Loading video...

Video Failed to Load

Go Home

Я дуже добре пам’ятаю відкритий лист польської інтелектуальної еліти, президентів, депутатів, духовенства до українців у 2016 році. У відповідь на аналогічний лист з української сторони. Тоді всі підвердили формулу «Пробачаємо і просимо пробачення» за кривди, якої колись зазнали обидва наші народи. Де ми звернули не туди? Чому ми зараз...

Ole_Kondratiuk's profile picture

Olena Kondratiuk

3,536 subscribers

10,271 views • 1 month ago •via X (Twitter)

LIVE

Anya Rossi• Live Now

Private livecam show

0 Comments

No comments available

Comments from the original post will appear here

Related Videos

Українці у Польщі носять прапори УПА, а як би поставились українці, якби поляки вдягали в Україні бейджі з Підсудським? Дещиця: "Для поляків історична пам'ять є дуже важливою і тому треба тут балансувати. Я не погоджуюся з тим, що поляки дуже різко виступають проти наших національних символів, зокрема, червоно-чорного прапора. Але це є символи боротьби нашої за свою свободу. Ми показали зрілість, коли визнали, що в Польщі були свої герої: був свій Пілсудський, був свій Дмовський, який не дуже добре відносився до українців, Пілсудський, який зрадив українців, потім він вибачався, але це вже нічого не означало. Але вони для поляків є герої, і ми це шануємо, і ми не критикуємо, якщо б хтось з поляків заїхав з наклейкою Пілсудського на машині в Україну".
1:18

Українці у Польщі носять прапори УПА, а як би поставились українці, якби поляки вдягали в Україні бейджі з Підсудським? Дещиця: "Для поляків історична пам'ять є дуже важливою і тому треба тут балансувати. Я не погоджуюся з тим, що поляки дуже різко виступають проти наших національних символів, зокрема, червоно-чорного прапора. Але це є символи боротьби нашої за свою свободу. Ми показали зрілість, коли визнали, що в Польщі були свої герої: був свій Пілсудський, був свій Дмовський, який не дуже добре відносився до українців, Пілсудський, який зрадив українців, потім він вибачався, але це вже нічого не означало. Але вони для поляків є герої, і ми це шануємо, і ми не критикуємо, якщо б хтось з поляків заїхав з наклейкою Пілсудського на машині в Україну".

5 канал 🇺🇦

15,972 views • 3 months ago

🇺🇦🇵🇱 Про засідання Парламентської асамблеї Україна-Польща, яку співочолюю з української сторони. Головні підсумки у виступі з трибуни Verkhovna Rada of Ukraine - Ukrainian Parliament. Асамблея відбулася в епіцентрі кризи українсько-польських відносин. Саме тому її головним результатом є те, що ми зберегли діалог! Історична пам'ять потребує гідності з обох боків. Але коли питання історичної пам'яті починають визначати майбутнє українсько-польських відносин, стають елементом політичних технологій, особливо в Польщі, яка готується до виборів в 27-му році, сіють мову ворожнечі - ми ризикуємо втратити те, що разом будували десятиліттями. В Євросоюзі питання історичної пам’яті визначається на ідеології примирення і поваги до історії кожної держави. Саме тому важливо повернутися до формули, яка допомогла нашим народам пройти через найскладніші сторінки спільної історії: «пробачаємо і просимо пробачення». Важливе послання після нашої Асамблеї зробили кардинали польського та українського походження на консисторії в Римі. Вони закликали обидва народи до примирення. Вдячна Блаженнішому Святославу за лідерство. Переконана, його польські колеги-духовні отці доєднаються до цього процесу. Наше спільне завдання - не шукати нових приводів для конфронтації, а зберігати взаємну повагу, довіру, партнерство, як рівні союзники. У нас один спільний ворог – це росія, яка прагне розсварити наші народи. Але ми не дозволимо цього зробити. 🤝 Дякую Ruslan Stefanchuk, Oleksandr Korniyenko за підтримку і всім членам Асамблеї за спільну роботу, конструктив та відданість діалогу між нашими народами. #Україна #Польща #Гданськ
3:09

🇺🇦🇵🇱 Про засідання Парламентської асамблеї Україна-Польща, яку співочолюю з української сторони. Головні підсумки у виступі з трибуни Verkhovna Rada of Ukraine - Ukrainian Parliament. Асамблея відбулася в епіцентрі кризи українсько-польських відносин. Саме тому її головним результатом є те, що ми зберегли діалог! Історична пам'ять потребує гідності з обох боків. Але коли питання історичної пам'яті починають визначати майбутнє українсько-польських відносин, стають елементом політичних технологій, особливо в Польщі, яка готується до виборів в 27-му році, сіють мову ворожнечі - ми ризикуємо втратити те, що разом будували десятиліттями. В Євросоюзі питання історичної пам’яті визначається на ідеології примирення і поваги до історії кожної держави. Саме тому важливо повернутися до формули, яка допомогла нашим народам пройти через найскладніші сторінки спільної історії: «пробачаємо і просимо пробачення». Важливе послання після нашої Асамблеї зробили кардинали польського та українського походження на консисторії в Римі. Вони закликали обидва народи до примирення. Вдячна Блаженнішому Святославу за лідерство. Переконана, його польські колеги-духовні отці доєднаються до цього процесу. Наше спільне завдання - не шукати нових приводів для конфронтації, а зберігати взаємну повагу, довіру, партнерство, як рівні союзники. У нас один спільний ворог – це росія, яка прагне розсварити наші народи. Але ми не дозволимо цього зробити. 🤝 Дякую Ruslan Stefanchuk, Oleksandr Korniyenko за підтримку і всім членам Асамблеї за спільну роботу, конструктив та відданість діалогу між нашими народами. #Україна #Польща #Гданськ

Olena Kondratiuk

22,111 views • 1 month ago

Сьогодні 11-та річниця героїчного виходу Збройних Сил України з Дебальцевого. Це була найбільша битва російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. У тому районі боролися тисячі кращих наших бійців. Ці бої загартували українське військо і підготували до повномасштабної війни. За кілька днів до російського вторгнення, в лютому 2022 року, ми згадували Дебальцеве. Тоді я говорив про єдність навколо віри у нашу свободу, про впевненість у наших силах, готовність боротися за свою землю попри все. Дуже скоро ми це довели на полі бою. Але бої за Дебальцеве - не тільки про відвагу та боротьбу. Це ще й про урок. Урок про те, що поняття миру у війні дуже відносне. Мир без перемоги - це всього лише час, час який або дає шанс, або просто готує наступну війну. Саме зараз цей урок треба засвоїти, і не лише нам. Проте лише в наших руках наше майбутнє. Ми змогли відстояти свободу 11 років тому, вистояли у 2022 і продовжуємо боротися зараз. Нас поєднує і дає сили світла пам'ять про тих, хто поліг на цій війні. Завжди пам'ятаємо. Слава Україні! Слава Героям!
1:40

Сьогодні 11-та річниця героїчного виходу Збройних Сил України з Дебальцевого. Це була найбільша битва російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. У тому районі боролися тисячі кращих наших бійців. Ці бої загартували українське військо і підготували до повномасштабної війни. За кілька днів до російського вторгнення, в лютому 2022 року, ми згадували Дебальцеве. Тоді я говорив про єдність навколо віри у нашу свободу, про впевненість у наших силах, готовність боротися за свою землю попри все. Дуже скоро ми це довели на полі бою. Але бої за Дебальцеве - не тільки про відвагу та боротьбу. Це ще й про урок. Урок про те, що поняття миру у війні дуже відносне. Мир без перемоги - це всього лише час, час який або дає шанс, або просто готує наступну війну. Саме зараз цей урок треба засвоїти, і не лише нам. Проте лише в наших руках наше майбутнє. Ми змогли відстояти свободу 11 років тому, вистояли у 2022 і продовжуємо боротися зараз. Нас поєднує і дає сили світла пам'ять про тих, хто поліг на цій війні. Завжди пам'ятаємо. Слава Україні! Слава Героям!

Valerii Zaluzhnyi

39,971 views • 5 months ago

Сьогодні ми маємо підтверджені дані: від 19 до 34 тисяч польських жертв та близько 20 тисяч українських. Організація Об’єднаних Націй визнала на Волині геноцид поляків відповідно до закону який прийняв сейм Польщі, але не визнала звірячих убивств Армії Крайової проти українців. Постійні нападки на українську сторону за шанування Героїв УПА контрастують із тим, як поляки спокійно возвеличують бійців Армії Крайової, яких у Польщі вважають великими героями та виправдовують навіть після їхньої смерті у судах проводичи амністії. Запитайте будь-якого поляка, чи винні бійці Армії Крайової у вбивствах українців — відповідь буде одна: «Ні, це була відплата, а не геноцид українського населення». Проте ми всі розуміємо, що вбивство мирних жінок і дітей не може бути "відплатою" — це була зачистка території від українців. Ще один неприємний момент ці дії продовжувалися з 20-х років по 47-й і підтримувалась на рівні держави Польщі. І скільки було вбито чи закатовано українців ніхто не рахує. Проте ми дуже добре пам'ятаємо, що відбувається в Польщі вже зараз:
0:30

Сьогодні ми маємо підтверджені дані: від 19 до 34 тисяч польських жертв та близько 20 тисяч українських. Організація Об’єднаних Націй визнала на Волині геноцид поляків відповідно до закону який прийняв сейм Польщі, але не визнала звірячих убивств Армії Крайової проти українців. Постійні нападки на українську сторону за шанування Героїв УПА контрастують із тим, як поляки спокійно возвеличують бійців Армії Крайової, яких у Польщі вважають великими героями та виправдовують навіть після їхньої смерті у судах проводичи амністії. Запитайте будь-якого поляка, чи винні бійці Армії Крайової у вбивствах українців — відповідь буде одна: «Ні, це була відплата, а не геноцид українського населення». Проте ми всі розуміємо, що вбивство мирних жінок і дітей не може бути "відплатою" — це була зачистка території від українців. Ще один неприємний момент ці дії продовжувалися з 20-х років по 47-й і підтримувалась на рівні держави Польщі. І скільки було вбито чи закатовано українців ніхто не рахує. Проте ми дуже добре пам'ятаємо, що відбувається в Польщі вже зараз:

Petrenko AndryiⒸ (Ukraine)

33,672 views • 1 month ago

Макрон дуже обережно тролить Трампа і визнає, що Трамп тиснув на Україну, щоб відали Донбас росії Макрон: Усі ті, хто пів року тому казали нам, що Україна розвалиться, що Україна не переживе зиму, що треба поспішити прийняти неприйнятне (віддати Донбас), українці з великою мужністю вкотре довели, що вони помилялися Тепер наша черга будувати тривалий мир, і ми робимо це вже багато років. Це також було в центрі ініціативи, яку ми започаткували у лютому 2024 року. Я хотів, щоб ми відновили зусилля, щоб створити стратегічну невизначеність на боці України. Це ми і зробили у лютому 2025 року, створивши в Парижі коаліцію добровольців у відповідь на ризик того, що Україну покинуть Це ми закріпили у січні 2026 року на саміті в Парижі, де спланували підтримку України, отримавши остаточні гарантії від американців. І сьогодні саме це має дозволити нам обговорювати, домовлятися і, сподіваюся, укласти цей тривалий мир Репортер: Ви спілкувалися з цього приводу з Трампом? Макрон: Я регулярно спілкуюся з Трампом, і п’ять днів тому ми знову говорили телефоном як про Іран, так і про це питання, щоб ще раз наголосити йому, що європейці беруть на себе відповідальність і що тепер потрібен колективний тиск І я вважаю, що можна сказати: пропозиція, яка свого часу могла існувати і яку не робили ні європейці, ні Україна, а яка полягала в тому, щоб залишити росії принаймні весь Донбас – це пропозиція, якої ніколи не існувало для українців чи європейців Це пропозиція, якої сьогодні більше не повинно бути, враховуючи реальність на землі. І це має бути чітко заявлено
1:26

Макрон дуже обережно тролить Трампа і визнає, що Трамп тиснув на Україну, щоб відали Донбас росії Макрон: Усі ті, хто пів року тому казали нам, що Україна розвалиться, що Україна не переживе зиму, що треба поспішити прийняти неприйнятне (віддати Донбас), українці з великою мужністю вкотре довели, що вони помилялися Тепер наша черга будувати тривалий мир, і ми робимо це вже багато років. Це також було в центрі ініціативи, яку ми започаткували у лютому 2024 року. Я хотів, щоб ми відновили зусилля, щоб створити стратегічну невизначеність на боці України. Це ми і зробили у лютому 2025 року, створивши в Парижі коаліцію добровольців у відповідь на ризик того, що Україну покинуть Це ми закріпили у січні 2026 року на саміті в Парижі, де спланували підтримку України, отримавши остаточні гарантії від американців. І сьогодні саме це має дозволити нам обговорювати, домовлятися і, сподіваюся, укласти цей тривалий мир Репортер: Ви спілкувалися з цього приводу з Трампом? Макрон: Я регулярно спілкуюся з Трампом, і п’ять днів тому ми знову говорили телефоном як про Іран, так і про це питання, щоб ще раз наголосити йому, що європейці беруть на себе відповідальність і що тепер потрібен колективний тиск І я вважаю, що можна сказати: пропозиція, яка свого часу могла існувати і яку не робили ні європейці, ні Україна, а яка полягала в тому, щоб залишити росії принаймні весь Донбас – це пропозиція, якої ніколи не існувало для українців чи європейців Це пропозиція, якої сьогодні більше не повинно бути, враховуючи реальність на землі. І це має бути чітко заявлено

Останній Капіталіст

70,114 views • 2 months ago

У мене є лише одне питання: чому поляки не хочуть говорити про власні злочини, зокрема про те, як на Волині було знищено 20 000 українців? Вони уникають розмови про повну історію — від 1920-х до 1947 року, коли проводилися полонізація, пацифікація, вбивства полонених, концтабори для українців, вбивство дітей та жінок на Волині, переселення й позбавлення майна, а також операція «Вісла». Це тривало майже сорок років. Чому вони викреслили ці 40 років зі своєї історії? Ведуча (Агнешка Гоздира): ​«Останнім часом я спілкувалася з багатьма експертами, і ви робите саме те, що я від них чула, і що я вважаю взагалі непотрібним. Тобто: досить уже цього занурення в чутливість українців, які, мовляв, бачать Бандеру інакше, ніж ми, які мусять те, мусять се... Мусять, воюють, ми це цінуємо, поважаємо. Натомість ми перебуваємо в Польщі й хотіли б, щоб розуміли і нас. Перестаньмо бути такими, знаєте, надмірно емпатичними». ​Гість (С. Цьвік): ​«Звісно, але я розумію, розумію, що далеко не всім сподобається те, що я скажу, бо я не буду говорити те, що дехто хотів би почути, а говоритиму правду. А правда полягає в тому, що ми вважаємо себе кращими за українців. Так, ми вважаємо українців гіршими... через призму геноциду та етнічних чисток на Волині, де Бандери тоді навіть не було...» ​Ведуча: ​«Я не знаю, який висновок із вашої заяви, бо я також не до кінця розумію, про що йдеться, коли ви кажете, що "ми вважаємо себе кращими за українців". У якому сенсі? У якому сенсі ми вважаємо себе кращими?» ​Гість: ​«У тому сенсі, що ми можемо вирішувати за них. Що саме ми можемо...» ​Ведуча: ​«Ні, тому що ми не хочемо вирішувати за них у їхніх інших справах. Ми лише хочемо, щоб у них на пам'ятниках не стояли люди, які найжорстокішим чином винищували поляків. Ось чого ми хочемо. Хіба це забагато?» ​Гість: ​«Вони, мабуть, хотіли б, щоб на наших пам'ятниках не з'являлися...» ​Ведуча: ​«Але історична правда одна...»
1:39

У мене є лише одне питання: чому поляки не хочуть говорити про власні злочини, зокрема про те, як на Волині було знищено 20 000 українців? Вони уникають розмови про повну історію — від 1920-х до 1947 року, коли проводилися полонізація, пацифікація, вбивства полонених, концтабори для українців, вбивство дітей та жінок на Волині, переселення й позбавлення майна, а також операція «Вісла». Це тривало майже сорок років. Чому вони викреслили ці 40 років зі своєї історії? Ведуча (Агнешка Гоздира): ​«Останнім часом я спілкувалася з багатьма експертами, і ви робите саме те, що я від них чула, і що я вважаю взагалі непотрібним. Тобто: досить уже цього занурення в чутливість українців, які, мовляв, бачать Бандеру інакше, ніж ми, які мусять те, мусять се... Мусять, воюють, ми це цінуємо, поважаємо. Натомість ми перебуваємо в Польщі й хотіли б, щоб розуміли і нас. Перестаньмо бути такими, знаєте, надмірно емпатичними». ​Гість (С. Цьвік): ​«Звісно, але я розумію, розумію, що далеко не всім сподобається те, що я скажу, бо я не буду говорити те, що дехто хотів би почути, а говоритиму правду. А правда полягає в тому, що ми вважаємо себе кращими за українців. Так, ми вважаємо українців гіршими... через призму геноциду та етнічних чисток на Волині, де Бандери тоді навіть не було...» ​Ведуча: ​«Я не знаю, який висновок із вашої заяви, бо я також не до кінця розумію, про що йдеться, коли ви кажете, що "ми вважаємо себе кращими за українців". У якому сенсі? У якому сенсі ми вважаємо себе кращими?» ​Гість: ​«У тому сенсі, що ми можемо вирішувати за них. Що саме ми можемо...» ​Ведуча: ​«Ні, тому що ми не хочемо вирішувати за них у їхніх інших справах. Ми лише хочемо, щоб у них на пам'ятниках не стояли люди, які найжорстокішим чином винищували поляків. Ось чого ми хочемо. Хіба це забагато?» ​Гість: ​«Вони, мабуть, хотіли б, щоб на наших пам'ятниках не з'являлися...» ​Ведуча: ​«Але історична правда одна...»

Petrenko AndryiⒸ (Ukraine)

15,827 views • 1 month ago

Президент Польщі Навроцький про зустріч з Зеленським: На цій зустрічі нам не вдалося розв’язати історичні питання Ми й не сподівалися, що вдасться вирішити всі питання Для мене, шановна пані редакторко, дорогі глядачі, питання Української повстанської армії та символів УПА є непідлеглими обговоренню Емоції поляків щодо злочинів, щодо Волинської трагедії є питанням, яке не підлягає обговоренню Але попри те, що це питання для нас, для поляків, таке важливе, і тут ми розраховуємо на розуміння з боку України, що бандерівський прапор також обмежує майбутнє України в Європейському Союзі. Він несе в собі багато поганих символів Ми також повинні брати на себе відповідальність за те, що відбувається через росію. Тож дуже добре, я радий, це була конструктивна, як завжди, зустріч із президентом Зеленським. Добре, що ми зустрілися, ми підтвердили свої позиції Я підтвердив нашу позицію щодо УПА теж, але ми також обговорювали, як ця співпраця має виглядати в майбутньому
1:10

Президент Польщі Навроцький про зустріч з Зеленським: На цій зустрічі нам не вдалося розв’язати історичні питання Ми й не сподівалися, що вдасться вирішити всі питання Для мене, шановна пані редакторко, дорогі глядачі, питання Української повстанської армії та символів УПА є непідлеглими обговоренню Емоції поляків щодо злочинів, щодо Волинської трагедії є питанням, яке не підлягає обговоренню Але попри те, що це питання для нас, для поляків, таке важливе, і тут ми розраховуємо на розуміння з боку України, що бандерівський прапор також обмежує майбутнє України в Європейському Союзі. Він несе в собі багато поганих символів Ми також повинні брати на себе відповідальність за те, що відбувається через росію. Тож дуже добре, я радий, це була конструктивна, як завжди, зустріч із президентом Зеленським. Добре, що ми зустрілися, ми підтвердили свої позиції Я підтвердив нашу позицію щодо УПА теж, але ми також обговорювали, як ця співпраця має виглядати в майбутньому

Останній Капіталіст

18,721 views • 1 month ago

Ми платимо страшну ціну за право бути вільними. Але українська боротьба — це не лише про Україну. Результат цієї війни визначає майбутнє Європи та архітектуру світової безпеки. Про це сьогодні говорив на конференції з питань європейської та глобальної безпеки в Кембриджі. Велика Британія добре знає, що таке стояти наодинці проти ворога. Саме тому ми так цінуємо цю підтримку. Що означає перемога для України? Це збереження нашої нації, нашої незалежності, нашого руху до Європейського Союзу та членства в НАТО. І це єдиний результат, який ми приймемо. Бо путіну не потрібні Донецьк чи Крим. Йому потрібна вся Україна. Його мета — поставити тут прокремлівський уряд. Ми цього не допустимо. Ми ніколи не здамося. Ні у 2014, ні у 2015, ні у 2022-му і точно не зараз. Обмін територіями навіть не обговорюється. Ніхто — ані Порошенко, ані Зеленський, ані будь-хто інший в Україні цього не підпише. І ми точно не будемо обмежувати власні Збройні Сили, бо саме вони — гарантія нашої безпеки і безпеки Європи. Сьогодні Україна має найкраще військо на континенті, створене з нуля у 2014 році. Але ця війна потребує не лише танків. Вона потребує сучасних технологій, дронів, роботів, засобів РЕБ. Ми готові ділитися досвідом і розвивати оборонну промисловість разом із партнерами. Моя порада союзникам: допомогу Україні не можна вважати благодійністю. Це найефективніша інвестиція у вашу власну безпеку. Бо якщо Путіна не зупинити в Україні — він прийде у Лондон, Брюссель чи Берлін. Мир можливий. Але не можна довіряти Путіну, не можна його боятися, не можна намагатися домовитися з ним. Він розуміє лише мову сили. І коли ми, об’єднавшись, почнемо говорити з ним цією мовою, тоді буде мир, тоді буде перемога. Ми повинні припинити втрачати людей, територію і час. Якщо немає всеосяжного припинення вогню, має бути план Б: більше зброї, більше підтримки оборонної промисловості, більше рішучості. Єдність — ось що дає нам силу. І єдність в Європі ми сьогодні бачимо. Разом ми переможемо!
14:00

Ми платимо страшну ціну за право бути вільними. Але українська боротьба — це не лише про Україну. Результат цієї війни визначає майбутнє Європи та архітектуру світової безпеки. Про це сьогодні говорив на конференції з питань європейської та глобальної безпеки в Кембриджі. Велика Британія добре знає, що таке стояти наодинці проти ворога. Саме тому ми так цінуємо цю підтримку. Що означає перемога для України? Це збереження нашої нації, нашої незалежності, нашого руху до Європейського Союзу та членства в НАТО. І це єдиний результат, який ми приймемо. Бо путіну не потрібні Донецьк чи Крим. Йому потрібна вся Україна. Його мета — поставити тут прокремлівський уряд. Ми цього не допустимо. Ми ніколи не здамося. Ні у 2014, ні у 2015, ні у 2022-му і точно не зараз. Обмін територіями навіть не обговорюється. Ніхто — ані Порошенко, ані Зеленський, ані будь-хто інший в Україні цього не підпише. І ми точно не будемо обмежувати власні Збройні Сили, бо саме вони — гарантія нашої безпеки і безпеки Європи. Сьогодні Україна має найкраще військо на континенті, створене з нуля у 2014 році. Але ця війна потребує не лише танків. Вона потребує сучасних технологій, дронів, роботів, засобів РЕБ. Ми готові ділитися досвідом і розвивати оборонну промисловість разом із партнерами. Моя порада союзникам: допомогу Україні не можна вважати благодійністю. Це найефективніша інвестиція у вашу власну безпеку. Бо якщо Путіна не зупинити в Україні — він прийде у Лондон, Брюссель чи Берлін. Мир можливий. Але не можна довіряти Путіну, не можна його боятися, не можна намагатися домовитися з ним. Він розуміє лише мову сили. І коли ми, об’єднавшись, почнемо говорити з ним цією мовою, тоді буде мир, тоді буде перемога. Ми повинні припинити втрачати людей, територію і час. Якщо немає всеосяжного припинення вогню, має бути план Б: більше зброї, більше підтримки оборонної промисловості, більше рішучості. Єдність — ось що дає нам силу. І єдність в Європі ми сьогодні бачимо. Разом ми переможемо!

Петро Порошенко

13,614 views • 11 months ago

Раз на тиждень ми як завжди — у наших хлопців та дівчат на фронті. Сьогодні — у степах Донеччини. Всі говорять про зміну Головнокомандувача. Скажу відверто: Валерія Залужного знаю давно, це «Залізний Генерал». Від імені всіх військових та всього українського народу величезна йому вдячність. Також вітаю нового Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Я з ним також з 2014 року воював. Можу сказати, що він досвідчений та компетентний. Бажаю йому та усім Збройним Силам України успіхів. Бо саме навколо них весь народ має зараз обʼєднатися. Владні телеграм-канали почали розповсюджувати фейки, що нібито Порошенко сьогодні вийде на Майдан. І я вирішив, що ми не будемо їх підводити. Сказали, що Порошенко вийде на Майдан, от ми виходимо на Майдан в межах між Покровськом і Кураховим-Авдіївкою. Хто хоче — давайте до нас. Тут дуже круті майдани виходять. У нас сьогодні тільки один ворог — це путін. Ні про що інше ми говорити не можемо! І єдине, як ми маємо протидіяти цьому, — це дати їм всім по зубах. Саме тому ми сьогодні тут, на Сході. Привезли БАГАТО техніки для наших воїнів. 79-ка, 92-а, 46-та, 45-та, 26-та, 41-а, 95-ка, 81-а, 25-ка. Девʼять бригад! Ніхто не залишився без подарунка. В наступному пості опублікуємо фото-звіт) Був радий бачити кожного і кожну! Дякую вам за захист української землі.
1:30

Раз на тиждень ми як завжди — у наших хлопців та дівчат на фронті. Сьогодні — у степах Донеччини. Всі говорять про зміну Головнокомандувача. Скажу відверто: Валерія Залужного знаю давно, це «Залізний Генерал». Від імені всіх військових та всього українського народу величезна йому вдячність. Також вітаю нового Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Я з ним також з 2014 року воював. Можу сказати, що він досвідчений та компетентний. Бажаю йому та усім Збройним Силам України успіхів. Бо саме навколо них весь народ має зараз обʼєднатися. Владні телеграм-канали почали розповсюджувати фейки, що нібито Порошенко сьогодні вийде на Майдан. І я вирішив, що ми не будемо їх підводити. Сказали, що Порошенко вийде на Майдан, от ми виходимо на Майдан в межах між Покровськом і Кураховим-Авдіївкою. Хто хоче — давайте до нас. Тут дуже круті майдани виходять. У нас сьогодні тільки один ворог — це путін. Ні про що інше ми говорити не можемо! І єдине, як ми маємо протидіяти цьому, — це дати їм всім по зубах. Саме тому ми сьогодні тут, на Сході. Привезли БАГАТО техніки для наших воїнів. 79-ка, 92-а, 46-та, 45-та, 26-та, 41-а, 95-ка, 81-а, 25-ка. Девʼять бригад! Ніхто не залишився без подарунка. В наступному пості опублікуємо фото-звіт) Був радий бачити кожного і кожну! Дякую вам за захист української землі.

Петро Порошенко

34,567 views • 2 years ago

Якщо на початку війни усі в Європі казали «конфлікт в Україні», згодом — «війна в Україні», потім — «російська агресія проти України», то зараз це «російська агресія проти Європи». Російські безпілотники в повітряному просторі країн Балтії та Польщі допомогли відкрити очі всім європейським націям. Європа більше не має жодних ілюзій. Про це говорили під час Міжнародної безпекової конференції у шведському Вісбі, куди завітав на запрошення, на шляху до Парламентської асамблеї НАТО. Наші головні висновки: не довіряти путіну, не боятись путіна та завжди бути готовими до атак. У 2014 та 2022 ми двічі здивували світ. Нині ніхто не сумнівається в тому, що Україна вистоїть. Але тепер ми маємо разом працювати над тим, щоб вистояла і Україна, і Європа. Ми будемо раді поділитися знаннями, які засвоїли. Існують три нагальні уроки для Європи. Перший: підготовка має бути реальною, а не на папері. Другий: економічна стійкість — це безпека. Європейську економіку слід перевести на військові рейки. Третій: соціальна та політична стійкість є вирішальними. Ми повинні створити потужності для негайного виробництва найсучасніших дронів та виробляти їх зараз для України. А в майбутньому виробляти їх для об’єднаних європейських збройних сил. Разом із тим маємо виробляти ракети далекого радіуса дії, які будуть здатні у відповідь на російську агресію знищити російську енергетичну та нафтопереробну інфраструктуру. Без них росія не зможе вижити. В такій ситуації, я переконаний, Україна та Європа здатні захистити себе, незалежно від влади у Вашингтоні чи москві. Існує термін «позика на реконструкцію». Якщо так і далі триватиме, нічого буде відновлювати. Має бути позика на оборону. Ми не повинні гаяти час, а вже завтра розпочати використання російських заморожених активів. Час грає на путіна. Не на Україну і не на Європу. Суверенна, демократична, європейська Україна — це не лише в наших інтересах. В інтересах усієї Європи мати стабільну безпекову ситуацію на континенті. Тому нам потрібні два блоки гарантій безпеки. По-перше, це оборонна промисловість та спільне виробництво зброї з використанням українського досвіду. Ми не можемо дозволити собі програти битву за технології ні росії, ні Китаю. Ми повинні бути лідерами. По-друге, Європа має бути рішучіша щодо санкцій. Зупинити весь російський експорт нафти можливо, і це наша мета — зупинити здатність путіна фінансувати війну. Найнебезпечніший удар кремля сьогодні — не військовий. Найнебезпечніший — політичний. Мета — розколоти Європу, послабити ЄС, послабити НАТО і привести до влади популістів та ізоляціоністів. Розділіть нас, і ми програємо. Саме тут європейська та трансатлантична єдність є життєво важливою. Наш найбільший щит — це єдність. Наша головна умова — демократія. Якщо ми будемо тримати і щит, і меч у єдності, жоден ворог не зможе зламати Україну та Європу.
11:12

Якщо на початку війни усі в Європі казали «конфлікт в Україні», згодом — «війна в Україні», потім — «російська агресія проти України», то зараз це «російська агресія проти Європи». Російські безпілотники в повітряному просторі країн Балтії та Польщі допомогли відкрити очі всім європейським націям. Європа більше не має жодних ілюзій. Про це говорили під час Міжнародної безпекової конференції у шведському Вісбі, куди завітав на запрошення, на шляху до Парламентської асамблеї НАТО. Наші головні висновки: не довіряти путіну, не боятись путіна та завжди бути готовими до атак. У 2014 та 2022 ми двічі здивували світ. Нині ніхто не сумнівається в тому, що Україна вистоїть. Але тепер ми маємо разом працювати над тим, щоб вистояла і Україна, і Європа. Ми будемо раді поділитися знаннями, які засвоїли. Існують три нагальні уроки для Європи. Перший: підготовка має бути реальною, а не на папері. Другий: економічна стійкість — це безпека. Європейську економіку слід перевести на військові рейки. Третій: соціальна та політична стійкість є вирішальними. Ми повинні створити потужності для негайного виробництва найсучасніших дронів та виробляти їх зараз для України. А в майбутньому виробляти їх для об’єднаних європейських збройних сил. Разом із тим маємо виробляти ракети далекого радіуса дії, які будуть здатні у відповідь на російську агресію знищити російську енергетичну та нафтопереробну інфраструктуру. Без них росія не зможе вижити. В такій ситуації, я переконаний, Україна та Європа здатні захистити себе, незалежно від влади у Вашингтоні чи москві. Існує термін «позика на реконструкцію». Якщо так і далі триватиме, нічого буде відновлювати. Має бути позика на оборону. Ми не повинні гаяти час, а вже завтра розпочати використання російських заморожених активів. Час грає на путіна. Не на Україну і не на Європу. Суверенна, демократична, європейська Україна — це не лише в наших інтересах. В інтересах усієї Європи мати стабільну безпекову ситуацію на континенті. Тому нам потрібні два блоки гарантій безпеки. По-перше, це оборонна промисловість та спільне виробництво зброї з використанням українського досвіду. Ми не можемо дозволити собі програти битву за технології ні росії, ні Китаю. Ми повинні бути лідерами. По-друге, Європа має бути рішучіша щодо санкцій. Зупинити весь російський експорт нафти можливо, і це наша мета — зупинити здатність путіна фінансувати війну. Найнебезпечніший удар кремля сьогодні — не військовий. Найнебезпечніший — політичний. Мета — розколоти Європу, послабити ЄС, послабити НАТО і привести до влади популістів та ізоляціоністів. Розділіть нас, і ми програємо. Саме тут європейська та трансатлантична єдність є життєво важливою. Наш найбільший щит — це єдність. Наша головна умова — демократія. Якщо ми будемо тримати і щит, і меч у єдності, жоден ворог не зможе зламати Україну та Європу.

Петро Порошенко

20,524 views • 10 months ago

Тисяча днів. Це цифра, яка сьогодні звучить у кожній домівці, у кожному серці. Для когось ці дні — це тисячі вибухів, тисячі сліз, тисячі втрат. Для когось — це тисячі дронів, сотні тисяч кілометрів доріг, мільйони незламних рішень. Для мене — це тисячі подвигів українців, які щодня робили те, чого не робила жодна інша нація. З перших хвилин вторгнення ми діяли разом. Я згадую перші години, коли на Лаврській ми зібрали добровольців, які приходили з одним проханням: «Дайте зброю, ми захищатимемо Київ». Тоді в наших руках не було магічних рішень, але було головне — віра в нашу перемогу. Так і з’явився 206 батальйон. Тоді ж ми почали роздавати зброю та набої. Далі була евакуація з Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Тисяча днів — це тисячі людей, яких я зустрів за цей час. Це воїни, які тримають фронт. Волонтери, які забезпечують армію всім: від бронежилетів до дронів. Пересічні українці, які віддають останнє, щоб допомогти іншим. Це блокпости, укріплення, розбиті дороги й нескінченні поїздки. Це обличчя тих, хто отримує довгоочікувану допомогу. Це дрони, вантажівки, пікапи, прально-душові комплекси, Shield’и, екскаватори, комплекси «Ай-Петрі» які ми доставляємо на фронт. Це численні контракти та мільярди гривень. Хоч зараз ми проходимо найважче випробування — війну, але ми тримаємося. Єдність, сміливість, жертовність — це те, що робить нас незламними. Тисяча днів — це наші сльози за Глібом Бабічем, Сергієм Іконніковим, Юрієм Каракаєм, Олегом Барною, Тарасом Жеребецьким… Це наші сльози, але водночас наша гордість. Ми втратили багато. Кожна втрата — це частина душі. Але кожна дія, кожна людина, яка робила неможливе, додає сили й віри. Ці тисяча днів — це не тільки історія про війну. Це історія про народ, який знайшов у собі надзвичайну силу. Про державу, яка вчиться бути сильнішою. І про нас, українців, які довели собі й світу, що ми непереможні. Ми боротимемося далі. Ми працюватимемо більше, стрілятимемо частіше, винаходитимемо нове. Ми захищатимемо кожен метр нашої землі. І разом ми переможемо.
11:00

Тисяча днів. Це цифра, яка сьогодні звучить у кожній домівці, у кожному серці. Для когось ці дні — це тисячі вибухів, тисячі сліз, тисячі втрат. Для когось — це тисячі дронів, сотні тисяч кілометрів доріг, мільйони незламних рішень. Для мене — це тисячі подвигів українців, які щодня робили те, чого не робила жодна інша нація. З перших хвилин вторгнення ми діяли разом. Я згадую перші години, коли на Лаврській ми зібрали добровольців, які приходили з одним проханням: «Дайте зброю, ми захищатимемо Київ». Тоді в наших руках не було магічних рішень, але було головне — віра в нашу перемогу. Так і з’явився 206 батальйон. Тоді ж ми почали роздавати зброю та набої. Далі була евакуація з Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Тисяча днів — це тисячі людей, яких я зустрів за цей час. Це воїни, які тримають фронт. Волонтери, які забезпечують армію всім: від бронежилетів до дронів. Пересічні українці, які віддають останнє, щоб допомогти іншим. Це блокпости, укріплення, розбиті дороги й нескінченні поїздки. Це обличчя тих, хто отримує довгоочікувану допомогу. Це дрони, вантажівки, пікапи, прально-душові комплекси, Shield’и, екскаватори, комплекси «Ай-Петрі» які ми доставляємо на фронт. Це численні контракти та мільярди гривень. Хоч зараз ми проходимо найважче випробування — війну, але ми тримаємося. Єдність, сміливість, жертовність — це те, що робить нас незламними. Тисяча днів — це наші сльози за Глібом Бабічем, Сергієм Іконніковим, Юрієм Каракаєм, Олегом Барною, Тарасом Жеребецьким… Це наші сльози, але водночас наша гордість. Ми втратили багато. Кожна втрата — це частина душі. Але кожна дія, кожна людина, яка робила неможливе, додає сили й віри. Ці тисяча днів — це не тільки історія про війну. Це історія про народ, який знайшов у собі надзвичайну силу. Про державу, яка вчиться бути сильнішою. І про нас, українців, які довели собі й світу, що ми непереможні. Ми боротимемося далі. Ми працюватимемо більше, стрілятимемо частіше, винаходитимемо нове. Ми захищатимемо кожен метр нашої землі. І разом ми переможемо.

Петро Порошенко

17,843 views • 1 year ago

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.
13:36

Востаннє у залі Київської міської ради я був 24 і 25 лютого 2022 року. Ми всі пам’ятаємо ті дні. Вулиці столиці були порожні. Не було ні поліції, ні СБУ, ні ТЦК, ні правоохоронців, ні ДБР. Боронити Київ лишилися 72-га бригада. Наші десантники 80-ї і 81-ї бригад. 169-й центр. Сили спеціальних операцій. І підрозділи територіальної оборони — 112-й і 41-й. І разом із ними — тисячі добровольців. У перший день у нашому офісі зібралися дві тисячі людей. На питання, чому вони прийшли, відповідь була дуже проста: казали, що у вас тут можна отримати автомати. І тоді не стояло питання, кому, як і з ким об’єднуватися. Ми тоді всі були єдині. І саме від цієї єдності залежало, чи вистоїть Київ. Але небезпека, яка сьогодні сконцентрувалася над Києвом, не менша, ніж чотири роки тому. Але є величезна проблема: сьогодні нам бракує єдності. Кількість запусків балістичних ракет по Києву не порівнюється з жодним іншим населеним пунктом чи територіальною громадою України. І це атака не проти Банкової чи Хрещатика. Це атака проти України. Вони дуже хотіли, щоб Київ зламався, щоб Київ утік, щоб Київ замерз. Але наші з вами зусилля не дали цього зробити. Саме тому мені бридко сьогодні бачити дискусію, коли Банкова намагається перекинути відповідальність на Кличка, на міську раду, аби самим відійти від повної відповідальності, яку несе держава. І так, ми виступили проти вилучення у місцевого самоврядування коштів податку на доходи фізичних осіб. Якщо сьогодні порахувати, скільки коштів за рахунок ПДФО було вилучено з бюджету Києва, то це 24 мільярди гривень. Але на цьому не зупинилися. Вони поставили нове питання: давайте вилучимо з бюджету міста Києва ще 8 мільярдів гривень. І на запитання — а чому? — жодної притомної відповіді немає. Бо закони про місцеве самоврядування не дають права робити подібні речі. Просто Міндічу дуже потрібні гроші. Бо у них там Чернишов, Алі-Баба і ще багато охочих до ресурсів. Грошей їм не вистачає — тож вирішили збирати їх із Києва. Але чому ми сьогодні тут? До нашої команди звернувся міський голова з проханням підтримати плани столиці на наступний рік. Ми готові підтримати це зробити. Але ми точно братимемо участь у його доопрацюванні, щоб був використаний увесь наш досвід. Досвід компетентних, ефективних, професійних людей. Ми переконані, що система енергетичної децентралізації — це шлях, який має бути започаткований у Києві. І вважаємо, що Міністерство фінансів має випустити спеціальні облігації державної внутрішньої позики на 20 мільярдів гривень із цільовим призначенням — вирішення питання енергозабезпечення міста Києва і підготовки міста до зими. Це не подарунок і не політична подачка. Це відповідальне бюджетне рішення. І сьогодні наше завдання дуже просте — не з’ясовувати стосунки, а зробити так, щоб Київ був готовий до наступної зими. Саме тому ми готові об’єднуватися. Готові долучатися. Готові продемонструвати те, чого ми вимагаємо в парламенті, — коаліцію національної єдності. росіяни думали, що зможуть зламати Київ ракетами. Не змогли. І було б прикро, якби столицю ослабили вже не ракети, а бюрократія і політичні оборудки. Київ — місто, яке пережило імперії. І Київ переживе багато «незламних», «потужних» політичних амбіцій. Бо кияни дуже круті. І місто дуже круте. І представляти Київ — це велика честь. Але це і велика відповідальність.

Петро Порошенко

16,919 views • 5 months ago

Україна зараз переживає найтяжчі часи за всі роки незалежності. У Києві люди мерзнуть. Є випадки смертей від холоду. Попереду — морози до мінус 25 уже на початку наступного тижня. Майже 700 будинків у столиці досі залишаються без води, електроенергії та тепла. За оцінками фахівців, ситуація може ще більше погіршитися у разі нової російської ракетної атаки, на яку, за даними розвідки, ми очікуємо вже вихідними. Київ ризикує перетворитися на зону, непридатну для життя. Безумовно, головний винуватець — путін. Але відповідальність лежить і на владі. На злочинній бездіяльності. На корупції, яка вже доведена незалежними антикорупційними інституціями у справі «Міндічгейт». Саме через це блокувалося виділення коштів на захист критичної енергетичної інфраструктури. У 2014 році морози були такими самими — мінус 20–25. У державній скарбниці тоді був нуль. Плани агресора нічим не відрізнялися: удари по генерації, атаки на ТЕЦ у Щасті та Слов’янську, блокування постачання вугілля. Росія тоді зірвала всі контракти і припинила відвантаження з Кузбасу. Ми ухвалювали рішення. Давали накази закуповувати вугілля на українській території, в українських шахт і виробників за цінами, вдвічі нижчими за альтернативні. Ми захистили країну. І за 11 років дехто про це забув. Сьогодні ж замість реальних дій влада займається спробами політичної розправи і дискредитації лідера опозиції. Цей процес провалився. Ця справа — справжнє кладовище генеральних прокурорів. Луценко назвав її булшитом. Рябошапка — трешем. Обох звільнили за відмову підписувати підозру. Венедіктова «зникла» у відпустці, щоб уникнути відповідальності. Підписував підозру незаконно заступник, якого згодом звільнили і притягнули до кримінальної відповідальності. Потім був Костін — і знову втеча від відповідальності. Сьогодні в суді — ноунейми без аргументів і доказів. Коли 24 лютого прокурори тікали з Києва і палили матеріали справ, хтось мав боронити столицю. А сьогодні ці самі люди фабрикують справи, відволікаючи увагу від корупційних скандалів: «Міндічгейт», «Бакановгейт», «Кісільгейт», конверти для депутатів, мішки з грошима в кабінетах, знищена оборонка і вкрадені кошти, які мали йти на захист держави. Ми живемо у двох різних реальностях. В одній — міндічі, баканови і їхні покровителі крадуть і руйнують країну. В іншій — ми захищаємо Україну, допомагаємо армії, відстоюємо державу і правду. 11 років тому ми врятували країну від холоду. 11 років тому почали будувати армію. 11 років тому підписали Угоду про асоціацію з ЄС і Зону вільної торгівлі. 11 років тому виграли час, який дав змогу Україні вистояти у 2022-му і зламати путінський сценарій знищення нашої держави. Україна вистоїть!
9:57

Україна зараз переживає найтяжчі часи за всі роки незалежності. У Києві люди мерзнуть. Є випадки смертей від холоду. Попереду — морози до мінус 25 уже на початку наступного тижня. Майже 700 будинків у столиці досі залишаються без води, електроенергії та тепла. За оцінками фахівців, ситуація може ще більше погіршитися у разі нової російської ракетної атаки, на яку, за даними розвідки, ми очікуємо вже вихідними. Київ ризикує перетворитися на зону, непридатну для життя. Безумовно, головний винуватець — путін. Але відповідальність лежить і на владі. На злочинній бездіяльності. На корупції, яка вже доведена незалежними антикорупційними інституціями у справі «Міндічгейт». Саме через це блокувалося виділення коштів на захист критичної енергетичної інфраструктури. У 2014 році морози були такими самими — мінус 20–25. У державній скарбниці тоді був нуль. Плани агресора нічим не відрізнялися: удари по генерації, атаки на ТЕЦ у Щасті та Слов’янську, блокування постачання вугілля. Росія тоді зірвала всі контракти і припинила відвантаження з Кузбасу. Ми ухвалювали рішення. Давали накази закуповувати вугілля на українській території, в українських шахт і виробників за цінами, вдвічі нижчими за альтернативні. Ми захистили країну. І за 11 років дехто про це забув. Сьогодні ж замість реальних дій влада займається спробами політичної розправи і дискредитації лідера опозиції. Цей процес провалився. Ця справа — справжнє кладовище генеральних прокурорів. Луценко назвав її булшитом. Рябошапка — трешем. Обох звільнили за відмову підписувати підозру. Венедіктова «зникла» у відпустці, щоб уникнути відповідальності. Підписував підозру незаконно заступник, якого згодом звільнили і притягнули до кримінальної відповідальності. Потім був Костін — і знову втеча від відповідальності. Сьогодні в суді — ноунейми без аргументів і доказів. Коли 24 лютого прокурори тікали з Києва і палили матеріали справ, хтось мав боронити столицю. А сьогодні ці самі люди фабрикують справи, відволікаючи увагу від корупційних скандалів: «Міндічгейт», «Бакановгейт», «Кісільгейт», конверти для депутатів, мішки з грошима в кабінетах, знищена оборонка і вкрадені кошти, які мали йти на захист держави. Ми живемо у двох різних реальностях. В одній — міндічі, баканови і їхні покровителі крадуть і руйнують країну. В іншій — ми захищаємо Україну, допомагаємо армії, відстоюємо державу і правду. 11 років тому ми врятували країну від холоду. 11 років тому почали будувати армію. 11 років тому підписали Угоду про асоціацію з ЄС і Зону вільної торгівлі. 11 років тому виграли час, який дав змогу Україні вистояти у 2022-му і зламати путінський сценарій знищення нашої держави. Україна вистоїть!

Петро Порошенко

21,200 views • 6 months ago

Ми постійно чуємо про «прориви» у міжнародній політиці, але вони чомусь не ведуть до миру. Нам пропонують некомпетентні речі, про які потім забувають, щоб годувати новими обіцянками. Наше інтерв’ю з Вікторією Гатрич для «Чернівці.C4» було різноплановим і глибоким. Але найбільш непростим для мене стало запитання: чи буде перемога? Які мої власні прогнози щодо миру? Увесь цей час «Єдиний марафон» годував українців «солодкою ватою» про каву на набережній Ялти, війну на два-три тижні і що перемога у нас в кишені. Нам презентували «План Перемоги», а потім теж про нього забули. Та і саме слово перемога зникло з вуст більшості політиків. Може тому, що вони самі вже не вірять у перемогу? А може через ситуацію на фронті і в країні? Наші партнери чекали, що на Саміті миру ми пояснимо, як Україна прокладає мир і що є мир в українському розумінні. Але вони не отримали жодного сигналу з нашого боку. Проте влада подала Саміт миру як найбільший прорив української дипломатії з часів здобуття незалежності. Де ж тоді результати цього саміту і де зараз мир? Виявляється, що саміт робився для family photo. Ми уклали 20, чи 30, чи 40, чи 50 дуже важливих безпекових угод. Де ці безпекові угоди зараз? Як тільки їх ухвалили, про них відразу й забули. Зараз ми маємо об’єднати три речі: єдність, допомога ЗСУ та перехід економіки на військові рейки. Влада має перестати боротися з опозицією, затуляти рот журналістам та громадським діячами, перестати розколювати і руйнувати внутрішню єдність. Україна буде сильною лише через внутрішню єдність. І тільки з сильною Україною буде мир. Бо зі слабкою Україною на нас чекає капітуляція. Бюджет країни повинен мати один пріоритет — оборону країни. Не кешбеки, не «Велике крадівництво» чи інший дерибан. Кожна копійка в максимально короткий термін має доходити до воїна у вигляді зброї, ефективного обладнання, натівської програми «Save Soldiers» і решти, що наразі робить наша команда. Також ми маємо кардинально змінити оборонну промисловість та поставити економіку на військові рейки. Тільки так Україна зможе досягнути миру.
6:09

Ми постійно чуємо про «прориви» у міжнародній політиці, але вони чомусь не ведуть до миру. Нам пропонують некомпетентні речі, про які потім забувають, щоб годувати новими обіцянками. Наше інтерв’ю з Вікторією Гатрич для «Чернівці.C4» було різноплановим і глибоким. Але найбільш непростим для мене стало запитання: чи буде перемога? Які мої власні прогнози щодо миру? Увесь цей час «Єдиний марафон» годував українців «солодкою ватою» про каву на набережній Ялти, війну на два-три тижні і що перемога у нас в кишені. Нам презентували «План Перемоги», а потім теж про нього забули. Та і саме слово перемога зникло з вуст більшості політиків. Може тому, що вони самі вже не вірять у перемогу? А може через ситуацію на фронті і в країні? Наші партнери чекали, що на Саміті миру ми пояснимо, як Україна прокладає мир і що є мир в українському розумінні. Але вони не отримали жодного сигналу з нашого боку. Проте влада подала Саміт миру як найбільший прорив української дипломатії з часів здобуття незалежності. Де ж тоді результати цього саміту і де зараз мир? Виявляється, що саміт робився для family photo. Ми уклали 20, чи 30, чи 40, чи 50 дуже важливих безпекових угод. Де ці безпекові угоди зараз? Як тільки їх ухвалили, про них відразу й забули. Зараз ми маємо об’єднати три речі: єдність, допомога ЗСУ та перехід економіки на військові рейки. Влада має перестати боротися з опозицією, затуляти рот журналістам та громадським діячами, перестати розколювати і руйнувати внутрішню єдність. Україна буде сильною лише через внутрішню єдність. І тільки з сильною Україною буде мир. Бо зі слабкою Україною на нас чекає капітуляція. Бюджет країни повинен мати один пріоритет — оборону країни. Не кешбеки, не «Велике крадівництво» чи інший дерибан. Кожна копійка в максимально короткий термін має доходити до воїна у вигляді зброї, ефективного обладнання, натівської програми «Save Soldiers» і решти, що наразі робить наша команда. Також ми маємо кардинально змінити оборонну промисловість та поставити економіку на військові рейки. Тільки так Україна зможе досягнути миру.

Петро Порошенко

25,307 views • 1 year ago

Польським інтернетом з неймовірною швидкістю полилася хвиля ненависті до України, українців, Зеленського Причиною цього стало присвоєння окремому центру спеціальних операцій "Північ" імені Героїв УПА. І очікувано в Польщі згоріли. Звісно, що це очікували. Але це вийшло за межі польських нациків чи електорату ПіС та Конфедерації. Таке невимовна ненависть до українського визвольного руху просякнула все суспільство. Показовою є ситуація з Лехом Валенсою, легендарною особистістю не тільки для Польщі, а й всіх країн пост совка. Валенса зняв значок в кольорах українського прапору через рішення Зеленського уславити УПА. Ця істерія виникла не на пустому місці. Ще з 2010-х в Польщі активно почали мусолити тему "Волинської різні". Правляча партія ПіС пробувала дати полякам новий об'єднавчий символ з минулого. Якщо за часів ПНР це був Катинський розстріл (трагедія яку замовчували комуністи), то зараз це "Волинська різня". Цей наратив дуже лягав на історифіковане польське суспільство. У Польщі ще з ХІХ століття розвивалася думка, що Польща – мученик Європи. Поляки жертви історії. Тобто в уявленні багатьох поляків, вони ніколи не були тими хто пригнічує інших. Волинський міф показував, що є злі українці і добрі поляки, яких вбивали лише за те, що вони поляки. Більш простої спрощеної думки важко собі уявити. І вона чудово лягає в цей "благодатний грунт". От вам і геноцид. Антиукраїнська істерія в Польщі набирає обертів зокрема через розкручування патерну "Волинської різні". "Рольнікі", що викидають зерно з поїздів, забуваючи якою ціною воно було зібране. Побутова ксенофобія до українців. І додайте до цього бажання "панського гонору". Україна недостатньо вдячна Польщі. Україна не бажає вирішувати проблеми. При цьому "волинська істерія" тільки набиратиме обертів. Показовою є ситуація, що після вторгнення Україна є найбільш ворожою до Польщі країною після росії. Ми перегнали традиційного "срібного призера" – Німеччину. Це тільки початок. В Польщі занадто багато сил, які заробляють бали на "Волині". Для польського суспільства занадто перестати дивитися у міфологізоване минуле. Поляки забувають, що історія це не про одних хороших та інших поганих. Вона різнобарвна як і людське життя. Легко винести за дужки совіцьких партизан, керівництво нацистів, польську політику часів 20-30-х (яка мала яскравий асиміляційний, колонізаторський характер) та загалом ставлення українців до зародження Армії Крайової на Волині. Україна та українці, на відміну від поляків, не качають на державному рівні, що полякам можна святкувати чи вшановувати. Хоча полякам слід бути послідовними. Польща вшановує на державному рівні таких людей як Станіслав Басай, Юзефа Бісса, Ромуальда Райса, Зигмунта Сендзеляржа (останній був посмертно нагороджений орденом "Відродження Польщі"). Про етнічні чистки АК та польським підпіллям проти литовців, білорусів, українців. Про те, що в Польщі на державному рівні вшановують ксенофоба, антисеміта та ідеолога польського фашизму Романа Дмовського. І так далі. Якщо Польща так хоче вказувати, кого нам можна шанувати, а кого ні – чому б не почати з себе? А відмазка, що вони боролися і творили незалежну Польщу? То чому українці так само не можуть робити? Лицемірство і бажання поживитися на нашій біді. Не більше не менше. Ми робимо своє діло. Ми боремося. І наші підрозділи мають право носити ім'я героїв. Наших героїв.
0:33

Польським інтернетом з неймовірною швидкістю полилася хвиля ненависті до України, українців, Зеленського Причиною цього стало присвоєння окремому центру спеціальних операцій "Північ" імені Героїв УПА. І очікувано в Польщі згоріли. Звісно, що це очікували. Але це вийшло за межі польських нациків чи електорату ПіС та Конфедерації. Таке невимовна ненависть до українського визвольного руху просякнула все суспільство. Показовою є ситуація з Лехом Валенсою, легендарною особистістю не тільки для Польщі, а й всіх країн пост совка. Валенса зняв значок в кольорах українського прапору через рішення Зеленського уславити УПА. Ця істерія виникла не на пустому місці. Ще з 2010-х в Польщі активно почали мусолити тему "Волинської різні". Правляча партія ПіС пробувала дати полякам новий об'єднавчий символ з минулого. Якщо за часів ПНР це був Катинський розстріл (трагедія яку замовчували комуністи), то зараз це "Волинська різня". Цей наратив дуже лягав на історифіковане польське суспільство. У Польщі ще з ХІХ століття розвивалася думка, що Польща – мученик Європи. Поляки жертви історії. Тобто в уявленні багатьох поляків, вони ніколи не були тими хто пригнічує інших. Волинський міф показував, що є злі українці і добрі поляки, яких вбивали лише за те, що вони поляки. Більш простої спрощеної думки важко собі уявити. І вона чудово лягає в цей "благодатний грунт". От вам і геноцид. Антиукраїнська істерія в Польщі набирає обертів зокрема через розкручування патерну "Волинської різні". "Рольнікі", що викидають зерно з поїздів, забуваючи якою ціною воно було зібране. Побутова ксенофобія до українців. І додайте до цього бажання "панського гонору". Україна недостатньо вдячна Польщі. Україна не бажає вирішувати проблеми. При цьому "волинська істерія" тільки набиратиме обертів. Показовою є ситуація, що після вторгнення Україна є найбільш ворожою до Польщі країною після росії. Ми перегнали традиційного "срібного призера" – Німеччину. Це тільки початок. В Польщі занадто багато сил, які заробляють бали на "Волині". Для польського суспільства занадто перестати дивитися у міфологізоване минуле. Поляки забувають, що історія це не про одних хороших та інших поганих. Вона різнобарвна як і людське життя. Легко винести за дужки совіцьких партизан, керівництво нацистів, польську політику часів 20-30-х (яка мала яскравий асиміляційний, колонізаторський характер) та загалом ставлення українців до зародження Армії Крайової на Волині. Україна та українці, на відміну від поляків, не качають на державному рівні, що полякам можна святкувати чи вшановувати. Хоча полякам слід бути послідовними. Польща вшановує на державному рівні таких людей як Станіслав Басай, Юзефа Бісса, Ромуальда Райса, Зигмунта Сендзеляржа (останній був посмертно нагороджений орденом "Відродження Польщі"). Про етнічні чистки АК та польським підпіллям проти литовців, білорусів, українців. Про те, що в Польщі на державному рівні вшановують ксенофоба, антисеміта та ідеолога польського фашизму Романа Дмовського. І так далі. Якщо Польща так хоче вказувати, кого нам можна шанувати, а кого ні – чому б не почати з себе? А відмазка, що вони боролися і творили незалежну Польщу? То чому українці так само не можуть робити? Лицемірство і бажання поживитися на нашій біді. Не більше не менше. Ми робимо своє діло. Ми боремося. І наші підрозділи мають право носити ім'я героїв. Наших героїв.

Останній Капіталіст

65,205 views • 2 months ago

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».
1:48

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

Myroslav Oleshko

15,785 views • 3 months ago

Якщо вам хтось говорить про втому від України або про те, що наші західні партнери зволікають із допомогою, просто подивіться ці кадри. Песимізм як рукою зніме. Це була максимально продуктивна поїздка із низкою зустрічей у штаб-квартирі НАТО. Теплі обійми із моїм другом і великим другом України Генсеком НАТО Марком Рютте. Змістовні перемовини із Віце-президенткою Європейської Комісії та Високою представницею ЄС із закордонних справ і безпекової політики Каєю Каллас, із Головою Комітету із закордонних справ Парламенту Естонії Марком Міхельсоном, Комісаром ЄС з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом, з Головою делегації Туреччини у Парламентській асамблеї НАТО Мевлютом Чавушоглу, цікава розмова з депутатом Сейму Польщі та співголовою польсько-української парламентської групи Марціном Босацьким. Ми отримали підтвердження про продовження фінансування України, забезпечення зброєю та неухильної підтримки всіх країн-членів. Ми повинні посилити санкції, зміцнити нашу єдність та отримати, можливо, на саміті Парламентської асамблеї в Гаазі запрошення до НАТО. Але й Україна, як підкреслив Марк Рютте, має виконати своє домашнє завдання. Влада має забезпечити верховенство права, захист прав опозиції та засобів масової інформації. Дотримуватися поваги до власних Збройних Сил, які, я не втомлююся повторювати, — найкращий у світі переговорник. У цей історичний час, коли путін намагається знищити НАТО, Європу, демократію і свободу, ми не маємо права на помилку. У єдності та солідарності — наша сила та запорука перемоги!
2:00

Якщо вам хтось говорить про втому від України або про те, що наші західні партнери зволікають із допомогою, просто подивіться ці кадри. Песимізм як рукою зніме. Це була максимально продуктивна поїздка із низкою зустрічей у штаб-квартирі НАТО. Теплі обійми із моїм другом і великим другом України Генсеком НАТО Марком Рютте. Змістовні перемовини із Віце-президенткою Європейської Комісії та Високою представницею ЄС із закордонних справ і безпекової політики Каєю Каллас, із Головою Комітету із закордонних справ Парламенту Естонії Марком Міхельсоном, Комісаром ЄС з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом, з Головою делегації Туреччини у Парламентській асамблеї НАТО Мевлютом Чавушоглу, цікава розмова з депутатом Сейму Польщі та співголовою польсько-української парламентської групи Марціном Босацьким. Ми отримали підтвердження про продовження фінансування України, забезпечення зброєю та неухильної підтримки всіх країн-членів. Ми повинні посилити санкції, зміцнити нашу єдність та отримати, можливо, на саміті Парламентської асамблеї в Гаазі запрошення до НАТО. Але й Україна, як підкреслив Марк Рютте, має виконати своє домашнє завдання. Влада має забезпечити верховенство права, захист прав опозиції та засобів масової інформації. Дотримуватися поваги до власних Збройних Сил, які, я не втомлююся повторювати, — найкращий у світі переговорник. У цей історичний час, коли путін намагається знищити НАТО, Європу, демократію і свободу, ми не маємо права на помилку. У єдності та солідарності — наша сила та запорука перемоги!

Петро Порошенко

12,186 views • 1 year ago