Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Beim Laden dieses Videos ist ein Problem aufgetreten. Dies könnte an einem vorübergehenden Netzwerkproblem liegen oder das Video ist möglicherweise nicht verfügbar.

Ви напевне бачили фото з підірваними Bradley, одна з них - нажаль, моя. Нижче коротке відео, того як екіпаж евакуювався. Дуже прошу про вашу допомогу, адже майже всі речі хлопців залишились у машині😕 Реквізити для допомоги тут 👇

Sergii 🪖🇺🇦

5,951 subscribers

904,628 Aufrufe • vor 3 Jahren •via X (Twitter)

Gesundheit & Wellness Nachrichten & Politik

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

10 Kommentare

Profilbild von Sergii 🪖🇺🇦

Sergii 🪖🇺🇦vor 3 Jahren

Guys, please share video @dim0kq @dimko1 @laugh_in_pain @Kama_Kamilia My Bradley crew were one of your proud #nafo members Would be thankful for your help

Profilbild von Sergii 🪖🇺🇦

Sergii 🪖🇺🇦vor 3 Jahren

Про те, чому трапилась та ситуація обов'язково напишу пізніше свої власні думки Зараз потрібно й надалі підтримувати ЗСУ!

Profilbild von Sergii 🪖🇺🇦

Sergii 🪖🇺🇦vor 3 Jahren

Якщо ви дурачок, який не бажає підтримувати військових - підтримайте хоча б @WCKitchen Я бачу по лінії фронту тільки їх, і багато хто з цивільних, які залишились в тут виживають тільки завдяки їхній роботі.

Profilbild von Dimko Zhluktenko 🇺🇦⚔️

Dimko Zhluktenko 🇺🇦⚔️vor 3 Jahren

@PanDrukar I can vouch for @PanDrukar - he is really an operator of that Bradley. We supported him via our charity fund. @PanDrukar is legit.

Profilbild von traveler

travelervor 3 Jahren

@PanDrukar @small10space The great benefit of modern equipment is that soldiers have a chance to survive! Equipment can be replaced, but humans not! Slava Ukraini Heroyam Slava 🌻

Profilbild von Forget Your Self21

Forget Your Self21vor 3 Jahren

@PanDrukar Задонатив, головне що живі! Буде краще?

Profilbild von Sergii 🪖🇺🇦

Sergii 🪖🇺🇦vor 3 Jahren

Обов'язково :)

Profilbild von Seveer of the 95th rifles

Seveer of the 95th riflesvor 3 Jahren

@PanDrukar You're fighting in the AFU and you're a Tottenham fan, I don't know which one of those is harder! 😂 Easy follow from me buddy and I retweeted, I can't donate as I have my own thing going on at the moment 🫡 Good luck with your fundraise 👍🏼

Profilbild von Sergii 🪖🇺🇦

Sergii 🪖🇺🇦vor 3 Jahren

Haha Lol Much harder to be one of spurs 😉

Profilbild von laugh&pain 🗿

laugh&pain 🗿vor 3 Jahren

@PanDrukar 🫡

Ähnliche Videos

Курбас посміхається. Несподівано — Нікіта Бикорос зробив міні-відео про Курбас-256 — просто натхненний запуском продукту. Неймовірно надихають такі речі, звичайно. Дякую! Нижче — переклад поста Нікіти на Лінкедін, з англійської: "Курбас посміхається. Зробив коротке продуктове відео, натхненний постом Ярослава Ажнюка про новий продукт Odd Systems — тепловізійну камеру для FPV дронів, названу на честь Леся Курбаса, українського кінорежисера та театрального режисера, вбитого радянським режимом під час великого сталінського терору. Кожен хоча б раз чув легенду про те, як Хемінгуей написав найкоротшу сумну історію. Коли я працюю над дизайном і візуалізацією продуктів, завжди запитую себе, як передати ідею за кілька секунд людської уваги і зачепити глядача. Передати повідомлення в концентрованій і лаконічній формі. Назви продуктів у лінійці Odd Systems дуже символічні: вони беруть свої імена від представників "Розстріляного Відродження". Мені більше подобається ідея увічнювати імена в активних об’єктах, а не в назвах вулиць. Можливо, це одна з причин, чому я колись залишив архітектуру заради дизайну об'єктів. Діалог та зв’язок з об’єктом завжди сильніші, особливо коли він наділений символічним значенням."

Курбас посміхається. Несподівано — Нікіта Бикорос зробив міні-відео про Курбас-256 — просто натхненний запуском продукту. Неймовірно надихають такі речі, звичайно. Дякую! Нижче — переклад поста Нікіти на Лінкедін, з англійської: "Курбас посміхається. Зробив коротке продуктове відео, натхненний постом Ярослава Ажнюка про новий продукт Odd Systems — тепловізійну камеру для FPV дронів, названу на честь Леся Курбаса, українського кінорежисера та театрального режисера, вбитого радянським режимом під час великого сталінського терору. Кожен хоча б раз чув легенду про те, як Хемінгуей написав найкоротшу сумну історію. Коли я працюю над дизайном і візуалізацією продуктів, завжди запитую себе, як передати ідею за кілька секунд людської уваги і зачепити глядача. Передати повідомлення в концентрованій і лаконічній формі. Назви продуктів у лінійці Odd Systems дуже символічні: вони беруть свої імена від представників "Розстріляного Відродження". Мені більше подобається ідея увічнювати імена в активних об’єктах, а не в назвах вулиць. Можливо, це одна з причин, чому я колись залишив архітектуру заради дизайну об'єктів. Діалог та зв’язок з об’єктом завжди сильніші, особливо коли він наділений символічним значенням."

Yaroslav Azhnyuk / Ярослав Ажнюк

20,760 Aufrufe • vor 1 Jahr

Поширюйте це будь ласка! Зараз хочу вам поговорити за тему яка мене дуже сильно хвилює. Протезування наших захисників в тому числі і мене. На відео мужик якому держава поставила тягові протези і саме на такі протези держава на даний час виділяє кошти. Просто подивіться на цей ЖАХ! Людина яка захищала державу заслуговує на руки як у КРАБА? Всі ви неодноразова бачили на що ми з вами збираємо кошти - ми збираємо на круті руки, на титанові імпланти але нажаль держава відмовляється фінансувати щось круте і достойне. Замість того щоб виділити кошти на щось нормальне - держава ставить тупо крючки! Боже як же мене зараз розриває із середини це просто жахіття!

Поширюйте це будь ласка! Зараз хочу вам поговорити за тему яка мене дуже сильно хвилює. Протезування наших захисників в тому числі і мене. На відео мужик якому держава поставила тягові протези і саме на такі протези держава на даний час виділяє кошти. Просто подивіться на цей ЖАХ! Людина яка захищала державу заслуговує на руки як у КРАБА? Всі ви неодноразова бачили на що ми з вами збираємо кошти - ми збираємо на круті руки, на титанові імпланти але нажаль держава відмовляється фінансувати щось круте і достойне. Замість того щоб виділити кошти на щось нормальне - держава ставить тупо крючки! Боже як же мене зараз розриває із середини це просто жахіття!

Пан Беседа🇺🇦

105,587 Aufrufe • vor 2 Jahren

Репортер: Щодо Ірану, ви сказали, що вбивства припинилися. Хто сказав вам, що вбивства в режимі припинилися? Трамп: Нас проінформували дуже надійні джерела з тієї сторони, і вони сказали, що вбивства припинилися і страти не відбудуться. Сьогодні мало відбутися багато страт, але вони не відбудуться. І ми це з'ясуємо. Тобто, я дізнаюся після цього, ви дізнаєтеся. Але нам повідомили з надійних джерел, і я сподіваюся, що це правда. Хто знає, так? Хто знає? Божевільний світ. Репортер: Але ж ми бачили мішки для трупів. Як ви можете довіряти... Трамп: Ні, ні, ви бачили це протягом останніх кількох днів. І вони сказали, що люди стріляли в них зі зброї, і вони стріляли у відповідь, і, знаєте, таке трапляється. Але вони сказали мені, що страт не буде. І я сподіваюся, що це правда. Це важливо. Репортер: Чи означає це, що військові дії проти Ірану тепер зняті з обговорення? Трамп: Зараз ми будемо спостерігати і дивитися, як піде процес. Але ми отримали дуже гарну, дуже гарну заяву від людей, які обізнані з тим, що відбувається. Вони сказали, що страт не буде. Всі говорять про те, що сьогодні відбудеться багато страт. Нам щойно сказали, що страт не буде. Я сподіваюся, що це правда. Це велика справа. Так?

Репортер: Щодо Ірану, ви сказали, що вбивства припинилися. Хто сказав вам, що вбивства в режимі припинилися? Трамп: Нас проінформували дуже надійні джерела з тієї сторони, і вони сказали, що вбивства припинилися і страти не відбудуться. Сьогодні мало відбутися багато страт, але вони не відбудуться. І ми це з'ясуємо. Тобто, я дізнаюся після цього, ви дізнаєтеся. Але нам повідомили з надійних джерел, і я сподіваюся, що це правда. Хто знає, так? Хто знає? Божевільний світ. Репортер: Але ж ми бачили мішки для трупів. Як ви можете довіряти... Трамп: Ні, ні, ви бачили це протягом останніх кількох днів. І вони сказали, що люди стріляли в них зі зброї, і вони стріляли у відповідь, і, знаєте, таке трапляється. Але вони сказали мені, що страт не буде. І я сподіваюся, що це правда. Це важливо. Репортер: Чи означає це, що військові дії проти Ірану тепер зняті з обговорення? Трамп: Зараз ми будемо спостерігати і дивитися, як піде процес. Але ми отримали дуже гарну, дуже гарну заяву від людей, які обізнані з тим, що відбувається. Вони сказали, що страт не буде. Всі говорять про те, що сьогодні відбудеться багато страт. Нам щойно сказали, що страт не буде. Я сподіваюся, що це правда. Це велика справа. Так?

Останній Капіталіст

28,465 Aufrufe • vor 8 Monaten

Зараз в соцмережах популярне відео, де війський з одеського ТЦК дає підзатильника якомусь підлітку в помаранчевій футболці. І у багатьох це відео викликає обурення, що от мовляв військовий дає ляща підлітку. Як це так? Це ж всього навсього «дитинка», як так можна?! І одна справа коли цю істерію за «мальчіком» влаштовує проватна, проухилянтська та проросійська публіка, то це ще зрозуміло. Але цій істериці піддались і значна частина проукраїнських громадян. То ж тут треба показати всю картину. Давайте розбиратись. На тому популярному відео, де військовий дає тягла підлітку в помаранчевій футболці показано лише той момент, коли військовий почав проводити освітні заходи. Але не показано що було ДО того. А ДО того цей підліток кидає каміння в авто з українськими військовими, які їдуть містом. І про це нас інформує один з блогерів на імʼя «ЛілТрамп» - який є схоже координатором цього підлітка. Зазначений блогер на імʼя «ЛілТрамп» знаходиться за кордоном і сприяє, звісно ж за гроші, незаконному перетину кордону проросійським громадянам та просто ухилянтам. А також, судячи з відео координує напади на українських військових. Подивіться уважно на відео, на ньому цей «ЛілТрамп» сам відкрито визнає що той «бєдний мальчік» кидає каміння в автобус з ТЦК, що з того все і почалось! І це важливо для розуміння ситуації. Далі більше, цьому мальчіку в помаранчевій футболці хтось за кадром передає гроші, і той «мальчік» довольний і радісний дякує «ЛілТрампу». І взагалі подивіться на слова Мальчіка: «спасібо ЛілТрамп за вознаграждєніє - старался чісто для тєбя». І давайте казати чесно оце: «старался чісто для тєбя» це - шукав конфлікту з тцк щоб записати відео для іпсохі росіян. Думаю і сценарій і винагорода були обговорені до події. Старался виконати завдання поставлене цим «ЛилТрампом». Мальчік в футболці, як видно з цього відео, не є жертвою сваволі поганого військового, а є добровільним помічником у проведення проросійських інформаційно - психологічних операцій з метою розгойдування антимобілізаційних і антидержавних настроїв. З батьками цього Мальчіка відповідну бесіду повинні провести відповідні українські безпекові органи, бо сьогодні він за гроші знімає дискредитуючи українських військових відео, а завтра буде палити автівки українських військових. Буде старатись для «ЛілТрампа» чи когось іншого. І передаю привіт одеським ветеранам, які заставили того військового з тцк вибачатись перед цим мальчіком у футболці і перед його батьками. Передайте їм це відео. Хай подивляться І наостанок, не треба мені розповідати що військовому з тцк чи будь якому іншому треба було викликати поліцію для затримання підлітка який кидає каміння у авто. Коли так будете мені писати, подумайте чи часто ви поліцію викликаєте, коли поряд роблять дичину підлітки? І чи стояли б ви спокійно коли по вашому авто кидає камінь малолітній неадекват?!

Зараз в соцмережах популярне відео, де війський з одеського ТЦК дає підзатильника якомусь підлітку в помаранчевій футболці. І у багатьох це відео викликає обурення, що от мовляв військовий дає ляща підлітку. Як це так? Це ж всього навсього «дитинка», як так можна?! І одна справа коли цю істерію за «мальчіком» влаштовує проватна, проухилянтська та проросійська публіка, то це ще зрозуміло. Але цій істериці піддались і значна частина проукраїнських громадян. То ж тут треба показати всю картину. Давайте розбиратись. На тому популярному відео, де військовий дає тягла підлітку в помаранчевій футболці показано лише той момент, коли військовий почав проводити освітні заходи. Але не показано що було ДО того. А ДО того цей підліток кидає каміння в авто з українськими військовими, які їдуть містом. І про це нас інформує один з блогерів на імʼя «ЛілТрамп» - який є схоже координатором цього підлітка. Зазначений блогер на імʼя «ЛілТрамп» знаходиться за кордоном і сприяє, звісно ж за гроші, незаконному перетину кордону проросійським громадянам та просто ухилянтам. А також, судячи з відео координує напади на українських військових. Подивіться уважно на відео, на ньому цей «ЛілТрамп» сам відкрито визнає що той «бєдний мальчік» кидає каміння в автобус з ТЦК, що з того все і почалось! І це важливо для розуміння ситуації. Далі більше, цьому мальчіку в помаранчевій футболці хтось за кадром передає гроші, і той «мальчік» довольний і радісний дякує «ЛілТрампу». І взагалі подивіться на слова Мальчіка: «спасібо ЛілТрамп за вознаграждєніє - старался чісто для тєбя». І давайте казати чесно оце: «старался чісто для тєбя» це - шукав конфлікту з тцк щоб записати відео для іпсохі росіян. Думаю і сценарій і винагорода були обговорені до події. Старался виконати завдання поставлене цим «ЛилТрампом». Мальчік в футболці, як видно з цього відео, не є жертвою сваволі поганого військового, а є добровільним помічником у проведення проросійських інформаційно - психологічних операцій з метою розгойдування антимобілізаційних і антидержавних настроїв. З батьками цього Мальчіка відповідну бесіду повинні провести відповідні українські безпекові органи, бо сьогодні він за гроші знімає дискредитуючи українських військових відео, а завтра буде палити автівки українських військових. Буде старатись для «ЛілТрампа» чи когось іншого. І передаю привіт одеським ветеранам, які заставили того військового з тцк вибачатись перед цим мальчіком у футболці і перед його батьками. Передайте їм це відео. Хай подивляться І наостанок, не треба мені розповідати що військовому з тцк чи будь якому іншому треба було викликати поліцію для затримання підлітка який кидає каміння у авто. Коли так будете мені писати, подумайте чи часто ви поліцію викликаєте, коли поряд роблять дичину підлітки? І чи стояли б ви спокійно коли по вашому авто кидає камінь малолітній неадекват?!

Vitalii «Donetsk» Ovcharenko 🇺🇦

157,348 Aufrufe • vor 1 Monat

Ось це сьогоднішній виступ в парламенті прости господи міністра у справах ветеранів Калмикової щодо скандалів навколо Національного військового меморіального кладовища. Прочитала статистику з листочка, далі прикриття ветеранами та полеглими і власне все. Абсолютно нульова позиція як з цієї кризи навколо військового кладовища виходити. Калмикова не здатна навіть висловити позицію міністерства без листочка, хоча і з листочком її немає… У неї досі все добре. Тепер принаймні зрозуміло для чого був такий поспіх з першими похованнями, щоб тепер на всі питання щодо військового кладовища казати – «ну ми ж вже тут поховали військових». Парламент такий виступ міністра влаштував, ніхто навіть питань не задавав. Подивіться на відео як же нардепам в цілому насрати на це питання. Всього лиш скандал Національного масштабу щодо гідного вшанування полеглих воїнів, ну буває, це ще не привід міністру питання ставити… Для галочки звіт провели, молодці, попрацювали. Вкотре наголошую на тому, що суспільство має отримати відповіді на ряд питань навколо Національного військового меморіального кладовища. Мова і про саму земельну ділянку та її придатність до поховань, корупційні схеми навколо будівництва та махінації з бронюванням в самій установі. Але на початку все упирається в нормальну комунікацію з народом. І з того, що ми бачимо, то ця міністерка не здатна змінитися, вона продовжує абсолютно всрату комунікацію, відтак, скандали будуть тільки продовжуватись. Дуже прикро, бо словосполучення «військовий меморіал» та «скандал» просто неприпустимі при спільному вживанні, але сьогодні це реальність. Те, що зараз відбувається на рівні державної політики з меморіалізацією – це проста якась ганьба…

Ось це сьогоднішній виступ в парламенті прости господи міністра у справах ветеранів Калмикової щодо скандалів навколо Національного військового меморіального кладовища. Прочитала статистику з листочка, далі прикриття ветеранами та полеглими і власне все. Абсолютно нульова позиція як з цієї кризи навколо військового кладовища виходити. Калмикова не здатна навіть висловити позицію міністерства без листочка, хоча і з листочком її немає… У неї досі все добре. Тепер принаймні зрозуміло для чого був такий поспіх з першими похованнями, щоб тепер на всі питання щодо військового кладовища казати – «ну ми ж вже тут поховали військових». Парламент такий виступ міністра влаштував, ніхто навіть питань не задавав. Подивіться на відео як же нардепам в цілому насрати на це питання. Всього лиш скандал Національного масштабу щодо гідного вшанування полеглих воїнів, ну буває, це ще не привід міністру питання ставити… Для галочки звіт провели, молодці, попрацювали. Вкотре наголошую на тому, що суспільство має отримати відповіді на ряд питань навколо Національного військового меморіального кладовища. Мова і про саму земельну ділянку та її придатність до поховань, корупційні схеми навколо будівництва та махінації з бронюванням в самій установі. Але на початку все упирається в нормальну комунікацію з народом. І з того, що ми бачимо, то ця міністерка не здатна змінитися, вона продовжує абсолютно всрату комунікацію, відтак, скандали будуть тільки продовжуватись. Дуже прикро, бо словосполучення «військовий меморіал» та «скандал» просто неприпустимі при спільному вживанні, але сьогодні це реальність. Те, що зараз відбувається на рівні державної політики з меморіалізацією – це проста якась ганьба…

Симороз Олег Олександрович

20,038 Aufrufe • vor 7 Monaten

Раз на тиждень ми як завжди — у наших хлопців та дівчат на фронті. Сьогодні — у степах Донеччини. Всі говорять про зміну Головнокомандувача. Скажу відверто: Валерія Залужного знаю давно, це «Залізний Генерал». Від імені всіх військових та всього українського народу величезна йому вдячність. Також вітаю нового Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Я з ним також з 2014 року воював. Можу сказати, що він досвідчений та компетентний. Бажаю йому та усім Збройним Силам України успіхів. Бо саме навколо них весь народ має зараз обʼєднатися. Владні телеграм-канали почали розповсюджувати фейки, що нібито Порошенко сьогодні вийде на Майдан. І я вирішив, що ми не будемо їх підводити. Сказали, що Порошенко вийде на Майдан, от ми виходимо на Майдан в межах між Покровськом і Кураховим-Авдіївкою. Хто хоче — давайте до нас. Тут дуже круті майдани виходять. У нас сьогодні тільки один ворог — це путін. Ні про що інше ми говорити не можемо! І єдине, як ми маємо протидіяти цьому, — це дати їм всім по зубах. Саме тому ми сьогодні тут, на Сході. Привезли БАГАТО техніки для наших воїнів. 79-ка, 92-а, 46-та, 45-та, 26-та, 41-а, 95-ка, 81-а, 25-ка. Девʼять бригад! Ніхто не залишився без подарунка. В наступному пості опублікуємо фото-звіт) Був радий бачити кожного і кожну! Дякую вам за захист української землі.

Раз на тиждень ми як завжди — у наших хлопців та дівчат на фронті. Сьогодні — у степах Донеччини. Всі говорять про зміну Головнокомандувача. Скажу відверто: Валерія Залужного знаю давно, це «Залізний Генерал». Від імені всіх військових та всього українського народу величезна йому вдячність. Також вітаю нового Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Я з ним також з 2014 року воював. Можу сказати, що він досвідчений та компетентний. Бажаю йому та усім Збройним Силам України успіхів. Бо саме навколо них весь народ має зараз обʼєднатися. Владні телеграм-канали почали розповсюджувати фейки, що нібито Порошенко сьогодні вийде на Майдан. І я вирішив, що ми не будемо їх підводити. Сказали, що Порошенко вийде на Майдан, от ми виходимо на Майдан в межах між Покровськом і Кураховим-Авдіївкою. Хто хоче — давайте до нас. Тут дуже круті майдани виходять. У нас сьогодні тільки один ворог — це путін. Ні про що інше ми говорити не можемо! І єдине, як ми маємо протидіяти цьому, — це дати їм всім по зубах. Саме тому ми сьогодні тут, на Сході. Привезли БАГАТО техніки для наших воїнів. 79-ка, 92-а, 46-та, 45-та, 26-та, 41-а, 95-ка, 81-а, 25-ка. Девʼять бригад! Ніхто не залишився без подарунка. В наступному пості опублікуємо фото-звіт) Був радий бачити кожного і кожну! Дякую вам за захист української землі.

Петро Порошенко

34,567 Aufrufe • vor 2 Jahren

Трамп про Україну: Я вважаю, що те, що сталося, насправді вражає Війна, яка мала закінчитися дуже швидко. Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але коли все почалося, у путіна були сотні танків, що їхали по шосе Там є шосе, бетонне, дуже хороше шосе, міцне, як скеля, прямо до Києва. І десь на півдорозі, він би дістався туди за три години, рухаючись зі швидкістю 51 миля на годину, що є приблизно максимальною швидкістю для танка І в них була, знаєте, пам'ятаєте ту велику колону танків, так? І в них був якийсь генерал, якого мабуть вже немає з нами Генерал вирішив замість того, щоб одразу вирушити на Київ і закінчити війну в перший же день, не думаю, що хтось взагалі знає цю історію, поїхати через поля, через бруд і багнюку А за кілька днів до того пройшла рекордна злива, і ті танки застрягли в тому багні. І я дав їм Джавеліни, і вони знищили танки. Я дав їх ще до того, як це сталося Але знаєте, є такий вислів, бо кажуть: "О, ти такий добрий до росії". Я не добрий до росії. Я був дуже суворим до росії. Я був дуже суворим до Китаю, суворішим за будь-кого. Ось чому вони мене поважають У мене добрі стосунки з цими людьми, але я дав їм "Джавеліни". "Джавелін" – це протитанкова зброя, і ті танки були знищені. І всі казали: "Що сталося?", бо знаєте, у них є супутники, так, супутникові знімки А танки стояли в ряд і не рухалися кілька днів. А потім вони прийшли, вони вдарили по них... Вони були, вони були фактично заблоковані в сипучих пісках Знаєте, це був бруд, як сипучі піски. Вони не могли рухатися. Якби генерал просто... Це говорить вам про те, чому війна – це завжди ризик Якби цей генерал просто поїхав прямо по бетонній трасі, вони були б у Києві за чотири години, і Україна нічого не змогла б з цим вдіяти Та війна закінчилася б за один день. Це було чотири з половиною роки тому. Тож це була жахлива помилка І ось генерал, який вирішує замість того, щоб їхати прямо по шосе в місто, вони б нічого не могли вдіяти, вони були абсолютно не готові. І не тільки це: коли вони знищили всі ці танки, це додало їм впевненості Знаєте, впевненість – це дуже важливо

Трамп про Україну: Я вважаю, що те, що сталося, насправді вражає Війна, яка мала закінчитися дуже швидко. Не знаю, чи ви знаєте цю історію, але коли все почалося, у путіна були сотні танків, що їхали по шосе Там є шосе, бетонне, дуже хороше шосе, міцне, як скеля, прямо до Києва. І десь на півдорозі, він би дістався туди за три години, рухаючись зі швидкістю 51 миля на годину, що є приблизно максимальною швидкістю для танка І в них була, знаєте, пам'ятаєте ту велику колону танків, так? І в них був якийсь генерал, якого мабуть вже немає з нами Генерал вирішив замість того, щоб одразу вирушити на Київ і закінчити війну в перший же день, не думаю, що хтось взагалі знає цю історію, поїхати через поля, через бруд і багнюку А за кілька днів до того пройшла рекордна злива, і ті танки застрягли в тому багні. І я дав їм Джавеліни, і вони знищили танки. Я дав їх ще до того, як це сталося Але знаєте, є такий вислів, бо кажуть: "О, ти такий добрий до росії". Я не добрий до росії. Я був дуже суворим до росії. Я був дуже суворим до Китаю, суворішим за будь-кого. Ось чому вони мене поважають У мене добрі стосунки з цими людьми, але я дав їм "Джавеліни". "Джавелін" – це протитанкова зброя, і ті танки були знищені. І всі казали: "Що сталося?", бо знаєте, у них є супутники, так, супутникові знімки А танки стояли в ряд і не рухалися кілька днів. А потім вони прийшли, вони вдарили по них... Вони були, вони були фактично заблоковані в сипучих пісках Знаєте, це був бруд, як сипучі піски. Вони не могли рухатися. Якби генерал просто... Це говорить вам про те, чому війна – це завжди ризик Якби цей генерал просто поїхав прямо по бетонній трасі, вони були б у Києві за чотири години, і Україна нічого не змогла б з цим вдіяти Та війна закінчилася б за один день. Це було чотири з половиною роки тому. Тож це була жахлива помилка І ось генерал, який вирішує замість того, щоб їхати прямо по шосе в місто, вони б нічого не могли вдіяти, вони були абсолютно не готові. І не тільки це: коли вони знищили всі ці танки, це додало їм впевненості Знаєте, впевненість – це дуже важливо

Останній Капіталіст

23,504 Aufrufe • vor 3 Monaten

Даю трохи неприємного контенту. Увага, на відео рядова закупка російських волонтерів, далеко не рівня Притули чи Стерненко. Вся ця «допомога» їде російським військам, аби активно працювати по нашим. Знаю, що вся моя стрічка донатить і зацікавлена в тому, щоб підтримувати військо. Але, для тих, хто не може зробити репост, поставити лайк, чи вважає, що донатити це справа лохів, чи якимось чином втомились від війни, хочу вам нагадати, що в нас триває війна за виживання. Не за статус чи збагачення, не за окупацію і пригноблення інших народів, а власне за нашу з вами свободу. Так, ви будете праві, якщо піднімете питання забезпечення військ, але поки що, ви не там. Тобто не у війську чи не при владі, аби мати можливість забезпечувати, донатьте. Так, я лишу власні реквізити. Але наполягатиму ще й на тому, аби ви підтримували збори своїх перевірених волонтерів і донатили до прикладу Стерненку на дрони. Як це роблю і я з кожної зарплатні в театрі. Також, якщо ви хочете допомогти особисто, напишіть мені, ви можете самі взяти запит і купити все по списку. Передайте самі допомогу, мені ваші кошти не треба. Я це роблю для військових. Або написати своєму близькому на фронті і забезпечити їх самостійно. Зараз дуже важко на всіх ділянках фронту і тільки від нас залежить (ми бачимо як нам спішать допомагати інші країни), вистоїмо ми чи ні, про перемогу говорити ще не пізно, але й поки не варто. 5375411216666037 PayPal:anastasia8pustovit@gmail.com

Даю трохи неприємного контенту. Увага, на відео рядова закупка російських волонтерів, далеко не рівня Притули чи Стерненко. Вся ця «допомога» їде російським військам, аби активно працювати по нашим. Знаю, що вся моя стрічка донатить і зацікавлена в тому, щоб підтримувати військо. Але, для тих, хто не може зробити репост, поставити лайк, чи вважає, що донатити це справа лохів, чи якимось чином втомились від війни, хочу вам нагадати, що в нас триває війна за виживання. Не за статус чи збагачення, не за окупацію і пригноблення інших народів, а власне за нашу з вами свободу. Так, ви будете праві, якщо піднімете питання забезпечення військ, але поки що, ви не там. Тобто не у війську чи не при владі, аби мати можливість забезпечувати, донатьте. Так, я лишу власні реквізити. Але наполягатиму ще й на тому, аби ви підтримували збори своїх перевірених волонтерів і донатили до прикладу Стерненку на дрони. Як це роблю і я з кожної зарплатні в театрі. Також, якщо ви хочете допомогти особисто, напишіть мені, ви можете самі взяти запит і купити все по списку. Передайте самі допомогу, мені ваші кошти не треба. Я це роблю для військових. Або написати своєму близькому на фронті і забезпечити їх самостійно. Зараз дуже важко на всіх ділянках фронту і тільки від нас залежить (ми бачимо як нам спішать допомагати інші країни), вистоїмо ми чи ні, про перемогу говорити ще не пізно, але й поки не варто. 5375411216666037 PayPal:[email protected]

Анастасія Пустовіт

186,468 Aufrufe • vor 2 Jahren

Волонтери-шахраї, які збирають готівку в Києві, тепер використовують тітушок та продовжують дурити людей. Сьогодні з небайдужими громадянами ми навідалися до однієї з точок збору готівки шахраїської організації «Врятуй рідну країну», яку очолює Микола Осаула. Нічого хорошого я вам розказати не можу, мене як ветерана переповнюють емоції, бо за ці декілька годин, що ми були на місці, були погрози, насміхання з поранених військових та тітушки. Отже, Київ, вихід зі станції метро «Героїв Дніпра». Молодики по формі клянчать «донати на ЗСУ» готівкою у скриньку. По розмові з ними ми дізналися, що вони НЕ СЛУЖИЛИ і відповідно вони не мають жодного морального права вдягати мультикам. Далі ми дізнаємося, що вони працюють тут за ставку заробітної плати, яку виплачує фонд з грошей, які люди донатять на ЗСУ. Ну і враховуючи, що це готівка, то облікоувати її неможливо, саме тому шахраям так подобаються збори готівки. Далі частина грошей на карман, ну і на ЗСУ трохи, бо треба ж подяки у хлопців клянчити , бо бізнес має працювати. Схема тупа як двері. Далі приїхали рішали та тітушки. Один з них такий собі Карєн Мелькумов, він вирішив навіть мені погрожувати. Дуже цікавий персонаж, вів бізнес в окупованому Криму. Вів діяльність, яка буде дуже цікава СБУ, але про це згодом. Далі приїхали працівники Оболонського районного управління поліції міста Києва. Вони робили все, але не намагалися встановити шахраїв. Далі приїхав рішала, наш старий добрий «Дядя Вітя», потім підтягнувся його родич Коля Осаула, який окрім мурчання є ще директором цього фонду. З ним приїхали тітушки, тут не буду багато писати. Так, це тупе бидло, котре насміхалося з мого поранення та служби, розповідали мені, що форму можуть носити всі, а не тільки військові. Далі включається стадний інстинкт. Тітушня розуміє, що їх втричі більше і вони сильніші за дівчат, які були зі мною. Ну і далі максимальне мразотство, мені немає сенсу навіть це коментувати. Чи здивований я? Ні. Образило? А ви ображаєтесь на підколи ворога? Ну то отож.

Sensitive content

Волонтери-шахраї, які збирають готівку в Києві, тепер використовують тітушок та продовжують дурити людей. Сьогодні з небайдужими громадянами ми навідалися до однієї з точок збору готівки шахраїської організації «Врятуй рідну країну», яку очолює Микола Осаула. Нічого хорошого я вам розказати не можу, мене як ветерана переповнюють емоції, бо за ці декілька годин, що ми були на місці, були погрози, насміхання з поранених військових та тітушки. Отже, Київ, вихід зі станції метро «Героїв Дніпра». Молодики по формі клянчать «донати на ЗСУ» готівкою у скриньку. По розмові з ними ми дізналися, що вони НЕ СЛУЖИЛИ і відповідно вони не мають жодного морального права вдягати мультикам. Далі ми дізнаємося, що вони працюють тут за ставку заробітної плати, яку виплачує фонд з грошей, які люди донатять на ЗСУ. Ну і враховуючи, що це готівка, то облікоувати її неможливо, саме тому шахраям так подобаються збори готівки. Далі частина грошей на карман, ну і на ЗСУ трохи, бо треба ж подяки у хлопців клянчити , бо бізнес має працювати. Схема тупа як двері. Далі приїхали рішали та тітушки. Один з них такий собі Карєн Мелькумов, він вирішив навіть мені погрожувати. Дуже цікавий персонаж, вів бізнес в окупованому Криму. Вів діяльність, яка буде дуже цікава СБУ, але про це згодом. Далі приїхали працівники Оболонського районного управління поліції міста Києва. Вони робили все, але не намагалися встановити шахраїв. Далі приїхав рішала, наш старий добрий «Дядя Вітя», потім підтягнувся його родич Коля Осаула, який окрім мурчання є ще директором цього фонду. З ним приїхали тітушки, тут не буду багато писати. Так, це тупе бидло, котре насміхалося з мого поранення та служби, розповідали мені, що форму можуть носити всі, а не тільки військові. Далі включається стадний інстинкт. Тітушня розуміє, що їх втричі більше і вони сильніші за дівчат, які були зі мною. Ну і далі максимальне мразотство, мені немає сенсу навіть це коментувати. Чи здивований я? Ні. Образило? А ви ображаєтесь на підколи ворога? Ну то отож.

Симороз Олег Олександрович

1,337,440 Aufrufe • vor 2 Jahren

За останні дні чи не в кожного другого побачив це фото з окупованого Мелітополя з підписом про мобілізованих українців до лав російської армії Але на фото зовсім не нещасні люди, яких окупант примусово мобілізував. На фото — складання присяги новоствореному підрозділу МО РФ «БАРС-Запоріжжя» на контрактній основі. Тобто всі особи, яких ви бачите на цьому фото — це зрадники своєї країни та наймані вбивці, які добровільно вступили до лав окупаційних військ На сторінках багатьох із цих персонажів у соціальних мережах — суцільна пропутінська риторика. В інтерв’ю вони з гордістю читають вірші про захист батьківщини — нової батьківщини, адже свою справжню вони продали за 38 тисяч російських рублів, які МО РФ виплачує за підписання контракту Ніколи не плутайте примусово мобілізованих українців до лав російської армії зі справжніми покидьками та зрадниками, які добровільно підписали контракти. Примусова мобілізація до лав ЗС РФ на окупованих територіях України забрала життя десятків тисяч людей, яких кидали в перших рядах на штурм українських позицій, іноді навіть без належного спорядження. І це задокументований історичний факт. За три хвилі такої мобілізації у 2022 році не пощастило й багатьом звичайним українцям, які з тих чи інших причин не встигли або не змогли залишити окуповані території. Вони не проходили ВЛК, не отримували підготовки, часто навіть не мали місць базування чи якихось військових документів, не знали в якій частині вони тепер служать, адже їх буквально складали під парканами штабелями, а потім, мов свиней, відправляли потягами та уралами на фронт Станом на сьогодні на окупованих територіях України мобілізації немає. Існує лише кілька способів потрапляння українців до лав ЗС РФ: - строкова служба; - служба за контрактом; - служба за контрактом шляхом маніпуляцій і сфабрикованих кримінальних справ Це не означає, що з цих причин і у нас не повинно бути мобілізації, або що умови життя на окупованих територіях кращі. Просто російська влада боїться втрачати рейтинги й використовує інші способи залучення людей до своїх лав. А охочих за 38 тисяч або за 200 тисяч рублів піти на смерть усе ще багато. Це зумовлено великою чисельністю населення та значною часткою справді бідних людей, які загрузли в іпотечних боргах, а інколи навіть у боргах за ящик водяри в сільському магазині Це також не означає, що будь-якої миті на окупованих територіях знову не можуть масово зігнати людей під паркан, як це вже було. Це лише питання часу, пов’язане з чисельною перевагою в кількості населення. Але це не означає, що ми можемо називати справжніх зрадників «простими хлопцями, мобілізованими з вулиці». Усі ці фото — вагома підстава для того, щоб СБУ відкривала кримінальні провадження щодо кожного з них, тільки треба називати це правильно

За останні дні чи не в кожного другого побачив це фото з окупованого Мелітополя з підписом про мобілізованих українців до лав російської армії Але на фото зовсім не нещасні люди, яких окупант примусово мобілізував. На фото — складання присяги новоствореному підрозділу МО РФ «БАРС-Запоріжжя» на контрактній основі. Тобто всі особи, яких ви бачите на цьому фото — це зрадники своєї країни та наймані вбивці, які добровільно вступили до лав окупаційних військ На сторінках багатьох із цих персонажів у соціальних мережах — суцільна пропутінська риторика. В інтерв’ю вони з гордістю читають вірші про захист батьківщини — нової батьківщини, адже свою справжню вони продали за 38 тисяч російських рублів, які МО РФ виплачує за підписання контракту Ніколи не плутайте примусово мобілізованих українців до лав російської армії зі справжніми покидьками та зрадниками, які добровільно підписали контракти. Примусова мобілізація до лав ЗС РФ на окупованих територіях України забрала життя десятків тисяч людей, яких кидали в перших рядах на штурм українських позицій, іноді навіть без належного спорядження. І це задокументований історичний факт. За три хвилі такої мобілізації у 2022 році не пощастило й багатьом звичайним українцям, які з тих чи інших причин не встигли або не змогли залишити окуповані території. Вони не проходили ВЛК, не отримували підготовки, часто навіть не мали місць базування чи якихось військових документів, не знали в якій частині вони тепер служать, адже їх буквально складали під парканами штабелями, а потім, мов свиней, відправляли потягами та уралами на фронт Станом на сьогодні на окупованих територіях України мобілізації немає. Існує лише кілька способів потрапляння українців до лав ЗС РФ: - строкова служба; - служба за контрактом; - служба за контрактом шляхом маніпуляцій і сфабрикованих кримінальних справ Це не означає, що з цих причин і у нас не повинно бути мобілізації, або що умови життя на окупованих територіях кращі. Просто російська влада боїться втрачати рейтинги й використовує інші способи залучення людей до своїх лав. А охочих за 38 тисяч або за 200 тисяч рублів піти на смерть усе ще багато. Це зумовлено великою чисельністю населення та значною часткою справді бідних людей, які загрузли в іпотечних боргах, а інколи навіть у боргах за ящик водяри в сільському магазині Це також не означає, що будь-якої миті на окупованих територіях знову не можуть масово зігнати людей під паркан, як це вже було. Це лише питання часу, пов’язане з чисельною перевагою в кількості населення. Але це не означає, що ми можемо називати справжніх зрадників «простими хлопцями, мобілізованими з вулиці». Усі ці фото — вагома підстава для того, щоб СБУ відкривала кримінальні провадження щодо кожного з них, тільки треба називати це правильно

східний

41,325 Aufrufe • vor 1 Monat

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Симороз Олег Олександрович

384,528 Aufrufe • vor 3 Jahren

Репортер: Днями ви сказали, що не впевнені, чи варто надавати Україні зенітно-ракетні комплекси Патріот, які обговорювалися Ви хочете побачити більше дій від Зеленського, перш ніж підете на такий крок? Трамп: Що ж, це великий крок. Послухайте, у нас найкраща зброя у світі. У нас найкращі дрони у світі, люди цього не знають. У нас найкраще озброєння у світі У випадку з президентом Зеленським, він хотів би отримати Патріоти, вони хотіли б отримати Томагавки, які, знаєте, є смертоносними: одні наступальні, інші оборонні Але коли ви даєте комусь ракети... здається, було випущено п'ять ракет, вони летіли зі швидкістю 8600 миль на годину. Подумайте про це – 8600 Ось машина: якщо ви їдете 60, це вже трохи швидко, якщо 100... а тут 8600 миль на годину, і це були великі ракети Їх випустили по Йорданії, і наші хлопці були там. Бінг, бінг, бінг-бінг-бінг, бінг, бінг, бінг-бінг-бінг. Добре? Я не хочу бути Байденом. Мені треба бути дуже обережним Це був би чудовий звуковий фрагмент для новин: було п'ять ракет, і ми збили всі п'ять ще до того, як вони наблизилися. Ніхто інший не має такої спроможності. Ця зброя неймовірна І ми повинні бути дуже обережними, дозволяючи комусь їх будувати. Знаєте, це дуже важливо. Зараз ми будуємо багато заводів, щоб виготовляти ці та інші ракети Ракета Томагавк – це просто щось, ніхто ніколи не бачив нічого подібного. Треба бути дуже розважливим, треба бути дуже обережним На даний момент ми на це не погодилися. Ми обговорюємо це, але таку технологію важко віддавати Я не думаю, що це коли-небудь станеться, бо ті люди, яким ви даєте цю технологію, можуть колись повернутися проти вас. Знаєте, це можливо. Подивіться на історію воєн – таке траплялося кілька разів за ці роки

Репортер: Днями ви сказали, що не впевнені, чи варто надавати Україні зенітно-ракетні комплекси Патріот, які обговорювалися Ви хочете побачити більше дій від Зеленського, перш ніж підете на такий крок? Трамп: Що ж, це великий крок. Послухайте, у нас найкраща зброя у світі. У нас найкращі дрони у світі, люди цього не знають. У нас найкраще озброєння у світі У випадку з президентом Зеленським, він хотів би отримати Патріоти, вони хотіли б отримати Томагавки, які, знаєте, є смертоносними: одні наступальні, інші оборонні Але коли ви даєте комусь ракети... здається, було випущено п'ять ракет, вони летіли зі швидкістю 8600 миль на годину. Подумайте про це – 8600 Ось машина: якщо ви їдете 60, це вже трохи швидко, якщо 100... а тут 8600 миль на годину, і це були великі ракети Їх випустили по Йорданії, і наші хлопці були там. Бінг, бінг, бінг-бінг-бінг, бінг, бінг, бінг-бінг-бінг. Добре? Я не хочу бути Байденом. Мені треба бути дуже обережним Це був би чудовий звуковий фрагмент для новин: було п'ять ракет, і ми збили всі п'ять ще до того, як вони наблизилися. Ніхто інший не має такої спроможності. Ця зброя неймовірна І ми повинні бути дуже обережними, дозволяючи комусь їх будувати. Знаєте, це дуже важливо. Зараз ми будуємо багато заводів, щоб виготовляти ці та інші ракети Ракета Томагавк – це просто щось, ніхто ніколи не бачив нічого подібного. Треба бути дуже розважливим, треба бути дуже обережним На даний момент ми на це не погодилися. Ми обговорюємо це, але таку технологію важко віддавати Я не думаю, що це коли-небудь станеться, бо ті люди, яким ви даєте цю технологію, можуть колись повернутися проти вас. Знаєте, це можливо. Подивіться на історію воєн – таке траплялося кілька разів за ці роки

Останній Капіталіст

34,190 Aufrufe • vor 1 Monat

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 Aufrufe • vor 1 Jahr

Прошу максимального розголосу, на превеликий жаль, на сьогоднішній день з цією ситуацією інакше просто неможливо. За цю публікацію і мою позицію мене хочуть вбити. Не потрібно це ігнорувати, це стосується абсолютно кожного, переконувати Вас, я не буду але розумна людина це і так розуміє. Ну що ж, через постійні порушення прав курсантів в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного що у Львові, мені та іншим курсантам довелося звернутися зі спільною заявою до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по захисту прав військовослужбовців, тому що всі звернення та спроби вирішити проблемні питання в стінах академії були марними, ба більше, за спроби говорити про проблеми ми зустрічалися з тиском від свого керівництва, інколи нас навіть просто ігнорували. Частіше всього ці проблемні питання підіймав я, тому ідея звернутися до ТСК ВРУ була моя, і про це дізналося керівництво, через що я отримав упереджене ставлення, жодного іншого прізвища хто поставив підпис у зверненні до ТСК ВРУ вони не знають до сьогоднішнього дня, крім мене звісно. В перший же тиждень після звернення, на мене заводять два службових розслідування (перевірки), одне тягне за собою кримінальне провадження, інші ж догану та сувору догану, ще через два тижні, ще одне кримінальне провадження - всі ці провадження "шиті білими нитками" через що я і не отримав досі жодної підозри. Але 27 квітня мене було відраховано з академії за "недисциплінованість", недисциплінованим я став за півтори місяці. По академії проводилися безліч перевірок, одна з самих важливих - це розслідування головної інспекції Міністерства оборони України, яка закінчилася 9 липня 2024 року, основним для мене є те, що під час мого відрахування було допущено безліч порушень, в тому числі факт кримінального злочину, грубо кажучи підробка документів. Я подав позов до суду але академія цілеспрямовано затягує цей процес бо знає що програє, чому тягнуть? - бо очільнику академії Павлу Ткачуку лишилося служити згідно його контракту менше року, в його планах піти з посади без скандалу але так не вийде! На відео Ви бачите заступника головного інспектора, який підтверджує виявлені порушення та зловживання в академії посадовими особами, самим цікавим є те, що після цього розслідування міністр оборони звільняє саме головного інспектора а не начальника академії. На сьогоднішній день з керівництва академії ніхто не притягнутий до відповідальності, при тому, що результати та рекомендації по притягненню до відповідальності були надіслані міністру оборони, головнокомандувачу ЗСУ та іншим структурним підрозділам. Хто сприяє уникненню відповідальності генералітету? - висновки робіть самі! Більше того, в академії виявлено розкрадання гуманітарної допомоги, розкрадання бюджетних коштів на понад 44млн гривень, побиття та цькування курсантів, приниження жінок за ознакою статі, неналежне харчування, дизентерія в їдальні, неналежне надання медичної допомоги. Прошу розголосу, станьте променем світла у ці темні часи.

Прошу максимального розголосу, на превеликий жаль, на сьогоднішній день з цією ситуацією інакше просто неможливо. За цю публікацію і мою позицію мене хочуть вбити. Не потрібно це ігнорувати, це стосується абсолютно кожного, переконувати Вас, я не буду але розумна людина це і так розуміє. Ну що ж, через постійні порушення прав курсантів в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного що у Львові, мені та іншим курсантам довелося звернутися зі спільною заявою до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по захисту прав військовослужбовців, тому що всі звернення та спроби вирішити проблемні питання в стінах академії були марними, ба більше, за спроби говорити про проблеми ми зустрічалися з тиском від свого керівництва, інколи нас навіть просто ігнорували. Частіше всього ці проблемні питання підіймав я, тому ідея звернутися до ТСК ВРУ була моя, і про це дізналося керівництво, через що я отримав упереджене ставлення, жодного іншого прізвища хто поставив підпис у зверненні до ТСК ВРУ вони не знають до сьогоднішнього дня, крім мене звісно. В перший же тиждень після звернення, на мене заводять два службових розслідування (перевірки), одне тягне за собою кримінальне провадження, інші ж догану та сувору догану, ще через два тижні, ще одне кримінальне провадження - всі ці провадження "шиті білими нитками" через що я і не отримав досі жодної підозри. Але 27 квітня мене було відраховано з академії за "недисциплінованість", недисциплінованим я став за півтори місяці. По академії проводилися безліч перевірок, одна з самих важливих - це розслідування головної інспекції Міністерства оборони України, яка закінчилася 9 липня 2024 року, основним для мене є те, що під час мого відрахування було допущено безліч порушень, в тому числі факт кримінального злочину, грубо кажучи підробка документів. Я подав позов до суду але академія цілеспрямовано затягує цей процес бо знає що програє, чому тягнуть? - бо очільнику академії Павлу Ткачуку лишилося служити згідно його контракту менше року, в його планах піти з посади без скандалу але так не вийде! На відео Ви бачите заступника головного інспектора, який підтверджує виявлені порушення та зловживання в академії посадовими особами, самим цікавим є те, що після цього розслідування міністр оборони звільняє саме головного інспектора а не начальника академії. На сьогоднішній день з керівництва академії ніхто не притягнутий до відповідальності, при тому, що результати та рекомендації по притягненню до відповідальності були надіслані міністру оборони, головнокомандувачу ЗСУ та іншим структурним підрозділам. Хто сприяє уникненню відповідальності генералітету? - висновки робіть самі! Більше того, в академії виявлено розкрадання гуманітарної допомоги, розкрадання бюджетних коштів на понад 44млн гривень, побиття та цькування курсантів, приниження жінок за ознакою статі, неналежне харчування, дизентерія в їдальні, неналежне надання медичної допомоги. Прошу розголосу, станьте променем світла у ці темні часи.

Олександр ПОПОВИЧ

168,188 Aufrufe • vor 2 Jahren

❗Друзі, прошу максимального розголосу! Бійця, що на фото вже нема. Він помер. Йшов на поправку. Але потрапив у лікарню БСП у Києві. І помер. І це вже не перша смерть. Системно помирають бійці у центральній лікарні країни . Системно від бездіяльності лікарів клініки БСП. Двічі ми робили сюжети на моєму ютьюбі про смерть бійців. Про ставлення до бійців. Про неготовність клініки до відключень світла. Взимку взагалі там був треш. Нема генераторів. Нема живлення. Нема операцій. Нема життя. Керівництву лікарні ймовірно похуй. Хочеться спитати головного лікаря КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Віктора Дороша, Ви як спите, блять? Ви як спите? Совість є? Ця пісня довга. Системно патронажна штурмових підрозділів пише мені про те, що лікарня немає ліків. Системно родичі бійців пишуть мені, що лікарі не підходять до пацієнтів, а якщо підходять то нехтують скаргами. Після чого бійці системно помирають. Системно я пишу меру. Він дзвонить керівництву лікарні. Ті, зозульки лицемірні, одразу йдуть на зустріч і кажуть шо все під контролем, боєць отримує всю необхідну допомогу. І наступного дня все по новій. Минулого місяця боєць штурмового підрозділу витікав після поранення. Коли я побачила фото бійця в калюжі крові на подушці, якого ніхто не оглянув і негайно не перевіз в операційну, я офігіла. Знаєте чому? Зробили перевʼязку у пʼятницю і пішли до дому. Вихідний. Не до бійців. 9 червня в КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» помер поранений боєць 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади ЗСУ Сергій Кузнєцов. Він мав досить класичне осколкове поранення ніг, живота та спини. Був стабільним та при свідомості. Ми звертали увагу керівництва закладу на те, що йому підібрали неправильні знеболювальні і йому потрібна нормальна фахова допомога в реанімації. Його мама витратила більше 30 тис. грн тільки на знеболюючі препарати. Час йшов, раною на спині ніхто не займався, вона стала агресивною з високою температурою, але і тоді адекватних заходів вжито не було. Воїн помер. У центрі Києва. Після того як йшов на поправку. Понад 80 Служб супроводу Сил оборони України звернулися до Командування Медичних сил ЗСУ із вимогою припинити направляти поранених військовослужбовців до цього закладу. Це безпрецедентний випадок за весь час повномасштабної війни — особливо з огляду на те, що йдеться про один із найбільш забезпечених медичних закладів країни. Причиною стало саме порушення прав поранених військовослужбовців та неналежне лікування. Результату НУЛЬ. ‼️Це ультиматум, то ж ми вимагаємо. Якшо не буде звільнений лікар і директор КНП "Київська Міська Клінічна Лікарня Швидкої Медичної Допомоги" ЛШМД, БСП і не буде проведене розслідування смерті бійця та ваших бійців, ми виходимо на акції протесту. І будемо стояти доти, доки не настануть зміни.

❗Друзі, прошу максимального розголосу! Бійця, що на фото вже нема. Він помер. Йшов на поправку. Але потрапив у лікарню БСП у Києві. І помер. І це вже не перша смерть. Системно помирають бійці у центральній лікарні країни . Системно від бездіяльності лікарів клініки БСП. Двічі ми робили сюжети на моєму ютьюбі про смерть бійців. Про ставлення до бійців. Про неготовність клініки до відключень світла. Взимку взагалі там був треш. Нема генераторів. Нема живлення. Нема операцій. Нема життя. Керівництву лікарні ймовірно похуй. Хочеться спитати головного лікаря КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Віктора Дороша, Ви як спите, блять? Ви як спите? Совість є? Ця пісня довга. Системно патронажна штурмових підрозділів пише мені про те, що лікарня немає ліків. Системно родичі бійців пишуть мені, що лікарі не підходять до пацієнтів, а якщо підходять то нехтують скаргами. Після чого бійці системно помирають. Системно я пишу меру. Він дзвонить керівництву лікарні. Ті, зозульки лицемірні, одразу йдуть на зустріч і кажуть шо все під контролем, боєць отримує всю необхідну допомогу. І наступного дня все по новій. Минулого місяця боєць штурмового підрозділу витікав після поранення. Коли я побачила фото бійця в калюжі крові на подушці, якого ніхто не оглянув і негайно не перевіз в операційну, я офігіла. Знаєте чому? Зробили перевʼязку у пʼятницю і пішли до дому. Вихідний. Не до бійців. 9 червня в КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» помер поранений боєць 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади ЗСУ Сергій Кузнєцов. Він мав досить класичне осколкове поранення ніг, живота та спини. Був стабільним та при свідомості. Ми звертали увагу керівництва закладу на те, що йому підібрали неправильні знеболювальні і йому потрібна нормальна фахова допомога в реанімації. Його мама витратила більше 30 тис. грн тільки на знеболюючі препарати. Час йшов, раною на спині ніхто не займався, вона стала агресивною з високою температурою, але і тоді адекватних заходів вжито не було. Воїн помер. У центрі Києва. Після того як йшов на поправку. Понад 80 Служб супроводу Сил оборони України звернулися до Командування Медичних сил ЗСУ із вимогою припинити направляти поранених військовослужбовців до цього закладу. Це безпрецедентний випадок за весь час повномасштабної війни — особливо з огляду на те, що йдеться про один із найбільш забезпечених медичних закладів країни. Причиною стало саме порушення прав поранених військовослужбовців та неналежне лікування. Результату НУЛЬ. ‼️Це ультиматум, то ж ми вимагаємо. Якшо не буде звільнений лікар і директор КНП "Київська Міська Клінічна Лікарня Швидкої Медичної Допомоги" ЛШМД, БСП і не буде проведене розслідування смерті бійця та ваших бійців, ми виходимо на акції протесту. І будемо стояти доти, доки не настануть зміни.

Yanina Sokolova

39,690 Aufrufe • vor 3 Monaten

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Насправді це дуже цікавий керівник медичної служби — депутатка Аліна Михайлова. Вона не їде до США вивчати досвід американських бойових медиків, евакуацію поранених під вогнем чи нові протоколи допомоги в умовах сучасної війни. Ні. Вона їде на IT-тусовку по темі штучного інтелекту. І тут виникає перше логічне питання: а яким боком керівник медичного підрозділу до ШІ? Навіщо саме їй ця поїздка? Які компетенції вона там набуватиме, які знання привезе назад і як це врятує хоча б одного нашого бійця? Чи, може, це просто красива назва для того, щоб поїхати? Бо далі — місяць відсутності. Кілька днів якихось «занять» з ШІ, а потім просто подорожі Америкою. Фотографії біля океану, усмішки, краєвиди. І все це публікується. Відкрито. Без жодного сорому. А в цей час її підопічні — медики, яких вона формально очолює, — без вихідних, без відпусток, без права на «місяць перезавантаження» борсаються в крові. Медики, яким Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Вони не можуть дозволити собі навіть нормально виспатися, не те що океан. Вони тримають лінію життя там, де смерть ходить поряд. А їхня керівниця в цей момент спокійно дозволяє собі те, чого не може дозволити собі жоден з них. І ось тут починаються справжні роздуми. Коли людина обіймає таку посаду під час повномасштабної війни, вона бере на себе не просто формальну відповідальність. Вона бере моральний обов’язок. Обов’язок бути з тими, хто щодня ризикує життям. Обов’язок показувати приклад стійкості, а не приклад того, як можна вийти з гри на місяць і назвати це «розвитком». Це вже не про волонтерство. Волонтерство — це коли ти віддаєш себе. А тут виглядає так, ніби посада стала особистим бізнес-проєктом. Можливістю поєднати «служіння» з приємними поїздками, гарними фото і новими знайомствами в IT-середовищі. І ніхто не питає: а чи етично це? Чи не зраджуєш ти тих, хто вірить, що ти на своєму місці саме зараз? Мені здається, саме в такі моменти стає видно справжню ціну слів «ми з вами», «ми разом», «ми не здамося». Коли твої підлеглі живуть у пеклі, а ти публікуєш захід сонця над Тихим океаном — це вже не просто «відпустка». Це сигнал. Сигнал про те, наскільки глибоко розійшлися реальність війни і реальність тих, хто має керувати в цій війні. І найгірше — що такі історії не поодинокі. Вони повторюються. І щоразу ми робимо вигляд, ніби це нормально. Ніби можна бути керівником у війні й одночасно жити так, ніби війни немає, збираючи гроші в цивільних які не можуть собі подібного дозволити. А медики продовжують працювати. Без права на місяць у США. Без права навіть на тиждень тиші. Медики, яким я повторю: Аліна Михайлова погрожує відправкою на нуль, на передову - якщо їх щось не влаштовує. Може, час уже називати речі своїми іменами?

Myroslav Oleshko

24,631 Aufrufe • vor 5 Monaten