Загрузка видео...

Не удалось загрузить видео

На главную

У Львові прощаються з родиною, яка загинула внаслідок російського обстрілу 4 вересня Це Євгенія Базилевич і її три доньки – 21-річна Ярина, 18-річна Дарина і 7-річна Емілія. Поховають їх на Личаківському цвинтарі.

radiosvoboda's profile picture

Радіо Свобода

591,446 subscribers

50,329 просмотров • 2 лет назад •via X (Twitter)

Новости и политикаОбразованиеЗдоровье и велнес
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

Комментарии: 10

Фото профиля Purrfella
Purrfella2 лет назад

@JakeSullivan46 your deescalation management did this, @potus your weakness did this. @IlyaYashin russians you justify did this.

Фото профиля Гай Марій Берліній🏴‍☠️
Гай Марій Берліній🏴‍☠️2 лет назад

Ще скажіть про те, як вам шкода, пропагандони їбучі

Фото профиля Natberg
Natberg2 лет назад

Світла пам'ять

Фото профиля Murka
Murka2 лет назад

Светлая память. Суки. Взломать первый канал и весь день показывать, что делают их мальчики в Украине. Слов нет.

Фото профиля Kazkav2🇺🇦✙
Kazkav2🇺🇦✙2 лет назад

Світла їм пам'ять і сил татові 💔🕯

Фото профиля Владимир Абв
Владимир Абв2 лет назад

Царство небесное.Аминь

Фото профиля Мах Криптенко выбрался нах...
Мах Криптенко выбрался нах...2 лет назад

и шо .. кто то пиздонул что надо войну заканчивать ?? Не ну ок ..

Фото профиля Немо
Немо2 лет назад

💔

Фото профиля Andrii
Andrii2 лет назад

😢🕯️

Фото профиля Юрий
Юрий2 лет назад

💔💔💔💔💔💔💔💔💔😥

Похожие видео

Муза - це не 24 річна дурочка для прокурорів. 📍1. Це доросла жінка із вищою юридичною освітою, яка діяла з умислом легалізації 21 мільйона корупційних грошей. Крапка. 📍2. Це доросла жінка, яка через прокурорські звʼязки хотіла стати заступником міністра освіти. 📍3. Це доросла жінка, яка сьогодні справедливо поїхала в СІЗО до 2 листопада і, сподіваюсь, не вийде під заставу. Бо ми будемо стежити за кожною гривнею, хто і чому і з яких грошей її внесе 😤
0:59

Муза - це не 24 річна дурочка для прокурорів. 📍1. Це доросла жінка із вищою юридичною освітою, яка діяла з умислом легалізації 21 мільйона корупційних грошей. Крапка. 📍2. Це доросла жінка, яка через прокурорські звʼязки хотіла стати заступником міністра освіти. 📍3. Це доросла жінка, яка сьогодні справедливо поїхала в СІЗО до 2 листопада і, сподіваюсь, не вийде під заставу. Бо ми будемо стежити за кожною гривнею, хто і чому і з яких грошей її внесе 😤

Martina Boguslavets

53,096 просмотров • 23 дней назад

💔На місце загибелі 15-річної дівчини у Львові приїхав із фронту її батько Володимир У Лапаївці внаслідок нічної атаки РФ загинула його родина. Під завалами зруйнованого будинку знайшли тіла 4 людей, серед них — 15-річна донька Володимира. «Увечері ще списались: вона спитала, як я. Відповів — усе ок. Вона теж написала — все ок. А зранку така новина…» — розповів чоловік. 📹 Суспільне Львів
0:42

💔На місце загибелі 15-річної дівчини у Львові приїхав із фронту її батько Володимир У Лапаївці внаслідок нічної атаки РФ загинула його родина. Під завалами зруйнованого будинку знайшли тіла 4 людей, серед них — 15-річна донька Володимира. «Увечері ще списались: вона спитала, як я. Відповів — усе ок. Вона теж написала — все ок. А зранку така новина…» — розповів чоловік. 📹 Суспільне Львів

Ukrinform

40,627 просмотров • 11 месяцев назад

🕯 Троянди біля могили й закрита труна: у Самарі попрощалися з блогеркою Vikunciy 26-річна Вікторія Мірошниченко загинула 27 травня на трасі Київ — Одеса. За даними поліції, Porsche Cayenne виїхав за межі дороги, врізався в бетонну стелу й загорівся. Разом із дівчиною, за інформацією ЗМІ, загинула її помічниця Іванна Плевако. Церемонію провели на Дніпропетровщині. Біля місця поховання рідні та близькі залишили багато білих і червоних квітів. 11 червня Вікторії мало виповнитися 27 років. відео : «Телеграф»
1:00

🕯 Троянди біля могили й закрита труна: у Самарі попрощалися з блогеркою Vikunciy 26-річна Вікторія Мірошниченко загинула 27 травня на трасі Київ — Одеса. За даними поліції, Porsche Cayenne виїхав за межі дороги, врізався в бетонну стелу й загорівся. Разом із дівчиною, за інформацією ЗМІ, загинула її помічниця Іванна Плевако. Церемонію провели на Дніпропетровщині. Біля місця поховання рідні та близькі залишили багато білих і червоних квітів. 11 червня Вікторії мало виповнитися 27 років. відео : «Телеграф»

Kyiv24

11,822 просмотров • 4 месяцев назад

🇺🇦💪🏼 Повертають пораненим військовим кінцівки та жагу до життя! Команда Superhumans організувала перший похід на протезах! Центр безкоштовного протезування та реабілітації допоміг сотням українських захисників отримати нові кінцівки, а відтепер навчає їх впевненості в собі та у своїх протезах. На організацію походів для поранених захисників і захисниць Superhumans надихнув тренінг від ізраїльських спеціалістів, який вони пройшли разом із протезованими пацієнтами. Учасники тренінгу долали важкі перешкоди: піднімалися на гори в умовах високих температур, заходили до вузьких печер, спускалися з висоти, купалися в морі, й все це, аби перебороти страхи та повірити у свої сили. Шлях перешкод подолала і 19-річна Руслана Данілкіна, яка втратила на війні ногу, а сьогодні мотивує своїх побратимів та посестер радіти кожній хвилині життя. В Україні Руслана допомогла із пошуком та плануванням маршруту для першого походу на протезах. І вкотре довела: для українців немає недосяжних вершин! 🎥: rusya_danilkina
1:26

🇺🇦💪🏼 Повертають пораненим військовим кінцівки та жагу до життя! Команда Superhumans організувала перший похід на протезах! Центр безкоштовного протезування та реабілітації допоміг сотням українських захисників отримати нові кінцівки, а відтепер навчає їх впевненості в собі та у своїх протезах. На організацію походів для поранених захисників і захисниць Superhumans надихнув тренінг від ізраїльських спеціалістів, який вони пройшли разом із протезованими пацієнтами. Учасники тренінгу долали важкі перешкоди: піднімалися на гори в умовах високих температур, заходили до вузьких печер, спускалися з висоти, купалися в морі, й все це, аби перебороти страхи та повірити у свої сили. Шлях перешкод подолала і 19-річна Руслана Данілкіна, яка втратила на війні ногу, а сьогодні мотивує своїх побратимів та посестер радіти кожній хвилині життя. В Україні Руслана допомогла із пошуком та плануванням маршруту для першого походу на протезах. І вкотре довела: для українців немає недосяжних вершин! 🎥: rusya_danilkina

#ШОТАМ

10,569 просмотров • 3 лет назад

15 річна дитина звернулась до покидька Зеленського, бандити якого викрали її батька. Вдумайтеся, дитя 15-років мусить плакати, просити і благати знайти викраденого батька на камеру. Да пізда цій недодержаві. «Мойсеєнко Василь Сергійович (Київський Ревізор) – журналіст, громадський діяч, батько-одинак, який сам виховує неповнолітню доньку. Має відстрочку від служби! 17.02.2026 р. у м. Хмільник Вінницької області, працівниками ТЦК було викрадено Василя. Пустили газ в очі та застосували фізичну силу. Все це відбувалось під час прямого ефіру у ТікТок. В подальшому Василю Сергійовичу було нанесено масу ушкоджень: зламані ребра, ніс, розбита голова. Його документи – зникли. Весь цей час з людини не знімають кайданки, ніби він якийсь злочинець. Просить донька, яка залишилась фактично одна. Батько - її єдина рідна людина.»
2:16

15 річна дитина звернулась до покидька Зеленського, бандити якого викрали її батька. Вдумайтеся, дитя 15-років мусить плакати, просити і благати знайти викраденого батька на камеру. Да пізда цій недодержаві. «Мойсеєнко Василь Сергійович (Київський Ревізор) – журналіст, громадський діяч, батько-одинак, який сам виховує неповнолітню доньку. Має відстрочку від служби! 17.02.2026 р. у м. Хмільник Вінницької області, працівниками ТЦК було викрадено Василя. Пустили газ в очі та застосували фізичну силу. Все це відбувалось під час прямого ефіру у ТікТок. В подальшому Василю Сергійовичу було нанесено масу ушкоджень: зламані ребра, ніс, розбита голова. Його документи – зникли. Весь цей час з людини не знімають кайданки, ніби він якийсь злочинець. Просить донька, яка залишилась фактично одна. Батько - її єдина рідна людина.»

Myroslav Oleshko

35,792 просмотров • 7 месяцев назад

Крістіна Синя сейчас в Херсонская область, Херсон. Мій батько жертва російського «сафарі» . Вчора біля 19 години батько повертався додому і зненацька з будівлі лікарні цілеспрямовано дрон підлітає до нього та робить «скид» . Батько отримує поранення ,дзвонить мені,я викликаю швидку допомогу,батько кличе на допомогу, але у відповідь - тиша . Тиша від людей ,які були поряд і бачили його .Байдужість в дії та в голосі після того як вони підійшли ближче . Вони подивились і пішли ,мовчки,спокійно Охоронець у пологовому ,бачив також ,і також нічого не зробив ,він спостерігав ,мовчки,з будівлі . В медичному закладі не було турнікету ? Працівник в медичному закладі не міг хоча б подзвонить у швидку !? ЦЕ ТРАПИЛОСЬ БІЛЯ ЛІКАРНІ ! Неповага до своїх же ,неповага до військового ,який захищав їх та їх сімʼї .Мені соромно та огидно …я не знаю для чого багато людей українських та іноземних гине .Я не знаю за що страждають їх сім’ї. Не доведи Господь чути як твій батько в біді ,в небезпеці,поруч байдужі люди. Не доведи Господь чути крики та стогін від болю. Не доведи Господь чути благання про допомогу . Російське «сафарі» - це наша реальність . Кожен день протягом року люди гинуть,втрачають дім,роботу,близьку людину ,отримують поранення .Реальність, яка торкнулась і моєї сім’ї. Спочатку під час російської окупації мій батько важко постраждав від російського прикладу автомата ,кацапськими руками . Після того він вивозив в неймовірно екстремальних умовах своїх побратимів ,виїжджав на зустріч зі смертю і виривав з її лап своїх братів . Має серйозну травму ,ходить на милицях, і зараз через лапи російського звіра став жертвою «сафарі». Росія - гній ! Горіти вам всім та вашим сімʼям у пеклі тисячоліттями ! Подяки медикам з «швидкої медичної допомоги» ,подяка лікарям в лікарні і всім причиним в допомозі .Подяка всім службам за хоробрість та службу
18:13

Крістіна Синя сейчас в Херсонская область, Херсон. Мій батько жертва російського «сафарі» . Вчора біля 19 години батько повертався додому і зненацька з будівлі лікарні цілеспрямовано дрон підлітає до нього та робить «скид» . Батько отримує поранення ,дзвонить мені,я викликаю швидку допомогу,батько кличе на допомогу, але у відповідь - тиша . Тиша від людей ,які були поряд і бачили його .Байдужість в дії та в голосі після того як вони підійшли ближче . Вони подивились і пішли ,мовчки,спокійно Охоронець у пологовому ,бачив також ,і також нічого не зробив ,він спостерігав ,мовчки,з будівлі . В медичному закладі не було турнікету ? Працівник в медичному закладі не міг хоча б подзвонить у швидку !? ЦЕ ТРАПИЛОСЬ БІЛЯ ЛІКАРНІ ! Неповага до своїх же ,неповага до військового ,який захищав їх та їх сімʼї .Мені соромно та огидно …я не знаю для чого багато людей українських та іноземних гине .Я не знаю за що страждають їх сім’ї. Не доведи Господь чути як твій батько в біді ,в небезпеці,поруч байдужі люди. Не доведи Господь чути крики та стогін від болю. Не доведи Господь чути благання про допомогу . Російське «сафарі» - це наша реальність . Кожен день протягом року люди гинуть,втрачають дім,роботу,близьку людину ,отримують поранення .Реальність, яка торкнулась і моєї сім’ї. Спочатку під час російської окупації мій батько важко постраждав від російського прикладу автомата ,кацапськими руками . Після того він вивозив в неймовірно екстремальних умовах своїх побратимів ,виїжджав на зустріч зі смертю і виривав з її лап своїх братів . Має серйозну травму ,ходить на милицях, і зараз через лапи російського звіра став жертвою «сафарі». Росія - гній ! Горіти вам всім та вашим сімʼям у пеклі тисячоліттями ! Подяки медикам з «швидкої медичної допомоги» ,подяка лікарям в лікарні і всім причиним в допомозі .Подяка всім службам за хоробрість та службу

жозефина бонапард

36,027 просмотров • 10 месяцев назад

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.
0:20

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.

Калина

30,832 просмотров • 10 месяцев назад

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше
0:59

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 просмотров • 11 месяцев назад

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 просмотров • 1 год назад

Мене вчергове не перестає дивувати українська влада. Що ми почули зараз? 12-го числа нібито було засідання РНБО. Нібито щось розглядали. Документів, що саме — немає: їх не існує в природі. 12-го нібито його підписали, а о 21:00 президент виходить в ефір і перераховує санкції. І тепер головне. 13-го зранку НБУ, посилаючись на «нормативний документ» — указ президента, який начебто вже набрав чинності, блокує мої кредитні картки та розрахункові рахунки. А самого указу — досі немає. Їм байдуже, що саме підписав Зеленський, байдуже, що є на сайті. Що це означає? Що все, що є на сайті президента, — маячня? Далі — ще серйозніше. Указ, поданий на підпис Зеленському для введення в дію санкцій, в останній версії датований 12-м числом. Питання до Офісу Зеленського: як він міг підписати вашу паперову, сумнозвісну версію, коли його в Києві не було. 12-го він виїхав, 13-го зранку був у Хмельницькому, далі — за кордоном? Факсиміле на указах не ставляться. Делегувати право підпису неможливо. Вносити зміни після засідання РНБО — незаконно й є фальсифікацією. Ви присвоїли собі право міняти указ, а через три дні опублікували інший — з іншими даними, іншими персональними даними, іншими санкціями та іншим терміном. І досі відмовляєтеся це пояснити. Якщо президент підписав — жодних «уточнених версій» бути не може. Станом на зараз на сайті президента два тексти указу: один — той, що підписаний, інший — перероблений. А нам кажуть: «Нам байдуже, що на сайті президента, вам потрібен папірчик з «Урядового кур’єра»». Другий указ — незаконний. Це основний доказ у суді. Те, що ви сфабрикували і сфальсифікували, — це порушення закону. І вже цього достатньо для негайного скасування указу — не лише тому, що він необґрунтований і без підстав, а тому, що внесення змін до підписаного указу — поза законом. Замість пояснити, як одночасно на сайті президента можуть існувати два укази й яким алгоритмом ви присвоїли собі право вносити зміни в указ президента, ви поводитеся так, ніби саме ви — президент. Може, насправді вам не потрібні ані засідання РНБО, ані підпис Зеленського, щоб запроваджувати санкції? Будете вкладати уточнюючі папірці в «Урядовому кур’єрі»? Тут це не пройшло. У нас є офіційна відповідь з боку «Урядового кур’єра» народному депутату, яка спростовує вашу версію. Припиніть брехати. Зайдіть на сайт президента, переконайтеся в наявності двох указів і принесіть вибачення. Це — єдиний гідний вихід для вас.
5:12

Мене вчергове не перестає дивувати українська влада. Що ми почули зараз? 12-го числа нібито було засідання РНБО. Нібито щось розглядали. Документів, що саме — немає: їх не існує в природі. 12-го нібито його підписали, а о 21:00 президент виходить в ефір і перераховує санкції. І тепер головне. 13-го зранку НБУ, посилаючись на «нормативний документ» — указ президента, який начебто вже набрав чинності, блокує мої кредитні картки та розрахункові рахунки. А самого указу — досі немає. Їм байдуже, що саме підписав Зеленський, байдуже, що є на сайті. Що це означає? Що все, що є на сайті президента, — маячня? Далі — ще серйозніше. Указ, поданий на підпис Зеленському для введення в дію санкцій, в останній версії датований 12-м числом. Питання до Офісу Зеленського: як він міг підписати вашу паперову, сумнозвісну версію, коли його в Києві не було. 12-го він виїхав, 13-го зранку був у Хмельницькому, далі — за кордоном? Факсиміле на указах не ставляться. Делегувати право підпису неможливо. Вносити зміни після засідання РНБО — незаконно й є фальсифікацією. Ви присвоїли собі право міняти указ, а через три дні опублікували інший — з іншими даними, іншими персональними даними, іншими санкціями та іншим терміном. І досі відмовляєтеся це пояснити. Якщо президент підписав — жодних «уточнених версій» бути не може. Станом на зараз на сайті президента два тексти указу: один — той, що підписаний, інший — перероблений. А нам кажуть: «Нам байдуже, що на сайті президента, вам потрібен папірчик з «Урядового кур’єра»». Другий указ — незаконний. Це основний доказ у суді. Те, що ви сфабрикували і сфальсифікували, — це порушення закону. І вже цього достатньо для негайного скасування указу — не лише тому, що він необґрунтований і без підстав, а тому, що внесення змін до підписаного указу — поза законом. Замість пояснити, як одночасно на сайті президента можуть існувати два укази й яким алгоритмом ви присвоїли собі право вносити зміни в указ президента, ви поводитеся так, ніби саме ви — президент. Може, насправді вам не потрібні ані засідання РНБО, ані підпис Зеленського, щоб запроваджувати санкції? Будете вкладати уточнюючі папірці в «Урядовому кур’єрі»? Тут це не пройшло. У нас є офіційна відповідь з боку «Урядового кур’єра» народному депутату, яка спростовує вашу версію. Припиніть брехати. Зайдіть на сайт президента, переконайтеся в наявності двох указів і принесіть вибачення. Це — єдиний гідний вихід для вас.

Петро Порошенко

28,797 просмотров • 11 месяцев назад

До запаху воєнного гару, який став звичним для українців за роки повномасштабної війни, додався важкий сморід прогнилої зеленої цвілі. Просто із золотого унітазу співвласника «Кварталу 95» Міндича, про який у суботу написала навіть Financial Times у розгромній статті про масштаби української корупції. Важко недооцінити стрес, який нині переживаємо ми, українці, а також наші друзі та партнери за кордоном. Партнери шоковані, суспільство зневірене. А якої ще реакції чекати від українців, які по 10—15 годин сидять без електрики? Усе це відбувається в умовах посиленого російського наступу, коли ми стоїмо на межі втрати стратегічних позицій на сході та півдні. Ми бачимо глибоку кризу довіри суспільства — до влади, фронту — до тилу, партнерів — до України. І водночас вражаюче неадекватну реакцію чинної влади на ситуацію, яка є найгіршою від початку повномасштабного вторгнення. Вона потребує відповідальних, рішучих і чесних кроків, передусім від влади. Замість притягнення винних до відповідальності їм допомагають тікати за кордон. Санкції проти Міндича ухвалюють у такій редакції, що роблять його фактично недосяжним для українського правосуддя. Замітають сліди замість забезпечити екстрадицію. Замість вибачень і роботи над помилками посилюють брудну дискредитаційну кампанію проти НАБУ, активістів та опозиції, намагаються видати всіх критиків влади за російських агентів. Замість чесної розмови з суспільством посилюють цензуру в телемарафоні та підконтрольних телеграм-каналах, які працюють під тотальним контролем Офісу Президента. Антикризовий план, з яким наша команда виходить у понеділок до парламенту, передбачає таке: національна єдність має перестати бути декларацією і декорацією. Потрібна чесна та відверта розмова за участі Президента, до якого накопичилося надто багато запитань. Одним із ключових кроків до відновлення довіри є гарантії ненападу влади на НАБУ та САП. Тепер зрозуміло, чому Офіс Президента атакував їх влітку, бо знали про записи, пам'ятали про свої слова і намагалися придушити справу ще в зародку. Тепер НАБУ має довести розслідування до кінця, хоч куди б вів корупційний слід. ДБР мають отримати чіткий сигнал не втручатися в роботу НАБУ і припинити тиск, і цей сигнал має надійти саме від Президента. Відставка лише двох міністрів — це профанація. В оприлюднених записах фігурують прізвища щонайменше п’яти урядовців, і це лише те, що відомо нам. А знаємо ми далеко не все. Тож увесь цей корумпований колективний Кабміндіч має піти у відставку в повному складі. Йдеться не про персоналії, а про систему управління. Потрібне не тільки оновлення уряду, а й повернення йому політичної суб’єктності. Як і парламенту. Для цього потрібно повернути Конституцію з того фактичного «архіву», куди її відправила чинна влада. Україна є парламентсько-президентською республікою, і саме на основі цієї норми необхідно сформувати нову, дієздатну коаліцію замість чинного утворення, яке в парламенті існує де-факто як цивільний шлюб «Слуг народу» з недобитками ОПЗЖ. Нова коаліція, що об’єднає всі патріотичні політичні сили, має сформувати уряд національного порятунку з фахівців із бездоганною репутацією. У критичні моменти української історії саме парламент був здатний відігравати вирішальну роль. Можливо, для когось наш аналіз і пропозиції здаються занадто м’якими. Можливо, за інших обставин наші оцінки мали би бути значно гострішими, а влада заслуговує на суворіше покарання, ніж відставка уряду. Але лише через надзвичайно критичну ситуацію на фронті ми сформували пакет пропозицій так, щоб він не спричинив надмірної політичної турбулентності і не створив ризиків дестабілізації, а навпаки запобіг гіршим наслідкам. Ключовими словами нашого плану є довіра, справедливість і відповідальність. Лише з професійними підходами та відновленою довірою ми зможемо забезпечити і фронт, і дипломатію, від яких залежить виживання країни.
9:32

До запаху воєнного гару, який став звичним для українців за роки повномасштабної війни, додався важкий сморід прогнилої зеленої цвілі. Просто із золотого унітазу співвласника «Кварталу 95» Міндича, про який у суботу написала навіть Financial Times у розгромній статті про масштаби української корупції. Важко недооцінити стрес, який нині переживаємо ми, українці, а також наші друзі та партнери за кордоном. Партнери шоковані, суспільство зневірене. А якої ще реакції чекати від українців, які по 10—15 годин сидять без електрики? Усе це відбувається в умовах посиленого російського наступу, коли ми стоїмо на межі втрати стратегічних позицій на сході та півдні. Ми бачимо глибоку кризу довіри суспільства — до влади, фронту — до тилу, партнерів — до України. І водночас вражаюче неадекватну реакцію чинної влади на ситуацію, яка є найгіршою від початку повномасштабного вторгнення. Вона потребує відповідальних, рішучих і чесних кроків, передусім від влади. Замість притягнення винних до відповідальності їм допомагають тікати за кордон. Санкції проти Міндича ухвалюють у такій редакції, що роблять його фактично недосяжним для українського правосуддя. Замітають сліди замість забезпечити екстрадицію. Замість вибачень і роботи над помилками посилюють брудну дискредитаційну кампанію проти НАБУ, активістів та опозиції, намагаються видати всіх критиків влади за російських агентів. Замість чесної розмови з суспільством посилюють цензуру в телемарафоні та підконтрольних телеграм-каналах, які працюють під тотальним контролем Офісу Президента. Антикризовий план, з яким наша команда виходить у понеділок до парламенту, передбачає таке: національна єдність має перестати бути декларацією і декорацією. Потрібна чесна та відверта розмова за участі Президента, до якого накопичилося надто багато запитань. Одним із ключових кроків до відновлення довіри є гарантії ненападу влади на НАБУ та САП. Тепер зрозуміло, чому Офіс Президента атакував їх влітку, бо знали про записи, пам'ятали про свої слова і намагалися придушити справу ще в зародку. Тепер НАБУ має довести розслідування до кінця, хоч куди б вів корупційний слід. ДБР мають отримати чіткий сигнал не втручатися в роботу НАБУ і припинити тиск, і цей сигнал має надійти саме від Президента. Відставка лише двох міністрів — це профанація. В оприлюднених записах фігурують прізвища щонайменше п’яти урядовців, і це лише те, що відомо нам. А знаємо ми далеко не все. Тож увесь цей корумпований колективний Кабміндіч має піти у відставку в повному складі. Йдеться не про персоналії, а про систему управління. Потрібне не тільки оновлення уряду, а й повернення йому політичної суб’єктності. Як і парламенту. Для цього потрібно повернути Конституцію з того фактичного «архіву», куди її відправила чинна влада. Україна є парламентсько-президентською республікою, і саме на основі цієї норми необхідно сформувати нову, дієздатну коаліцію замість чинного утворення, яке в парламенті існує де-факто як цивільний шлюб «Слуг народу» з недобитками ОПЗЖ. Нова коаліція, що об’єднає всі патріотичні політичні сили, має сформувати уряд національного порятунку з фахівців із бездоганною репутацією. У критичні моменти української історії саме парламент був здатний відігравати вирішальну роль. Можливо, для когось наш аналіз і пропозиції здаються занадто м’якими. Можливо, за інших обставин наші оцінки мали би бути значно гострішими, а влада заслуговує на суворіше покарання, ніж відставка уряду. Але лише через надзвичайно критичну ситуацію на фронті ми сформували пакет пропозицій так, щоб він не спричинив надмірної політичної турбулентності і не створив ризиків дестабілізації, а навпаки запобіг гіршим наслідкам. Ключовими словами нашого плану є довіра, справедливість і відповідальність. Лише з професійними підходами та відновленою довірою ми зможемо забезпечити і фронт, і дипломатію, від яких залежить виживання країни.

Петро Порошенко

81,081 просмотров • 10 месяцев назад

Ми живемо в різних Українах. Одна — воює і робить усе, щоб захистити Україну, а друга — знищує політичних опонентів і послаблює державу, перешкоджає руху в Європейський Союз. Цей судовий процес, де ми доводимо незаконність та неконституційність санкцій, триває вже 8 місяців. Представники влади не мають що сказати: ні суду, ні суспільству. Вони мають одну тактику: затягнути час, щоб встигнути сфабрикувати докази. Увесь цей час я не маю змоги повноцінно допомагати війську, фінансувати виробництво та закупівлю техніки для фронту. Представники влади, відповідно до закону, протягом 15 днів мали надати всі докази, які вони мають. Натомість відбувається абсурд, коли суд вводять в оману, спеціально засекречують докази, позбавляючи мене права захисту, а суддів — можливості ухвалити необхідні рішення. Також представники влади заважають нам додати до справи документи Єврокомісії, Європарламенту та Ради Європи, які засвідчують злочини влади. У них ідеться про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. На свій захист ми подали висновки органів Європейського Союзу щодо незаконних санкцій проти лідера опозиції, але з подивом почули від Офісу Президента, що це не є доказом. Це може свідчити лише про одне: вони бояться залучати міжнародні документи, які засвідчують злочини української влади. Ми надали суду резолюцію Європарламенту 2025 року, де чорним по білому написано про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. Про те, що дії влади перешкоджають інтеграції України в Європейський Союз. Зараз представники влади кажуть, що ми мали подати цей документ 18 липня, хоча Європарламент ухвалив його 8 вересня. Це просто смішно. Принциповим, ключовим, першим кластером для вступу в ЄС є fundamentals — верховенство права. А застосування санкцій проти політичних опонентів є несумісним з демократією і з прагненням українського народу до вступу в ЄС. Ми також надали Меморандум омбудсмена Ради Європи, який належить до органів Ради Європи. Він підтверджує, що під час псевдоголосування РНБО не мало жодної аргументації щодо застосування санкцій. Неодмінною складовою їх застосування проти громадян України є висновок представника України у Раді Європи. Перше: омбудсмен Ради Європи не згодний з цим висновком, про що йдеться в меморандумі. Друге: представник надала цей висновок у день, коли рішення було проголосоване, коли це все було оприлюднене і вже прокоментоване президентом. А вже потім був надісланий висновок. Ми вперше мали можливість ознайомитися з умістом електронного диска, який є доказом представників влади. Він був створений 13 числа, через добу після того, коли були проголосовані санкції. Ми побачили, що там уже виправлений весь злочинний зміст, який був нібито доказом для членів РНБО. Ці аргументації були довезені через добу, тому що їх фальсифікували. Отже РНБО голосували без доказів. Сьогодні вийшла стаття у всесвітньовідомому виданні Politico, де прямо наголошено, що санкції проти політичних опонентів, які застосовує українська влада, є неприйнятними. Ні для демократії, ні для країни, яка претендує на вступ до Європейського Союзу. Обурює, що Мінекономіки надали фактично в попередній робочий день докази, які мали б бути подані 8 місяців тому. Цим вони позбавляють мене можливості захищатися, а суд — ухвалити необхідні рішення. Ці документи в Мінекономіки надійшли від пана Проніна, який обґрунтовано підозрюється в корупції. Йдеться про крадіжку грошей на побудову фортифікаційних споруд на Покровському напрямку. Знову вони намагаються затягнути час та сфабрикувати докази. За необґрунтоване звинувачення, за фальсифікації та брехню, за введення суду в оману і за переслідування опозиції доведеться відповідати. І в решті-решт, хтось має відповісти за перешкоджання вступу України в ЄС.
15:40

Ми живемо в різних Українах. Одна — воює і робить усе, щоб захистити Україну, а друга — знищує політичних опонентів і послаблює державу, перешкоджає руху в Європейський Союз. Цей судовий процес, де ми доводимо незаконність та неконституційність санкцій, триває вже 8 місяців. Представники влади не мають що сказати: ні суду, ні суспільству. Вони мають одну тактику: затягнути час, щоб встигнути сфабрикувати докази. Увесь цей час я не маю змоги повноцінно допомагати війську, фінансувати виробництво та закупівлю техніки для фронту. Представники влади, відповідно до закону, протягом 15 днів мали надати всі докази, які вони мають. Натомість відбувається абсурд, коли суд вводять в оману, спеціально засекречують докази, позбавляючи мене права захисту, а суддів — можливості ухвалити необхідні рішення. Також представники влади заважають нам додати до справи документи Єврокомісії, Європарламенту та Ради Європи, які засвідчують злочини влади. У них ідеться про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. На свій захист ми подали висновки органів Європейського Союзу щодо незаконних санкцій проти лідера опозиції, але з подивом почули від Офісу Президента, що це не є доказом. Це може свідчити лише про одне: вони бояться залучати міжнародні документи, які засвідчують злочини української влади. Ми надали суду резолюцію Європарламенту 2025 року, де чорним по білому написано про неприпустимість використання санкцій проти політичних опонентів. Про те, що дії влади перешкоджають інтеграції України в Європейський Союз. Зараз представники влади кажуть, що ми мали подати цей документ 18 липня, хоча Європарламент ухвалив його 8 вересня. Це просто смішно. Принциповим, ключовим, першим кластером для вступу в ЄС є fundamentals — верховенство права. А застосування санкцій проти політичних опонентів є несумісним з демократією і з прагненням українського народу до вступу в ЄС. Ми також надали Меморандум омбудсмена Ради Європи, який належить до органів Ради Європи. Він підтверджує, що під час псевдоголосування РНБО не мало жодної аргументації щодо застосування санкцій. Неодмінною складовою їх застосування проти громадян України є висновок представника України у Раді Європи. Перше: омбудсмен Ради Європи не згодний з цим висновком, про що йдеться в меморандумі. Друге: представник надала цей висновок у день, коли рішення було проголосоване, коли це все було оприлюднене і вже прокоментоване президентом. А вже потім був надісланий висновок. Ми вперше мали можливість ознайомитися з умістом електронного диска, який є доказом представників влади. Він був створений 13 числа, через добу після того, коли були проголосовані санкції. Ми побачили, що там уже виправлений весь злочинний зміст, який був нібито доказом для членів РНБО. Ці аргументації були довезені через добу, тому що їх фальсифікували. Отже РНБО голосували без доказів. Сьогодні вийшла стаття у всесвітньовідомому виданні Politico, де прямо наголошено, що санкції проти політичних опонентів, які застосовує українська влада, є неприйнятними. Ні для демократії, ні для країни, яка претендує на вступ до Європейського Союзу. Обурює, що Мінекономіки надали фактично в попередній робочий день докази, які мали б бути подані 8 місяців тому. Цим вони позбавляють мене можливості захищатися, а суд — ухвалити необхідні рішення. Ці документи в Мінекономіки надійшли від пана Проніна, який обґрунтовано підозрюється в корупції. Йдеться про крадіжку грошей на побудову фортифікаційних споруд на Покровському напрямку. Знову вони намагаються затягнути час та сфабрикувати докази. За необґрунтоване звинувачення, за фальсифікації та брехню, за введення суду в оману і за переслідування опозиції доведеться відповідати. І в решті-решт, хтось має відповісти за перешкоджання вступу України в ЄС.

Петро Порошенко

11,407 просмотров • 11 месяцев назад