Loading video...

Video Failed to Load

There was a problem loading this video. This could be due to a temporary network issue or the video might be unavailable.

Поповнюємо обмінний фонд на Бахмутському напрямку. На відео – захоплення 2 штурмовим батальйоном трьох полонених з ПВК «Шторм Z», прикомандированим до 72 бригади. Це аналог вагнерів. Який «Вагнер», такі й аналоги.

Андрій Білецький

12,319 subscribers

76,296 views • 3 years ago •via X (Twitter)

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

10 Comments

Ukrainus3 years ago

Чого приходив руззький Ванька?… вже плеш на голові, а розуму немає 🙄

Birds are Dinosaurs🍁🇺🇦🇨🇦🌻3 years ago

He's one of the lucky ones; not one of the other 100,000.

Potzilov K.3 years ago

Аналоговнєт, що тут можна сказати.

Владимир Тишик3 years ago

пленными разминирование проводят?

Monax3 years ago

@small10space Куди воно повзе?

DQ 🛼🛼🪩🎖️3 years ago

Slava Ukraini! ❤️‍🔥❤️‍🔥🇺🇦🙏💪💪💪

Naomi Martin 🇪🇺 🇺🇦 🥤🇬🇪3 years ago

@tdanylenko You can feel his relief floating off.

Shade Flowers3 years ago

@tdanylenko - Коли окупанту не пощастило стати хорошим, десь сумує один голодний песик. - ...а лисичка? - І лисичка.

DimaMazut3 years ago

сподіваюсь не вагнерів

Yamnaya3 years ago

👏👏👏 Always Supporting Ukraine!. HEROES!. Bravest among the Braves in this World. All of you, take care. ✌️🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦 🇪🇸

Related Videos

🧵Батальйон К-2 опублікував справжній блокбастер. На відео повне знищення російської колони разом з піхотою. На все про все у двох батів 54 бригади і 118ОБрТрО пішла одна година. Це відео - взірець сучасної війни, який треба розбирати не лише в Хвітері, а й у військових вишах/1

🧵Батальйон К-2 опублікував справжній блокбастер. На відео повне знищення російської колони разом з піхотою. На все про все у двох батів 54 бригади і 118ОБрТрО пішла одна година. Це відео - взірець сучасної війни, який треба розбирати не лише в Хвітері, а й у військових вишах/1

Levko Stek

247,658 views • 2 years ago

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Симороз Олег Олександрович

384,528 views • 3 years ago

Архівне відео, 1 березня 2014 року, рідний для багатьох волонтерів InformNapalm український #Севастополь. Ось так місцеві мешканці Севастополя реагували на появу військових ЗС РФ, які без знаків розрізнення почали захоплювати українські адміністративні будівлі, блокувати дороги та підходи до українських військових частин. Тоді деякі місцеві мешканці в Севастополі могли собі дозволити матюкати окупантів зі зброєю, це вже пізніше стали дізнаватись як росіяни викрадали кримських активістів та катували й вбивали їх на підвалах. Після Криму окупанти продовжили свою інтервенцію на український Донбас. Такі відео важливо згадувати, щоб не забувати як починалась війна і як росіяни поступово, не отримавши жорстку відсіч на свої дії та не отримавши належної реакції світової спільноти, все більше нахабніли та проливали все більше крові. Бо не покаране зло завжди повертається із ще більшою силою. На відео згадується 810 ОБрМП ЧФ РФ. І про воєнних злочинців цієї бригади на InformNapalm з 2014 року виходили десятки OSINT-розслідувань ( Як і про інші формування РФ ( які захоплювали Крим. Пам'ятаємо і поширюємо це полум'я...

Архівне відео, 1 березня 2014 року, рідний для багатьох волонтерів InformNapalm український #Севастополь. Ось так місцеві мешканці Севастополя реагували на появу військових ЗС РФ, які без знаків розрізнення почали захоплювати українські адміністративні будівлі, блокувати дороги та підходи до українських військових частин. Тоді деякі місцеві мешканці в Севастополі могли собі дозволити матюкати окупантів зі зброєю, це вже пізніше стали дізнаватись як росіяни викрадали кримських активістів та катували й вбивали їх на підвалах. Після Криму окупанти продовжили свою інтервенцію на український Донбас. Такі відео важливо згадувати, щоб не забувати як починалась війна і як росіяни поступово, не отримавши жорстку відсіч на свої дії та не отримавши належної реакції світової спільноти, все більше нахабніли та проливали все більше крові. Бо не покаране зло завжди повертається із ще більшою силою. На відео згадується 810 ОБрМП ЧФ РФ. І про воєнних злочинців цієї бригади на InformNapalm з 2014 року виходили десятки OSINT-розслідувань ( Як і про інші формування РФ ( які захоплювали Крим. Пам'ятаємо і поширюємо це полум'я...

InformNapalm

10,724 views • 7 months ago

ЗВЕРНЕННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ 80 БРИГАДИ ДШВ Слава Україні! Пане Верховний Головнокомандувачу ЗСУ - Президенте України, Головнокомандувачу ЗСУ, Командувачу Десантно-штурмових військ! Ми – командири десантно-штурмових батальйонів та дивізіонів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Ми – воїни, які першими дали бій ворогу на Донбасі 10 років тому. Боронили Донецький та Луганський аеропорти. Ми зупинили ворога у Вознесенську, топили росіян під Білогорівкою. Брали участь в контрнаступі на Харківщині, тримали місто Бахмут та звільнили Кліщіївку. Ми ніколи не давали задню та виконували сумлінно бойові завдання. Але, нажаль, настав час коли ми вимушені вийти в публічну площину. Нашу бригаду очолює професійний військовий, офіцер-десантник, полковник Ішкулов Еміль Шамільович, який пройшов всі командирські ланки – від командира розвідувального взводу до бойової бригади. Він знає, що таке вести людей за собою, в тому числі і в тил ворога. Знає, що таке ворожий полон, він нагороджений численними державними та відомчими нагородами серед яких Народний Герой та орден Богдана Хмельницького трьох ступенів. Це командир, який детально планує всі операції. Адже для нього на першому місці – життя кожного з нас. Це професійний військовий, який розуміє сучасне поле бою та адекватно реагує на виклики російсько-української війни. Ми не розуміємо ЧОМУ командири, які користуються беззаперечним авторитетом серед особового складу, які мають звитяжний бойовий шлях та досвід великої війни – не угодні для вищого керівництва ЗСУ, адже не бояться озвучувати проблемні питання та доповідати реальний стан справ, не займаються замилюванням очей та не кладуть бездумно людей на шляху до чергових погонів та орденів. Вимагаємо залишити на посаді командира 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади – полковника Ішкулова Еміля Шамільовича під керівництвом якого й надалі готові виконувати бойові завдання, звільняти українську землю від російської нечисті. Ми підтримуємо полковника Ішкулова. Слава Десантно-Штурмовим військам! Завжди перші!

ЗВЕРНЕННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ 80 БРИГАДИ ДШВ Слава Україні! Пане Верховний Головнокомандувачу ЗСУ - Президенте України, Головнокомандувачу ЗСУ, Командувачу Десантно-штурмових військ! Ми – командири десантно-штурмових батальйонів та дивізіонів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Ми – воїни, які першими дали бій ворогу на Донбасі 10 років тому. Боронили Донецький та Луганський аеропорти. Ми зупинили ворога у Вознесенську, топили росіян під Білогорівкою. Брали участь в контрнаступі на Харківщині, тримали місто Бахмут та звільнили Кліщіївку. Ми ніколи не давали задню та виконували сумлінно бойові завдання. Але, нажаль, настав час коли ми вимушені вийти в публічну площину. Нашу бригаду очолює професійний військовий, офіцер-десантник, полковник Ішкулов Еміль Шамільович, який пройшов всі командирські ланки – від командира розвідувального взводу до бойової бригади. Він знає, що таке вести людей за собою, в тому числі і в тил ворога. Знає, що таке ворожий полон, він нагороджений численними державними та відомчими нагородами серед яких Народний Герой та орден Богдана Хмельницького трьох ступенів. Це командир, який детально планує всі операції. Адже для нього на першому місці – життя кожного з нас. Це професійний військовий, який розуміє сучасне поле бою та адекватно реагує на виклики російсько-української війни. Ми не розуміємо ЧОМУ командири, які користуються беззаперечним авторитетом серед особового складу, які мають звитяжний бойовий шлях та досвід великої війни – не угодні для вищого керівництва ЗСУ, адже не бояться озвучувати проблемні питання та доповідати реальний стан справ, не займаються замилюванням очей та не кладуть бездумно людей на шляху до чергових погонів та орденів. Вимагаємо залишити на посаді командира 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади – полковника Ішкулова Еміля Шамільовича під керівництвом якого й надалі готові виконувати бойові завдання, звільняти українську землю від російської нечисті. Ми підтримуємо полковника Ішкулова. Слава Десантно-Штурмовим військам! Завжди перші!

Serhii Sternenko

483,681 views • 2 years ago

Такого шансу закінчити війну Україна ще не мала. Вузьке вікно можливостей зараз відкрите. Тримається воно на стійкості та спроможності Сил оборони — на безпілотних системах, на діпстрайках. Коли росіяни нарешті відчули те, що щодня відчувають кияни, львів'яни, дніпряни, вони відчули й силу збройної відсічі. Це нова дипломатія. Дипломатія дронів. І найкращий дипломат сьогодні — Збройні Сили України. Щоб армія боронила Україну і тримала переговорну позицію, їй потрібна проста річ: гроші. А уряд подав бюджет, який забирає з Міністерства оборони 40 мільярдів гривень зі статті, що прямо передбачає закупівлю озброєння, і перекидає їх у резервний фонд — поза парламентським контролем. Тому команда Європейської Солідарності підготувала пакет поправок. Перше. Залишити Міністерству оборони 40 мільярдів гривень, передбачених на закупівлю зброї. Руки геть від грошей на армію! Друге. Президент у січні, лютому, березні прямо доручив підняти грошове забезпечення військовим на передовій — від 250 до 400 тисяч гривень залежно від бойових завдань. Ми шукали це доручення в урядовому проєкті… Але так нічого і не знайшли, тому ми вимагаємо передбачити кошти на це рішення. Третє. Кошти від військового збору мають іти виключно у спецфонд і витрачатися лише на оборону. А ще — дозволити експорт оборонних технологій там, де держава сама не може їх закупити. Четверте. Ми знайшли ще 7 мільярдів на грошове забезпечення військових. Мільярд — це брехливий пропагандистський телемарафон, який досі оплачують платники податків, 4 мільярди на відосики, анімаційні фільми та аудіовізуальні шоу, ще 2 мільярди на інші непотрібні проєкти. Ці гроші мають піти не на відосики, а на фронт. П'яте. Збільшити до 20 відсотків частку ПДФО, що йде безпосередньо бойовим бригадам. Жодної корупції — бригада витрачає на себе сама. Жодної черги — пальне, запчастини, ремонт можна закупити за тиждень. Це визнали й на Ставці за участі президента та міністра оборони. Шосте. Підвищене грошове забезпечення в СБУ, Національній гвардії та Державній прикордонній службі мають отримувати ті, хто безпосередньо бере участь у боях. Сьоме. Обмежити резервний фонд виключно війною, подоланням наслідків війни та наслідків надзвичайних ситуацій. Жодних кешбеків. Усі ці поправки об'єднує одна логіка. Більше грошей для армії. Більше справедливості для тих, хто воює та жодного ручного дерибану коштів платників податків.

Такого шансу закінчити війну Україна ще не мала. Вузьке вікно можливостей зараз відкрите. Тримається воно на стійкості та спроможності Сил оборони — на безпілотних системах, на діпстрайках. Коли росіяни нарешті відчули те, що щодня відчувають кияни, львів'яни, дніпряни, вони відчули й силу збройної відсічі. Це нова дипломатія. Дипломатія дронів. І найкращий дипломат сьогодні — Збройні Сили України. Щоб армія боронила Україну і тримала переговорну позицію, їй потрібна проста річ: гроші. А уряд подав бюджет, який забирає з Міністерства оборони 40 мільярдів гривень зі статті, що прямо передбачає закупівлю озброєння, і перекидає їх у резервний фонд — поза парламентським контролем. Тому команда Європейської Солідарності підготувала пакет поправок. Перше. Залишити Міністерству оборони 40 мільярдів гривень, передбачених на закупівлю зброї. Руки геть від грошей на армію! Друге. Президент у січні, лютому, березні прямо доручив підняти грошове забезпечення військовим на передовій — від 250 до 400 тисяч гривень залежно від бойових завдань. Ми шукали це доручення в урядовому проєкті… Але так нічого і не знайшли, тому ми вимагаємо передбачити кошти на це рішення. Третє. Кошти від військового збору мають іти виключно у спецфонд і витрачатися лише на оборону. А ще — дозволити експорт оборонних технологій там, де держава сама не може їх закупити. Четверте. Ми знайшли ще 7 мільярдів на грошове забезпечення військових. Мільярд — це брехливий пропагандистський телемарафон, який досі оплачують платники податків, 4 мільярди на відосики, анімаційні фільми та аудіовізуальні шоу, ще 2 мільярди на інші непотрібні проєкти. Ці гроші мають піти не на відосики, а на фронт. П'яте. Збільшити до 20 відсотків частку ПДФО, що йде безпосередньо бойовим бригадам. Жодної корупції — бригада витрачає на себе сама. Жодної черги — пальне, запчастини, ремонт можна закупити за тиждень. Це визнали й на Ставці за участі президента та міністра оборони. Шосте. Підвищене грошове забезпечення в СБУ, Національній гвардії та Державній прикордонній службі мають отримувати ті, хто безпосередньо бере участь у боях. Сьоме. Обмежити резервний фонд виключно війною, подоланням наслідків війни та наслідків надзвичайних ситуацій. Жодних кешбеків. Усі ці поправки об'єднує одна логіка. Більше грошей для армії. Більше справедливості для тих, хто воює та жодного ручного дерибану коштів платників податків.

Петро Порошенко

10,441 views • 3 months ago

Збір на пікап для групи аеророзвідки 260-ї окремої бригади «Хортиця» Збройних Сил України! 🇺🇸🤝🇺🇦 Цей збір дуже особливий для мене, тому що за ним є одна особлива історія. Рік тому, коли я був на протезуванні в США, я познайомився з Johnny – американським ветеринаром іракської компанії. Дуже крутий та добрий хлопець, який всім серцем підтримує Україну. Ми переписувались, він дуже переживав за нас. І от в один день він прийняв важливе рішення, він приїхав в Україну та з американським паспортом добровільно вступив до лав одного з підрозділів аеророзвідки 260-ї окремої бригади «Хортиця» Збройних Сил України, він воює на Запорізькому напрямку. Він записав для мене відео з бліндажа. Для мене честь допомогти справжньому американському другу та його підрозділу. На жаль, в бойових діях вони втратили багато транспорту, що своєю чергою ускладнює логістику. Його підрозділ потребує надійного повнопривідного пікапа з гарною гумою. Тож я оголошую збір і дуже дякую, що в цьому мені буде допомагати наш Волонтерський центр UA.HELР й дівчата, мої добрі друзі, які в твітері відомі як マリヤMagdalena та 🌹яна східна. Мета: Mitsubishi L200 4x4 + нова гума та повне обслуговування. Сума: 350 000 грн 🏦Монобанка: 💳Номер картки моно: 4874100021041853 🏦Приват: 4731219619498052 💸PayPal: sapegahp@gmail.com Реквізити юридичної особи нашого Волонтерського центру UA.HELР:

Збір на пікап для групи аеророзвідки 260-ї окремої бригади «Хортиця» Збройних Сил України! 🇺🇸🤝🇺🇦 Цей збір дуже особливий для мене, тому що за ним є одна особлива історія. Рік тому, коли я був на протезуванні в США, я познайомився з Johnny – американським ветеринаром іракської компанії. Дуже крутий та добрий хлопець, який всім серцем підтримує Україну. Ми переписувались, він дуже переживав за нас. І от в один день він прийняв важливе рішення, він приїхав в Україну та з американським паспортом добровільно вступив до лав одного з підрозділів аеророзвідки 260-ї окремої бригади «Хортиця» Збройних Сил України, він воює на Запорізькому напрямку. Він записав для мене відео з бліндажа. Для мене честь допомогти справжньому американському другу та його підрозділу. На жаль, в бойових діях вони втратили багато транспорту, що своєю чергою ускладнює логістику. Його підрозділ потребує надійного повнопривідного пікапа з гарною гумою. Тож я оголошую збір і дуже дякую, що в цьому мені буде допомагати наш Волонтерський центр UA.HELР й дівчата, мої добрі друзі, які в твітері відомі як マリヤMagdalena та 🌹яна східна. Мета: Mitsubishi L200 4x4 + нова гума та повне обслуговування. Сума: 350 000 грн 🏦Монобанка: 💳Номер картки моно: 4874100021041853 🏦Приват: 4731219619498052 💸PayPal: [email protected] Реквізити юридичної особи нашого Волонтерського центру UA.HELР:

Симороз Олег Олександрович

23,389 views • 9 months ago

🇺🇦🇺🇦Чоловіка бусифікували. Пішов служити та загинув, ракетний удар повністю знищив його тіло. Режим Зеленського визнав його «безвісті зниклим». Держава та керівництво 14 ОМБ заявляє вдові, що визнавати загиблим його не будуть, а значить не буде й жодних виплат. Кажуть: «може він просто до коханки втік з фронту, шукайте в ліжку його». Тобто над вдовою тупо знущаються. Піздець. А потім ви дувуєтесь, чому українці уникають мобілізацію, а їх жінки роблять все можливе щоб врятувати від бусифікаціі чоловіка. Бо держава навіть не визнає їх загибель. Бо для держави українці - це мʼясо. 125000 українських військових загиблих сьогодні зараховані в «зниклі безвісті». 125000 українських жінок стикаються з подібним. Пишуть: «Добрий день! Мені дуже потрібна ваша допомога. Мого чоловіка Шмигу Михайла Олександровича який зник у листопаді минулого року на куп’янському напрямку, командування його бригади (14 ОМБр) вже майже рік відмовляється визнати зниклим безвісти, оскільки не хоче виплачувати належну компенсацію. Під час розмов із їхньою службою супроводу родичів загиблих я регулярно стикаюся з хамством і грубістю, а зараз на мою адресу взагалі посипалися погрози від якогось Сергія. Він пообіцяв мені визнати мого чоловіка СЗЧ. Я прошу допомогти мені донести до людей правду про те, як ідуть справи в 14-й бригаді, щоб родичі нібито "втікачів" знали, що їхні рідні можливо й зовсім не втікали, а просто командування не хоче платити гроші. Дякую». Підпишись на мій ТГ канал:

🇺🇦🇺🇦Чоловіка бусифікували. Пішов служити та загинув, ракетний удар повністю знищив його тіло. Режим Зеленського визнав його «безвісті зниклим». Держава та керівництво 14 ОМБ заявляє вдові, що визнавати загиблим його не будуть, а значить не буде й жодних виплат. Кажуть: «може він просто до коханки втік з фронту, шукайте в ліжку його». Тобто над вдовою тупо знущаються. Піздець. А потім ви дувуєтесь, чому українці уникають мобілізацію, а їх жінки роблять все можливе щоб врятувати від бусифікаціі чоловіка. Бо держава навіть не визнає їх загибель. Бо для держави українці - це мʼясо. 125000 українських військових загиблих сьогодні зараховані в «зниклі безвісті». 125000 українських жінок стикаються з подібним. Пишуть: «Добрий день! Мені дуже потрібна ваша допомога. Мого чоловіка Шмигу Михайла Олександровича який зник у листопаді минулого року на куп’янському напрямку, командування його бригади (14 ОМБр) вже майже рік відмовляється визнати зниклим безвісти, оскільки не хоче виплачувати належну компенсацію. Під час розмов із їхньою службою супроводу родичів загиблих я регулярно стикаюся з хамством і грубістю, а зараз на мою адресу взагалі посипалися погрози від якогось Сергія. Він пообіцяв мені визнати мого чоловіка СЗЧ. Я прошу допомогти мені донести до людей правду про те, як ідуть справи в 14-й бригаді, щоб родичі нібито "втікачів" знали, що їхні рідні можливо й зовсім не втікали, а просто командування не хоче платити гроші. Дякую». Підпишись на мій ТГ канал:

Myroslav Oleshko

13,188 views • 1 month ago

Мені байдуже до зірваних (чи ні) політичних карʼєр Буданова чи Федорова. Бо як антикора мене дуже хвилює ось це: 📍1. Щоб Буданов не повторив шлях Єрмака із узурпації влади Офісом Зеленського, то маємо це контролювати. І так, пане Кириле, ми будемо. 📍2. Щоб новий Голова Прикордонної не повторив шлях Дейнеко, звільнення якого ми чи не єдині вимагали, то маємо контролювати. І так, пане Клименко, ми будемо контролювати, кого ви запропонуєте натомість. 📍3. Щоб новим керівником ДБР не став черговий Сухачов, то маємо це контролювати. І так, пане Іонушас, ми будемо контролювати, який законопроект про конкурси в ДБР ви будете штовхати в Верховній Раді. Тому: Чуда не буде. Все лише в наших руках. По іншому ще не було. І, можливо, і не повинно бути в демократії, де корисні зміни треба виборювати й контролювати владу. Я звикла ніколи не робити поспішних висновків, стримана в оцінках аби не розчаровуватися. Поки усе це - це не більше, аніж: ▪️нові виклики, які достойно маємо пройти із якісним і швидким моніторингом усіх цих перезавантажень ▪️ аби не дати єрмаківщині повернутися вже з іншими іменами та обличчями Знаю, що дехто з верхівки влади ображається на мене і команду за справедливу критику. Але я щиро не уявляю іншої риторики від справді незалежних громадських антикорупційних організацій як поміркований оптимізм. Ми точно зробимо чесні висновки лише з часом і за результатами саме цих людей на нових посадах з їх новим функціоналом, який, на жаль, обнуляє всі попередні заслуги. Такі правила чесної гри. Є правда ще дехто, хто грає нечесно. І це Генпрокурор Кравченко. Чекаємо наступного кадрового рішення від Зеленського

Мені байдуже до зірваних (чи ні) політичних карʼєр Буданова чи Федорова. Бо як антикора мене дуже хвилює ось це: 📍1. Щоб Буданов не повторив шлях Єрмака із узурпації влади Офісом Зеленського, то маємо це контролювати. І так, пане Кириле, ми будемо. 📍2. Щоб новий Голова Прикордонної не повторив шлях Дейнеко, звільнення якого ми чи не єдині вимагали, то маємо контролювати. І так, пане Клименко, ми будемо контролювати, кого ви запропонуєте натомість. 📍3. Щоб новим керівником ДБР не став черговий Сухачов, то маємо це контролювати. І так, пане Іонушас, ми будемо контролювати, який законопроект про конкурси в ДБР ви будете штовхати в Верховній Раді. Тому: Чуда не буде. Все лише в наших руках. По іншому ще не було. І, можливо, і не повинно бути в демократії, де корисні зміни треба виборювати й контролювати владу. Я звикла ніколи не робити поспішних висновків, стримана в оцінках аби не розчаровуватися. Поки усе це - це не більше, аніж: ▪️нові виклики, які достойно маємо пройти із якісним і швидким моніторингом усіх цих перезавантажень ▪️ аби не дати єрмаківщині повернутися вже з іншими іменами та обличчями Знаю, що дехто з верхівки влади ображається на мене і команду за справедливу критику. Але я щиро не уявляю іншої риторики від справді незалежних громадських антикорупційних організацій як поміркований оптимізм. Ми точно зробимо чесні висновки лише з часом і за результатами саме цих людей на нових посадах з їх новим функціоналом, який, на жаль, обнуляє всі попередні заслуги. Такі правила чесної гри. Є правда ще дехто, хто грає нечесно. І це Генпрокурор Кравченко. Чекаємо наступного кадрового рішення від Зеленського

Martina Boguslavets

16,283 views • 8 months ago

"У тебе завтра х*й стояти не буде": як жінки з Конотопа зустріли окупантів 2 березня 2022 року намагалися взяти місто Конотоп під свій контроль - їм не вдалося. І знову, як у Херсоні, Енергодарі, Мелітополі та інших містах противнику протистояли звичайні люди без зброї. Чи не найвідомішим епізодом стало відео, де місцева мешканка прямо в обличчя російському солдату, який сидів на броні танка, пообіцяла йому «невимовні страждання». «Ти взагалі знаєш, де ти перебуваєш? Це Конотоп! Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра стояти вже не буде, я тобі серйозно кажу!» — ця фраза миттєво стала віральною і перетворилася на символ неприйняття окупантів. 2 березня 2022 року російські військові виставили ультиматум міській владі: або місто здається, або його розносять артилерією. Мер Конотопа Артем Семеніхін вийшов до людей, які зібралися біля міськради, і запитав їхню думку. Люди одностайно проголосували за опір. Окупанти були змушені відступити від ідеї штурму та прямого керування містом, натомість вони стояли на околицях та блокпостах, поки українські сили не витіснили їх з області на початку квітня. Мешканці Конотопа неодноразово виходили на перехоплення ворожої техніки без зброї. Коли російські переговорники намагалися пройти до будівлі міської ради, цивільні створили «коридор ганьби», вигукуючи прокляття та гасла, що чітко вказували напрямок руху російського корабля. Окупанти йшли під супровід криків «Ганьба!» та «Геть звідси!». Вже у перші дні з’ясувалося, що «друга армія світу» має величезні проблеми з логістикою: Російські солдати ходили по місту з каністрами, намагаючись купити пальне. Були зафіксовані випадки мародерства, коли окупанти грабували магазини, шукаючи їжу. Конотоп не прийняв окупацію. Завдяки єдності громади, зухвалості мера та славнозвісному «відьомському» бекграунду, місто змогло протриматися психологічно та фактично до повного звільнення Сумщини. Напевно, це було вперше в історії воєн, коли цивільне, мирне населення не пустило до свого міста озброєного до зуба ворога. Подвиг Конотопських жителів увійшов в історію України.

"У тебе завтра х*й стояти не буде": як жінки з Конотопа зустріли окупантів 2 березня 2022 року намагалися взяти місто Конотоп під свій контроль - їм не вдалося. І знову, як у Херсоні, Енергодарі, Мелітополі та інших містах противнику протистояли звичайні люди без зброї. Чи не найвідомішим епізодом стало відео, де місцева мешканка прямо в обличчя російському солдату, який сидів на броні танка, пообіцяла йому «невимовні страждання». «Ти взагалі знаєш, де ти перебуваєш? Це Конотоп! Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра стояти вже не буде, я тобі серйозно кажу!» — ця фраза миттєво стала віральною і перетворилася на символ неприйняття окупантів. 2 березня 2022 року російські військові виставили ультиматум міській владі: або місто здається, або його розносять артилерією. Мер Конотопа Артем Семеніхін вийшов до людей, які зібралися біля міськради, і запитав їхню думку. Люди одностайно проголосували за опір. Окупанти були змушені відступити від ідеї штурму та прямого керування містом, натомість вони стояли на околицях та блокпостах, поки українські сили не витіснили їх з області на початку квітня. Мешканці Конотопа неодноразово виходили на перехоплення ворожої техніки без зброї. Коли російські переговорники намагалися пройти до будівлі міської ради, цивільні створили «коридор ганьби», вигукуючи прокляття та гасла, що чітко вказували напрямок руху російського корабля. Окупанти йшли під супровід криків «Ганьба!» та «Геть звідси!». Вже у перші дні з’ясувалося, що «друга армія світу» має величезні проблеми з логістикою: Російські солдати ходили по місту з каністрами, намагаючись купити пальне. Були зафіксовані випадки мародерства, коли окупанти грабували магазини, шукаючи їжу. Конотоп не прийняв окупацію. Завдяки єдності громади, зухвалості мера та славнозвісному «відьомському» бекграунду, місто змогло протриматися психологічно та фактично до повного звільнення Сумщини. Напевно, це було вперше в історії воєн, коли цивільне, мирне населення не пустило до свого міста озброєного до зуба ворога. Подвиг Конотопських жителів увійшов в історію України.

Сергій Погребецький

11,112 views • 7 months ago

Важливий для мене збір на загін розвідки 12 бригади спецпризначення «Азов». Це ті самі тигри які штурмують, зачищають і йдуть в саме пекло війни. Саме завдяки ним ми проводили надскладні операції на полі бою. Тому я віддав на розіграш мабуть найдорожчий для мене лот, а Yevhen погодився допомогти з цим всим, та додав ще декілька лотів від себе. Значить так, за донат 100 грн ви можете виграти мій ніж. Ніж, який мені подарували в компанії у Серебрянському лісництві, завжди був зі мною. Якось нас перекинули до Нью-Йорка, і там мені особисто розповідали піхотинці, що один з бійців забув узяти з собою саперну лопатку під час наступальних дій. Він опинився в посадці під скидами й викопав собі таким самим ножем шанець(окоп) — і вижив. Після цього багато хто почав собі купувати саме такі ножі. Орієнтовно в грудні 2024 року в мою машину прилетів КАБ, і все спорядження було знищено. Вижив лише цей ніж та азовський пін. Згоріла броня, каска, два автомати, тепловізори тощо. Я віддав ніж хлопцям, які його виготовили, щоб вони ще раз його загартували (бо коли він горів у машині, він пройшов процес відпалу). Так що цей ніж двічі загартований. Я спеціально попросив не полірувати ніж. Потім інші хлопці допомогли зробити нову рукоятку — покрили згорілу епоксидкою (саму рукоятку теж вдалося врятувати). І вже на ній я власноруч вишкрябав свій підпис. Хотілось би лишити його собі, але будь яка річ це х*йня в порівнянні з життям побратимів. Так що буду вдячний за підтримку, репости донати.

Важливий для мене збір на загін розвідки 12 бригади спецпризначення «Азов». Це ті самі тигри які штурмують, зачищають і йдуть в саме пекло війни. Саме завдяки ним ми проводили надскладні операції на полі бою. Тому я віддав на розіграш мабуть найдорожчий для мене лот, а Yevhen погодився допомогти з цим всим, та додав ще декілька лотів від себе. Значить так, за донат 100 грн ви можете виграти мій ніж. Ніж, який мені подарували в компанії у Серебрянському лісництві, завжди був зі мною. Якось нас перекинули до Нью-Йорка, і там мені особисто розповідали піхотинці, що один з бійців забув узяти з собою саперну лопатку під час наступальних дій. Він опинився в посадці під скидами й викопав собі таким самим ножем шанець(окоп) — і вижив. Після цього багато хто почав собі купувати саме такі ножі. Орієнтовно в грудні 2024 року в мою машину прилетів КАБ, і все спорядження було знищено. Вижив лише цей ніж та азовський пін. Згоріла броня, каска, два автомати, тепловізори тощо. Я віддав ніж хлопцям, які його виготовили, щоб вони ще раз його загартували (бо коли він горів у машині, він пройшов процес відпалу). Так що цей ніж двічі загартований. Я спеціально попросив не полірувати ніж. Потім інші хлопці допомогли зробити нову рукоятку — покрили згорілу епоксидкою (саму рукоятку теж вдалося врятувати). І вже на ній я власноруч вишкрябав свій підпис. Хотілось би лишити його собі, але будь яка річ це х*йня в порівнянні з життям побратимів. Так що буду вдячний за підтримку, репости донати.

Bohdan Krotevych

42,862 views • 1 year ago

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 views • 11 months ago

Слава Україні! До вас звертається речник міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, старший сержант Михайло Макарук. Напевно, ви всі вже бачили публікації нашої спільноти з інформацією щодо незаконного вторгнення до мого житла та несанкціонованого обшуку, який провели працівники ДБР, з метою залякування мене та моєї родини. Станом на час запису цього відео минуло вже понад 400 годин (ред. - понад 500 годин станом на час публікації 17.04.2025), як працівники ДБР фактично викрали у мене 2 ноутбуки, особистий смартфон і щоб приховати свої дії - вирвали та забрали із собою камери спостереження. І всі ці дні і наша спільнота, і журналісти, і представники інших структур намагались з'ясувати що це було і чому це сталося? Попри значний суспільний резонанс ДБР не відповідає на запити журналістів та у нас є всі підстави вважати, що ці протиправні дії були вчинені на замовлення російських агентів впливу, які в такий спосіб намагаються загальмувати діяльність нашої спільноти. Можливо, метою таких зухвалих дій було також створити додаткову напругу між волонтерами та державними структурами, щоб атомізувати українське суспільство, що, безумовно, вигідно російським спецслужбам. Тому ми публічно звертались до Служби безпеки України і звертаємось ще раз з проханням дослідити цей інцидент, який міг бути спланований проросійськими агентами впливу, які змогли знайти в ДБР недоброчесних працівників, які б реалізували цю зухвалу операцію. Станом на сьогодні моєму адвокату вдалося дізнатись, що 23 квітня в Печерському суді буде розглядатись наспіх зшита "білими нитками" справа по мені. І її буде розглядати суддя Новак Роман Васильович. Я абсолютно впевнений, що ніяких правопорушень не вчиняв і абсолютно впевнений, що дії ДБР є замовним тиском третіх сторін, тому з першого дня наша команда відкрито висвітлює цю ситуацію та відстоює правду. Бо ця ситуація стосується не тільки мене, як громадянина України, вона є симптоматичною. Бо якщо в ДБР наразі працюють люди, які йдуть на перевищення повноважень і дозволяють собі брати такі замовлення у третіх осіб, то абсолютно кожен захисник України може стати об'єктом замовлення російських спецслужб та агентів впливу в такий підступний спосіб. Коли руками державної структури, яка мала б захищати наші права, вчиняються протиправні дії. Тому ми закликаємо всіх людей доброї волі вивести цю ситуацію на світло, бо публічність - це те, чого зараз найбільше бояться "щури", які засіли в ДБР. І саме публічність, увага та суспільний контроль, я маю надію, зможуть принести те світло, що переможе темряву. #Україна #ЗСУ #волонтери

Слава Україні! До вас звертається речник міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, старший сержант Михайло Макарук. Напевно, ви всі вже бачили публікації нашої спільноти з інформацією щодо незаконного вторгнення до мого житла та несанкціонованого обшуку, який провели працівники ДБР, з метою залякування мене та моєї родини. Станом на час запису цього відео минуло вже понад 400 годин (ред. - понад 500 годин станом на час публікації 17.04.2025), як працівники ДБР фактично викрали у мене 2 ноутбуки, особистий смартфон і щоб приховати свої дії - вирвали та забрали із собою камери спостереження. І всі ці дні і наша спільнота, і журналісти, і представники інших структур намагались з'ясувати що це було і чому це сталося? Попри значний суспільний резонанс ДБР не відповідає на запити журналістів та у нас є всі підстави вважати, що ці протиправні дії були вчинені на замовлення російських агентів впливу, які в такий спосіб намагаються загальмувати діяльність нашої спільноти. Можливо, метою таких зухвалих дій було також створити додаткову напругу між волонтерами та державними структурами, щоб атомізувати українське суспільство, що, безумовно, вигідно російським спецслужбам. Тому ми публічно звертались до Служби безпеки України і звертаємось ще раз з проханням дослідити цей інцидент, який міг бути спланований проросійськими агентами впливу, які змогли знайти в ДБР недоброчесних працівників, які б реалізували цю зухвалу операцію. Станом на сьогодні моєму адвокату вдалося дізнатись, що 23 квітня в Печерському суді буде розглядатись наспіх зшита "білими нитками" справа по мені. І її буде розглядати суддя Новак Роман Васильович. Я абсолютно впевнений, що ніяких правопорушень не вчиняв і абсолютно впевнений, що дії ДБР є замовним тиском третіх сторін, тому з першого дня наша команда відкрито висвітлює цю ситуацію та відстоює правду. Бо ця ситуація стосується не тільки мене, як громадянина України, вона є симптоматичною. Бо якщо в ДБР наразі працюють люди, які йдуть на перевищення повноважень і дозволяють собі брати такі замовлення у третіх осіб, то абсолютно кожен захисник України може стати об'єктом замовлення російських спецслужб та агентів впливу в такий підступний спосіб. Коли руками державної структури, яка мала б захищати наші права, вчиняються протиправні дії. Тому ми закликаємо всіх людей доброї волі вивести цю ситуацію на світло, бо публічність - це те, чого зараз найбільше бояться "щури", які засіли в ДБР. І саме публічність, увага та суспільний контроль, я маю надію, зможуть принести те світло, що переможе темряву. #Україна #ЗСУ #волонтери

InformNapalm

21,850 views • 1 year ago

Олександр Волошин зробив сенсаційну заяву про розкрадання мільйонів доларів зі зборів через ЦПД та СБУ на чолі Зеленського. Він пояснив, чому такі, як Мандзюк, Лачен, Стерненко, Раміна, Лебіга, Гороховський, Руслан Ігорович та сотні інших блогерів і співаків, медійних військових, стенд-ап коміків, артистів, моделей OnlyFans, постійно організовують збори і при цьому не підпадають під мобілізацію, не потрапляють на фронт і сидять в тилу, мають можливість виїзду за кордон. Як я і казав багато разів, саме тому всі ці відомі представники «громадянського суспільства» так сильно бояться закінчення війни та падіння режиму, «грузинського сценарію» тощо - вспливе жорстка правда. За словами Волошина, СБУ та Центр протидії дезінформації Коваленка фактично керують цілою мережею блогерів та артистів. Представники цих структур разом із СБУ зустрічаються з блогерами у ресторанах, де вимагають від них проводити збори та спрямовувати зібрані кошти у потрібному напрямку. Волошин один з небагатьох, хто не погодився на це та виїхав за кордон. Тому влада запустила проти нього, в тому числі через медійних військових інформкомпанію, що єдиний збір, який він провів і гроші з якого перевів по чесному родинам постраждалих діток (бо мав типу на фонди, як закликали всі інші включно з Лаченом і Гороховським) - був ним пограбований. Це вже чистий рекет під прикриттям державних структур Зеленського. 🔹 Як працює афера з блогерами та артистами: 1. Формування “мережі блогерів”: • СБУ + ЦПД (Центр протидії дезінформації при РНБО) відбирають або “приручають” блогерів, які мають аудиторію й довіру. • Ці блогери не мобілізуються (їм роблять “бронь”, або просто закривають очі на те, що вони не йдуть у військо). 2. Збори під прикриттям допомоги армії: • Блогери постійно проводять збори на “потреби ЗСУ”. • Це легітимно виглядає для суспільства: блогер допомагає, армія виграє, глядачі відчувають причетність. • Люди жертвують, бо довіряють особистості, а не державі. 3. Схема “відкату”: • На таких зборах часто зібрані кошти спрямовуються не напряму військовим, а через “узгоджені” канали. • Частина реально йде на техніку чи медицину, але частина — у кишені кураторів (СБУ/ЦПД, чиновників, пов’язаних структур). • Тобто блогер працює як “фасад”: він отримує репутацію патріота, держава — лояльного інфлюенсера, а хтось у системі — гроші. 4. Механізм контролю: • З блогерами проводяться регулярні закриті зустрічі (ресторани, офіси). • Там доносять: які меседжі просувати, на кого нападати, з кого робити “зрадників”. • Якщо блогер не слухається — йому нагадують про мобілізацію, кримінальні справи, податкові перевірки. 5. Вигода для всіх учасників афери: • Влада: має мережу лояльних рупорів, які створюють потрібний інформаційний фон. • СБУ/ЦПД: отримують контроль і фінансову вигоду на мільйони доларів. • Блогери: зберігають свободу, роблять кар’єру, збільшують популярність і заробітки. • Українець: щиро думає, що допомагає армії, але його гроші частково розчиняються в “системі”.

Олександр Волошин зробив сенсаційну заяву про розкрадання мільйонів доларів зі зборів через ЦПД та СБУ на чолі Зеленського. Він пояснив, чому такі, як Мандзюк, Лачен, Стерненко, Раміна, Лебіга, Гороховський, Руслан Ігорович та сотні інших блогерів і співаків, медійних військових, стенд-ап коміків, артистів, моделей OnlyFans, постійно організовують збори і при цьому не підпадають під мобілізацію, не потрапляють на фронт і сидять в тилу, мають можливість виїзду за кордон. Як я і казав багато разів, саме тому всі ці відомі представники «громадянського суспільства» так сильно бояться закінчення війни та падіння режиму, «грузинського сценарію» тощо - вспливе жорстка правда. За словами Волошина, СБУ та Центр протидії дезінформації Коваленка фактично керують цілою мережею блогерів та артистів. Представники цих структур разом із СБУ зустрічаються з блогерами у ресторанах, де вимагають від них проводити збори та спрямовувати зібрані кошти у потрібному напрямку. Волошин один з небагатьох, хто не погодився на це та виїхав за кордон. Тому влада запустила проти нього, в тому числі через медійних військових інформкомпанію, що єдиний збір, який він провів і гроші з якого перевів по чесному родинам постраждалих діток (бо мав типу на фонди, як закликали всі інші включно з Лаченом і Гороховським) - був ним пограбований. Це вже чистий рекет під прикриттям державних структур Зеленського. 🔹 Як працює афера з блогерами та артистами: 1. Формування “мережі блогерів”: • СБУ + ЦПД (Центр протидії дезінформації при РНБО) відбирають або “приручають” блогерів, які мають аудиторію й довіру. • Ці блогери не мобілізуються (їм роблять “бронь”, або просто закривають очі на те, що вони не йдуть у військо). 2. Збори під прикриттям допомоги армії: • Блогери постійно проводять збори на “потреби ЗСУ”. • Це легітимно виглядає для суспільства: блогер допомагає, армія виграє, глядачі відчувають причетність. • Люди жертвують, бо довіряють особистості, а не державі. 3. Схема “відкату”: • На таких зборах часто зібрані кошти спрямовуються не напряму військовим, а через “узгоджені” канали. • Частина реально йде на техніку чи медицину, але частина — у кишені кураторів (СБУ/ЦПД, чиновників, пов’язаних структур). • Тобто блогер працює як “фасад”: він отримує репутацію патріота, держава — лояльного інфлюенсера, а хтось у системі — гроші. 4. Механізм контролю: • З блогерами проводяться регулярні закриті зустрічі (ресторани, офіси). • Там доносять: які меседжі просувати, на кого нападати, з кого робити “зрадників”. • Якщо блогер не слухається — йому нагадують про мобілізацію, кримінальні справи, податкові перевірки. 5. Вигода для всіх учасників афери: • Влада: має мережу лояльних рупорів, які створюють потрібний інформаційний фон. • СБУ/ЦПД: отримують контроль і фінансову вигоду на мільйони доларів. • Блогери: зберігають свободу, роблять кар’єру, збільшують популярність і заробітки. • Українець: щиро думає, що допомагає армії, але його гроші частково розчиняються в “системі”.

Myroslav Oleshko

62,993 views • 1 year ago

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 views • 1 year ago