Video yükleniyor...

Video Yüklenemedi

Ana Sayfaya Dön

Трохи розбавлю вам закидану геніталіями стрічку. Ще два місяці тому зробив макети та замовив виготовлення рекламних плівок на вікна для магазину, який торгує насінням овочів, Одеська область. Плівки виготовили швидко, але за цей час не зміг знайти поклейщиків, які б виїхали і зробили роботу - всі бояться їхати через...

Grigoriy_Shvets's profile picture

ГрИць

1,238 subscribers

14,136 görüntüleme • 1 yıl önce •via X (Twitter)

LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

7 Yorum

Vladymyr profil fotoğrafı
Vladymyr1 yıl önce

Скільки коштує закатати автівку в бронеплівку?)

ГрИць profil fotoğrafı
ГрИць1 yıl önce

2к євро без вартості матеріалу

PavloV profil fotoğrafı
PavloV1 yıl önce

Зато у людей більше шансів зберегти скло цілим в разі близького прильоту.

ГрИць profil fotoğrafı
ГрИць1 yıl önce

Теж варіант

CompareMarketplaces.com profil fotoğrafı
CompareMarketplaces.com1 yıl önce

With Sub n' save, the #lowest #price meat jerky 🥓 in Amazon US is $0.92/Oz as per comparemarketplaces . com What is the price of🥓beef jerky 🥓 in your local market #jerky #ad

Кучерява фермерка profil fotoğrafı
Кучерява фермерка1 yıl önce

А певців клеїли?

ГрИць profil fotoğrafı
ГрИць1 yıl önce

Нє, там не було(

Benzer Videolar

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення
4:18

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Останній Капіталіст

24,543 görüntüleme • 27 gün önce

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.
0:40

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Alex

46,360 görüntüleme • 1 yıl önce

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!
1:09

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Симороз Олег Олександрович

384,528 görüntüleme • 3 yıl önce

У новий 2026 рік ми заходимо із графіками відключень три через шість. Із моніторинговими групами і картою повітряних тривог у швидкому доступі. Із тривожними новинами про рух на фронті і плутаними повідомленнями про домовленості про мир. Наша команда за рік перетягала на фронт геть усе — від дронів, «Цукорків» до важкої техніки і генераторів. Понад сто п’ятдесят поїздок і передач, ще більше зустрічей з нашими воїнами. Ми бачилися з кимось із вас на судах і під час звільнення політичних в’язнів Банкової. Всі разом слідкували за новинами під час унікальної для всього світу операції «Павутина», та із задоволенням рахували знищені русняві літаки, які випускали ракети по мирних містах. Раділи за своїх, коли наші неймовірні пілоти-дронарі маленькою FPVшкою відправили на той світ гелікоптер ворога разом з бурятською командою. Всі разом оплакували нашого загиблого друга і великого українця Андрія Парубія. Всі разом — з обуренням спостерігали як в судовій системі вскривається «спрут Портнова», який отримав квиток на концерт Кобзона десь на Іспанщині. Ми всі — були приємно здивовані, пишалися неймовірно тисячами молодих людей, які вийшли під театр Франка із картонками. Які своєю енергією, вірою, силою правди не допустили остаточної узурпації влади. Найбільш гостросюжетним серіалом року, безперечно, для нас були плівки НАБУ. Викриття корупції в найвищих кабінетах країни. Розчарування, обурення, втрата довіри… Це був важкий рік. Рік, коли ми всі мали маленький шанс, коротке вікно можливостей завдяки дипломатії домогтися швидкого миру для України. Але цей шанс змарновано, і нині вся країна, затамувавши подих, слідкує за перебігом перемовин. Ми всі рахуємо дні. Дні, коли закінчиться відлік втрат — людей, територій. Коли ми не будемо змушені обирати — гідність чи капітуляція. Але я дивлюся в майбутнє із оптимізмом. Бо стільки, скільки ми всі пройшли, пережили і вижили, мабуть, не пережила жодна нація світу. А саме тому будьте впевнені: ми вистоїмо. З Новим Роком! Слава Україні!
5:48

У новий 2026 рік ми заходимо із графіками відключень три через шість. Із моніторинговими групами і картою повітряних тривог у швидкому доступі. Із тривожними новинами про рух на фронті і плутаними повідомленнями про домовленості про мир. Наша команда за рік перетягала на фронт геть усе — від дронів, «Цукорків» до важкої техніки і генераторів. Понад сто п’ятдесят поїздок і передач, ще більше зустрічей з нашими воїнами. Ми бачилися з кимось із вас на судах і під час звільнення політичних в’язнів Банкової. Всі разом слідкували за новинами під час унікальної для всього світу операції «Павутина», та із задоволенням рахували знищені русняві літаки, які випускали ракети по мирних містах. Раділи за своїх, коли наші неймовірні пілоти-дронарі маленькою FPVшкою відправили на той світ гелікоптер ворога разом з бурятською командою. Всі разом оплакували нашого загиблого друга і великого українця Андрія Парубія. Всі разом — з обуренням спостерігали як в судовій системі вскривається «спрут Портнова», який отримав квиток на концерт Кобзона десь на Іспанщині. Ми всі — були приємно здивовані, пишалися неймовірно тисячами молодих людей, які вийшли під театр Франка із картонками. Які своєю енергією, вірою, силою правди не допустили остаточної узурпації влади. Найбільш гостросюжетним серіалом року, безперечно, для нас були плівки НАБУ. Викриття корупції в найвищих кабінетах країни. Розчарування, обурення, втрата довіри… Це був важкий рік. Рік, коли ми всі мали маленький шанс, коротке вікно можливостей завдяки дипломатії домогтися швидкого миру для України. Але цей шанс змарновано, і нині вся країна, затамувавши подих, слідкує за перебігом перемовин. Ми всі рахуємо дні. Дні, коли закінчиться відлік втрат — людей, територій. Коли ми не будемо змушені обирати — гідність чи капітуляція. Але я дивлюся в майбутнє із оптимізмом. Бо стільки, скільки ми всі пройшли, пережили і вижили, мабуть, не пережила жодна нація світу. А саме тому будьте впевнені: ми вистоїмо. З Новим Роком! Слава Україні!

Петро Порошенко

13,692 görüntüleme • 7 ay önce

Трамп про Україну: Я вважаю, що те, що сталося, насправді вражає Війна, яка мала закінчитися дуже швидко. Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але коли все почалося, у путіна були сотні танків, що їхали по шосе Там є шосе, бетонне, дуже хороше шосе, міцне, як скеля, прямо до Києва. І десь на півдорозі, він би дістався туди за три години, рухаючись зі швидкістю 51 миля на годину, що є приблизно максимальною швидкістю для танка І в них була, знаєте, пам'ятаєте ту велику колону танків, так? І в них був якийсь генерал, якого мабуть вже немає з нами Генерал вирішив замість того, щоб одразу вирушити на Київ і закінчити війну в перший же день, не думаю, що хтось взагалі знає цю історію, поїхати через поля, через бруд і багнюку А за кілька днів до того пройшла рекордна злива, і ті танки застрягли в тому багні. І я дав їм Джавеліни, і вони знищили танки. Я дав їх ще до того, як це сталося Але знаєте, є такий вислів, бо кажуть: "О, ти такий добрий до росії". Я не добрий до росії. Я був дуже суворим до росії. Я був дуже суворим до Китаю, суворішим за будь-кого. Ось чому вони мене поважають У мене добрі стосунки з цими людьми, але я дав їм "Джавеліни". "Джавелін" – це протитанкова зброя, і ті танки були знищені. І всі казали: "Що сталося?", бо знаєте, у них є супутники, так, супутникові знімки А танки стояли в ряд і не рухалися кілька днів. А потім вони прийшли, вони вдарили по них... Вони були, вони були фактично заблоковані в сипучих пісках Знаєте, це був бруд, як сипучі піски. Вони не могли рухатися. Якби генерал просто... Це говорить вам про те, чому війна – це завжди ризик Якби цей генерал просто поїхав прямо по бетонній трасі, вони були б у Києві за чотири години, і Україна нічого не змогла б з цим вдіяти Та війна закінчилася б за один день. Це було чотири з половиною роки тому. Тож це була жахлива помилка І ось генерал, який вирішує замість того, щоб їхати прямо по шосе в місто, вони б нічого не могли вдіяти, вони були абсолютно не готові. І не тільки це: коли вони знищили всі ці танки, це додало їм впевненості Знаєте, впевненість – це дуже важливо
2:31

Трамп про Україну: Я вважаю, що те, що сталося, насправді вражає Війна, яка мала закінчитися дуже швидко. Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але коли все почалося, у путіна були сотні танків, що їхали по шосе Там є шосе, бетонне, дуже хороше шосе, міцне, як скеля, прямо до Києва. І десь на півдорозі, він би дістався туди за три години, рухаючись зі швидкістю 51 миля на годину, що є приблизно максимальною швидкістю для танка І в них була, знаєте, пам'ятаєте ту велику колону танків, так? І в них був якийсь генерал, якого мабуть вже немає з нами Генерал вирішив замість того, щоб одразу вирушити на Київ і закінчити війну в перший же день, не думаю, що хтось взагалі знає цю історію, поїхати через поля, через бруд і багнюку А за кілька днів до того пройшла рекордна злива, і ті танки застрягли в тому багні. І я дав їм Джавеліни, і вони знищили танки. Я дав їх ще до того, як це сталося Але знаєте, є такий вислів, бо кажуть: "О, ти такий добрий до росії". Я не добрий до росії. Я був дуже суворим до росії. Я був дуже суворим до Китаю, суворішим за будь-кого. Ось чому вони мене поважають У мене добрі стосунки з цими людьми, але я дав їм "Джавеліни". "Джавелін" – це протитанкова зброя, і ті танки були знищені. І всі казали: "Що сталося?", бо знаєте, у них є супутники, так, супутникові знімки А танки стояли в ряд і не рухалися кілька днів. А потім вони прийшли, вони вдарили по них... Вони були, вони були фактично заблоковані в сипучих пісках Знаєте, це був бруд, як сипучі піски. Вони не могли рухатися. Якби генерал просто... Це говорить вам про те, чому війна – це завжди ризик Якби цей генерал просто поїхав прямо по бетонній трасі, вони були б у Києві за чотири години, і Україна нічого не змогла б з цим вдіяти Та війна закінчилася б за один день. Це було чотири з половиною роки тому. Тож це була жахлива помилка І ось генерал, який вирішує замість того, щоб їхати прямо по шосе в місто, вони б нічого не могли вдіяти, вони були абсолютно не готові. І не тільки це: коли вони знищили всі ці танки, це додало їм впевненості Знаєте, впевненість – це дуже важливо

Останній Капіталіст

23,467 görüntüleme • 1 ay önce

Прошу максимального розголосу, на превеликий жаль, на сьогоднішній день з цією ситуацією інакше просто неможливо. За цю публікацію і мою позицію мене хочуть вбити. Не потрібно це ігнорувати, це стосується абсолютно кожного, переконувати Вас, я не буду але розумна людина це і так розуміє. Ну що ж, через постійні порушення прав курсантів в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного що у Львові, мені та іншим курсантам довелося звернутися зі спільною заявою до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по захисту прав військовослужбовців, тому що всі звернення та спроби вирішити проблемні питання в стінах академії були марними, ба більше, за спроби говорити про проблеми ми зустрічалися з тиском від свого керівництва, інколи нас навіть просто ігнорували. Частіше всього ці проблемні питання підіймав я, тому ідея звернутися до ТСК ВРУ була моя, і про це дізналося керівництво, через що я отримав упереджене ставлення, жодного іншого прізвища хто поставив підпис у зверненні до ТСК ВРУ вони не знають до сьогоднішнього дня, крім мене звісно. В перший же тиждень після звернення, на мене заводять два службових розслідування (перевірки), одне тягне за собою кримінальне провадження, інші ж догану та сувору догану, ще через два тижні, ще одне кримінальне провадження - всі ці провадження "шиті білими нитками" через що я і не отримав досі жодної підозри. Але 27 квітня мене було відраховано з академії за "недисциплінованість", недисциплінованим я став за півтори місяці. По академії проводилися безліч перевірок, одна з самих важливих - це розслідування головної інспекції Міністерства оборони України, яка закінчилася 9 липня 2024 року, основним для мене є те, що під час мого відрахування було допущено безліч порушень, в тому числі факт кримінального злочину, грубо кажучи підробка документів. Я подав позов до суду але академія цілеспрямовано затягує цей процес бо знає що програє, чому тягнуть? - бо очільнику академії Павлу Ткачуку лишилося служити згідно його контракту менше року, в його планах піти з посади без скандалу але так не вийде! На відео Ви бачите заступника головного інспектора, який підтверджує виявлені порушення та зловживання в академії посадовими особами, самим цікавим є те, що після цього розслідування міністр оборони звільняє саме головного інспектора а не начальника академії. На сьогоднішній день з керівництва академії ніхто не притягнутий до відповідальності, при тому, що результати та рекомендації по притягненню до відповідальності були надіслані міністру оборони, головнокомандувачу ЗСУ та іншим структурним підрозділам. Хто сприяє уникненню відповідальності генералітету? - висновки робіть самі! Більше того, в академії виявлено розкрадання гуманітарної допомоги, розкрадання бюджетних коштів на понад 44млн гривень, побиття та цькування курсантів, приниження жінок за ознакою статі, неналежне харчування, дизентерія в їдальні, неналежне надання медичної допомоги. Прошу розголосу, станьте променем світла у ці темні часи.
1:23

Прошу максимального розголосу, на превеликий жаль, на сьогоднішній день з цією ситуацією інакше просто неможливо. За цю публікацію і мою позицію мене хочуть вбити. Не потрібно це ігнорувати, це стосується абсолютно кожного, переконувати Вас, я не буду але розумна людина це і так розуміє. Ну що ж, через постійні порушення прав курсантів в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного що у Львові, мені та іншим курсантам довелося звернутися зі спільною заявою до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по захисту прав військовослужбовців, тому що всі звернення та спроби вирішити проблемні питання в стінах академії були марними, ба більше, за спроби говорити про проблеми ми зустрічалися з тиском від свого керівництва, інколи нас навіть просто ігнорували. Частіше всього ці проблемні питання підіймав я, тому ідея звернутися до ТСК ВРУ була моя, і про це дізналося керівництво, через що я отримав упереджене ставлення, жодного іншого прізвища хто поставив підпис у зверненні до ТСК ВРУ вони не знають до сьогоднішнього дня, крім мене звісно. В перший же тиждень після звернення, на мене заводять два службових розслідування (перевірки), одне тягне за собою кримінальне провадження, інші ж догану та сувору догану, ще через два тижні, ще одне кримінальне провадження - всі ці провадження "шиті білими нитками" через що я і не отримав досі жодної підозри. Але 27 квітня мене було відраховано з академії за "недисциплінованість", недисциплінованим я став за півтори місяці. По академії проводилися безліч перевірок, одна з самих важливих - це розслідування головної інспекції Міністерства оборони України, яка закінчилася 9 липня 2024 року, основним для мене є те, що під час мого відрахування було допущено безліч порушень, в тому числі факт кримінального злочину, грубо кажучи підробка документів. Я подав позов до суду але академія цілеспрямовано затягує цей процес бо знає що програє, чому тягнуть? - бо очільнику академії Павлу Ткачуку лишилося служити згідно його контракту менше року, в його планах піти з посади без скандалу але так не вийде! На відео Ви бачите заступника головного інспектора, який підтверджує виявлені порушення та зловживання в академії посадовими особами, самим цікавим є те, що після цього розслідування міністр оборони звільняє саме головного інспектора а не начальника академії. На сьогоднішній день з керівництва академії ніхто не притягнутий до відповідальності, при тому, що результати та рекомендації по притягненню до відповідальності були надіслані міністру оборони, головнокомандувачу ЗСУ та іншим структурним підрозділам. Хто сприяє уникненню відповідальності генералітету? - висновки робіть самі! Більше того, в академії виявлено розкрадання гуманітарної допомоги, розкрадання бюджетних коштів на понад 44млн гривень, побиття та цькування курсантів, приниження жінок за ознакою статі, неналежне харчування, дизентерія в їдальні, неналежне надання медичної допомоги. Прошу розголосу, станьте променем світла у ці темні часи.

Олександр ПОПОВИЧ

168,129 görüntüleme • 1 yıl önce

Лора Лумер: Зараз я перебуваю в Києві, Україна, всередині Лаври, яка є найстарішим монастирем у всій Україні І я хотіла показати вам дещо, окрім неймовірної краси цього багатовікового монастиря 15 червня росіяни випустили два безпілотники "Шахед" по цьому монастирю. І ви можете побачити он там, якщо наблизити: вікна були повністю вибиті, а уламки від "Шахедів" впали на підлогу і ледь не спричинили масштабну пожежу конструкції Але я хочу знову наблизити і показати вам дещо. Бо що я вважаю справжнім лицемірством з боку росіян і путіна – це те, як путін постійно зображує росію як якогось рятівника християнства Йому подобається так себе підносити, і він каже, що росія намагається денацифікувати Україну. І що їм потрібно вторгнутися в Україну, бо, мовляв, треба зробити її частиною своєї християнської імперії Ну, якщо ви так дбаєте про християнство, навіщо ж тоді бомбити дронами найстаріший монастир в Україні? Навіщо це робити? Та ще цікавіше за сам факт того, що вони вдарили дронами по найстарішому монастирю, – це кут, під яким ці дрони залетіли в монастир Можна стверджувати, що путін і російські солдати намагалися поцілити дроном у Ісуса Христа Не думаю, що це збіг, що забиті дошками вікна, куди влучили ці "Шахеди" і де опинилися всі уламки та шрапнель, яка розлетілася по всьому монастирю, були прямо перед, точніше прямо за Дівою Марією та Ісусом Христом І що ж це за такий захисник християнства, який намагається поцілити дроном в Ісуса Христа та Діву Марію? І от вони кажуть, що Діва Марія зрештою захистила Ісуса Христа від вогню, бо саме на Діву Марію пішов увесь дим та уламки від "Шахеда". Але це досить іронічно, і мені вже просто накипіло Як американці, як людині, яка є союзником християн і яка хоче зберегти юдео-християнські цінності, мені вже набридло бачити американських інфлюенсерів, ну таких як Такер Карлсон, Кендіс Оуенс чи Нік Фуентес та інших представників цих альтернативних правих Мені вже просто гидко слухати, як ці люди стверджують, ніби росія – це оплот свободи, оплот надії та ідеальна держава для християнства Ви не зможете подивитися мені в очі і серйозно сказати, що захищаєте християнство, коли б’єте дронами по найстарішому монастирю в Україні і буквально намагаєтеся підірвати Ісуса Христа "Шахедом" Тож просто хотіла вам це показати, бо нас завалюють величезною кількістю російської пропаганди
4:12

Лора Лумер: Зараз я перебуваю в Києві, Україна, всередині Лаври, яка є найстарішим монастирем у всій Україні І я хотіла показати вам дещо, окрім неймовірної краси цього багатовікового монастиря 15 червня росіяни випустили два безпілотники "Шахед" по цьому монастирю. І ви можете побачити он там, якщо наблизити: вікна були повністю вибиті, а уламки від "Шахедів" впали на підлогу і ледь не спричинили масштабну пожежу конструкції Але я хочу знову наблизити і показати вам дещо. Бо що я вважаю справжнім лицемірством з боку росіян і путіна – це те, як путін постійно зображує росію як якогось рятівника християнства Йому подобається так себе підносити, і він каже, що росія намагається денацифікувати Україну. І що їм потрібно вторгнутися в Україну, бо, мовляв, треба зробити її частиною своєї християнської імперії Ну, якщо ви так дбаєте про християнство, навіщо ж тоді бомбити дронами найстаріший монастир в Україні? Навіщо це робити? Та ще цікавіше за сам факт того, що вони вдарили дронами по найстарішому монастирю, – це кут, під яким ці дрони залетіли в монастир Можна стверджувати, що путін і російські солдати намагалися поцілити дроном у Ісуса Христа Не думаю, що це збіг, що забиті дошками вікна, куди влучили ці "Шахеди" і де опинилися всі уламки та шрапнель, яка розлетілася по всьому монастирю, були прямо перед, точніше прямо за Дівою Марією та Ісусом Христом І що ж це за такий захисник християнства, який намагається поцілити дроном в Ісуса Христа та Діву Марію? І от вони кажуть, що Діва Марія зрештою захистила Ісуса Христа від вогню, бо саме на Діву Марію пішов увесь дим та уламки від "Шахеда". Але це досить іронічно, і мені вже просто накипіло Як американці, як людині, яка є союзником християн і яка хоче зберегти юдео-християнські цінності, мені вже набридло бачити американських інфлюенсерів, ну таких як Такер Карлсон, Кендіс Оуенс чи Нік Фуентес та інших представників цих альтернативних правих Мені вже просто гидко слухати, як ці люди стверджують, ніби росія – це оплот свободи, оплот надії та ідеальна держава для християнства Ви не зможете подивитися мені в очі і серйозно сказати, що захищаєте християнство, коли б’єте дронами по найстарішому монастирю в Україні і буквально намагаєтеся підірвати Ісуса Христа "Шахедом" Тож просто хотіла вам це показати, бо нас завалюють величезною кількістю російської пропаганди

Останній Капіталіст

18,168 görüntüleme • 20 gün önce

Волонтери-шахраї, які збирають готівку в Києві, тепер використовують тітушок та продовжують дурити людей. Сьогодні з небайдужими громадянами ми навідалися до однієї з точок збору готівки шахраїської організації «Врятуй рідну країну», яку очолює Микола Осаула. Нічого хорошого я вам розказати не можу, мене як ветерана переповнюють емоції, бо за ці декілька годин, що ми були на місці, були погрози, насміхання з поранених військових та тітушки. Отже, Київ, вихід зі станції метро «Героїв Дніпра». Молодики по формі клянчать «донати на ЗСУ» готівкою у скриньку. По розмові з ними ми дізналися, що вони НЕ СЛУЖИЛИ і відповідно вони не мають жодного морального права вдягати мультикам. Далі ми дізнаємося, що вони працюють тут за ставку заробітної плати, яку виплачує фонд з грошей, які люди донатять на ЗСУ. Ну і враховуючи, що це готівка, то облікоувати її неможливо, саме тому шахраям так подобаються збори готівки. Далі частина грошей на карман, ну і на ЗСУ трохи, бо треба ж подяки у хлопців клянчити , бо бізнес має працювати. Схема тупа як двері. Далі приїхали рішали та тітушки. Один з них такий собі Карєн Мелькумов, він вирішив навіть мені погрожувати. Дуже цікавий персонаж, вів бізнес в окупованому Криму. Вів діяльність, яка буде дуже цікава СБУ, але про це згодом. Далі приїхали працівники Оболонського районного управління поліції міста Києва. Вони робили все, але не намагалися встановити шахраїв. Далі приїхав рішала, наш старий добрий «Дядя Вітя», потім підтягнувся його родич Коля Осаула, який окрім мурчання є ще директором цього фонду. З ним приїхали тітушки, тут не буду багато писати. Так, це тупе бидло, котре насміхалося з мого поранення та служби, розповідали мені, що форму можуть носити всі, а не тільки військові. Далі включається стадний інстинкт. Тітушня розуміє, що їх втричі більше і вони сильніші за дівчат, які були зі мною. Ну і далі максимальне мразотство, мені немає сенсу навіть це коментувати. Чи здивований я? Ні. Образило? А ви ображаєтесь на підколи ворога? Ну то отож.
0:15

Sensitive content

Волонтери-шахраї, які збирають готівку в Києві, тепер використовують тітушок та продовжують дурити людей. Сьогодні з небайдужими громадянами ми навідалися до однієї з точок збору готівки шахраїської організації «Врятуй рідну країну», яку очолює Микола Осаула. Нічого хорошого я вам розказати не можу, мене як ветерана переповнюють емоції, бо за ці декілька годин, що ми були на місці, були погрози, насміхання з поранених військових та тітушки. Отже, Київ, вихід зі станції метро «Героїв Дніпра». Молодики по формі клянчать «донати на ЗСУ» готівкою у скриньку. По розмові з ними ми дізналися, що вони НЕ СЛУЖИЛИ і відповідно вони не мають жодного морального права вдягати мультикам. Далі ми дізнаємося, що вони працюють тут за ставку заробітної плати, яку виплачує фонд з грошей, які люди донатять на ЗСУ. Ну і враховуючи, що це готівка, то облікоувати її неможливо, саме тому шахраям так подобаються збори готівки. Далі частина грошей на карман, ну і на ЗСУ трохи, бо треба ж подяки у хлопців клянчити , бо бізнес має працювати. Схема тупа як двері. Далі приїхали рішали та тітушки. Один з них такий собі Карєн Мелькумов, він вирішив навіть мені погрожувати. Дуже цікавий персонаж, вів бізнес в окупованому Криму. Вів діяльність, яка буде дуже цікава СБУ, але про це згодом. Далі приїхали працівники Оболонського районного управління поліції міста Києва. Вони робили все, але не намагалися встановити шахраїв. Далі приїхав рішала, наш старий добрий «Дядя Вітя», потім підтягнувся його родич Коля Осаула, який окрім мурчання є ще директором цього фонду. З ним приїхали тітушки, тут не буду багато писати. Так, це тупе бидло, котре насміхалося з мого поранення та служби, розповідали мені, що форму можуть носити всі, а не тільки військові. Далі включається стадний інстинкт. Тітушня розуміє, що їх втричі більше і вони сильніші за дівчат, які були зі мною. Ну і далі максимальне мразотство, мені немає сенсу навіть це коментувати. Чи здивований я? Ні. Образило? А ви ображаєтесь на підколи ворога? Ну то отож.

Симороз Олег Олександрович

1,337,284 görüntüleme • 2 yıl önce

Сьогодні реалії міжнародної політики складаються таким чином, що 5–6 хвалених менеджерів Офісу Президента, які замкнули на себе всі процеси, явно не справляються з надсерйозними викликами. Увага насамперед прикута до ситуації довкола угоди про корисні копалини між Україною і США та переговорного процесу загалом. Нагадаю, що ідея угоди з копалинами належить президенту Зеленському, який зробив її четвертим пунктом Плану перемоги, озвученого в парламенті і широко підтриманого місцевими радами за вказівкою Банкової. Через відверто непрофесійні підходи Україна втратила можливість зафіксувати параметри цієї угоди у межах політичного меморандуму, на що погоджувалися партнери. Як наслідок, стан підготовки цього документа, який з’явився у пресі, вже викликає серйозне занепокоєння як загроза, зокрема, державному суверенітету та європейській інтеграції. Але водночас саме від цієї угоди залежать як військова, так і фінансова допомога Україні, і навіть співпраця з МВФ, де США відіграють ключову роль. Тому помилки вузького кола непрофесійних осіб ми повинні негайно виправляти. І антиамериканська істерія, яку розгорнули в країні, точно не є конструктивним шляхом напрацювання дипломатичних рішень. Не важко передбачити, що далі будуть спроби перекласти відповідальність на парламент, який традиційно в усьому винен, військових, які нібито «не так воювали», і партнерів, які нібито «зрадили». Тому маю наголосити: найперше потребує серйозних змін і професійного посилення склад української переговорної делегації, яка несе пряму відповідальність за провал американського треку. Час нарешті це визнати. По-друге, у складні моменти історії український парламент відігравав ключову роль. На жаль, наступні два критичні тижні, коли необхідно діяти, парламент і далі працює в закритому режимі, знову в перерві. Причому на чергові канікули він пішов, так і не отримавши відповідей від уряду про зміст та стан підготовки угоди, яка без перебільшення визначає майбутнє України. Ми ініціюємо звернення Верховної Ради до Конгресу США щодо нової резолюції про двопартійну підтримку України в цих умовах як стратегічного партнера. Така резолюція мала б містити гарантії щодо нових пакетів військової та фінансової допомоги та продовження санкцій проти росії. Голова Верховної Ради запевняв, що має особливі стосунки з Майком Джонсоном, називаючи їх «спікерською коаліцією». Тож саме час все це задіяти. Як і інші форми парламентської дипломатії задля гарантій підтримки. Ще гострішою стала потреба зустрічі президента з лідерами усіх фракцій. Тактика ховати голову в пісок себе вичерпала. Неприпустимо, коли про всі важливі новини з переговорів народ України дізнається із закордонних ЗМІ. А всередині країни всіх продовжують занурювати в теплу ванну пропагандистського марафону. У нас є багато пропозицій для американської сторони, які були б вигідні для обох країн як з економічного, так і з безпекового поглядів. Вони посилили б наше стратегічне партнерство зі США і спрацювали б на безпеку Європи та послаблення росії. Наприклад, участь США у газотранспортній системі України, яка мала б залишитися основною для постачання енергоносіїв для Європи всупереч путінським проектом «Північних потоків». Це мало б запрацювати після досягнення справедливого і всеосяжного миру, але вже було б одним з аргументів для його досягнення. Ми вимагаємо, щоб парламент зібрався на термінове засідання та ухвалив відповідне звернення, а уряд надав усю інформацію про стан угоди.
4:31

Сьогодні реалії міжнародної політики складаються таким чином, що 5–6 хвалених менеджерів Офісу Президента, які замкнули на себе всі процеси, явно не справляються з надсерйозними викликами. Увага насамперед прикута до ситуації довкола угоди про корисні копалини між Україною і США та переговорного процесу загалом. Нагадаю, що ідея угоди з копалинами належить президенту Зеленському, який зробив її четвертим пунктом Плану перемоги, озвученого в парламенті і широко підтриманого місцевими радами за вказівкою Банкової. Через відверто непрофесійні підходи Україна втратила можливість зафіксувати параметри цієї угоди у межах політичного меморандуму, на що погоджувалися партнери. Як наслідок, стан підготовки цього документа, який з’явився у пресі, вже викликає серйозне занепокоєння як загроза, зокрема, державному суверенітету та європейській інтеграції. Але водночас саме від цієї угоди залежать як військова, так і фінансова допомога Україні, і навіть співпраця з МВФ, де США відіграють ключову роль. Тому помилки вузького кола непрофесійних осіб ми повинні негайно виправляти. І антиамериканська істерія, яку розгорнули в країні, точно не є конструктивним шляхом напрацювання дипломатичних рішень. Не важко передбачити, що далі будуть спроби перекласти відповідальність на парламент, який традиційно в усьому винен, військових, які нібито «не так воювали», і партнерів, які нібито «зрадили». Тому маю наголосити: найперше потребує серйозних змін і професійного посилення склад української переговорної делегації, яка несе пряму відповідальність за провал американського треку. Час нарешті це визнати. По-друге, у складні моменти історії український парламент відігравав ключову роль. На жаль, наступні два критичні тижні, коли необхідно діяти, парламент і далі працює в закритому режимі, знову в перерві. Причому на чергові канікули він пішов, так і не отримавши відповідей від уряду про зміст та стан підготовки угоди, яка без перебільшення визначає майбутнє України. Ми ініціюємо звернення Верховної Ради до Конгресу США щодо нової резолюції про двопартійну підтримку України в цих умовах як стратегічного партнера. Така резолюція мала б містити гарантії щодо нових пакетів військової та фінансової допомоги та продовження санкцій проти росії. Голова Верховної Ради запевняв, що має особливі стосунки з Майком Джонсоном, називаючи їх «спікерською коаліцією». Тож саме час все це задіяти. Як і інші форми парламентської дипломатії задля гарантій підтримки. Ще гострішою стала потреба зустрічі президента з лідерами усіх фракцій. Тактика ховати голову в пісок себе вичерпала. Неприпустимо, коли про всі важливі новини з переговорів народ України дізнається із закордонних ЗМІ. А всередині країни всіх продовжують занурювати в теплу ванну пропагандистського марафону. У нас є багато пропозицій для американської сторони, які були б вигідні для обох країн як з економічного, так і з безпекового поглядів. Вони посилили б наше стратегічне партнерство зі США і спрацювали б на безпеку Європи та послаблення росії. Наприклад, участь США у газотранспортній системі України, яка мала б залишитися основною для постачання енергоносіїв для Європи всупереч путінським проектом «Північних потоків». Це мало б запрацювати після досягнення справедливого і всеосяжного миру, але вже було б одним з аргументів для його досягнення. Ми вимагаємо, щоб парламент зібрався на термінове засідання та ухвалив відповідне звернення, а уряд надав усю інформацію про стан угоди.

Петро Порошенко

78,002 görüntüleme • 1 yıl önce

Важливий для мене збір на загін розвідки 12 бригади спецпризначення «Азов». Це ті самі тигри які штурмують, зачищають і йдуть в саме пекло війни. Саме завдяки ним ми проводили надскладні операції на полі бою. Тому я віддав на розіграш мабуть найдорожчий для мене лот, а Yevhen погодився допомогти з цим всим, та додав ще декілька лотів від себе. Значить так, за донат 100 грн ви можете виграти мій ніж. Ніж, який мені подарували в компанії у Серебрянському лісництві, завжди був зі мною. Якось нас перекинули до Нью-Йорка, і там мені особисто розповідали піхотинці, що один з бійців забув узяти з собою саперну лопатку під час наступальних дій. Він опинився в посадці під скидами й викопав собі таким самим ножем шанець(окоп) — і вижив. Після цього багато хто почав собі купувати саме такі ножі. Орієнтовно в грудні 2024 року в мою машину прилетів КАБ, і все спорядження було знищено. Вижив лише цей ніж та азовський пін. Згоріла броня, каска, два автомати, тепловізори тощо. Я віддав ніж хлопцям, які його виготовили, щоб вони ще раз його загартували (бо коли він горів у машині, він пройшов процес відпалу). Так що цей ніж двічі загартований. Я спеціально попросив не полірувати ніж. Потім інші хлопці допомогли зробити нову рукоятку — покрили згорілу епоксидкою (саму рукоятку теж вдалося врятувати). І вже на ній я власноруч вишкрябав свій підпис. Хотілось би лишити його собі, але будь яка річ це х*йня в порівнянні з життям побратимів. Так що буду вдячний за підтримку, репости донати.
0:56

Важливий для мене збір на загін розвідки 12 бригади спецпризначення «Азов». Це ті самі тигри які штурмують, зачищають і йдуть в саме пекло війни. Саме завдяки ним ми проводили надскладні операції на полі бою. Тому я віддав на розіграш мабуть найдорожчий для мене лот, а Yevhen погодився допомогти з цим всим, та додав ще декілька лотів від себе. Значить так, за донат 100 грн ви можете виграти мій ніж. Ніж, який мені подарували в компанії у Серебрянському лісництві, завжди був зі мною. Якось нас перекинули до Нью-Йорка, і там мені особисто розповідали піхотинці, що один з бійців забув узяти з собою саперну лопатку під час наступальних дій. Він опинився в посадці під скидами й викопав собі таким самим ножем шанець(окоп) — і вижив. Після цього багато хто почав собі купувати саме такі ножі. Орієнтовно в грудні 2024 року в мою машину прилетів КАБ, і все спорядження було знищено. Вижив лише цей ніж та азовський пін. Згоріла броня, каска, два автомати, тепловізори тощо. Я віддав ніж хлопцям, які його виготовили, щоб вони ще раз його загартували (бо коли він горів у машині, він пройшов процес відпалу). Так що цей ніж двічі загартований. Я спеціально попросив не полірувати ніж. Потім інші хлопці допомогли зробити нову рукоятку — покрили згорілу епоксидкою (саму рукоятку теж вдалося врятувати). І вже на ній я власноруч вишкрябав свій підпис. Хотілось би лишити його собі, але будь яка річ це х*йня в порівнянні з життям побратимів. Так що буду вдячний за підтримку, репости донати.

Bohdan Krotevych

42,862 görüntüleme • 1 yıl önce

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».
1:48

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 görüntüleme • 3 ay önce

Хочу звернути вашу увагу на обставини та причини запровадження санкцій проти мене. Рівно за два тижні до появи інформації про санкції я, як лідер «Європейської Солідарності», разом із нашою політичною силою ініціював петицію щодо запровадження санкцій Президентом України проти державного злочинця Андрія Портнова. Це загальновідомий факт. Петицію було зареєстровано, відповідну заяву зроблено у Верховній Раді, і вона дуже швидко набрала необхідні 25 тисяч голосів. Нам намагалися блокувати цю петицію в Офісі Президента та в уряді — представниками відповідача. Але ми її зареєстрували. У відповідь отримали дивний лист за підписом пані Свириденко, де зазначалося, що підстав для реагування та запровадження санкцій вони не бачать. Паралельно я отримав прямі погрози від пана Портнова — що він буде мститися, і що санкції будуть запроваджені проти мене. Я наголошую: влада, Офіс Президента, пан Єрмак, у співпраці з паном Портновим, який відвідував Офіс Президента, координували зусилля щодо запровадження цих санкцій. Документи, подані моїми захисниками, є доказовою базою абсолютного збігу фейкової аргументації, яку використовував і пан Портнов, і телеграм-канали, пов’язані з Офісом Президента. На це ми вже звертали увагу в судовому засіданні. 13 лютого, одразу після засідання РНБО, під час відвідування Хмельницької АЕС, Президент Зеленський, стоячи поруч із кримінальним злочинцем та фігурантом «Міндіч-гейту», заявив, що причиною санкцій є нібито «виведений Порошенком мільярд». Одинадцятий місяць влада «товче воду в ступі», але ми так і не почули жодного слова, жодного доказу про цей «мільярд». Друга теза — що замість фінансування Збройних Сил України Порошенко нібито фінансує партійні структури. Це брехня. Жодної копійки туди не пішло. Натомість на ЗСУ було спрямовано 7,5 мільярда гривень. Тому в мене є лише дві версії. Або пан Портнов, пан Єрмак і пан Пронін ввели Президента в оману — і тоді виходить, що Президент бреше. Або ж вони втягнули його в цю історію, і він є співучасником злочину. Я дуже сподіваюся, що має місце перша версія. Докази, які представлені суду, є неспростовними. Для пана Портнова — організатора розстрілів на Майдані, де загинули мої побратими — не знайшлося підстав для санкцій. А для Порошенка — знайшлися. І вже майже рік вони не можуть принести до суду жодного доказу. На цьому, думаю, і варто поставити крапку.
4:13

Хочу звернути вашу увагу на обставини та причини запровадження санкцій проти мене. Рівно за два тижні до появи інформації про санкції я, як лідер «Європейської Солідарності», разом із нашою політичною силою ініціював петицію щодо запровадження санкцій Президентом України проти державного злочинця Андрія Портнова. Це загальновідомий факт. Петицію було зареєстровано, відповідну заяву зроблено у Верховній Раді, і вона дуже швидко набрала необхідні 25 тисяч голосів. Нам намагалися блокувати цю петицію в Офісі Президента та в уряді — представниками відповідача. Але ми її зареєстрували. У відповідь отримали дивний лист за підписом пані Свириденко, де зазначалося, що підстав для реагування та запровадження санкцій вони не бачать. Паралельно я отримав прямі погрози від пана Портнова — що він буде мститися, і що санкції будуть запроваджені проти мене. Я наголошую: влада, Офіс Президента, пан Єрмак, у співпраці з паном Портновим, який відвідував Офіс Президента, координували зусилля щодо запровадження цих санкцій. Документи, подані моїми захисниками, є доказовою базою абсолютного збігу фейкової аргументації, яку використовував і пан Портнов, і телеграм-канали, пов’язані з Офісом Президента. На це ми вже звертали увагу в судовому засіданні. 13 лютого, одразу після засідання РНБО, під час відвідування Хмельницької АЕС, Президент Зеленський, стоячи поруч із кримінальним злочинцем та фігурантом «Міндіч-гейту», заявив, що причиною санкцій є нібито «виведений Порошенком мільярд». Одинадцятий місяць влада «товче воду в ступі», але ми так і не почули жодного слова, жодного доказу про цей «мільярд». Друга теза — що замість фінансування Збройних Сил України Порошенко нібито фінансує партійні структури. Це брехня. Жодної копійки туди не пішло. Натомість на ЗСУ було спрямовано 7,5 мільярда гривень. Тому в мене є лише дві версії. Або пан Портнов, пан Єрмак і пан Пронін ввели Президента в оману — і тоді виходить, що Президент бреше. Або ж вони втягнули його в цю історію, і він є співучасником злочину. Я дуже сподіваюся, що має місце перша версія. Докази, які представлені суду, є неспростовними. Для пана Портнова — організатора розстрілів на Майдані, де загинули мої побратими — не знайшлося підстав для санкцій. А для Порошенка — знайшлися. І вже майже рік вони не можуть принести до суду жодного доказу. На цьому, думаю, і варто поставити крапку.

Петро Порошенко

13,603 görüntüleme • 8 ay önce

Негайно скликати сесійне засідання Парламенту щоб змусити Уряд публічно відповісти на питання про хід ключових для країни переговорів про припинення вогню та угоду із США. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. Зібрати Парламент для ухвалення звернення до Конгресу Сполучених Штатів щодо важливості відновлення двопартійної підтримки України та підготовки проекту Резолюції щодо нового безпекового та фінансового пакета допомоги, бо пакет Байдена вичерпується, і це очевидна проблема для України. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. І саме до цього я особисто закликав його у понеділок. Але замість цього Голова ВР Стефанчук вирішив чомусь зіграти роль троля, завдання якого – видати постик в стилі телеграм-каналів і для телеграм-каналів Банкової. Такого принизливого становища у спікера і в парламенту в Україні ще не було, хоч це і не дивно, коли країною керують 5-6 менеджерів з вулиці Банкової. Сьогодні, вочевидь, необхідно прибрати емоції, бо людям уже давно не смішно, і діяти як державні діячі, а не як Стефанчук. Почнемо з брехні: спікер добре знає, що заява про моє відрядження до США була подана ще 20 березня, тобто за два тижні, і всі відповідні документи нами представлені. Нам декілька разів казали писати це в таємний спосіб, нібито через вказівку УДО. Очевидно, що роботу апарату організовано так, щоб протидіяти опозиції. Далі. На всіх міжнародних зустрічах Стефанчуку кажуть про необхідність задіяти можливості для парламентської дипломатії, зокрема і для забезпечення двопартійної підтримки Америки, для чого треба негайно скасувати обмеження для роботи парламентарів за кордоном. Дивно не знати, що Конференції проводяться не лише для доповідей, а насамперед для зустрічей. З ким треба зустрічатися у Флориді, я думаю, пан Стефанчук мав би розуміти, тим більше в умовах очевидних проблем із комунікацією української сторони з новою адміністрацією. Тепер щодо «простого способу взяти відпустку». Напевно, ви забули зазначити, що ця опція доступна лише вашим партнерам з ОПЗЖ, як ми це побачили з журналістських розслідувань, але точно не депутатам з «ЄС». Взагалі сам факт того, що лідер опозиційної фракції має погоджувати свої відрядження з владою, вже є свідченням проблем з демократією в країні. Тому найперше варто було б вибачитися за брехню, припинити виконувати вказівки Офісу та організувати роботу апарату Ради, щоб сприяти роботі депутатів, а не заважати. Також варто було б нарешті ухвалити рішення для скасування незаконної постанови уряду з блокування парламентської дипломатії. Це об’єктивно суперечить інтересам країни, до яких ви так пафосно апелюєте. Варто відійти від ролі швейцара, який відкриває двері для виїзду депутатів, у вас немає і не може бути таких повноважень і функцій відповідно до Конституції. Принагідно просив би вас пояснити, чому і за чиєю вказівкою було скасоване моє попереднє і вже підписане відрядження на Політичну Асамблею Європейської Народної Партії до Брюсселю. Щоб не допустити чергових таких відмазок у майбутньому, подаємо також копії наших планів на міжнародні візити, щодо яких подані відповідні заяви. Сподіваюся, що після того, як ви заблокували мою участь в конференції у Флориді, де планувалася активна робота з членами Конгресу США, ви зможете негайно задіяти ваші контакти зі спікером Джонсоном в рамках оголошеної вами «спікерської коаліції» і забезпечити голосування за нові пакети підтримки України. Якщо говорити про інтереси країни сьогодні — то це політична єдність, демократія, підзвітність і прозорість. І професійний парламент, здатний до ефективної роботи, а не до КВК в стилі НКВД.
6:57

Негайно скликати сесійне засідання Парламенту щоб змусити Уряд публічно відповісти на питання про хід ключових для країни переговорів про припинення вогню та угоду із США. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. Зібрати Парламент для ухвалення звернення до Конгресу Сполучених Штатів щодо важливості відновлення двопартійної підтримки України та підготовки проекту Резолюції щодо нового безпекового та фінансового пакета допомоги, бо пакет Байдена вичерпується, і це очевидна проблема для України. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. І саме до цього я особисто закликав його у понеділок. Але замість цього Голова ВР Стефанчук вирішив чомусь зіграти роль троля, завдання якого – видати постик в стилі телеграм-каналів і для телеграм-каналів Банкової. Такого принизливого становища у спікера і в парламенту в Україні ще не було, хоч це і не дивно, коли країною керують 5-6 менеджерів з вулиці Банкової. Сьогодні, вочевидь, необхідно прибрати емоції, бо людям уже давно не смішно, і діяти як державні діячі, а не як Стефанчук. Почнемо з брехні: спікер добре знає, що заява про моє відрядження до США була подана ще 20 березня, тобто за два тижні, і всі відповідні документи нами представлені. Нам декілька разів казали писати це в таємний спосіб, нібито через вказівку УДО. Очевидно, що роботу апарату організовано так, щоб протидіяти опозиції. Далі. На всіх міжнародних зустрічах Стефанчуку кажуть про необхідність задіяти можливості для парламентської дипломатії, зокрема і для забезпечення двопартійної підтримки Америки, для чого треба негайно скасувати обмеження для роботи парламентарів за кордоном. Дивно не знати, що Конференції проводяться не лише для доповідей, а насамперед для зустрічей. З ким треба зустрічатися у Флориді, я думаю, пан Стефанчук мав би розуміти, тим більше в умовах очевидних проблем із комунікацією української сторони з новою адміністрацією. Тепер щодо «простого способу взяти відпустку». Напевно, ви забули зазначити, що ця опція доступна лише вашим партнерам з ОПЗЖ, як ми це побачили з журналістських розслідувань, але точно не депутатам з «ЄС». Взагалі сам факт того, що лідер опозиційної фракції має погоджувати свої відрядження з владою, вже є свідченням проблем з демократією в країні. Тому найперше варто було б вибачитися за брехню, припинити виконувати вказівки Офісу та організувати роботу апарату Ради, щоб сприяти роботі депутатів, а не заважати. Також варто було б нарешті ухвалити рішення для скасування незаконної постанови уряду з блокування парламентської дипломатії. Це об’єктивно суперечить інтересам країни, до яких ви так пафосно апелюєте. Варто відійти від ролі швейцара, який відкриває двері для виїзду депутатів, у вас немає і не може бути таких повноважень і функцій відповідно до Конституції. Принагідно просив би вас пояснити, чому і за чиєю вказівкою було скасоване моє попереднє і вже підписане відрядження на Політичну Асамблею Європейської Народної Партії до Брюсселю. Щоб не допустити чергових таких відмазок у майбутньому, подаємо також копії наших планів на міжнародні візити, щодо яких подані відповідні заяви. Сподіваюся, що після того, як ви заблокували мою участь в конференції у Флориді, де планувалася активна робота з членами Конгресу США, ви зможете негайно задіяти ваші контакти зі спікером Джонсоном в рамках оголошеної вами «спікерської коаліції» і забезпечити голосування за нові пакети підтримки України. Якщо говорити про інтереси країни сьогодні — то це політична єдність, демократія, підзвітність і прозорість. І професійний парламент, здатний до ефективної роботи, а не до КВК в стилі НКВД.

Петро Порошенко

54,946 görüntüleme • 1 yıl önce

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.
6:47

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.

Петро Порошенко

99,773 görüntüleme • 1 yıl önce

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2
6:36

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Петро Порошенко

747,306 görüntüleme • 1 yıl önce

Єрмак дав завдання знищити НАБУ і САП. Зеленський ж, рятуючи Єрмака, переходить межу і без 5 хвилин новому Голові Пентагону натякає, що не буде ніяких переговорів, якщо в Єрмака буде підозра від НАБУ….🤯 Це не жарт, Зеленський каже міністру США Дрісколлу, що не зможе так рухатись далі... У мене шок, бо: 📍1. Зеленський бере нас усіх в заручники і фактично умовою продовження переговорів ставить умову, що НАБУ не прийде по Єрмака. 📍2. Те, що Зеленський це каже американцям - ще більший шок, бо виглядаємо перед США уже, як бананова республіка. Бо лише в банановій республіці на шальки терезів із збереженням суверенітету країни ставлять на противагу порятунок близького оточення від покарання за корупцію. 📍3. Зеленський каже щось про внутрішніх ворогів з українським паспортом - але вдає глухого, коли ігнорує нас вже 3 тиждень розібратись з такими в своєму оточенні. Ось чого коштуватиме Україні порятунок Єрмака Зеленським: 1️⃣ Терор НАБУ, САП та всіх журналістів, що активно писали про плівки Міндіча Єрмак, продовжуватиме збирати наради із силовиками, прокурорами, СБУшниками, ДБР аби ті клєпали замовні справи проти антикор гравців. Хлопці, з правоохоронних органів. Прийшов час дорослої розмови з вами. Знаю, серед вас ще є ті, для яких слово «честь» - це не пустий звук. Настав час вам обирати, як віійти в історію країни. І яким чорнилом записати туди свої прізвища. 2️⃣ Послаблення нашої позиції в переговорах Через можливість тиснути на Україну через слабку болючу точку Зеленського - Єрмака. Цю болючу точку сам видав американцям Зеленський. Цю болючу точку тепер зрозумів і ворог. Ціна може бути дуже важка. 3️⃣ Внутрішній політичний хаос і загроза зриву бюджету на 2026 Нардепи вже жартують над відповідями Зеленського на фракції, розглядають вигідні пропозиції перейти в інші фракції і…переносять голосування по бюджету на грудень. Тобто через внутрішню кризу Україна буде голосувати бюджет на 2026 за декілька днів до того ж 2026. Тут треба ризики пояснювати? Через незвільненого Єрмака, за що виступала вже і частина слуг, їх проігнорував Зеленський, тому криза у ВРУ стала ще глибшою. 4️⃣ Ріст соціальної напруги в Україні Українців проігнорували. Їхнє прохання і волання про те, що вони вимагають справедливості і не покривання друзів - проігнорували. Чи розуміє це Зеленський? Так, дуже добре. Що керує ним в цей момент? Може, страх, що нікому більше довірити питання, про які знав Єрмак? Як ж показує досвід історії України, всі ці страхи зруйнуються зранку наступного ж дня, коли Зеленський таки піде на зустріч українцям. ❗️В цю середу 26 листопада судитимуть детектива, який документував справу Міндіча. Руслана Магамедрасулова. Зараз він в СІЗО СБУ і є політичним вʼязнем Офісу. 🙏 Прошу вас прийти на суд підтримати його в цю середу о 12:30 в Київський апеляційний суд. Бо ми не бананова республіка, в яку нас хоче перетворити Єрмак. І слово демократія для нас не пустий звук
1:01

Єрмак дав завдання знищити НАБУ і САП. Зеленський ж, рятуючи Єрмака, переходить межу і без 5 хвилин новому Голові Пентагону натякає, що не буде ніяких переговорів, якщо в Єрмака буде підозра від НАБУ….🤯 Це не жарт, Зеленський каже міністру США Дрісколлу, що не зможе так рухатись далі... У мене шок, бо: 📍1. Зеленський бере нас усіх в заручники і фактично умовою продовження переговорів ставить умову, що НАБУ не прийде по Єрмака. 📍2. Те, що Зеленський це каже американцям - ще більший шок, бо виглядаємо перед США уже, як бананова республіка. Бо лише в банановій республіці на шальки терезів із збереженням суверенітету країни ставлять на противагу порятунок близького оточення від покарання за корупцію. 📍3. Зеленський каже щось про внутрішніх ворогів з українським паспортом - але вдає глухого, коли ігнорує нас вже 3 тиждень розібратись з такими в своєму оточенні. Ось чого коштуватиме Україні порятунок Єрмака Зеленським: 1️⃣ Терор НАБУ, САП та всіх журналістів, що активно писали про плівки Міндіча Єрмак, продовжуватиме збирати наради із силовиками, прокурорами, СБУшниками, ДБР аби ті клєпали замовні справи проти антикор гравців. Хлопці, з правоохоронних органів. Прийшов час дорослої розмови з вами. Знаю, серед вас ще є ті, для яких слово «честь» - це не пустий звук. Настав час вам обирати, як віійти в історію країни. І яким чорнилом записати туди свої прізвища. 2️⃣ Послаблення нашої позиції в переговорах Через можливість тиснути на Україну через слабку болючу точку Зеленського - Єрмака. Цю болючу точку сам видав американцям Зеленський. Цю болючу точку тепер зрозумів і ворог. Ціна може бути дуже важка. 3️⃣ Внутрішній політичний хаос і загроза зриву бюджету на 2026 Нардепи вже жартують над відповідями Зеленського на фракції, розглядають вигідні пропозиції перейти в інші фракції і…переносять голосування по бюджету на грудень. Тобто через внутрішню кризу Україна буде голосувати бюджет на 2026 за декілька днів до того ж 2026. Тут треба ризики пояснювати? Через незвільненого Єрмака, за що виступала вже і частина слуг, їх проігнорував Зеленський, тому криза у ВРУ стала ще глибшою. 4️⃣ Ріст соціальної напруги в Україні Українців проігнорували. Їхнє прохання і волання про те, що вони вимагають справедливості і не покривання друзів - проігнорували. Чи розуміє це Зеленський? Так, дуже добре. Що керує ним в цей момент? Може, страх, що нікому більше довірити питання, про які знав Єрмак? Як ж показує досвід історії України, всі ці страхи зруйнуються зранку наступного ж дня, коли Зеленський таки піде на зустріч українцям. ❗️В цю середу 26 листопада судитимуть детектива, який документував справу Міндіча. Руслана Магамедрасулова. Зараз він в СІЗО СБУ і є політичним вʼязнем Офісу. 🙏 Прошу вас прийти на суд підтримати його в цю середу о 12:30 в Київський апеляційний суд. Бо ми не бананова республіка, в яку нас хоче перетворити Єрмак. І слово демократія для нас не пустий звук

Martina Boguslavets

44,686 görüntüleme • 8 ay önce

Ніякі погрози чи залякування не зупинять мене у боротьбі проти наволочі, яка грабує лікарні та наживається на поранених. Сьогодні після публікації мною чергового допису про корупцію в комунальній Київській клінічній лікарні швидкої допомоги, я отримав дзвінок на мій номер телефону з прямими погрозами життю наступного змісту «Ало, слухай давай закінчуй там писати про корупцію Кличка та БСП [мається на увазі "Київську клінічну лікарню швидкої допомоги"], бо будемо зовсім по-іншому спілкуватися, переламаємо на*** руки бл***. Я надіюсь ти поняв нас, ну давай, не хворій». Так, вони знають, що я на фронті отримав важке поранення та ампутацію нижніх кінцівок, тому і говорять про «поламаємо руки» зі сподіванням, що я зупинюсь. Так працює логіка цих відбитих корупціонерів. Та я засмучу того, хто досі живе «поняттями» навіяними в банді Рибки. Я не боюся ні тебе, ні ваших жалюгідних методів. Я прекрасно розумію, що ми перейшли багатьом дорогу по БСП і це не тільки мер Кличко та його оточення, а це ще й багато рішал, які наживалися на цій лікарні. Зараз Кличко та його гаманець Палатний активно намагаються використовувати військових та ветеранів у своїх корупційних схемах, втягують змучених війною людей у мерзотні справи. Це їх не врятує, адже я маю довіру від людей та репутацію не лише через статус ветерана. Викрити цього персонажа, якому доручили мене залякувати, було не складно. Це його вибір. Ми маємо всі його дані. Тут, звісно, через політику платформи опублікувати все не можемо, щоб не забанили наші сторінки, але є його фото, ПІБ, дата народження і багато іншого. Загалом він мені не так цікавий, бо це просто шістка. Наша команда Народовладдя готує заяву про вчинення кримінального злочину через погрози моєму життю, яку я направлю до поліції. Щодо самої Лікарні швидкої допомоги. Я опублікую окреме детальне відео. Наразі ми з Патронатними службами Сил оборони України та небайдужими ветеранами, домоглися зняття чорта Віті Дороша, який благословляв побори з важкопоранених військових та решту жесті по відношенню до пацієнтів. Але це тільки початок. Щоб реально щось змінилось треба провести справді прозорий конкурс на нового керівника лікарні із залученням громадськості та власне необхідна стратегія розвитку лікарні, бо в цій багатомільйонній годівниці Кличка навіть укриття для важких пацієнтів не має, закриваються цілі відділення… Так само готуємо по всім цим фактам заяву до правоохоронних органів. Я надам всі дані по БСП, які я встановив в ході перевірки, правоохоронним органам. Про це все я незабаром розповім вам детальніше! А поки хочу подякувати вам за довіру та підтримку! Бо саме завдяки вашій підтримці та небайдужості ми маємо можливість тиснути та змінювати ситуацію. Дякую! Честь маю.
7:44

Ніякі погрози чи залякування не зупинять мене у боротьбі проти наволочі, яка грабує лікарні та наживається на поранених. Сьогодні після публікації мною чергового допису про корупцію в комунальній Київській клінічній лікарні швидкої допомоги, я отримав дзвінок на мій номер телефону з прямими погрозами життю наступного змісту «Ало, слухай давай закінчуй там писати про корупцію Кличка та БСП [мається на увазі "Київську клінічну лікарню швидкої допомоги"], бо будемо зовсім по-іншому спілкуватися, переламаємо на*** руки бл***. Я надіюсь ти поняв нас, ну давай, не хворій». Так, вони знають, що я на фронті отримав важке поранення та ампутацію нижніх кінцівок, тому і говорять про «поламаємо руки» зі сподіванням, що я зупинюсь. Так працює логіка цих відбитих корупціонерів. Та я засмучу того, хто досі живе «поняттями» навіяними в банді Рибки. Я не боюся ні тебе, ні ваших жалюгідних методів. Я прекрасно розумію, що ми перейшли багатьом дорогу по БСП і це не тільки мер Кличко та його оточення, а це ще й багато рішал, які наживалися на цій лікарні. Зараз Кличко та його гаманець Палатний активно намагаються використовувати військових та ветеранів у своїх корупційних схемах, втягують змучених війною людей у мерзотні справи. Це їх не врятує, адже я маю довіру від людей та репутацію не лише через статус ветерана. Викрити цього персонажа, якому доручили мене залякувати, було не складно. Це його вибір. Ми маємо всі його дані. Тут, звісно, через політику платформи опублікувати все не можемо, щоб не забанили наші сторінки, але є його фото, ПІБ, дата народження і багато іншого. Загалом він мені не так цікавий, бо це просто шістка. Наша команда Народовладдя готує заяву про вчинення кримінального злочину через погрози моєму життю, яку я направлю до поліції. Щодо самої Лікарні швидкої допомоги. Я опублікую окреме детальне відео. Наразі ми з Патронатними службами Сил оборони України та небайдужими ветеранами, домоглися зняття чорта Віті Дороша, який благословляв побори з важкопоранених військових та решту жесті по відношенню до пацієнтів. Але це тільки початок. Щоб реально щось змінилось треба провести справді прозорий конкурс на нового керівника лікарні із залученням громадськості та власне необхідна стратегія розвитку лікарні, бо в цій багатомільйонній годівниці Кличка навіть укриття для важких пацієнтів не має, закриваються цілі відділення… Так само готуємо по всім цим фактам заяву до правоохоронних органів. Я надам всі дані по БСП, які я встановив в ході перевірки, правоохоронним органам. Про це все я незабаром розповім вам детальніше! А поки хочу подякувати вам за довіру та підтримку! Бо саме завдяки вашій підтримці та небайдужості ми маємо можливість тиснути та змінювати ситуацію. Дякую! Честь маю.

Симороз Олег Олександрович

21,706 görüntüleme • 1 ay önce

Ми живемо в різних Українах. Одна — воює і робить усе, щоб захистити Україну, а друга — знищує політичних опонентів і послаблює державу, перешкоджає руху в Європейський Союз. Цей судовий процес, де ми доводимо незаконність та неконституційність санкцій, триває вже 8 місяців. Представники влади не мають що сказати: ні суду, ні суспільству. Вони мають одну тактику: затягнути час, щоб встигнути сфабрикувати докази. Увесь цей час я не маю змоги повноцінно допомагати війську, фінансувати виробництво та закупівлю техніки для фронту. Представники влади, відповідно до закону, протягом 15 днів мали надати всі докази, які вони мають. Натомість відбувається абсурд, коли суд вводять в оману, спеціально засекречують докази, позбавляючи мене права захисту, а суддів — можливості ухвалити необхідні рішення. Також представники влади заважають нам додати до справи документи Єврокомісії, Європарламенту та Ради Європи, які засвідчують злочини влади. У них ідеться про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. На свій захист ми подали висновки органів Європейського Союзу щодо незаконних санкцій проти лідера опозиції, але з подивом почули від Офісу Президента, що це не є доказом. Це може свідчити лише про одне: вони бояться залучати міжнародні документи, які засвідчують злочини української влади. Ми надали суду резолюцію Європарламенту 2025 року, де чорним по білому написано про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. Про те, що дії влади перешкоджають інтеграції України в Європейський Союз. Зараз представники влади кажуть, що ми мали подати цей документ 18 липня, хоча Європарламент ухвалив його 8 вересня. Це просто смішно. Принциповим, ключовим, першим кластером для вступу в ЄС є fundamentals — верховенство права. А застосування санкцій проти політичних опонентів є несумісним з демократією і з прагненням українського народу до вступу в ЄС. Ми також надали Меморандум омбудсмена Ради Європи, який належить до органів Ради Європи. Він підтверджує, що під час псевдоголосування РНБО не мало жодної аргументації щодо застосування санкцій. Неодмінною складовою їх застосування проти громадян України є висновок представника України у Раді Європи. Перше: омбудсмен Ради Європи не згодний з цим висновком, про що йдеться в меморандумі. Друге: представник надала цей висновок у день, коли рішення було проголосоване, коли це все було оприлюднене і вже прокоментоване президентом. А вже потім був надісланий висновок. Ми вперше мали можливість ознайомитися з умістом електронного диска, який є доказом представників влади. Він був створений 13 числа, через добу після того, коли були проголосовані санкції. Ми побачили, що там уже виправлений весь злочинний зміст, який був нібито доказом для членів РНБО. Ці аргументації були довезені через добу, тому що їх фальсифікували. Отже РНБО голосували без доказів. Сьогодні вийшла стаття у всесвітньовідомому виданні Politico, де прямо наголошено, що санкції проти політичних опонентів, які застосовує українська влада, є неприйнятними. Ні для демократії, ні для країни, яка претендує на вступ до Європейського Союзу. Обурює, що Мінекономіки надали фактично в попередній робочий день докази, які мали б бути подані 8 місяців тому. Цим вони позбавляють мене можливості захищатися, а суд — ухвалити необхідні рішення. Ці документи в Мінекономіки надійшли від пана Проніна, який обґрунтовано підозрюється в корупції. Йдеться про крадіжку грошей на побудову фортифікаційних споруд на Покровському напрямку. Знову вони намагаються затягнути час та сфабрикувати докази. За необґрунтоване звинувачення, за фальсифікації та брехню, за введення суду в оману і за переслідування опозиції доведеться відповідати. І в решті-решт, хтось має відповісти за перешкоджання вступу України в ЄС.
15:40

Ми живемо в різних Українах. Одна — воює і робить усе, щоб захистити Україну, а друга — знищує політичних опонентів і послаблює державу, перешкоджає руху в Європейський Союз. Цей судовий процес, де ми доводимо незаконність та неконституційність санкцій, триває вже 8 місяців. Представники влади не мають що сказати: ні суду, ні суспільству. Вони мають одну тактику: затягнути час, щоб встигнути сфабрикувати докази. Увесь цей час я не маю змоги повноцінно допомагати війську, фінансувати виробництво та закупівлю техніки для фронту. Представники влади, відповідно до закону, протягом 15 днів мали надати всі докази, які вони мають. Натомість відбувається абсурд, коли суд вводять в оману, спеціально засекречують докази, позбавляючи мене права захисту, а суддів — можливості ухвалити необхідні рішення. Також представники влади заважають нам додати до справи документи Єврокомісії, Європарламенту та Ради Європи, які засвідчують злочини влади. У них ідеться про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. На свій захист ми подали висновки органів Європейського Союзу щодо незаконних санкцій проти лідера опозиції, але з подивом почули від Офісу Президента, що це не є доказом. Це може свідчити лише про одне: вони бояться залучати міжнародні документи, які засвідчують злочини української влади. Ми надали суду резолюцію Європарламенту 2025 року, де чорним по білому написано про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. Про те, що дії влади перешкоджають інтеграції України в Європейський Союз. Зараз представники влади кажуть, що ми мали подати цей документ 18 липня, хоча Європарламент ухвалив його 8 вересня. Це просто смішно. Принциповим, ключовим, першим кластером для вступу в ЄС є fundamentals — верховенство права. А застосування санкцій проти політичних опонентів є несумісним з демократією і з прагненням українського народу до вступу в ЄС. Ми також надали Меморандум омбудсмена Ради Європи, який належить до органів Ради Європи. Він підтверджує, що під час псевдоголосування РНБО не мало жодної аргументації щодо застосування санкцій. Неодмінною складовою їх застосування проти громадян України є висновок представника України у Раді Європи. Перше: омбудсмен Ради Європи не згодний з цим висновком, про що йдеться в меморандумі. Друге: представник надала цей висновок у день, коли рішення було проголосоване, коли це все було оприлюднене і вже прокоментоване президентом. А вже потім був надісланий висновок. Ми вперше мали можливість ознайомитися з умістом електронного диска, який є доказом представників влади. Він був створений 13 числа, через добу після того, коли були проголосовані санкції. Ми побачили, що там уже виправлений весь злочинний зміст, який був нібито доказом для членів РНБО. Ці аргументації були довезені через добу, тому що їх фальсифікували. Отже РНБО голосували без доказів. Сьогодні вийшла стаття у всесвітньовідомому виданні Politico, де прямо наголошено, що санкції проти політичних опонентів, які застосовує українська влада, є неприйнятними. Ні для демократії, ні для країни, яка претендує на вступ до Європейського Союзу. Обурює, що Мінекономіки надали фактично в попередній робочий день докази, які мали б бути подані 8 місяців тому. Цим вони позбавляють мене можливості захищатися, а суд — ухвалити необхідні рішення. Ці документи в Мінекономіки надійшли від пана Проніна, який обґрунтовано підозрюється в корупції. Йдеться про крадіжку грошей на побудову фортифікаційних споруд на Покровському напрямку. Знову вони намагаються затягнути час та сфабрикувати докази. За необґрунтоване звинувачення, за фальсифікації та брехню, за введення суду в оману і за переслідування опозиції доведеться відповідати. І в решті-решт, хтось має відповісти за перешкоджання вступу України в ЄС.

Петро Порошенко

11,407 görüntüleme • 10 ay önce

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 görüntüleme • 1 yıl önce