Video yükleniyor...

Video Yüklenemedi

Ana Sayfaya Dön

Патріот, націоналіст, державник. Сьогодні у Архикатедральному соборі святого Юра у Львові люди зібралися на парастас, щоб попрощатися й віддати шану Андрію Парубію. Вічна пам’ять.

prouk3023's profile picture

olegsynyutka

1,427 subscribers

14,702 görüntüleme • 11 ay önce •via X (Twitter)

LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Yorum

Yorum bulunmuyor

Orijinal gönderinin yorumları burada görünecek

Benzer Videolar

🎵 У Львові люди прийшли до пам’ятника Івасюку - і заспівали Стоять у центрі міста й разом затягують про водограй🇺🇦 Хтось підхоплює, хтось знімає на телефон, а хтось мовчки слухає Це про пам’ять, яка живе
0:47

🎵 У Львові люди прийшли до пам’ятника Івасюку - і заспівали Стоять у центрі міста й разом затягують про водограй🇺🇦 Хтось підхоплює, хтось знімає на телефон, а хтось мовчки слухає Це про пам’ять, яка живе

Говорить Великий Львів

15,824 görüntüleme • 5 ay önce

Вже 23-й день поспіль люди виходять на протести проти відставки Михайла Федорова. Сьогодні мітинги тривають у Києві, Львові, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові, Рівному та інших містах.
0:23

Вже 23-й день поспіль люди виходять на протести проти відставки Михайла Федорова. Сьогодні мітинги тривають у Києві, Львові, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові, Рівному та інших містах.

Serhii Sternenko

19,580 görüntüleme • 19 gün önce

Шашанування пам'яті Олексія Юкова: людина, яка повертала героїв додому💔 ​У Києві провели в останню путь Олексія Юкова, засновника пошукового загону «Плацдарм». ​Понад 25 років Олексій присвятив своє життя пошуку та поверненню родинам тіл загиблих воїнів, попри постійну небезпеку та щоденний ризик для власного життя. ​5 серпня він загинув на Донеччині під час виконання чергової важкої місії з пошуку та ексгумації тіл. ​Панахиду у Володимирському соборі очолив митрополит Епіфаній, після чого відбулася чуттєва церемонія прощання на Майдані Незалежності. Сотні людей — рідні, друзі, колеги та небайдужі громадяни — зібралися, щоб віддати йому шану. ​Його дружина Євгенія мовила слова, сповнені любові та гідності: «Я пишаюсь тим, що я твоя дружина, що я народила тобі доньку». Вона також закликала продовжувати справу Олексія та берегти пам'ять і повагу до загиблих. ​Людина, яка понад чверть століття повертала полеглих додому, тепер сама стала частиною цієї страшної статистики війни. ​Вічна пам'ять. Його відданість і мужність ніколи не будуть забуті. 🕊️🇺🇦
0:43

Шашанування пам'яті Олексія Юкова: людина, яка повертала героїв додому💔 ​У Києві провели в останню путь Олексія Юкова, засновника пошукового загону «Плацдарм». ​Понад 25 років Олексій присвятив своє життя пошуку та поверненню родинам тіл загиблих воїнів, попри постійну небезпеку та щоденний ризик для власного життя. ​5 серпня він загинув на Донеччині під час виконання чергової важкої місії з пошуку та ексгумації тіл. ​Панахиду у Володимирському соборі очолив митрополит Епіфаній, після чого відбулася чуттєва церемонія прощання на Майдані Незалежності. Сотні людей — рідні, друзі, колеги та небайдужі громадяни — зібралися, щоб віддати йому шану. ​Його дружина Євгенія мовила слова, сповнені любові та гідності: «Я пишаюсь тим, що я твоя дружина, що я народила тобі доньку». Вона також закликала продовжувати справу Олексія та берегти пам'ять і повагу до загиблих. ​Людина, яка понад чверть століття повертала полеглих додому, тепер сама стала частиною цієї страшної статистики війни. ​Вічна пам'ять. Його відданість і мужність ніколи не будуть забуті. 🕊️🇺🇦

тату Аня зубко 🫡 Xena

10,722 görüntüleme • 18 gün önce

Сьогодні з нагоди Дня українського добровольця відзначив державними нагородами наших людей – воїнів Сил безпеки та оборони й цивільних – і передав нагороди родинам загиблих, яких нагороджено посмертно. Після нападу 2014 року й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році на захист нашої незалежності, нашої держави й нашого народу прийшли тисячі небайдужих – тисячі українських добровольців. Кожен український доброволець, який обрав захист нашої держави й не побоявся Росії, – такі люди своїм вибором і вірою в Україну допомогли мільйонам інших бути з Україною та вірити, що українці зможуть пройти цю війну й захистити себе. І пам’ятаємо, як багато це значить для України і яких людей ми, на жаль, втрачаємо в цій війні. Українців, які стали на захист України й віддали своє життя, щоб Україна могла жити. Шануємо пам’ять кожного нашого полеглого воїна. Слава всім українським воїнам, вдячність усім українським добровольцям!
4:11

Сьогодні з нагоди Дня українського добровольця відзначив державними нагородами наших людей – воїнів Сил безпеки та оборони й цивільних – і передав нагороди родинам загиблих, яких нагороджено посмертно. Після нападу 2014 року й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році на захист нашої незалежності, нашої держави й нашого народу прийшли тисячі небайдужих – тисячі українських добровольців. Кожен український доброволець, який обрав захист нашої держави й не побоявся Росії, – такі люди своїм вибором і вірою в Україну допомогли мільйонам інших бути з Україною та вірити, що українці зможуть пройти цю війну й захистити себе. І пам’ятаємо, як багато це значить для України і яких людей ми, на жаль, втрачаємо в цій війні. Українців, які стали на захист України й віддали своє життя, щоб Україна могла жити. Шануємо пам’ять кожного нашого полеглого воїна. Слава всім українським воїнам, вдячність усім українським добровольцям!

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

71,130 görüntüleme • 5 ay önce

«Тату, я пишаюся тобою і чекаю на тебе!» – сьогодні ці слова українських дітей звучать як найсильніший оберіг. Війна змусила багатьох чоловіків доводити свою любов і відповідальність, захищаючи власних дітей зі зброєю в руках далеко від дому. Хтось сьогодні почує дитячий голос лише у слухавці. Хтось дивитиметься на фото, пропускаючи день народження, шкільне свято чи звичайний сімейний вечір. А хтось, на жаль, уже ніколи не зможе обійняти свого сина чи доньку. У День батька дякую кожному українському татові, який виховує, підтримує, навчає, працює і бореться за майбутнє своїх дітей. Я вдячний моєму батькові за все, що він зробив для мене. Особлива шана батькам, які сьогодні захищають Україну. І вічна пам’ять тим, хто віддав за неї своє життя. Пам’ятаємо також про дітей, у яких війна забрала найдорожче – батька. Наш обов’язок – зробити все, щоб вони знали: подвиг їхніх тат пам’ятає і шанує вся країна. Слава Україні!
1:04

«Тату, я пишаюся тобою і чекаю на тебе!» – сьогодні ці слова українських дітей звучать як найсильніший оберіг. Війна змусила багатьох чоловіків доводити свою любов і відповідальність, захищаючи власних дітей зі зброєю в руках далеко від дому. Хтось сьогодні почує дитячий голос лише у слухавці. Хтось дивитиметься на фото, пропускаючи день народження, шкільне свято чи звичайний сімейний вечір. А хтось, на жаль, уже ніколи не зможе обійняти свого сина чи доньку. У День батька дякую кожному українському татові, який виховує, підтримує, навчає, працює і бореться за майбутнє своїх дітей. Я вдячний моєму батькові за все, що він зробив для мене. Особлива шана батькам, які сьогодні захищають Україну. І вічна пам’ять тим, хто віддав за неї своє життя. Пам’ятаємо також про дітей, у яких війна забрала найдорожче – батька. Наш обов’язок – зробити все, щоб вони знали: подвиг їхніх тат пам’ятає і шанує вся країна. Слава Україні!

Kyrylo Budanov

53,223 görüntüleme • 2 ay önce

Продовжуємо традицію української державної вдячності – вдячності тим, чия сміливість змінює історію й робить це заради України. Вручив сертифікати на отримання квартир воїнам Сил оборони та безпеки, яким присвоєно звання Герой України, та родинам загиблих героїв. Україна не збереглась би, якби не було такого героїзму, який проявляють наші люди – наші воїни, наші захисники й захисниці. І символічно, що «Золоті Зірки» для наших героїв означають не тільки нашу українську шану, не тільки нашу вдячність, але й те, що у кожного українського героя, у кожної родини українського героя точно буде свій дім тут, в Україні. І я дякую всім, хто допомагає, кожному, хто підтримує вас – ваші родини, наших героїв. І обов’язково пам’ятаємо всіх, хто бився заради української державності й віддав своє життя в бою, щоб Україна могла жити. Дякую вам. Слава Україні!
2:52

Продовжуємо традицію української державної вдячності – вдячності тим, чия сміливість змінює історію й робить це заради України. Вручив сертифікати на отримання квартир воїнам Сил оборони та безпеки, яким присвоєно звання Герой України, та родинам загиблих героїв. Україна не збереглась би, якби не було такого героїзму, який проявляють наші люди – наші воїни, наші захисники й захисниці. І символічно, що «Золоті Зірки» для наших героїв означають не тільки нашу українську шану, не тільки нашу вдячність, але й те, що у кожного українського героя, у кожної родини українського героя точно буде свій дім тут, в Україні. І я дякую всім, хто допомагає, кожному, хто підтримує вас – ваші родини, наших героїв. І обов’язково пам’ятаємо всіх, хто бився заради української державності й віддав своє життя в бою, щоб Україна могла жити. Дякую вам. Слава Україні!

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

158,715 görüntüleme • 8 ay önce

Сьогодні Андрій Парубій зібрав на свій останній Майдан тисячі українців… Комендант Майдану. Командир сотень Самооборони. Пам’ятаю, як ми разом у 2013-му стояли на морозному Майдані, і Андрій пригощав усіх гречкою з тушонкою. А коли біля сцени залишалося менше тисячі людей, він підтримував їхній дух і був поруч. Він вірив, що Майдан вистоїть, і його мрія здійснилася. За це росія назвала Андрія ворогом. Бо він був символом Майдану. А згодом став справжнім провідником нації. Як і Степана Бандеру, на жаль, його знайшла російська куля. І це не випадковий збіг. Розбудова української Армії. Прийняття Закону про мову. Квоти на українську музику й кіно, обов’язковий переклад у кінотеатрах. Підтримка української книжки, Книжковий Арсенал, Львівський форум. Його внесок у всі ці націєтворчі справи важко переоцінити. За добу він зібрав Верховну Раду, і ми забезпечили голосування за звернення до Вселенського Патріарха щодо надання Томосу. Тоді ми отримали більше, ніж конституційну більшість. І це голосування вів Андрій Парубій, бо він розумів значення нашої віри. Ми разом проголосували зміни до Конституції в частині обов’язковості руху України до ЄС і НАТО. І за це все його ненавиділа росія. Андрій мріяв, щоб у Києві були проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича. Наша київська команда “Європейської Солідарності” втілила це в життя. Андрій мріяв, щоб Армія, Мова і Віра стали основою нашої держави й жили серед українського народу. Ми мусимо зробити так, щоб і ця його мрія здійснилася. Андрій був справжнім другом, вірним бойовим товаришем. Дуже мудрою й вихованою людиною. Андрій, дорогий Володимире Івановичу, був великим сином. Андрій був великим чоловіком і великим батьком, дорога пані Уляно. Андрій був справжнім українцем. Коли росіяни кажуть, що почали війну, щоб «денацифікувати» Україну, вони мали на увазі саме це: убити найкращих синів України, серед яких Андрій Парубій. Сьогодні за Андрієм плаче не тільки Майдан і Львів. За ним плаче вся Україна. Дякую тобі, Андрію…
10:46

Сьогодні Андрій Парубій зібрав на свій останній Майдан тисячі українців… Комендант Майдану. Командир сотень Самооборони. Пам’ятаю, як ми разом у 2013-му стояли на морозному Майдані, і Андрій пригощав усіх гречкою з тушонкою. А коли біля сцени залишалося менше тисячі людей, він підтримував їхній дух і був поруч. Він вірив, що Майдан вистоїть, і його мрія здійснилася. За це росія назвала Андрія ворогом. Бо він був символом Майдану. А згодом став справжнім провідником нації. Як і Степана Бандеру, на жаль, його знайшла російська куля. І це не випадковий збіг. Розбудова української Армії. Прийняття Закону про мову. Квоти на українську музику й кіно, обов’язковий переклад у кінотеатрах. Підтримка української книжки, Книжковий Арсенал, Львівський форум. Його внесок у всі ці націєтворчі справи важко переоцінити. За добу він зібрав Верховну Раду, і ми забезпечили голосування за звернення до Вселенського Патріарха щодо надання Томосу. Тоді ми отримали більше, ніж конституційну більшість. І це голосування вів Андрій Парубій, бо він розумів значення нашої віри. Ми разом проголосували зміни до Конституції в частині обов’язковості руху України до ЄС і НАТО. І за це все його ненавиділа росія. Андрій мріяв, щоб у Києві були проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича. Наша київська команда “Європейської Солідарності” втілила це в життя. Андрій мріяв, щоб Армія, Мова і Віра стали основою нашої держави й жили серед українського народу. Ми мусимо зробити так, щоб і ця його мрія здійснилася. Андрій був справжнім другом, вірним бойовим товаришем. Дуже мудрою й вихованою людиною. Андрій, дорогий Володимире Івановичу, був великим сином. Андрій був великим чоловіком і великим батьком, дорога пані Уляно. Андрій був справжнім українцем. Коли росіяни кажуть, що почали війну, щоб «денацифікувати» Україну, вони мали на увазі саме це: убити найкращих синів України, серед яких Андрій Парубій. Сьогодні за Андрієм плаче не тільки Майдан і Львів. За ним плаче вся Україна. Дякую тобі, Андрію…

Петро Порошенко

40,695 görüntüleme • 11 ay önce

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.
13:36

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.

Петро Порошенко

16,932 görüntüleme • 5 ay önce

Відзначив державними нагородами наших воїнів. Це для нас щоразу не просто церемонія, це не формальність. Україна шанує своїх героїв і живе завдяки своїм героям, завдяки вашим рідним, близьким, нашим воїнам. Завдяки своїм людям, які не здались, не побоялися, які б'ються заради нашої держави, б'ються так, як потрібно, щоб у росіян не вийшло. Ви і є наш захист – наші воїни, наші герої, наші люди. Я хочу подякувати кожному й кожній, хто зараз на позиціях, хто в бою, хто в обороні України, нашої незалежної держави, в активних діях на захист України і в інтересах України. Я дякую мамам, татам наших людей за те, що наші люди саме такі – сильні, героїчні, людяні. І шануємо пам’ять усіх героїв нашої держави, які віддали за Україну найдорожче – життя своє.
5:26

Відзначив державними нагородами наших воїнів. Це для нас щоразу не просто церемонія, це не формальність. Україна шанує своїх героїв і живе завдяки своїм героям, завдяки вашим рідним, близьким, нашим воїнам. Завдяки своїм людям, які не здались, не побоялися, які б'ються заради нашої держави, б'ються так, як потрібно, щоб у росіян не вийшло. Ви і є наш захист – наші воїни, наші герої, наші люди. Я хочу подякувати кожному й кожній, хто зараз на позиціях, хто в бою, хто в обороні України, нашої незалежної держави, в активних діях на захист України і в інтересах України. Я дякую мамам, татам наших людей за те, що наші люди саме такі – сильні, героїчні, людяні. І шануємо пам’ять усіх героїв нашої держави, які віддали за Україну найдорожче – життя своє.

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

99,003 görüntüleme • 6 ay önce

Сьогодні День зовнішньої розвідки. Дякую за інформацію, за аналітику й також за бойову роботу – за дипстрайки, які здійснюються силами СЗР. Розуміємо, що потенціал Служби зовнішньої розвідки значно більший. Перспектива для вас – це зовнішні операції не просто впливу, не просто для здобуття даних, здобуття агентів, а реальні бойові та інші асиметричні операції, які необхідні для захисту інтересів України. Саме такий потенціал у вас є. Будемо так і розвивати нашу зовнішню розвідку. Розраховую на продовження ваших дипстрайків та вашої роботи для здобуття необхідної Україні інформації. Важливо, щоб було більше обробки даних і більше ваших даних для нашого суспільства, щоб усі наші люди бачили та цінували вашу роботу так само, як цінуємо ми. Дякую вам.
4:42

Сьогодні День зовнішньої розвідки. Дякую за інформацію, за аналітику й також за бойову роботу – за дипстрайки, які здійснюються силами СЗР. Розуміємо, що потенціал Служби зовнішньої розвідки значно більший. Перспектива для вас – це зовнішні операції не просто впливу, не просто для здобуття даних, здобуття агентів, а реальні бойові та інші асиметричні операції, які необхідні для захисту інтересів України. Саме такий потенціал у вас є. Будемо так і розвивати нашу зовнішню розвідку. Розраховую на продовження ваших дипстрайків та вашої роботи для здобуття необхідної Україні інформації. Важливо, щоб було більше обробки даних і більше ваших даних для нашого суспільства, щоб усі наші люди бачили та цінували вашу роботу так само, як цінуємо ми. Дякую вам.

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

123,552 görüntüleme • 7 ay önce

Маріанна Адамська, власниця приміщення на Куренівці (вул.Данченка, 1), яке вона здала аптеці, виклала шокуюче відео: як мешканці під'їзду просто силоміць зупинили монтаж підіймача - це обов'язкова вимога до аптек, щоб маломобільні люди мали туди доступ. Без пандуса (але з невисоким нахилом) чи підіймача аптекам не видають ліцензії. На затвердженому містом (і схваленому пожежниками) проєкті видно: підіймач займає десь половину ширини сходів у під'їзді. І саме от цим звуженням сходів і обурились мешканці. Обурились так, що тричі не давали змонтувати конструкцію. -- Маріанна Адамська в Threads: "Але мешканці будинку сказали: «Ні». Три рази вони зупиняли монтаж. Під час останньої спроби у мене виривали телефон, тикали в обличчя якимись посвідченнями, кричали й погрожували. ЖЕК повністю відсторонився. Усі звернення ігноруються, бо він боїться без «дозволу мешканців» щось погоджувати. І це — під час війни. Коли таких людей стає все більше. Виявляється, тільки здорові люди можуть вирішувати, чи потрібен підйомник. Наразі на всіх учасників інциденту подано заяви в поліцію. Ми чекаємо на правову оцінку їхніх дій. Але питання просте: чи може купка мешканців заборонити людині на візку потрапити в аптеку? Бо сьогодні це аптека. Завтра — лікарня. А післязавтра — ти сам". -- Низька соціальна відповідальність не дивує. Дивує інше: гарантовано ж у кожного з цих обурених мешканців є друг, родич, знайомий, колега, який отримав поранення на війні і втратив повноцінну мобільність (навіть як не на візочку, то і з костуром, і з незвичним протезом сильно сходами не поскачеш). Вони ж на власні очі бачили проблеми таких людей. І це ніяк на них не вплинуло? От просто наплювати? Але найогидніше, що і тут вилізло наше звичне, корупційно-кумівське: "Бачиш, де я працюю?!". Це подавалось як абсолютний аргумент, щоб не суперечити власнику документу.
0:59

Маріанна Адамська, власниця приміщення на Куренівці (вул.Данченка, 1), яке вона здала аптеці, виклала шокуюче відео: як мешканці під'їзду просто силоміць зупинили монтаж підіймача - це обов'язкова вимога до аптек, щоб маломобільні люди мали туди доступ. Без пандуса (але з невисоким нахилом) чи підіймача аптекам не видають ліцензії. На затвердженому містом (і схваленому пожежниками) проєкті видно: підіймач займає десь половину ширини сходів у під'їзді. І саме от цим звуженням сходів і обурились мешканці. Обурились так, що тричі не давали змонтувати конструкцію. -- Маріанна Адамська в Threads: "Але мешканці будинку сказали: «Ні». Три рази вони зупиняли монтаж. Під час останньої спроби у мене виривали телефон, тикали в обличчя якимись посвідченнями, кричали й погрожували. ЖЕК повністю відсторонився. Усі звернення ігноруються, бо він боїться без «дозволу мешканців» щось погоджувати. І це — під час війни. Коли таких людей стає все більше. Виявляється, тільки здорові люди можуть вирішувати, чи потрібен підйомник. Наразі на всіх учасників інциденту подано заяви в поліцію. Ми чекаємо на правову оцінку їхніх дій. Але питання просте: чи може купка мешканців заборонити людині на візку потрапити в аптеку? Бо сьогодні це аптека. Завтра — лікарня. А післязавтра — ти сам". -- Низька соціальна відповідальність не дивує. Дивує інше: гарантовано ж у кожного з цих обурених мешканців є друг, родич, знайомий, колега, який отримав поранення на війні і втратив повноцінну мобільність (навіть як не на візочку, то і з костуром, і з незвичним протезом сильно сходами не поскачеш). Вони ж на власні очі бачили проблеми таких людей. І це ніяк на них не вплинуло? От просто наплювати? Але найогидніше, що і тут вилізло наше звичне, корупційно-кумівське: "Бачиш, де я працюю?!". Це подавалось як абсолютний аргумент, щоб не суперечити власнику документу.

Alex Golobutsky (Олексій Голобуцький)

33,129 görüntüleme • 6 ay önce

Це чіткий урок історії: коли ненависть проти одного народу не зупиняється, іншим не можна залишатись байдужими та стояти осторонь. Агресія та зневага до життя людей і цілих націй ніколи не повинні брати гору, і такий захист життя має бути відповідальністю не тільки сміливих, а й справді всього людства. Сьогодні світ вшановує памʼять жертв Голокосту – мільйонів безневинно вбитих дітей, жінок і чоловіків. Мільйонів євреїв, яких убили нацисти. На жаль, байдужість інших багато в чому сприяла цій катастрофі. Але все ж таки світ обʼєднався, щоб розбити нацистів і здобути перемогу над цим злом. Саме в цей день, 27 січня 1945 року, були звільнені останні вʼязні Аушвіцу – одного з найстрашніших нацистських концентраційних таборів. Саме так світ повинен діяти й зараз. Щоразу, коли ненависть та війна загрожують народам, потрібне єднання, яке рятує життя. Кожен у світі, хто справді цінує спокій і мир, повинен цінувати їх не тільки для себе, повинен робити все можливе, щоб більше ніколи ненависть не перемогла, щоб кожен, хто її поширює, завжди знав, що неодмінно програє. Вічна памʼять усім жертвам Голокосту!
0:47

Це чіткий урок історії: коли ненависть проти одного народу не зупиняється, іншим не можна залишатись байдужими та стояти осторонь. Агресія та зневага до життя людей і цілих націй ніколи не повинні брати гору, і такий захист життя має бути відповідальністю не тільки сміливих, а й справді всього людства. Сьогодні світ вшановує памʼять жертв Голокосту – мільйонів безневинно вбитих дітей, жінок і чоловіків. Мільйонів євреїв, яких убили нацисти. На жаль, байдужість інших багато в чому сприяла цій катастрофі. Але все ж таки світ обʼєднався, щоб розбити нацистів і здобути перемогу над цим злом. Саме в цей день, 27 січня 1945 року, були звільнені останні вʼязні Аушвіцу – одного з найстрашніших нацистських концентраційних таборів. Саме так світ повинен діяти й зараз. Щоразу, коли ненависть та війна загрожують народам, потрібне єднання, яке рятує життя. Кожен у світі, хто справді цінує спокій і мир, повинен цінувати їх не тільки для себе, повинен робити все можливе, щоб більше ніколи ненависть не перемогла, щоб кожен, хто її поширює, завжди знав, що неодмінно програє. Вічна памʼять усім жертвам Голокосту!

Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський

72,540 görüntüleme • 7 ay önce

Міндіч заявив, що "його призначили винним", а більшість звинувачень приписує медіа. Коментувати юридичний бік справи бізнесмен-втікач відмовився, бо "ситуація в нього і так складна". Міндіч: Тобто сьогодні, ну ви ж як людина професійний журналіст розумієте, що відбувається правильно? Тобто, мене призначили винним. І сьогодні воно до мене все, що хочете. Сьогодні, ну мільйон речей до мене просто приписують там де не те, що я не був, а й не знаю. Ткач: Наприклад? Міндіч: Ну якісь, ось усі, які до мене приписують, це все приписані речі. Так само можна приписати і до вас. Ткач: Наприклад, що вам приписують? Міндіч: У будинку, де ви живете, у вас є кількість сусідів, і ви з ними перетинаєтесь щодня. Ну чи раз на тиждень, вірно? Тобто можна сказати, що всі ці люди, пов'язані з вами... Ткач: Тобто Умєров ваш сусід? Міндіч: Ну Мишку, давайте конструктивно поговоримо. Умєров, ну ви ж знаєте, що він не мій сусід. Я кажу, наприклад, що сьогодні можна... До мене сьогодні ліплять все, що хочете. Все, чого не було, і бути не може і взагалі не в'яжеться. Але це сьогодні приписують. І ви навіть. Я не говоритиму факти, щоб зараз не погіршити свою позицію, і так не дуже легку, правильно? Я сьогодні перебуваю в Ізраїлі. Я сьогодні перевіз свою сім'ю і перебуваю під великим тиском. Це не найкращий час для мене. І тому навіщо мені зараз щось намовляти вам?" Відео: "Українська правда"
1:11

Міндіч заявив, що "його призначили винним", а більшість звинувачень приписує медіа. Коментувати юридичний бік справи бізнесмен-втікач відмовився, бо "ситуація в нього і так складна". Міндіч: Тобто сьогодні, ну ви ж як людина професійний журналіст розумієте, що відбувається правильно? Тобто, мене призначили винним. І сьогодні воно до мене все, що хочете. Сьогодні, ну мільйон речей до мене просто приписують там де не те, що я не був, а й не знаю. Ткач: Наприклад? Міндіч: Ну якісь, ось усі, які до мене приписують, це все приписані речі. Так само можна приписати і до вас. Ткач: Наприклад, що вам приписують? Міндіч: У будинку, де ви живете, у вас є кількість сусідів, і ви з ними перетинаєтесь щодня. Ну чи раз на тиждень, вірно? Тобто можна сказати, що всі ці люди, пов'язані з вами... Ткач: Тобто Умєров ваш сусід? Міндіч: Ну Мишку, давайте конструктивно поговоримо. Умєров, ну ви ж знаєте, що він не мій сусід. Я кажу, наприклад, що сьогодні можна... До мене сьогодні ліплять все, що хочете. Все, чого не було, і бути не може і взагалі не в'яжеться. Але це сьогодні приписують. І ви навіть. Я не говоритиму факти, щоб зараз не погіршити свою позицію, і так не дуже легку, правильно? Я сьогодні перебуваю в Ізраїлі. Я сьогодні перевіз свою сім'ю і перебуваю під великим тиском. Це не найкращий час для мене. І тому навіщо мені зараз щось намовляти вам?" Відео: "Українська правда"

5 канал 🇺🇦

18,030 görüntüleme • 8 ay önce

Велике повернення великого Провідника: полковник Євген Коновалець — на рідній землі! Минулої ночі через майже 90 років на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі засновник ОУН та командир Січових Стрільців, полковник Євген Коновалець, повернувся до України. На почесну варту до Патріаршого собору в Києві Коновалець прибув на легендарному броньовику Austin часів Української революції, який відреставрували бійці Третього армійського корпусу. Це зустріч двох епох однієї визвольної війни. «Сьогодні тут зустрічаються два покоління. Полковник Євген Коновалець уособлює покоління Січових стрільців, Чорних запорожців, бійців УВО, ОУН та УПА. Ми — покоління Майданів, АТО і великої російсько-української війни. Кожне з попередніх поколінь отримувало українську справу незавершеною. Ми — перше, яке має реальний шанс розірвати важкий ланцюг і довести справу полковника та всіх великих попередників до кінця», — бригадний генерал, командир корпусу Андрій Білецький під час церемонії у соборі. Євген Коновалець був великим воїном і творцем українського націоналістичного руху. Він заклав принципи новітнього українського війська — дисциплінованого, професійного й добровольчого. Москва вбила Провідника, але не змогла знищити ідею, яку несуть нові покоління українських воїнів. На принципах Коновальця командир Андрій Білецький заснував полк «Азов», Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, Третю штурмову бригаду, Третій армійський корпус, Хорунжу службу, Патронатну службу «Янголи Трійки», Ветеранський корпус, молодіжний рух «Центурія». Зберігаємо тяглість української військової традиції, щоб закінчити те, що розпочав Коновалець. Імперія, яка його вбила, буде знищена!
1:09

Велике повернення великого Провідника: полковник Євген Коновалець — на рідній землі! Минулої ночі через майже 90 років на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі засновник ОУН та командир Січових Стрільців, полковник Євген Коновалець, повернувся до України. На почесну варту до Патріаршого собору в Києві Коновалець прибув на легендарному броньовику Austin часів Української революції, який відреставрували бійці Третього армійського корпусу. Це зустріч двох епох однієї визвольної війни. «Сьогодні тут зустрічаються два покоління. Полковник Євген Коновалець уособлює покоління Січових стрільців, Чорних запорожців, бійців УВО, ОУН та УПА. Ми — покоління Майданів, АТО і великої російсько-української війни. Кожне з попередніх поколінь отримувало українську справу незавершеною. Ми — перше, яке має реальний шанс розірвати важкий ланцюг і довести справу полковника та всіх великих попередників до кінця», — бригадний генерал, командир корпусу Андрій Білецький під час церемонії у соборі. Євген Коновалець був великим воїном і творцем українського націоналістичного руху. Він заклав принципи новітнього українського війська — дисциплінованого, професійного й добровольчого. Москва вбила Провідника, але не змогла знищити ідею, яку несуть нові покоління українських воїнів. На принципах Коновальця командир Андрій Білецький заснував полк «Азов», Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, Третю штурмову бригаду, Третій армійський корпус, Хорунжу службу, Патронатну службу «Янголи Трійки», Ветеранський корпус, молодіжний рух «Центурія». Зберігаємо тяглість української військової традиції, щоб закінчити те, що розпочав Коновалець. Імперія, яка його вбила, буде знищена!

Третій армійський корпус

44,573 görüntüleme • 12 gün önce

За останні дні чи не в кожного другого побачив це фото з окупованого Мелітополя з підписом про мобілізованих українців до лав російської армії Але на фото зовсім не нещасні люди, яких окупант примусово мобілізував. На фото — складання присяги новоствореному підрозділу МО РФ «БАРС-Запоріжжя» на контрактній основі. Тобто всі особи, яких ви бачите на цьому фото — це зрадники своєї країни та наймані вбивці, які добровільно вступили до лав окупаційних військ На сторінках багатьох із цих персонажів у соціальних мережах — суцільна пропутінська риторика. В інтерв’ю вони з гордістю читають вірші про захист батьківщини — нової батьківщини, адже свою справжню вони продали за 38 тисяч російських рублів, які МО РФ виплачує за підписання контракту Ніколи не плутайте примусово мобілізованих українців до лав російської армії зі справжніми покидьками та зрадниками, які добровільно підписали контракти. Примусова мобілізація до лав ЗС РФ на окупованих територіях України забрала життя десятків тисяч людей, яких кидали в перших рядах на штурм українських позицій, іноді навіть без належного спорядження. І це задокументований історичний факт. За три хвилі такої мобілізації у 2022 році не пощастило й багатьом звичайним українцям, які з тих чи інших причин не встигли або не змогли залишити окуповані території. Вони не проходили ВЛК, не отримували підготовки, часто навіть не мали місць базування чи якихось військових документів, не знали в якій частині вони тепер служать, адже їх буквально складали під парканами штабелями, а потім, мов свиней, відправляли потягами та уралами на фронт Станом на сьогодні на окупованих територіях України мобілізації немає. Існує лише кілька способів потрапляння українців до лав ЗС РФ: - строкова служба; - служба за контрактом; - служба за контрактом шляхом маніпуляцій і сфабрикованих кримінальних справ Це не означає, що з цих причин і у нас не повинно бути мобілізації, або що умови життя на окупованих територіях кращі. Просто російська влада боїться втрачати рейтинги й використовує інші способи залучення людей до своїх лав. А охочих за 38 тисяч або за 200 тисяч рублів піти на смерть усе ще багато. Це зумовлено великою чисельністю населення та значною часткою справді бідних людей, які загрузли в іпотечних боргах, а інколи навіть у боргах за ящик водяри в сільському магазині Це також не означає, що будь-якої миті на окупованих територіях знову не можуть масово зігнати людей під паркан, як це вже було. Це лише питання часу, пов’язане з чисельною перевагою в кількості населення. Але це не означає, що ми можемо називати справжніх зрадників «простими хлопцями, мобілізованими з вулиці». Усі ці фото — вагома підстава для того, щоб СБУ відкривала кримінальні провадження щодо кожного з них, тільки треба називати це правильно
2:27

За останні дні чи не в кожного другого побачив це фото з окупованого Мелітополя з підписом про мобілізованих українців до лав російської армії Але на фото зовсім не нещасні люди, яких окупант примусово мобілізував. На фото — складання присяги новоствореному підрозділу МО РФ «БАРС-Запоріжжя» на контрактній основі. Тобто всі особи, яких ви бачите на цьому фото — це зрадники своєї країни та наймані вбивці, які добровільно вступили до лав окупаційних військ На сторінках багатьох із цих персонажів у соціальних мережах — суцільна пропутінська риторика. В інтерв’ю вони з гордістю читають вірші про захист батьківщини — нової батьківщини, адже свою справжню вони продали за 38 тисяч російських рублів, які МО РФ виплачує за підписання контракту Ніколи не плутайте примусово мобілізованих українців до лав російської армії зі справжніми покидьками та зрадниками, які добровільно підписали контракти. Примусова мобілізація до лав ЗС РФ на окупованих територіях України забрала життя десятків тисяч людей, яких кидали в перших рядах на штурм українських позицій, іноді навіть без належного спорядження. І це задокументований історичний факт. За три хвилі такої мобілізації у 2022 році не пощастило й багатьом звичайним українцям, які з тих чи інших причин не встигли або не змогли залишити окуповані території. Вони не проходили ВЛК, не отримували підготовки, часто навіть не мали місць базування чи якихось військових документів, не знали в якій частині вони тепер служать, адже їх буквально складали під парканами штабелями, а потім, мов свиней, відправляли потягами та уралами на фронт Станом на сьогодні на окупованих територіях України мобілізації немає. Існує лише кілька способів потрапляння українців до лав ЗС РФ: - строкова служба; - служба за контрактом; - служба за контрактом шляхом маніпуляцій і сфабрикованих кримінальних справ Це не означає, що з цих причин і у нас не повинно бути мобілізації, або що умови життя на окупованих територіях кращі. Просто російська влада боїться втрачати рейтинги й використовує інші способи залучення людей до своїх лав. А охочих за 38 тисяч або за 200 тисяч рублів піти на смерть усе ще багато. Це зумовлено великою чисельністю населення та значною часткою справді бідних людей, які загрузли в іпотечних боргах, а інколи навіть у боргах за ящик водяри в сільському магазині Це також не означає, що будь-якої миті на окупованих територіях знову не можуть масово зігнати людей під паркан, як це вже було. Це лише питання часу, пов’язане з чисельною перевагою в кількості населення. Але це не означає, що ми можемо називати справжніх зрадників «простими хлопцями, мобілізованими з вулиці». Усі ці фото — вагома підстава для того, щоб СБУ відкривала кримінальні провадження щодо кожного з них, тільки треба називати це правильно

східний

40,951 görüntüleme • 25 gün önce

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 görüntüleme • 1 yıl önce