятка. Відосіків. А ракет так і нема. Це відома схема "fake it till you get enough investments": кіно, спрямоване на дурників, що понесуть в цей стартап гроші. І це – дуже наочна демонстрація того, чому на цьому каналі нема новин з КНР. P.S. Головним козирем Starship є двигун Raptor, який китайці зможуть відтворити хіба що якщо перекуплять собі всіх інженерів SpaceX. Тож краще подивіться наше велике відео про цей двигун: І не давайте вводити себе в оману.

The Alpha Centauri

12,189 Aufrufe • vor 1 Jahr

Поки ми боронимо країну, ми втратили державу. І в мене зовсім нема питань до Міндіча, Татарова, навіть Зеленського. Хто вони такі, я розумів з самого початку. В мене питання до вас, тих, хто дивиться зараз це відео. За винятком невеликої кількості людей, які є волонтерами і витримали цей марафон, і декілька сотень людей, які ще залишили силу донатити на Збройні Сили. Питання до всіх інших. Де ти, мій народе? Той народ, який в 22-му виходив з голими руками проти ворківських танків. Який не боявся нічого. Де ти зараз? Ви боїтеся поліції, ТЦК, поховалися в теплих помешканнях. Ви пропонували їй яйця по 17, браковані міни для ЗСУ, Конституцію на паузі для себе. І ось ми отримали зруйновану державу. Колись в одному з своїх відео про СЗЧ я казав, що у кожного є межа, після якої він прийме рішення йти в СЗЧ. Ось такий час настає для мене. Я не розумію, для кого я і мої хлопці мають залишатися тут. Дати час далі грабувати країну? Чи що? Звісно, я нікуди не піду, але ж думки такі є. А на що надійтесь ви? В моїх постах, в коментах під ними дуже багато сподівань, що військові прийдуть. Шановні друзі, ми знесилині з непровлення. В прямому сенсі цього слова. Мої, хлопці, знаходяться десятками діб на позиції. На відновлення, дві-три доби, і знову на позиції. Ви думаєте, що у нас залишаться сили розгрібати те лайно, яке дозволили створити ви? Чого ви боїтеся? Знайдіть в собі сили хоч розпосюдити цей пост і задуматися, яка доля цій країні.

Поки ми боронимо країну, ми втратили державу. І в мене зовсім нема питань до Міндіча, Татарова, навіть Зеленського. Хто вони такі, я розумів з самого початку. В мене питання до вас, тих, хто дивиться зараз це відео. За винятком невеликої кількості людей, які є волонтерами і витримали цей марафон, і декілька сотень людей, які ще залишили силу донатити на Збройні Сили. Питання до всіх інших. Де ти, мій народе? Той народ, який в 22-му виходив з голими руками проти ворківських танків. Який не боявся нічого. Де ти зараз? Ви боїтеся поліції, ТЦК, поховалися в теплих помешканнях. Ви пропонували їй яйця по 17, браковані міни для ЗСУ, Конституцію на паузі для себе. І ось ми отримали зруйновану державу. Колись в одному з своїх відео про СЗЧ я казав, що у кожного є межа, після якої він прийме рішення йти в СЗЧ. Ось такий час настає для мене. Я не розумію, для кого я і мої хлопці мають залишатися тут. Дати час далі грабувати країну? Чи що? Звісно, я нікуди не піду, але ж думки такі є. А на що надійтесь ви? В моїх постах, в коментах під ними дуже багато сподівань, що військові прийдуть. Шановні друзі, ми знесилині з непровлення. В прямому сенсі цього слова. Мої, хлопці, знаходяться десятками діб на позиції. На відновлення, дві-три доби, і знову на позиції. Ви думаєте, що у нас залишаться сили розгрібати те лайно, яке дозволили створити ви? Чого ви боїтеся? Знайдіть в собі сили хоч розпосюдити цей пост і задуматися, яка доля цій країні.

Актуальна Правда

31,930 Aufrufe • vor 10 Monaten

Найпростіший спосіб закрити понад 100-мільярдний борг населення за комуналку – сказати, що його більше немає. Квінтесенція державного управління В інтерв'ю мер Харкова Ігор Терехов заявив: "Треба списати з населення країни борги за комуналку. Давайте 1 раз це зробимо, ніхто нікому не буде винен і будемо всі сплачувати" За даними Держстату, у першому кварталі 2026 року населення України заборгувало за комуналку 101,2 мільярда гривень Частина харківського міського бюджету при цьому роками йшла на безкоштовний проїзд, а платежі постачальникам газу й електрики відкладали на потім ще до повномасштабної війни Тільки за першу половину 2026 року на Харківщині відкрили понад 22 тисячі нових виконавчих проваджень за борги за комуналку. Це 20% усіх таких проваджень по всій країні за той самий період, більше, ніж у будь-якій іншій області Спишіть цей борг один раз, і легше нікому не стане. Газ уже спалили в котельні, воду вже підняли й довели до крана, і постачальник заплатив за видобуток, закупівлю чи очистку ще до того, як хтось у Харкові взагалі відкрив цей кран Списання не повертає ці гроші постачальнику. А постачальник, який оплати не отримав, зі своїми рахунками нікуди не дівається: накопичує вже власний борг перед тим, хто продав газ чи електрику йому У ринковій економіці борг, який людина не може виплатити, реструктурують, і хтось за це реально платить: втрачає актив, посаду чи доступ до майбутнього кредиту, і тільки після цього умови справді змінюються. Оголосити борг закритим, не змінивши нічого в тому, як держава рахує гроші – це просто чергова субсидія, яку не хочуть так називати Навіщо платити зараз, якщо можна почекати на списання? Щоразу, коли держава чи місто скасовують борг населення одним рішенням, вони підтверджують, що чекати вигідніше, ніж платити вчасно Частина цього боргу накопичувалась ще з 2012 року, бо і держава, і частина людей звикли, що можна не платити й розібратися пізніше. Списання міняє цифру на рахунку за секунду, звичку воно не змінює ніяк, і невдовзі накопичиться такий самий борг, тільки з іншою датою Гетманцев обіцяє виборцям пенсію нізвідки. Терехов обіцяє їм борг у нікуди Так, Харків прифронтове місто. Так, потрібно думати над тим, як балансувати необхідність ринкової ефективності та соціальної важливості. Це ж впливає і на оборону східних рубежів держави Проте, де баланс між цим та прямим і тугим популізмом? Нехай харків'яни напишуть, яка у них тепер якість громадського транспорту. До речі, ось ця ідея фікс дуже подобалась одній високопосадовій пані, на ім'я Ю Ми входимо в економічно складний період. Все частіше лунають заклики повернути тарифну політику в ринок. Просто від кожної людини, яка є в галузі і вже навіть МВФ піднімає це питання Це означає лише те, що ми біля критичної. І ми самі її створили. А далі, або ми почнемо зараз формувати нормальну політику адресної допомоги, або... Жити у скляному будиночку "РЕСУРС БЕЗКОШТОВНИЙ" дуже красиво і класно. До одного моменту, коли камінець боргів і дисбалансів руйнує ваш рожевий світ

Найпростіший спосіб закрити понад 100-мільярдний борг населення за комуналку – сказати, що його більше немає. Квінтесенція державного управління В інтерв'ю мер Харкова Ігор Терехов заявив: "Треба списати з населення країни борги за комуналку. Давайте 1 раз це зробимо, ніхто нікому не буде винен і будемо всі сплачувати" За даними Держстату, у першому кварталі 2026 року населення України заборгувало за комуналку 101,2 мільярда гривень Частина харківського міського бюджету при цьому роками йшла на безкоштовний проїзд, а платежі постачальникам газу й електрики відкладали на потім ще до повномасштабної війни Тільки за першу половину 2026 року на Харківщині відкрили понад 22 тисячі нових виконавчих проваджень за борги за комуналку. Це 20% усіх таких проваджень по всій країні за той самий період, більше, ніж у будь-якій іншій області Спишіть цей борг один раз, і легше нікому не стане. Газ уже спалили в котельні, воду вже підняли й довели до крана, і постачальник заплатив за видобуток, закупівлю чи очистку ще до того, як хтось у Харкові взагалі відкрив цей кран Списання не повертає ці гроші постачальнику. А постачальник, який оплати не отримав, зі своїми рахунками нікуди не дівається: накопичує вже власний борг перед тим, хто продав газ чи електрику йому У ринковій економіці борг, який людина не може виплатити, реструктурують, і хтось за це реально платить: втрачає актив, посаду чи доступ до майбутнього кредиту, і тільки після цього умови справді змінюються. Оголосити борг закритим, не змінивши нічого в тому, як держава рахує гроші – це просто чергова субсидія, яку не хочуть так називати Навіщо платити зараз, якщо можна почекати на списання? Щоразу, коли держава чи місто скасовують борг населення одним рішенням, вони підтверджують, що чекати вигідніше, ніж платити вчасно Частина цього боргу накопичувалась ще з 2012 року, бо і держава, і частина людей звикли, що можна не платити й розібратися пізніше. Списання міняє цифру на рахунку за секунду, звичку воно не змінює ніяк, і невдовзі накопичиться такий самий борг, тільки з іншою датою Гетманцев обіцяє виборцям пенсію нізвідки. Терехов обіцяє їм борг у нікуди Так, Харків прифронтове місто. Так, потрібно думати над тим, як балансувати необхідність ринкової ефективності та соціальної важливості. Це ж впливає і на оборону східних рубежів держави Проте, де баланс між цим та прямим і тугим популізмом? Нехай харків'яни напишуть, яка у них тепер якість громадського транспорту. До речі, ось ця ідея фікс дуже подобалась одній високопосадовій пані, на ім'я Ю Ми входимо в економічно складний період. Все частіше лунають заклики повернути тарифну політику в ринок. Просто від кожної людини, яка є в галузі і вже навіть МВФ піднімає це питання Це означає лише те, що ми біля критичної. І ми самі її створили. А далі, або ми почнемо зараз формувати нормальну політику адресної допомоги, або... Жити у скляному будиночку "РЕСУРС БЕЗКОШТОВНИЙ" дуже красиво і класно. До одного моменту, коли камінець боргів і дисбалансів руйнує ваш рожевий світ

Останній Капіталіст

12,612 Aufrufe • vor 1 Monat

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Myroslav Oleshko

24,631 Aufrufe • vor 5 Monaten

Виклики, які стоять перед Україною, потребують здорового, дорослого, професійного, державницького підходу. Посилки з орденами поїхали до Варшави. Всі ми вихлюпнули зрозумілі емоції. А тепер усім треба заспокоїтись. Польща — наш стратегічний сусід, союзник, держава, через яку проходить величезна частина нашої безпеки, логістичний хаб забезпечення зброєю наших Збройних Сил, країна, від якої великою мірою залежить наш вступ до ЄС та НАТО. За часів моєї каденції невипадково вона була нашим головним європейським і євроатлантичним адвокатом. Польща — це країна, яка прийняла понад мільйон українських біженців, і їм потрібні добрі стосунки між нашими народами. Тож українсько-польські відносини — це не майданчик для хайпу, взаємних образ і політичної капіталізації на емоціях. Тому час припинити ескалацію там, де потрібні холодна голова, професійна дипломатія і державницька відповідальність. За умов, коли ключові українські комунікатори на польському напрямку все ще киплять емоціями, виникає просте запитання: хто сьогодні реально займається дипломатією з Польщею? Хто відповідає за політичну комунікацію з польською владою? Хто говорить із польським парламентом, урядом, президентською адміністрацією, місцевими елітами, експертним середовищем, медіа? Хто гасить пожежу? Що взагалі робиться для відновлення довіри? Що буде з українсько-польським стратегічним партнерством? Якою буде атмосфера довкола надзвичайно важливої для нас конференції в Гданську? Ми можемо мати суперечки щодо аграрної політики, перевізників, конкуренції, політики, пам’яті тощо. Але все це треба вирішувати через дипломатію, комунікацію і повагу, а не через бійки в соціальних мережах. І без претензій до історичних підручників один одного — хай ними переймаються вчені, а не політики. Наша спільна історія надто складна, сповнена взаємних кривд і образ, і кращих ліків, ніж «прощаємо і просимо прощення», ще ніхто не прописав. Майбутнє не має бути в заручниках від минулого. Тим більше, шо не минуле — причина цієї кризи у двосторонніх стосунках, а внутрішні проблеми, популізм, гонитва за рейтингами. Україна не має розкоші сваритися з Польщею. Польща не має розкоші сваритися з Україною. Ми воюємо за незалежність та існування української державності. І ми повинні берегти кожного союзника, кожен інструмент, кожну можливість. Росія ж лише аплодуватиме кожному нашому взаємному приниженню, кожному необережному слову, кожному новому скандалу. Пропозиції нашої команди такі. Перше. Припинити публічну ескалацію. Друге. Негайно провести аудит української політики щодо Польщі: хто відповідає, яка стратегія, які канали комунікації, які проблеми, які рішення. Третє. Повернути професійну дипломатію. Не шоу, не образи, не спілкування через ЗМІ, не публічний шантаж, не гру у «хто гостріше і болючіше відповість полякам», а системну роботу з польською державою і польським суспільством. Мій заклик до дипломатів: залиште справу повернення орденів політикам, у вас же — своя важлива місія. Четверте. Відокремити емоції від національного інтересу. Бо національний інтерес України — це сильний союз із Польщею, підтримка України в ЄС і НАТО, спільна безпека та спільне стримування росії. П’яте. Маємо забезпечити обіцяне відкриття всіх переговорних кластерів з Європейським Союзом у липні. Це також залежить і від Варшави, і тут не можна недооцінювати ризики. Час працювати і відновлювати українсько-польське стратегічне партнерство. Не можна допустити розділення України і Молдови в європейській інтеграції. Не раз вже говорив: треба припинити втрачати людей, території і час. Тепер додам: так само важливо нам не втрачати партнерів і союзників.

Виклики, які стоять перед Україною, потребують здорового, дорослого, професійного, державницького підходу. Посилки з орденами поїхали до Варшави. Всі ми вихлюпнули зрозумілі емоції. А тепер усім треба заспокоїтись. Польща — наш стратегічний сусід, союзник, держава, через яку проходить величезна частина нашої безпеки, логістичний хаб забезпечення зброєю наших Збройних Сил, країна, від якої великою мірою залежить наш вступ до ЄС та НАТО. За часів моєї каденції невипадково вона була нашим головним європейським і євроатлантичним адвокатом. Польща — це країна, яка прийняла понад мільйон українських біженців, і їм потрібні добрі стосунки між нашими народами. Тож українсько-польські відносини — це не майданчик для хайпу, взаємних образ і політичної капіталізації на емоціях. Тому час припинити ескалацію там, де потрібні холодна голова, професійна дипломатія і державницька відповідальність. За умов, коли ключові українські комунікатори на польському напрямку все ще киплять емоціями, виникає просте запитання: хто сьогодні реально займається дипломатією з Польщею? Хто відповідає за політичну комунікацію з польською владою? Хто говорить із польським парламентом, урядом, президентською адміністрацією, місцевими елітами, експертним середовищем, медіа? Хто гасить пожежу? Що взагалі робиться для відновлення довіри? Що буде з українсько-польським стратегічним партнерством? Якою буде атмосфера довкола надзвичайно важливої для нас конференції в Гданську? Ми можемо мати суперечки щодо аграрної політики, перевізників, конкуренції, політики, пам’яті тощо. Але все це треба вирішувати через дипломатію, комунікацію і повагу, а не через бійки в соціальних мережах. І без претензій до історичних підручників один одного — хай ними переймаються вчені, а не політики. Наша спільна історія надто складна, сповнена взаємних кривд і образ, і кращих ліків, ніж «прощаємо і просимо прощення», ще ніхто не прописав. Майбутнє не має бути в заручниках від минулого. Тим більше, шо не минуле — причина цієї кризи у двосторонніх стосунках, а внутрішні проблеми, популізм, гонитва за рейтингами. Україна не має розкоші сваритися з Польщею. Польща не має розкоші сваритися з Україною. Ми воюємо за незалежність та існування української державності. І ми повинні берегти кожного союзника, кожен інструмент, кожну можливість. Росія ж лише аплодуватиме кожному нашому взаємному приниженню, кожному необережному слову, кожному новому скандалу. Пропозиції нашої команди такі. Перше. Припинити публічну ескалацію. Друге. Негайно провести аудит української політики щодо Польщі: хто відповідає, яка стратегія, які канали комунікації, які проблеми, які рішення. Третє. Повернути професійну дипломатію. Не шоу, не образи, не спілкування через ЗМІ, не публічний шантаж, не гру у «хто гостріше і болючіше відповість полякам», а системну роботу з польською державою і польським суспільством. Мій заклик до дипломатів: залиште справу повернення орденів політикам, у вас же — своя важлива місія. Четверте. Відокремити емоції від національного інтересу. Бо національний інтерес України — це сильний союз із Польщею, підтримка України в ЄС і НАТО, спільна безпека та спільне стримування росії. П’яте. Маємо забезпечити обіцяне відкриття всіх переговорних кластерів з Європейським Союзом у липні. Це також залежить і від Варшави, і тут не можна недооцінювати ризики. Час працювати і відновлювати українсько-польське стратегічне партнерство. Не можна допустити розділення України і Молдови в європейській інтеграції. Не раз вже говорив: треба припинити втрачати людей, території і час. Тепер додам: так само важливо нам не втрачати партнерів і союзників.

Петро Порошенко

691,201 Aufrufe • vor 3 Monaten

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.

Петро Порошенко

16,932 Aufrufe • vor 6 Monaten