довбойоби зранку бадьорять краще за каву блять якщо бути... уважним, то можна побачити, що я поїхала не на жовтий і навіть не одразу на зелений, але воно все одно вилетіло переді мноюshow more

Нотаріус Бучанського району,Київської області Роман Оніщенко зволять розважатися зі... співучими курвами. Злі язики запевняють,що навіть якщо цей достойник бігатиме Майданом з триколором-йому все одно не буде Н-І-Х-У-Я.show more

Дивлюся й думаю: здаватися, а не бути. Ну поїдь... ще у своїх понтових ботинках і штанях — та ще без шолома й перчаток. А потім — бац — і все стало на свої місця. Хороші понти — це передусім знання, функціональність і розуміння. А якщо ставити на перше місце тільки те, як ти виглядаєш, відриваючи це від суті, то можна перетворитися на помаранчевого уїбана🤡show more

Ще весною я взагалі не розуміла як можна зробити... ttb і була впевнена що не зроблю. Потім могла зробити шось схоже на один повтор з десяти. Зараз підконтрольною, з недостатнім замахом, але вперто рухаюсь в той бік.show more

Тут депутат партії Зеленського, чоловік нардепки Слуги народу, ряжений... холуй Юрій Федоренко Ахіллес, заявив що: «Люди, які не брали участь в боротьбі за державність і живучість власного народу, не мають права брати участь в життєдіяльності держави, за винятком сплати податків. Думаю, всі зрозуміли, що я мав на увазі». Так, ти маєш на увазі що ти підеш нахуй. Будеш тільки сплачувати податки, а не лізти як хотів по трупам знову у владу на виборах. А якщо серйозно, то це важлива заява депутата Зеленського. Представника влади! Що українці мають тільки платити податки. Щоб було владі з чого красти, щоб Резніков он міг 733 млн грн розпили. Все. Більше прав у рабів не повинно бути. Лише обовʼязок давати гроші. Підпишись на мій Твітер.show more

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні... та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».show more

Служити це вже реально «западло», попав в армію то... значить ти лох, не сумів знайти гроші відкупитися. Навіть блоХери вже не приховують, що за свою відстрочку платять великі гроші і радіють що не попали в армію. А ми в армії «кончені невдахи», так відчуваю себе, дивлячись на це.show more

Оце що? Справа в тому, що я знаю багато... прикладів , коли люди не можуть воювати за станом здоров'я , а їх пакують все одно незаконно . Тобто свідомо забирають на каліцтво, чи смерть саме через стан здоров'я. Оці от швондєрші сьогодення найогидніші.show more

Помните ось був недавно тренд «а от вмер би... тоді в Бахмуті і не мучився» Ну короче якби я мусила згадувати моменти близькості до смерті то було б дуже обідно згадувать що можна було розʼїбатись об бабку що продавала помідори на перехресті в Царичанке бо Даня її не побачив (бо Даня взагалі ніфіга до лазерної корекції не бачив, кожна поїздка як остання, даже якщо не на Донбас а в Полтаву) Обідно було б померти поблизу ЛБЗ але не героїчно під час пиздячки а тому що танковий бій не причина не митись Надзвичайно обідно було б померти від неякісної хавки на навчаннях, і ще обідніше - від власноруч привезеної хавки замість тої неякісної (розблоковано спогад як військовослужбовці влаштували БУНТ під час навчань під рос кордоном бо їм не привезли хавку, будь ласка повірте мені шо там ніхто не бідував не голодував, але навчання неможливо було продовжувати, тому довелось розпечатати увесь н/з у вигляді гуманітарних французьких паштетів і молитись щоб не було срачки, а ще над нами літали рускі літаки але срачки я боялась більше) В общем як ви поняли у мене не дуже героїчне їбав воював, зате смішне! Стратегічний запас сєчки на любу пʼянку🫡show more

Ну цій машинці вже усьо, не доїхала до нас,... але є та яка дуже сильно потребує ремонту, авто в якому я буквально живу, працюю, і навіть сплю. Ціль: 80к Термін: як завжди на вчора… Буду вдячний за підтримку 🤝 п.с: я не вмію писати пости про збори(show more

Ці пики, які повинні гнити у в’язниці, почуваються в... країні (і за її межами) царками, мають право голосу й вирішують долю України. Я зараз навіть не знаю, як описати емоцію, яку я відчуваю. Але це щось дуже-дуже погане, на межі.show more

Він повернувся. Його кроки нерішучі на землі, яку він... упізнає, але не наважується прийняти як реальність. Кордон уже позаду, та його тіло ще цього не знає. Тоді він падає навколішки. Він цілує землю. Не як вивчений жест, а як той, хто хапається за життя, торкнувшись небуття. Українська земля холодна, шорстка, жива. Вона ніколи йому не брехала. Вона ніколи його не зраджувала. І вперше за багато місяців — можливо, років — він плаче без страху. Він плаче за тим, що в нього відібрали. Він плаче за ночами без неба. Він плаче за приглушеними криками, за іменами, прошепотілими в темряві, за тими, хто не повернувся. Його тіло несе сліди ув’язнення, але найбільше говорить його погляд. Погляд, у якому жах не зміг убити людяність. Погляд, що бачив, як низько може впасти людина… і все ж обрав залишитися людиною. Перед ним земля мовчить. Вона приймає. Вона розуміє. Бо він протистояв не лише стінам чи кайданам. Він зіткнувся з холодною машиною, з організованою ніччю, з системою, що прагне стерти обличчя, зламати волю, перетворити людей на цифри, на тіні, на мовчання. Темрява не завжди кричить. Іноді вона адмініструє. Вона підписує. Вона зачиняє двері й називає це порядком. Але темрява не перемогла. Бо чоловік, що стоїть навколішки, цілуючи свою землю зі сльозами, сильніший за будь-які ґрати. Бо серце, яке не зламалося, — це поразка для тих, хто хоче все знищити. Бо людяність, навіть поранена, навіть тремтлива, залишається світлом, яке неможливо повністю загасити. Сьогодні з ним має плакати вся земля. Не лише від болю. Але й від поваги. І від обіцянки: ніколи не відвертати погляд, коли тінь вважає, що може панувати без свідків. ❤️show more

Дивився вчора це відео, яке запостила величезна кількість каналів,... і сміявся. Правда в тому, що ані зараз, ані після завершення війни ухилянтам не буде соромно. Бо якщо вони не у війську, то страх чи небажання служити переважили. Ті, в кого баланс пріоритетів інший, вже носять однострій. І так, я не знаю жодного нещасного ухилянта. Майже всі живуть своє краще життя в Україні чи за її межами і точно себе не картають. Подивіться відео з Буковелю, багато там людей, які плачуть через внутрішню кризу? На четвертий рік війни апеляція до сорому та гордості не працює. Час це визнати.show more