нарешті вдалося це на відео зловити!! ще коли Моніка... була цуценям, то я її вкривала пледиком. і ось вона виросла і навчилася сама себе вкривати, але інколи їй не виходить і тоді вона дивиться на мене типу «допоможи»😁🥹show more

Парадокс, на цивільному я доволі нейтрально ставився до зброї,... в деяких моментах навіть негативно. Вона мене лякала, але в армії чим більше калібр, тим більше мені подобається озброєння. Чи то відчуття контролю, чи то підвищення впевненості в собі – щось у тому, як зброя впливає на мій настрій. Коли тримаю в руках щось потужніше, я відчуваю себе більш захищеним і спроможним. Це як ментальна підзарядка: знати, що можу захистити себе і своїх друзів, дає мені якийсь спокій. Дивуюсь)show more

Колись давно побачила цю рись на подолі, вона бігала... по дорозі і волочила за собою лапу... З того часу це найлагідніша домашня кицуня. Але є дещо цікаве – лапи немає вже багато років, а вона всеодно чухає нею, коли її гладиш. Хвостики – то любов 🫶show more

Ми просили власників забрати її, вони відмовляються. Покинули два... роки тому на старесеньку сусідку, що ледве ходить Бея (ми кличемо Білуга, Креветка) вже старенька, 12 рочків, та обстеження показали, що вона має чудові показники. Але життя в притулку для неї нестерпне, вона схудла, тримається за кліточку, як за свою фортецю, не любить виходити. Їй різко стало гірше і в першій клініці не помітили, що вона страждає від нитки, що накрутилась на язик. Стресу додалось. Кинути дитину з домашнього життя в притулок – це жорстоко. Ми хочемо, щоб Білуга не страждала, а спокійно жила своє життя біля людини, бо людей вона дуже любить і розчиняється в ласкавості, коли її гладять і сидять поруч. ✏️Київ, Україна Месенджери 0637311130show more

Перший раз, коли я на позиції попав під нормальний... такий обстріл. Спочатку по нам трошки попрацювала арта, потім гради, а потім ще досипали артою. Трошки вскрили на бліндажик і поєбашили обладнання, яке було на вулиці. Було дуже страшно і якби не пацани, які до того вже мали досвід в піхоті, то хуй його як би я це переніс. Завжди більш впевнено почувався себе на позиціях з пацанами, у яких був піхотний досвід за плечима. Після цього ми швиденько зібрались, залетіла машинка і ми швиденько закинули в неї майно і на сйоби. Але у нас залишилась там же ще одна позиція, яку потрібно було вивезти і забрати пацанів. Але це вже інша історія :) З вас 100 гривнів, якщо дочитали і посмялись з мого переляканого обличчя.show more

В коментарях кажуть, що в нас самі класні коти... і ми не сперечаємось, хоч і вважаємо, що всі на світі коти - досконалі творіння, на відміну від людей 🙈 Ось це, наприклад, Серсі. Вона дуже ніжна булочка, ці фото і відео не передають наскільки, буде закохано дивитись на свою Людину. Киця молода, вже пройшла всі обробки та вакцинації, стерильна. Шукаємо дім Київ та передмістя, по Україні - подалі від фронту, закордон обговорюємо 0637311130 месенджери Робіть ретвіти, якщо сподобалася киця, але не можете собі взяти, щоб швидше знайшла дімshow more

Це моє відео з мого інстаграму. 2 грудня 2013-го... року. 12 років тому. Моя боротьба почалася саме тоді, під стінами АП. Я пам'ятаю навіщо я вийшов, я пам'ятаю ті настрої, запахи, обличчя... Я пам'ятаю надію, яка з'явилася на можливість йти нам власним курсом і розвиватися туди, куди ми хочемо. Багатьох, хто тоді був поруч і з ким ми пройшли ту зиму вже немає в живих. Частина отримала за цей час страшні поранення, і я говорю не тільки по фізичні. А якась частина досі стоїть на захисті держави. Стоїть до останнього. Навіть тоді, коли почувала себе кинутими і зрадженими. А таке бувало і не раз. Ми частково або повністю відмовилися від свого нормального життя. Від повноцінного створення сім'ї, побудови цивільних кар'єр, реалізації своїх мрій... Віддали частку своєї свободи, здоров'я, часу, навичок заради служіння і захисту країни та народу. І тепер, коли постає питання в вищих ешелонах влади і командування про підписання ганебного миру на умовах агресора, я не можу повірити, що вся ця боротьба може стати даремною. Що ті люди, які 12 років тому вийшли на площі своїх міст з дерев'яними щитами і в будівельних касках, пройшли увесь цей шлях заради свободи себе і свого народу, зробили це двома. Зараз найважчий момент нашої боротьби і ми повинні вистояти. Ми самі собі не пробачимо, якщо здамося. Ми себе потім зжеремо. Я впевнений, що багато хто розуміє про що я. А наші діти нас проклянуть. Якщо Путін дійсно більше не хоче воювати, як зазначають вестерни - значить треба бити з усієї сили, що є. Можливо зараз - це наш шанс зломити ситуацію на наш бік! Але для цього треба декілька передумов. Причому негайно: 1. Критичні кадрові зміни в апаратах керівництва країни 2. Реформа самої системи влади 3. Армійська реформа Якщо зараз це швидко і рішуче реалізувати - ми вистоїмо. І ми покажемо всьому світу, шо ми не невдахи, яких треба жаліти, бо не змогли зберегти свою країну, культуру і державність, а гідний народ! Народ дуже добрий, гостинний але за своє голову відгризе. Треба вистояти. Треба змінитися. Інакше не буде в нас майбутнього. З Днем Гідності, друзі 🫡show more

Помните ось був недавно тренд «а от вмер би... тоді в Бахмуті і не мучився» Ну короче якби я мусила згадувати моменти близькості до смерті то було б дуже обідно згадувать що можна було розʼїбатись об бабку що продавала помідори на перехресті в Царичанке бо Даня її не побачив (бо Даня взагалі ніфіга до лазерної корекції не бачив, кожна поїздка як остання, даже якщо не на Донбас а в Полтаву) Обідно було б померти поблизу ЛБЗ але не героїчно під час пиздячки а тому що танковий бій не причина не митись Надзвичайно обідно було б померти від неякісної хавки на навчаннях, і ще обідніше - від власноруч привезеної хавки замість тої неякісної (розблоковано спогад як військовослужбовці влаштували БУНТ під час навчань під рос кордоном бо їм не привезли хавку, будь ласка повірте мені шо там ніхто не бідував не голодував, але навчання неможливо було продовжувати, тому довелось розпечатати увесь н/з у вигляді гуманітарних французьких паштетів і молитись щоб не було срачки, а ще над нами літали рускі літаки але срачки я боялась більше) В общем як ви поняли у мене не дуже героїчне їбав воював, зате смішне! Стратегічний запас сєчки на любу пʼянку🫡show more

Він повернувся. Його кроки нерішучі на землі, яку він... упізнає, але не наважується прийняти як реальність. Кордон уже позаду, та його тіло ще цього не знає. Тоді він падає навколішки. Він цілує землю. Не як вивчений жест, а як той, хто хапається за життя, торкнувшись небуття. Українська земля холодна, шорстка, жива. Вона ніколи йому не брехала. Вона ніколи його не зраджувала. І вперше за багато місяців — можливо, років — він плаче без страху. Він плаче за тим, що в нього відібрали. Він плаче за ночами без неба. Він плаче за приглушеними криками, за іменами, прошепотілими в темряві, за тими, хто не повернувся. Його тіло несе сліди ув’язнення, але найбільше говорить його погляд. Погляд, у якому жах не зміг убити людяність. Погляд, що бачив, як низько може впасти людина… і все ж обрав залишитися людиною. Перед ним земля мовчить. Вона приймає. Вона розуміє. Бо він протистояв не лише стінам чи кайданам. Він зіткнувся з холодною машиною, з організованою ніччю, з системою, що прагне стерти обличчя, зламати волю, перетворити людей на цифри, на тіні, на мовчання. Темрява не завжди кричить. Іноді вона адмініструє. Вона підписує. Вона зачиняє двері й називає це порядком. Але темрява не перемогла. Бо чоловік, що стоїть навколішки, цілуючи свою землю зі сльозами, сильніший за будь-які ґрати. Бо серце, яке не зламалося, — це поразка для тих, хто хоче все знищити. Бо людяність, навіть поранена, навіть тремтлива, залишається світлом, яке неможливо повністю загасити. Сьогодні з ним має плакати вся земля. Не лише від болю. Але й від поваги. І від обіцянки: ніколи не відвертати погляд, коли тінь вважає, що може панувати без свідків. ❤️show more

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні... та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави. Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!». І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос. Мовляв, у них там усе сіре, стандартне, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці. Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків. Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють злочинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників. Давайте розберемося чесно, без патріотичного самообману. Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах». Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу. Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме. Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати. Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас. Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту». Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень. Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави. А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати. Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству». Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося. Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів. Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди. І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя. Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».show more

У трамваї Познані побили українця за мову. Радний міста... Познань Анджей Прендке (Andrzej Prendke) став свідком нападу у трамваї №13. Двох агресивних чоловіків обурило, що пасажир розмовляв зі своєю партнеркою українською мовою. Все почалося з матюків і криків про «наших жінок». Далі — більше. Нападники повалили українця на підлогу трамвая і били його ногами. Коли жінка намагалася захистити партнера, вона теж постраждала. Пасажири втрутилися, намагаючись відтягнути агресорів, які у відповідь погрожували іншим і кричали, що «роблять це для вас» Після виходу з трамвая радний запропонував допомогу з поліцією та збором свідчень. Пара тоді відмовилася, але Прендке залишив свій номер. Відео він оприлюднив як застереження і для ідентифікації нападників, наголосивши: ксенофобія й насильство у Польщі нікуди не зникли. Хуйова Варшава (show more

Подивився я цих двох «хороших» росіян Лєбєдєва та Дудя.... Дивитись нікого не закликаю та й немає там на що дивитись. У мене це більше просто професійне, великі перегляди, багато, хто це обговорює, багато чого там направлено саме на українську аудиторію, особливо на тих слабких та не освічених людей, хто досі може дивитись російський контент. Саме тому я маю бути в контексті. Я звісно не витрачав 3 години свого часу, а саме стільки по хронометражу ця діч. Я подивився на х2 найцікавіші для мене моменти, що стосувалося України та міжнародки. Юра Дудь тут проявив свою істинну натуру. Він заявив, що він проти блокування YouTube каналу російському пропагандисту путіна Владіміру Соловйову, який закликав і закликає вбивати українців. Ну і пропагандиста Люєдєва, якого теж викинули з YouTube, він також підтримав. Ну з Лєбєдєвим більш менш хоч всім все зрозуміло, що ця мразь виправдовує терористичні дії росіян і по факту він є просто інформаційним агентом російських спецслужб. Все що стосувалося його висловлювань щодо росіян мене мало хвилювало. По Україні звісно як завжди показово, Лєбєдєв мріє про окупацію нашої Одеси «Хочу летать Аерафлотам Москва-Адєса жрать і дєвкі там красівиє». Ну там він назвав ще заклад, ну і як ви, мабуть чули одеський ресторатор, якого він згадав - послав його за російським кораблем. Прилітай нагодуємо)) Висновок: не існує хороших росіян, вірніше існують, але в пакетах. Такі клоуни як Дудь і решта так званої «російської опозиції» - це все просто шерсть, яка вдає з себе демократичних та цивілізованих осіб, а в результаті у потрібний момент поширює пропаганду російських спецслужб. Не дивитесь це? Молодці! Перевірте, щоб ваші знайомі та родичі не повелись на це!show more

"Хороший русскій" Чічваркін розкритикував удари ЗСУ по Wildberries -... бо це "вбивство мирних людей". А заодно детально розкритикував наші удари по НПЗ, логістичних центрах, заправках тощо - мовляв, це не те, що потрібно для припинення війни, зате це "жахливо" віддаляє момент відновлення партнерських стосунків українців з росіянами, не те що братерських. Коротше, неправильно ми воюємо і не з тими - адже це "багато сліз" росіян. -- «Безумовно, це феноменально картинка впливу: ви мовчали, а війна прийшла у ваш будинок. Величезна кількість неплатежів можливо, безліч банкрутств, багато сліз. Чи це впливає на зупинку війни? Ні. Рівно навпаки. Щоб війна зупинилася, є наступний ланцюг: нафтовидобуток, транспортування нафти, отримання за неї грошей та оплата рекрутів та безпілотників. Ось ця схема потрібна для ведення війни. Нічого іншого не потрібно. У цій схемі немає НПЗ, немає Wildberies, немає логістичних центрів, заправок». -- Долучився до критики і Пастухов: мовляв, не треба робити вигляд, що удари ЗСУ по Wildberries - не терор. І прирівняв це до ударів по київських ТЕЦ минулої зими - мовляв, це абсолютно одне й те саме. А казати інакше - "святенницьке заняття". І навіть не погребував залякати українців: "ніяких нелегітимних цілей не існує, це правило боїв без правил працює в обидва боки". "Досягнута симетрія війни передбачає, що обидві сторони однаково порушують тепер «закони та звичаї війни». Тобто, тепер це в них спільний порядок денний - в усіх поголовно "хороших русскіх": повністю прирівняти жертву до агресора. Того, хто обороняється заради виживання, - і того, хто вбиває просто бо це спосіб існування. Пастухов ще й з наших європейських партнерів пробує зробити "співучасників українського терору щодо мирних російських жертв". "Довго вдавати, що Україна захищається від терору, але сама лише завдає ударів по «легітимних цілях», не вийде. І тоді доведеться визнати, що Європа виявилася по вуха втягнута в конфлікт, в якому обидві сторони використовують терор як метод досягнення своїх цілей". От ця термінологія - "обидві сторони", "симетричні дії", "еквівалентні інструменти" - вона настільки ж отруйна, наскільки й брехлива та безжальна щодо українських сотень тисяч загиблих і мільйонів затероризованих. Але це тепер стандартна термінологія "хороших русскіх". Які нібито весь час, і тепер теж, "на боці українців". Те, що "хорошиє русскіє" прямо зараз створюють цілий фронт для накидання от такого "еквівалентного" порядку денного Європі й Америці, вже очевидно. Добре би стала очевидною ще й потреба для нас вичищати це гівно з вух партнерів. Синхронно з армією "хороших русскіх" доводити, що ніякої "симетрії" не може існувати між вбивцею і жертвою, між агресором і атакованою державою. Але все ж яка вони всі мразота. Сидять в країнах, які "беруть співучасть в терорі мирних росіян" і прекрасно там почуваються. І диктують всім, що нещасних росіян недопустимо лякати, розоряти, лишати без бензину і без покупок. Тобто, вони хочуть, щоб Путін якось пішов, війна припинилась, теплі місця для них звільнились (включно з кріслом диктатора), але щоб наслідків війни не було відчутно. Бо це ми негідні збереження нашого життя, в нас руйнування і масові вбивства - це практично природно. Але яке це дає нам право відповідати росіянам настільки жорстко, щоб кожен відчув війну на собі?! Так що тепер ми терористи. І ставитись до нас мають відповідно. Логічне продовження - "і ніякої допомоги". -- Нагадаю, всі от ці моралісти досі сидять чи не на кожному українському каналі і пояснюють українцям, як правильно жити і воювати.show more

Волонтери-шахраї, які збирають готівку в Києві, тепер використовують тітушок... та продовжують дурити людей. Сьогодні з небайдужими громадянами ми навідалися до однієї з точок збору готівки шахраїської організації «Врятуй рідну країну», яку очолює Микола Осаула. Нічого хорошого я вам розказати не можу, мене як ветерана переповнюють емоції, бо за ці декілька годин, що ми були на місці, були погрози, насміхання з поранених військових та тітушки. Отже, Київ, вихід зі станції метро «Героїв Дніпра». Молодики по формі клянчать «донати на ЗСУ» готівкою у скриньку. По розмові з ними ми дізналися, що вони НЕ СЛУЖИЛИ і відповідно вони не мають жодного морального права вдягати мультикам. Далі ми дізнаємося, що вони працюють тут за ставку заробітної плати, яку виплачує фонд з грошей, які люди донатять на ЗСУ. Ну і враховуючи, що це готівка, то облікоувати її неможливо, саме тому шахраям так подобаються збори готівки. Далі частина грошей на карман, ну і на ЗСУ трохи, бо треба ж подяки у хлопців клянчити , бо бізнес має працювати. Схема тупа як двері. Далі приїхали рішали та тітушки. Один з них такий собі Карєн Мелькумов, він вирішив навіть мені погрожувати. Дуже цікавий персонаж, вів бізнес в окупованому Криму. Вів діяльність, яка буде дуже цікава СБУ, але про це згодом. Далі приїхали працівники Оболонського районного управління поліції міста Києва. Вони робили все, але не намагалися встановити шахраїв. Далі приїхав рішала, наш старий добрий «Дядя Вітя», потім підтягнувся його родич Коля Осаула, який окрім мурчання є ще директором цього фонду. З ним приїхали тітушки, тут не буду багато писати. Так, це тупе бидло, котре насміхалося з мого поранення та служби, розповідали мені, що форму можуть носити всі, а не тільки військові. Далі включається стадний інстинкт. Тітушня розуміє, що їх втричі більше і вони сильніші за дівчат, які були зі мною. Ну і далі максимальне мразотство, мені немає сенсу навіть це коментувати. Чи здивований я? Ні. Образило? А ви ображаєтесь на підколи ворога? Ну то отож.show more