Loading video...

Video Failed to Load

There was a problem loading this video. This could be due to a temporary network issue or the video might be unavailable.

ТЦК побили волонтера з Німеччини у Чернівецькій обл ТЦК зупинили вантажівку. Один український і 3 німецьких волонтерів поверталися зі Сходу, де роздавали гум допомогу. До українця почали «докапуватись» і німець втрутився. ТЦК його побили і залишили лежати непритомним під фурою

Iren

1,287 subscribers

26,732 views • 1 year ago •via X (Twitter)

Education News & Politics

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

10 Comments

Daylight has died1 year ago

Більше не приїде і друзям розкаже, щоб краще не їхали. Молодці, вкраїнчики

Свята Русь1 year ago

ВИ досі не зрозуміли від кого ТЦК , як каральний орган ? Догадайтеся з першого разу . М'яко скажу 5 колона , яка во владі і працюе на ворога. Все що робе ТЦК направлено вбити клин між народом і ЗСУ .

ScumBag x 6661 year ago

Надіюсь Німеччина вишле свої війська щоб допомогти Рф знищити нацистський режим Зеленського.

Ubivashka1 year ago

Держслужбовці мають нести значно більшу відповідальність. В тюрму та з конфіскацією за неправомірні вчинки

✙Грандінквізитор Ейзенхорн✙1 year ago

@Vanda71837730 А де там ТЦК? Чи зараз модновсіх ТЦК називати?

Dmytro M. 🇺🇦1 year ago

А айфончик то у суки новий!

Аурика Шкурак1 year ago

Тцк йобнулись от безнаказанности?

NNicolaj1 year ago

А з нового року їх розпустять, щоб кинути до води їх взятки та кримінал.

добро а не ладно1 year ago

Мусорів понабирали блять

S M1 year ago

Буряты уже тут.По большей части разгаоваривают на украинском.

Related Videos

Волонтер Григорій Войтко і три його друзі німці (віряни) вертались зі сходу, куди возили гуманітарку. ТЦК зупинили фуру в Чернівецькій обл, почали ображати Григорія, німець Матіяс Прусак заступився, ТЦК його побили, забризкали балоном і в кайданках кинули під фуру 🤯 Тварі

Волонтер Григорій Войтко і три його друзі німці (віряни) вертались зі сходу, куди возили гуманітарку. ТЦК зупинили фуру в Чернівецькій обл, почали ображати Григорія, німець Матіяс Прусак заступився, ТЦК його побили, забризкали балоном і в кайданках кинули під фуру 🤯 Тварі

Pandamonium ☕

91,389 views • 1 year ago

Ветеран з третьої штурмової бригади, який отримав інвалідність під час служби, заявляє, що його жорстко побили представники ТЦК навіть не питаючи у нього документи Підписуйтеся на ЄвроМайдан. Тільки правда, і нічого крім правди

Ветеран з третьої штурмової бригади, який отримав інвалідність під час служби, заявляє, що його жорстко побили представники ТЦК навіть не питаючи у нього документи Підписуйтеся на ЄвроМайдан. Тільки правда, і нічого крім правди

🇺🇦 ЄвроМайдан 🇪🇺

17,331 views • 4 months ago

📸Завірусилось відео бійки з ТЦК у центрі Луцька - вже є офіційна реакція Кажуть, під час перевірки 2 чоловіків: один показав документи і мав відстрочку, інший - почав ігнорити, тікати. Поки його намагались зупинити,підбігли підлітки,почали агресивно втручатися і бити військових

📸Завірусилось відео бійки з ТЦК у центрі Луцька - вже є офіційна реакція Кажуть, під час перевірки 2 чоловіків: один показав документи і мав відстрочку, інший - почав ігнорити, тікати. Поки його намагались зупинити,підбігли підлітки,почали агресивно втручатися і бити військових

Говорить Великий Львів

24,103 views • 5 months ago

⚡️ТЦК врятували чоловіка під час нападу епілепсії В Одесі під час виконання своїх обов’язків хлопці з ТЦК побачили, що чоловіку на велосипеді стало зле — почався напад епілепсії. Не залишили байдужими — миттєво підбігли, зупинили його, щоб не впав і не травмувався, та надали першу допомогу. 🔹 Без камер, без піару — просто людяність і швидка реакція, яка врятувала життя. Але знайшлися “диванні експерти”, які вже кричать “викрадення”! 🤦‍♂️ 👉 Хто бачить на цьому відео щось інше?

⚡️ТЦК врятували чоловіка під час нападу епілепсії В Одесі під час виконання своїх обов’язків хлопці з ТЦК побачили, що чоловіку на велосипеді стало зле — почався напад епілепсії. Не залишили байдужими — миттєво підбігли, зупинили його, щоб не впав і не травмувався, та надали першу допомогу. 🔹 Без камер, без піару — просто людяність і швидка реакція, яка врятувала життя. Але знайшлися “диванні експерти”, які вже кричать “викрадення”! 🤦‍♂️ 👉 Хто бачить на цьому відео щось інше?

Актуальна Правда

74,819 views • 10 months ago

🪖 Представники ТЦК чи військової частини вбили людину в автобусі під час перевезення. Потім завезли всіх у відділення поліції, де всі написали, що вони нічого не бачили і претензій не мають. Також батька 6-х дітей заламали, привезли, побили, потім поставили до стінки, щоб він перед камерами нібито сам впав, знепритомнів. Він помер, — нардеп Камельчук

🪖 Представники ТЦК чи військової частини вбили людину в автобусі під час перевезення. Потім завезли всіх у відділення поліції, де всі написали, що вони нічого не бачили і претензій не мають. Також батька 6-х дітей заламали, привезли, побили, потім поставили до стінки, щоб він перед камерами нібито сам впав, знепритомнів. Він помер, — нардеп Камельчук

Breaking News

27,458 views • 6 months ago

❗️У Рівному розгорівся скандал через образу ветерана працівником ТЦК У Рівному на вулиці Князя Володимира стався конфлікт між військовими та представниками ТЦК та СП. Ветеран на протезі Костянтин Лазарчук заявив, що під час перевірки документів один із працівників ТЦК дозволив собі цинічну образу на його адресу. Військового, який пересувається на протезі після важкого поранення, зупинили для перевірки документів. За словами ветерана, після зауваження щодо неналежного вигляду патрульних, один із представників ТЦК висміяв його ходу. Побратими постраждалого приїхали до ТЦК, щоб домогтися публічного вибачення, проте стверджують, що керівник закладу поводився зухвало та «прикривав» свого підлеглого. Станом на момент виходу сюжету минув тиждень, проте публічно перед військовим так ніхто і не вибачився. В обласному ТЦК та СП не заперечують факт інциденту. Наразі там триває службова перевірка для надання правової оцінки ситуації. «Такі дії паплюжать форму, яка зароблена потом і кров'ю», — наголосив ветеран Василь Билиця.

❗️У Рівному розгорівся скандал через образу ветерана працівником ТЦК У Рівному на вулиці Князя Володимира стався конфлікт між військовими та представниками ТЦК та СП. Ветеран на протезі Костянтин Лазарчук заявив, що під час перевірки документів один із працівників ТЦК дозволив собі цинічну образу на його адресу. Військового, який пересувається на протезі після важкого поранення, зупинили для перевірки документів. За словами ветерана, після зауваження щодо неналежного вигляду патрульних, один із представників ТЦК висміяв його ходу. Побратими постраждалого приїхали до ТЦК, щоб домогтися публічного вибачення, проте стверджують, що керівник закладу поводився зухвало та «прикривав» свого підлеглого. Станом на момент виходу сюжету минув тиждень, проте публічно перед військовим так ніхто і не вибачився. В обласному ТЦК та СП не заперечують факт інциденту. Наразі там триває службова перевірка для надання правової оцінки ситуації. «Такі дії паплюжать форму, яка зароблена потом і кров'ю», — наголосив ветеран Василь Билиця.

Breaking News

35,395 views • 5 months ago

❗️Це беззаконня побудував Зеленський зі своїми ватними друзями Український актор Вадим Анохін оприлюднив відеозвернення, у якому заявив, що попри наявність бронювання його викрали та побили бандити з ТЦК. За словами чоловіка, під час цих подій він отримав перелом, зазнав фізичного насильства, тривалий час не міг отримати медичну допомогу, а поліцейський, який перебував на місці, нібито не дозволяв викликати швидку. Також він стверджує, що після того, як його відпустили, йому довелося самостійно викликати допомогу, а до лікарні його зрештою доставив інший поліцейський. Українське суспільство має право отримати відповіді на прості запитання. Скільки ще триватиме це беззаконня?

❗️Це беззаконня побудував Зеленський зі своїми ватними друзями Український актор Вадим Анохін оприлюднив відеозвернення, у якому заявив, що попри наявність бронювання його викрали та побили бандити з ТЦК. За словами чоловіка, під час цих подій він отримав перелом, зазнав фізичного насильства, тривалий час не міг отримати медичну допомогу, а поліцейський, який перебував на місці, нібито не дозволяв викликати швидку. Також він стверджує, що після того, як його відпустили, йому довелося самостійно викликати допомогу, а до лікарні його зрештою доставив інший поліцейський. Українське суспільство має право отримати відповіді на прості запитання. Скільки ще триватиме це беззаконня?

Актуальна Правда

35,983 views • 2 months ago

Зараз в соцмережах популярне відео, де війський з одеського ТЦК дає підзатильника якомусь підлітку в помаранчевій футболці. І у багатьох це відео викликає обурення, що от мовляв військовий дає ляща підлітку. Як це так? Це ж всього навсього «дитинка», як так можна?! І одна справа коли цю істерію за «мальчіком» влаштовує проватна, проухилянтська та проросійська публіка, то це ще зрозуміло. Але цій істериці піддались і значна частина проукраїнських громадян. То ж тут треба показати всю картину. Давайте розбиратись. На тому популярному відео, де військовий дає тягла підлітку в помаранчевій футболці показано лише той момент, коли військовий почав проводити освітні заходи. Але не показано що було ДО того. А ДО того цей підліток кидає каміння в авто з українськими військовими, які їдуть містом. І про це нас інформує один з блогерів на імʼя «ЛілТрамп» - який є схоже координатором цього підлітка. Зазначений блогер на імʼя «ЛілТрамп» знаходиться за кордоном і сприяє, звісно ж за гроші, незаконному перетину кордону проросійським громадянам та просто ухилянтам. А також, судячи з відео координує напади на українських військових. Подивіться уважно на відео, на ньому цей «ЛілТрамп» сам відкрито визнає що той «бєдний мальчік» кидає каміння в автобус з ТЦК, що з того все і почалось! І це важливо для розуміння ситуації. Далі більше, цьому мальчіку в помаранчевій футболці хтось за кадром передає гроші, і той «мальчік» довольний і радісний дякує «ЛілТрампу». І взагалі подивіться на слова Мальчіка: «спасібо ЛілТрамп за вознаграждєніє - старался чісто для тєбя». І давайте казати чесно оце: «старался чісто для тєбя» це - шукав конфлікту з тцк щоб записати відео для іпсохі росіян. Думаю і сценарій і винагорода були обговорені до події. Старался виконати завдання поставлене цим «ЛилТрампом». Мальчік в футболці, як видно з цього відео, не є жертвою сваволі поганого військового, а є добровільним помічником у проведення проросійських інформаційно - психологічних операцій з метою розгойдування антимобілізаційних і антидержавних настроїв. З батьками цього Мальчіка відповідну бесіду повинні провести відповідні українські безпекові органи, бо сьогодні він за гроші знімає дискредитуючи українських військових відео, а завтра буде палити автівки українських військових. Буде старатись для «ЛілТрампа» чи когось іншого. І передаю привіт одеським ветеранам, які заставили того військового з тцк вибачатись перед цим мальчіком у футболці і перед його батьками. Передайте їм це відео. Хай подивляться І наостанок, не треба мені розповідати що військовому з тцк чи будь якому іншому треба було викликати поліцію для затримання підлітка який кидає каміння у авто. Коли так будете мені писати, подумайте чи часто ви поліцію викликаєте, коли поряд роблять дичину підлітки? І чи стояли б ви спокійно коли по вашому авто кидає камінь малолітній неадекват?!

Зараз в соцмережах популярне відео, де війський з одеського ТЦК дає підзатильника якомусь підлітку в помаранчевій футболці. І у багатьох це відео викликає обурення, що от мовляв військовий дає ляща підлітку. Як це так? Це ж всього навсього «дитинка», як так можна?! І одна справа коли цю істерію за «мальчіком» влаштовує проватна, проухилянтська та проросійська публіка, то це ще зрозуміло. Але цій істериці піддались і значна частина проукраїнських громадян. То ж тут треба показати всю картину. Давайте розбиратись. На тому популярному відео, де військовий дає тягла підлітку в помаранчевій футболці показано лише той момент, коли військовий почав проводити освітні заходи. Але не показано що було ДО того. А ДО того цей підліток кидає каміння в авто з українськими військовими, які їдуть містом. І про це нас інформує один з блогерів на імʼя «ЛілТрамп» - який є схоже координатором цього підлітка. Зазначений блогер на імʼя «ЛілТрамп» знаходиться за кордоном і сприяє, звісно ж за гроші, незаконному перетину кордону проросійським громадянам та просто ухилянтам. А також, судячи з відео координує напади на українських військових. Подивіться уважно на відео, на ньому цей «ЛілТрамп» сам відкрито визнає що той «бєдний мальчік» кидає каміння в автобус з ТЦК, що з того все і почалось! І це важливо для розуміння ситуації. Далі більше, цьому мальчіку в помаранчевій футболці хтось за кадром передає гроші, і той «мальчік» довольний і радісний дякує «ЛілТрампу». І взагалі подивіться на слова Мальчіка: «спасібо ЛілТрамп за вознаграждєніє - старался чісто для тєбя». І давайте казати чесно оце: «старался чісто для тєбя» це - шукав конфлікту з тцк щоб записати відео для іпсохі росіян. Думаю і сценарій і винагорода були обговорені до події. Старался виконати завдання поставлене цим «ЛилТрампом». Мальчік в футболці, як видно з цього відео, не є жертвою сваволі поганого військового, а є добровільним помічником у проведення проросійських інформаційно - психологічних операцій з метою розгойдування антимобілізаційних і антидержавних настроїв. З батьками цього Мальчіка відповідну бесіду повинні провести відповідні українські безпекові органи, бо сьогодні він за гроші знімає дискредитуючи українських військових відео, а завтра буде палити автівки українських військових. Буде старатись для «ЛілТрампа» чи когось іншого. І передаю привіт одеським ветеранам, які заставили того військового з тцк вибачатись перед цим мальчіком у футболці і перед його батьками. Передайте їм це відео. Хай подивляться І наостанок, не треба мені розповідати що військовому з тцк чи будь якому іншому треба було викликати поліцію для затримання підлітка який кидає каміння у авто. Коли так будете мені писати, подумайте чи часто ви поліцію викликаєте, коли поряд роблять дичину підлітки? І чи стояли б ви спокійно коли по вашому авто кидає камінь малолітній неадекват?!

Vitalii «Donetsk» Ovcharenko 🇺🇦

157,348 views • 1 month ago

«По колєням єбані єму!» - українця катують в ТЦК, тримають в полоні вже 2 місяці та вимагають в родини викуп. «Мого батька Коробчука Сергія, 53 роки, викрали в Одесі й насильно утримують вже другий місяць. Зробили підроблені документи, військовий квиток, ВЛК, угоду, підробили підпис (оскільки за своїм військовим квитком він виключений з військового обліку). Постійно відбирають телефон, погрожують. Тепер ще застосовують фізичне насильство. Обґрунтовують це тим, що якщо поліція не реагує, значить все законно. Кажуть, що закони в Україні і всі способи добрі. Він написав 4 заяви до поліції і всі безрезультатно. Я прошу поширити і надати розголосу цьому беззаконню і свавіллю. Документи йому підробили у Болградському ТЦК. Але його катають, вже другий місяць возять по 12 частинах. Його не беруть і не відпускать. Возять як шматок мʼяса, де продадуть. Ми писали заяву у ДБР, Уповноваженому Верховної Ради з Прав людини, Поліції, Мін.Оборони (що поліція не реагує). Наразі жодної відповіді, окрім номера регістрації заяви від УВР. Також є докази, спочатку нам пропонували за 10к$ вирішити питання.» Зеленський, в що ти перетворив Україну? Великий ДНР чи маленька Росія? Підпишись на ТГ канал:

«По колєням єбані єму!» - українця катують в ТЦК, тримають в полоні вже 2 місяці та вимагають в родини викуп. «Мого батька Коробчука Сергія, 53 роки, викрали в Одесі й насильно утримують вже другий місяць. Зробили підроблені документи, військовий квиток, ВЛК, угоду, підробили підпис (оскільки за своїм військовим квитком він виключений з військового обліку). Постійно відбирають телефон, погрожують. Тепер ще застосовують фізичне насильство. Обґрунтовують це тим, що якщо поліція не реагує, значить все законно. Кажуть, що закони в Україні і всі способи добрі. Він написав 4 заяви до поліції і всі безрезультатно. Я прошу поширити і надати розголосу цьому беззаконню і свавіллю. Документи йому підробили у Болградському ТЦК. Але його катають, вже другий місяць возять по 12 частинах. Його не беруть і не відпускать. Возять як шматок мʼяса, де продадуть. Ми писали заяву у ДБР, Уповноваженому Верховної Ради з Прав людини, Поліції, Мін.Оборони (що поліція не реагує). Наразі жодної відповіді, окрім номера регістрації заяви від УВР. Також є докази, спочатку нам пропонували за 10к$ вирішити питання.» Зеленський, в що ти перетворив Україну? Великий ДНР чи маленька Росія? Підпишись на ТГ канал:

Myroslav Oleshko

38,319 views • 2 years ago

На відео - окупанти. Одні в формі поліції, а інші в формі ЗСУ. Бандити-військовослужбовці ТЦК та мусора побили одного українця, а потім жорстко з метою зламати хребет та спинний мозок - повалили головою іншого цивільного. Якщо він виживе і не стане інвалідом - це чудо. Але ж нам скажуть, що він сам впав, чи в нього трапився приступ епілепсії, чи серцевий напад. Вони нас вбивають по приколу. За гроші. Жорстокість справжніх окупантів. Зеленський відкрив для них сафарі на українців з метою заробляння грошей. Щоб вони наловили мʼяса для продовження війни. Зеленський і його військовослужбовці вбивають власний народ. Українці вправі чинити опір окупантам, навіть якщо вони одягли на себе піксель ЗСУ та форму українських поліцейських. Досить всіх лякати бурятами та мобілізацією на війну з Польщею. Окупанти вже прийшли. Ми МАЄМО ПРИЙТИ ДО ВЛАДИ І ПОКАРАТИ ВСІХ ЦИХ ПОЛІЦАЇВ РЕЖИМУ ЗЕЛЕНСЬКОГО! Кожен має відповісти по закону. Підпишись на мій ТГ канал, нас майже 70К:

На відео - окупанти. Одні в формі поліції, а інші в формі ЗСУ. Бандити-військовослужбовці ТЦК та мусора побили одного українця, а потім жорстко з метою зламати хребет та спинний мозок - повалили головою іншого цивільного. Якщо він виживе і не стане інвалідом - це чудо. Але ж нам скажуть, що він сам впав, чи в нього трапився приступ епілепсії, чи серцевий напад. Вони нас вбивають по приколу. За гроші. Жорстокість справжніх окупантів. Зеленський відкрив для них сафарі на українців з метою заробляння грошей. Щоб вони наловили мʼяса для продовження війни. Зеленський і його військовослужбовці вбивають власний народ. Українці вправі чинити опір окупантам, навіть якщо вони одягли на себе піксель ЗСУ та форму українських поліцейських. Досить всіх лякати бурятами та мобілізацією на війну з Польщею. Окупанти вже прийшли. Ми МАЄМО ПРИЙТИ ДО ВЛАДИ І ПОКАРАТИ ВСІХ ЦИХ ПОЛІЦАЇВ РЕЖИМУ ЗЕЛЕНСЬКОГО! Кожен має відповісти по закону. Підпишись на мій ТГ канал, нас майже 70К:

Myroslav Oleshko

15,066 views • 1 year ago

Поки ми боронимо країну, ми втратили державу. І в мене зовсім нема питань до Міндіча, Татарова, навіть Зеленського. Хто вони такі, я розумів з самого початку. В мене питання до вас, тих, хто дивиться зараз це відео. За винятком невеликої кількості людей, які є волонтерами і витримали цей марафон, і декілька сотень людей, які ще залишили силу донатити на Збройні Сили. Питання до всіх інших. Де ти, мій народе? Той народ, який в 22-му виходив з голими руками проти ворківських танків. Який не боявся нічого. Де ти зараз? Ви боїтеся поліції, ТЦК, поховалися в теплих помешканнях. Ви пропонували їй яйця по 17, браковані міни для ЗСУ, Конституцію на паузі для себе. І ось ми отримали зруйновану державу. Колись в одному з своїх відео про СЗЧ я казав, що у кожного є межа, після якої він прийме рішення йти в СЗЧ. Ось такий час настає для мене. Я не розумію, для кого я і мої хлопці мають залишатися тут. Дати час далі грабувати країну? Чи що? Звісно, я нікуди не піду, але ж думки такі є. А на що надійтесь ви? В моїх постах, в коментах під ними дуже багато сподівань, що військові прийдуть. Шановні друзі, ми знесилині з непровлення. В прямому сенсі цього слова. Мої, хлопці, знаходяться десятками діб на позиції. На відновлення, дві-три доби, і знову на позиції. Ви думаєте, що у нас залишаться сили розгрібати те лайно, яке дозволили створити ви? Чого ви боїтеся? Знайдіть в собі сили хоч розпосюдити цей пост і задуматися, яка доля цій країні.

Поки ми боронимо країну, ми втратили державу. І в мене зовсім нема питань до Міндіча, Татарова, навіть Зеленського. Хто вони такі, я розумів з самого початку. В мене питання до вас, тих, хто дивиться зараз це відео. За винятком невеликої кількості людей, які є волонтерами і витримали цей марафон, і декілька сотень людей, які ще залишили силу донатити на Збройні Сили. Питання до всіх інших. Де ти, мій народе? Той народ, який в 22-му виходив з голими руками проти ворківських танків. Який не боявся нічого. Де ти зараз? Ви боїтеся поліції, ТЦК, поховалися в теплих помешканнях. Ви пропонували їй яйця по 17, браковані міни для ЗСУ, Конституцію на паузі для себе. І ось ми отримали зруйновану державу. Колись в одному з своїх відео про СЗЧ я казав, що у кожного є межа, після якої він прийме рішення йти в СЗЧ. Ось такий час настає для мене. Я не розумію, для кого я і мої хлопці мають залишатися тут. Дати час далі грабувати країну? Чи що? Звісно, я нікуди не піду, але ж думки такі є. А на що надійтесь ви? В моїх постах, в коментах під ними дуже багато сподівань, що військові прийдуть. Шановні друзі, ми знесилині з непровлення. В прямому сенсі цього слова. Мої, хлопці, знаходяться десятками діб на позиції. На відновлення, дві-три доби, і знову на позиції. Ви думаєте, що у нас залишаться сили розгрібати те лайно, яке дозволили створити ви? Чого ви боїтеся? Знайдіть в собі сили хоч розпосюдити цей пост і задуматися, яка доля цій країні.

Актуальна Правда

31,930 views • 10 months ago

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Федоров: Дивіться, я шість місяців на хейт по мобілізації не відповідав взагалі для того, щоб не допустити ситуації, яка виникла сьогодні, і до якої, по суті, нас довів Главком, ГШ – не знаю, хто там архітектор цієї історії. Для того, щоб не сказати "це не я" і не уникати якоїсь відповідальності, яка може бути Але кому підпорядковується ТЦК? Сухопутним військам. Кому підпорядковуються Сухопутні війська? Главкому і Генеральний штаб займається, опікується цими питаннями. Є полісі, де потрібно надягати маски, але давайте говорити відверто, якщо ми домовилися говорити сьогодні як з дорослими людьми: маски – тому що немає відповідальності за напади на ТЦК. Інша проблема – є інша відповідь, тобто тут немає чорного і білого сторони Але насправді питання мобілізації неможливо вирішити, якщо не вирішити питання, які я вам показав. Тому що, знаєте, що зараз молоді люди обговорюють? Вони не нові контракти обговорюють, які ми запустили – дворічні, 14-місячні і так далі. Вони обговорюють екс-комбрига 155-ї бригади, який зробив найбільше зло, яке взагалі можна було зробити під час повномасштабної війни. І вони обговорюють штурмові підрозділи, а конкретні ситуації, які там відбулися Тому неможливо вирішити питання мобілізації без нового суспільного договору і без реальних змін у війську. Чому, до речі, Третій штурмовий корпус – найбільший взагалі корпус по всій лінії фронту? Тому що побудовані процеси, тому що є відповідальність за лінію, є смуга відповідальності, тому що всі бригади зібрані всередині Третього корпусу, тому що є чітка вертикаль, тому що є доктрина, тому що є нормальне забезпечення, тому що є лідерство, тому що ти з ким не зустрічаєшся, а там HR-скіл такий у людей, які підбирають, що всі толкові і розбираються в будь-якому питанні Або "Хартія", або інші підрозділи, які показують результат. І там проблем такої немає з мобілізацією. "Хартія" – черга, мінімум 2000 іноземців, які хочуть приїхати зараз в "Хартію". Мінімум 2000 І питання, корінь проблеми насправді в нашому продукті. А що ми продаємо? Ми продаємо брехню, хаос, безвідповідальність, іди туди там не заміновано? Чи що ми продаємо? Тому нам потрібно змінити кардинально наш продукт. Українці це заслужили своєю роботою і своєю службою. І в армії є велика кількість людей, які можуть робити набагато більше речей, якщо їм дати свободу і підтримати їхнє лідерство. І вони не будуть тікати з поля бою І всі ці фейки про те, що Сирський може там тримати фронт, тому що він от такий диктаторсько-авторитарного типу – українці зупинили росіян, тому що прийняли рішення, вони вийшли і зупинили. Українці вміють брати на себе відповідальність. Українцям не потрібна зверху людина з дубинкою, яка буде його пхати на першу лінію 10-15 днів під дронами. Українці самі приймають рішення: йдуть, беруть на себе ризики, самі розуміють, самі сидять в окопі і знають, що вони роблять це заради своєї родини. А не тому, що вони бояться піти в СЗЧ або ще щось, бо вони несуть відповідальність І цим хлопців їм сьогодні потрібна повага, їм потрібні нормальні контракти, їм потрібні терміни служби, їм потрібна можливість переведення, їм потрібні нормальні лідери, які їх слухають, їм потрібна нормальна соціальна підтримка і багато різних речей, які ми повинні впровадити, але будуючи системні рішення

Останній Капіталіст

24,543 views • 2 months ago

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 views • 1 year ago

Сьогодні країна живе в абсолютно ненормальному режимі через терор росіян проти цивільних. Повітряні тривоги одна за одною, міста постійно зупиняються, люди годинами не можуть нормально дістатися на роботу чи повернутися додому. І головне питання, яке я сьогодні чую: а що нам робити далі? Як у цьому жити? Це питання не лише із Слов’янська чи Краматорська. Це питання із Києва, Дніпра, Сум, Чернігова, Харкова, Херсона, Запоріжжя. Завтра 1 вересня. Тисячі батьків досі не розуміють, як навчатимуться їхні діти, особливо там, де немає нормальних укриттів. Це вже не просто незручності війни. Це ситуація, яка ризикує стати неконтрольованою. Ми вступили в новий етап війни, який показав глибину кризи державного управління в країні. Давайте чесно скажемо, що робить путін. Він намагається не просто бити по Києву. Він хоче вимкнути Київ. Виснажити постійними тривогами. Паралізувати транспорт. Зупинити підприємства. Розірвати логістику. Змусити людей зрештою сказати: тут неможливо жити. Бо Київ для нього — особлива ціль. Сьогодні недостатньо просто закликати людей потерпіти. Треба нарешті організувати життя столиці і відповідно до тієї війни, яку росія веде сьогодні, а не тієї, до якої ми готувалися вчора. По-перше, місто не може безкінечно зупинятися. Безпека — безумовно понад усе. Але якщо тривоги стають постійними, значить, мають змінюватися і правила роботи міста. Уряд, військові, міська влада, транспортники, бізнес мають сісти за один стіл і дати людям зрозумілий алгоритм. Як усе працюватиме далі? І не треба недооцінювати ціну цього хаосу. Коли годинами стоїть Київ — стоїть величезна частина української економіки. Це мільярди, які не потраплять з бюджету до армії. По-друге, початок навчального року. Де зрозуміле рішення для батьків? Дайте людям правила. Візьміть на себе відповідальність. Для цього і існує держава. По-третє, поверніть Києву 8 мільярдів та ПДФО бойових бригад, бо цього тижня Київ вперше вимушений проводити секвестр бюджету. Скорочувати всі видатки, аби захистити місто. Сьогодні гроші Києву потрібні для укриттів. Нам треба будувати ще один рівень міста — захищений. По-четверте, бізнес. Потрібне страхування воєнних ризиків. Гроші на швидке відновлення після ударів. Нова логістика. Можливість бізнесу вкладати кошти у власний захист, включно з приватними системами ППО. І парламент нарешті має нормально працювати. Треба вести переговори з МВФ, ухвалювати закони, від яких залежить фінансова стабільність країни. По-пʼяте, енергетика. путін вже заявив, що його основною ціллю є енергетика, і саме енергетика Києва, захист якої залишили без фінансування. Тому мала маневрена генерація, когенерація, резервне живлення лікарень, водоканалів, зв'язку мають встановлюватися уже. Коли держава не встигає, українці завжди рятували себе самі. Це наша величезна сила. Тому я звертаюся до ОСББ, підприємців, волонтерів, просто сусідів: перевірте свої укриття. Подумайте про резервне живлення. Про воду. Про літніх людей у вашому будинку, яким під час тривоги нікуди йти і які самі не впораються. Наша команда точно буде поруч. І я хочу подякувати всім, хто сьогодні не дає цьому місту зупинитися. Рятувальникам і пожежникам. Медикам, особливо швидкій. Комунальникам. Водіям. Енергетикам. Підприємцям. Людям, які після чергової безсонної ночі все одно відкривають магазини, аптеки, підприємства. Вчителям. путін хоче, щоб Київ втомився. От цього ми йому точно не подаруємо. Але стійкість — це коли держава організувала життя так, щоб люди могли жити навіть тоді, коли ворог робить усе, аби вони не могли. Києву потрібен план, як жити. З цими вимогами ми завтра йдемо на відкриття нової сесії Верховної Ради. Ми опозиція, але ми готові до співпраці з владою у законодавчому забезпечення усіх необхідних рішень, аж до створення коаліції та уряду національної єдності. Але потрібні швидкі і відповідальні дії влади.

Сьогодні країна живе в абсолютно ненормальному режимі через терор росіян проти цивільних. Повітряні тривоги одна за одною, міста постійно зупиняються, люди годинами не можуть нормально дістатися на роботу чи повернутися додому. І головне питання, яке я сьогодні чую: а що нам робити далі? Як у цьому жити? Це питання не лише із Слов’янська чи Краматорська. Це питання із Києва, Дніпра, Сум, Чернігова, Харкова, Херсона, Запоріжжя. Завтра 1 вересня. Тисячі батьків досі не розуміють, як навчатимуться їхні діти, особливо там, де немає нормальних укриттів. Це вже не просто незручності війни. Це ситуація, яка ризикує стати неконтрольованою. Ми вступили в новий етап війни, який показав глибину кризи державного управління в країні. Давайте чесно скажемо, що робить путін. Він намагається не просто бити по Києву. Він хоче вимкнути Київ. Виснажити постійними тривогами. Паралізувати транспорт. Зупинити підприємства. Розірвати логістику. Змусити людей зрештою сказати: тут неможливо жити. Бо Київ для нього — особлива ціль. Сьогодні недостатньо просто закликати людей потерпіти. Треба нарешті організувати життя столиці і відповідно до тієї війни, яку росія веде сьогодні, а не тієї, до якої ми готувалися вчора. По-перше, місто не може безкінечно зупинятися. Безпека — безумовно понад усе. Але якщо тривоги стають постійними, значить, мають змінюватися і правила роботи міста. Уряд, військові, міська влада, транспортники, бізнес мають сісти за один стіл і дати людям зрозумілий алгоритм. Як усе працюватиме далі? І не треба недооцінювати ціну цього хаосу. Коли годинами стоїть Київ — стоїть величезна частина української економіки. Це мільярди, які не потраплять з бюджету до армії. По-друге, початок навчального року. Де зрозуміле рішення для батьків? Дайте людям правила. Візьміть на себе відповідальність. Для цього і існує держава. По-третє, поверніть Києву 8 мільярдів та ПДФО бойових бригад, бо цього тижня Київ вперше вимушений проводити секвестр бюджету. Скорочувати всі видатки, аби захистити місто. Сьогодні гроші Києву потрібні для укриттів. Нам треба будувати ще один рівень міста — захищений. По-четверте, бізнес. Потрібне страхування воєнних ризиків. Гроші на швидке відновлення після ударів. Нова логістика. Можливість бізнесу вкладати кошти у власний захист, включно з приватними системами ППО. І парламент нарешті має нормально працювати. Треба вести переговори з МВФ, ухвалювати закони, від яких залежить фінансова стабільність країни. По-пʼяте, енергетика. путін вже заявив, що його основною ціллю є енергетика, і саме енергетика Києва, захист якої залишили без фінансування. Тому мала маневрена генерація, когенерація, резервне живлення лікарень, водоканалів, зв'язку мають встановлюватися уже. Коли держава не встигає, українці завжди рятували себе самі. Це наша величезна сила. Тому я звертаюся до ОСББ, підприємців, волонтерів, просто сусідів: перевірте свої укриття. Подумайте про резервне живлення. Про воду. Про літніх людей у вашому будинку, яким під час тривоги нікуди йти і які самі не впораються. Наша команда точно буде поруч. І я хочу подякувати всім, хто сьогодні не дає цьому місту зупинитися. Рятувальникам і пожежникам. Медикам, особливо швидкій. Комунальникам. Водіям. Енергетикам. Підприємцям. Людям, які після чергової безсонної ночі все одно відкривають магазини, аптеки, підприємства. Вчителям. путін хоче, щоб Київ втомився. От цього ми йому точно не подаруємо. Але стійкість — це коли держава організувала життя так, щоб люди могли жити навіть тоді, коли ворог робить усе, аби вони не могли. Києву потрібен план, як жити. З цими вимогами ми завтра йдемо на відкриття нової сесії Верховної Ради. Ми опозиція, але ми готові до співпраці з владою у законодавчому забезпечення усіх необхідних рішень, аж до створення коаліції та уряду національної єдності. Але потрібні швидкі і відповідальні дії влади.

Петро Порошенко

32,392 views • 29 days ago