Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Beim Laden dieses Videos ist ein Problem aufgetreten. Dies könnte an einem vorübergehenden Netzwerkproblem liegen oder das Video ist möglicherweise nicht verfügbar.

Пройшов перший S.T.A.L.K.E.R: Тінь Чорнобиля ✅ Якимось чином я пропустив цю гру у своєму дитинстві, тож чув про неї лише з розповідей друзів. Вже у дорослому віці я тричі намагався пройти її на стімдек, але лише з виходом Enhanced Edition нарешті вдалось її пройти.

den the dev 👨‍💻

5,816 subscribers

50,276 Aufrufe • vor 1 Jahr •via X (Twitter)

Wissenschaft & Technologie Gaming Kunst

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Kommentare

Keine Kommentare verfügbar

Kommentare vom Original-Post werden hier angezeigt

Ähnliche Videos

Орбан про поразку на виборах: Якщо ви запитаєте про мої почуття, я можу сказати, що я відчував біль і порожнечу І я досить швидко зрозумів з перших результатів, що той приріст явки, який ми отримали, тобто скільки людей проголосувало додатково, не розподіляється таким же чином з точки зору партійних симпатій, як 70-71% Навпаки, всі, хто прийшов, прийшов проти нас, все це протест, все це протестує проти нас, хочуть голосувати проти нас. І тоді я побачив, що з цим біда І потім я пройшов через ті емоційні "американські гірки", якими ми всі подорожуємо з того часу і досі Тож якщо ви запитаєте про ранок наступного дня, або навіть про той вечір… Я думаю, що в неділю був лише біль, а в понеділок вже й порожнеча. І відтоді я лікую себе робочою терапією і намагаюся якось вигнати або заповнити цю порожнечу, якось позбутися її

Орбан про поразку на виборах: Якщо ви запитаєте про мої почуття, я можу сказати, що я відчував біль і порожнечу І я досить швидко зрозумів з перших результатів, що той приріст явки, який ми отримали, тобто скільки людей проголосувало додатково, не розподіляється таким же чином з точки зору партійних симпатій, як 70-71% Навпаки, всі, хто прийшов, прийшов проти нас, все це протест, все це протестує проти нас, хочуть голосувати проти нас. І тоді я побачив, що з цим біда І потім я пройшов через ті емоційні "американські гірки", якими ми всі подорожуємо з того часу і досі Тож якщо ви запитаєте про ранок наступного дня, або навіть про той вечір… Я думаю, що в неділю був лише біль, а в понеділок вже й порожнеча. І відтоді я лікую себе робочою терапією і намагаюся якось вигнати або заповнити цю порожнечу, якось позбутися її

Останній Капіталіст

20,141 Aufrufe • vor 5 Monaten

Послухайте цей діалог між репортером BILD та проросійським політиком від "АдН" Гансом-Томасом Тільшнайдером Репортер: Це... тут написано: "російська армія" Політик АдН: Так, так. Мені її колись подарували Репортер: Хто? Політик АдН: Хтось у Берліні, так Репортер: Чому... чому у вас тут стоїть горнятко російської армії? Політик АдН: Мені його хтось подарував, так. Хтось подарував. Я не хотів його викидати, чому б і ні? Так, а ще в мене тут... Репортер: Але ж це та сама армія, яка нападає на Україну, яка веде гібридну війну в Німеччині Політик АдН: Я не пов’язую з цим нічого особливого. Це просто горнятко, яке мені подарували і яке тут стоїть, поруч з іншими речами Репортер: А що для вас означає російська армія? Якщо ми вже про це заговорили... Політик АдН: Ну, це насправді не наша війна. Це не наша війна. Горнятко просто стоїть. Я не надаю йому великого значення. Його мені колись подарували, я навіть точно не пам'ятаю коли Репортер: А як ви ставитеся до російської армії? Політик АдН: Це не моя справа. Ця війна в Україні – не наша війна Репортер: Але ви їх підтримуєте? Політик АдН: Ні, я, звісно, не солідаризуюся ні з російською армією, ні з українською армією, бо це не наша війна Репортер: Але ж це про щось говорить, чи не так? Якби в мене десь стояло таке горнятко, я б подумав... Політик АдН: Знаєте, я не дуже перевіряю подарунки. Он там позаду в мене ще є матрьошка. Хтось її колись залишив Репортер: А від Бундесверу (німецької армії) у вас нічого немає? Політик АдН: Так звідти мені ніхто нічого не дарував. Але я б теж поставив, у мене з цим немає проблем Репортер: російська армія – вони наші вороги чи ні? Політик АдН: Та облиште ви вже це дурне горнятко. Вони, так би мовити, ні вороги, ні друзі. У держав немає друзів, у держав є інтереси. І воно просто тут стоїть Репортер: А ви вірите, що росія стоїть за нещодавною гібридною атакою в Лейпцигу? Політик АдН: Я цього не знаю. Я не фахівець у таких питаннях Репортер: Добре. І за скільки років це все накопичилося тут, у вашому офісі? Політик АдН: Коли я його відкрив? Треба згадати. Здається, у 2022 році. Можливо, так, у 2022 Репортер: І тут книжки, і все інше... "Книга Гітлера". Ви її читали? Політик АдН: Ні. Я мало що тут читав. Це пожертвувані книги, вони прийшли в коробках, я їх просто розставив. Так само як і це горнятко. Це теж... це було в Берліні, хто ж це був, хто мені його подарував? Репортер: Горнятко з російською символікою Політик АдН: Я вже не пам’ятаю, не пам’ятаю. Але я відставлю його вбік. Добре, досить про це

Послухайте цей діалог між репортером BILD та проросійським політиком від "АдН" Гансом-Томасом Тільшнайдером Репортер: Це... тут написано: "російська армія" Політик АдН: Так, так. Мені її колись подарували Репортер: Хто? Політик АдН: Хтось у Берліні, так Репортер: Чому... чому у вас тут стоїть горнятко російської армії? Політик АдН: Мені його хтось подарував, так. Хтось подарував. Я не хотів його викидати, чому б і ні? Так, а ще в мене тут... Репортер: Але ж це та сама армія, яка нападає на Україну, яка веде гібридну війну в Німеччині Політик АдН: Я не пов’язую з цим нічого особливого. Це просто горнятко, яке мені подарували і яке тут стоїть, поруч з іншими речами Репортер: А що для вас означає російська армія? Якщо ми вже про це заговорили... Політик АдН: Ну, це насправді не наша війна. Це не наша війна. Горнятко просто стоїть. Я не надаю йому великого значення. Його мені колись подарували, я навіть точно не пам'ятаю коли Репортер: А як ви ставитеся до російської армії? Політик АдН: Це не моя справа. Ця війна в Україні – не наша війна Репортер: Але ви їх підтримуєте? Політик АдН: Ні, я, звісно, не солідаризуюся ні з російською армією, ні з українською армією, бо це не наша війна Репортер: Але ж це про щось говорить, чи не так? Якби в мене десь стояло таке горнятко, я б подумав... Політик АдН: Знаєте, я не дуже перевіряю подарунки. Он там позаду в мене ще є матрьошка. Хтось її колись залишив Репортер: А від Бундесверу (німецької армії) у вас нічого немає? Політик АдН: Так звідти мені ніхто нічого не дарував. Але я б теж поставив, у мене з цим немає проблем Репортер: російська армія – вони наші вороги чи ні? Політик АдН: Та облиште ви вже це дурне горнятко. Вони, так би мовити, ні вороги, ні друзі. У держав немає друзів, у держав є інтереси. І воно просто тут стоїть Репортер: А ви вірите, що росія стоїть за нещодавною гібридною атакою в Лейпцигу? Політик АдН: Я цього не знаю. Я не фахівець у таких питаннях Репортер: Добре. І за скільки років це все накопичилося тут, у вашому офісі? Політик АдН: Коли я його відкрив? Треба згадати. Здається, у 2022 році. Можливо, так, у 2022 Репортер: І тут книжки, і все інше... "Книга Гітлера". Ви її читали? Політик АдН: Ні. Я мало що тут читав. Це пожертвувані книги, вони прийшли в коробках, я їх просто розставив. Так само як і це горнятко. Це теж... це було в Берліні, хто ж це був, хто мені його подарував? Репортер: Горнятко з російською символікою Політик АдН: Я вже не пам’ятаю, не пам’ятаю. Але я відставлю його вбік. Добре, досить про це

Останній Капіталіст

33,824 Aufrufe • vor 1 Monat

Зеленський: Дедалі частіше колишні посадовці з різних країн кажуть, що попереджали про цю війну і що вторгнення станеться Вони пам'ятають, що казали і, здебільшого, сильно прикрашають свою історію. Але жоден з них не може сказати, що насправді зробив, що зробив аби запобігти вторгненню. Усі ці історії про одне, лише про одне – перекладання відповідальності на інших. А що ж бачила росія у 2021 році? путін сидів як рівний з президентом Сполучених Штатів у Женеві. І він відчував, що може перекроїти Європу і весь світ. Не було жодних превентивних санкцій проти росії, не було серйозних оборонних пакетів, щоб показати, що ми можемо протистояти рф. Подивіться, наш чудовий хлопець, наш спортсмен Владислав Гераскевич, його дискваліфікували на Олімпіаді просто за намір одягнути шолом з обличчями спортсменів, убитих росією у цій війні. Його дискваліфікували за "намір". Коли у 2021 році ми чітко побачили наміри путіна і попросили превентивні санкції, щоб зупинити вторгнення, нам сказали: "спочатку має бути злочин і лише тоді покарання". Камала Гарріс, я пам'ятаю, казала це. Але з росією не можна залишати жодної лазівки, яку росіяни можуть використати, щоб розпочати війну. Як кажуть у росії: "Спершу вв'яжися в бійку, а там побачимо" Саме так вони роблять усе. Саме так вони починають війни і так ведуть переговори. Не щоб закінчити війну, а щоб уникнути її завершення і просто виграти час.

Зеленський: Дедалі частіше колишні посадовці з різних країн кажуть, що попереджали про цю війну і що вторгнення станеться Вони пам'ятають, що казали і, здебільшого, сильно прикрашають свою історію. Але жоден з них не може сказати, що насправді зробив, що зробив аби запобігти вторгненню. Усі ці історії про одне, лише про одне – перекладання відповідальності на інших. А що ж бачила росія у 2021 році? путін сидів як рівний з президентом Сполучених Штатів у Женеві. І він відчував, що може перекроїти Європу і весь світ. Не було жодних превентивних санкцій проти росії, не було серйозних оборонних пакетів, щоб показати, що ми можемо протистояти рф. Подивіться, наш чудовий хлопець, наш спортсмен Владислав Гераскевич, його дискваліфікували на Олімпіаді просто за намір одягнути шолом з обличчями спортсменів, убитих росією у цій війні. Його дискваліфікували за "намір". Коли у 2021 році ми чітко побачили наміри путіна і попросили превентивні санкції, щоб зупинити вторгнення, нам сказали: "спочатку має бути злочин і лише тоді покарання". Камала Гарріс, я пам'ятаю, казала це. Але з росією не можна залишати жодної лазівки, яку росіяни можуть використати, щоб розпочати війну. Як кажуть у росії: "Спершу вв'яжися в бійку, а там побачимо" Саме так вони роблять усе. Саме так вони починають війни і так ведуть переговори. Не щоб закінчити війну, а щоб уникнути її завершення і просто виграти час.

Останній Капіталіст

49,784 Aufrufe • vor 7 Monaten

Ми маємо припинити називати підтримку України «допомогою». Це не благодійність. Мова йде про те, як Польща, країни Балтії, Німеччина та Франція зможуть вижити у майбутньому. Тут, на Мюнхенській конференції, де я сьогодні розпочав роботу, йдеться не просто про військову допомогу — ми обговорюємо безпеку всього континенту. Ілюзій більше немає. Бо домовитися з диктатором неможливо. Я знаю це напевно, бо маю п'ятирічний досвід переговорів із путіним. Тоді успіх полягав лише в тому, щоб зупинити активну фазу вогню, чітко розуміючи, що жодна стійка мирна угода з ним неможлива. Єдиний реальний шлях зупинити цю агресію — це «чоботи на землі». Наявність військ НАТО на українській території є надійнішою і, зрештою, дешевшою стратегією, ніж тримати ці війська в Польщі. Війну неможливо зупинити просто грошима чи зброєю — її зупиняє лише дієвий механізм 5-ї статті НАТО. Сьогодні на кону майбутнє глобальної безпеки. Головна умова нашої перемоги — це трансатлантична єдність. Будь-яка роз’єднаність між США та Європою робить нас слабшими, а Росію, Іран та Північну Корею — сильнішими. Я залишаюся оптимістом, бо у нас немає іншого виходу, окрім як триматися разом.

Ми маємо припинити називати підтримку України «допомогою». Це не благодійність. Мова йде про те, як Польща, країни Балтії, Німеччина та Франція зможуть вижити у майбутньому. Тут, на Мюнхенській конференції, де я сьогодні розпочав роботу, йдеться не просто про військову допомогу — ми обговорюємо безпеку всього континенту. Ілюзій більше немає. Бо домовитися з диктатором неможливо. Я знаю це напевно, бо маю п'ятирічний досвід переговорів із путіним. Тоді успіх полягав лише в тому, щоб зупинити активну фазу вогню, чітко розуміючи, що жодна стійка мирна угода з ним неможлива. Єдиний реальний шлях зупинити цю агресію — це «чоботи на землі». Наявність військ НАТО на українській території є надійнішою і, зрештою, дешевшою стратегією, ніж тримати ці війська в Польщі. Війну неможливо зупинити просто грошима чи зброєю — її зупиняє лише дієвий механізм 5-ї статті НАТО. Сьогодні на кону майбутнє глобальної безпеки. Головна умова нашої перемоги — це трансатлантична єдність. Будь-яка роз’єднаність між США та Європою робить нас слабшими, а Росію, Іран та Північну Корею — сильнішими. Я залишаюся оптимістом, бо у нас немає іншого виходу, окрім як триматися разом.

Петро Порошенко

23,005 Aufrufe • vor 7 Monaten

Звернення до українських та міжнародних ЗМІ Дорогі друзі, сьогодні я хочу попросити вас про допомогу та привернути увагу до ситуації, яка, на мою думку, заслуговує на широкий міжнародний розголос. Йдеться про мого друга Генрі Henry 🦩 🇩🇪🇪🇺🇺🇦 , який протягом багатьох років регулярно проводив акції протесту перед Російським домом у Берліні, відкрито висловлюючи свою підтримку Україні та критикуючи російську політику. Наразі, за його словами, проти нього було подано вже 92 заяви до поліції. Значна частина цих заяв, як він стверджує, пов’язана з конфліктами зі співробітниками Російського дому та містить звинувачення в образах, тілесних ушкодженнях та інших правопорушеннях. Проблема полягає в тому, що велика кількість заяв поступово формує значний обсяг матеріалів у поліцейській справі Генрі. У результаті він побоюється, що його починають сприймати не як громадянина, який реалізує своє право на мирний протест, а як правопорушника. Генрі вважає, що таким чином проти нього може використовуватися система правосуддя та адміністративні механізми. На його думку, це може бути частиною ширшої стратегії залякування та тиску на людей, які відкрито підтримують Україну та виступають проти російської агресії. Особливо тривожним є випадок, який стався з його партнеркою Аннетт. Під час ситуації, пов’язаної із закриттям Російського дому, вона, за її словами, була силоміць відкинута до стіни та отримала травму зап’ястя. За словами Генрі та Аннетт, вони лише хотіли відкрити пляшку шампанського, щоб відзначити закриття установи, і зробити кілька фотографій. Відео та додаткові матеріали щодо цієї ситуації я додаю нижче. Але ця історія важлива не лише через конкретний конфлікт. Вона порушує набагато ширше питання: чи можуть демократичні правові системи використовуватися для тиску на людей, які відкрито підтримують Україну та виступають проти російської агресії? Ми повинні дуже уважно стежити за тим, щоб право на свободу слова та мирний протест залишалося захищеним навіть у складних і конфліктних ситуаціях. Тому я звертаюся до українських журналістів, редакцій та медіа: Будь ласка, зверніть увагу на цю історію. Розслідуйте її. Розкажіть про те, що сталося з Генрі та Аннетт, і, за можливості, поспілкуйтеся з усіма сторонами конфлікту. Я також прошу передати цю інформацію міжнародним медіа. Не можна залишати подібні випадки без уваги. Люди, які підтримують Україну та виступають проти російської агресії, повинні мати можливість робити це без страху перед переслідуванням чи залякуванням. Будь ласка, допоможіть поширити цю історію. Дякую кожному, хто зверне на неї увагу, поширить інформацію або допоможе донести її до журналістів та міжнародних медіа. Ось ще посилання на прес-матеріали німецькою мовою. Якщо буде потрібно, можна скористатися Google Перекладачем. UNITED24 Media UNITED24

Звернення до українських та міжнародних ЗМІ Дорогі друзі, сьогодні я хочу попросити вас про допомогу та привернути увагу до ситуації, яка, на мою думку, заслуговує на широкий міжнародний розголос. Йдеться про мого друга Генрі Henry 🦩 🇩🇪🇪🇺🇺🇦 , який протягом багатьох років регулярно проводив акції протесту перед Російським домом у Берліні, відкрито висловлюючи свою підтримку Україні та критикуючи російську політику. Наразі, за його словами, проти нього було подано вже 92 заяви до поліції. Значна частина цих заяв, як він стверджує, пов’язана з конфліктами зі співробітниками Російського дому та містить звинувачення в образах, тілесних ушкодженнях та інших правопорушеннях. Проблема полягає в тому, що велика кількість заяв поступово формує значний обсяг матеріалів у поліцейській справі Генрі. У результаті він побоюється, що його починають сприймати не як громадянина, який реалізує своє право на мирний протест, а як правопорушника. Генрі вважає, що таким чином проти нього може використовуватися система правосуддя та адміністративні механізми. На його думку, це може бути частиною ширшої стратегії залякування та тиску на людей, які відкрито підтримують Україну та виступають проти російської агресії. Особливо тривожним є випадок, який стався з його партнеркою Аннетт. Під час ситуації, пов’язаної із закриттям Російського дому, вона, за її словами, була силоміць відкинута до стіни та отримала травму зап’ястя. За словами Генрі та Аннетт, вони лише хотіли відкрити пляшку шампанського, щоб відзначити закриття установи, і зробити кілька фотографій. Відео та додаткові матеріали щодо цієї ситуації я додаю нижче. Але ця історія важлива не лише через конкретний конфлікт. Вона порушує набагато ширше питання: чи можуть демократичні правові системи використовуватися для тиску на людей, які відкрито підтримують Україну та виступають проти російської агресії? Ми повинні дуже уважно стежити за тим, щоб право на свободу слова та мирний протест залишалося захищеним навіть у складних і конфліктних ситуаціях. Тому я звертаюся до українських журналістів, редакцій та медіа: Будь ласка, зверніть увагу на цю історію. Розслідуйте її. Розкажіть про те, що сталося з Генрі та Аннетт, і, за можливості, поспілкуйтеся з усіма сторонами конфлікту. Я також прошу передати цю інформацію міжнародним медіа. Не можна залишати подібні випадки без уваги. Люди, які підтримують Україну та виступають проти російської агресії, повинні мати можливість робити це без страху перед переслідуванням чи залякуванням. Будь ласка, допоможіть поширити цю історію. Дякую кожному, хто зверне на неї увагу, поширить інформацію або допоможе донести її до журналістів та міжнародних медіа. Ось ще посилання на прес-матеріали німецькою мовою. Якщо буде потрібно, можна скористатися Google Перекладачем. UNITED24 Media UNITED24

Berliner Dicker 🐾

26,851 Aufrufe • vor 14 Tagen

Я хочу, щоб українці припинили переносити те, що відбувається у Франції, Бельгії чи Великій Британії, на Україну та на кожну темношкіру людину, яку бачать на вулиці. В Україні немає ситуації, коли африканські мігранти масово перепливають море чи просто нелегально потрапляють до країни. Отримати українську візу громадянину Нігерії складно й дорого: потрібно надати необхідні документи, підтвердити мету поїздки, фінансове забезпечення та пройти перевірку. Африканці не опинилися в Україні випадково. Багато хто свідомо обрав цю країну для навчання, роботи, сім’ї та життя. Інші народилися тут і Україна є їхньою рідною країною. А ті, хто залишається тут під час повномасштабної війни, попри обстріли, тривоги й небезпеку, щодня знову обирають Україну своїм домом. Те, що сталося з нігерійкою та її дитиною, не просто сварка. Це расизм і насильство. І незалежно від документів чи міграційного статусу, ніхто не має права принижувати людину, використовувати расистські образи або нападати на неї та її дитину. Припиніть шукати ворога серед людей, які разом із вами біжать до укриття. Расизм не захищає Україну він лише робить нас слабшими. І все ж я щиро рада та вдячна, що переважна більшість українців не поводиться так, як ця жінка. Я знаю Україну як країну сильних, добрих і людяних людей і саме такою я хочу бачити її завжди. 🇺🇦

Я хочу, щоб українці припинили переносити те, що відбувається у Франції, Бельгії чи Великій Британії, на Україну та на кожну темношкіру людину, яку бачать на вулиці. В Україні немає ситуації, коли африканські мігранти масово перепливають море чи просто нелегально потрапляють до країни. Отримати українську візу громадянину Нігерії складно й дорого: потрібно надати необхідні документи, підтвердити мету поїздки, фінансове забезпечення та пройти перевірку. Африканці не опинилися в Україні випадково. Багато хто свідомо обрав цю країну для навчання, роботи, сім’ї та життя. Інші народилися тут і Україна є їхньою рідною країною. А ті, хто залишається тут під час повномасштабної війни, попри обстріли, тривоги й небезпеку, щодня знову обирають Україну своїм домом. Те, що сталося з нігерійкою та її дитиною, не просто сварка. Це расизм і насильство. І незалежно від документів чи міграційного статусу, ніхто не має права принижувати людину, використовувати расистські образи або нападати на неї та її дитину. Припиніть шукати ворога серед людей, які разом із вами біжать до укриття. Расизм не захищає Україну він лише робить нас слабшими. І все ж я щиро рада та вдячна, що переважна більшість українців не поводиться так, як ця жінка. Я знаю Україну як країну сильних, добрих і людяних людей і саме такою я хочу бачити її завжди. 🇺🇦

Blaqsauce🇳🇬🇺🇦

65,669 Aufrufe • vor 1 Monat

Сьогодні я не буду говорити ні про помилки, ні про звіт, ні про підготовку до війни. Для цього ще буде час, висновки будуть зроблені. Сьогодні я буду говорити слова подяки. Перш за все, кожному, хто взяв до рук зброю 11 років тому. І дуже дивно, коли у стінах Верховної Ради їм аплодує лише «Європейська Солідарність». Коли ми закликаємо до шани і поваги, маємо пам’ятати кожного, хто загинув у війні з росією, незважаючи на позицію деяких фракцій. Хочу подякувати всім, хто взяв до рук зброю три роки тому і не здриснув з Києва. Вшанувати пам'ять загиблих та вклонитися їхнім матерями, батьками, дружинам, осиротілим дітям. Ми маємо виграти цю війну. Виграти завдяки партнерству наших друзів по всьому світові, зокрема і Європі. Три роки тому перед нами постав ризик втратити державу, але ми обрали спротив, обрали гідність. У цей день я хочу розповісти вам історію героїзму нашого партійця Сергія Іконнікова. Юнак, який мав блискучу англійську та відмінну юридичну освіту. Сергій мріяв бути дипломатом, але обрав боротьбу. Пішов у армію в день, коли загинув інший мій друг Гліб Бабич — відомий поет, який воював у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ. Сергій загинув у свій 25-ий День Народження. Нашу історію написали військові, волонтери, благодійники. Війна триває, попереду в нас складні виклики. Маємо об’єднатися і перемогти. Виграти війну та прославити Україну.

Сьогодні я не буду говорити ні про помилки, ні про звіт, ні про підготовку до війни. Для цього ще буде час, висновки будуть зроблені. Сьогодні я буду говорити слова подяки. Перш за все, кожному, хто взяв до рук зброю 11 років тому. І дуже дивно, коли у стінах Верховної Ради їм аплодує лише «Європейська Солідарність». Коли ми закликаємо до шани і поваги, маємо пам’ятати кожного, хто загинув у війні з росією, незважаючи на позицію деяких фракцій. Хочу подякувати всім, хто взяв до рук зброю три роки тому і не здриснув з Києва. Вшанувати пам'ять загиблих та вклонитися їхнім матерями, батьками, дружинам, осиротілим дітям. Ми маємо виграти цю війну. Виграти завдяки партнерству наших друзів по всьому світові, зокрема і Європі. Три роки тому перед нами постав ризик втратити державу, але ми обрали спротив, обрали гідність. У цей день я хочу розповісти вам історію героїзму нашого партійця Сергія Іконнікова. Юнак, який мав блискучу англійську та відмінну юридичну освіту. Сергій мріяв бути дипломатом, але обрав боротьбу. Пішов у армію в день, коли загинув інший мій друг Гліб Бабич — відомий поет, який воював у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ. Сергій загинув у свій 25-ий День Народження. Нашу історію написали військові, волонтери, благодійники. Війна триває, попереду в нас складні виклики. Маємо об’єднатися і перемогти. Виграти війну та прославити Україну.

Петро Порошенко

51,690 Aufrufe • vor 1 Jahr

Триває вирішальний момент війни. Війни диктатури проти свободи та демократії. А російська агресія проти України — це лише її частина. Про це сказав на заході від Французького інституту міжнародних відносин. За три тижні виповнюється 11 років згубної війни рф проти нас. Бо саме тоді відбулася окупація українських Криму та Донбасу. Проте саме 2022 року розпочалася повномасштабна війна і ключовим фактором у врегулюванні цього конфлікту буде сила. Путін розуміє лише мову сили. Він йде настільки далеко, наскільки ми йому дозволяємо. Він годується війною та не може без неї існувати. Забудьте ілюзію про те, що змусивши Україну піти на жертви, путін зупиниться. Його мета одна — перемогти Україну та Європу. Багато хто після перемоги Трампа очікував, що він завершить війну за 24 години. Зараз цю тезу трохи модернізують — тепер протягом трьох місяців. Я не сумніваюся, що у Трампа є можливість виграти війну і перемогти путіна. Але завдання європейських політиків — це перестати боятися шантажу путіна. Будь ласка, не вірте путіну і не бійтеся путіна! Що необхідно робити зараз? Зміцнювати та розширювати НАТО — перевести економіку на військові рейки, витрачати більше на військові потреби та оборону. І нарешті запросити Україну до Альянсу, бо без України не буде жодної стабільності на континенті. Лише членство України в НАТО дасть гарантію безпеки.

Триває вирішальний момент війни. Війни диктатури проти свободи та демократії. А російська агресія проти України — це лише її частина. Про це сказав на заході від Французького інституту міжнародних відносин. За три тижні виповнюється 11 років згубної війни рф проти нас. Бо саме тоді відбулася окупація українських Криму та Донбасу. Проте саме 2022 року розпочалася повномасштабна війна і ключовим фактором у врегулюванні цього конфлікту буде сила. Путін розуміє лише мову сили. Він йде настільки далеко, наскільки ми йому дозволяємо. Він годується війною та не може без неї існувати. Забудьте ілюзію про те, що змусивши Україну піти на жертви, путін зупиниться. Його мета одна — перемогти Україну та Європу. Багато хто після перемоги Трампа очікував, що він завершить війну за 24 години. Зараз цю тезу трохи модернізують — тепер протягом трьох місяців. Я не сумніваюся, що у Трампа є можливість виграти війну і перемогти путіна. Але завдання європейських політиків — це перестати боятися шантажу путіна. Будь ласка, не вірте путіну і не бійтеся путіна! Що необхідно робити зараз? Зміцнювати та розширювати НАТО — перевести економіку на військові рейки, витрачати більше на військові потреби та оборону. І нарешті запросити Україну до Альянсу, бо без України не буде жодної стабільності на континенті. Лише членство України в НАТО дасть гарантію безпеки.

Петро Порошенко

32,457 Aufrufe • vor 1 Jahr

Існування України зараз поставлено під величезну загрозу. І вона не менша, ніж весною 2022 року. Країні потрібна єдність. Її можна реалізувати шляхом створення коаліції національної єдності в парламенті. Туди необхідно запросити усі політичні сили, окрім «п’ятої колони», якою досить плідно співпрацює влада. Про це сказав у підсумковому інтервʼю для 5 канал 🇺🇦. Шокований, що представники кремлівської п’ятої колони досі працюють в Комітеті з питань національної безпеки і оборони з таємною державною інформацією. Ми повинні нарешті ухвалити відповідальне рішення про вилучення мандатів в проросійських агентів. Час ухвалити закон, який змінює критерій позбавлення депутатських повноважень, в тому числі через рішення Верховного Суду про заборону політичної сили, за списками якої вони були обрані до Верховної Ради. Цей законопроєкт написаний нашою командою, зареєстрований. Але влада свідомо вже рік не ставить його на голосування. Після ухвалення проєкту закону залишиться лише підтримати постанову про позбавлення мандатів цих 40 «ригів». Таким чином, ми прибираємо ризик їхньої підривної роботи та створюємо умови для коаліції національної єдності. У свою чергу коаліція національної єдності має створити уряд національного порятунку. Нарешті ми повинні передати роботу професіоналам, а не аматорам, не тим, хто женеться за рейтингами. Україна не здатна витримувати надалі ці випробування.

Існування України зараз поставлено під величезну загрозу. І вона не менша, ніж весною 2022 року. Країні потрібна єдність. Її можна реалізувати шляхом створення коаліції національної єдності в парламенті. Туди необхідно запросити усі політичні сили, окрім «п’ятої колони», якою досить плідно співпрацює влада. Про це сказав у підсумковому інтервʼю для 5 канал 🇺🇦. Шокований, що представники кремлівської п’ятої колони досі працюють в Комітеті з питань національної безпеки і оборони з таємною державною інформацією. Ми повинні нарешті ухвалити відповідальне рішення про вилучення мандатів в проросійських агентів. Час ухвалити закон, який змінює критерій позбавлення депутатських повноважень, в тому числі через рішення Верховного Суду про заборону політичної сили, за списками якої вони були обрані до Верховної Ради. Цей законопроєкт написаний нашою командою, зареєстрований. Але влада свідомо вже рік не ставить його на голосування. Після ухвалення проєкту закону залишиться лише підтримати постанову про позбавлення мандатів цих 40 «ригів». Таким чином, ми прибираємо ризик їхньої підривної роботи та створюємо умови для коаліції національної єдності. У свою чергу коаліція національної єдності має створити уряд національного порятунку. Нарешті ми повинні передати роботу професіоналам, а не аматорам, не тим, хто женеться за рейтингами. Україна не здатна витримувати надалі ці випробування.

Петро Порошенко

38,630 Aufrufe • vor 1 Jahr

Прем'єр-міністри Бельгії Вевер: москва чітко дала нам зрозуміти, що якщо її активи будуть конфісковані, Бельгія та я відчуватимемо наслідки вічно Я розумію, що для всіх це здається гарною ідеєю. Є поганий хлопець— путін. У нього багато грошей у Брюсселі, ми беремо їх і даємо хорошому— Україні. Це як поезія про Робін Гуда. Ось що відбувається під час війни: ми заморожуємо активи, нерухомі, суверенні активи. І наприкінці війни, коли є сторона, яка програла, зазвичай за мирним договором вона зобов'язана віддати активи для компенсації переможцям. Але хто в цій залі справді вірить, що росія програє цю війну? Це неможливо! Рано чи пізно ця війна закінчиться, але росія ніколи не програє цю війну. Навіть не бажано, щоб країна з ядерною зброєю програла війну і стала нестабільною, це навіть не в наших інтересах. Отже, це ілюзія, що колись ми повернемо заморожені активи, бо росія програє війну і буде змушена їх віддати. Це повна ілюзія. Це байка, яку ми розповідаємо собі і намагаємося в неї вірити. Всі за європейським столом переконали себе в цій байці. Тож, мовляв, якщо зрештою росія втратить ці гроші, ми можемо вже зараз їх використати і вкрасти у путіна. Він має прийняти це спокійно. Відгуки з москви не свідчать, що вони приймуть це спокійно. Вони дали нам знати, що Бельгія і ви, я особисто, будете це відчувати до самої вічності. Мені здається, вічність - це досить довгий період. Думаю, це російською означає, що вони розглядають можливість відправити нас у вічність. Вони можуть зробити контрконфіскації в росії. Euroclear має шістнадцять мільярдів заморожених активів у росії. Вони їх заберуть. Усі заводи бельгійців у росії, вони їх заберуть. Потім, усі інші європейські країни, які погодились на це рішення, можуть стати вразливими до контрконфіскацій. Суди в росії, вони почнуть нас судити. Можливо, росія переконає інші держави, як Білорусь, Китай, можливо, виконувати рішення російських судів щодо конфіскації західних активів. Ми ж не воюємо з росією, так? Ми навіть не воюємо, тож крадемо гроші ворожої країни, але програємо, і ми не в стані війни з росією, ризикуємо контрзаходами, ризикуємо... у нас є інвестиційний договір з росією, тож ми зазнаємо судових позовів та арбітражів.

Прем'єр-міністри Бельгії Вевер: москва чітко дала нам зрозуміти, що якщо її активи будуть конфісковані, Бельгія та я відчуватимемо наслідки вічно Я розумію, що для всіх це здається гарною ідеєю. Є поганий хлопець— путін. У нього багато грошей у Брюсселі, ми беремо їх і даємо хорошому— Україні. Це як поезія про Робін Гуда. Ось що відбувається під час війни: ми заморожуємо активи, нерухомі, суверенні активи. І наприкінці війни, коли є сторона, яка програла, зазвичай за мирним договором вона зобов'язана віддати активи для компенсації переможцям. Але хто в цій залі справді вірить, що росія програє цю війну? Це неможливо! Рано чи пізно ця війна закінчиться, але росія ніколи не програє цю війну. Навіть не бажано, щоб країна з ядерною зброєю програла війну і стала нестабільною, це навіть не в наших інтересах. Отже, це ілюзія, що колись ми повернемо заморожені активи, бо росія програє війну і буде змушена їх віддати. Це повна ілюзія. Це байка, яку ми розповідаємо собі і намагаємося в неї вірити. Всі за європейським столом переконали себе в цій байці. Тож, мовляв, якщо зрештою росія втратить ці гроші, ми можемо вже зараз їх використати і вкрасти у путіна. Він має прийняти це спокійно. Відгуки з москви не свідчать, що вони приймуть це спокійно. Вони дали нам знати, що Бельгія і ви, я особисто, будете це відчувати до самої вічності. Мені здається, вічність - це досить довгий період. Думаю, це російською означає, що вони розглядають можливість відправити нас у вічність. Вони можуть зробити контрконфіскації в росії. Euroclear має шістнадцять мільярдів заморожених активів у росії. Вони їх заберуть. Усі заводи бельгійців у росії, вони їх заберуть. Потім, усі інші європейські країни, які погодились на це рішення, можуть стати вразливими до контрконфіскацій. Суди в росії, вони почнуть нас судити. Можливо, росія переконає інші держави, як Білорусь, Китай, можливо, виконувати рішення російських судів щодо конфіскації західних активів. Ми ж не воюємо з росією, так? Ми навіть не воюємо, тож крадемо гроші ворожої країни, але програємо, і ми не в стані війни з росією, ризикуємо контрзаходами, ризикуємо... у нас є інвестиційний договір з росією, тож ми зазнаємо судових позовів та арбітражів.

Останній Капіталіст

166,926 Aufrufe • vor 9 Monaten

Сьогодні у Верховній Раді обговорюється не проста угода. Це тест на зрілість влади та її спроможність укладати стратегічні союзи відповідально, прозоро, з повагою до національного інтересу і до партнерів. Мова йде точно не про копалини. Йдеться про довіру — довіру Сполучених Штатів Америки. Держави, яка надає нам зброю, санкції та дипломатичний щит. Вже пʼять місяців, як цю довіру поставлено під загрозу. Недбало, по-дилетантськи, похапцем. Бо перемови провели так, ніби обмінювали не ресурси на безпеку, а суверенітет — на ресурси. Влада це розуміє, тому президента в залі Верховної Ради сьогодні немає. І тому не він подав цю угоду. На ратифікацію винесено документ не з високими державницькими візіями, а продукт пʼяти-шести знаменитих менеджерів, яких ніхто не знає. Та які так і не спромоглися навіть пояснити ні народу України, ні «Європейській Солідарності», що ми взагалі підписали. Не буває стратегічного партнерства без стратегічної поваги. Не буває прозорості, якщо існують таємничі додатки. Додатки та таємниці від парламенту, від народу, що воює, та від суспільства, яке одинадцять років захищає суверенітет. Народ запитує: «Де в угоді слова про безпеку? Коли буде припинення війни? Коли буде мир? Чи хоча б перемир’я?» Хочу нагадати, що останні півроку ми в «Європейській Солідарності» постійно говорили про стратегічну важливість партнерства зі США, без якого не буде ані перемоги, ані миру. Не ми пропонували надра в обмін на безпеку в «плані перемоги» президента Зеленського. І не «ЄС» розганяла антиамериканську істерію, щоб здобути два міфічних відсотки рейтингу. Ми весь час били на сполох і казали, що це дорога до катастрофи. І не треба перекладати з хворої голови на здорову замість вибачитися і залучити всіх, об’єднавши для роботи на український інтерес. Ми — за чесну угоду. Для цього ми пропонуємо: два читання — як того вимагає Регламент. Перше — вже зараз. А друге — після того, як будуть внесені ключові принципи. Або проголосувати їх в нашій заяві до ратифікації зараз: це — посилання на українсько-американську угоду про гарантії безпеки. З Кримською декларацією, яку я ініціював з президентом Трампом. З нормою про спрямування частини прибутків на американську військову допомогу для ЗСУ вже. І, звісно, висновок Конституційного Суду — бо правова чистота ратифікації є умовою її легітимності в очах українців та наших партнерів. Маємо діяти професійно і патріотично. Бо лише так можна повернути довіру. І лише з довірою — виграти в росії.

Сьогодні у Верховній Раді обговорюється не проста угода. Це тест на зрілість влади та її спроможність укладати стратегічні союзи відповідально, прозоро, з повагою до національного інтересу і до партнерів. Мова йде точно не про копалини. Йдеться про довіру — довіру Сполучених Штатів Америки. Держави, яка надає нам зброю, санкції та дипломатичний щит. Вже пʼять місяців, як цю довіру поставлено під загрозу. Недбало, по-дилетантськи, похапцем. Бо перемови провели так, ніби обмінювали не ресурси на безпеку, а суверенітет — на ресурси. Влада це розуміє, тому президента в залі Верховної Ради сьогодні немає. І тому не він подав цю угоду. На ратифікацію винесено документ не з високими державницькими візіями, а продукт пʼяти-шести знаменитих менеджерів, яких ніхто не знає. Та які так і не спромоглися навіть пояснити ні народу України, ні «Європейській Солідарності», що ми взагалі підписали. Не буває стратегічного партнерства без стратегічної поваги. Не буває прозорості, якщо існують таємничі додатки. Додатки та таємниці від парламенту, від народу, що воює, та від суспільства, яке одинадцять років захищає суверенітет. Народ запитує: «Де в угоді слова про безпеку? Коли буде припинення війни? Коли буде мир? Чи хоча б перемир’я?» Хочу нагадати, що останні півроку ми в «Європейській Солідарності» постійно говорили про стратегічну важливість партнерства зі США, без якого не буде ані перемоги, ані миру. Не ми пропонували надра в обмін на безпеку в «плані перемоги» президента Зеленського. І не «ЄС» розганяла антиамериканську істерію, щоб здобути два міфічних відсотки рейтингу. Ми весь час били на сполох і казали, що це дорога до катастрофи. І не треба перекладати з хворої голови на здорову замість вибачитися і залучити всіх, об’єднавши для роботи на український інтерес. Ми — за чесну угоду. Для цього ми пропонуємо: два читання — як того вимагає Регламент. Перше — вже зараз. А друге — після того, як будуть внесені ключові принципи. Або проголосувати їх в нашій заяві до ратифікації зараз: це — посилання на українсько-американську угоду про гарантії безпеки. З Кримською декларацією, яку я ініціював з президентом Трампом. З нормою про спрямування частини прибутків на американську військову допомогу для ЗСУ вже. І, звісно, висновок Конституційного Суду — бо правова чистота ратифікації є умовою її легітимності в очах українців та наших партнерів. Маємо діяти професійно і патріотично. Бо лише так можна повернути довіру. І лише з довірою — виграти в росії.

Петро Порошенко

18,114 Aufrufe • vor 1 Jahr

STARSHIP З TEMU Ні, КНР не обійшов SpaceX і не запустив успішно багаторазову ракету. На кадрах, які поширюються з таким заголовком в мережі, – прототип першого ступеня кнрівської ракети Яньшінгже-1. Ступінь має висоту 26 метрів, а висота польоту склала 2.5 кілометри. Метою випробування була не "реактивна посадка на воду", а "реактивне гальмування" над водою, бо якби китайці дійсно могли "посадити" цей носій, вони б це зробили. А так ми бачимо, що прототип просто плюхнувся у воду з працюючими двигунами. Перший ступінь носія Starship, для порівняння, має висоту у понад 70 метрів. Прототип вже двічі усіпшно виводив другий ступінь на суборбітальну траєкторію та здійснив кілька посадок з космосу у абсолютно новому для людства форматі – коли його "ловлять" робо-руками прямо над місцем старту. Тобто Яньшінгже – це буквально "Старшип з Temu": пародія, що має зовнішню подобу, але ані за характеристиками, ані за програмою випробувань навіть поруч не стоїть зі SpaceX. Мені дивно бачити купу постів про це, бо люди з якоюсь метою добровільно поширюють китайську комуністичну пропаганду (так, подібні ролики є її частинами). І вам важко буде мені заперечити, бо я маю просте завдання для всіх, хто вирішили, що КНР щось там зробила. Просто погугліть кількість китайських випробувань перших ступенів а-ля Falcon 9. З красивими відосіками та обіцянками захопити ринок за рік. Їх точно більше десятка. Відосіків. А ракет так і нема. Це відома схема "fake it till you get enough investments": кіно, спрямоване на дурників, що понесуть в цей стартап гроші. І це – дуже наочна демонстрація того, чому на цьому каналі нема новин з КНР. P.S. Головним козирем Starship є двигун Raptor, який китайці зможуть відтворити хіба що якщо перекуплять собі всіх інженерів SpaceX. Тож краще подивіться наше велике відео про цей двигун: І не давайте вводити себе в оману.

STARSHIP З TEMU Ні, КНР не обійшов SpaceX і не запустив успішно багаторазову ракету. На кадрах, які поширюються з таким заголовком в мережі, – прототип першого ступеня кнрівської ракети Яньшінгже-1. Ступінь має висоту 26 метрів, а висота польоту склала 2.5 кілометри. Метою випробування була не "реактивна посадка на воду", а "реактивне гальмування" над водою, бо якби китайці дійсно могли "посадити" цей носій, вони б це зробили. А так ми бачимо, що прототип просто плюхнувся у воду з працюючими двигунами. Перший ступінь носія Starship, для порівняння, має висоту у понад 70 метрів. Прототип вже двічі усіпшно виводив другий ступінь на суборбітальну траєкторію та здійснив кілька посадок з космосу у абсолютно новому для людства форматі – коли його "ловлять" робо-руками прямо над місцем старту. Тобто Яньшінгже – це буквально "Старшип з Temu": пародія, що має зовнішню подобу, але ані за характеристиками, ані за програмою випробувань навіть поруч не стоїть зі SpaceX. Мені дивно бачити купу постів про це, бо люди з якоюсь метою добровільно поширюють китайську комуністичну пропаганду (так, подібні ролики є її частинами). І вам важко буде мені заперечити, бо я маю просте завдання для всіх, хто вирішили, що КНР щось там зробила. Просто погугліть кількість китайських випробувань перших ступенів а-ля Falcon 9. З красивими відосіками та обіцянками захопити ринок за рік. Їх точно більше десятка. Відосіків. А ракет так і нема. Це відома схема "fake it till you get enough investments": кіно, спрямоване на дурників, що понесуть в цей стартап гроші. І це – дуже наочна демонстрація того, чому на цьому каналі нема новин з КНР. P.S. Головним козирем Starship є двигун Raptor, який китайці зможуть відтворити хіба що якщо перекуплять собі всіх інженерів SpaceX. Тож краще подивіться наше велике відео про цей двигун: І не давайте вводити себе в оману.

The Alpha Centauri

12,189 Aufrufe • vor 1 Jahr

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 Aufrufe • vor 1 Jahr

Ми вирішили максимально скоротити і майже відмовитися від будь-яких виступів під час процесу. Не тому, що нам нічого сказати, а тому, що все вже зрозуміло. Довгих тринадцять місяців уряд, президент, РНБО із залученням Мінекономіки свідомо тягнуть засідання, блокуючи ухвалення обґрунтованого і законного рішення. Обґрунтованого і законного — бо президент не має права ні за Конституцією, ні за Законом про санкції накладати обмеження на громадян України, фізичних осіб, резидентів України. У законі про це чітко зазначено. Я можу лише поспівчувати суддям. Я маю сьогодні визнати: вони перебувають під шаленим тиском. Але вони мають підтримку українського народу, Європейського парламенту, Ради Європи, комісара з прав людини, Європейської комісії, політиків і громадських активістів, які наголошують, що не можна запроваджувати довічні санкції превентивно. Тринадцять місяців продемонстрували: нічогісінько немає. Тринадцять місяців продемонстрували: ні президенту, ні уряду нічого сказати ні суспільству, ні Європі. Після оголошеної на десять хвилин перерви суд пішов більш як на годину, і тепер рішення, ймовірно, відкладуть аж на квітень. Але я дуже сподіваюся, що у суддів вистачить громадянської мужності, принциповості, патріотизму та професіоналізму, щоб нарешті почути вже на 14-й місяць короткого і всім зрозумілого процесу рішення. Бо зараз я є єдина людина у світі, проти якої одночасно запроваджені санкції путіна і санкції Зеленського. Це не є санкції України — це є санкції Зеленського. І оця роздвоєність нарешті буде вирішена. Санкції путіна залишаться. Вирок, який мені виніс російський суд за терористичну і екстремістську діяльність, яка полягає в підтримці Збройних Сил України, залишиться, бо ми не маємо наміру припиняти підтримку. А незаконні, неєвропейські, позаконституційні, позасудові санкції пана Зеленського, особливо враховуючи рішення Європейського суду з прав людини, який напряму забороняє застосування проти громадян України таких санкцій, будуть скасовані. Це знущання над правосуддям. Це знущання над верховенством права. Це знущання над європейськими перспективами. Бо вчора, на жаль, у Брюсселі на засіданні послів ухвалили рішення: Україна зупинила реформи. В Україні парламентська криза. Широка коаліція не створюється. Три місяці не голосується жодна реформа, яку Україна взяла на себе зобов’язання запроваджувати. Отже, на жаль, розмови про членство України в 2027 році в Європейському Союзі залишаються пустим звуком. Розмови про підписання мирної угоди залишаються пустим звуком. Україна продовжує стирати себе. І сьогоднішній тиск на суд у вигляді перенесення очевидного для всіх рішення — з цього ж ряду. Треба зупинятися. Треба створювати демократичну стійкість, яка об’єднає всю країну для того, щоб ми наблизилися до миру, до членства в Європейському Союзі, до членства в НАТО, до того, щоб закінчити весь цей жах. Він уже нікому не цікавий, нікому не смішний і лише дискредитує і українську владу, і, на жаль, українську державу.

Ми вирішили максимально скоротити і майже відмовитися від будь-яких виступів під час процесу. Не тому, що нам нічого сказати, а тому, що все вже зрозуміло. Довгих тринадцять місяців уряд, президент, РНБО із залученням Мінекономіки свідомо тягнуть засідання, блокуючи ухвалення обґрунтованого і законного рішення. Обґрунтованого і законного — бо президент не має права ні за Конституцією, ні за Законом про санкції накладати обмеження на громадян України, фізичних осіб, резидентів України. У законі про це чітко зазначено. Я можу лише поспівчувати суддям. Я маю сьогодні визнати: вони перебувають під шаленим тиском. Але вони мають підтримку українського народу, Європейського парламенту, Ради Європи, комісара з прав людини, Європейської комісії, політиків і громадських активістів, які наголошують, що не можна запроваджувати довічні санкції превентивно. Тринадцять місяців продемонстрували: нічогісінько немає. Тринадцять місяців продемонстрували: ні президенту, ні уряду нічого сказати ні суспільству, ні Європі. Після оголошеної на десять хвилин перерви суд пішов більш як на годину, і тепер рішення, ймовірно, відкладуть аж на квітень. Але я дуже сподіваюся, що у суддів вистачить громадянської мужності, принциповості, патріотизму та професіоналізму, щоб нарешті почути вже на 14-й місяць короткого і всім зрозумілого процесу рішення. Бо зараз я є єдина людина у світі, проти якої одночасно запроваджені санкції путіна і санкції Зеленського. Це не є санкції України — це є санкції Зеленського. І оця роздвоєність нарешті буде вирішена. Санкції путіна залишаться. Вирок, який мені виніс російський суд за терористичну і екстремістську діяльність, яка полягає в підтримці Збройних Сил України, залишиться, бо ми не маємо наміру припиняти підтримку. А незаконні, неєвропейські, позаконституційні, позасудові санкції пана Зеленського, особливо враховуючи рішення Європейського суду з прав людини, який напряму забороняє застосування проти громадян України таких санкцій, будуть скасовані. Це знущання над правосуддям. Це знущання над верховенством права. Це знущання над європейськими перспективами. Бо вчора, на жаль, у Брюсселі на засіданні послів ухвалили рішення: Україна зупинила реформи. В Україні парламентська криза. Широка коаліція не створюється. Три місяці не голосується жодна реформа, яку Україна взяла на себе зобов’язання запроваджувати. Отже, на жаль, розмови про членство України в 2027 році в Європейському Союзі залишаються пустим звуком. Розмови про підписання мирної угоди залишаються пустим звуком. Україна продовжує стирати себе. І сьогоднішній тиск на суд у вигляді перенесення очевидного для всіх рішення — з цього ж ряду. Треба зупинятися. Треба створювати демократичну стійкість, яка об’єднає всю країну для того, щоб ми наблизилися до миру, до членства в Європейському Союзі, до членства в НАТО, до того, щоб закінчити весь цей жах. Він уже нікому не цікавий, нікому не смішний і лише дискредитує і українську владу, і, на жаль, українську державу.

Петро Порошенко

13,756 Aufrufe • vor 6 Monaten