Video wird geladen...

Video konnte nicht geladen werden

Zur Startseite

Чи можливий справедливий розподіл мобілізованих між військовими частинами? Себто кожна бойова бригада стабільно отримуватиме певну кількість мобілізованих щомісяця — таке рішення ухвалила ставка. Нардеп Костенко: "Не можна поділити п’ятьох бійців на десять бригад. У нас недостатня мобілізація — це всі знають, але з цим не працюють. На фронті стоїть...

15,273 Aufrufe • vor 8 Monaten •via X (Twitter)

0 Kommentare

Keine Kommentare verfügbar

Kommentare vom Original-Post werden hier angezeigt

Ähnliche Videos

Федоров: З першого дня, як прийшли, ми запустили нову систему закупівель, основану на даних Раніше Генеральний штаб писав перелік компаній, у яких потрібно вироби купувати. Ми змінили систему, ми започаткували новий наказ, де ми говоримо, що потрібно обирати серед топ-компаній Топ-10 по рейтингу по е-балах, по Datachain і по замовленням на Brave1 Market – обираються по кожній категорії топ-10, і 80% дронів закуповується серед цих топів, щоб якість дронів покращити на фронті Бо сьогодні настільки багато мотлоху на фронт постачається, що потрібно було попрацювати над якістю. А 20% закуповується через тендери. Це був перший крок, і це змінило якість закупівель Другий крок – ми запустили відкриті тендери. Спершу купили 155-й дальнього калібру, і ми зекономили, уявіть собі... було, здається, п'ять компаній-переможців... ми знизили на кожному снаряді 1000 доларів. Це приклад, як працюють тендери Потім ми запустили тендер на "КримСтрайк", на 150-160 тисяч дронів. Подалося на цей тендер 59 компаній. Це наша конкурентна перевага. Здешевшання буде 20-30%. Ми більше 100 мільйонів доларів зекономили на тендері по артилерії Якщо ми говоримо, що в цьому році бюджет на дрони буде 20+ мільярдів доларів, то 20% економії – це великі гроші, які ми можемо інвестувати в щось інше І зрозуміло, що ми зупинили велику кількість контрактів, які напряму підписувалися з іноземцями українськими компаніями, про які я навіть не знав, коли прийшов А дізнався, знаєте як? Я приїжджаю в країну, кажу: Так, любий міністр, ми не купуємо більше короткий 155-й, не давайте гроші на ремонти "Леопардів", не робіть те, не робіть те... Приїжджаю в Україну, а в мене розривається телефон: Ви нам контракт зламали! У нас вже був давно підписаний рамковий контракт, компанія така, компанія така... будь ласка, скажіть, нехай вони заплатять за контракт, ми виконаємо його І ми поступаємо дуже погано як держава, що ми про це не знали, і що ламаємо бізнес-стратегію компаній. Але з іншого боку, якщо у нас зараз профіцит короткого 155-го на фронті, як я морально можу сказати: Давайте цій компанії дозволимо ще продати державі 155-й"? І тоді доводиться приймати рішення: тільки дальній. Контракти зупиняються, партнери перекладають гроші на дальні контракти

Останній Капіталіст

14,688 Aufrufe • vor 1 Monat

Маріанна Адамська, власниця приміщення на Куренівці (вул.Данченка, 1), яке вона здала аптеці, виклала шокуюче відео: як мешканці під'їзду просто силоміць зупинили монтаж підіймача - це обов'язкова вимога до аптек, щоб маломобільні люди мали туди доступ. Без пандуса (але з невисоким нахилом) чи підіймача аптекам не видають ліцензії. На затвердженому містом (і схваленому пожежниками) проєкті видно: підіймач займає десь половину ширини сходів у під'їзді. І саме от цим звуженням сходів і обурились мешканці. Обурились так, що тричі не давали змонтувати конструкцію. -- Маріанна Адамська в Threads: "Але мешканці будинку сказали: «Ні». Три рази вони зупиняли монтаж. Під час останньої спроби у мене виривали телефон, тикали в обличчя якимись посвідченнями, кричали й погрожували. ЖЕК повністю відсторонився. Усі звернення ігноруються, бо він боїться без «дозволу мешканців» щось погоджувати. І це — під час війни. Коли таких людей стає все більше. Виявляється, тільки здорові люди можуть вирішувати, чи потрібен підйомник. Наразі на всіх учасників інциденту подано заяви в поліцію. Ми чекаємо на правову оцінку їхніх дій. Але питання просте: чи може купка мешканців заборонити людині на візку потрапити в аптеку? Бо сьогодні це аптека. Завтра — лікарня. А післязавтра — ти сам". -- Низька соціальна відповідальність не дивує. Дивує інше: гарантовано ж у кожного з цих обурених мешканців є друг, родич, знайомий, колега, який отримав поранення на війні і втратив повноцінну мобільність (навіть як не на візочку, то і з костуром, і з незвичним протезом сильно сходами не поскачеш). Вони ж на власні очі бачили проблеми таких людей. І це ніяк на них не вплинуло? От просто наплювати? Але найогидніше, що і тут вилізло наше звичне, корупційно-кумівське: "Бачиш, де я працюю?!". Це подавалось як абсолютний аргумент, щоб не суперечити власнику документу.

Alex Golobutsky (Олексій Голобуцький)

33,129 Aufrufe • vor 6 Monaten

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 Aufrufe • vor 3 Monaten