Loading video...

Video Failed to Load

Go Home

Побачила відео, де ця альтернативно обдарована любителька вібраторів розповідає, як її 6-річний син в кабінці для голосування в 2019 році казав: "Мама, благаю тебе, тільки не за Порошенка"... і згадала як Зе-Ленка називала свого 9-ти річного сина "військовим експертом"...

VictoriaJoy_21's profile picture

Victoria Joy 🇺🇦

1,936 subscribers

30,403 views • 8 months ago •via X (Twitter)

News & Politics
LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Comments

No comments available

Comments from the original post will appear here

Related Videos

Юху-у! Тримай нову Нову пошту у своєму смартфоні! 🥳 Відтепер ти керуєш Новою поштою самостійно. Більше не треба телефонувати в колцентр, щоб дізнатися, де посилка, переадресувати її, доручити отримання іншій людині, замовити курʼєра на конкретний проміжок часу або дізнатися, де він є. Це єдиний застосунок як для України, так і для всіх країн Європи, де є Нова пошта. Дивись відео, щоб побачити оновлення, а ми розкажемо детальніше 👇 ✅ Всі твої посилки відразу на головному екрані. Легко їх сортуй на «Всі», «Мені» й «Від мене». А ще можна вибирати за фільтром. ✅ Керуй своєю посилкою самостійно: - оплачуй посилку за іншу людину; - переадресовуй в один клік; - доручай отримання другу — все в одному місці й у кілька кліків. ✅ Викликай курʼєра до дверей, навіть якщо посилка понад 30 кг. Вибирай зручний часовий проміжок та відстежуй рух курʼєра в режимі реального часу. Так само роби із замовленням доставки. А ще ти можеш написати йому повідомлення прямо в застосунку. ✅ Рух кожної посилки по Україні та за кордоном — ти знатимеш, скільки часу твоє відправлення в дорозі та бачитимеш усі деталі переміщення 📦 ✅ Забирай посилки з поштомата тепер ще простіше — з новим застосунком комірки відчиняються швидше. Переходь за посиланням та завантажуй 👉 А ти вже користуєшся новим застосунком? 🥰
0:45

Юху-у! Тримай нову Нову пошту у своєму смартфоні! 🥳 Відтепер ти керуєш Новою поштою самостійно. Більше не треба телефонувати в колцентр, щоб дізнатися, де посилка, переадресувати її, доручити отримання іншій людині, замовити курʼєра на конкретний проміжок часу або дізнатися, де він є. Це єдиний застосунок як для України, так і для всіх країн Європи, де є Нова пошта. Дивись відео, щоб побачити оновлення, а ми розкажемо детальніше 👇 ✅ Всі твої посилки відразу на головному екрані. Легко їх сортуй на «Всі», «Мені» й «Від мене». А ще можна вибирати за фільтром. ✅ Керуй своєю посилкою самостійно: - оплачуй посилку за іншу людину; - переадресовуй в один клік; - доручай отримання другу — все в одному місці й у кілька кліків. ✅ Викликай курʼєра до дверей, навіть якщо посилка понад 30 кг. Вибирай зручний часовий проміжок та відстежуй рух курʼєра в режимі реального часу. Так само роби із замовленням доставки. А ще ти можеш написати йому повідомлення прямо в застосунку. ✅ Рух кожної посилки по Україні та за кордоном — ти знатимеш, скільки часу твоє відправлення в дорозі та бачитимеш усі деталі переміщення 📦 ✅ Забирай посилки з поштомата тепер ще простіше — з новим застосунком комірки відчиняються швидше. Переходь за посиланням та завантажуй 👉 А ти вже користуєшся новим застосунком? 🥰

Нова пошта

72,202 views • 2 years ago

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше
0:59

Помийки Офісу Зеленського почали проти мене дискредитаційну кампанію, в якій ні слова правди. Дякую усім, хто останні 24 год бачили це і писали слова підтримки. 📍Причин є 2: 1. Предметна критика Зеленського і його людей за все, що вони робили останній рік аби знищити антикорупційні розслідування в Україні. 2. Вимога і міжнародна робота моя і команди задля очищення правоохоронних органів - із конкурсами на керівників Нацполу і Генпрокурора 📍Ціна питання: Ми провело міні розслідування і дізнались, що пости, які ви кидали мені з ТГ помийок і сайтів - зливних бачків коштують від 20 тисяч гривень і до десятків тисяч доларів. 📍То про що брешуть? 1️⃣ Про джерело мого доходу не кажуть правду. ПРАВДА: за усе життя я 0 днів працювала на державних посадах за гроші українців, а зуміла робити корисну антикорупційну роботу для країни, не використавши жодної гривні українських платників податків. Офіс знає, що ми завжди працювали в міжнародних проектах, які ми вигравали на міжнародних конкурсах на нашу громадську антикорупційну роботу, і це їх дратує ще більше. По усіх наших проетах ми ще й міжнародні аудити річні проходимо. Влада про такі прозорі гроші може хіба мріяти. 2️⃣ Про те, що я купила собі квартиру під час війни після 2022 року за 2 мільйони. 📍ПРАВДА : я купила однокімнатну квартиру в 2019 році ще на етапі котловану за 29 тисяч доларів. На той час - в еквіваленті 700 тисяч гривень, які збирала років так 10. 2 роки тому її здали нарешті в експлуатацію, я її прийняла у власність. Це засвітилось в реєстрі. Але ідіоти, яких найняли аби писати про мене статті, погано розуміють, що дата приватизації не означає дату купівлі. Як і ціну. Яка 5 року тому на квартири була геть інша. Каюсь, за 10 років можна було і більше зібрати, ніж 29 тисяч доларів. Дохід дозволяв. Враховуючи, що з 2015 по 2019 я взагалі працювала на двох роботах паралельно: юридичним радником в міжнародному проєкті і юристом в медичній практиці. 3️⃣ Про мою маму. Рахують гроші моєї мами і закидають відсутність в неї офіційних доходів, крім пару десятків тисяч гривень за багато років. 📍ПРАВДА: моя мама вже більше 15 років живе і працює в Європі. Останні 10 років - в Лондоні. В 2007 вона, працюючи в Тернополі лікарем за копійки, поїхала на заробітки до Європи, як багато хто тоді їздив, і так і не повернулась. Там всі ці роки мама офіційно працює, багато років тим же лікарем, до речі. Дохід має вищий за мій. І зрозуміло, що теж може купити нерухомість в Україні. І не тільки. За цей їй, до речі, окрема подяка, що протягом років вона інвестує в Україну, як і допомагає постійно нашій арміі. 4️⃣ Є ще багато нісенітниць про звʼязки з рсосією, про батька, який насправді помер в 2013 від раку але вони пишуть, що він живий і живе там, про те що я веду якісь рсосійські соцмережі, які видалені років так 10 тому. Але от звідки фото з моіх студентських років, до яких я вже і сама втратила доступ - відповідь ми чудово знаємо. 📍Про що забули в Офісі? 1. Вони забули, що я працювала над корисними речами для країни саме в міжнародних проєктах за гроші західних платників податків, з яких платила постійно високі податки навпаки в український бюджет. 2. Вони забули, що побачили мої такі детальні доходи лише тому, що мені нічого ховати і це мій особистий вибір аби вони це бачили. 3. Вони забули, що всі роки я подавала декларації самовільно, коли цього від мене не вимагав закон. Бо я так хотіла. 4. Вони забули, що з тих же міркувань також 2 роки тому я ще й стала членом Громадської ради доброчесності, яка шукає недоброчесних на руку суддів. І частина моїх декларацій була подана як членкині цієї ради. 5. Хоча багатьох, знаю, зупиняло те, що треба подавати деклараціію і люди відмовлялись ставати членами Ради. Мене це не зупиняє. Навпаки. ☝🏻Вони не уявляють, як весь цей тиск мотивує мене і команду після усіх атак на нас робити нашу громадську антикорупційну роботу ще заповзятіше

Martina Boguslavets

21,904 views • 11 months ago

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!
1:09

Так, шановні! Треба ваша допомога! Треба розголос!!! Бо це тупо пиздець!!! Це відео з українського міста Полтава. Такий собі 26-ти річний місцевий недоблогер Роман Заволока знімає відео як він тяне приколи та посилає нахуй в громадському місці військових, які нині проходять службу в ТЦК. Підходить доречі до них він сам. Ну це в нього таке хобі щоб отримати перегляди, показати що він типу нічого не боїться, ну повийобуватись короче. Щодо першого точно вдалося, щодо другого спробуємо пояснити, що за рахунок військових такі дії шкідливі для здоров’я. Цей хуйлуша на камеру заявив, що він відмовляється від мобілізації, бо «не хоче вбивати людей за гроші», далі ще «краще». До нього підійшли учасники бойових дій, які нині проходять службу в ТЦК, це рядовий особовий склад, навіть не сержанти, прості хлопці. Їм він теж почав розповідати з нецензурною лексикою, що це «їхня війна». Лише за це він має відповідати. Але є ще дещо, що робить цю ситуацію максимально кричущою. І через що ми будемо реагувати максимально жорстко. Справа в тому, що військового, якого образив цей Роман Заволока, звати Олександр Мацько і він учасник бойових дій. Він пішов добровольцем на війну ще у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення був розвідником. Рік тому на Харківському напрямку бронемашина Олександра підірвалася на міні. Він отримав важку контузію і різні травми: опіки та поранення ніг. Весь цей час Олександр проходив реабілітацію й отримав другу групу інвалідності. Після цього його взяли на службу у військкомат. Мені до слово теж 26 років і я теж наїхав на міну, щоправда мені повезло трохи менше. І як ви думаєте я реагую на такі відео розмови з важкопораненим військовим, який попри все повернувся на службу, де цивільним дозволяють з нього знущатися, а поліція такі речі ігнорує? Звертаюсь до небайдужих полтавчан з проханням провести розʼяснювальну бесіду з цим «блогером» та по можливості зробити масаж обличчя. Якщо поліція прокинеться, то звертаю вашу увагу, що тут як мінімум ознаки кримінального правопорушення за ст. 336, 435-1 та 436-2 Кримінального кодексу України! Поширте, бо треба покарати уйобка!

Симороз Олег Олександрович

384,528 views • 3 years ago

Негайно скликати сесійне засідання Парламенту щоб змусити Уряд публічно відповісти на питання про хід ключових для країни переговорів про припинення вогню та угоду із США. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. Зібрати Парламент для ухвалення звернення до Конгресу Сполучених Штатів щодо важливості відновлення двопартійної підтримки України та підготовки проекту Резолюції щодо нового безпекового та фінансового пакета допомоги, бо пакет Байдена вичерпується, і це очевидна проблема для України. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. І саме до цього я особисто закликав його у понеділок. Але замість цього Голова ВР Стефанчук вирішив чомусь зіграти роль троля, завдання якого – видати постик в стилі телеграм-каналів і для телеграм-каналів Банкової. Такого принизливого становища у спікера і в парламенту в Україні ще не було, хоч це і не дивно, коли країною керують 5-6 менеджерів з вулиці Банкової. Сьогодні, вочевидь, необхідно прибрати емоції, бо людям уже давно не смішно, і діяти як державні діячі, а не як Стефанчук. Почнемо з брехні: спікер добре знає, що заява про моє відрядження до США була подана ще 20 березня, тобто за два тижні, і всі відповідні документи нами представлені. Нам декілька разів казали писати це в таємний спосіб, нібито через вказівку УДО. Очевидно, що роботу апарату організовано так, щоб протидіяти опозиції. Далі. На всіх міжнародних зустрічах Стефанчуку кажуть про необхідність задіяти можливості для парламентської дипломатії, зокрема і для забезпечення двопартійної підтримки Америки, для чого треба негайно скасувати обмеження для роботи парламентарів за кордоном. Дивно не знати, що Конференції проводяться не лише для доповідей, а насамперед для зустрічей. З ким треба зустрічатися у Флориді, я думаю, пан Стефанчук мав би розуміти, тим більше в умовах очевидних проблем із комунікацією української сторони з новою адміністрацією. Тепер щодо «простого способу взяти відпустку». Напевно, ви забули зазначити, що ця опція доступна лише вашим партнерам з ОПЗЖ, як ми це побачили з журналістських розслідувань, але точно не депутатам з «ЄС». Взагалі сам факт того, що лідер опозиційної фракції має погоджувати свої відрядження з владою, вже є свідченням проблем з демократією в країні. Тому найперше варто було б вибачитися за брехню, припинити виконувати вказівки Офісу та організувати роботу апарату Ради, щоб сприяти роботі депутатів, а не заважати. Також варто було б нарешті ухвалити рішення для скасування незаконної постанови уряду з блокування парламентської дипломатії. Це об’єктивно суперечить інтересам країни, до яких ви так пафосно апелюєте. Варто відійти від ролі швейцара, який відкриває двері для виїзду депутатів, у вас немає і не може бути таких повноважень і функцій відповідно до Конституції. Принагідно просив би вас пояснити, чому і за чиєю вказівкою було скасоване моє попереднє і вже підписане відрядження на Політичну Асамблею Європейської Народної Партії до Брюсселю. Щоб не допустити чергових таких відмазок у майбутньому, подаємо також копії наших планів на міжнародні візити, щодо яких подані відповідні заяви. Сподіваюся, що після того, як ви заблокували мою участь в конференції у Флориді, де планувалася активна робота з членами Конгресу США, ви зможете негайно задіяти ваші контакти зі спікером Джонсоном в рамках оголошеної вами «спікерської коаліції» і забезпечити голосування за нові пакети підтримки України. Якщо говорити про інтереси країни сьогодні — то це політична єдність, демократія, підзвітність і прозорість. І професійний парламент, здатний до ефективної роботи, а не до КВК в стилі НКВД.
6:57

Негайно скликати сесійне засідання Парламенту щоб змусити Уряд публічно відповісти на питання про хід ключових для країни переговорів про припинення вогню та угоду із США. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. Зібрати Парламент для ухвалення звернення до Конгресу Сполучених Штатів щодо важливості відновлення двопартійної підтримки України та підготовки проекту Резолюції щодо нового безпекового та фінансового пакета допомоги, бо пакет Байдена вичерпується, і це очевидна проблема для України. Це обов'язки спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. І саме до цього я особисто закликав його у понеділок. Але замість цього Голова ВР Стефанчук вирішив чомусь зіграти роль троля, завдання якого – видати постик в стилі телеграм-каналів і для телеграм-каналів Банкової. Такого принизливого становища у спікера і в парламенту в Україні ще не було, хоч це і не дивно, коли країною керують 5-6 менеджерів з вулиці Банкової. Сьогодні, вочевидь, необхідно прибрати емоції, бо людям уже давно не смішно, і діяти як державні діячі, а не як Стефанчук. Почнемо з брехні: спікер добре знає, що заява про моє відрядження до США була подана ще 20 березня, тобто за два тижні, і всі відповідні документи нами представлені. Нам декілька разів казали писати це в таємний спосіб, нібито через вказівку УДО. Очевидно, що роботу апарату організовано так, щоб протидіяти опозиції. Далі. На всіх міжнародних зустрічах Стефанчуку кажуть про необхідність задіяти можливості для парламентської дипломатії, зокрема і для забезпечення двопартійної підтримки Америки, для чого треба негайно скасувати обмеження для роботи парламентарів за кордоном. Дивно не знати, що Конференції проводяться не лише для доповідей, а насамперед для зустрічей. З ким треба зустрічатися у Флориді, я думаю, пан Стефанчук мав би розуміти, тим більше в умовах очевидних проблем із комунікацією української сторони з новою адміністрацією. Тепер щодо «простого способу взяти відпустку». Напевно, ви забули зазначити, що ця опція доступна лише вашим партнерам з ОПЗЖ, як ми це побачили з журналістських розслідувань, але точно не депутатам з «ЄС». Взагалі сам факт того, що лідер опозиційної фракції має погоджувати свої відрядження з владою, вже є свідченням проблем з демократією в країні. Тому найперше варто було б вибачитися за брехню, припинити виконувати вказівки Офісу та організувати роботу апарату Ради, щоб сприяти роботі депутатів, а не заважати. Також варто було б нарешті ухвалити рішення для скасування незаконної постанови уряду з блокування парламентської дипломатії. Це об’єктивно суперечить інтересам країни, до яких ви так пафосно апелюєте. Варто відійти від ролі швейцара, який відкриває двері для виїзду депутатів, у вас немає і не може бути таких повноважень і функцій відповідно до Конституції. Принагідно просив би вас пояснити, чому і за чиєю вказівкою було скасоване моє попереднє і вже підписане відрядження на Політичну Асамблею Європейської Народної Партії до Брюсселю. Щоб не допустити чергових таких відмазок у майбутньому, подаємо також копії наших планів на міжнародні візити, щодо яких подані відповідні заяви. Сподіваюся, що після того, як ви заблокували мою участь в конференції у Флориді, де планувалася активна робота з членами Конгресу США, ви зможете негайно задіяти ваші контакти зі спікером Джонсоном в рамках оголошеної вами «спікерської коаліції» і забезпечити голосування за нові пакети підтримки України. Якщо говорити про інтереси країни сьогодні — то це політична єдність, демократія, підзвітність і прозорість. І професійний парламент, здатний до ефективної роботи, а не до КВК в стилі НКВД.

Петро Порошенко

54,950 views • 1 year ago

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.
6:47

Несподіванки не сталося. Як і прогнозував в інтерв’ю німецькому виданню BILD, припинення вогню не відбулося. За одну лише ніч путін укотре довів, що йому не можна вірити. Що угоди з росією не варті паперу, на якому вони написані, — вислів, який приписують ще Бісмарку. Смертоносні російські ракети та ударні дрони чомусь не послухалися наказу свого верховного… Отже, його всупереч усім обіцянкам не було взагалі. Путін ніби винайшов perpetum mobile війни і не має наміру її завершувати… Не дарма вчора, перед розмовою з президентом Трампом, він на зустрічі з олігархами ділився своїми фюрерськими фантазіями про захоплення Одеси. Це така сама маячня, як колись про Київ за три дні. Даремно сподіватися на те, що одна чи кілька розмов зупинять ці три роки, 11 років війни загалом. І століття спроб стерти Україну з мапи світу. Попри оптимістичні заяви учасників, у нас, українців, справедливо немає відчуття, що вчорашня телефонна розмова наблизила нас до миру. Маю сказати, що попереду складні перемови. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни в інший спосіб. Проте з того, що відбулося вчора, коли путін де-факто відкинув ідею президента Трампа про повне припинення вогню, всім треба зробити правильні висновки. Або путін приймає пропозицію президента Трампа про повне припинення вогню, або Трамп задіює «план Б», про який він казав. Такий «план Б» критично важливий і має з’явитися на столі. Це — ще суворіші санкції. Міністр фінансів США Скотт Бессент вчора сказав, що Дональд Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на росію. Їхній поточний рівень оцінив як 6 із 10, отже, резерви є, і непогані. Росію треба позбавити ресурсів для ведення війни. Від цього світ лише виграє. Також це — постачання Україні тих видів американської зброї, від надання яких Білий дім утримувався досі. Зрештою, нам потрібна нова двопартійна резолюція Конгресу Сполучених Штатів про подальшу різнобічну підтримку України. І я готовий долучитися до лобіювання цієї резолюції. Маю, до речі, запрошення до Вашингтону та Флориди на зустрічі високого рівня. Сподіваюся, що в Офісі вистачить розуму цього разу не блокувати мою поїздку до США так, як щойно він заборонив мені виїхати на політичну асамблею Європейської народної партії, лідируючої політичної сили Європейського Союзу. Очевидно, що попереду на нас очікують важкі драматичні місяці. І антиамериканська істерія з метою перекласти відповідальність нам не допоможе результативно пройти цей час. Україна, як і Європа, повинна бути за столом переговорів і твердо відстояти принцип «нічого про Україну без України». Ми не можемо більше втрачати час, людей і території. Ми зацікавлені в тому, щоби пропозиція президента Трампа про повне припинення вогню реалізувалася. Для нас це можливість нарешті не на папері, а на реальній місцевості звести фортифікації і перетворити степовий простір сходу і півдня на неприступні рови, вали і мінні поля. І в разі, якщо путін порушить припинення вогню, це унеможливить його подальші наступальні дії. Складність і драматичність ситуації вимагає негайної зустрічі Володимира Зеленського з лідерами парламентських фракцій. Парламент не може дізнаватися про нашу переговорну позицію із зарубіжних мас-медіа. Вважаю, така зустріч має відбутися одразу після розмови Зеленського з Трампом. Попри системні антиконституційні кроки влади щодо опозиції для нас, «Європейської Солідарності», завжди на першому місці є інтереси держави. Треба робити все, що в цих складних умовах може посилити Україну. Нав’язуватися ми теж не будемо, але за будь-яких обставин готові до спільної роботи і спільної відповідальності. Ми не дамо путіну жодних надій, що скориставшись руйнацією єдності йому вдасться розхитати ситуацію в країні, спричинити внутрішню дестабілізацію, виграти від порушень демократії Україні. І в цій його гібридній війні не варто підігрувати. Ми вистоїмо як держава в єдності, це очевидний постулат. Гріх не робити висновків з української історії.

Петро Порошенко

99,773 views • 1 year ago

Лінтяй. Блогер. Монах. Бармен. Хортиця. Святоша. Батя. Шустрий. Далі… Кожен із нас має власний список імен. Їх рідко озвучують вголос. Але навіть пошепки вони звучать голосніше за найгучніші гасла. За кожним — маленька історія довжиною в ціле життя. За кожним — не лише сльози і молитви, а й десятки теплих, подекуди неочевидних, але таких важливих історій. Не раз чув, як ті, хто тільки шукає себе у вірі, ставили запитання: чому Ісус пішов на таку жертву? Чому Господь не врятував Свого Сина і дозволив закатувати Його? Чи були сумніви у самого Христа, поки Він ішов на Голгофу? Чи не мав Він бажання кинути Свого хреста, відступити убік, лишити Свою варту і дозволити людству самому відповідати за свої вчинки й рішення? На тринадцятому році війни, думаю, кожен не один десяток разів зважував глибину власної жертви і власної втоми. Кожен замислювався: а чи варті його особисті вчинки такої ціни? Коли світ з’їхав з глузду, а ті, хто мали би бути лідерами, торгують цінностями і життями. І здається, що в абсолютній темряві час завмирає, вимагаючи відповідей. А тоді — у раптовій тиші після важкого бою — раптом чується спів птахів. Або, наче глюк у системі, посеред тіні посадки раптом розцвітає весняна квітка. Над руїною піднімається сонце і оспівує перемогу життя. Тоді посеред сліз оживає любов. Серед слабкості проростають опори. А суворі воїни на мить перетворюються на хлопчаків із веселими очима і азартом у голосі. Це і означає, що Бог говорить до тебе Своєю мовою. Шлях, яким ми йдемо, неймовірно важкий. Для когось, на жаль, він закінчився назавжди, а хтось щойно розпочав свою подорож. Але всі ці дороги сходяться тут — і не просто в молитві та вірі, а в нашій спільній боротьбі за перемогу життя над смертю. Бо життя — сильніше. Бо любов — ніколи не минає. Лего та Іра, Маестро, Кондор, Лєший, Капрал, Боїм, дякую Вам за те, що поділилися своїми історіями. Україна вистоїть. І ми разом із нею. Христос Воскрес!
5:36

Лінтяй. Блогер. Монах. Бармен. Хортиця. Святоша. Батя. Шустрий. Далі… Кожен із нас має власний список імен. Їх рідко озвучують вголос. Але навіть пошепки вони звучать голосніше за найгучніші гасла. За кожним — маленька історія довжиною в ціле життя. За кожним — не лише сльози і молитви, а й десятки теплих, подекуди неочевидних, але таких важливих історій. Не раз чув, як ті, хто тільки шукає себе у вірі, ставили запитання: чому Ісус пішов на таку жертву? Чому Господь не врятував Свого Сина і дозволив закатувати Його? Чи були сумніви у самого Христа, поки Він ішов на Голгофу? Чи не мав Він бажання кинути Свого хреста, відступити убік, лишити Свою варту і дозволити людству самому відповідати за свої вчинки й рішення? На тринадцятому році війни, думаю, кожен не один десяток разів зважував глибину власної жертви і власної втоми. Кожен замислювався: а чи варті його особисті вчинки такої ціни? Коли світ з’їхав з глузду, а ті, хто мали би бути лідерами, торгують цінностями і життями. І здається, що в абсолютній темряві час завмирає, вимагаючи відповідей. А тоді — у раптовій тиші після важкого бою — раптом чується спів птахів. Або, наче глюк у системі, посеред тіні посадки раптом розцвітає весняна квітка. Над руїною піднімається сонце і оспівує перемогу життя. Тоді посеред сліз оживає любов. Серед слабкості проростають опори. А суворі воїни на мить перетворюються на хлопчаків із веселими очима і азартом у голосі. Це і означає, що Бог говорить до тебе Своєю мовою. Шлях, яким ми йдемо, неймовірно важкий. Для когось, на жаль, він закінчився назавжди, а хтось щойно розпочав свою подорож. Але всі ці дороги сходяться тут — і не просто в молитві та вірі, а в нашій спільній боротьбі за перемогу життя над смертю. Бо життя — сильніше. Бо любов — ніколи не минає. Лего та Іра, Маестро, Кондор, Лєший, Капрал, Боїм, дякую Вам за те, що поділилися своїми історіями. Україна вистоїть. І ми разом із нею. Христос Воскрес!

Петро Порошенко

11,238 views • 5 months ago

"У тебе завтра х*й стояти не буде": як жінки з Конотопа зустріли окупантів 2 березня 2022 року намагалися взяти місто Конотоп під свій контроль - їм не вдалося. І знову, як у Херсоні, Енергодарі, Мелітополі та інших містах противнику протистояли звичайні люди без зброї. Чи не найвідомішим епізодом стало відео, де місцева мешканка прямо в обличчя російському солдату, який сидів на броні танка, пообіцяла йому «невимовні страждання». «Ти взагалі знаєш, де ти перебуваєш? Це Конотоп! Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра стояти вже не буде, я тобі серйозно кажу!» — ця фраза миттєво стала віральною і перетворилася на символ неприйняття окупантів. 2 березня 2022 року російські військові виставили ультиматум міській владі: або місто здається, або його розносять артилерією. Мер Конотопа Артем Семеніхін вийшов до людей, які зібралися біля міськради, і запитав їхню думку. Люди одностайно проголосували за опір. Окупанти були змушені відступити від ідеї штурму та прямого керування містом, натомість вони стояли на околицях та блокпостах, поки українські сили не витіснили їх з області на початку квітня. Мешканці Конотопа неодноразово виходили на перехоплення ворожої техніки без зброї. Коли російські переговорники намагалися пройти до будівлі міської ради, цивільні створили «коридор ганьби», вигукуючи прокляття та гасла, що чітко вказували напрямок руху російського корабля. Окупанти йшли під супровід криків «Ганьба!» та «Геть звідси!». Вже у перші дні з’ясувалося, що «друга армія світу» має величезні проблеми з логістикою: Російські солдати ходили по місту з каністрами, намагаючись купити пальне. Були зафіксовані випадки мародерства, коли окупанти грабували магазини, шукаючи їжу. Конотоп не прийняв окупацію. Завдяки єдності громади, зухвалості мера та славнозвісному «відьомському» бекграунду, місто змогло протриматися психологічно та фактично до повного звільнення Сумщини. Напевно, це було вперше в історії воєн, коли цивільне, мирне населення не пустило до свого міста озброєного до зуба ворога. Подвиг Конотопських жителів увійшов в історію України.
0:50

"У тебе завтра х*й стояти не буде": як жінки з Конотопа зустріли окупантів 2 березня 2022 року намагалися взяти місто Конотоп під свій контроль - їм не вдалося. І знову, як у Херсоні, Енергодарі, Мелітополі та інших містах противнику протистояли звичайні люди без зброї. Чи не найвідомішим епізодом стало відео, де місцева мешканка прямо в обличчя російському солдату, який сидів на броні танка, пообіцяла йому «невимовні страждання». «Ти взагалі знаєш, де ти перебуваєш? Це Конотоп! Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра стояти вже не буде, я тобі серйозно кажу!» — ця фраза миттєво стала віральною і перетворилася на символ неприйняття окупантів. 2 березня 2022 року російські військові виставили ультиматум міській владі: або місто здається, або його розносять артилерією. Мер Конотопа Артем Семеніхін вийшов до людей, які зібралися біля міськради, і запитав їхню думку. Люди одностайно проголосували за опір. Окупанти були змушені відступити від ідеї штурму та прямого керування містом, натомість вони стояли на околицях та блокпостах, поки українські сили не витіснили їх з області на початку квітня. Мешканці Конотопа неодноразово виходили на перехоплення ворожої техніки без зброї. Коли російські переговорники намагалися пройти до будівлі міської ради, цивільні створили «коридор ганьби», вигукуючи прокляття та гасла, що чітко вказували напрямок руху російського корабля. Окупанти йшли під супровід криків «Ганьба!» та «Геть звідси!». Вже у перші дні з’ясувалося, що «друга армія світу» має величезні проблеми з логістикою: Російські солдати ходили по місту з каністрами, намагаючись купити пальне. Були зафіксовані випадки мародерства, коли окупанти грабували магазини, шукаючи їжу. Конотоп не прийняв окупацію. Завдяки єдності громади, зухвалості мера та славнозвісному «відьомському» бекграунду, місто змогло протриматися психологічно та фактично до повного звільнення Сумщини. Напевно, це було вперше в історії воєн, коли цивільне, мирне населення не пустило до свого міста озброєного до зуба ворога. Подвиг Конотопських жителів увійшов в історію України.

Сергій Погребецький

11,112 views • 7 months ago

Сьогодні великий історичний день. Дивні діла твої, Господи... Бо влада методично та послідовно блокувала протягом 5 років ухвалення закону про заборону рпц в Україні. Які тільки нісенітниці ми з вами не слухали: і те, що це «технологія Порошенка» щодо розколу суспільства, і телеграм-канали Банкової доповідали, що перепоною є Вашингтон, «який категорично проти цього». Це фейк, який придуманий в москві. І от нарешті — чудодійне зцілення. Ви не уявляєте, наскільки я тішуся, що сьогодні весь зал об’єднано голосує закон про заборону п’ятої колони в Україні. Це перемога всього українського народу, перемога української держави. І врешті-решт, перемога здорового глузду. Армія, мова, віра стали зараз загальнонаціональною ідеєю. Я дякую всім політичним силам та кожному народному депутату, який натиснув кнопку за цей закон. Це питання не церковне, а державотворче. Це питання національної безпеки, бо Кіріл як генерал фсб постійно та щоденно атакує Україну та молиться за знищення нашої держави. Страшно навіть уявити собі, що зараз було б, якби у 2018—2019 роках наші зусилля зі створення православної церкви України й отримання Томосу не увінчалися успіхом. Сьогоднішній день — це не день розколу, а день єднання всього українського народу, і ми нарешті забороняємо рпц юридично. Хоча Вселенський Патріархат ще у 2018 році визнав цю структуру неканонічною. Тепер її місцева структура має 9 місяців для того, щоб визначитись: або вона йде до єдиної православної церкви України, або до ростова та москви. Ми протягуємо руку православним вірянам та патріотичним священникам — на вас чекають у канонічній православній церкві. Сьогодні крок до єднання, який дуже важливий до утвердження національної незалежності.
3:07

Сьогодні великий історичний день. Дивні діла твої, Господи... Бо влада методично та послідовно блокувала протягом 5 років ухвалення закону про заборону рпц в Україні. Які тільки нісенітниці ми з вами не слухали: і те, що це «технологія Порошенка» щодо розколу суспільства, і телеграм-канали Банкової доповідали, що перепоною є Вашингтон, «який категорично проти цього». Це фейк, який придуманий в москві. І от нарешті — чудодійне зцілення. Ви не уявляєте, наскільки я тішуся, що сьогодні весь зал об’єднано голосує закон про заборону п’ятої колони в Україні. Це перемога всього українського народу, перемога української держави. І врешті-решт, перемога здорового глузду. Армія, мова, віра стали зараз загальнонаціональною ідеєю. Я дякую всім політичним силам та кожному народному депутату, який натиснув кнопку за цей закон. Це питання не церковне, а державотворче. Це питання національної безпеки, бо Кіріл як генерал фсб постійно та щоденно атакує Україну та молиться за знищення нашої держави. Страшно навіть уявити собі, що зараз було б, якби у 2018—2019 роках наші зусилля зі створення православної церкви України й отримання Томосу не увінчалися успіхом. Сьогоднішній день — це не день розколу, а день єднання всього українського народу, і ми нарешті забороняємо рпц юридично. Хоча Вселенський Патріархат ще у 2018 році визнав цю структуру неканонічною. Тепер її місцева структура має 9 місяців для того, щоб визначитись: або вона йде до єдиної православної церкви України, або до ростова та москви. Ми протягуємо руку православним вірянам та патріотичним священникам — на вас чекають у канонічній православній церкві. Сьогодні крок до єднання, який дуже важливий до утвердження національної незалежності.

Петро Порошенко

29,147 views • 2 years ago

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.
2:36

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 views • 1 year ago

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.
0:40

Спробую відновити, наскільки це можливо, картинку одного епізоду нашої спільної з Веганом роботи. Скоріш за все, це була середина грудня 2023 року, на околицях АКХЗ (див. перше фото). Друге фото – наближення на частину заводу та прилеглої території, де і відбувались події які я опишу далі. "ПКМ" - моя позиція на той момент (там у нас був не тільки ПКМ, але в основному працювали з нього), "Гранатомет" - позиція Вегана з його 40-мм станковим Mk-19. Окремо зазначена точка "Відео" - більш рання позиція з якою у мене зберігся відеозапис (теж додається), який дозволяє оцінити прилеглу місцевість (коли я спрямовую камеру і кажу що "десь там підори" - це і є напрямок на той самий шматок посадки, позначений як "10 русских"). В той самий день мало того, що на дворі були зима і дубак, так ще й цього прекрасного дня ліг особливо густий туман, який нехай і не перетворив погоду на нельотну, але зробив польоти дронів на кілька годин абсолютно безглуздим заняттям через нульову видимість. Росіяни, вже поклавши сотні трупів кількома шарами в одних і тих же місцях, навчились на своїх помилках користуватися погодою і відповідно вирішили на повну використати густий туман - відразу на кількох напрямках висунулося по відділенню піхоти, в тому числі і в секторі, який я посилено моніторив з позиції "ПКМ". Але ось хоч ПКМ у нас і був, але планки Пікаттіні на нього ще не було, і можна було замість точної стрільби по тепловізійному прицілу тільки дуже приблизно навалити по орієнтирах - тобто просто трохи залякати відділення піхоти і змусити їх залягти, але не вбити нікого. Мене це не влаштувало, багато в чому з егоїстичних мотивів - якщо це відділення прорветься на завод і досидить на ньому до ночі, то чергувати вночі буде дуже страшно. З ненульовою ймовірністю хтось із цих циркачів, уже перебуваючи на заводі, пролізе під покровом ночі та туману через рідкий ланцюг СПшек вглиб заводу, заляже там і потім розстріляє когось із нас у спину в найнесподіванішому місці. Для вирішення цієї проблеми я зв'язався з Веганом по рації і запропонував йому попрацювати разом - я з теплаком даю йому коригування на відділення піхоти, яке лізе у повний ріст по посадці і взагалі нічого не боїться, а він їх знищує. Було дві проблеми - від найпершого в ланцюжку росіянина до кута паркану з нашою СПшкою було десятка три метрів, і з огляду на складний рельєф Веган міг би легко влучити і в наших. До того ж кількість 40-мм гранат була дуже обмежена, і промазати означало втратити шанс їх вбити. Так що коли після пари пристрілювальних гранат настав час приймати рішення, чи давати по цій пристрілці повноцінну чергу, я візуалізував еліпс розсіювання, наклав на нього гауссіану і зайнявся іншою ментальною гімнастикою, щоб ну хоч якось на око прикинути ймовірність що черга полетить куди треба. В результаті я вирішив, що ризик виправданий, а в снайперські здібності Вегана я вірю, я дав йому відмашку і він пустив довгу чергу 40-мм HEDP, які практично ідеально лягли вздовж посадки. Частина цих гранат вибухнула в кронах дерев, частина - вже на землі, а одна граната, судячи з усього, взагалі потрапила прямо в підара, враховуючи, що з одного силуета полетіло багато теплих бризок. В результаті звідти змогли втікти лише три російських піхотинця – більш ніж за дві доби мого чергування на цій позиції звідти більше ніхто так і не виповз, і нашій ділянці заводу туманний прорив більше не загрожував. Найсумніше те що відеофіксації не було, тому що дрони не літали, доповідь хоча б по радійці про ворожі втрати я теж не зробив, тому що з самого початку просто бачив що пішли троє, і думав що може бути решта семеро просто залягли і вийдуть з посадки пізніше. Тільки через пару діб, коли і дрони відновили регулярні польоти, я зрозумів, що ці семеро зайвохромосомних самураїв просто померли прямо на місці. За один тільки цей епізод масового геноциду русні за одне натискання гашетки я б йому дав грамоту типу "ніхуя собі ти рекс", бо інших людей які могли б повторити таку ювелірну роботу я не знаю.

Alex

59,962 views • 1 year ago

Рагнарек. Битва за Соледар Вимагаю дати мені рацію. Дослуховую ібушачій доклад, як групі Дока було важко, мол води не було, патронів теж. Хоча ж блять казав піздуйте забивайтесь. В них не було навітть трьохсотих. Окей. Так, ви ж блять хоть скажіть, що відходите підараси. Матюкаюсь, поки слухаю, як йобаний дід, а сам розумію, що все - в мене в тилу вже реальні підари. Виходжу на ротного “- Прошу відійти за железку та вирівнятись зі всіми.” Перша ж думка, якби зробив я - посадив би пару кулеметників під вагон і вже через полотно хуй хто пробіжится. Якщо ця думка зявилась в мене, то очевидно, що від ворога не варто очікувати тупість. У відповідь ротний ригає коротке “- Тримайтесь.” Шо блять тримайтесь, сука. Далі, через хвилин пять додає “- З ранку буде контратака.” Починаю вдягатись і крутити в голові, що робити з цією піздою. Ну блять, шо - піздуємо в атаку на пагорб Ж. Із-за особливості рєлєфу ця блятська точка була в рівень з третім етажем Д1. А край дороги проходив акурат під домом і завертав вліво, а отже контролюя іі я унеможливлював заход на свій район. Де ти підар пес Патрон? Розумія, що часу обмаль і зважаючи на важливість меропріятія, збираю команду з шести своіх бійців. Піздую до полтавчан. Строю всіх. Кажу, ну шо панове, дєла наші різко стали хуйові. Треба атакувати. Зайняли пагорб підари чи ні, я не єбу в душі, але якщо ми його не займем, то нам пізда точно. Відбираю ще додатково вісім чоловік во глове з іх головним сержантом Німцем. І в повній тиші підкрадаємось двійками на рубіж атаки. Зайняв вихідну позицію на невеличкому цвинтарі, створив умови для перехрестного вогню, передова чітвірка вриваєтся в будівлі. Занімаєм два доми на пагорбі без бою. Ояєбу удача. Ставлю старшим Юриста в підмогу залишаю йому рекса Лео. Блять, хто раніше читав - це той чувак, що вибіг працювать по танку в свій час з незарядженим ПСРЛом. В цій хуєті він лише питав “- Куди хуярить, шеф.” Це я до того, що воїнами не народжуються мої солоденькі іми стають на війні. Нарізав вогневі точки та задачі, роблю додаткову рекогнсциніровку вулиці зліва, з Джексоном. Даю наказ натягувать на точку бк та піздую назад. На місце своіх пацанів, що пішли на точку Ж, розводим полтовчан по передній лінії. На ранок планую зібрать ще одну штурмову команду і провернуть всеж атаку на Д1 при підтримці з точки Ж. Вже не роздягаясь забиваюсь в підвал і вирубаюсь на пару годин. До ранку мороз потрохи спадає, і сонце, що так чудно світило не вилазить. Фенрір проковтнув його з кінцями. Свинцове похмуре небо ахуєно доповнює ібушачий розклад на полі бою. Готуємось без зпіху. Ретельно. Піздячка вже явно буде вже за наші життя. Поки готую групу поступає доклад від пацанів Археолога, що підари атакують з іх краю села та одна група проникла на ж.д полотно. Я блять вже в повному кільці по докладам. Ібаний ротний. На фоні відпрацьовує вертоліт. Зміщаю свою групу на точку С. Виводжу полтавчан на заміну своїх пацанів з якими планую атакувати. Додатково відбираю двох самих бойовиків з полтавчан до себе в групу. Поки переміщаюсь між точками починає наібурювати спг з танком. Вже настільки відчуття страху притуплене, що я ходжу в повний ріст на похуях на вибухи. Один з вибухів в парі десятків метрів відправляє в мою сторону осколок. Він проносется акурат перед моім носом. Я відчуваю жар на шкірі та розумію, що ще трішки і мені б відірвало лице к хуям. Так, типова блять помилка. Обратна сторона медалі на війні від паніки. Попускаюсь і через силу починаю падать, коли свистить. Взяв ком взвода полтавчан та придав йому ще тройку пацанів, роблю засаду в домі Г на фланзі. Сили моі занад то розтягнуті і всяке блять можливо. Інструктую іх щоб працювали з середини приміщені (підпустивши підарів якщо побачать по ближче) через одну кімнату. Фактор несподіванки і все таке, на окна кидаємо сітки від ліжок для маскування. На фоні знову починає ібурить кулемет на точці А та піздують доклади, що вже сунуть тіпи в масхалатах та кікіморах. Ігри закінчились.
0:25

Рагнарек. Битва за Соледар Вимагаю дати мені рацію. Дослуховую ібушачій доклад, як групі Дока було важко, мол води не було, патронів теж. Хоча ж блять казав піздуйте забивайтесь. В них не було навітть трьохсотих. Окей. Так, ви ж блять хоть скажіть, що відходите підараси. Матюкаюсь, поки слухаю, як йобаний дід, а сам розумію, що все - в мене в тилу вже реальні підари. Виходжу на ротного “- Прошу відійти за железку та вирівнятись зі всіми.” Перша ж думка, якби зробив я - посадив би пару кулеметників під вагон і вже через полотно хуй хто пробіжится. Якщо ця думка зявилась в мене, то очевидно, що від ворога не варто очікувати тупість. У відповідь ротний ригає коротке “- Тримайтесь.” Шо блять тримайтесь, сука. Далі, через хвилин пять додає “- З ранку буде контратака.” Починаю вдягатись і крутити в голові, що робити з цією піздою. Ну блять, шо - піздуємо в атаку на пагорб Ж. Із-за особливості рєлєфу ця блятська точка була в рівень з третім етажем Д1. А край дороги проходив акурат під домом і завертав вліво, а отже контролюя іі я унеможливлював заход на свій район. Де ти підар пес Патрон? Розумія, що часу обмаль і зважаючи на важливість меропріятія, збираю команду з шести своіх бійців. Піздую до полтавчан. Строю всіх. Кажу, ну шо панове, дєла наші різко стали хуйові. Треба атакувати. Зайняли пагорб підари чи ні, я не єбу в душі, але якщо ми його не займем, то нам пізда точно. Відбираю ще додатково вісім чоловік во глове з іх головним сержантом Німцем. І в повній тиші підкрадаємось двійками на рубіж атаки. Зайняв вихідну позицію на невеличкому цвинтарі, створив умови для перехрестного вогню, передова чітвірка вриваєтся в будівлі. Занімаєм два доми на пагорбі без бою. Ояєбу удача. Ставлю старшим Юриста в підмогу залишаю йому рекса Лео. Блять, хто раніше читав - це той чувак, що вибіг працювать по танку в свій час з незарядженим ПСРЛом. В цій хуєті він лише питав “- Куди хуярить, шеф.” Це я до того, що воїнами не народжуються мої солоденькі іми стають на війні. Нарізав вогневі точки та задачі, роблю додаткову рекогнсциніровку вулиці зліва, з Джексоном. Даю наказ натягувать на точку бк та піздую назад. На місце своіх пацанів, що пішли на точку Ж, розводим полтовчан по передній лінії. На ранок планую зібрать ще одну штурмову команду і провернуть всеж атаку на Д1 при підтримці з точки Ж. Вже не роздягаясь забиваюсь в підвал і вирубаюсь на пару годин. До ранку мороз потрохи спадає, і сонце, що так чудно світило не вилазить. Фенрір проковтнув його з кінцями. Свинцове похмуре небо ахуєно доповнює ібушачий розклад на полі бою. Готуємось без зпіху. Ретельно. Піздячка вже явно буде вже за наші життя. Поки готую групу поступає доклад від пацанів Археолога, що підари атакують з іх краю села та одна група проникла на ж.д полотно. Я блять вже в повному кільці по докладам. Ібаний ротний. На фоні відпрацьовує вертоліт. Зміщаю свою групу на точку С. Виводжу полтавчан на заміну своїх пацанів з якими планую атакувати. Додатково відбираю двох самих бойовиків з полтавчан до себе в групу. Поки переміщаюсь між точками починає наібурювати спг з танком. Вже настільки відчуття страху притуплене, що я ходжу в повний ріст на похуях на вибухи. Один з вибухів в парі десятків метрів відправляє в мою сторону осколок. Він проносется акурат перед моім носом. Я відчуваю жар на шкірі та розумію, що ще трішки і мені б відірвало лице к хуям. Так, типова блять помилка. Обратна сторона медалі на війні від паніки. Попускаюсь і через силу починаю падать, коли свистить. Взяв ком взвода полтавчан та придав йому ще тройку пацанів, роблю засаду в домі Г на фланзі. Сили моі занад то розтягнуті і всяке блять можливо. Інструктую іх щоб працювали з середини приміщені (підпустивши підарів якщо побачать по ближче) через одну кімнату. Фактор несподіванки і все таке, на окна кидаємо сітки від ліжок для маскування. На фоні знову починає ібурить кулемет на точці А та піздують доклади, що вже сунуть тіпи в масхалатах та кікіморах. Ігри закінчились.

Brave Samurai

206,946 views • 2 years ago

На жаль, обговорення проєкту ухвалення бюджету свідчить про повну неадекватність дій Верховної Ради. Коли всі українці починають свій ранок з deepstate-map, бачачи, що здаються чергові села, ви намагаєтеся протягнути зарплату прокурорів і 400 тисяч гривень зарплати оцієї «фантастичної» позиції, яка на сьогодні принижує державу. Ви забираєте ці гроші в армії, ви забираєте ці гроші у тих, хто в окопах. Ви забираєте ці гроші виплатами прокурорам-«інвалідам», БЕБам, яким ви підвищуєте зарплату на 70%. І не вірте, будь ласка, коли вам кажуть, що це гроші партнерів. Бо запозичення через ОВДП — і є головне фінансування, вони беруть у борг у держави для того, щоб купувати прокурорів, купувати звіти рахункової палати і фінансувати силовиків. Можна скільки завгодно тиснути на місцеві ради, щоб вони голосували за підтримку «плану перемоги», але цей документ свідчить, що це бюджет плану капітуляції. Росія, яка підвищила воєнні видатки на 36%, сьогодні вже всемеро перевищує фінансування Збройних сил України. І вони збираються це робити у 25-му, у 26-му роках. А з цим бюджетом ви тиснете і примушуєте Збройні Сили України бути без боєприпасів, без забезпечення. Я хочу твердо сказати, що мені соромно дивитися в скляні очі окремих депутатів. Це було у 21-му році, коли я з цієї трибуни казав: «Дайте 60 мільярдів Збройним Силам». Це було у 23-му році, коли ми з цієї трибуни казали: «Дайте гроші на фортифікацію, будуючи другу лінію оборони біля Мар'їнки, Авдіївки, Вугледара». Тоді ви казали: «Ні, бо ми наступаємо». Сьогодні, коли ми кажемо, забезпечте Збройні сили пакетом Save Soldier. У кожного воїна має бути не тільки бронежилет кевларовий і шолом, а й те, що зараз потрібно на фронті. FPV, Mavic, РЕБи, засоби протидії технічній розвідці, необхідні запасні частини, які, на жаль, парламент забрав як ПДФО, який мав іти на рахунки бригад. Створіть спеціальний фонд військовим, не підвищуйте податки найманим працівникам, заветуте цей закон і, врешті-решт, будуйте план перемоги.
3:08

На жаль, обговорення проєкту ухвалення бюджету свідчить про повну неадекватність дій Верховної Ради. Коли всі українці починають свій ранок з deepstate-map, бачачи, що здаються чергові села, ви намагаєтеся протягнути зарплату прокурорів і 400 тисяч гривень зарплати оцієї «фантастичної» позиції, яка на сьогодні принижує державу. Ви забираєте ці гроші в армії, ви забираєте ці гроші у тих, хто в окопах. Ви забираєте ці гроші виплатами прокурорам-«інвалідам», БЕБам, яким ви підвищуєте зарплату на 70%. І не вірте, будь ласка, коли вам кажуть, що це гроші партнерів. Бо запозичення через ОВДП — і є головне фінансування, вони беруть у борг у держави для того, щоб купувати прокурорів, купувати звіти рахункової палати і фінансувати силовиків. Можна скільки завгодно тиснути на місцеві ради, щоб вони голосували за підтримку «плану перемоги», але цей документ свідчить, що це бюджет плану капітуляції. Росія, яка підвищила воєнні видатки на 36%, сьогодні вже всемеро перевищує фінансування Збройних сил України. І вони збираються це робити у 25-му, у 26-му роках. А з цим бюджетом ви тиснете і примушуєте Збройні Сили України бути без боєприпасів, без забезпечення. Я хочу твердо сказати, що мені соромно дивитися в скляні очі окремих депутатів. Це було у 21-му році, коли я з цієї трибуни казав: «Дайте 60 мільярдів Збройним Силам». Це було у 23-му році, коли ми з цієї трибуни казали: «Дайте гроші на фортифікацію, будуючи другу лінію оборони біля Мар'їнки, Авдіївки, Вугледара». Тоді ви казали: «Ні, бо ми наступаємо». Сьогодні, коли ми кажемо, забезпечте Збройні сили пакетом Save Soldier. У кожного воїна має бути не тільки бронежилет кевларовий і шолом, а й те, що зараз потрібно на фронті. FPV, Mavic, РЕБи, засоби протидії технічній розвідці, необхідні запасні частини, які, на жаль, парламент забрав як ПДФО, який мав іти на рахунки бригад. Створіть спеціальний фонд військовим, не підвищуйте податки найманим працівникам, заветуте цей закон і, врешті-решт, будуйте план перемоги.

Петро Порошенко

59,862 views • 1 year ago

❗Друзі, прошу максимального розголосу! Бійця, що на фото вже нема. Він помер. Йшов на поправку. Але потрапив у лікарню БСП у Києві. І помер. І це вже не перша смерть. Системно помирають бійці у центральній лікарні країни . Системно від бездіяльності лікарів клініки БСП. Двічі ми робили сюжети на моєму ютьюбі про смерть бійців. Про ставлення до бійців. Про неготовність клініки до відключень світла. Взимку взагалі там був треш. Нема генераторів. Нема живлення. Нема операцій. Нема життя. Керівництву лікарні ймовірно похуй. Хочеться спитати головного лікаря КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Віктора Дороша, Ви як спите, блять? Ви як спите? Совість є? Ця пісня довга. Системно патронажна штурмових підрозділів пише мені про те, що лікарня немає ліків. Системно родичі бійців пишуть мені, що лікарі не підходять до пацієнтів, а якщо підходять то нехтують скаргами. Після чого бійці системно помирають. Системно я пишу меру. Він дзвонить керівництву лікарні. Ті, зозульки лицемірні, одразу йдуть на зустріч і кажуть шо все під контролем, боєць отримує всю необхідну допомогу. І наступного дня все по новій. Минулого місяця боєць штурмового підрозділу витікав після поранення. Коли я побачила фото бійця в калюжі крові на подушці, якого ніхто не оглянув і негайно не перевіз в операційну, я офігіла. Знаєте чому? Зробили перевʼязку у пʼятницю і пішли до дому. Вихідний. Не до бійців. 9 червня в КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» помер поранений боєць 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади ЗСУ Сергій Кузнєцов. Він мав досить класичне осколкове поранення ніг, живота та спини. Був стабільним та при свідомості. Ми звертали увагу керівництва закладу на те, що йому підібрали неправильні знеболювальні і йому потрібна нормальна фахова допомога в реанімації. Його мама витратила більше 30 тис. грн тільки на знеболюючі препарати. Час йшов, раною на спині ніхто не займався, вона стала агресивною з високою температурою, але і тоді адекватних заходів вжито не було. Воїн помер. У центрі Києва. Після того як йшов на поправку. Понад 80 Служб супроводу Сил оборони України звернулися до Командування Медичних сил ЗСУ із вимогою припинити направляти поранених військовослужбовців до цього закладу. Це безпрецедентний випадок за весь час повномасштабної війни — особливо з огляду на те, що йдеться про один із найбільш забезпечених медичних закладів країни. Причиною стало саме порушення прав поранених військовослужбовців та неналежне лікування. Результату НУЛЬ. ‼️Це ультиматум, то ж ми вимагаємо. Якшо не буде звільнений лікар і директор КНП "Київська Міська Клінічна Лікарня Швидкої Медичної Допомоги" ЛШМД, БСП і не буде проведене розслідування смерті бійця та ваших бійців, ми виходимо на акції протесту. І будемо стояти доти, доки не настануть зміни.
2:00

❗Друзі, прошу максимального розголосу! Бійця, що на фото вже нема. Він помер. Йшов на поправку. Але потрапив у лікарню БСП у Києві. І помер. І це вже не перша смерть. Системно помирають бійці у центральній лікарні країни . Системно від бездіяльності лікарів клініки БСП. Двічі ми робили сюжети на моєму ютьюбі про смерть бійців. Про ставлення до бійців. Про неготовність клініки до відключень світла. Взимку взагалі там був треш. Нема генераторів. Нема живлення. Нема операцій. Нема життя. Керівництву лікарні ймовірно похуй. Хочеться спитати головного лікаря КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Віктора Дороша, Ви як спите, блять? Ви як спите? Совість є? Ця пісня довга. Системно патронажна штурмових підрозділів пише мені про те, що лікарня немає ліків. Системно родичі бійців пишуть мені, що лікарі не підходять до пацієнтів, а якщо підходять то нехтують скаргами. Після чого бійці системно помирають. Системно я пишу меру. Він дзвонить керівництву лікарні. Ті, зозульки лицемірні, одразу йдуть на зустріч і кажуть шо все під контролем, боєць отримує всю необхідну допомогу. І наступного дня все по новій. Минулого місяця боєць штурмового підрозділу витікав після поранення. Коли я побачила фото бійця в калюжі крові на подушці, якого ніхто не оглянув і негайно не перевіз в операційну, я офігіла. Знаєте чому? Зробили перевʼязку у пʼятницю і пішли до дому. Вихідний. Не до бійців. 9 червня в КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» помер поранений боєць 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади ЗСУ Сергій Кузнєцов. Він мав досить класичне осколкове поранення ніг, живота та спини. Був стабільним та при свідомості. Ми звертали увагу керівництва закладу на те, що йому підібрали неправильні знеболювальні і йому потрібна нормальна фахова допомога в реанімації. Його мама витратила більше 30 тис. грн тільки на знеболюючі препарати. Час йшов, раною на спині ніхто не займався, вона стала агресивною з високою температурою, але і тоді адекватних заходів вжито не було. Воїн помер. У центрі Києва. Після того як йшов на поправку. Понад 80 Служб супроводу Сил оборони України звернулися до Командування Медичних сил ЗСУ із вимогою припинити направляти поранених військовослужбовців до цього закладу. Це безпрецедентний випадок за весь час повномасштабної війни — особливо з огляду на те, що йдеться про один із найбільш забезпечених медичних закладів країни. Причиною стало саме порушення прав поранених військовослужбовців та неналежне лікування. Результату НУЛЬ. ‼️Це ультиматум, то ж ми вимагаємо. Якшо не буде звільнений лікар і директор КНП "Київська Міська Клінічна Лікарня Швидкої Медичної Допомоги" ЛШМД, БСП і не буде проведене розслідування смерті бійця та ваших бійців, ми виходимо на акції протесту. І будемо стояти доти, доки не настануть зміни.

Yanina Sokolova

39,690 views • 3 months ago

На цьому відео одіозний депутат Київради від партії «Батьківщина» та голова екологічної комісії Київради Денис Москаль відвідує офіс забудовника «Stolitsa group», власником якої є головний гаманець київської міської організації партії «Батьківщина» та її фактичний власник Влада Молчанова. Молчанова через таких виродків як Москаль та Кличко проштовхнула в Києві дуже багато незаконних забудов, які знищують нашу столицю, а зараз реалізовує незаконне будівництво на землях Екопарку Осокорки. Приїзд Москаля в офіс Молчанової повʼязаний з тим, що саме сьогодні розпочинаються продажі квартир в незаконному ЖК «Н2О» на землях Екопарку… Москаль є частиною схеми. Екологічна комісія Київради за весь час свого існування ніяк не відреагувала на величезне незаконне будівництво Молчанової, яке знищує унікальну дику природу Екопарку Осокорки. Так само і міський голова Києва Віталій Кличко робить все в інтересах Молчанової, якій він забезпечив можливість проводити незаконні будівельні роботи. Ну і ось вам чергова відповідь - а як голова екологічної комісії може на це все реагувати, якщо він не вилазить з офісу забудовника, з яким нормальний депутат (і тим більше голова екокомісії) не мав би навіть зустрічатися бо це прямий конфлікт інтересів! Наша команда Народовладдя висловлює послідовну підтримку Екопарк Осокорки - ми звернемося до НАЗК та НАБУ щодо прямого конфлікту інтересів у пана Москаля та корупційної роботи на одіозну злобудовницю Владу Молчанову й вимагаємо проведення відповідних розслідувань та притягнення його до відповідальності! Також звернемося до комісії Київради з питань регламенту та, прости господи, депутатської етики, щодо прямого конфлікту інтересів у пана Москаля й ми вимагаємо, щоб він був знятий з посади голови екокомісії! Так, звісно, ми розуміємо, що кличківська регламентна комісія нічого не зробить, але треба зафіксувати їхню кругову поруку письмово! Від новопризначеного голови КМВА Тимура Ткаченка вимагаємо негайно скасувати розпорядження про будівництво дороги для незаконного ЖК Молчанової коштом міського бюджета. Ця дорога дуже важлива для злобудовників, адже, крім доступу, дозволяє протягнути ще й магістральну інфраструктуру для їхнього ЖК коштом киян. Також вимагаємо у Ткаченка ініціювати перевірку детального плану території, який дозволяє цю незаконну забудову. Він не відповідає Генплану Києва та чинному містобудівному законодавству, а тому має бути скасований, що дозволить скасувати відповідні незаконні дозвільні документи, на підставі яких зараз знищується Екопарк Осокорки!
1:13

На цьому відео одіозний депутат Київради від партії «Батьківщина» та голова екологічної комісії Київради Денис Москаль відвідує офіс забудовника «Stolitsa group», власником якої є головний гаманець київської міської організації партії «Батьківщина» та її фактичний власник Влада Молчанова. Молчанова через таких виродків як Москаль та Кличко проштовхнула в Києві дуже багато незаконних забудов, які знищують нашу столицю, а зараз реалізовує незаконне будівництво на землях Екопарку Осокорки. Приїзд Москаля в офіс Молчанової повʼязаний з тим, що саме сьогодні розпочинаються продажі квартир в незаконному ЖК «Н2О» на землях Екопарку… Москаль є частиною схеми. Екологічна комісія Київради за весь час свого існування ніяк не відреагувала на величезне незаконне будівництво Молчанової, яке знищує унікальну дику природу Екопарку Осокорки. Так само і міський голова Києва Віталій Кличко робить все в інтересах Молчанової, якій він забезпечив можливість проводити незаконні будівельні роботи. Ну і ось вам чергова відповідь - а як голова екологічної комісії може на це все реагувати, якщо він не вилазить з офісу забудовника, з яким нормальний депутат (і тим більше голова екокомісії) не мав би навіть зустрічатися бо це прямий конфлікт інтересів! Наша команда Народовладдя висловлює послідовну підтримку Екопарк Осокорки - ми звернемося до НАЗК та НАБУ щодо прямого конфлікту інтересів у пана Москаля та корупційної роботи на одіозну злобудовницю Владу Молчанову й вимагаємо проведення відповідних розслідувань та притягнення його до відповідальності! Також звернемося до комісії Київради з питань регламенту та, прости господи, депутатської етики, щодо прямого конфлікту інтересів у пана Москаля й ми вимагаємо, щоб він був знятий з посади голови екокомісії! Так, звісно, ми розуміємо, що кличківська регламентна комісія нічого не зробить, але треба зафіксувати їхню кругову поруку письмово! Від новопризначеного голови КМВА Тимура Ткаченка вимагаємо негайно скасувати розпорядження про будівництво дороги для незаконного ЖК Молчанової коштом міського бюджета. Ця дорога дуже важлива для злобудовників, адже, крім доступу, дозволяє протягнути ще й магістральну інфраструктуру для їхнього ЖК коштом киян. Також вимагаємо у Ткаченка ініціювати перевірку детального плану території, який дозволяє цю незаконну забудову. Він не відповідає Генплану Києва та чинному містобудівному законодавству, а тому має бути скасований, що дозволить скасувати відповідні незаконні дозвільні документи, на підставі яких зараз знищується Екопарк Осокорки!

Симороз Олег Олександрович

58,562 views • 1 year ago