正在加载视频...

视频加载失败

加载此视频时出现问题。这可能是由于临时网络问题，或视频可能不可用。

Реформа ТЦК імені Зеленського-Федорова,підсумки. Потужно вгодований ТмЦиКашний алабай у Львові,потужно придушив жінкиню,а потім не менш потужно приложив її фейсом об поштомат. Пропоную на цьому не зупинятися і викликати Кухарчука з побратимами-нехай і вона кричить"Слава ТЦК".

Roma

1,726 subscribers

16,744 次观看 • 2 个月前 •via X (Twitter)

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 条评论

暂无评论

原始帖子的评论将显示在这里

相关视频

ТЦК сьогодні працюють на статистику, а не на результат, і при цьому заробляють тисячі доларів на «білих квитках», — Разумков За словами нардепа, у Києві отримання «білого квитка» нібито коштує від $40 до $50 тисяч. Він також заявив, що людей масово мобілізують, витрачають на це ресурси, але частина з них потім визнається непридатною або залишає службу, через що кошти фактично втрачаються. Окрім цього, Разумков зазначив, що у ТЦК передбачено близько 46 тисяч посад — серед працівників є як фронтовики, але більшість ті, хто ніколи не був на війні, і запропонував частину з них направити на фронт.

ТЦК сьогодні працюють на статистику, а не на результат, і при цьому заробляють тисячі доларів на «білих квитках», — Разумков За словами нардепа, у Києві отримання «білого квитка» нібито коштує від $40 до $50 тисяч. Він також заявив, що людей масово мобілізують, витрачають на це ресурси, але частина з них потім визнається непридатною або залишає службу, через що кошти фактично втрачаються. Окрім цього, Разумков зазначив, що у ТЦК передбачено близько 46 тисяч посад — серед працівників є як фронтовики, але більшість ті, хто ніколи не був на війні, і запропонував частину з них направити на фронт.

Breaking News

18,931 次观看 • 7 个月前

Дівчина емоційно про мітинг у Вінниці: “В Україні з’явилися внутрішні окупанти – і ми маємо повстати!” Дівчина заявила, що підтримує такі акції і вважає, що вони мають проходити по всій Україні. “В країні з’явилися внутрішні окупанти, і про це мовчать інші, бо їх залякали. Я шокована, що поліція приїхала не захищати наших хлопців, яких побили та викрали з ТЦК, а навпаки…” Вона закликала українців масово повстати, щоб це побачила Європа і США. Її слова – це крик душі, який неможливо не почути. ⚡ А ти готовий вийти на вулицю і підтримати цю дівчину?

Дівчина емоційно про мітинг у Вінниці: “В Україні з’явилися внутрішні окупанти – і ми маємо повстати!” Дівчина заявила, що підтримує такі акції і вважає, що вони мають проходити по всій Україні. “В країні з’явилися внутрішні окупанти, і про це мовчать інші, бо їх залякали. Я шокована, що поліція приїхала не захищати наших хлопців, яких побили та викрали з ТЦК, а навпаки…” Вона закликала українців масово повстати, щоб це побачила Європа і США. Її слова – це крик душі, який неможливо не почути. ⚡ А ти готовий вийти на вулицю і підтримати цю дівчину?

Актуальна Правда

28,318 次观看 • 1 年前

🤣Яніна Соколова так сильно образилась на мій пост про те, як вона називає всіх ухилянтами, але її чоловік якимось чудом уникає мобілізації, а також про покупку нею під час війни елітної квартири та будинку в елітному районі де живуть всі політики, що РОЗʼЄБАЛА МЕНЕ НАХЕР В НОВОМУ ВІДЕО! Так, вона у відео: • підтримала переслідування владою Зеленського школярів та вчителів через сценку про ТЦК. Вона вважає нормальним, коли Міністр освіти натравлює поліцію на дітей. • обурилась, що я підтримую Ілона Маска. • заявила, що влада проводить чудову евакуацію населення, але люди дурні, не хочуть їхати з під обстрілів. Яніна тільки забула, що влада не надає жодного житла і після евакуації викидає людей на вокзалі. Але ж це стандарт відомої журналістки. • звинуватила, що Олешко підтримує Дубінського, якого арештував Зеленський по сфабрикованій справі, і який є цінним свідком щоб в майбутньому притягти зелену банду до відповідальності. Мені робити прожарку у відповідь з розбором цього відео? Пишіть. І звісно підписуйтесь на мій Твітер.

Sensitive content

🤣Яніна Соколова так сильно образилась на мій пост про те, як вона називає всіх ухилянтами, але її чоловік якимось чудом уникає мобілізації, а також про покупку нею під час війни елітної квартири та будинку в елітному районі де живуть всі політики, що РОЗʼЄБАЛА МЕНЕ НАХЕР В НОВОМУ ВІДЕО! Так, вона у відео: • підтримала переслідування владою Зеленського школярів та вчителів через сценку про ТЦК. Вона вважає нормальним, коли Міністр освіти натравлює поліцію на дітей. • обурилась, що я підтримую Ілона Маска. • заявила, що влада проводить чудову евакуацію населення, але люди дурні, не хочуть їхати з під обстрілів. Яніна тільки забула, що влада не надає жодного житла і після евакуації викидає людей на вокзалі. Але ж це стандарт відомої журналістки. • звинуватила, що Олешко підтримує Дубінського, якого арештував Зеленський по сфабрикованій справі, і який є цінним свідком щоб в майбутньому притягти зелену банду до відповідальності. Мені робити прожарку у відповідь з розбором цього відео? Пишіть. І звісно підписуйтесь на мій Твітер.

Myroslav Oleshko

42,893 次观看 • 1 年前

Зараз в соцмережах популярне відео, де війський з одеського ТЦК дає підзатильника якомусь підлітку в помаранчевій футболці. І у багатьох це відео викликає обурення, що от мовляв військовий дає ляща підлітку. Як це так? Це ж всього навсього «дитинка», як так можна?! І одна справа коли цю істерію за «мальчіком» влаштовує проватна, проухилянтська та проросійська публіка, то це ще зрозуміло. Але цій істериці піддались і значна частина проукраїнських громадян. То ж тут треба показати всю картину. Давайте розбиратись. На тому популярному відео, де військовий дає тягла підлітку в помаранчевій футболці показано лише той момент, коли військовий почав проводити освітні заходи. Але не показано що було ДО того. А ДО того цей підліток кидає каміння в авто з українськими військовими, які їдуть містом. І про це нас інформує один з блогерів на імʼя «ЛілТрамп» - який є схоже координатором цього підлітка. Зазначений блогер на імʼя «ЛілТрамп» знаходиться за кордоном і сприяє, звісно ж за гроші, незаконному перетину кордону проросійським громадянам та просто ухилянтам. А також, судячи з відео координує напади на українських військових. Подивіться уважно на відео, на ньому цей «ЛілТрамп» сам відкрито визнає що той «бєдний мальчік» кидає каміння в автобус з ТЦК, що з того все і почалось! І це важливо для розуміння ситуації. Далі більше, цьому мальчіку в помаранчевій футболці хтось за кадром передає гроші, і той «мальчік» довольний і радісний дякує «ЛілТрампу». І взагалі подивіться на слова Мальчіка: «спасібо ЛілТрамп за вознаграждєніє - старался чісто для тєбя». І давайте казати чесно оце: «старался чісто для тєбя» це - шукав конфлікту з тцк щоб записати відео для іпсохі росіян. Думаю і сценарій і винагорода були обговорені до події. Старался виконати завдання поставлене цим «ЛилТрампом». Мальчік в футболці, як видно з цього відео, не є жертвою сваволі поганого військового, а є добровільним помічником у проведення проросійських інформаційно - психологічних операцій з метою розгойдування антимобілізаційних і антидержавних настроїв. З батьками цього Мальчіка відповідну бесіду повинні провести відповідні українські безпекові органи, бо сьогодні він за гроші знімає дискредитуючи українських військових відео, а завтра буде палити автівки українських військових. Буде старатись для «ЛілТрампа» чи когось іншого. І передаю привіт одеським ветеранам, які заставили того військового з тцк вибачатись перед цим мальчіком у футболці і перед його батьками. Передайте їм це відео. Хай подивляться І наостанок, не треба мені розповідати що військовому з тцк чи будь якому іншому треба було викликати поліцію для затримання підлітка який кидає каміння у авто. Коли так будете мені писати, подумайте чи часто ви поліцію викликаєте, коли поряд роблять дичину підлітки? І чи стояли б ви спокійно коли по вашому авто кидає камінь малолітній неадекват?!

Зараз в соцмережах популярне відео, де війський з одеського ТЦК дає підзатильника якомусь підлітку в помаранчевій футболці. І у багатьох це відео викликає обурення, що от мовляв військовий дає ляща підлітку. Як це так? Це ж всього навсього «дитинка», як так можна?! І одна справа коли цю істерію за «мальчіком» влаштовує проватна, проухилянтська та проросійська публіка, то це ще зрозуміло. Але цій істериці піддались і значна частина проукраїнських громадян. То ж тут треба показати всю картину. Давайте розбиратись. На тому популярному відео, де військовий дає тягла підлітку в помаранчевій футболці показано лише той момент, коли військовий почав проводити освітні заходи. Але не показано що було ДО того. А ДО того цей підліток кидає каміння в авто з українськими військовими, які їдуть містом. І про це нас інформує один з блогерів на імʼя «ЛілТрамп» - який є схоже координатором цього підлітка. Зазначений блогер на імʼя «ЛілТрамп» знаходиться за кордоном і сприяє, звісно ж за гроші, незаконному перетину кордону проросійським громадянам та просто ухилянтам. А також, судячи з відео координує напади на українських військових. Подивіться уважно на відео, на ньому цей «ЛілТрамп» сам відкрито визнає що той «бєдний мальчік» кидає каміння в автобус з ТЦК, що з того все і почалось! І це важливо для розуміння ситуації. Далі більше, цьому мальчіку в помаранчевій футболці хтось за кадром передає гроші, і той «мальчік» довольний і радісний дякує «ЛілТрампу». І взагалі подивіться на слова Мальчіка: «спасібо ЛілТрамп за вознаграждєніє - старался чісто для тєбя». І давайте казати чесно оце: «старался чісто для тєбя» це - шукав конфлікту з тцк щоб записати відео для іпсохі росіян. Думаю і сценарій і винагорода були обговорені до події. Старался виконати завдання поставлене цим «ЛилТрампом». Мальчік в футболці, як видно з цього відео, не є жертвою сваволі поганого військового, а є добровільним помічником у проведення проросійських інформаційно - психологічних операцій з метою розгойдування антимобілізаційних і антидержавних настроїв. З батьками цього Мальчіка відповідну бесіду повинні провести відповідні українські безпекові органи, бо сьогодні він за гроші знімає дискредитуючи українських військових відео, а завтра буде палити автівки українських військових. Буде старатись для «ЛілТрампа» чи когось іншого. І передаю привіт одеським ветеранам, які заставили того військового з тцк вибачатись перед цим мальчіком у футболці і перед його батьками. Передайте їм це відео. Хай подивляться І наостанок, не треба мені розповідати що військовому з тцк чи будь якому іншому треба було викликати поліцію для затримання підлітка який кидає каміння у авто. Коли так будете мені писати, подумайте чи часто ви поліцію викликаєте, коли поряд роблять дичину підлітки? І чи стояли б ви спокійно коли по вашому авто кидає камінь малолітній неадекват?!

Vitalii «Donetsk» Ovcharenko 🇺🇦

157,285 次观看 • 1 个月前

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Петро Порошенко

747,366 次观看 • 1 年前

Мерц: Наразі я маю кілька пропозицій щодо того, як ми можемо крок за кроком наблизити Україну до Європейського Союзу Тому що ми повинні дати людям в Україні, а це все ще 35 мільйонів українців перспективу, що вони є її частиною Україна відчуває себе європейською країною. Вона і є європейською країною. І тому ми повинні залишатися відкритими для нових членів. Європейський Союз не повинен стати ексклюзивним клубом Україна повинна мати європейську перспективу. Ми не повинні втратити Україну на користь росії навіть на рівні почуттів. Натомість ми повинні сказати людям в Україні: "У вас є майбутнє в Європі". Процеси вступу до Європейського Союзу – це процеси, які завжди тривають дуже довго У Зеленського колись була ідея вступити до ЄС 1 січня 2027 року. Це не спрацює. Навіть 1 січня 2028 року не є реалістичним І я також сказав Зеленському: "Будь обережним, не плекай занадто великих надій, які потім знову супроводжуватимуться розчаруванням" Колись Україна підпише угоду про припинення вогню. Колись, сподіваюся, буде мирний договір із росією. Тоді, можливо, частина території України більше не буде українською Якщо він захоче донести це до власного населення і отримати підтримку більшості, а він повинен провести референдум з цього приводу, тоді він повинен одночасно сказати населенню: "Але я відкрив для вас шлях до Європи" І ми маємо дати на це правдиву відповідь. Ми не маємо казати: "Колись ви зможете прийти", натомість ми маємо сказати Україні: Так, є конкретний план дій, поетапні зміни того, як ви можете наблизитися до Європейського Союзу, і це перші кроки, які є правдивими, незворотними і які зрештою приведуть до повноправного членства в ЄС Це займе тривалий час, але ми повинні почати. Будь-який шлях, яким хочеш пройти, починається з першого кроку

Мерц: Наразі я маю кілька пропозицій щодо того, як ми можемо крок за кроком наблизити Україну до Європейського Союзу Тому що ми повинні дати людям в Україні, а це все ще 35 мільйонів українців перспективу, що вони є її частиною Україна відчуває себе європейською країною. Вона і є європейською країною. І тому ми повинні залишатися відкритими для нових членів. Європейський Союз не повинен стати ексклюзивним клубом Україна повинна мати європейську перспективу. Ми не повинні втратити Україну на користь росії навіть на рівні почуттів. Натомість ми повинні сказати людям в Україні: "У вас є майбутнє в Європі". Процеси вступу до Європейського Союзу – це процеси, які завжди тривають дуже довго У Зеленського колись була ідея вступити до ЄС 1 січня 2027 року. Це не спрацює. Навіть 1 січня 2028 року не є реалістичним І я також сказав Зеленському: "Будь обережним, не плекай занадто великих надій, які потім знову супроводжуватимуться розчаруванням" Колись Україна підпише угоду про припинення вогню. Колись, сподіваюся, буде мирний договір із росією. Тоді, можливо, частина території України більше не буде українською Якщо він захоче донести це до власного населення і отримати підтримку більшості, а він повинен провести референдум з цього приводу, тоді він повинен одночасно сказати населенню: "Але я відкрив для вас шлях до Європи" І ми маємо дати на це правдиву відповідь. Ми не маємо казати: "Колись ви зможете прийти", натомість ми маємо сказати Україні: Так, є конкретний план дій, поетапні зміни того, як ви можете наблизитися до Європейського Союзу, і це перші кроки, які є правдивими, незворотними і які зрештою приведуть до повноправного членства в ЄС Це займе тривалий час, але ми повинні почати. Будь-який шлях, яким хочеш пройти, починається з першого кроку

Останній Капіталіст

17,688 次观看 • 4 个月前

Найпростіший спосіб закрити понад 100-мільярдний борг населення за комуналку – сказати, що його більше немає. Квінтесенція державного управління В інтерв'ю мер Харкова Ігор Терехов заявив: "Треба списати з населення країни борги за комуналку. Давайте 1 раз це зробимо, ніхто нікому не буде винен і будемо всі сплачувати" За даними Держстату, у першому кварталі 2026 року населення України заборгувало за комуналку 101,2 мільярда гривень Частина харківського міського бюджету при цьому роками йшла на безкоштовний проїзд, а платежі постачальникам газу й електрики відкладали на потім ще до повномасштабної війни Тільки за першу половину 2026 року на Харківщині відкрили понад 22 тисячі нових виконавчих проваджень за борги за комуналку. Це 20% усіх таких проваджень по всій країні за той самий період, більше, ніж у будь-якій іншій області Спишіть цей борг один раз, і легше нікому не стане. Газ уже спалили в котельні, воду вже підняли й довели до крана, і постачальник заплатив за видобуток, закупівлю чи очистку ще до того, як хтось у Харкові взагалі відкрив цей кран Списання не повертає ці гроші постачальнику. А постачальник, який оплати не отримав, зі своїми рахунками нікуди не дівається: накопичує вже власний борг перед тим, хто продав газ чи електрику йому У ринковій економіці борг, який людина не може виплатити, реструктурують, і хтось за це реально платить: втрачає актив, посаду чи доступ до майбутнього кредиту, і тільки після цього умови справді змінюються. Оголосити борг закритим, не змінивши нічого в тому, як держава рахує гроші – це просто чергова субсидія, яку не хочуть так називати Навіщо платити зараз, якщо можна почекати на списання? Щоразу, коли держава чи місто скасовують борг населення одним рішенням, вони підтверджують, що чекати вигідніше, ніж платити вчасно Частина цього боргу накопичувалась ще з 2012 року, бо і держава, і частина людей звикли, що можна не платити й розібратися пізніше. Списання міняє цифру на рахунку за секунду, звичку воно не змінює ніяк, і невдовзі накопичиться такий самий борг, тільки з іншою датою Гетманцев обіцяє виборцям пенсію нізвідки. Терехов обіцяє їм борг у нікуди Так, Харків прифронтове місто. Так, потрібно думати над тим, як балансувати необхідність ринкової ефективності та соціальної важливості. Це ж впливає і на оборону східних рубежів держави Проте, де баланс між цим та прямим і тугим популізмом? Нехай харків'яни напишуть, яка у них тепер якість громадського транспорту. До речі, ось ця ідея фікс дуже подобалась одній високопосадовій пані, на ім'я Ю Ми входимо в економічно складний період. Все частіше лунають заклики повернути тарифну політику в ринок. Просто від кожної людини, яка є в галузі і вже навіть МВФ піднімає це питання Це означає лише те, що ми біля критичної. І ми самі її створили. А далі, або ми почнемо зараз формувати нормальну політику адресної допомоги, або... Жити у скляному будиночку "РЕСУРС БЕЗКОШТОВНИЙ" дуже красиво і класно. До одного моменту, коли камінець боргів і дисбалансів руйнує ваш рожевий світ

Найпростіший спосіб закрити понад 100-мільярдний борг населення за комуналку – сказати, що його більше немає. Квінтесенція державного управління В інтерв'ю мер Харкова Ігор Терехов заявив: "Треба списати з населення країни борги за комуналку. Давайте 1 раз це зробимо, ніхто нікому не буде винен і будемо всі сплачувати" За даними Держстату, у першому кварталі 2026 року населення України заборгувало за комуналку 101,2 мільярда гривень Частина харківського міського бюджету при цьому роками йшла на безкоштовний проїзд, а платежі постачальникам газу й електрики відкладали на потім ще до повномасштабної війни Тільки за першу половину 2026 року на Харківщині відкрили понад 22 тисячі нових виконавчих проваджень за борги за комуналку. Це 20% усіх таких проваджень по всій країні за той самий період, більше, ніж у будь-якій іншій області Спишіть цей борг один раз, і легше нікому не стане. Газ уже спалили в котельні, воду вже підняли й довели до крана, і постачальник заплатив за видобуток, закупівлю чи очистку ще до того, як хтось у Харкові взагалі відкрив цей кран Списання не повертає ці гроші постачальнику. А постачальник, який оплати не отримав, зі своїми рахунками нікуди не дівається: накопичує вже власний борг перед тим, хто продав газ чи електрику йому У ринковій економіці борг, який людина не може виплатити, реструктурують, і хтось за це реально платить: втрачає актив, посаду чи доступ до майбутнього кредиту, і тільки після цього умови справді змінюються. Оголосити борг закритим, не змінивши нічого в тому, як держава рахує гроші – це просто чергова субсидія, яку не хочуть так називати Навіщо платити зараз, якщо можна почекати на списання? Щоразу, коли держава чи місто скасовують борг населення одним рішенням, вони підтверджують, що чекати вигідніше, ніж платити вчасно Частина цього боргу накопичувалась ще з 2012 року, бо і держава, і частина людей звикли, що можна не платити й розібратися пізніше. Списання міняє цифру на рахунку за секунду, звичку воно не змінює ніяк, і невдовзі накопичиться такий самий борг, тільки з іншою датою Гетманцев обіцяє виборцям пенсію нізвідки. Терехов обіцяє їм борг у нікуди Так, Харків прифронтове місто. Так, потрібно думати над тим, як балансувати необхідність ринкової ефективності та соціальної важливості. Це ж впливає і на оборону східних рубежів держави Проте, де баланс між цим та прямим і тугим популізмом? Нехай харків'яни напишуть, яка у них тепер якість громадського транспорту. До речі, ось ця ідея фікс дуже подобалась одній високопосадовій пані, на ім'я Ю Ми входимо в економічно складний період. Все частіше лунають заклики повернути тарифну політику в ринок. Просто від кожної людини, яка є в галузі і вже навіть МВФ піднімає це питання Це означає лише те, що ми біля критичної. І ми самі її створили. А далі, або ми почнемо зараз формувати нормальну політику адресної допомоги, або... Жити у скляному будиночку "РЕСУРС БЕЗКОШТОВНИЙ" дуже красиво і класно. До одного моменту, коли камінець боргів і дисбалансів руйнує ваш рожевий світ

Останній Капіталіст

12,612 次观看 • 23 天前

Польським інтернетом з неймовірною швидкістю полилася хвиля ненависті до України, українців, Зеленського Причиною цього стало присвоєння окремому центру спеціальних операцій "Північ" імені Героїв УПА. І очікувано в Польщі згоріли. Звісно, що це очікували. Але це вийшло за межі польських нациків чи електорату ПіС та Конфедерації. Таке невимовна ненависть до українського визвольного руху просякнула все суспільство. Показовою є ситуація з Лехом Валенсою, легендарною особистістю не тільки для Польщі, а й всіх країн пост совка. Валенса зняв значок в кольорах українського прапору через рішення Зеленського уславити УПА. Ця істерія виникла не на пустому місці. Ще з 2010-х в Польщі активно почали мусолити тему "Волинської різні". Правляча партія ПіС пробувала дати полякам новий об'єднавчий символ з минулого. Якщо за часів ПНР це був Катинський розстріл (трагедія яку замовчували комуністи), то зараз це "Волинська різня". Цей наратив дуже лягав на історифіковане польське суспільство. У Польщі ще з ХІХ століття розвивалася думка, що Польща – мученик Європи. Поляки жертви історії. Тобто в уявленні багатьох поляків, вони ніколи не були тими хто пригнічує інших. Волинський міф показував, що є злі українці і добрі поляки, яких вбивали лише за те, що вони поляки. Більш простої спрощеної думки важко собі уявити. І вона чудово лягає в цей "благодатний грунт". От вам і геноцид. Антиукраїнська істерія в Польщі набирає обертів зокрема через розкручування патерну "Волинської різні". "Рольнікі", що викидають зерно з поїздів, забуваючи якою ціною воно було зібране. Побутова ксенофобія до українців. І додайте до цього бажання "панського гонору". Україна недостатньо вдячна Польщі. Україна не бажає вирішувати проблеми. При цьому "волинська істерія" тільки набиратиме обертів. Показовою є ситуація, що після вторгнення Україна є найбільш ворожою до Польщі країною після росії. Ми перегнали традиційного "срібного призера" – Німеччину. Це тільки початок. В Польщі занадто багато сил, які заробляють бали на "Волині". Для польського суспільства занадто перестати дивитися у міфологізоване минуле. Поляки забувають, що історія це не про одних хороших та інших поганих. Вона різнобарвна як і людське життя. Легко винести за дужки совіцьких партизан, керівництво нацистів, польську політику часів 20-30-х (яка мала яскравий асиміляційний, колонізаторський характер) та загалом ставлення українців до зародження Армії Крайової на Волині. Україна та українці, на відміну від поляків, не качають на державному рівні, що полякам можна святкувати чи вшановувати. Хоча полякам слід бути послідовними. Польща вшановує на державному рівні таких людей як Станіслав Басай, Юзефа Бісса, Ромуальда Райса, Зигмунта Сендзеляржа (останній був посмертно нагороджений орденом "Відродження Польщі"). Про етнічні чистки АК та польським підпіллям проти литовців, білорусів, українців. Про те, що в Польщі на державному рівні вшановують ксенофоба, антисеміта та ідеолога польського фашизму Романа Дмовського. І так далі. Якщо Польща так хоче вказувати, кого нам можна шанувати, а кого ні – чому б не почати з себе? А відмазка, що вони боролися і творили незалежну Польщу? То чому українці так само не можуть робити? Лицемірство і бажання поживитися на нашій біді. Не більше не менше. Ми робимо своє діло. Ми боремося. І наші підрозділи мають право носити ім'я героїв. Наших героїв.

Польським інтернетом з неймовірною швидкістю полилася хвиля ненависті до України, українців, Зеленського Причиною цього стало присвоєння окремому центру спеціальних операцій "Північ" імені Героїв УПА. І очікувано в Польщі згоріли. Звісно, що це очікували. Але це вийшло за межі польських нациків чи електорату ПіС та Конфедерації. Таке невимовна ненависть до українського визвольного руху просякнула все суспільство. Показовою є ситуація з Лехом Валенсою, легендарною особистістю не тільки для Польщі, а й всіх країн пост совка. Валенса зняв значок в кольорах українського прапору через рішення Зеленського уславити УПА. Ця істерія виникла не на пустому місці. Ще з 2010-х в Польщі активно почали мусолити тему "Волинської різні". Правляча партія ПіС пробувала дати полякам новий об'єднавчий символ з минулого. Якщо за часів ПНР це був Катинський розстріл (трагедія яку замовчували комуністи), то зараз це "Волинська різня". Цей наратив дуже лягав на історифіковане польське суспільство. У Польщі ще з ХІХ століття розвивалася думка, що Польща – мученик Європи. Поляки жертви історії. Тобто в уявленні багатьох поляків, вони ніколи не були тими хто пригнічує інших. Волинський міф показував, що є злі українці і добрі поляки, яких вбивали лише за те, що вони поляки. Більш простої спрощеної думки важко собі уявити. І вона чудово лягає в цей "благодатний грунт". От вам і геноцид. Антиукраїнська істерія в Польщі набирає обертів зокрема через розкручування патерну "Волинської різні". "Рольнікі", що викидають зерно з поїздів, забуваючи якою ціною воно було зібране. Побутова ксенофобія до українців. І додайте до цього бажання "панського гонору". Україна недостатньо вдячна Польщі. Україна не бажає вирішувати проблеми. При цьому "волинська істерія" тільки набиратиме обертів. Показовою є ситуація, що після вторгнення Україна є найбільш ворожою до Польщі країною після росії. Ми перегнали традиційного "срібного призера" – Німеччину. Це тільки початок. В Польщі занадто багато сил, які заробляють бали на "Волині". Для польського суспільства занадто перестати дивитися у міфологізоване минуле. Поляки забувають, що історія це не про одних хороших та інших поганих. Вона різнобарвна як і людське життя. Легко винести за дужки совіцьких партизан, керівництво нацистів, польську політику часів 20-30-х (яка мала яскравий асиміляційний, колонізаторський характер) та загалом ставлення українців до зародження Армії Крайової на Волині. Україна та українці, на відміну від поляків, не качають на державному рівні, що полякам можна святкувати чи вшановувати. Хоча полякам слід бути послідовними. Польща вшановує на державному рівні таких людей як Станіслав Басай, Юзефа Бісса, Ромуальда Райса, Зигмунта Сендзеляржа (останній був посмертно нагороджений орденом "Відродження Польщі"). Про етнічні чистки АК та польським підпіллям проти литовців, білорусів, українців. Про те, що в Польщі на державному рівні вшановують ксенофоба, антисеміта та ідеолога польського фашизму Романа Дмовського. І так далі. Якщо Польща так хоче вказувати, кого нам можна шанувати, а кого ні – чому б не почати з себе? А відмазка, що вони боролися і творили незалежну Польщу? То чому українці так само не можуть робити? Лицемірство і бажання поживитися на нашій біді. Не більше не менше. Ми робимо своє діло. Ми боремося. І наші підрозділи мають право носити ім'я героїв. Наших героїв.

Останній Капіталіст

65,287 次观看 • 3 个月前

Арешти громадян з іншою точкою зору в недодержаві продовжуються. Воєнна хунта. У Чернівцях затримали водія автобуса, який заявляв, що військові воюють, бо «самі хочуть воювати, бо дурні, за бандитів воюють Зеленського». Водій маршрутки заявив, що «хто хоче — нехай воює, це їхній вибір, вони дурні», що йому «нас@ати», а в нього «є своя справа». Також він сказав, що «герої — це ті, хто поруч зі своїми сім’ями, а не ті, хто захищає бандитів». Після цього конфлікт загострився: жінки кидали в нього пляшками. Згодом чоловіка затримали поліція та СБУ. На арешт чоловіка, який по закону не порушив жодної статті ККУ - вирушив цілий спецназ мусорів, які сидять в тилу на Західній Україні. Відкрито сфабриковане кримінальне провадження за статтею про хуліганство. Ніколи не бачив, щоб по статті хуліганство за «матюки» затримував спецназ штурмуючи приватну власність. Активісти-ухилянти, які приїхали до його будинку, заявили, що чоловіка вже везуть до ТЦК і відправлять служити до однієї зі штурмових бригад. Чому вони самі туди не йдуть служити - не пояснили.

Арешти громадян з іншою точкою зору в недодержаві продовжуються. Воєнна хунта. У Чернівцях затримали водія автобуса, який заявляв, що військові воюють, бо «самі хочуть воювати, бо дурні, за бандитів воюють Зеленського». Водій маршрутки заявив, що «хто хоче — нехай воює, це їхній вибір, вони дурні», що йому «нас@ати», а в нього «є своя справа». Також він сказав, що «герої — це ті, хто поруч зі своїми сім’ями, а не ті, хто захищає бандитів». Після цього конфлікт загострився: жінки кидали в нього пляшками. Згодом чоловіка затримали поліція та СБУ. На арешт чоловіка, який по закону не порушив жодної статті ККУ - вирушив цілий спецназ мусорів, які сидять в тилу на Західній Україні. Відкрито сфабриковане кримінальне провадження за статтею про хуліганство. Ніколи не бачив, щоб по статті хуліганство за «матюки» затримував спецназ штурмуючи приватну власність. Активісти-ухилянти, які приїхали до його будинку, заявили, що чоловіка вже везуть до ТЦК і відправлять служити до однієї зі штурмових бригад. Чому вони самі туди не йдуть служити - не пояснили.

Myroslav Oleshko

20,171 次观看 • 1 个月前

Місто Камʼянське. Українка встала на коліна перед воєнними злочинцями, щоб окупанти ТЦК відпустили її викраденого чоловіка, взятого в полон. Але вони готові це зробити лише за великі гроші - від 5000 доларів. Здається, такі самі картини я бачив у фільмах про нацистів. Але сьогодні це реальність, до якої Україну довели Зеленський та вся партія війни: Федоров, Стерненко, Притула, Портніков, Соколова та інші. Ні вони, ні їхні рідні не мобілізовані. А чоловіків таких простих жінок викрадають. І жінки навіть на коліна встають, бо не хочуть, щоб їхнього рідного коханого відправили на пожиттєве рабство, вихід з якого лише один - 200 в целофановому мішку для сміття. Сьогодні всі українці почули, як члени команди Зеленського кажуть: «Корупцію треба краще очолити та заробляти гроші». А хлопчики, через яких Стерненко закуповує дрони за рік купили собі та своїм дівчатам автівки по 200 000 доларів. Так, війна і дрони - класний бізнес, який припиниться якщо підписати мир. Їм не потрібен мир, вони будуть довго розповідати простому люду казки, як не можна віддати Донбас, як не можна підписати капітуляцію, як їхні рідні мають сидіти в окопах ще роками. Та знущатися із жінок, які стоять на колінах перед ними.

Місто Камʼянське. Українка встала на коліна перед воєнними злочинцями, щоб окупанти ТЦК відпустили її викраденого чоловіка, взятого в полон. Але вони готові це зробити лише за великі гроші - від 5000 доларів. Здається, такі самі картини я бачив у фільмах про нацистів. Але сьогодні це реальність, до якої Україну довели Зеленський та вся партія війни: Федоров, Стерненко, Притула, Портніков, Соколова та інші. Ні вони, ні їхні рідні не мобілізовані. А чоловіків таких простих жінок викрадають. І жінки навіть на коліна встають, бо не хочуть, щоб їхнього рідного коханого відправили на пожиттєве рабство, вихід з якого лише один - 200 в целофановому мішку для сміття. Сьогодні всі українці почули, як члени команди Зеленського кажуть: «Корупцію треба краще очолити та заробляти гроші». А хлопчики, через яких Стерненко закуповує дрони за рік купили собі та своїм дівчатам автівки по 200 000 доларів. Так, війна і дрони - класний бізнес, який припиниться якщо підписати мир. Їм не потрібен мир, вони будуть довго розповідати простому люду казки, як не можна віддати Донбас, як не можна підписати капітуляцію, як їхні рідні мають сидіти в окопах ще роками. Та знущатися із жінок, які стоять на колінах перед ними.

Myroslav Oleshko

10,552 次观看 • 1 个月前

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 次观看 • 1 年前

⛲Lo scorso 9 novembre è stata inaugurata la passerella all’interno di Fontana di Trevi che permette di visitare il monumento anche durante gli importanti lavori di restauro. Ecco alcune impressioni dei visitatori e delle visitatrici!

⛲Lo scorso 9 novembre è stata inaugurata la passerella all’interno di Fontana di Trevi che permette di visitare il monumento anche durante gli importanti lavori di restauro. Ecco alcune impressioni dei visitatori e delle visitatrici!

Roma

36,332 次观看 • 1 年前

🚇 La Linea C della metropolitana, commissionata da Roma Metropolitane al Contraente Generale Metro C Scpa e già attiva da Monte Compatri/Pantano a San Giovanni, arriverà presto al Colosseo. 🚧 Intanto procedono i lavori nel cantiere di piazza Venezia avviati a giugno 2023 e nel 2026 partiranno anche i cantieri per le stazioni della tratta T2 a piazza Chiesa Nuova, Castel S.Angelo, via Barletta e Viale Mazzini. 🔩 Lungo tutta la linea i binari corrono su lastre di calcestruzzo fissate a loro volta su piastre metalliche, con un allineamento preciso al millimetro. Ecco come viene realizzato un lavoro di alto livello tecnologico. 🎯 Roma Capitale punta sul trasporto su ferro per risolvere il problema del traffico allineandosi alle altre grandi città europee: attraverso la propria società Roma Metropolitane sta lavorando al completamento della Linea C fino a Farnesina. Metro C Webuild #VianiniLavori

🚇 La Linea C della metropolitana, commissionata da Roma Metropolitane al Contraente Generale Metro C Scpa e già attiva da Monte Compatri/Pantano a San Giovanni, arriverà presto al Colosseo. 🚧 Intanto procedono i lavori nel cantiere di piazza Venezia avviati a giugno 2023 e nel 2026 partiranno anche i cantieri per le stazioni della tratta T2 a piazza Chiesa Nuova, Castel S.Angelo, via Barletta e Viale Mazzini. 🔩 Lungo tutta la linea i binari corrono su lastre di calcestruzzo fissate a loro volta su piastre metalliche, con un allineamento preciso al millimetro. Ecco come viene realizzato un lavoro di alto livello tecnologico. 🎯 Roma Capitale punta sul trasporto su ferro per risolvere il problema del traffico allineandosi alle altre grandi città europee: attraverso la propria società Roma Metropolitane sta lavorando al completamento della Linea C fino a Farnesina. Metro C Webuild #VianiniLavori

Roma

12,685 次观看 • 11 个月前