Loading video...

Video Failed to Load

Go Home

За 2025 рік волонтери ДрукАрмії зекономили для Збройних Сил 65 мільйонів доларів. Надруковано 527 тонн або 23 мільйони виробів, закрито 145 тисяч замовлень. До процесу долучилися 1359 друкарів, а 130 ветеранів працюють через Хаб героїв. ✅Саперні вироби — найбільша частка і за вагою, і за кількістю. ✅Снаряди та компоненти...

28,694 views • 8 months ago •via X (Twitter)

0 Comments

No comments available

Comments from the original post will appear here

Related Videos

Я знаю що твітер не любить довгих форматів, але давайте спробуємо ще раз. Мені особисто дуже важливо щоб якомога більше люде подивились це відео. Бо воно за 8 хвилин показує роботу купи людей: поранених, їх сімей, реабілітологів та і в кінці кінців нашого фонду. Все задля цього це робиться - це відновлення ветеранів, які віддали своє здоровʼя за нас з вами. "Опора" - обʼєктивно найважчий наш проєкт. Чому? Бо нема яскравої картинки, нема швидких успіхів, нема розваги для широкої аудиторії. Але я пишаюсь тим, що в нас, як у фонда, виходить вести дорослу комунікацію з аудиторією. Без емоційних маніпуляцій, підміни понять та криків що "всьо пропало". Багато роботи залишається за кадром, багато чого виходить вирішити без залучення коштів громади. Грантодавцям ми виявились теж не дуже цікаві, бо працюємо більш в практичній площині, ніж в царині "стратегій, візій та концепцій". Тому я вас дуже прошу - прочитайте цей задовгий для твітера текст, подивіться це задовге відео і подумайте, чим ви конкретно можете допомогти цим хлопцям та їх сімʼям на шляху до відновлення. Найпростіше це зробити за оцим посиланням або використати [email protected] Бо "Опора" це проєкт про небайдужість і гідне ставлення до тих, хто реально цього потребує.

vovathecreator ✙

46,934 views • 1 year ago

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 views • 4 months ago

14 грудня — крутий день, коли Україні відкрили шлях до членства в ЄС. Буквально щойно мені зателефонувала посол ЄС в Україні Катерина Матернова. Як же бринів її голос. Це Новина, яку ми так чекали… Новина, яка стала можливою завдяки боротьбі найкращих наших воїнів…Тому дякую за неї всьому українському народові і його Збройним силам. Вікно можливостей було дуже вузьким і коротким. Але нам вдалося. Вдалося кожному, хто про це мріяв. І величезна роль у цьому європейських лідерів, які відстоюють Україну як свою державу. Тому я вдячний кожному з них, хто сказав так, і навіть тому, хто вийшов з залу. Але початок переговорів — це не фініш, а продовження важкої роботи. Шлях до членства — це не спринт, а марафон чи точніше «багатоборство», де від кандидата знадобляться всі сили, навички та вміння. Особливо важливо це під час війни. Але, впевнений, ми здужаємо. Шлях до членства — це не про пафосні заяви та обіцянки, а про чисельні системні та ефективні реформи. Тому шлях до членства — це верховенство права, свобода слова і парламентський плюралізм і всі копенгагенські критерії. Шлях до членства — це не про формальні оцінки в звітах, а дієві кроки з розбудови успішної держави, які відчуватимуть українські громадяни. Шлях до членства — це також про діалог з кожною столицею Обʼєднаної Європи. Це не лише про комфортні столиці, а й про некомфортні. Знаю,10 минулих років було непросто.Ця боротьба почалася під час Революції Гідності. Ми долали подібні виклики і під час укладення Угоди про асоціацію, і в часи боротьби за безвіз. Маємо готуватись і пройти всі етапи цього «євроінтеграційного багатоборства» разом, в одній команді, в дусі справжньої єдності та взаємопідтримки. Щиро вважаю, що прийшов час для прагматичного об’єднання зусиль всіх демократичних сил в рамках коаліції та уряду національної єдності на засадах спільної відповідальності та довіри. Також це і потужний сигнал світу — і союзникам, і нашому ворогові (уявляю собі кислу міну путіна) — про міць та рішучість України боротись та Перемогти. Майбутнє України в ЄС і НАТО з нашою Армією, Мовою та Вірою!

Петро Порошенко

55,582 views • 2 years ago

Сьогодні 11-та річниця героїчного виходу Збройних Сил України з Дебальцевого. Це була найбільша битва російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. У тому районі боролися тисячі кращих наших бійців. Ці бої загартували українське військо і підготували до повномасштабної війни. За кілька днів до російського вторгнення, в лютому 2022 року, ми згадували Дебальцеве. Тоді я говорив про єдність навколо віри у нашу свободу, про впевненість у наших силах, готовність боротися за свою землю попри все. Дуже скоро ми це довели на полі бою. Але бої за Дебальцеве - не тільки про відвагу та боротьбу. Це ще й про урок. Урок про те, що поняття миру у війні дуже відносне. Мир без перемоги - це всього лише час, час який або дає шанс, або просто готує наступну війну. Саме зараз цей урок треба засвоїти, і не лише нам. Проте лише в наших руках наше майбутнє. Ми змогли відстояти свободу 11 років тому, вистояли у 2022 і продовжуємо боротися зараз. Нас поєднує і дає сили світла пам'ять про тих, хто поліг на цій війні. Завжди пам'ятаємо. Слава Україні! Слава Героям!

Valerii Zaluzhnyi

40,002 views • 7 months ago

Десять тисяч подяк за десять тисяч збитих дронів. Бо це живі військові з полігону, в який не прилетіла ракета, бо хтось перехопив «Орлан»-розвідник ще на ЛБЗ. Це цілий дядько за кермом нашої «Богдани», в яку не прилетів «Ланцет». Це неушкоджений песик з приватного сектору, що живе на дворі, в який не впав «Шахед». Ці 10 000 збиттів у «Дронопаді», які ми сьогодні святкуємо — результат нескінченних чергувань підрозділів, що долучилися до проєкту. В першу чергу це їхнє досягнення, тож ми дякуємо їм за роботу 🤝 Свою частину зробила і наша команда — сотні мільйонів зібраних гривень, тисячі закуплених дронів, десятки тисяч розвезених у військо дрібниць та деталей. В березні цього року мережа АЗК ОККО стали величезною опорою «Дронопаду», задонативши звідтоді понад 270 мільйонів гривень. Без вас, благодійників та партнерів, цих результатів теж не було би. Вдячні вам усім за довіру 🫶 Що далі? На 2026 рік ми поставимо перед собою нову і, можливо, найбільш амбітну в історії Фонду мету, але про це згодом. Згадуємо зараз, що на старті проєкту метою була 1000 збитих БпЛА, та посміхаємось. Шкоди заподіяно!

Повернись живим

20,377 views • 9 months ago