Video yükleniyor...

Video Yüklenemedi

Ana Sayfaya Dön

⚡️❗️#Хмельницький на зв'язку! ▪️ 🤯🤬 Група "недорозвинених" підлітків закидала сніжками портрети загиблих на Алеї Слави. Серед них - портрет батька авторки відео. Коли їм зробили зауваження, вони почали кидатися сніжками вже й у людей. ▪️ Авторка звертається до батьків і вчителів: можливо, хтось упізнає свою дитину або учня. І...

by_Ukraine's profile picture

UKRAINE NEWS UP

21,538 subscribers

16,762 görüntüleme • 6 ay önce •via X (Twitter)

#Хмельницький
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Yorum

Yorum bulunmuyor

Orijinal gönderinin yorumları burada görünecek

Benzer Videolar

На День Гідності Зеленський обирає порятунок негідного Єрмака, закопуючи свою гідність. 📍1. Хлопці з Банкової вирішили, що вони господарі країни, де бюджет - для будівництва їх маєтків, а не захисту нашої енергосистеми. Забудьте за якийсь там Офіс, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍2. Зеленський вирішив, що Уряд - це секретаріат Офісу Президента, канцелярія. А міністри і премʼєрка - його асистенти. Забудьте і за якийсь там Уряд, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍3. Зеленський вирішив, що Парламент - це його персональна голосувальня з друкарками. Які швидко напишуть будь які зміни по будь яких відкатах, по яких він лише дасть на це вказівку. Забудьте і за якийсь там Парламент, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍4. Зеленський вирішив, що Генпрокуратура - це підписанти підозр тим, хто йому не подобається. Це вони і роблять. Підозру детективу НАБУ підписав Генпрокурор Кравченко особисто. Забудьте і за якусь прокуратуру, її більше немає. Є лише Зеленський. 📍5. Зеленський вирішив, що правоохоронні органи - ДБР, СБУ, Нацпол - це оперативники, які повинні проводити обшуки і пакувати на СІЗО всіх, хто не довподоби Зеленському Забудьте і за них і за їх незалежність. Є лише Зеленський. Тому Офіс, Уряд, Парламент, правоохоронці, прокуратура - всі вони вже втратили гідність, коли покривають усе це. Вони обрали сторону, коли погодились обслуговувати бажання Єрмаків, Міндичів, а не те, на що ми їх уповноважили і яке завдання їм дали. ▪️Бо Парламент наш, а не Зеленського. ▪️Бо Уряд наш, а не Зеленського. ▪️Бо прокуратура і правоохоронні органи наші, а не Зеленського. ❗️Бо всі вони - на служінні в українців, на сервісі у нас за наші податки. Саме так каже Конституція. ❗️Ми не задоволені більше вашим сервісом та обслуговуванням, панове, за наші ж гроші. Єрмак ввів в оману Зеленського, коли забув пояснити, що усі вони - на обслуговуванні українців, найняті нами. Ніяк інакше. ☝🏻З іншого ж боку є Захід, терпіння якого ось ось лусне. Ще є декілька нардепів, незалежних громадських організацій, медіа та журналістів, які не бояться говорити правду. ☝🏻А ще з цього боку також і мільйони, українців, терпіння яких менше, ніж Заходу. Бо, на відміну, від українців, вони не воюють на передовій, не сидять під обстрілами по 10 годин без світла. І в цих умовах в нас залишається власна гідність, цього досить аби зберегти демократію. Ви не побудуєте нам тут другу бєларусь, чуєте, Володимире Зеленський
0:55

На День Гідності Зеленський обирає порятунок негідного Єрмака, закопуючи свою гідність. 📍1. Хлопці з Банкової вирішили, що вони господарі країни, де бюджет - для будівництва їх маєтків, а не захисту нашої енергосистеми. Забудьте за якийсь там Офіс, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍2. Зеленський вирішив, що Уряд - це секретаріат Офісу Президента, канцелярія. А міністри і премʼєрка - його асистенти. Забудьте і за якийсь там Уряд, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍3. Зеленський вирішив, що Парламент - це його персональна голосувальня з друкарками. Які швидко напишуть будь які зміни по будь яких відкатах, по яких він лише дасть на це вказівку. Забудьте і за якийсь там Парламент, його більше немає. Є лише Зеленський. 📍4. Зеленський вирішив, що Генпрокуратура - це підписанти підозр тим, хто йому не подобається. Це вони і роблять. Підозру детективу НАБУ підписав Генпрокурор Кравченко особисто. Забудьте і за якусь прокуратуру, її більше немає. Є лише Зеленський. 📍5. Зеленський вирішив, що правоохоронні органи - ДБР, СБУ, Нацпол - це оперативники, які повинні проводити обшуки і пакувати на СІЗО всіх, хто не довподоби Зеленському Забудьте і за них і за їх незалежність. Є лише Зеленський. Тому Офіс, Уряд, Парламент, правоохоронці, прокуратура - всі вони вже втратили гідність, коли покривають усе це. Вони обрали сторону, коли погодились обслуговувати бажання Єрмаків, Міндичів, а не те, на що ми їх уповноважили і яке завдання їм дали. ▪️Бо Парламент наш, а не Зеленського. ▪️Бо Уряд наш, а не Зеленського. ▪️Бо прокуратура і правоохоронні органи наші, а не Зеленського. ❗️Бо всі вони - на служінні в українців, на сервісі у нас за наші податки. Саме так каже Конституція. ❗️Ми не задоволені більше вашим сервісом та обслуговуванням, панове, за наші ж гроші. Єрмак ввів в оману Зеленського, коли забув пояснити, що усі вони - на обслуговуванні українців, найняті нами. Ніяк інакше. ☝🏻З іншого ж боку є Захід, терпіння якого ось ось лусне. Ще є декілька нардепів, незалежних громадських організацій, медіа та журналістів, які не бояться говорити правду. ☝🏻А ще з цього боку також і мільйони, українців, терпіння яких менше, ніж Заходу. Бо, на відміну, від українців, вони не воюють на передовій, не сидять під обстрілами по 10 годин без світла. І в цих умовах в нас залишається власна гідність, цього досить аби зберегти демократію. Ви не побудуєте нам тут другу бєларусь, чуєте, Володимире Зеленський

Martina Boguslavets

12,766 görüntüleme • 9 ay önce

⚡️Армія тікає: 21 602 самовільні відходи за місяць ✅ Трохи холодної математики — і дуже гаряча правда. Кожного місяця ТЦК викрадають українців. План — 30 000 на місяць. Але це не план — це машина насильства і репресій проти власного народу. За офіційними даними, у жовтні 21602 військовослужбовців самовільно залишили службу. Це — рекорд. Це катастрофа. 21602 людини = одна людина кожні ~2 хвилини, яка йде з армії. Що це означає? — Насильство, “бусифікація”, терор ТЦК не зміцнюють армію — вони її розвалюють. — Люди втомилися від беззаконня, від викрадень, від принижень. Вони тікають. Вихід один — не показуха, не репресії, а реальні зміни: Розформувати ТЦК як каральні бригади, позбавити їх повноважень викрадати людей; Відправити на фронт тих, хто мав би бути там за задумом — а не перетворювати мобілізацію на бізнес; Мобілізувати мільйонну армію чиновників, які накружляли собі бронь від війни; Забезпечити ротації, нормальне постачання та повагу до солдата — бо без цього армії не втримати. Поки ми мовчимо — система краде в нас армію по шматках. 🇺🇦 Треба рішуче: зупинити ТЦК-терор, повернути людей на бойові позиції з гідністю або забезпечити їм право на цивільне життя без викрадень.
0:37

⚡️Армія тікає: 21 602 самовільні відходи за місяць ✅ Трохи холодної математики — і дуже гаряча правда. Кожного місяця ТЦК викрадають українців. План — 30 000 на місяць. Але це не план — це машина насильства і репресій проти власного народу. За офіційними даними, у жовтні 21602 військовослужбовців самовільно залишили службу. Це — рекорд. Це катастрофа. 21602 людини = одна людина кожні ~2 хвилини, яка йде з армії. Що це означає? — Насильство, “бусифікація”, терор ТЦК не зміцнюють армію — вони її розвалюють. — Люди втомилися від беззаконня, від викрадень, від принижень. Вони тікають. Вихід один — не показуха, не репресії, а реальні зміни: Розформувати ТЦК як каральні бригади, позбавити їх повноважень викрадати людей; Відправити на фронт тих, хто мав би бути там за задумом — а не перетворювати мобілізацію на бізнес; Мобілізувати мільйонну армію чиновників, які накружляли собі бронь від війни; Забезпечити ротації, нормальне постачання та повагу до солдата — бо без цього армії не втримати. Поки ми мовчимо — система краде в нас армію по шматках. 🇺🇦 Треба рішуче: зупинити ТЦК-терор, повернути людей на бойові позиції з гідністю або забезпечити їм право на цивільне життя без викрадень.

Актуальна Правда

15,409 görüntüleme • 9 ay önce

За останні дні чи не в кожного другого побачив це фото з окупованого Мелітополя з підписом про мобілізованих українців до лав російської армії Але на фото зовсім не нещасні люди, яких окупант примусово мобілізував. На фото — складання присяги новоствореному підрозділу МО РФ «БАРС-Запоріжжя» на контрактній основі. Тобто всі особи, яких ви бачите на цьому фото — це зрадники своєї країни та наймані вбивці, які добровільно вступили до лав окупаційних військ На сторінках багатьох із цих персонажів у соціальних мережах — суцільна пропутінська риторика. В інтерв’ю вони з гордістю читають вірші про захист батьківщини — нової батьківщини, адже свою справжню вони продали за 38 тисяч російських рублів, які МО РФ виплачує за підписання контракту Ніколи не плутайте примусово мобілізованих українців до лав російської армії зі справжніми покидьками та зрадниками, які добровільно підписали контракти. Примусова мобілізація до лав ЗС РФ на окупованих територіях України забрала життя десятків тисяч людей, яких кидали в перших рядах на штурм українських позицій, іноді навіть без належного спорядження. І це задокументований історичний факт. За три хвилі такої мобілізації у 2022 році не пощастило й багатьом звичайним українцям, які з тих чи інших причин не встигли або не змогли залишити окуповані території. Вони не проходили ВЛК, не отримували підготовки, часто навіть не мали місць базування чи якихось військових документів, не знали в якій частині вони тепер служать, адже їх буквально складали під парканами штабелями, а потім, мов свиней, відправляли потягами та уралами на фронт Станом на сьогодні на окупованих територіях України мобілізації немає. Існує лише кілька способів потрапляння українців до лав ЗС РФ: - строкова служба; - служба за контрактом; - служба за контрактом шляхом маніпуляцій і сфабрикованих кримінальних справ Це не означає, що з цих причин і у нас не повинно бути мобілізації, або що умови життя на окупованих територіях кращі. Просто російська влада боїться втрачати рейтинги й використовує інші способи залучення людей до своїх лав. А охочих за 38 тисяч або за 200 тисяч рублів піти на смерть усе ще багато. Це зумовлено великою чисельністю населення та значною часткою справді бідних людей, які загрузли в іпотечних боргах, а інколи навіть у боргах за ящик водяри в сільському магазині Це також не означає, що будь-якої миті на окупованих територіях знову не можуть масово зігнати людей під паркан, як це вже було. Це лише питання часу, пов’язане з чисельною перевагою в кількості населення. Але це не означає, що ми можемо називати справжніх зрадників «простими хлопцями, мобілізованими з вулиці». Усі ці фото — вагома підстава для того, щоб СБУ відкривала кримінальні провадження щодо кожного з них, тільки треба називати це правильно
2:27

За останні дні чи не в кожного другого побачив це фото з окупованого Мелітополя з підписом про мобілізованих українців до лав російської армії Але на фото зовсім не нещасні люди, яких окупант примусово мобілізував. На фото — складання присяги новоствореному підрозділу МО РФ «БАРС-Запоріжжя» на контрактній основі. Тобто всі особи, яких ви бачите на цьому фото — це зрадники своєї країни та наймані вбивці, які добровільно вступили до лав окупаційних військ На сторінках багатьох із цих персонажів у соціальних мережах — суцільна пропутінська риторика. В інтерв’ю вони з гордістю читають вірші про захист батьківщини — нової батьківщини, адже свою справжню вони продали за 38 тисяч російських рублів, які МО РФ виплачує за підписання контракту Ніколи не плутайте примусово мобілізованих українців до лав російської армії зі справжніми покидьками та зрадниками, які добровільно підписали контракти. Примусова мобілізація до лав ЗС РФ на окупованих територіях України забрала життя десятків тисяч людей, яких кидали в перших рядах на штурм українських позицій, іноді навіть без належного спорядження. І це задокументований історичний факт. За три хвилі такої мобілізації у 2022 році не пощастило й багатьом звичайним українцям, які з тих чи інших причин не встигли або не змогли залишити окуповані території. Вони не проходили ВЛК, не отримували підготовки, часто навіть не мали місць базування чи якихось військових документів, не знали в якій частині вони тепер служать, адже їх буквально складали під парканами штабелями, а потім, мов свиней, відправляли потягами та уралами на фронт Станом на сьогодні на окупованих територіях України мобілізації немає. Існує лише кілька способів потрапляння українців до лав ЗС РФ: - строкова служба; - служба за контрактом; - служба за контрактом шляхом маніпуляцій і сфабрикованих кримінальних справ Це не означає, що з цих причин і у нас не повинно бути мобілізації, або що умови життя на окупованих територіях кращі. Просто російська влада боїться втрачати рейтинги й використовує інші способи залучення людей до своїх лав. А охочих за 38 тисяч або за 200 тисяч рублів піти на смерть усе ще багато. Це зумовлено великою чисельністю населення та значною часткою справді бідних людей, які загрузли в іпотечних боргах, а інколи навіть у боргах за ящик водяри в сільському магазині Це також не означає, що будь-якої миті на окупованих територіях знову не можуть масово зігнати людей під паркан, як це вже було. Це лише питання часу, пов’язане з чисельною перевагою в кількості населення. Але це не означає, що ми можемо називати справжніх зрадників «простими хлопцями, мобілізованими з вулиці». Усі ці фото — вагома підстава для того, щоб СБУ відкривала кримінальні провадження щодо кожного з них, тільки треба називати це правильно

східний

40,865 görüntüleme • 23 gün önce

Дніпро. Магазин "Компот", 2-га ночі, російські пісні, матюки, поліція не їде. — Відео від Маргарити Буркут: "Всім відомий магазин «Компот» На годиннику друга ночі. Комендантська година, прифронтове місто. А у нас кожен день під вікнами тусня ще і з російськими піснями, зі словами «Еду по Москве» і це слухають військові ( так вони себе називають). ...На зауваження вони відповіли , що вони військові які приїхали у відпустку . Не всі звісно , двоє з них. ...Той що в капюшоні кричав нам що він приїхав у відпустку і хоче відпочити. Поліцію викликали 4 рази‼️ з 00:30 і до 2:00 ніхто не приїхав‼️ Я хочу максимального розголосу‼️Бо коли одні захищають нас безвилазно на фронті, інші отакі вилупки тут розважаються серед будинків щоночі! ...Але не може бути наливайка в житловому будинку ще й цілодобова!!! ...Ладно эти малолетки , рядом стоят и взрослые люди , среди них женщина которая на замечание , что они громко себя ведут, в ответ мне орет «ну ракеты тебе спать не мешают, а мы тут отдыхаем, живем жизнь»" — От така ситуація.
0:27

Дніпро. Магазин "Компот", 2-га ночі, російські пісні, матюки, поліція не їде. — Відео від Маргарити Буркут: "Всім відомий магазин «Компот» На годиннику друга ночі. Комендантська година, прифронтове місто. А у нас кожен день під вікнами тусня ще і з російськими піснями, зі словами «Еду по Москве» і це слухають військові ( так вони себе називають). ...На зауваження вони відповіли , що вони військові які приїхали у відпустку . Не всі звісно , двоє з них. ...Той що в капюшоні кричав нам що він приїхав у відпустку і хоче відпочити. Поліцію викликали 4 рази‼️ з 00:30 і до 2:00 ніхто не приїхав‼️ Я хочу максимального розголосу‼️Бо коли одні захищають нас безвилазно на фронті, інші отакі вилупки тут розважаються серед будинків щоночі! ...Але не може бути наливайка в житловому будинку ще й цілодобова!!! ...Ладно эти малолетки , рядом стоят и взрослые люди , среди них женщина которая на замечание , что они громко себя ведут, в ответ мне орет «ну ракеты тебе спать не мешают, а мы тут отдыхаем, живем жизнь»" — От така ситуація.

Alex Golobutsky (Олексій Голобуцький)

18,669 görüntüleme • 14 gün önce

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!
1:09

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Симороз Олег Олександрович

384,528 görüntüleme • 3 yıl önce

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.
13:36

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.

Петро Порошенко

16,932 görüntüleme • 5 ay önce

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».
1:48

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 görüntüleme • 3 ay önce

Лінтяй. Блогер. Монах. Бармен. Хортиця. Святоша. Батя. Шустрий. Далі… Кожен із нас має власний список імен. Їх рідко озвучують вголос. Але навіть пошепки вони звучать голосніше за найгучніші гасла. За кожним — маленька історія довжиною в ціле життя. За кожним — не лише сльози і молитви, а й десятки теплих, подекуди неочевидних, але таких важливих історій. Не раз чув, як ті, хто тільки шукає себе у вірі, ставили запитання: чому Ісус пішов на таку жертву? Чому Господь не врятував Свого Сина і дозволив закатувати Його? Чи були сумніви у самого Христа, поки Він ішов на Голгофу? Чи не мав Він бажання кинути Свого хреста, відступити убік, лишити Свою варту і дозволити людству самому відповідати за свої вчинки й рішення? На тринадцятому році війни, думаю, кожен не один десяток разів зважував глибину власної жертви і власної втоми. Кожен замислювався: а чи варті його особисті вчинки такої ціни? Коли світ з’їхав з глузду, а ті, хто мали би бути лідерами, торгують цінностями і життями. І здається, що в абсолютній темряві час завмирає, вимагаючи відповідей. А тоді — у раптовій тиші після важкого бою — раптом чується спів птахів. Або, наче глюк у системі, посеред тіні посадки раптом розцвітає весняна квітка. Над руїною піднімається сонце і оспівує перемогу життя. Тоді посеред сліз оживає любов. Серед слабкості проростають опори. А суворі воїни на мить перетворюються на хлопчаків із веселими очима і азартом у голосі. Це і означає, що Бог говорить до тебе Своєю мовою. Шлях, яким ми йдемо, неймовірно важкий. Для когось, на жаль, він закінчився назавжди, а хтось щойно розпочав свою подорож. Але всі ці дороги сходяться тут — і не просто в молитві та вірі, а в нашій спільній боротьбі за перемогу життя над смертю. Бо життя — сильніше. Бо любов — ніколи не минає. Лего та Іра, Маестро, Кондор, Лєший, Капрал, Боїм, дякую Вам за те, що поділилися своїми історіями. Україна вистоїть. І ми разом із нею. Христос Воскрес!
5:36

Лінтяй. Блогер. Монах. Бармен. Хортиця. Святоша. Батя. Шустрий. Далі… Кожен із нас має власний список імен. Їх рідко озвучують вголос. Але навіть пошепки вони звучать голосніше за найгучніші гасла. За кожним — маленька історія довжиною в ціле життя. За кожним — не лише сльози і молитви, а й десятки теплих, подекуди неочевидних, але таких важливих історій. Не раз чув, як ті, хто тільки шукає себе у вірі, ставили запитання: чому Ісус пішов на таку жертву? Чому Господь не врятував Свого Сина і дозволив закатувати Його? Чи були сумніви у самого Христа, поки Він ішов на Голгофу? Чи не мав Він бажання кинути Свого хреста, відступити убік, лишити Свою варту і дозволити людству самому відповідати за свої вчинки й рішення? На тринадцятому році війни, думаю, кожен не один десяток разів зважував глибину власної жертви і власної втоми. Кожен замислювався: а чи варті його особисті вчинки такої ціни? Коли світ з’їхав з глузду, а ті, хто мали би бути лідерами, торгують цінностями і життями. І здається, що в абсолютній темряві час завмирає, вимагаючи відповідей. А тоді — у раптовій тиші після важкого бою — раптом чується спів птахів. Або, наче глюк у системі, посеред тіні посадки раптом розцвітає весняна квітка. Над руїною піднімається сонце і оспівує перемогу життя. Тоді посеред сліз оживає любов. Серед слабкості проростають опори. А суворі воїни на мить перетворюються на хлопчаків із веселими очима і азартом у голосі. Це і означає, що Бог говорить до тебе Своєю мовою. Шлях, яким ми йдемо, неймовірно важкий. Для когось, на жаль, він закінчився назавжди, а хтось щойно розпочав свою подорож. Але всі ці дороги сходяться тут — і не просто в молитві та вірі, а в нашій спільній боротьбі за перемогу життя над смертю. Бо життя — сильніше. Бо любов — ніколи не минає. Лего та Іра, Маестро, Кондор, Лєший, Капрал, Боїм, дякую Вам за те, що поділилися своїми історіями. Україна вистоїть. І ми разом із нею. Христос Воскрес!

Петро Порошенко

11,194 görüntüleme • 4 ay önce

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2
6:36

Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо. Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією. І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти не можливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику. Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити. Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним. Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки, я. Знаю, про що кажу. Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках. По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни. Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції. Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство. По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни. Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб. І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії. Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж. Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є. 1/2

Петро Порошенко

747,313 görüntüleme • 1 yıl önce

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.
0:40

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Alex

46,360 görüntüleme • 1 yıl önce

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше
0:59

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 görüntüleme • 10 ay önce

Виклики, які стоять перед Україною, потребують здорового, дорослого, професійного, державницького підходу. Посилки з орденами поїхали до Варшави. Всі ми вихлюпнули зрозумілі емоції. А тепер усім треба заспокоїтись. Польща — наш стратегічний сусід, союзник, держава, через яку проходить величезна частина нашої безпеки, логістичний хаб забезпечення зброєю наших Збройних Сил, країна, від якої великою мірою залежить наш вступ до ЄС та НАТО. За часів моєї каденції невипадково вона була нашим головним європейським і євроатлантичним адвокатом. Польща — це країна, яка прийняла понад мільйон українських біженців, і їм потрібні добрі стосунки між нашими народами. Тож українсько-польські відносини — це не майданчик для хайпу, взаємних образ і політичної капіталізації на емоціях. Тому час припинити ескалацію там, де потрібні холодна голова, професійна дипломатія і державницька відповідальність. За умов, коли ключові українські комунікатори на польському напрямку все ще киплять емоціями, виникає просте запитання: хто сьогодні реально займається дипломатією з Польщею? Хто відповідає за політичну комунікацію з польською владою? Хто говорить із польським парламентом, урядом, президентською адміністрацією, місцевими елітами, експертним середовищем, медіа? Хто гасить пожежу? Що взагалі робиться для відновлення довіри? Що буде з українсько-польським стратегічним партнерством? Якою буде атмосфера довкола надзвичайно важливої для нас конференції в Гданську? Ми можемо мати суперечки щодо аграрної політики, перевізників, конкуренції, політики, пам’яті тощо. Але все це треба вирішувати через дипломатію, комунікацію і повагу, а не через бійки в соціальних мережах. І без претензій до історичних підручників один одного — хай ними переймаються вчені, а не політики. Наша спільна історія надто складна, сповнена взаємних кривд і образ, і кращих ліків, ніж «прощаємо і просимо прощення», ще ніхто не прописав. Майбутнє не має бути в заручниках від минулого. Тим більше, шо не минуле — причина цієї кризи у двосторонніх стосунках, а внутрішні проблеми, популізм, гонитва за рейтингами. Україна не має розкоші сваритися з Польщею. Польща не має розкоші сваритися з Україною. Ми воюємо за незалежність та існування української державності. І ми повинні берегти кожного союзника, кожен інструмент, кожну можливість. Росія ж лише аплодуватиме кожному нашому взаємному приниженню, кожному необережному слову, кожному новому скандалу. Пропозиції нашої команди такі. Перше. Припинити публічну ескалацію. Друге. Негайно провести аудит української політики щодо Польщі: хто відповідає, яка стратегія, які канали комунікації, які проблеми, які рішення. Третє. Повернути професійну дипломатію. Не шоу, не образи, не спілкування через ЗМІ, не публічний шантаж, не гру у «хто гостріше і болючіше відповість полякам», а системну роботу з польською державою і польським суспільством. Мій заклик до дипломатів: залиште справу повернення орденів політикам, у вас же — своя важлива місія. Четверте. Відокремити емоції від національного інтересу. Бо національний інтерес України — це сильний союз із Польщею, підтримка України в ЄС і НАТО, спільна безпека та спільне стримування росії. П’яте. Маємо забезпечити обіцяне відкриття всіх переговорних кластерів з Європейським Союзом у липні. Це також залежить і від Варшави, і тут не можна недооцінювати ризики. Час працювати і відновлювати українсько-польське стратегічне партнерство. Не можна допустити розділення України і Молдови в європейській інтеграції. Не раз вже говорив: треба припинити втрачати людей, території і час. Тепер додам: так само важливо нам не втрачати партнерів і союзників.
6:07

Виклики, які стоять перед Україною, потребують здорового, дорослого, професійного, державницького підходу. Посилки з орденами поїхали до Варшави. Всі ми вихлюпнули зрозумілі емоції. А тепер усім треба заспокоїтись. Польща — наш стратегічний сусід, союзник, держава, через яку проходить величезна частина нашої безпеки, логістичний хаб забезпечення зброєю наших Збройних Сил, країна, від якої великою мірою залежить наш вступ до ЄС та НАТО. За часів моєї каденції невипадково вона була нашим головним європейським і євроатлантичним адвокатом. Польща — це країна, яка прийняла понад мільйон українських біженців, і їм потрібні добрі стосунки між нашими народами. Тож українсько-польські відносини — це не майданчик для хайпу, взаємних образ і політичної капіталізації на емоціях. Тому час припинити ескалацію там, де потрібні холодна голова, професійна дипломатія і державницька відповідальність. За умов, коли ключові українські комунікатори на польському напрямку все ще киплять емоціями, виникає просте запитання: хто сьогодні реально займається дипломатією з Польщею? Хто відповідає за політичну комунікацію з польською владою? Хто говорить із польським парламентом, урядом, президентською адміністрацією, місцевими елітами, експертним середовищем, медіа? Хто гасить пожежу? Що взагалі робиться для відновлення довіри? Що буде з українсько-польським стратегічним партнерством? Якою буде атмосфера довкола надзвичайно важливої для нас конференції в Гданську? Ми можемо мати суперечки щодо аграрної політики, перевізників, конкуренції, політики, пам’яті тощо. Але все це треба вирішувати через дипломатію, комунікацію і повагу, а не через бійки в соціальних мережах. І без претензій до історичних підручників один одного — хай ними переймаються вчені, а не політики. Наша спільна історія надто складна, сповнена взаємних кривд і образ, і кращих ліків, ніж «прощаємо і просимо прощення», ще ніхто не прописав. Майбутнє не має бути в заручниках від минулого. Тим більше, шо не минуле — причина цієї кризи у двосторонніх стосунках, а внутрішні проблеми, популізм, гонитва за рейтингами. Україна не має розкоші сваритися з Польщею. Польща не має розкоші сваритися з Україною. Ми воюємо за незалежність та існування української державності. І ми повинні берегти кожного союзника, кожен інструмент, кожну можливість. Росія ж лише аплодуватиме кожному нашому взаємному приниженню, кожному необережному слову, кожному новому скандалу. Пропозиції нашої команди такі. Перше. Припинити публічну ескалацію. Друге. Негайно провести аудит української політики щодо Польщі: хто відповідає, яка стратегія, які канали комунікації, які проблеми, які рішення. Третє. Повернути професійну дипломатію. Не шоу, не образи, не спілкування через ЗМІ, не публічний шантаж, не гру у «хто гостріше і болючіше відповість полякам», а системну роботу з польською державою і польським суспільством. Мій заклик до дипломатів: залиште справу повернення орденів політикам, у вас же — своя важлива місія. Четверте. Відокремити емоції від національного інтересу. Бо національний інтерес України — це сильний союз із Польщею, підтримка України в ЄС і НАТО, спільна безпека та спільне стримування росії. П’яте. Маємо забезпечити обіцяне відкриття всіх переговорних кластерів з Європейським Союзом у липні. Це також залежить і від Варшави, і тут не можна недооцінювати ризики. Час працювати і відновлювати українсько-польське стратегічне партнерство. Не можна допустити розділення України і Молдови в європейській інтеграції. Не раз вже говорив: треба припинити втрачати людей, території і час. Тепер додам: так само важливо нам не втрачати партнерів і союзників.

Петро Порошенко

690,528 görüntüleme • 2 ay önce

Як жмурилась 126-а бригада берегової оборони вмф рф рівно два роки тому. Ворожі інформаційні канали нагадали нам про другу річницю їх "трагедії", і так вже сталось що раніше свою причетність до того ми не афішували. Ну бо щастя любить тишу, а хвалитись ми ну любимо, та й взагалі - то не ми 😁. Пройшло достатньо часу, вся описана нижче інформація вже публікувалась ворогом і навіть згадувалась нашими (наприклад паном Бутусовим), ну а ми лиш доповнимо історію деталями та додамо відео. 30 січня 2023 року. Ворожі човни пропливли по каналам і висадились на дачах острова Круглик під Херсоном в кількості близько 20 чортів. Почали штурмувати наш крайній пост. Почали вони бодро, з кулеметами і шмєлями, з підтримкою арти і РСЗО. Наш пост тримав оборону, ну а ми швидко урівняли шанси скидами з мавіка і коректурою мінометів. У ворога пішли перші 300-ті, штурмовики передумали штурмувать і зібрались в купу затикать нові дірки на своїх тушках. Почали викликати евакуацію і підмогу, але воду ми контролили і пару раз нові групи попали під скиди, по еваку також відпрацьовували скидами і артою. Від ідеї евакуації з місця штурму човнами росіяни відмовились. Ті хто міг ходить, а це близько 7 чортів - побігли в болота в бік своїх, решта ж вже здохла, або попала під нашу групу зачистки. В підсумку опір чинив тільки один, і той не довго. Декількох що втекли в болота - знайшли і добивали скидами, решта ж втікачів змогли пробратись болотами і десь за 1,5 км їх знайшов евакуаційний човен і забрав дирявих недобитків. Чи то в ту ж ніч, чи через добу ми знайшли останнього живого з даної групи недоштурмовиків, він довго ховався в болотах, але по радіостанції постійно викликав своїх і запрошував евакуацію. Звісно ж через це шукали його і ми. І ми знайшли його перші. Останній штурмовик до якого ми змогли дотягнутися - замовк, а ще за пару днів почалось виття по ворожим інформканалам про те як бездумно і без підготовки комбриг 126-ої вмф рф посилає своїх на смерть. Ми ж просто тішились що допомогли своїм, і на якийсь час відбили бажання росіянам посилати нові групи тим флангом. Тож передаємо вітання 126-ій опущєній бригаді рф, це була не перша і далеко не остання ваша група, з якою ми спілкувались так тісно за час нашої роботи на Херсонщині. PS. Звісно ж в даній операції брали участь і інші екіпажі та розрахунки, і ні разу не применшуємо їх вклад в спільний результат, а просто ділимось епізодом з нашої точки зору. Ну а група зачистки - взагалі красавчики) Збір на дрони тут 🦅: 5375 4112 0260 0347 PayPal - yurii.gorskyi@gmail.com
3:48

Як жмурилась 126-а бригада берегової оборони вмф рф рівно два роки тому. Ворожі інформаційні канали нагадали нам про другу річницю їх "трагедії", і так вже сталось що раніше свою причетність до того ми не афішували. Ну бо щастя любить тишу, а хвалитись ми ну любимо, та й взагалі - то не ми 😁. Пройшло достатньо часу, вся описана нижче інформація вже публікувалась ворогом і навіть згадувалась нашими (наприклад паном Бутусовим), ну а ми лиш доповнимо історію деталями та додамо відео. 30 січня 2023 року. Ворожі човни пропливли по каналам і висадились на дачах острова Круглик під Херсоном в кількості близько 20 чортів. Почали штурмувати наш крайній пост. Почали вони бодро, з кулеметами і шмєлями, з підтримкою арти і РСЗО. Наш пост тримав оборону, ну а ми швидко урівняли шанси скидами з мавіка і коректурою мінометів. У ворога пішли перші 300-ті, штурмовики передумали штурмувать і зібрались в купу затикать нові дірки на своїх тушках. Почали викликати евакуацію і підмогу, але воду ми контролили і пару раз нові групи попали під скиди, по еваку також відпрацьовували скидами і артою. Від ідеї евакуації з місця штурму човнами росіяни відмовились. Ті хто міг ходить, а це близько 7 чортів - побігли в болота в бік своїх, решта ж вже здохла, або попала під нашу групу зачистки. В підсумку опір чинив тільки один, і той не довго. Декількох що втекли в болота - знайшли і добивали скидами, решта ж втікачів змогли пробратись болотами і десь за 1,5 км їх знайшов евакуаційний човен і забрав дирявих недобитків. Чи то в ту ж ніч, чи через добу ми знайшли останнього живого з даної групи недоштурмовиків, він довго ховався в болотах, але по радіостанції постійно викликав своїх і запрошував евакуацію. Звісно ж через це шукали його і ми. І ми знайшли його перші. Останній штурмовик до якого ми змогли дотягнутися - замовк, а ще за пару днів почалось виття по ворожим інформканалам про те як бездумно і без підготовки комбриг 126-ої вмф рф посилає своїх на смерть. Ми ж просто тішились що допомогли своїм, і на якийсь час відбили бажання росіянам посилати нові групи тим флангом. Тож передаємо вітання 126-ій опущєній бригаді рф, це була не перша і далеко не остання ваша група, з якою ми спілкувались так тісно за час нашої роботи на Херсонщині. PS. Звісно ж в даній операції брали участь і інші екіпажі та розрахунки, і ні разу не применшуємо їх вклад в спільний результат, а просто ділимось епізодом з нашої точки зору. Ну а група зачистки - взагалі красавчики) Збір на дрони тут 🦅: 5375 4112 0260 0347 PayPal - [email protected]

Юрій Горський

21,803 görüntüleme • 1 yıl önce

Єрмак не на Банковій, але Зеленський ще тримає десятки тих, хто помагав їм нищити демократію Єрмак здав кабінет, але в кабінетах все ще: 📍1. Татаров Зеленський зберігає в Офісі Татарова - смотрящого за правоохоронною системою ще з часів Януковича. Того Татарова, до якого НАБУ приходили з підозрою в корупції по схемах Микитася. Того Татарова, якого МВС Захарченка - Януковича нагороджуваало за заслуги в грудні 2013, коли розганяли Майдан. Татаров - друг Єрмака все ще на Банковій. 📍2. Кравченко Єрмак обрав для Зеленського ручного Генпрокурора Кравченка. Того Кравченка, який за вказівкою Єрмака скєпав законопроект 12414, через який ми в липні усі вийшли на протести. Того Кравченка, який хотів знищити НАБУ і САП, підпорядкувавши їх Генпрокурору, бо в Офісі дізнались що НАБУ слухає Міндіча і на плівках їх згадують. Того Кравченка; який підписував підозру детективу НАБУ Магамедрасулову. Детективу, який вів справу Міндіча, і зараз за це незаконно 5 місяць сидить в підвалі СІЗО. 📍3. Сухачов Єрмак давав вказівки ручному керівництву ДБР Сухачову про те, як клєпати справи і проти НАБУ, і проти антикорупційних активістів. Тому Сухачову, ДБР якого згадується на плівках, що угрупування Міндіча їм носило і вони цитую: «будуть клєпать справи». Тому Сухачову, дружина якого заробляє мільйони з компаній дотичних до Енергоатому і Міненерго. Тому Сухачову, який в липні клєпав справи проти детективів НАБУ з якихось ДТП 8-річної давності. 📍4. Політичне крило СБУ Та частина СБУ по якій Поклад привіз з Дубая нардепа ОПЗЖ Христенка. Аби той під режисуру Єрмака дав вигадані покази проти керівника САП Клименка щоб заблокувати антикорупційні розслідування. Той Поклад, який працював помічником в нардепа регіонала та ОПЗЖ Мирного. Сподіваюсь, що СБУ зрозуміли, як їх підставив увесь зашквар плану Єрмака і більше так охоче не підуть на замовлення у вигляді незаконних обшуків в детективів НАБУ, тримання їх в своїх СІЗО і турагентств для Христенків. 📍5. Шмигаль Так, ви усе вірно прочитали, саме Шмигаль, не Свириденко, яка геть не субʼєктна. ▪️Саме Шмигаль, про якого так мало говорять. Але який так тихо і вправно виконував роками усі вказівки Єрмака по Уряду. Маючи власну нульову політичну вагу але будучи відмінним виконавцем. ▪️Бо саме Шмигаль є дуже добре натренованим Єрмаком і саме Шмигаль є ж настільки безвідмовним до будь яких бажань Зеленського, яким свого часу був Єрмак. ▪️Бо саме Шмигаль має ту сітку необхідних контактів по усій країні, яку далі можна використовувати до швидкого вирішення питань, які тепер даватиме вже Зеленський, а не Єрмак. Я не здивуюсь, якщо саме Шмигаль стане тим, кого обере зараз Зеленський замість Єрмака. Маємо зробити так аби: ▪️пункт 1 Татаров пішов з Офісу ▪️пункт 2 і 3 - ручне ДБР і Генпрокурор пройшли через прозорий конкурс з міжнародними експертами в конкурсних комісіях, бо ручні силовики Зеленського- це все ще той Єрмак пан Кравченко і Сухачов хай подаються на конкурси, будь ласка, але, впевнена, в комісії буде багато питань по їх доброчесності ▪️пункт 4 і 5 аби не стали новим Єрмаком Тому тримаємо стрій, бо все ще тільки попереду. Бо збереження демократії без залишків єрмаківщини - все ще виклик, який ми не подолали
0:54

Єрмак не на Банковій, але Зеленський ще тримає десятки тих, хто помагав їм нищити демократію Єрмак здав кабінет, але в кабінетах все ще: 📍1. Татаров Зеленський зберігає в Офісі Татарова - смотрящого за правоохоронною системою ще з часів Януковича. Того Татарова, до якого НАБУ приходили з підозрою в корупції по схемах Микитася. Того Татарова, якого МВС Захарченка - Януковича нагороджуваало за заслуги в грудні 2013, коли розганяли Майдан. Татаров - друг Єрмака все ще на Банковій. 📍2. Кравченко Єрмак обрав для Зеленського ручного Генпрокурора Кравченка. Того Кравченка, який за вказівкою Єрмака скєпав законопроект 12414, через який ми в липні усі вийшли на протести. Того Кравченка, який хотів знищити НАБУ і САП, підпорядкувавши їх Генпрокурору, бо в Офісі дізнались що НАБУ слухає Міндіча і на плівках їх згадують. Того Кравченка; який підписував підозру детективу НАБУ Магамедрасулову. Детективу, який вів справу Міндіча, і зараз за це незаконно 5 місяць сидить в підвалі СІЗО. 📍3. Сухачов Єрмак давав вказівки ручному керівництву ДБР Сухачову про те, як клєпати справи і проти НАБУ, і проти антикорупційних активістів. Тому Сухачову, ДБР якого згадується на плівках, що угрупування Міндіча їм носило і вони цитую: «будуть клєпать справи». Тому Сухачову, дружина якого заробляє мільйони з компаній дотичних до Енергоатому і Міненерго. Тому Сухачову, який в липні клєпав справи проти детективів НАБУ з якихось ДТП 8-річної давності. 📍4. Політичне крило СБУ Та частина СБУ по якій Поклад привіз з Дубая нардепа ОПЗЖ Христенка. Аби той під режисуру Єрмака дав вигадані покази проти керівника САП Клименка щоб заблокувати антикорупційні розслідування. Той Поклад, який працював помічником в нардепа регіонала та ОПЗЖ Мирного. Сподіваюсь, що СБУ зрозуміли, як їх підставив увесь зашквар плану Єрмака і більше так охоче не підуть на замовлення у вигляді незаконних обшуків в детективів НАБУ, тримання їх в своїх СІЗО і турагентств для Христенків. 📍5. Шмигаль Так, ви усе вірно прочитали, саме Шмигаль, не Свириденко, яка геть не субʼєктна. ▪️Саме Шмигаль, про якого так мало говорять. Але який так тихо і вправно виконував роками усі вказівки Єрмака по Уряду. Маючи власну нульову політичну вагу але будучи відмінним виконавцем. ▪️Бо саме Шмигаль є дуже добре натренованим Єрмаком і саме Шмигаль є ж настільки безвідмовним до будь яких бажань Зеленського, яким свого часу був Єрмак. ▪️Бо саме Шмигаль має ту сітку необхідних контактів по усій країні, яку далі можна використовувати до швидкого вирішення питань, які тепер даватиме вже Зеленський, а не Єрмак. Я не здивуюсь, якщо саме Шмигаль стане тим, кого обере зараз Зеленський замість Єрмака. Маємо зробити так аби: ▪️пункт 1 Татаров пішов з Офісу ▪️пункт 2 і 3 - ручне ДБР і Генпрокурор пройшли через прозорий конкурс з міжнародними експертами в конкурсних комісіях, бо ручні силовики Зеленського- це все ще той Єрмак пан Кравченко і Сухачов хай подаються на конкурси, будь ласка, але, впевнена, в комісії буде багато питань по їх доброчесності ▪️пункт 4 і 5 аби не стали новим Єрмаком Тому тримаємо стрій, бо все ще тільки попереду. Бо збереження демократії без залишків єрмаківщини - все ще виклик, який ми не подолали

Martina Boguslavets

16,053 görüntüleme • 8 ay önce

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 görüntüleme • 1 yıl önce

Вимушений реагувати, оскільки зараз масово поширюється неправдива інформація скандального колишнього футболіста київського «Динамо» Олександра Алієва, яка може нашкодити репутації моєї бригади. Олександра Алієва всі ми добре знаємо за низьким рівнем інтелекту та алкоголізмом. В перші дні повномасштабного вторгнення Алієв повідомив, що він добровольцем пішов до лав територіальної оборони Києва. Патрулював вулиці Оболоні й не брав участі в бойових діях. Але це не завадило йому в обхід бригади, напряму через командування Сил територіальної оборони отримати статус УБД… І от зараз Алієв вирішив крінжувати далі, в інтерв’ю Славі Дьоміну він заявив, що служить в 129-му батальйоні 112-ї бригади й він є військовослужбовцем. Мушу спростувати цю наглу брехню. Оскільки, я знаю цей батальйон нашої бригади, це героїчні хлопці, які в боях здобули собі імʼя, у них багато загиблих і я не буду спокійно дивитися як цей алкаш намагається спаплюжити їх імʼя. Олександр Алієв ніколи не проходив службу як військовослужбовець в 129-му батальйоні 112-ї бригади, як власне і в інших наших регулярних підрозділах. Він тусувався у ДФТГ № 35, яке підпорядковане нашій бригаді, але учасники цього формування не мають офіційного статусу військовослужбовців Збройних Сил України на відміну від наших регулярних батальйонів, власне як військові 129-го батальйону. Я думаю не треба пояснювати чим бойова бригада відрізняється від ДФТГ у 2025 році. Командування цього ДФТГ дозволило Алієву спокійно грати в футбольчік, відвідувати VIP-ложу стадіону «Динамо» та бухати в ресторанах, ну короче, усі «тяготи важкої армійської служби» в період воєнного стану. Алієв також брехав як він «потрапляв під кулі на Оболоні» та як він має «їхати визволяти Харківщину». Всі до речі, його фото з Донбасу зроблені в рамках «волонтерських поїздок», де він не мав жодних військових задач. У квітні 2023 року Алієв за рахунок примазування до ДФТГ проігнорував повістку від Оболонського ТЦК, власне він мав бути офіційно мобілізований до регулярних військ, але він підключив звʼязки і звісно нікуди не мобілізувався. Ну а в квітні цього року я думаю ви бачили як патрульна поліція клала цього «воїна» обличчям в асфальт за опір та ознаки алкогольного спʼяніння, до слова Алієв від проходження тесту на стан спʼяніння відмовився, що за українським законодавством автоматично визнає його винним. Ну ви розумієте, це така «служба в батальйоні», бухим на Гєліку… Ну і я б не писав цей допис навіть не дивлячись на відвертий звіздьож як він «льочік у танку горів», але… Але коли дружок трохи повірив у себе і розповідає, що він десь «служить», це вже межа враховуючи, що багато спортивних журналістів у своїх матеріалах ставили його в приклад іншим. І в першу чергу це неповага та приниження тих хлопців з тероборони, які місяцями сидять в окопах та віддають своє життя та здоров’я за таких як цей брехун. А взагалі не вперше чую історії як «елітка» зашарюється в тилових ДФТГ та мутить собі відстрочки від призову. Відкрию секрет пану Алієву, що служба в ресторанах не звільняє від мобілізації, ось така несправедливість… Палкий привіт ТЦК!
0:53

Вимушений реагувати, оскільки зараз масово поширюється неправдива інформація скандального колишнього футболіста київського «Динамо» Олександра Алієва, яка може нашкодити репутації моєї бригади. Олександра Алієва всі ми добре знаємо за низьким рівнем інтелекту та алкоголізмом. В перші дні повномасштабного вторгнення Алієв повідомив, що він добровольцем пішов до лав територіальної оборони Києва. Патрулював вулиці Оболоні й не брав участі в бойових діях. Але це не завадило йому в обхід бригади, напряму через командування Сил територіальної оборони отримати статус УБД… І от зараз Алієв вирішив крінжувати далі, в інтерв’ю Славі Дьоміну він заявив, що служить в 129-му батальйоні 112-ї бригади й він є військовослужбовцем. Мушу спростувати цю наглу брехню. Оскільки, я знаю цей батальйон нашої бригади, це героїчні хлопці, які в боях здобули собі імʼя, у них багато загиблих і я не буду спокійно дивитися як цей алкаш намагається спаплюжити їх імʼя. Олександр Алієв ніколи не проходив службу як військовослужбовець в 129-му батальйоні 112-ї бригади, як власне і в інших наших регулярних підрозділах. Він тусувався у ДФТГ № 35, яке підпорядковане нашій бригаді, але учасники цього формування не мають офіційного статусу військовослужбовців Збройних Сил України на відміну від наших регулярних батальйонів, власне як військові 129-го батальйону. Я думаю не треба пояснювати чим бойова бригада відрізняється від ДФТГ у 2025 році. Командування цього ДФТГ дозволило Алієву спокійно грати в футбольчік, відвідувати VIP-ложу стадіону «Динамо» та бухати в ресторанах, ну короче, усі «тяготи важкої армійської служби» в період воєнного стану. Алієв також брехав як він «потрапляв під кулі на Оболоні» та як він має «їхати визволяти Харківщину». Всі до речі, його фото з Донбасу зроблені в рамках «волонтерських поїздок», де він не мав жодних військових задач. У квітні 2023 року Алієв за рахунок примазування до ДФТГ проігнорував повістку від Оболонського ТЦК, власне він мав бути офіційно мобілізований до регулярних військ, але він підключив звʼязки і звісно нікуди не мобілізувався. Ну а в квітні цього року я думаю ви бачили як патрульна поліція клала цього «воїна» обличчям в асфальт за опір та ознаки алкогольного спʼяніння, до слова Алієв від проходження тесту на стан спʼяніння відмовився, що за українським законодавством автоматично визнає його винним. Ну ви розумієте, це така «служба в батальйоні», бухим на Гєліку… Ну і я б не писав цей допис навіть не дивлячись на відвертий звіздьож як він «льочік у танку горів», але… Але коли дружок трохи повірив у себе і розповідає, що він десь «служить», це вже межа враховуючи, що багато спортивних журналістів у своїх матеріалах ставили його в приклад іншим. І в першу чергу це неповага та приниження тих хлопців з тероборони, які місяцями сидять в окопах та віддають своє життя та здоров’я за таких як цей брехун. А взагалі не вперше чую історії як «елітка» зашарюється в тилових ДФТГ та мутить собі відстрочки від призову. Відкрию секрет пану Алієву, що служба в ресторанах не звільняє від мобілізації, ось така несправедливість… Палкий привіт ТЦК!

Симороз Олег Олександрович

99,664 görüntüleme • 1 yıl önce