Загрузка видео...

Не удалось загрузить видео

Возникла проблема при загрузке этого видео. Это может быть связано с временными проблемами сети или видео может быть недоступно.

На главную

Х/ф "Вивозити дітей — це зрада? Або "Подвійні стандарти наочно"

Йосип з міста в УНДР ☭🇺🇦★

1,494 subscribers

38,201 просмотров • 11 месяцев назад •via X (Twitter)

Новости и политика Юмор

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

Комментарии: 0

Нет доступных комментариев

Здесь появятся комментарии из оригинального поста

Похожие видео

Наочно, чому на фронті потрібні рівні дороги. Це не зрада, це життя наших людей, які під фпв дронами евакуюють важко поранених, підвозять техніку, боєприпаси та їжу на лінію фронту.

Наочно, чому на фронті потрібні рівні дороги. Це не зрада, це життя наших людей, які під фпв дронами евакуюють важко поранених, підвозять техніку, боєприпаси та їжу на лінію фронту.

Добра киянка

12,812 просмотров • 8 месяцев назад

Депутат закликає батьків не вивозити 17-ти річних дітей. Те, що майже все збрехала і навіть не скрасніла, це ясно. А розказувати про якість освіти, коли це зовсім не являється причиною проблеми - цинічно, і це вони знають. Навіщо цей спектакль та на кого він розрахований?

Депутат закликає батьків не вивозити 17-ти річних дітей. Те, що майже все збрехала і навіть не скрасніла, це ясно. А розказувати про якість освіти, коли це зовсім не являється причиною проблеми - цинічно, і це вони знають. Навіщо цей спектакль та на кого він розрахований?

Петрович

40,252 просмотров • 1 год назад

Повне відео побиття футболістом представника ТЦК. Місцеві пабліки пишуть, що це відбулось через те, що представники ТЦК забрали батька 3-х дітей Підписуйтеся на ЄвроМайдан. Тільки правда, і нічого крім правди

Повне відео побиття футболістом представника ТЦК. Місцеві пабліки пишуть, що це відбулось через те, що представники ТЦК забрали батька 3-х дітей Підписуйтеся на ЄвроМайдан. Тільки правда, і нічого крім правди

🇺🇦 ЄвроМайдан 🇪🇺

36,931 просмотров • 6 месяцев назад

Стежила за дівчиною з лімфомою. Хімія в неї не була ефективна, лікувалась вона в Черкасах і Чехії. Їй пропонувалась пересадка або інші варіанти. При наявності 2 дітей вона 8 місяців пила травки. Розповідала що цукор це грибки і тд. Тепер лише імунотерапія

Стежила за дівчиною з лімфомою. Хімія в неї не була ефективна, лікувалась вона в Черкасах і Чехії. Їй пропонувалась пересадка або інші варіанти. При наявності 2 дітей вона 8 місяців пила травки. Розповідала що цукор це грибки і тд. Тепер лише імунотерапія

M: аr:a

71,295 просмотров • 11 месяцев назад

18-річний хлопець повернувся з Польщі до України. Та згодом він публічно пожалкував про це рішення й закликав інших не повторювати його помилки. В його словах прозвучала гірка правда: “В Україні немає майбутнього”. Наступного ж дня — у стилі, що більше нагадує кадирівську Чечню, ніж європейську державу — з’явилось відео з вибаченням. Бандити Зеленського змусили зректися своєї думки. Не злочину, не наклепу — а власної точки зору. І цим “вибаченням” держава лише підтвердила кожне слово хлопця. Вільна країна — це не гасло. Це право бути собою, навіть коли ти не згоден. Свобода — це не коли ти можеш говорити лише “правильне згідно лінії партії”, а коли можеш говорити те, що думаєш, і залишитися людиною, а не ворогом держави. Зеленський - мразь. Батьки дітей після такого ще більше почнуть вивозити дітей.

18-річний хлопець повернувся з Польщі до України. Та згодом він публічно пожалкував про це рішення й закликав інших не повторювати його помилки. В його словах прозвучала гірка правда: “В Україні немає майбутнього”. Наступного ж дня — у стилі, що більше нагадує кадирівську Чечню, ніж європейську державу — з’явилось відео з вибаченням. Бандити Зеленського змусили зректися своєї думки. Не злочину, не наклепу — а власної точки зору. І цим “вибаченням” держава лише підтвердила кожне слово хлопця. Вільна країна — це не гасло. Це право бути собою, навіть коли ти не згоден. Свобода — це не коли ти можеш говорити лише “правильне згідно лінії партії”, а коли можеш говорити те, що думаєш, і залишитися людиною, а не ворогом держави. Зеленський - мразь. Батьки дітей після такого ще більше почнуть вивозити дітей.

Myroslav Oleshko

59,094 просмотров • 1 год назад

Понад 700 українських дітей були вбиті росією. Понад 3 тисячі — поранені. Ще понад 20 тисяч дітей були викрадені та насильно вивезені з України, часто назавжди розлучені зі своїми родинами, домом, мовою та власною ідентичністю. За кожною з цих цифр — зруйноване життя, біль батьків і дитячі мрії, які росія забрала назавжди. Світ не має права звикнути до цих злочинів або мовчки спостерігати. Пам’ять про кожну дитину — це наш обов’язок і наша боротьба за справедливість.

Понад 700 українських дітей були вбиті росією. Понад 3 тисячі — поранені. Ще понад 20 тисяч дітей були викрадені та насильно вивезені з України, часто назавжди розлучені зі своїми родинами, домом, мовою та власною ідентичністю. За кожною з цих цифр — зруйноване життя, біль батьків і дитячі мрії, які росія забрала назавжди. Світ не має права звикнути до цих злочинів або мовчки спостерігати. Пам’ять про кожну дитину — це наш обов’язок і наша боротьба за справедливість.

Анатолій Штефан (Штірліц)

50,220 просмотров • 3 месяцев назад

❗️А в чому він не правий? “Все було зроблено так, аби нас захопили”, — заявив політтехнолог Денис Богуш. Ці слова звучать жорстко. Але вони ставлять питання, яке багато хто боїться вимовити вголос: Чи були помилки, байдужість або навіть зрада? І хто має за це відповідати? Українці заплатили надто високу ціну, щоб мовчки ковтати “так сталося”. Суспільство має право знати правду — якою б болючою вона не була. А ви як вважаєте: він перебільшує чи говорить те, що давно очевидно?

❗️А в чому він не правий? “Все було зроблено так, аби нас захопили”, — заявив політтехнолог Денис Богуш. Ці слова звучать жорстко. Але вони ставлять питання, яке багато хто боїться вимовити вголос: Чи були помилки, байдужість або навіть зрада? І хто має за це відповідати? Українці заплатили надто високу ціну, щоб мовчки ковтати “так сталося”. Суспільство має право знати правду — якою б болючою вона не була. А ви як вважаєте: він перебільшує чи говорить те, що давно очевидно?

Актуальна Правда

10,175 просмотров • 6 месяцев назад

Кожна наша поїздка на фронт — це неймовірний вир емоцій, щоразу як вперше. З 2014 року і донині. Для бійців це не тільки допомога, підтримка та увага. Не тільки техніка не десятки мільйонів. Це також можливість бути почутими. Ті, хто присутні на передачі, з ким випадково побачилися на заправці чи ті, хто зупинився, побачивши нас. Всі можуть висловити свої побоювання чи невдоволення, або сказати слова підтримки. І отримати відповідь. Так ми відстояли 30 тисяч надбавки, так зараз працюємо над полегшенням процедури отримання УБД та проходження ВЛК, зміною порядку призначення командувачів і ще багато над чим. Так ми будуємо наші запити до міжнародних партнерів. Це ж не з голови взято, це результат нашого постійного прямого контакту з бійцями та командирами. А особисто для мене такі поїздки — моральний та ціннісний камертон, джерело сил. Коли повертаєшся після зустрічі з людьми, які кров'ю та потом захищають мир, і приходиш у парламент чи на міжнародну зустріч — з'являються подвійні сили, енергія та аргументи. Обійми, усмішки, рукостискання, селфі, тортики) Ніби просто, а як багато надважливого, насправді, за цим стоїть)

Кожна наша поїздка на фронт — це неймовірний вир емоцій, щоразу як вперше. З 2014 року і донині. Для бійців це не тільки допомога, підтримка та увага. Не тільки техніка не десятки мільйонів. Це також можливість бути почутими. Ті, хто присутні на передачі, з ким випадково побачилися на заправці чи ті, хто зупинився, побачивши нас. Всі можуть висловити свої побоювання чи невдоволення, або сказати слова підтримки. І отримати відповідь. Так ми відстояли 30 тисяч надбавки, так зараз працюємо над полегшенням процедури отримання УБД та проходження ВЛК, зміною порядку призначення командувачів і ще багато над чим. Так ми будуємо наші запити до міжнародних партнерів. Це ж не з голови взято, це результат нашого постійного прямого контакту з бійцями та командирами. А особисто для мене такі поїздки — моральний та ціннісний камертон, джерело сил. Коли повертаєшся після зустрічі з людьми, які кров'ю та потом захищають мир, і приходиш у парламент чи на міжнародну зустріч — з'являються подвійні сили, енергія та аргументи. Обійми, усмішки, рукостискання, селфі, тортики) Ніби просто, а як багато надважливого, насправді, за цим стоїть)

Петро Порошенко

70,108 просмотров • 2 лет назад

Скоро мине рік від запровадження незаконних санкцій. Президент Зеленський обіцяв, що правоохоронні органи зможуть довести нібито «виведення мною коштів з країни». Досі ніяких доказів немає. Мабуть, час визнати, що це була брехня? Бо жодної копійки не було виведено. А мільярди з Фонду Порошенка йшли виключно в одному напрямку — на фінансування й підтримку Збройних Сил України. На те, чим особисто представники влади не займаються. Їх більше цікавить не як виділити власні кошти на армію, а як дерибанити бюджет. Існує два варіанти розвитку цих подій: або пан Пронін дезінформував президента, надавши брехливу інформацію про мене, а президент щиро йому повірив. Або це одна злочинна організація. Про це можуть свідчити не тільки крадіжки під час будівництва фортифікаційних споруд, що довело НАБУ. А й те, що на оприлюднених записах обговорювали 2 мільйони, які підуть до москви. Що це як не державна зрада? А ще раніше представники влади переказали через Болгарію гроші до росії за реактори. Зі мною вирішили розправитися за те, що заважав представникам влади красти, і не лише на Енергоатомі. Ми продовжимо боротися за відновлення демократії. Воєнний стан не давав владі права розправлятися з антикорупційними органами, з опозицією та громадськими активістами та дискредитувати Україну в очах всього світу.

Скоро мине рік від запровадження незаконних санкцій. Президент Зеленський обіцяв, що правоохоронні органи зможуть довести нібито «виведення мною коштів з країни». Досі ніяких доказів немає. Мабуть, час визнати, що це була брехня? Бо жодної копійки не було виведено. А мільярди з Фонду Порошенка йшли виключно в одному напрямку — на фінансування й підтримку Збройних Сил України. На те, чим особисто представники влади не займаються. Їх більше цікавить не як виділити власні кошти на армію, а як дерибанити бюджет. Існує два варіанти розвитку цих подій: або пан Пронін дезінформував президента, надавши брехливу інформацію про мене, а президент щиро йому повірив. Або це одна злочинна організація. Про це можуть свідчити не тільки крадіжки під час будівництва фортифікаційних споруд, що довело НАБУ. А й те, що на оприлюднених записах обговорювали 2 мільйони, які підуть до москви. Що це як не державна зрада? А ще раніше представники влади переказали через Болгарію гроші до росії за реактори. Зі мною вирішили розправитися за те, що заважав представникам влади красти, і не лише на Енергоатомі. Ми продовжимо боротися за відновлення демократії. Воєнний стан не давав владі права розправлятися з антикорупційними органами, з опозицією та громадськими активістами та дискредитувати Україну в очах всього світу.

Петро Порошенко

24,262 просмотров • 9 месяцев назад

Зеленський пояснив чому не можна випустити людей з України після таких ракетних обстрілів: «Бо якщо людей не буде в місті, то ракети будуть повністю! Буде Маріуполь в кожному місті. Буде всюди смерть! І це - ваш вибір. Ви можете вийти і сказати - «дивись, сьогодні прилетіла ракета, друга, третя… І нам здається, що це буде і завтра. Нам здається, що це буде післязавтра.» Немає секретів. Я не знаю. Буде завтра або післязавтра. Я знаю тільки одне - ну окєй, давайте всіх зберемо і вивеземо з вами з нашої держави. А що буде тада (тоді)? А хто повинен захищати? Ви вважаєте, що повинні захищати тільки люди з автоматами? Чи у ніх немає жінок і дітей? Чому так? Ні! То у них є і батьки і близькі. То вони - такі самі люди!»

Зеленський пояснив чому не можна випустити людей з України після таких ракетних обстрілів: «Бо якщо людей не буде в місті, то ракети будуть повністю! Буде Маріуполь в кожному місті. Буде всюди смерть! І це - ваш вибір. Ви можете вийти і сказати - «дивись, сьогодні прилетіла ракета, друга, третя… І нам здається, що це буде і завтра. Нам здається, що це буде післязавтра.» Немає секретів. Я не знаю. Буде завтра або післязавтра. Я знаю тільки одне - ну окєй, давайте всіх зберемо і вивеземо з вами з нашої держави. А що буде тада (тоді)? А хто повинен захищати? Ви вважаєте, що повинні захищати тільки люди з автоматами? Чи у ніх немає жінок і дітей? Чому так? Ні! То у них є і батьки і близькі. То вони - такі самі люди!»

CAPTAIN Serebrianskyi

48,946 просмотров • 1 месяц назад

Парламент підтримав за основу законопроєкт 14144 про Хвилину мовчання. 314 голосів «за»! Авторами цього законопроєкту разом зі мною є ще 55 народних депутатів, включно з моїми колегами по президії. Я дуже вдячна кожному, хто долучився. Це також законопроєкт Ірини Цибух. Героїні України посмертно. Госпітальєрки, дівчини, якій назавжди 25. Вона почала переосмислювати культуру пам’яті і культуру вшанування загиблих. Це закон Катерини Даценко та її колег з ГО «Вшануй», які стоять на перехрестях о 9 ранку. Вони зупиняють автомобілі, закликають людей присвятити хвилину свого часу тим, хто загинув. Тим, завдяки кому ми живемо. Це законопроєкт тисяч мам і тат, дружин, чоловіків, сестер і братів, дітей, які лишилися сиротами. Їм так важливо відчувати, що смерть їхньої близької людини була недаремною. Багато українських міст уже долучилися до щоденної Хвилини мовчання о 9-й ранку. Багато компаній, шкіл, установ. Культура пам’яті шириться не примусом, а м’якою адвокацією. І це правильно. Цим законом ми створюємо технічні умови і стандарти, за якими може відбуватися Хвилинна мовчання. До Кодексу цивільного захисту України вносимо зміни, які розв’язують руки місцевій владі і дозволяють використовувати загальнонаціональну систему оповіщення для щоденного оголошення Хвилини мовчання. Щодня, о 9-й ранку. Зупинись, #вшануй!

Парламент підтримав за основу законопроєкт 14144 про Хвилину мовчання. 314 голосів «за»! Авторами цього законопроєкту разом зі мною є ще 55 народних депутатів, включно з моїми колегами по президії. Я дуже вдячна кожному, хто долучився. Це також законопроєкт Ірини Цибух. Героїні України посмертно. Госпітальєрки, дівчини, якій назавжди 25. Вона почала переосмислювати культуру пам’яті і культуру вшанування загиблих. Це закон Катерини Даценко та її колег з ГО «Вшануй», які стоять на перехрестях о 9 ранку. Вони зупиняють автомобілі, закликають людей присвятити хвилину свого часу тим, хто загинув. Тим, завдяки кому ми живемо. Це законопроєкт тисяч мам і тат, дружин, чоловіків, сестер і братів, дітей, які лишилися сиротами. Їм так важливо відчувати, що смерть їхньої близької людини була недаремною. Багато українських міст уже долучилися до щоденної Хвилини мовчання о 9-й ранку. Багато компаній, шкіл, установ. Культура пам’яті шириться не примусом, а м’якою адвокацією. І це правильно. Цим законом ми створюємо технічні умови і стандарти, за якими може відбуватися Хвилинна мовчання. До Кодексу цивільного захисту України вносимо зміни, які розв’язують руки місцевій владі і дозволяють використовувати загальнонаціональну систему оповіщення для щоденного оголошення Хвилини мовчання. Щодня, о 9-й ранку. Зупинись, #вшануй!

Olena Kondratiuk

17,858 просмотров • 8 месяцев назад

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.

Зараз не про хейт, спробую пояснити обстановку, як я її бачу і що з цим робити. Чому жінок часто не хочуть бачити в підрозділах? 1. Стигма раз : жінки емоційні і не управляємі. Тут грає збірний образ усіх жінок, що знав умовний командир: дружина або мама, яка завжди права. А що, як треба буде фізично дисциплінувати? То якось не красіво жінку бити, як тоді нею управляти? 2. Пєтушині бої. Чоловіки в більшій вірогідності почнуть конкурувати за її увагу. А якщо ще й молода, красіва і не заміжня, то всьо, пиздець, коней не зупинити. Бо жінки асоціюються з сексуальним задоволенням. 3. Стигма два : жінка фізично слабка і її треба захищати. Але не тоді, коли медик, хай тягає 300-х наче їх кілограми легші за загальноприйняті кілограми 😁 Наче чоловік не може бути здихляком, якого треба поганяти по фізухі, а от жінкою і займатись нема про що, можна хрест ставити зразу. 4. Стигма три : вони всі тут шукають собі чоловіків, або прийшли за своїми чоловіками і це не ота бойова мотивація, що в бравих козаків. Ну не без того, зустрічала таких жінок, але і зустрічала чоловіків (переважна більшість), які не мають жодної мотивації перебувати у війську. І шо тепер? Давайте всіх розгонимо? Хто воювати буде? Більшість (на мою думку) доброволиць, що йдуть на бойову посаду мають чи не найміцнішу мотивацію рубати ворога. 5. Соціальні ролі. Мужицький мужик войну воює, а ця беззахисна жінка хай дітей ростить. І тільки так, бо так роками виглядали стосунки і ролі, а особливо у кадрових військових старої школи. Тут можна додавати ще пункти, але все це говорить про одне - мати жінку в підрозділі не зручно, не зрозуміло, не обов'язково. Мої висновки: жінки це великий мобілізаційний потенціал. Звісно не перекриє весь дефіцит і на половину, але все ж. Щоб використати цей ресурс, треба адаптуватися і змінювати бачення світу в першу чергу командирам. Є світові приклади, як це зробити успішно. Чого нам не вистачає? Уявіть, що кількість особового складу можна доповнити хоча б на 15%... вже заманливо, правда? Тут не буде про методи залучення жінок у військо, це окрема і важка тема. Поговоримо пізніше.

Калина

30,832 просмотров • 9 месяцев назад

Сьогодні ми маємо підтверджені дані: від 19 до 34 тисяч польських жертв та близько 20 тисяч українських. Організація Об’єднаних Націй визнала на Волині геноцид поляків відповідно до закону який прийняв сейм Польщі, але не визнала звірячих убивств Армії Крайової проти українців. Постійні нападки на українську сторону за шанування Героїв УПА контрастують із тим, як поляки спокійно возвеличують бійців Армії Крайової, яких у Польщі вважають великими героями та виправдовують навіть після їхньої смерті у судах проводичи амністії. Запитайте будь-якого поляка, чи винні бійці Армії Крайової у вбивствах українців — відповідь буде одна: «Ні, це була відплата, а не геноцид українського населення». Проте ми всі розуміємо, що вбивство мирних жінок і дітей не може бути "відплатою" — це була зачистка території від українців. Ще один неприємний момент ці дії продовжувалися з 20-х років по 47-й і підтримувалась на рівні держави Польщі. І скільки було вбито чи закатовано українців ніхто не рахує. Проте ми дуже добре пам'ятаємо, що відбувається в Польщі вже зараз:

Сьогодні ми маємо підтверджені дані: від 19 до 34 тисяч польських жертв та близько 20 тисяч українських. Організація Об’єднаних Націй визнала на Волині геноцид поляків відповідно до закону який прийняв сейм Польщі, але не визнала звірячих убивств Армії Крайової проти українців. Постійні нападки на українську сторону за шанування Героїв УПА контрастують із тим, як поляки спокійно возвеличують бійців Армії Крайової, яких у Польщі вважають великими героями та виправдовують навіть після їхньої смерті у судах проводичи амністії. Запитайте будь-якого поляка, чи винні бійці Армії Крайової у вбивствах українців — відповідь буде одна: «Ні, це була відплата, а не геноцид українського населення». Проте ми всі розуміємо, що вбивство мирних жінок і дітей не може бути "відплатою" — це була зачистка території від українців. Ще один неприємний момент ці дії продовжувалися з 20-х років по 47-й і підтримувалась на рівні держави Польщі. І скільки було вбито чи закатовано українців ніхто не рахує. Проте ми дуже добре пам'ятаємо, що відбувається в Польщі вже зараз:

Petrenko AndryiⒸ (Ukraine)

33,672 просмотров • 2 месяцев назад

Ціннісна імпотенція. Просто піdarasy кончені. Слів нема. МОК IOC MEDIA The Olympic Games, ви - моральне дно. Ні гідності. Ні честі. Ні співчуття. Ще і подвійні стандарти. Нагадаю, що на відкритті цьогорічних Олімпійських ігор скелетоніст з Ізраїля Джаред вийшов на парад у кіпі, на якій були написані імена 11 ізраїльських спортсменів і тренерів, убитих терористами під час трагедії на літніх Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року. Був прапороносцем команди. І ніхто його не дискваліфікував. Українця ж Владислава Гераскевича, просто викинули зі змагань, за шолом з фото загиблих від російського терору українських спортсменів, в тому числі олімпійців. Мовляв, за думкою МОК це порушує правила змагань щодо права на проявленість. "Всі мають бути рівними". Серйозно? Приїдьте до України і побудьте на тренуваннях українських спортсменів під час цілодобового терору. Прийдіть на поховання. Прийдіть до хат загиблих олімпійців, в яких лежать медалі від МОК. Або вже не лежать. Бо будинків нема. Мені от цікаво. Чи усвідомлюють члени журі МОК, що люди на шоломі прикривали їх від терору. Ціною свого життя. Як і Олімпійські ігри, які проводять нині в Європі, в Італії, на яку противник не полишає бажання напасти наступною. Сором і біль. Слова підтримки поваги і шани, просто до сліз Владиславу і його батьку(тренеру). 4 роки підготовки… І дискваліфікація через здатність бути гідними. І шанобливими до памʼяті. Просто аут. Гідність - цінніша за медалі, нешановний МОК. Владиславе Vladyslav Heraskevych OLY, Ви зробили дуже багато. Ми пишаємося Вами❤️🇺🇦

Ціннісна імпотенція. Просто піdarasy кончені. Слів нема. МОК IOC MEDIA The Olympic Games, ви - моральне дно. Ні гідності. Ні честі. Ні співчуття. Ще і подвійні стандарти. Нагадаю, що на відкритті цьогорічних Олімпійських ігор скелетоніст з Ізраїля Джаред вийшов на парад у кіпі, на якій були написані імена 11 ізраїльських спортсменів і тренерів, убитих терористами під час трагедії на літніх Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року. Був прапороносцем команди. І ніхто його не дискваліфікував. Українця ж Владислава Гераскевича, просто викинули зі змагань, за шолом з фото загиблих від російського терору українських спортсменів, в тому числі олімпійців. Мовляв, за думкою МОК це порушує правила змагань щодо права на проявленість. "Всі мають бути рівними". Серйозно? Приїдьте до України і побудьте на тренуваннях українських спортсменів під час цілодобового терору. Прийдіть на поховання. Прийдіть до хат загиблих олімпійців, в яких лежать медалі від МОК. Або вже не лежать. Бо будинків нема. Мені от цікаво. Чи усвідомлюють члени журі МОК, що люди на шоломі прикривали їх від терору. Ціною свого життя. Як і Олімпійські ігри, які проводять нині в Європі, в Італії, на яку противник не полишає бажання напасти наступною. Сором і біль. Слова підтримки поваги і шани, просто до сліз Владиславу і його батьку(тренеру). 4 роки підготовки… І дискваліфікація через здатність бути гідними. І шанобливими до памʼяті. Просто аут. Гідність - цінніша за медалі, нешановний МОК. Владиславе Vladyslav Heraskevych OLY, Ви зробили дуже багато. Ми пишаємося Вами❤️🇺🇦

Yanina Sokolova

10,727 просмотров • 6 месяцев назад

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 просмотров • 3 месяцев назад

"У тебе завтра х*й стояти не буде": як жінки з Конотопа зустріли окупантів 2 березня 2022 року намагалися взяти місто Конотоп під свій контроль - їм не вдалося. І знову, як у Херсоні, Енергодарі, Мелітополі та інших містах противнику протистояли звичайні люди без зброї. Чи не найвідомішим епізодом стало відео, де місцева мешканка прямо в обличчя російському солдату, який сидів на броні танка, пообіцяла йому «невимовні страждання». «Ти взагалі знаєш, де ти перебуваєш? Це Конотоп! Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра стояти вже не буде, я тобі серйозно кажу!» — ця фраза миттєво стала віральною і перетворилася на символ неприйняття окупантів. 2 березня 2022 року російські військові виставили ультиматум міській владі: або місто здається, або його розносять артилерією. Мер Конотопа Артем Семеніхін вийшов до людей, які зібралися біля міськради, і запитав їхню думку. Люди одностайно проголосували за опір. Окупанти були змушені відступити від ідеї штурму та прямого керування містом, натомість вони стояли на околицях та блокпостах, поки українські сили не витіснили їх з області на початку квітня. Мешканці Конотопа неодноразово виходили на перехоплення ворожої техніки без зброї. Коли російські переговорники намагалися пройти до будівлі міської ради, цивільні створили «коридор ганьби», вигукуючи прокляття та гасла, що чітко вказували напрямок руху російського корабля. Окупанти йшли під супровід криків «Ганьба!» та «Геть звідси!». Вже у перші дні з’ясувалося, що «друга армія світу» має величезні проблеми з логістикою: Російські солдати ходили по місту з каністрами, намагаючись купити пальне. Були зафіксовані випадки мародерства, коли окупанти грабували магазини, шукаючи їжу. Конотоп не прийняв окупацію. Завдяки єдності громади, зухвалості мера та славнозвісному «відьомському» бекграунду, місто змогло протриматися психологічно та фактично до повного звільнення Сумщини. Напевно, це було вперше в історії воєн, коли цивільне, мирне населення не пустило до свого міста озброєного до зуба ворога. Подвиг Конотопських жителів увійшов в історію України.

"У тебе завтра х*й стояти не буде": як жінки з Конотопа зустріли окупантів 2 березня 2022 року намагалися взяти місто Конотоп під свій контроль - їм не вдалося. І знову, як у Херсоні, Енергодарі, Мелітополі та інших містах противнику протистояли звичайні люди без зброї. Чи не найвідомішим епізодом стало відео, де місцева мешканка прямо в обличчя російському солдату, який сидів на броні танка, пообіцяла йому «невимовні страждання». «Ти взагалі знаєш, де ти перебуваєш? Це Конотоп! Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра стояти вже не буде, я тобі серйозно кажу!» — ця фраза миттєво стала віральною і перетворилася на символ неприйняття окупантів. 2 березня 2022 року російські військові виставили ультиматум міській владі: або місто здається, або його розносять артилерією. Мер Конотопа Артем Семеніхін вийшов до людей, які зібралися біля міськради, і запитав їхню думку. Люди одностайно проголосували за опір. Окупанти були змушені відступити від ідеї штурму та прямого керування містом, натомість вони стояли на околицях та блокпостах, поки українські сили не витіснили їх з області на початку квітня. Мешканці Конотопа неодноразово виходили на перехоплення ворожої техніки без зброї. Коли російські переговорники намагалися пройти до будівлі міської ради, цивільні створили «коридор ганьби», вигукуючи прокляття та гасла, що чітко вказували напрямок руху російського корабля. Окупанти йшли під супровід криків «Ганьба!» та «Геть звідси!». Вже у перші дні з’ясувалося, що «друга армія світу» має величезні проблеми з логістикою: Російські солдати ходили по місту з каністрами, намагаючись купити пальне. Були зафіксовані випадки мародерства, коли окупанти грабували магазини, шукаючи їжу. Конотоп не прийняв окупацію. Завдяки єдності громади, зухвалості мера та славнозвісному «відьомському» бекграунду, місто змогло протриматися психологічно та фактично до повного звільнення Сумщини. Напевно, це було вперше в історії воєн, коли цивільне, мирне населення не пустило до свого міста озброєного до зуба ворога. Подвиг Конотопських жителів увійшов в історію України.

Сергій Погребецький

11,112 просмотров • 5 месяцев назад