Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Beim Laden dieses Videos ist ein Problem aufgetreten. Dies könnte an einem vorübergehenden Netzwerkproblem liegen oder das Video ist möglicherweise nicht verfügbar.

Сьогодні День Святої Люсії — одне з найважливіших свят у шведському календарі та наша🇸🇪 улюблена традиція, що символізує світло й затишок у найтемніші дні року та знаменує початок різдвяних свят. Особливо тішить, що цього року ми змогли відсвяткувати День Святої Люсії у Києві — вперше з початку російського повномасштабного... вторгнення. Нехай світло Люсії нагадує про силу, стійкість, тепло і віру в майбутнє 🇺🇦. Особливо дякуємо київським хорам «Вогник» і «Дзвіночок» за створення цього свята для нас, а також всім, хто долучився до святкування. #митут #wearehereshow more

Sweden in Ukraine

12,531 subscribers

29,876 Aufrufe • vor 9 Monaten •via X (Twitter)

Kunst Nachrichten & Politik

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Kommentare

Keine Kommentare verfügbar

Kommentare vom Original-Post werden hier angezeigt

Ähnliche Videos

Сердечно вітаю вас з Різдвом Христовим – святом надії, любові та життя! Попри війну, крізь біль втрат і важкі випробування, український народ не втрачає натхнення відзначати народження Спасителя. Бо навіть тоді, коли над землею нависає морок, у наших серцях живе непохитна віра: добро сильніше за зло, правда сильніша за ненависть, а світло завжди перемагає темряву. Євангельське слово нагадує нам: «Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його». Щиро дякую всім, хто сьогодні стоїть на захисті України й оберігає наш спокій та свободу. Саме завдяки вашій мужності та силі духу ми маємо змогу зустрічати Різдво Христове, молитися, єднатися родинами й зберігати світло цього свята у своїх серцях. Нехай Господь береже кожного з вас, дарує силу, витривалість і Свою опіку, а вдячність усього народу буде завжди з вами. Завдяки вам Різдво приходить у наші домівки навіть у найтемніші часи. Тож нехай різдвяна радість, всупереч усім викликам, наповнює наші душі. Нехай світло Вифлеємської зірки веде кожного з нас дорогою віри до Сина Божого. Христос народився! Славімо Його!

Сердечно вітаю вас з Різдвом Христовим – святом надії, любові та життя! Попри війну, крізь біль втрат і важкі випробування, український народ не втрачає натхнення відзначати народження Спасителя. Бо навіть тоді, коли над землею нависає морок, у наших серцях живе непохитна віра: добро сильніше за зло, правда сильніша за ненависть, а світло завжди перемагає темряву. Євангельське слово нагадує нам: «Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його». Щиро дякую всім, хто сьогодні стоїть на захисті України й оберігає наш спокій та свободу. Саме завдяки вашій мужності та силі духу ми маємо змогу зустрічати Різдво Христове, молитися, єднатися родинами й зберігати світло цього свята у своїх серцях. Нехай Господь береже кожного з вас, дарує силу, витривалість і Свою опіку, а вдячність усього народу буде завжди з вами. Завдяки вам Різдво приходить у наші домівки навіть у найтемніші часи. Тож нехай різдвяна радість, всупереч усім викликам, наповнює наші душі. Нехай світло Вифлеємської зірки веде кожного з нас дорогою віри до Сина Божого. Христос народився! Славімо Його!

Митрополит Епіфаній

15,416 Aufrufe • vor 9 Monaten

Коли навколо згущується темрява. Коли втома та роздратування забирають останні сили, а втрати лягають на серце дуже тяжким тягарем. Коли пам’ять можна побачити у рівних рядах давніх козацьких хрестів і почути — у тріпотінні тисяч українських прапорів. Де тоді живе наша Віра в Бога та Україну? На чому тримається? Століттями наші пращури, а тепер і ми несемо крізь важку боротьбу символічні історії, в яких добро завжди здобуває перемогу над злом. Про першу і найяскравішу зорю, що веде до великої мети. Про чортів, які намагаються всюди чинити перешкоди. Про світлих янголів, які змушені з мечами в руках торувати світлу його непростий шлях. Про сміливість і чесність визнати, що шлях буде тяжким і не завжди переможним. І про диво — народження Спасителя. Наша віра живе у листі, написаному дитячою рукою. У спогадах про дім. У піснях та святах. Живе у міцно сплетених руках, в обіймах та веселому сміхові. У поїздках на фронт та підтримці воїнів. У часточках миру посеред руїн. У надії на завтрашній день і на те, що у двобої зі смертю завжди переможе життя. Бо наша Віра, наша Мова та наша Армія — це те, що надихає. Навіть у тяжкі часи є місце для свята! Особливо такого, що додає сил та Віри. Наступного року ми повинні припинити втрачати час, території і головне — людей. Віра є першою передумовою Перемоги, а зневіра — то гріх. Христос ся рождає! Славімо Його!

Коли навколо згущується темрява. Коли втома та роздратування забирають останні сили, а втрати лягають на серце дуже тяжким тягарем. Коли пам’ять можна побачити у рівних рядах давніх козацьких хрестів і почути — у тріпотінні тисяч українських прапорів. Де тоді живе наша Віра в Бога та Україну? На чому тримається? Століттями наші пращури, а тепер і ми несемо крізь важку боротьбу символічні історії, в яких добро завжди здобуває перемогу над злом. Про першу і найяскравішу зорю, що веде до великої мети. Про чортів, які намагаються всюди чинити перешкоди. Про світлих янголів, які змушені з мечами в руках торувати світлу його непростий шлях. Про сміливість і чесність визнати, що шлях буде тяжким і не завжди переможним. І про диво — народження Спасителя. Наша віра живе у листі, написаному дитячою рукою. У спогадах про дім. У піснях та святах. Живе у міцно сплетених руках, в обіймах та веселому сміхові. У поїздках на фронт та підтримці воїнів. У часточках миру посеред руїн. У надії на завтрашній день і на те, що у двобої зі смертю завжди переможе життя. Бо наша Віра, наша Мова та наша Армія — це те, що надихає. Навіть у тяжкі часи є місце для свята! Особливо такого, що додає сил та Віри. Наступного року ми повинні припинити втрачати час, території і головне — людей. Віра є першою передумовою Перемоги, а зневіра — то гріх. Христос ся рождає! Славімо Його!

Петро Порошенко

11,949 Aufrufe • vor 1 Jahr

Сьогодні 11-та річниця героїчного виходу Збройних Сил України з Дебальцевого. Це була найбільша битва російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. У тому районі боролися тисячі кращих наших бійців. Ці бої загартували українське військо і підготували до повномасштабної війни. За кілька днів до російського вторгнення, в лютому 2022 року, ми згадували Дебальцеве. Тоді я говорив про єдність навколо віри у нашу свободу, про впевненість у наших силах, готовність боротися за свою землю попри все. Дуже скоро ми це довели на полі бою. Але бої за Дебальцеве - не тільки про відвагу та боротьбу. Це ще й про урок. Урок про те, що поняття миру у війні дуже відносне. Мир без перемоги - це всього лише час, час який або дає шанс, або просто готує наступну війну. Саме зараз цей урок треба засвоїти, і не лише нам. Проте лише в наших руках наше майбутнє. Ми змогли відстояти свободу 11 років тому, вистояли у 2022 і продовжуємо боротися зараз. Нас поєднує і дає сили світла пам'ять про тих, хто поліг на цій війні. Завжди пам'ятаємо. Слава Україні! Слава Героям!

Сьогодні 11-та річниця героїчного виходу Збройних Сил України з Дебальцевого. Це була найбільша битва російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. У тому районі боролися тисячі кращих наших бійців. Ці бої загартували українське військо і підготували до повномасштабної війни. За кілька днів до російського вторгнення, в лютому 2022 року, ми згадували Дебальцеве. Тоді я говорив про єдність навколо віри у нашу свободу, про впевненість у наших силах, готовність боротися за свою землю попри все. Дуже скоро ми це довели на полі бою. Але бої за Дебальцеве - не тільки про відвагу та боротьбу. Це ще й про урок. Урок про те, що поняття миру у війні дуже відносне. Мир без перемоги - це всього лише час, час який або дає шанс, або просто готує наступну війну. Саме зараз цей урок треба засвоїти, і не лише нам. Проте лише в наших руках наше майбутнє. Ми змогли відстояти свободу 11 років тому, вистояли у 2022 і продовжуємо боротися зараз. Нас поєднує і дає сили світла пам'ять про тих, хто поліг на цій війні. Завжди пам'ятаємо. Слава Україні! Слава Героям!

Valerii Zaluzhnyi

40,002 Aufrufe • vor 7 Monaten

Ми всі сподівалися, що «портновщина» та «єрмаковщина» вивітрилися з кабінетів Банкової. Але попри те, що Єрмака все ж звільнили з Офісу Президента, а портнов безславно помер, нічого не змінилося. Рішення у Верховному Суді у справі антиконституційних та незаконних санкцій це підтвердили: мій позов не задовольнили. Але справа не у конкретних прізвищах, а у тому, що за цим рішенням криється. Мова йде про кожного українця та про наш євроінтеграційний шлях. Мова йде про кожного, хто прагне побачити Україну частиною Європейського Союзу. Наш статус кандидата в члени ЄС — це не заслуга Порошенка чи Зеленського. Це пролита кров українських воїнів та жертв російської агресії в Україні. Але у кожній заяві Європейського Союзу значиться, що двері для нас відкриті на основі merit-based. Що означає, що Україна має робити необхідні кроки на шляху до членства, а ЄС дає зелене світло у разі прогресу. Лише за останній місяць було ухвалено кілька базових документів: Резолюція Європейського Парламенту, рішення ПА ОБСЄ та Резолюція Європейської Народної Партії. У всіх чорним по білому написано, що санкції проти опозиції є незаконними, позасудовими та антиконституційними. Застосовувати санкції проти громадян та резидентів України також є незаконним. Але, певно, під тиском влади та співробітників СБУ колегія суддів не встигла їх прочитати. Сьогодні всі, хто намагається побудувати в Україні авторитаризм замість демократії, домоглися свого. Швидше за все, у липні нам не відкриють сім євроінтеграційних кластерів. Першими у черзі на отримання членства є Чорногорія, Північна Македонія та Албанія. Україна ж позбавлена цього шансу, зокрема і через це рішення. Але провина лежить не на суддях, а на тих, хто чинить тиск на них та їхні родини. На тих, хто нехтує верховенством права. Я хотів би висловити слова вдячності всім, хто підтримує демократію в Україні, — активістам, закордонним партнерам та журналістам. Ми точно подаватимемо позов до Верховної Палати Верховного Суду. І твердо переконаний, що точно переможемо в ЄСПЛ.

Ми всі сподівалися, що «портновщина» та «єрмаковщина» вивітрилися з кабінетів Банкової. Але попри те, що Єрмака все ж звільнили з Офісу Президента, а портнов безславно помер, нічого не змінилося. Рішення у Верховному Суді у справі антиконституційних та незаконних санкцій це підтвердили: мій позов не задовольнили. Але справа не у конкретних прізвищах, а у тому, що за цим рішенням криється. Мова йде про кожного українця та про наш євроінтеграційний шлях. Мова йде про кожного, хто прагне побачити Україну частиною Європейського Союзу. Наш статус кандидата в члени ЄС — це не заслуга Порошенка чи Зеленського. Це пролита кров українських воїнів та жертв російської агресії в Україні. Але у кожній заяві Європейського Союзу значиться, що двері для нас відкриті на основі merit-based. Що означає, що Україна має робити необхідні кроки на шляху до членства, а ЄС дає зелене світло у разі прогресу. Лише за останній місяць було ухвалено кілька базових документів: Резолюція Європейського Парламенту, рішення ПА ОБСЄ та Резолюція Європейської Народної Партії. У всіх чорним по білому написано, що санкції проти опозиції є незаконними, позасудовими та антиконституційними. Застосовувати санкції проти громадян та резидентів України також є незаконним. Але, певно, під тиском влади та співробітників СБУ колегія суддів не встигла їх прочитати. Сьогодні всі, хто намагається побудувати в Україні авторитаризм замість демократії, домоглися свого. Швидше за все, у липні нам не відкриють сім євроінтеграційних кластерів. Першими у черзі на отримання членства є Чорногорія, Північна Македонія та Албанія. Україна ж позбавлена цього шансу, зокрема і через це рішення. Але провина лежить не на суддях, а на тих, хто чинить тиск на них та їхні родини. На тих, хто нехтує верховенством права. Я хотів би висловити слова вдячності всім, хто підтримує демократію в Україні, — активістам, закордонним партнерам та журналістам. Ми точно подаватимемо позов до Верховної Палати Верховного Суду. І твердо переконаний, що точно переможемо в ЄСПЛ.

Петро Порошенко

19,398 Aufrufe • vor 2 Monaten

Дорогі брати і сестри! Від тисячолітніх святинь Києва – наших кафедральних соборів Святої Софії, Володимирського патріаршого та Михайлівського Золотоверхого, від української Печерської Лаври щиросердечно вітаю вас з Великоднем. Воскресіння Христове – не символ і не легенда, але істина та реальність, яка ввійшла в людську історію і змінила її назавжди. Світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло через воскресіння Спасителя – через нашу віру в Христа воскреслого воно і нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього. Сьогодні наш народ переживає тяжкий час війни. Але навіть у цих обставинах не згасає те, що становить основу людського життя – віра, надія і любов. Саме в цьому полягає глибинний сенс Пасхи: свідчити про те, що навіть після найтяжчих випробувань можливе відродження, а серце людини, яке не втрачає любові, стає місцем, де зростає оновлене безсмертне життя. Добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не були, і найперше – до наших героїв-захисників. Бажаю, щоби світле свято Христового Воскресіння збагачувало життя кожного своїм духовним сенсом, а Господь зміцнював усіх нас, дарував сили і мудрість для примноження добрих справ. Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Тож наповнимось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Дорогі брати і сестри! Від тисячолітніх святинь Києва – наших кафедральних соборів Святої Софії, Володимирського патріаршого та Михайлівського Золотоверхого, від української Печерської Лаври щиросердечно вітаю вас з Великоднем. Воскресіння Христове – не символ і не легенда, але істина та реальність, яка ввійшла в людську історію і змінила її назавжди. Світло Христове, світло життя не просто колись, у давній час, засяяло через воскресіння Спасителя – через нашу віру в Христа воскреслого воно і нині стає для нас зброєю в боротьбі з темрявою віку цього. Сьогодні наш народ переживає тяжкий час війни. Але навіть у цих обставинах не згасає те, що становить основу людського життя – віра, надія і любов. Саме в цьому полягає глибинний сенс Пасхи: свідчити про те, що навіть після найтяжчих випробувань можливе відродження, а серце людини, яке не втрачає любові, стає місцем, де зростає оновлене безсмертне життя. Добрі побажання та слова надії на перемогу світла і правди нехай долинуть нині до всіх дітей України, де б ви зараз не були, і найперше – до наших героїв-захисників. Бажаю, щоби світле свято Христового Воскресіння збагачувало життя кожного своїм духовним сенсом, а Господь зміцнював усіх нас, дарував сили і мудрість для примноження добрих справ. Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Тож наповнимось цим світлом, нехай воно буде нам зброєю проти зла, яке неодмінно зазнає поразки та осудження, бо воістину ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Митрополит Епіфаній

13,113 Aufrufe • vor 5 Monaten

Раз на тиждень ми як завжди — у наших хлопців та дівчат на фронті. Сьогодні — у степах Донеччини. Всі говорять про зміну Головнокомандувача. Скажу відверто: Валерія Залужного знаю давно, це «Залізний Генерал». Від імені всіх військових та всього українського народу величезна йому вдячність. Також вітаю нового Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Я з ним також з 2014 року воював. Можу сказати, що він досвідчений та компетентний. Бажаю йому та усім Збройним Силам України успіхів. Бо саме навколо них весь народ має зараз обʼєднатися. Владні телеграм-канали почали розповсюджувати фейки, що нібито Порошенко сьогодні вийде на Майдан. І я вирішив, що ми не будемо їх підводити. Сказали, що Порошенко вийде на Майдан, от ми виходимо на Майдан в межах між Покровськом і Кураховим-Авдіївкою. Хто хоче — давайте до нас. Тут дуже круті майдани виходять. У нас сьогодні тільки один ворог — це путін. Ні про що інше ми говорити не можемо! І єдине, як ми маємо протидіяти цьому, — це дати їм всім по зубах. Саме тому ми сьогодні тут, на Сході. Привезли БАГАТО техніки для наших воїнів. 79-ка, 92-а, 46-та, 45-та, 26-та, 41-а, 95-ка, 81-а, 25-ка. Девʼять бригад! Ніхто не залишився без подарунка. В наступному пості опублікуємо фото-звіт) Був радий бачити кожного і кожну! Дякую вам за захист української землі.

Раз на тиждень ми як завжди — у наших хлопців та дівчат на фронті. Сьогодні — у степах Донеччини. Всі говорять про зміну Головнокомандувача. Скажу відверто: Валерія Залужного знаю давно, це «Залізний Генерал». Від імені всіх військових та всього українського народу величезна йому вдячність. Також вітаю нового Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Я з ним також з 2014 року воював. Можу сказати, що він досвідчений та компетентний. Бажаю йому та усім Збройним Силам України успіхів. Бо саме навколо них весь народ має зараз обʼєднатися. Владні телеграм-канали почали розповсюджувати фейки, що нібито Порошенко сьогодні вийде на Майдан. І я вирішив, що ми не будемо їх підводити. Сказали, що Порошенко вийде на Майдан, от ми виходимо на Майдан в межах між Покровськом і Кураховим-Авдіївкою. Хто хоче — давайте до нас. Тут дуже круті майдани виходять. У нас сьогодні тільки один ворог — це путін. Ні про що інше ми говорити не можемо! І єдине, як ми маємо протидіяти цьому, — це дати їм всім по зубах. Саме тому ми сьогодні тут, на Сході. Привезли БАГАТО техніки для наших воїнів. 79-ка, 92-а, 46-та, 45-та, 26-та, 41-а, 95-ка, 81-а, 25-ка. Девʼять бригад! Ніхто не залишився без подарунка. В наступному пості опублікуємо фото-звіт) Був радий бачити кожного і кожну! Дякую вам за захист української землі.

Петро Порошенко

34,567 Aufrufe • vor 2 Jahren

Мерц порівнює вторгнення росії в Україну з анексією Гітлером Австрії та частину Чехословаччини у 1938 році. Політика "умиротворення" не спрацювала: Було б правильніше використати 1938 рік як історичну аналогію. Насправді, це була та картина, яку ми мали б побачити ще у 2014 році. І що найпізніше, з 2022 року ми знаємо, що це агресивна війна росії проти України, проти Європи. І якщо Україна впаде, то він не зупиниться. Так само, як у 1938 році Судетської області було недостатньо. путін не зупиниться. Хто сьогодні ще вірить, що йому цього вже цілком вистачить, то й нехай дуже уважно проаналізує його стратегії, його документи, його промови, його виступи Ні, любі друзі, тут йдеться про фундаментальну зміну кордонів у Європі, відновлення колишнього радянського союзу в його старих межах з масовою загрозою, зокрема військовою, для тих країн, які колись належали до цієї імперії. Тому, на мій погляд, найважливіший пріоритет, який ми зараз маємо виконати у сфері зовнішньої та безпекової політики, по-перше, щоб ми це усвідомили. По-друге, щоб ми продовжували надавати допомогу Україні, щоб ми це не ставили під сумнів, щоб ми пов'язали це з єдністю Європи. Я ще раз долучаю Британію до цих стратегічних напрямків, щоб ми намагалися зберегти НАТО та Західний Альянс, якомога довше, але щоб ми також інвестували у власну обороноздатність, аби знову спрацювало стримування.

Мерц порівнює вторгнення росії в Україну з анексією Гітлером Австрії та частину Чехословаччини у 1938 році. Політика "умиротворення" не спрацювала: Було б правильніше використати 1938 рік як історичну аналогію. Насправді, це була та картина, яку ми мали б побачити ще у 2014 році. І що найпізніше, з 2022 року ми знаємо, що це агресивна війна росії проти України, проти Європи. І якщо Україна впаде, то він не зупиниться. Так само, як у 1938 році Судетської області було недостатньо. путін не зупиниться. Хто сьогодні ще вірить, що йому цього вже цілком вистачить, то й нехай дуже уважно проаналізує його стратегії, його документи, його промови, його виступи Ні, любі друзі, тут йдеться про фундаментальну зміну кордонів у Європі, відновлення колишнього радянського союзу в його старих межах з масовою загрозою, зокрема військовою, для тих країн, які колись належали до цієї імперії. Тому, на мій погляд, найважливіший пріоритет, який ми зараз маємо виконати у сфері зовнішньої та безпекової політики, по-перше, щоб ми це усвідомили. По-друге, щоб ми продовжували надавати допомогу Україні, щоб ми це не ставили під сумнів, щоб ми пов'язали це з єдністю Європи. Я ще раз долучаю Британію до цих стратегічних напрямків, щоб ми намагалися зберегти НАТО та Західний Альянс, якомога довше, але щоб ми також інвестували у власну обороноздатність, аби знову спрацювало стримування.

Останній Капіталіст

22,321 Aufrufe • vor 9 Monaten

Майк Помпео та Кіт Келлог зробили вкрай важливі заяви в ефірі Fox News. Вони прямо заявили, що НАТО повністю себе дискредитувало — і потрібно створювати новий альянс країн, які дійсно готові до боротьби. І що до нього треба включити Україну. Чесно кажучи, я б сказав більше: Україна має стати однією з основних країн, навколо яких формуватиметься нова архітектура світової безпеки. Ми єдині з цивілізованого світу, хто має реальний досвід участі і успіху у великій війні. Також останній цвях у кришку "натівської" домовини забив колишній генсек Єнс Столтенберг. У своїх мемуарах він визнав, що за кілька місяців до повномасштабного вторгнення вів переговори з Лавровим щодо створення «буферної зони» з країн Балтії та потенційного відведення сил Альянсу до рубежів 1997 року — саме того, що наполегливо вимагала Москва. Для мене це було очевидно — і я про це писав. Столтенберг сам зізнавався у співпраці з КДБ . А колишніх совєтських агентів не існує. Коли у НАТО є російські агенти на рівні генсека — про що взагалі можна говорити. Пряма мова: Майк Помпео: «Шоне, я думаю, це, ймовірно, правда. І це розбиває мені серце. Протягом десятиліть я вважав НАТО дуже важливим об'єднанням союзників. Я служив в армії в операціях НАТО з 1986 по 1989 рік. Але бачити, як вони такі безпорадні, не здатні переконати власний народ, власну внутрішню аудиторію, що це має значення... я думаю, що доведеться кардинально переосмислити, як саме Сполучені Штати мають переконатися, що ми точно знаємо, хто наші союзники і на що ми можемо на них розраховувати.» Кіт Келлог: «Ну, знаєте, згідно з договором про НАТО це дозволено. З договору можна вийти вже через рік. Достатньо лише оголосити про свій намір. І справа дійшла до того, що НАТО потрібно реорганізувати або переглянути оборонну структуру. Але сьогодні і протягом останнього тижня вони довели, що коли ситуація стає дійсно критичною — можливо, нам потрібне нове НАТО, нова оборонна структура. Я думаю, що скористався б статтею 13. Ми переглянемо наші оборонні союзи, можливо, створимо новий з Японією та Австралією, а також з деякими європейськими країнами, які готові вступити в боротьбу, такими як Німеччина чи Польща — а також навіть Україна, яка також довела, що є хорошим союзником.»

Майк Помпео та Кіт Келлог зробили вкрай важливі заяви в ефірі Fox News. Вони прямо заявили, що НАТО повністю себе дискредитувало — і потрібно створювати новий альянс країн, які дійсно готові до боротьби. І що до нього треба включити Україну. Чесно кажучи, я б сказав більше: Україна має стати однією з основних країн, навколо яких формуватиметься нова архітектура світової безпеки. Ми єдині з цивілізованого світу, хто має реальний досвід участі і успіху у великій війні. Також останній цвях у кришку "натівської" домовини забив колишній генсек Єнс Столтенберг. У своїх мемуарах він визнав, що за кілька місяців до повномасштабного вторгнення вів переговори з Лавровим щодо створення «буферної зони» з країн Балтії та потенційного відведення сил Альянсу до рубежів 1997 року — саме того, що наполегливо вимагала Москва. Для мене це було очевидно — і я про це писав. Столтенберг сам зізнавався у співпраці з КДБ . А колишніх совєтських агентів не існує. Коли у НАТО є російські агенти на рівні генсека — про що взагалі можна говорити. Пряма мова: Майк Помпео: «Шоне, я думаю, це, ймовірно, правда. І це розбиває мені серце. Протягом десятиліть я вважав НАТО дуже важливим об'єднанням союзників. Я служив в армії в операціях НАТО з 1986 по 1989 рік. Але бачити, як вони такі безпорадні, не здатні переконати власний народ, власну внутрішню аудиторію, що це має значення... я думаю, що доведеться кардинально переосмислити, як саме Сполучені Штати мають переконатися, що ми точно знаємо, хто наші союзники і на що ми можемо на них розраховувати.» Кіт Келлог: «Ну, знаєте, згідно з договором про НАТО це дозволено. З договору можна вийти вже через рік. Достатньо лише оголосити про свій намір. І справа дійшла до того, що НАТО потрібно реорганізувати або переглянути оборонну структуру. Але сьогодні і протягом останнього тижня вони довели, що коли ситуація стає дійсно критичною — можливо, нам потрібне нове НАТО, нова оборонна структура. Я думаю, що скористався б статтею 13. Ми переглянемо наші оборонні союзи, можливо, створимо новий з Японією та Австралією, а також з деякими європейськими країнами, які готові вступити в боротьбу, такими як Німеччина чи Польща — а також навіть Україна, яка також довела, що є хорошим союзником.»

Denys Shtilierman

24,175 Aufrufe • vor 5 Monaten

14 грудня — крутий день, коли Україні відкрили шлях до членства в ЄС. Буквально щойно мені зателефонувала посол ЄС в Україні Катерина Матернова. Як же бринів її голос. Це Новина, яку ми так чекали… Новина, яка стала можливою завдяки боротьбі найкращих наших воїнів…Тому дякую за неї всьому українському народові і його Збройним силам. Вікно можливостей було дуже вузьким і коротким. Але нам вдалося. Вдалося кожному, хто про це мріяв. І величезна роль у цьому європейських лідерів, які відстоюють Україну як свою державу. Тому я вдячний кожному з них, хто сказав так, і навіть тому, хто вийшов з залу. Але початок переговорів — це не фініш, а продовження важкої роботи. Шлях до членства — це не спринт, а марафон чи точніше «багатоборство», де від кандидата знадобляться всі сили, навички та вміння. Особливо важливо це під час війни. Але, впевнений, ми здужаємо. Шлях до членства — це не про пафосні заяви та обіцянки, а про чисельні системні та ефективні реформи. Тому шлях до членства — це верховенство права, свобода слова і парламентський плюралізм і всі копенгагенські критерії. Шлях до членства — це не про формальні оцінки в звітах, а дієві кроки з розбудови успішної держави, які відчуватимуть українські громадяни. Шлях до членства — це також про діалог з кожною столицею Обʼєднаної Європи. Це не лише про комфортні столиці, а й про некомфортні. Знаю,10 минулих років було непросто.Ця боротьба почалася під час Революції Гідності. Ми долали подібні виклики і під час укладення Угоди про асоціацію, і в часи боротьби за безвіз. Маємо готуватись і пройти всі етапи цього «євроінтеграційного багатоборства» разом, в одній команді, в дусі справжньої єдності та взаємопідтримки. Щиро вважаю, що прийшов час для прагматичного об’єднання зусиль всіх демократичних сил в рамках коаліції та уряду національної єдності на засадах спільної відповідальності та довіри. Також це і потужний сигнал світу — і союзникам, і нашому ворогові (уявляю собі кислу міну путіна) — про міць та рішучість України боротись та Перемогти. Майбутнє України в ЄС і НАТО з нашою Армією, Мовою та Вірою!

14 грудня — крутий день, коли Україні відкрили шлях до членства в ЄС. Буквально щойно мені зателефонувала посол ЄС в Україні Катерина Матернова. Як же бринів її голос. Це Новина, яку ми так чекали… Новина, яка стала можливою завдяки боротьбі найкращих наших воїнів…Тому дякую за неї всьому українському народові і його Збройним силам. Вікно можливостей було дуже вузьким і коротким. Але нам вдалося. Вдалося кожному, хто про це мріяв. І величезна роль у цьому європейських лідерів, які відстоюють Україну як свою державу. Тому я вдячний кожному з них, хто сказав так, і навіть тому, хто вийшов з залу. Але початок переговорів — це не фініш, а продовження важкої роботи. Шлях до членства — це не спринт, а марафон чи точніше «багатоборство», де від кандидата знадобляться всі сили, навички та вміння. Особливо важливо це під час війни. Але, впевнений, ми здужаємо. Шлях до членства — це не про пафосні заяви та обіцянки, а про чисельні системні та ефективні реформи. Тому шлях до членства — це верховенство права, свобода слова і парламентський плюралізм і всі копенгагенські критерії. Шлях до членства — це не про формальні оцінки в звітах, а дієві кроки з розбудови успішної держави, які відчуватимуть українські громадяни. Шлях до членства — це також про діалог з кожною столицею Обʼєднаної Європи. Це не лише про комфортні столиці, а й про некомфортні. Знаю,10 минулих років було непросто.Ця боротьба почалася під час Революції Гідності. Ми долали подібні виклики і під час укладення Угоди про асоціацію, і в часи боротьби за безвіз. Маємо готуватись і пройти всі етапи цього «євроінтеграційного багатоборства» разом, в одній команді, в дусі справжньої єдності та взаємопідтримки. Щиро вважаю, що прийшов час для прагматичного об’єднання зусиль всіх демократичних сил в рамках коаліції та уряду національної єдності на засадах спільної відповідальності та довіри. Також це і потужний сигнал світу — і союзникам, і нашому ворогові (уявляю собі кислу міну путіна) — про міць та рішучість України боротись та Перемогти. Майбутнє України в ЄС і НАТО з нашою Армією, Мовою та Вірою!

Петро Порошенко

55,582 Aufrufe • vor 2 Jahren

Сьогодні великий історичний день. Дивні діла твої, Господи... Бо влада методично та послідовно блокувала протягом 5 років ухвалення закону про заборону рпц в Україні. Які тільки нісенітниці ми з вами не слухали: і те, що це «технологія Порошенка» щодо розколу суспільства, і телеграм-канали Банкової доповідали, що перепоною є Вашингтон, «який категорично проти цього». Це фейк, який придуманий в москві. І от нарешті — чудодійне зцілення. Ви не уявляєте, наскільки я тішуся, що сьогодні весь зал об’єднано голосує закон про заборону п’ятої колони в Україні. Це перемога всього українського народу, перемога української держави. І врешті-решт, перемога здорового глузду. Армія, мова, віра стали зараз загальнонаціональною ідеєю. Я дякую всім політичним силам та кожному народному депутату, який натиснув кнопку за цей закон. Це питання не церковне, а державотворче. Це питання національної безпеки, бо Кіріл як генерал фсб постійно та щоденно атакує Україну та молиться за знищення нашої держави. Страшно навіть уявити собі, що зараз було б, якби у 2018—2019 роках наші зусилля зі створення православної церкви України й отримання Томосу не увінчалися успіхом. Сьогоднішній день — це не день розколу, а день єднання всього українського народу, і ми нарешті забороняємо рпц юридично. Хоча Вселенський Патріархат ще у 2018 році визнав цю структуру неканонічною. Тепер її місцева структура має 9 місяців для того, щоб визначитись: або вона йде до єдиної православної церкви України, або до ростова та москви. Ми протягуємо руку православним вірянам та патріотичним священникам — на вас чекають у канонічній православній церкві. Сьогодні крок до єднання, який дуже важливий до утвердження національної незалежності.

Сьогодні великий історичний день. Дивні діла твої, Господи... Бо влада методично та послідовно блокувала протягом 5 років ухвалення закону про заборону рпц в Україні. Які тільки нісенітниці ми з вами не слухали: і те, що це «технологія Порошенка» щодо розколу суспільства, і телеграм-канали Банкової доповідали, що перепоною є Вашингтон, «який категорично проти цього». Це фейк, який придуманий в москві. І от нарешті — чудодійне зцілення. Ви не уявляєте, наскільки я тішуся, що сьогодні весь зал об’єднано голосує закон про заборону п’ятої колони в Україні. Це перемога всього українського народу, перемога української держави. І врешті-решт, перемога здорового глузду. Армія, мова, віра стали зараз загальнонаціональною ідеєю. Я дякую всім політичним силам та кожному народному депутату, який натиснув кнопку за цей закон. Це питання не церковне, а державотворче. Це питання національної безпеки, бо Кіріл як генерал фсб постійно та щоденно атакує Україну та молиться за знищення нашої держави. Страшно навіть уявити собі, що зараз було б, якби у 2018—2019 роках наші зусилля зі створення православної церкви України й отримання Томосу не увінчалися успіхом. Сьогоднішній день — це не день розколу, а день єднання всього українського народу, і ми нарешті забороняємо рпц юридично. Хоча Вселенський Патріархат ще у 2018 році визнав цю структуру неканонічною. Тепер її місцева структура має 9 місяців для того, щоб визначитись: або вона йде до єдиної православної церкви України, або до ростова та москви. Ми протягуємо руку православним вірянам та патріотичним священникам — на вас чекають у канонічній православній церкві. Сьогодні крок до єднання, який дуже важливий до утвердження національної незалежності.

Петро Порошенко

29,147 Aufrufe • vor 2 Jahren

Цілих півтора року влада намагалася викрутити руки суддям Верховного Суду, щоб рішення про скасування незаконних і неконституційних санкцій не було ухвалене. Ми маємо всі докази, знаємо прізвища. І вперше за всю історію санкційних справ двоє з п’яти суддів не погодилися з фінальним рішенням. Вісім тижнів, протягом яких мав тривати розгляд, перетворилися на 17 місяців перенесень, уточнень, хвороб і відпусток. Адвокати Ілля Новіков та Ігор Головань детально розібрали, що саме Верховний Суд написав в обґрунтуванні і хто був джерелом цих позасудових, антиконституційних та незаконних санкцій. Згоден з тими, хто вважає це рішення поразкою влади: вона сховалася за грифом «для службового користування». Хоча ці документи давно у відкритому доступі, що й показали адвокати. Під грифом ховають довідку Держфінмоніторингу за підписом Філіпа Проніна. Бо причин для санкцій не існує: їх запровадили, як сказали в Офісі Президента, «превентивно», тобто ні за що. За місяць до того у виданні, яке пов’язують із портновим, вийшла стаття, що передбачила ці санкції. Пронін майже слово в слово переписав її 12 лютого і одразу сховав документи під грифом ДСК. В окремій думці судді зазначили: ані Держфінмоніторинг, ані Міністерство економіки не провели жодного аналізу, уся робота звелася до копіпасту. Цей кейс не про Порошенка — він про верховенство права для кожного українця. Якщо так легко можна запровадити санкції проти громадян України, то де гарантії, що влада не захоче зняти з виборів інших конкурентів, заблокувати рахунки бізнесу чи обмежити діяльність громадських активістів? Мої адвокати передали повний текст цього ганебного, захованого за грифом ДСК рішення дипломатичним установам, які стежать за процесом. Адвокати вже оскаржили його у Великій Палаті Верховного Суду, а також подали скарги до ЄСПЛ та Комітету ООН з прав людини. Боротьба триває, і ми обов’язково переможемо.

Цілих півтора року влада намагалася викрутити руки суддям Верховного Суду, щоб рішення про скасування незаконних і неконституційних санкцій не було ухвалене. Ми маємо всі докази, знаємо прізвища. І вперше за всю історію санкційних справ двоє з п’яти суддів не погодилися з фінальним рішенням. Вісім тижнів, протягом яких мав тривати розгляд, перетворилися на 17 місяців перенесень, уточнень, хвороб і відпусток. Адвокати Ілля Новіков та Ігор Головань детально розібрали, що саме Верховний Суд написав в обґрунтуванні і хто був джерелом цих позасудових, антиконституційних та незаконних санкцій. Згоден з тими, хто вважає це рішення поразкою влади: вона сховалася за грифом «для службового користування». Хоча ці документи давно у відкритому доступі, що й показали адвокати. Під грифом ховають довідку Держфінмоніторингу за підписом Філіпа Проніна. Бо причин для санкцій не існує: їх запровадили, як сказали в Офісі Президента, «превентивно», тобто ні за що. За місяць до того у виданні, яке пов’язують із портновим, вийшла стаття, що передбачила ці санкції. Пронін майже слово в слово переписав її 12 лютого і одразу сховав документи під грифом ДСК. В окремій думці судді зазначили: ані Держфінмоніторинг, ані Міністерство економіки не провели жодного аналізу, уся робота звелася до копіпасту. Цей кейс не про Порошенка — він про верховенство права для кожного українця. Якщо так легко можна запровадити санкції проти громадян України, то де гарантії, що влада не захоче зняти з виборів інших конкурентів, заблокувати рахунки бізнесу чи обмежити діяльність громадських активістів? Мої адвокати передали повний текст цього ганебного, захованого за грифом ДСК рішення дипломатичним установам, які стежать за процесом. Адвокати вже оскаржили його у Великій Палаті Верховного Суду, а також подали скарги до ЄСПЛ та Комітету ООН з прав людини. Боротьба триває, і ми обов’язково переможемо.

Петро Порошенко

23,977 Aufrufe • vor 2 Monaten

Ніколи такого не було — і от знову. Після візиту до Вашингтону та зустрічей з командою Трампа сьогодні мені відмовлено у виїзді на Мюнхенську безпекову конференцію. Проте традиційна практика заборони виїзду Порошенка за кордон на міжнародні зустрічі себе вичерпала. Тому влада вручила мені 15 повісток до Державного бюро розслідувань з 14 по 28 лютого. НА КОЖЕН ДЕНЬ. Це зроблено для того, щоб я ні на фронт, ні в Мюнхен не поїхав. Таке враження, ніби для них немає путіна, немає росії, немає потреби у єдності. Для них є лише війна з тими, кого вони вважають ворогами: з Порошенком, Залужним, Червінським та бойовими комбригами. А для нас немає нічого важливішого за безпеку українців. За останні дні ми закупили обігрівачі, «Цукорки», РЕБи, зарядні станції, «Мавіки», квадроцикли, що є ефективними засобами евакуації та логістики, екскаватори для будівництва ліній оборони, вироблені нами пральної-душові комплекси, ПАРМи… Безпека українського війська — це допомога нашим воїнам та підтримка коаліції наших партнерів, що дасть можливість реалізувати сценарій «мир через силу». Для цього ми щотижня їздимо на фронт. І для цього мали б прямувати на Мюнхенську безпекову конференцію. Бо саме там вирішуватиметься доля України та світу. Отямтесь! Під загрозою саме існування української держави. Єдність ви вже поховали, врятуймо хоч Україну.

Ніколи такого не було — і от знову. Після візиту до Вашингтону та зустрічей з командою Трампа сьогодні мені відмовлено у виїзді на Мюнхенську безпекову конференцію. Проте традиційна практика заборони виїзду Порошенка за кордон на міжнародні зустрічі себе вичерпала. Тому влада вручила мені 15 повісток до Державного бюро розслідувань з 14 по 28 лютого. НА КОЖЕН ДЕНЬ. Це зроблено для того, щоб я ні на фронт, ні в Мюнхен не поїхав. Таке враження, ніби для них немає путіна, немає росії, немає потреби у єдності. Для них є лише війна з тими, кого вони вважають ворогами: з Порошенком, Залужним, Червінським та бойовими комбригами. А для нас немає нічого важливішого за безпеку українців. За останні дні ми закупили обігрівачі, «Цукорки», РЕБи, зарядні станції, «Мавіки», квадроцикли, що є ефективними засобами евакуації та логістики, екскаватори для будівництва ліній оборони, вироблені нами пральної-душові комплекси, ПАРМи… Безпека українського війська — це допомога нашим воїнам та підтримка коаліції наших партнерів, що дасть можливість реалізувати сценарій «мир через силу». Для цього ми щотижня їздимо на фронт. І для цього мали б прямувати на Мюнхенську безпекову конференцію. Бо саме там вирішуватиметься доля України та світу. Отямтесь! Під загрозою саме існування української держави. Єдність ви вже поховали, врятуймо хоч Україну.

Петро Порошенко

111,827 Aufrufe • vor 1 Jahr

Армія. Мова. Віра. ЄС. НАТО. Це вже стало загальнонаціональною ідеєю. Те, що обʼєднує українське суспільство. Сьогодні в Верховна Рада України на порядку денному є питання мови та віри. Щодо мови та культури, то це законопроєкт про статус англійської мови. Ми, безумовно, за те, щоб закріпити статус англійської мови як мови міжнародного спілкування в Україні. Але не дамо пригнічувати та обмежувати українську мову і, в тому числі, український дубляж в кіно. А також закликаю зал Верховної Ради проголосувати за відставку «міністра безкультурʼя і дезінформації», батька української цензури, людину, яка знищила український Культурний фонд, Держкіно. Також, нарешті, зрушено з мертвої точки питання віри і сьогодні голосуємо проект по московській церкві. Звичайно, це є пригнічення парламентаризму, коли вісім місяців не ставиться наш закон, але хоча б так. Сьогодні ми очікуємо від Помісного Собору Православної Церкви України прийняття рішення про ще один крок від москви — святкування Різдва, Великодня за традиційним європейським календарем. Ми наполягаємо і на відновленні електронного декларування. Але мені незрозуміло чому уряд, який веде переговори з Європейським Союзом, не вніс свій, вірогідно, пропрацьований законопроект, а передає право на його створення — монобільшості. Ми і наша команда впровадила та проголосувала електронну декларацію ще у 2015 році – вісім років тому. Просто поверніть це. Так само як і законопроекти про державне управління, корпоративне управління, децентралізацію, незалежність антикорупційних органів. І на сьогоднішній день достатньо було просто це все не скасовувати і не перешкоджати нашому шляху до Європи. Хотів би також наголосити, що ми маємо запросити у Верховну Раду Голову Служби безпеки у зв’язку з втручанням Служби безпеки в діяльність соціальних мереж, дискредитуючи наших партнерів. І звільнити або відсторонити тих, хто перешкоджає Україні. Слава Україні!

Армія. Мова. Віра. ЄС. НАТО. Це вже стало загальнонаціональною ідеєю. Те, що обʼєднує українське суспільство. Сьогодні в Верховна Рада України на порядку денному є питання мови та віри. Щодо мови та культури, то це законопроєкт про статус англійської мови. Ми, безумовно, за те, щоб закріпити статус англійської мови як мови міжнародного спілкування в Україні. Але не дамо пригнічувати та обмежувати українську мову і, в тому числі, український дубляж в кіно. А також закликаю зал Верховної Ради проголосувати за відставку «міністра безкультурʼя і дезінформації», батька української цензури, людину, яка знищила український Культурний фонд, Держкіно. Також, нарешті, зрушено з мертвої точки питання віри і сьогодні голосуємо проект по московській церкві. Звичайно, це є пригнічення парламентаризму, коли вісім місяців не ставиться наш закон, але хоча б так. Сьогодні ми очікуємо від Помісного Собору Православної Церкви України прийняття рішення про ще один крок від москви — святкування Різдва, Великодня за традиційним європейським календарем. Ми наполягаємо і на відновленні електронного декларування. Але мені незрозуміло чому уряд, який веде переговори з Європейським Союзом, не вніс свій, вірогідно, пропрацьований законопроект, а передає право на його створення — монобільшості. Ми і наша команда впровадила та проголосувала електронну декларацію ще у 2015 році – вісім років тому. Просто поверніть це. Так само як і законопроекти про державне управління, корпоративне управління, децентралізацію, незалежність антикорупційних органів. І на сьогоднішній день достатньо було просто це все не скасовувати і не перешкоджати нашому шляху до Європи. Хотів би також наголосити, що ми маємо запросити у Верховну Раду Голову Служби безпеки у зв’язку з втручанням Служби безпеки в діяльність соціальних мереж, дискредитуючи наших партнерів. І звільнити або відсторонити тих, хто перешкоджає Україні. Слава Україні!

Петро Порошенко

50,705 Aufrufe • vor 3 Jahren

У мене є лише одне питання: чому поляки не хочуть говорити про власні злочини, зокрема про те, як на Волині було знищено 20 000 українців? Вони уникають розмови про повну історію — від 1920-х до 1947 року, коли проводилися полонізація, пацифікація, вбивства полонених, концтабори для українців, вбивство дітей та жінок на Волині, переселення й позбавлення майна, а також операція «Вісла». Це тривало майже сорок років. Чому вони викреслили ці 40 років зі своєї історії? Ведуча (Агнешка Гоздира): «Останнім часом я спілкувалася з багатьма експертами, і ви робите саме те, що я від них чула, і що я вважаю взагалі непотрібним. Тобто: досить уже цього занурення в чутливість українців, які, мовляв, бачать Бандеру інакше, ніж ми, які мусять те, мусять се... Мусять, воюють, ми це цінуємо, поважаємо. Натомість ми перебуваємо в Польщі й хотіли б, щоб розуміли і нас. Перестаньмо бути такими, знаєте, надмірно емпатичними». Гість (С. Цьвік): «Звісно, але я розумію, розумію, що далеко не всім сподобається те, що я скажу, бо я не буду говорити те, що дехто хотів би почути, а говоритиму правду. А правда полягає в тому, що ми вважаємо себе кращими за українців. Так, ми вважаємо українців гіршими... через призму геноциду та етнічних чисток на Волині, де Бандери тоді навіть не було...» Ведуча: «Я не знаю, який висновок із вашої заяви, бо я також не до кінця розумію, про що йдеться, коли ви кажете, що "ми вважаємо себе кращими за українців". У якому сенсі? У якому сенсі ми вважаємо себе кращими?» Гість: «У тому сенсі, що ми можемо вирішувати за них. Що саме ми можемо...» Ведуча: «Ні, тому що ми не хочемо вирішувати за них у їхніх інших справах. Ми лише хочемо, щоб у них на пам'ятниках не стояли люди, які найжорстокішим чином винищували поляків. Ось чого ми хочемо. Хіба це забагато?» Гість: «Вони, мабуть, хотіли б, щоб на наших пам'ятниках не з'являлися...» Ведуча: «Але історична правда одна...»

У мене є лише одне питання: чому поляки не хочуть говорити про власні злочини, зокрема про те, як на Волині було знищено 20 000 українців? Вони уникають розмови про повну історію — від 1920-х до 1947 року, коли проводилися полонізація, пацифікація, вбивства полонених, концтабори для українців, вбивство дітей та жінок на Волині, переселення й позбавлення майна, а також операція «Вісла». Це тривало майже сорок років. Чому вони викреслили ці 40 років зі своєї історії? Ведуча (Агнешка Гоздира): «Останнім часом я спілкувалася з багатьма експертами, і ви робите саме те, що я від них чула, і що я вважаю взагалі непотрібним. Тобто: досить уже цього занурення в чутливість українців, які, мовляв, бачать Бандеру інакше, ніж ми, які мусять те, мусять се... Мусять, воюють, ми це цінуємо, поважаємо. Натомість ми перебуваємо в Польщі й хотіли б, щоб розуміли і нас. Перестаньмо бути такими, знаєте, надмірно емпатичними». Гість (С. Цьвік): «Звісно, але я розумію, розумію, що далеко не всім сподобається те, що я скажу, бо я не буду говорити те, що дехто хотів би почути, а говоритиму правду. А правда полягає в тому, що ми вважаємо себе кращими за українців. Так, ми вважаємо українців гіршими... через призму геноциду та етнічних чисток на Волині, де Бандери тоді навіть не було...» Ведуча: «Я не знаю, який висновок із вашої заяви, бо я також не до кінця розумію, про що йдеться, коли ви кажете, що "ми вважаємо себе кращими за українців". У якому сенсі? У якому сенсі ми вважаємо себе кращими?» Гість: «У тому сенсі, що ми можемо вирішувати за них. Що саме ми можемо...» Ведуча: «Ні, тому що ми не хочемо вирішувати за них у їхніх інших справах. Ми лише хочемо, щоб у них на пам'ятниках не стояли люди, які найжорстокішим чином винищували поляків. Ось чого ми хочемо. Хіба це забагато?» Гість: «Вони, мабуть, хотіли б, щоб на наших пам'ятниках не з'являлися...» Ведуча: «Але історична правда одна...»

Petrenko AndryiⒸ (Ukraine)

15,827 Aufrufe • vor 2 Monaten

Минув тиждень від початку роботи нового Уряду. На старті ми чітко визначили для себе чотири ключові пріоритети: гідність людини, безпека, розвиток економіки і відбудова. ▪️Протезування — сьогодні одне з головних завдань у сфері соціальної політики. Наше завдання — зробити так, щоб кожен, хто цього потребує, і військовий, і цивільний, отримав якісний протез вчасно. Мала можливість побачити сучасне українське виробництво Esper Bionics — приклад технологій, що реально змінюють життя. Ми хочемо, щоб цей ринок розвивався. З’являлося більше українських виробників. Тому уряд планує запустити гранти на біонічні протези. Також цього тижня зустрічалася із фахівцями з реабілітації, виробниками, керівниками центрів. Ми бачимо, що багато людей змушені чекати на протез або стикаються з неякісною допомогою. Тому поставили завдання Мінсоцполітики та Міністерству охорони здоров’я визначити чіткий план врегулювання проблемних питань. За іншими напрямками маємо такі рішення: ▪️Оборонний сектор. Будемо масштабувати власне виробництво вибухівки в Україні. Разом із Мінцифри запустили новий грантовий конкурс у межах Brave1. Наша мета — щоб усе, від обладнання до хімії, виготовлялось в Україні. Системно і в потрібних обсягах. ▪️В економіці — ми дали старт реалізації рішення РНБО про мораторій для правоохоронців на перевірки бізнесу. Бізнес очікує від Уряду відчутні кроки з дерегуляції. Тому починаємо аудит усіх державних видатків. Плануємо значне скорочення бюрократичних процедур. Продовжуємо роботу з міністрами. З кожним очільником міністерства зустрічаюся окремо — напрацьовуємо конкретні плани. Вони увійдуть у Програму дій Уряду.

Минув тиждень від початку роботи нового Уряду. На старті ми чітко визначили для себе чотири ключові пріоритети: гідність людини, безпека, розвиток економіки і відбудова. ▪️Протезування — сьогодні одне з головних завдань у сфері соціальної політики. Наше завдання — зробити так, щоб кожен, хто цього потребує, і військовий, і цивільний, отримав якісний протез вчасно. Мала можливість побачити сучасне українське виробництво Esper Bionics — приклад технологій, що реально змінюють життя. Ми хочемо, щоб цей ринок розвивався. З’являлося більше українських виробників. Тому уряд планує запустити гранти на біонічні протези. Також цього тижня зустрічалася із фахівцями з реабілітації, виробниками, керівниками центрів. Ми бачимо, що багато людей змушені чекати на протез або стикаються з неякісною допомогою. Тому поставили завдання Мінсоцполітики та Міністерству охорони здоров’я визначити чіткий план врегулювання проблемних питань. За іншими напрямками маємо такі рішення: ▪️Оборонний сектор. Будемо масштабувати власне виробництво вибухівки в Україні. Разом із Мінцифри запустили новий грантовий конкурс у межах Brave1. Наша мета — щоб усе, від обладнання до хімії, виготовлялось в Україні. Системно і в потрібних обсягах. ▪️В економіці — ми дали старт реалізації рішення РНБО про мораторій для правоохоронців на перевірки бізнесу. Бізнес очікує від Уряду відчутні кроки з дерегуляції. Тому починаємо аудит усіх державних видатків. Плануємо значне скорочення бюрократичних процедур. Продовжуємо роботу з міністрами. З кожним очільником міністерства зустрічаюся окремо — напрацьовуємо конкретні плани. Вони увійдуть у Програму дій Уряду.

Yulia Svyrydenko

44,137 Aufrufe • vor 1 Jahr

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

Ліну Костенко та французького філософа Бернара-Анрі Леві нагородили у Конгресі США медаллю імені митрополита Андрея Шептицького Подаємо відеозвернення Ліни Костенко до учасників зібрання а також текст її промови. Ліна Костенко За Ваше і наше Майбутнє Дорогі друзі й колеги, шановні гості! Насамперед – велика моя подяка Єврейській Конфедерації України, а також Українсько-Єврейській Зустрічі (Ukrainian Jewish Encounter, UJE) за нагороду медаллю Митрополита Андрея Шептицького. Це велика честь. І це несподівана для мене нагорода, що набуває особливого значення в ці трагічні для України і для Ізраїлю часи. Коли і як в моє життя ввійшов єврейський світ? Через емпатію, через співстраждання. Моє дитинство припало на Другу світову війну. Ми жили на Трухановому острові – це була прекрасна частина Києва навпроти пам’ятника Святому Володимиру. Як сьогодні пам’ятаю: берегом Дніпра йде мій маленький друг Йося до школи і співає на весь голос. Війна змусила нас покинути той райський куточок. Острів був фактично знищений під час боїв за Київ. Коли ми знову туди повернулись, на острові було зовсім мало людей, і Йосі не було серед них. І ось тоді ми почули страшну звістку: Йосю розстріляли разом з іншими євреями в Бабиному Яру. До цього в школі діти навіть не замислювались, хто якої національності. Тож розуміння ідентичності Йосі прийшло з разом з його загибеллю. Все життя не можу зрозуміти, як можна розстріляти малого хлопчика, що співає на золотому піску на березі Дніпра. Ще один голос пам’ятаю з дитинства. В нас була вдома платівка з давньою єврейською піснею «Akhtsik Yor», «Вісімдесят років». Я не розуміла слів, але мене вражав сам цей сумний глибокий чоловічий голос на контрасті з легкою світлою мелодією. Після війни тяжке враження справила акція, названа «боротьбою з космополітизмом». Це був 1948-й. Серед моїх друзів були українські єврейські письменники. І я раптом побачила, як навколо них виникає пустка. Їх уникали, з ними не вітались. Їх було оголошено «безродними космополітами», ворогами радянської влади. Я принципово продовжувала з ними спілкуватись, намагаючись подолати той їхній вакуум самотності. Пам’ятаючи безмір самотності, пережитий репресованими українськими письменниками. Тільки що називали їх «буржуазними націоналістами». А потім були шістдесяті, коли я входила в літературу. Кілька коротких років друку, згодом – шістнадцять років заборони. Для нас, що тоді були поколінням шістдесятників, було вкрай важливим єврейське питання, так само, як кримсько-татарське чи польське. Знаючи з свого досвіду, що таке імперське і тоталітарне насилля над народами, ми захищали також ідентичність і цих переслідуваних народів. Тим більше сьогодні боляче бачити, як не лише Росія, а й багато хто на Заході ігнорує права кримсько-татарського народу, депортованого в 1944 році, – народу, для якого Крим є єдиною Батьківщиною. В ті часи я перекладала єврейських поетів. Ще зовсім неможливо було собі уявити, що колись постане незалежна Україна, але цю омріяну вільну Батьківщину ми бачили як європейську державу, де в кожного народу мав бути свій голос і своя форма культурного буття. У цьому зв’язку хочу згадати мого великого друга Івана Дзюбу, якого нам так сьогодні бракує. І який теж свого часу отримав цю почесну медаль. Того Івана Дзюбу, донеччанина, одного з найвизначніших дисидентів 60-х років, який помер 22 лютого 2022 року, буквально напередодні російського вторгнення в Україну, – ніби відмовившись бачити, що станеться з його Донеччиною, з його Україною. Був похований в день початку війни, ніби вбитий війною. Власне, саме Дзюба 29 вересня 1966 року вперше сказав про Бабин Яр як про спільну трагедію і спільну пам’ять євреїв і українців. Сказав це в атмосфері державного антисемітизму, з допомогою якого – після катастрофи Голокосту – радянський режим продовжив переслідування, відмовляючи євреям навіть у праві оплакувати своїх мертвих. І відмовляючи українцям у праві навіть згадувати про катастрофу Голодомору. У вересні цього року в Чикаґо відкриється виставка картин, в яких постають історичні драми євреїв та українців. Автор картин – Йоганан Петровський-Штерн (Yohanan Petrovsky-Shtern), дивовижний приклад єврейсько-українського інтелектуального і мистецького симбіозу – назвав цей цикл своїх робіт «Порівнюючи катастрофи» («Confronting Catastrophes»). Насправді кожна катастрофа – унікальна. Але ми – разом з євреями, з поляками і з трьома балтійськими народами – є народами «кривавих земель», земель між Гітлером і Сталіном, як написав про це Тімоті Снайдер (Timothy Snyder). Це один з основних ключів до нашого порозуміння. Фактично антисемітизм за своїми особливостями дуже подібний до українофобії. Ми два народи, яким упродовж століть в різний спосіб відмовляли в праві на існування. В праві мати власну державу. В праві пам’ятати власні трагедії. Українцям довелося боротися десятки років лише за право визнання Голодомору геноцидом українського народу, хоча Голодомор наводив як приклад геноциду навіть Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin), автор концепту «геноцид». І справа ще й досі не завершена. Символічний факт: саме під час цієї війни почалося в Європі широке офіційне визнання Голодомору геноцидом. Іншими словами, ніби потрібен сучасний геноцид, аби в його макабричних відсвітах побачити нарешті геноцид у минулому часі. Тому захист пам’яті цих трагедій неминуче стає частиною нашої ідентичності. В цьому плані ми можемо і маємо повчитися у євреїв незламної і послідовної стратегії захисту цієї пам’яті. Ще я хочу згадати про Чорнобиль. В 90-ті роки я понад десять років працювала у складі Історико-культурологічної експедиції, що вивчала спадщину вбитого радіацією українського Полісся. Але Чорнобиль – це також один з давніх центрів хасидизму в Україні. Тут похований Menachem Nаchum (1730-1797), засновник чорнобильської династії цадиків. Тут була чудова велика синагога, перетворена в радянські часи на військкомат. Про цей абсурд нагадує іржава червона зірка на балконі. Місцева мешканка розповіла мені страхітливу історію. Досі там є рів, куди скидали розстріляних євреїв. І серед того апокаліпсису в рову лежала молода єврейська жінка, до якої притулилося двоє її маленьких мертвих синів. Мала на плечах хустку виробництва місцевої фабрики з малюнком хрестиком, чорним по білому, – в ті часи такі хустки через цей малюнок називали «ХХ століття». Я думала про цей моторошний символ – мати з убитими дітьми як емблема ХХ століття, – стоячи в тій пустельній синагозі з розбитими вікнами. Холодна тиша без молитов. Лиш ластівка літала під склепінням, мов маятник часу, креслячи якісь древні таємничі письмена. Моє життя розгорнулося між двома світовими війнами. Другою – і сьогодні, Третьою. Дитиною, 22 червня 1941 року я чула бомбардування німецьких літаків на підступах до Києва. На світанку. Бомбардувальники прилітають на світанку, щоб зупинити людське життя. А 24 лютого 2022 року – так само на світанку – на Київ налетіли російські бомбардувальники. Тоді смерть приходила з Заходу. Тепер смерть прийшла зі Сходу. І саме тоді, коли Україна випросталась, коли Україна кристалізувала свою європейську ідентичність, прийшла ця смерть, щоб не дати цій ідентичності утвердитись. І, власне, Українська держава, як і Ізраїльська держава, перебувають у цьому плані в дуже подібному становищі. Знову і знову їм доводиться боротися за виживання, за право бути, за право вибирати своє майбутнє. Дозвольте мені, користаючись цією неповторною нагодою, подякувати особливій людині, яку Ви нагороджуєте разом зі мною, – Бернару-Анрі Леві (Bernard-Henri Lévy). Ми чули Ваш голос, коли Ви виступили на Майдані 9 лютого 2014 року, назвавши себе українцем. Ми чули Ваш голос, коли Ви вдруге виступили на Майдані, 2 березня того самого року, кажучи: «Європа повинна захищати Україну. Європа повинна стати гарантом кордонів вашої нації та свободи ваших міст». Ви назвали Україну «сторожовою фортецею Європи». Ви також казали, що «наступний за Україною ворог Путіна – це Європа». Проминуло 11 років з часу тих Ваших виступів, і сьогодні ми всі можемо пересвідчитись, наскільки пророчою була Ваша візія. Сьогодні Україна захищає Європу. І Європа захищає Україну. І це є єдина наразі гарантія порятунку демократичної системи. Світ тісний. Тоді на Майдані Вас перекладала паризька журналістка Галя Акерман, наш великий друг. Вона теж, до речі, їздила з нами до Чорнобиля. У Вашому часописі «La Règle du Jeu» 2015 року, присвяченому Майдану, друкувалися мої вірші. І ще – у Вашій особі я хочу подякувати Андре Ґлюксману (André Glucksmann), Вашому другові, якого вже немає з нами, але який від самого початку боротьби України за своє європейське майбутнє ще в 2004 році закликав до солідарності з Україною, вразивши нас своїм пронизливим розумінням ситуації та винятковою пасіонарністю думки. Коли помер видатний філософ – і Ваш учитель – Жак Дерріда (Jacques Derrida), в тому ж таки 2004 році, мені чомусь було так неймовірно сумно. Я написала вірш про розминання всіх з усіма, про неможливість зустрічі в хаосі сучасного світу. Але завдяки великій постаті Митрополита Андрея Шептицького, завдяки Єврейській Конфедерації України та Українсько-Єврейській Зустрічі ми, власне, зустрілись. І навіть якщо це віртуальна зустріч, бо війна не дає мені змоги бути зараз у цій залі, але я все одно разом з Вами – своїми думками і голосом моєї дорогої онуки Ярослави Франчески. І це вищий вимір зустрічі з Вами як глибинного розуміння, глибинної емпатії, глибинної солідарності. Насамкінець згадаю мотто Польського Листопадового повстання 1830-1831 років: «За Вашу і нашу свободу!» Філософія цього мотто: народ може бути по-справжньому вільним, лише якщо оточений там само вільними народами. Драма, яку ми переживаємо сьогодні, змушує нас сказати: «За Ваших і наших мертвих!» Бо це найшляхетніший вимір пам’яті, коли памְ’ятаєш скорботу близького народу. Але також: «За Ваше і наше майбутнє!» – щоб страждання і випробування наших народів у ці роки стало літописом мужності, відповідальності, любові до Свободи. Щоб діти наших народів могли співати на берегах Йордану і Дніпра без страху бути вбитими. Найглибша Вам моя подяка! Київ, 30 квітня 2025 року Медаллю Митрополита Андрея Шептицького відзначають за заслуги у справі зміцнення українсько-єврейського діалогу. Назва нагороди вшановує митрополита Андрея Шептицького – главу Української греко-католицької церкви у 1901–1944 роках. У роки Другої світової війни він рятував єврейське населення Заходу України від нацистських переслідувань, переховуючи людей у монастирях та у власній резиденції.

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

48,168 Aufrufe • vor 1 Jahr

🇺🇦🇵🇱 Про засідання Парламентської асамблеї Україна-Польща, яку співочолюю з української сторони. Головні підсумки у виступі з трибуни Verkhovna Rada of Ukraine - Ukrainian Parliament. Асамблея відбулася в епіцентрі кризи українсько-польських відносин. Саме тому її головним результатом є те, що ми зберегли діалог! Історична пам'ять потребує гідності з обох боків. Але коли питання історичної пам'яті починають визначати майбутнє українсько-польських відносин, стають елементом політичних технологій, особливо в Польщі, яка готується до виборів в 27-му році, сіють мову ворожнечі - ми ризикуємо втратити те, що разом будували десятиліттями. В Євросоюзі питання історичної пам’яті визначається на ідеології примирення і поваги до історії кожної держави. Саме тому важливо повернутися до формули, яка допомогла нашим народам пройти через найскладніші сторінки спільної історії: «пробачаємо і просимо пробачення». Важливе послання після нашої Асамблеї зробили кардинали польського та українського походження на консисторії в Римі. Вони закликали обидва народи до примирення. Вдячна Блаженнішому Святославу за лідерство. Переконана, його польські колеги-духовні отці доєднаються до цього процесу. Наше спільне завдання - не шукати нових приводів для конфронтації, а зберігати взаємну повагу, довіру, партнерство, як рівні союзники. У нас один спільний ворог – це росія, яка прагне розсварити наші народи. Але ми не дозволимо цього зробити. 🤝 Дякую Ruslan Stefanchuk, Oleksandr Korniyenko за підтримку і всім членам Асамблеї за спільну роботу, конструктив та відданість діалогу між нашими народами. #Україна #Польща #Гданськ

🇺🇦🇵🇱 Про засідання Парламентської асамблеї Україна-Польща, яку співочолюю з української сторони. Головні підсумки у виступі з трибуни Verkhovna Rada of Ukraine - Ukrainian Parliament. Асамблея відбулася в епіцентрі кризи українсько-польських відносин. Саме тому її головним результатом є те, що ми зберегли діалог! Історична пам'ять потребує гідності з обох боків. Але коли питання історичної пам'яті починають визначати майбутнє українсько-польських відносин, стають елементом політичних технологій, особливо в Польщі, яка готується до виборів в 27-му році, сіють мову ворожнечі - ми ризикуємо втратити те, що разом будували десятиліттями. В Євросоюзі питання історичної пам’яті визначається на ідеології примирення і поваги до історії кожної держави. Саме тому важливо повернутися до формули, яка допомогла нашим народам пройти через найскладніші сторінки спільної історії: «пробачаємо і просимо пробачення». Важливе послання після нашої Асамблеї зробили кардинали польського та українського походження на консисторії в Римі. Вони закликали обидва народи до примирення. Вдячна Блаженнішому Святославу за лідерство. Переконана, його польські колеги-духовні отці доєднаються до цього процесу. Наше спільне завдання - не шукати нових приводів для конфронтації, а зберігати взаємну повагу, довіру, партнерство, як рівні союзники. У нас один спільний ворог – це росія, яка прагне розсварити наші народи. Але ми не дозволимо цього зробити. 🤝 Дякую Ruslan Stefanchuk, Oleksandr Korniyenko за підтримку і всім членам Асамблеї за спільну роботу, конструктив та відданість діалогу між нашими народами. #Україна #Польща #Гданськ

Olena Kondratiuk

22,146 Aufrufe • vor 2 Monaten